«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаСвятоотцівські твориАпологети

Вступ. Апологети — захисники християнства

Важливе місце в історії християнської писемності посідають апологети, час діяльності яких припадає на II – III століття після Різдва Христового. Вони були продовжувачами мужів апостольських та попередниками виникнення та розвитку наукового богослів’я. Древня християнська апологетика була викликана, за словами І. П. Реверсова, «тими несприятливими умовами, в яких перебувала Церква Христова в перші три століття свого існування» 1, а саме: послабленням пафосу першохристиянського очікування близького Другого пришестя Христового, пророчо натхненного стилю проповіді, харизматичного устрою життя (архим. Кипріан (Керн) 2 ), нападами на християн з боку юдейства, язичництва, світської науки й філософії та державної влади.

Юдаїзм повстав на християнство в особі свого священства і законників. Християн вважали зрадниками, адже вони не убоялися відректися від всього того юдейського, що не поєднувалося з євангельським ученням: замість обрізання – хрещення; замість жертовного кодексу храму – безкровна жертва Євхаристії; замість обмежуючих заборон у їжі – широта апостольської проповіді при принциповому збереженні посту й аскези, але, звичайно, інших, ніж у юдеїв. Юдейські звинувачення християнству можуть бути зведені до того, що:

– християни – багатобожники (неправильне розуміння юдеями догмату про Пресвяту Тройцю);

– християни відреклися від закону і не виконують його;

– християни зрадники віри своїх батьків.

Християнство вважалося релігією недозволеною і постійно піддавалося гонінням, насмішкам і різноманітним звинуваченням з боку язичників. Воно як релігія древніх міфів утратило своє значення в освіченому суспільстві Римської імперії, натомість активно поширювалися різні східні релігії і філософські течії. Вірування жерців не могли захоплювати освічених підданих імперії; їх виконували через традицію, але внутрішньо в них сумнівалися. Язичництво хворіло на внутрішню неміч розкладання, поступово вмирало. Вони нападали на нову релігію «галілеян», однак християни самі часто переходили в напад, викриваючи той або той бік язичницького релігійного життя: їхню міфологічну непослідовність і безглуздість, аморальне життя, марновірства, ворожіння тощо. Християнські письменники викривають у язичників ідолопоклонство, в деяких випадках і антропофагію, аморальність життя і релігійне обґрунтування цієї аморальності, марновірство, фаталізм, поширеність ворожінь і участь демонів в релігійному житті язичницьких народів.

До часу виходу християнства на історичний терен греко-римський світ знав дуже складну мережу філософських побудов, значною мірою незгідних між собою. Одна філософська школа часто і багато в чому суперечила іншому вченню. Не існувало однієї загальної філософської системи, а тому і докори, що пред’являлися окремими мислителями християнському вченню, не співпадали з домислами інших представників філософської думки. По-іншому дивилися платоніки, по-іншому стоїки і зовсім інакше епікурейці. Тому християнським апологетам, оскільки вони заперечували філософам, доводилося відбивати то один, то інший напад на християн. Виходячи на боротьбу з філософською думкою християнство повинне було мати готову не тільки релігійну, але і філософську зброю. Потрібно було виробити свою християнську філософію, основу якої заклали апологети.

Державна влада також була супротивником християнської релігії, і супротивником найбільш відчутним, оскільки вона володіла потужністю, налагодженим апаратом державного розшуку, судовими установами і в особі язичницьких жерців мала завжди готових виконавців для знаходження і переслідування християн. Держава переслідувала християн з трьох різних точок зору, а саме: релігійної, юридичної і політичної. Релігія взагалі була державою включена в загальний лад державного устрою. Апофеоз імператорів був релігійно-державним моментом; жертви богам були обов’язкові; відмова від участі в цьому загальнодержавному житті була злочином державного характеру. З юридичного погляду становище християн було безнадійним, оскільки вони заздалегідь були засуджені і оголошувалися поза законом за своє небажання брати участь в державній релігії. З політичної точки зору християнство було небезпечне для Риму як якесь анархічне співтовариство, що ухиляється від життя держави.

Апологетам належало довести язичникам, що християнський Бог є істинний Бог, а юдеям – що Христос є сповіщуваний пророками Месія. У відповідь на звинувачення державної влади апологетам належало спростувати наклепи і довести благодійність християнської віри для людини і суспільства 3. Крім того, перед апологетами стояло завдання боротьби з гностицизмом – суміш язичницьких і християнських понять, – який полонив широкі верстви християнського суспільства, загрожуючи йому розкладом.

Християнські апологети, головним чином, були вихідцями з середовища язичницьких філософів і риторів, що дало їм змогу протистояти і боротися спрямованими проти них засобами. Апологети, які не тільки захищали християнство, але й, критикуючи юдаїзм, язичництво й християнські єресі, стали предтечами полемічного й порівняльного богослів’я. Вони робили спроби «з начал розуму пояснити предмет віри або при світлі Божественного одкровення споглядати предмет знання» 4.

До числа християнських апологетів належать:

1. Квадрат, або Кодрат.

2. Аристид, афінський філософ.

3. Аристон із Пелли.

4. Святий мученик Іустин Філософ.

5. Святий Аполінарій Ієрапольський.

6. Мильтіад.

7. Татіан Асирієць.

8. Святий Мелітон Сардійський

9. Святий Афінагор Афінянин.

10. Святий Аполоній Ефеський.

11. Святий Феофіл Антиохійський.

12. Єрмій.

13. Минуцій Фелікс.

14. Тертуліан.

Однак не всі їхні твори збереглися. З-поміж творів апологетів, що дійшли до нашого часу, відомі спеціальні (судові) апології, звернені до імператорів; твори більші за обсягом, що призначалися для всього суспільства; окремі трактати (зокрема у формі діалогу).

У цій збірці вміщено писання древньохристиянських апологетів у перекладі українською мовою, здійсненому під загальною редакцією Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета викладачами та випускниками Київської православної богословської академії Української Православної Церкви Київського Патріархату – протоієреєм Костянтином Лозінським (твори святого Іустина Філософа, Минуція Фелікса та «Послання до Діогнета»), Андрієм Хромяком (твори Аристида, Татіана Асирійця, святого Мелітона Сардійського, святого Феофіла Антиохійського та Єрмія Філософа) та Костянтином Москалюком (твори святого Афінагора Афінянина).

Сподіваємося, що ця книга стане черговим внеском у розвиток і утвердження Помісної Української Православної Церкви Київського Патріархату та сприятиме духовному зростанню та душевному спасінню всім її читачам.


| Зміст | Мученик Аристид Філософ. Апологія, яку афінський філософ Аристид мав
перед імператором Адріаном про шанування Всемогутнього Бога

  1. Реверсов И. Апологеты. Защитники христианства: лекции проф. Казанской Духовной Академии И. П. Реверсова с оригинальными текстами апологетов древней Церкви: св. муч. Иустина Философа, Татиана, Афинагора, свт. Мелитона Сардийского, свт. Феофила Антиохийского, Ермия, Тертуллиана, Марка Минуция Феликса / [И. П. Реверсов]. – СПб.: Статись; Держава, 2007. – С. 5. []
  2. Киприан (Керн), архим. Патрология / архим. Киприан (Керн). – К.: Общество любителей православной литературы; Издательство имени святителя Льва, папы Римского, 2003. – С. 147. []
  3. Всеволодь (Филипьевь), инокь. Путь святыхъ отцовъ: патрологія / ином, Всеволодь (Филипьевъ); подъ общ. ред. митр. Лавра. – М.: Паломник, 2007. – С. 48. []
  4. Скворцев К., проф. Философия отцов и учителей Церкви. Период апологетов / профессор Киевской духовной академии К. Скворцев. – К. : Общество любителей православной литературы ; Издательство имени святителя Льва, папы Римского, 2007. – С. 7. []

Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору