П’яте тайноводче повчання
З Петрового соборного послання: «Отже, відкладіть всяку злобу і всяке лукавство, і наклеп» та ін. (1 Пет. 2: 1).
1. За Божим чоловіколюбством, в попередніх зібраннях ви достатньо чули про хрещення, миропомазання і причастя Тіла і Крові Христових; нині ж потрібно нам перейти до наступного і покласти сьогодні вінець духовному спорудженню для вашої користі.
2. Отже, ви бачили диякона, який подає вмитися ієрею і пресвітерам, які оточують жертовник Божий. Але він подавав воду зовсім не через тілесну скверну, не з цієї причини. Бо ми з тілесною скверною не входимо в Церкву. А омовіння знаменує, що вам належить очистити себе від усіх гріхів і беззаконь. Оскільки руки є образом діяння, то через омовіння їх відповідно зображаємо чистоту і непорочність діл. Чи ти не чув блаженного Давида, який це саме тайноводче викладає: «Умию в невинності руки мої і обійду жертовник Твій, Господи» (Пс. 25: 6)? Отже, умивати руки означає бути невинним осуду за гріхи.
3. Потім диякон виголошує: «Обіймімо один одного і один одного поцілуємо»; не думай, щоб це цілування було однакове з тими цілуваннями, які бувають взаємно на ринку між приятелями. Це цілування не таке: воно взаємно єднає душі і між собою з’єднує незлопам’ятством. Отже, це цілування знаменує з’єднання душ і відігнання всякого злопам’ятства. Ось тому Христос сказав: «Коли принесеш дар твій до жертовника і там згадаєш, що брат твій має щось проти тебе, залиш там дар твій перед жертовником і піди перше помирися з братом твоїм, і тоді, прийшовши, принеси твій дар» (Мф. 5: 23-24). Отже, цілування є примирення, і тому святе, як колись викликував блаженний Павло, кажучи: «Цілуйте один одного цілуванням святим» (1 Кор. 16: 20); і Петро — «цілуванням любові» (1 Пет. 5: 14).
4. Після цього ієрей виголошує: «До неба (піднесімо) серця». Бо воістину в той страшний час належить вгорі мати серце до Бога, а не внизу — до землі і до земних речей. Тому це виголошення є таке, ніби ієрей повеліває, щоб всі в цю годину залишили житейські піклування і домашні турботи, а мали б серце на небі до Чоловіколюбця Бога. На це ви відповідаєте: «Піднесли до Господа», погоджуючись з цим повелінням через ваше сповідання. Отже, тут ніхто не повинен стояти в такому налаштуванні, щоб устами говорив: «Піднесли до Господа», а розумом думав про житейські піклування. І завжди потрібно пам’ятати Бога, а якщо це через людську неміч неможливо, то принаймні в ту годину потрібно попіклуватися про це з любов’ю.
5. Далі ієрей говорить: «Дякуємо Господу». Воістину ми повинні дякувати Богові, Який нас, недостойних, закликав в таку благодать; Який, «нас, ворогів, примирив» (Рим. 5: 10); Який удостоїв нас «Духа усиновлення» (Рим. 8: 15). На це ви кажете: «Достойно і праведно». Бо, підносячи подяку, ми звершуємо достойне і праведне діло: Бог же не за правдою, але вище правди діючи, облагодіяв нас і сподобив таких благ.
6. Після цього згадуємо небо, землю і море, сонце і місяць, зірки і все творіння, словесне і безсловесне, видиме і невидиме, ангелів, архангелів, сили, господства, начала, власті, престоли, багатооких херувимів (Єз. 10: 21 і 1: 6), ніби говорячи з Давидом: «Величайте Господа зі мною» (Пс. 33: 4). Згадуємо також і серафимів, яких Духом Святим бачив Ісая і які стоять навкруги Божого Престолу і двома крилами закривають лице, двома — ноги, а двома — тих, які літають і викликують: «Свят, Свят, Свят Господь Саваоф» (Іс. 6: 2-3). І це богослів’я, передане нам від серафимів, повторюємо для того, щоб нам стати причасниками піснеспівів разом з премирними воїнствами.
7. Після цього, освятивши себе цими духовними піснями, молимо Чоловіколюбця Бога, щоб послав Святого Духа на предложені дари: щоб створив «хліб тілом Христовим, а вино кров’ю Христовою». Бо, безумовно, те, чого торкнеться Дух Святий, освячується і преложується.
8. Потім, після звершення духовної жертви, безкровної служби, при тій самій жертві умилостивлення, молимо Бога про загальний мир церков, про добробут світу, про царів, про воїнів і сподвижників, про тих, які перебувають в недугах, про втомлених трудами і взагалі про всіх, які потребують допомоги, ми всі молимося і приносимо цю жертву.
9. Потім поминаємо раніше спочилих, спочатку патріархів, пророків, апостолів, мучеників, щоб їхніми молитвами і заступництвом прийняв Бог наше моління. Потім про святих отців і єпископів, які преставились, і взагалі про всіх від нас раніше спочилих, віруючи, що превелика буде користь душам, за яких підноситься моління в той час, коли предлежить свята і страшна жертва.
10. Хочу я вас і прикладом запевнити. Бо я знаю, багато хто говорить: «Яка користь душі, що відходить від цього світу з гріхами чи без гріхів, якщо вона поминається в молитві?» І якщо б якийсь цар послав тих, які роздратували його, на заслання, а їхні ближні потім, сплівши вінець, принесли б йому його за тих, які терплять покарання, то чи не зробив би він їм полегшення покарання? Таким чином і ми за спочилих, якщо вони і грішники, приносячи Богу молитви, не вінець сплітаємо, а Христа, заколеного за наші гріхи, приносимо, умилостивлюючи за них і за нас Чоловіколюбця Бога.
11. Після закінчення цього ту молитву, яку Спаситель передав Своїм ученикам, читаємо, з чистою совістю називаючи Бога Отцем і промовляючи: «Отче наш, що єси на небесах» (Мф. 6: 9). О превелике чоловіколюбство Боже! Тим, які від Нього відійшли і були в крайній проти Нього злобі, таке дарував забуття образ і причастя благодаті, що й Отцем Його називають: «Отче наш, що єси на небесах». Небесами бути можуть ті, які носять «образ небесного» (1 Кор. 15: 49) і в яких Бог «оселився і ходить» (2 Кор. 6: 16).
12. «Нехай святиться ім’я Твоє». Ім’я Боже святе за єством, говоримо ми це чи не говоримо. Але оскільки іноді оскверняється в тих, які грішать, згідно з цим: «Через вас ім’я Моє завжди зневажається язичниками» (Іс. 52: 5; Рим. 2: 24). Для того молимося, щоб у нас ім’я Боже святилося; не тому, що, нібито, не будучи святим, воно почне бути святим, але тому, що в нас воно святим стає, коли самі освячуємося і робимо достойне святині.
13. «Нехай прийде Царство Твоє». Чиста душа може зі сміливістю сказати: «Нехай прийде Царство Твоє». Бо хто чув Павла, який говорить: «Нехай не панує гріх у вашому умертвленому тілі» (Рим. 6: 12), і хто очищає себе ділом і думкою, і словом, той може сказати Богу: «Нехай прийде Царство Твоє».
14. «Нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі». Божественні і блаженні ангели Божі творять волю Божу, як Давид, оспівуючи, сказав: «Благословіть Господа всі ангели Його, сильні міцністю, що виконуєте слово Його» (Пс. 102: 20). Тому ти, молячись, говориш це в такому значенні: як в ангелах Твоя перебуває воля, так і на землі в мені нехай буде, Владико!
15. «Хліб наш насущний дай нам сьогодні». Хліб наш спільний не є насущний. Цей же святий хліб є насущний: замість того, щоб говорити «влаштовуваний на істоту душі». Цей хліб не «входить у черево», а «афедроном (назовні) виходить» (Мф. 15: 17), але розділяється у весь твій склад на користь тіла і душі. А слово «сьогодні» говориться замість на кожний день, як і Павло сказав: «Доки говориться «сьогодні» (Євр. 3: 13).
16. «І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Бо ми маємо багато гріхів. Тому що грішимо словом і думкою і робимо дуже багато, достойного осуду. І «якщо говоримо, що гріха не маємо, — говоримо неправду» (1 Ін. 1: 8), — як каже Іоан. Отже, ми з Богом складаємо умову, молячись, щоб простив нам гріхи, як і ми — ближнім провини. Отже, роздумуючи, що замість чого ми отримуємо, нехай не будемо зволікати і нехай не будемо відкладати прощати один одному. Образи, які нам трапляються, є малі, легкі і простимі, а нами вчинені Богу є великі і потребують Його чоловіколюбства. Отже, пильнуй, щоб через малі і легкі проти тебе гріхи ти не закрив самому собі від Бога прощення найтяжчих твоїх гріхів.
17. «І не введи нас у спокусу» (Господи)! Чи Господь навчає нас молитися про те, щоб нам ніскільки не бути спокушуваними? І як сказано в одному місці: «Чоловік не спокушений, не є вправний» (Сир. 34: 10; Рим. 1: 28)? І в іншому: «Майте, браття мої, всяку радість, коли будете впадати в різні спокуси» (Як. 1: 2)? Але чи не означає ввійти в спокусу — бути поглинутим спокусою? Тому що спокуса є подібною до якоїсь течії, важкої для проходження. Отже, ті, які, перебуваючи в спокусах, не занурюються в них, ті переходять, як майстерні плавці, не будучи ними потоплені, а які не такі, ті, ввійшовши, занурюються, як, наприклад, Іуда, ввійшовши в спокусу грошолюбства, не переплив, але, занурившись, потонув тілесно і духовно. Петро ввійшов у спокусу зречення, але, ввійшовши, не потонув, а мужньо переплив, звільнившись від спокуси. Послухай ще й в іншому місці, як весь сонм святих дякує за визволення від спокуси: «Спокусив Ти нас, Боже, розпалив Ти нас, як розпалюється срібло. Ти ввів нас у сітку: поклав скорботи на плечі наші. Ти посадив людину на голови наші; ми йшли через вогонь і воду; і Ти вивів нас у спокій» (Пс. 65: 10-12). Чи бачиш їх, які сміливо радіють за те, що пройшли, а не загрузли? І «Ти вивів нас», каже, «в спокій» (Пс. 65: 12). Увійти їм у спокій означає звільнитися від спокуси.
18. «Але визволи нас від лукавого». Якби це «Не введи нас у спокусу» означало те саме, що зовсім не бути спокушеним, то не додав би, «але визволи нас від лукавого». Лукавий є супротивний біс, від якого молимося визволитись. Після звершення молитви ти говориш «Амінь». Запечатуючи через амінь, що означає «нехай буде», все, що міститься в цій Богомданій молитві.
19. Після звершення цього ієрей говорить: «Святеє Святим». Святе є принесені дари, які прийняли сходження Святого Духа. Святі і ви, які сподобилися Духа Святого. Отже, Святе Святим належить. На це ви говорите: «Єдин Свят, єдин Господь Ісус Христос». Бо воістину єдин Святий, хто за єством святий. І ми святі, але не за єством, а через причастя, подвиг і молитву.
20. Після того ви чуєте співця, який божественною піснею закликає вас до причастя Святих Таїн і говорить: «Споживіть і побачите, що благий Господь» (Пс. 33: 9). Ні в якому разі не давайте судити про це тілесному смаку, а безсумнівній вірі. Бо тим, які споживають, дається повеління споживати не хліб і вино, а вмістообразні тіло і кров Христові.
21. Отже, приходячи, приступай не з розпростертими долонями, не з розведеними руками приступай, а, ліву руку зробивши престолом правої, яка хоче підняти Царя, і зігнувши долоню, прийми тіло Христове і тут таки скажи: «Амінь». Отже, з острахом, освятивши очі твої доторканням Святого тіла, причастися, остерігаючись, щоб від цього нічого не втратив ти. А якщо щось втратиш, то тим самим позбудешся ніби свого власного члена. Бо скажи мені, якщо б хтось дав тобі крихту золота, то чи не став би ти тримати її зі всілякою обережністю, зберігаючи, щоб чогось з нього не втратити і не пошкодити? Чи не з великою обережністю ти повинен берегти те, що є чесніше від золота і дорогоцінних каменів, щоб у тебе не впала ні одна крупинка?
22. Потім, після причастя тіла Христа, приступи і до чаші крові: не простягаючи руки, але нахилившись і в образ поклоніння і шани промовляючи «амінь», і крові Христової причащаючись, освятися. І коли волога ще знаходиться на твоїх устах, торкаючись руками, освяти і очі, і чоло, й інші [органи] чуття. Нарешті, дочекавшись молитви, дякуй Богу, Який сподобив тебе таких таїнств.
23. Додержуйтеся цього передання непорочно і зберігайте себе бездоганними. Від причастя самі себе не відлучайте. Через скверну гріхів не позбавляйте себе цих священних і духовних Таїн. «Бог миру нехай освятить вас вседосконалих (у всьому); і нехай збережеться вседосконало ваше тіло, і душа, і дух до пришестя Господа нашого Ісуса Христа» (1 Сол. 5: 23). Якому нехай буде слава, честь і держава з Отцем і Святим Духом нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
