Постанова Собору Української Православної Церкви з релігійної ситуації в Україні та з інших питань церковного життя 1-3 листопада 1991 року
1. Собор Української Православної Церкви з належною увагою вивчив складні, що часто переходять у конфронтацію, зокрема в західному регіоні, міжцерковні відносини в Україні.
Заслухавши доповідь Блаженнійшого митрополита Київського і всієї України Філарета про церковне життя в умовах проголошення державної незалежності України, Собор закликає багатомільйонну українську паству підносити молитви Вседержителю Господу, щоб Він Своєю спасительною десницею благословив незалежну Україну і її народ трудитися в союзі миру і братерської любові, щоб «провадити нам життя тихе й безтурботне у всякому благочесті і чистоті» (1 Тим. 2, 2).
2. Підтверджуючи прихильність Української Православної Церкви до принципів релігійної свободи і прав людини, Собор закликає християн усіх віросповідань не удаватися до насильства при вирішенні спірних питань і не ганьбити тим самим звання християнина перед лицем сучасного світу. В умовах правової держави свобода совісті повинна здійснюватися на основі закону з урахуванням основних прав людини й інтересів віруючих.
3. Собор з любов’ю звертається до всіх пастирів і мирян, що ухилилися в автокефальний розкол, повернутися в лоно канонічної Церкви, що знаходиться в єднанні з Вселенським Православ’ям. Розкол може бути ліквідований тільки в умовах суворого дотримання священних канонів і збереження апостольської спадкоємності при архиєрейських хіротоніях. В Україні може бути тільки одна канонічна православна Церква, що об’єднує православних християн усіх національностей. Українська Православна Церква завжди відкрита для православних українців, що відокремилися від неї, але реальна основа для подолання розколу може бути створена після одержання нею повної самостійності від Матері-Церкви. Ми закликаємо православну українську паству посилити молитви Пастиреначальнику Христу, щоб Він скоріше зцілив болісні рани, нанесені тілу Церкви гріховними поділами.
4. Майбутній шлях Української Православної Церкви буде нелегким. Церква змушена діяти в умовах духовного руйнування країни, успадкованого від тих часів, коли їй, що століттями володіла на Русі духовною міццю і культурно-творчою силою, було відведене місце «пережитку минулого». Люди, виховані в дусі, далекому від християнської моральності, які не знають духовного скарбу, збереженого Церквою, одягнені в чужі їм «одежі демократії», продовжують вести колишню боротьбу з Церквою новими методами. При цьому вони не гребують і прямими наклепами. Вони намагаються кинути тінь на нашу Церкву і її служителів, звинувачуючи їх в різних гріхах. Собор нагадує українській пастві слова ап. Павла, що «усі, хто бажає жити побожно в Христі Ісусі, будуть гнані» (2 Тим. 3, 12) і закликає свято берегти православну віру і християнську моральність і не піддаватися спокусам, пам’ятаючи попередження того ж апостола, що «лихі люди і обманщики матимуть успіх у злому, зводячи інших і себе зводячи» (2 Тим. 3, 13).
5. Відкидаючи всі наклепницькі нападки на Предстоятеля Української Православної Церкви з боку деяких засобів масової інформації і розцінюючи їх як випади не тільки проти Предстоятеля Церкви, а й проти всієї її ієрархії, кліру і мирян, Собор Української Православної Церкви виявляє повну довіру Митрополиту Київському і всієї України Філарету і підтверджує його обрання українським єпископатом 9 липня 1991 р. Предстоятелем Української Православної Церкви.
6. Собор Української Православної Церкви утверджує рішення Архиєрейського Собору (6-7 вересня 1991 р.) про утворення Луганської єпархії, про ставропігію Свято-Успенської Почаївської лаври у канонічному віданні митрополита Київського і всієї України, про позбавлення сану забороненого у священнослужінні єпископа Переяслав-Хмельницького Іонафана (Єлецьких), а також постанову Священного Синоду Української Православної Церкви (від 11 лютого 1991 р.) про відродження Херсонської єпархії.
