Переговори про возз’єднання Криму з Україною
Політичні кола Криму також схилялися до переговорів з Українською Державою щодо приєднання до неї півострова. Один із відомих місцевих діячів — князь В. Оболенський, згадував, що за такого стану справ їхні думки невільно стали спрямовуватися до України. На початку жовтня 1918 року, продовжував він, «ці думки в колах, близьких до Губернської земської управи, вже остаточно визріли. Нам усе ясніше і ясніше здавалося, що, приєднавшись до великої України, Криму буде легше потім ввійти до складу Росії, а що залишаючись маленькою самостійною державою, він ризикує, на випадок перемоги австро-угорців, бути зовсім від неї відторгнутим». (Оболенський В. Крым при немцах // Крымский архив. — 1996. — № 2. — С. 24).
При губернській управі було скликано нараду голів повітових управ і міських голів Криму, на якій розглядалися пропозиції щодо об’єднання з Україною, висунуті князем В. Оболенським. Незважаючи на вкрай різношерстий у політичному відношенні склад наради, писав він, «у питанні, поставленому Управою на обговорення, розбіжностей не було ніяких» (там само. — С. 24).
Дізнавшись про рішення влади Криму вступити з урядом України в переговори про умови з’єднання, а також враховуючи важке становище кримського населення, яке не могло в умовах митної війни реалізувати врожай фруктів і винограду, за дозволом гетьмана Скоропадського Рада Міністрів Української Держави 18 вересня 1918 року постановила:
«1) Тимчасово припинити митну війну за умови негайної присилки представниками Криму в Київ уповноважених ними осіб для відкриття вищезгаданих переговорів.
2) Просити Міністра фінансів зняти митний огляд вантажів, що направлялися в Крим з Києва.
3) Переговори з представниками Криму після їх прибуття до Києва про умови злиття Криму з Україною вести безпосередньо міністрам зацікавлених відомств, не передовіряючи своїх повноважень іншим особам.
4) Про тимчасове припинення митної війни повідомити по телеграфу» (ЦДАВОВУ: Ф. 1064. — Оп. 1. — Спр. 11. — Арк. 62).
І коли на засіданні Ради Міністрів Української Держави 23 вересня 1918 року тимчасово виконуючий обов’язки голови М. Василенко повідомив про одержання телеграми від голови Ради Міністрів Криму про виїзд делегації, було ухвалено рішення: «Послати ген. Сулькевичу телеграму з вказівкою того, що делегація повинна мати повноваження для обговорення не тільки економічних, але й політичних питань» (там само. — Арк. 5 зв.).
У відповідь на це генерал Сулькевич надіслав до гетьмана 26 вересня 1918 року телеграму, в якій повідомляв, що уповноважив свою делегацію «вести з уповноваженими Вашої світлості переговори про врегулювання економічних і фінансових питань, що стосуються Криму й України, про умови політичного з’єднання Криму з Україною та про інші питання, що зачіпаються таким з’єднанням, і вказаних в інструкції, якою я забезпечив названу делегацію.
Сенатору Ахматовичу надано право спільно з членами Делегації підписувати від імені Кримського Крайового Уряду всі угоди, договори та інші акти, які будуть вироблені Кримським і Українським Уповноваженими» (там само: Ф. 3696. — Оп. 2к. — Спр. 6. — Арк. 1).
Припинення митної війни одразу ж відкрило можливості для експорту садовини з Криму. Зокрема, в Україну її передбачалося вивезти понад два мільйони пудів (Відродження. — 1918. — 9 жовтня).
Зі свого боку Україна обіцяла негайно поставити на півострів 900 тисяч пудів пшеничного борошна (там само. — 3 жовтня).
Повідомлення про початок переговорів дало можливість українцям Криму голосніше заявити про себе. Так, з початком жовтня Сімферопольська українська громада зайнялася організацією мережі українських кооперативів — споживчих і сільськогосподарських товариств. У Севастополі український клуб відкрив свою школу (там само. — 11 жовтня).
Вплив на таке рішення мала й діяльність українських організацій півострова. Саме тоді, коли Крим опинився у важкій економічній ситуації, вони змогли зібратися на свій перший з’їзд 28–29 серпня 1918 року в помешканні Сімферопольської української громади, на вул. Лазаревській № 8. З’їзд був скликаний на підставі постанови ініціативного гуртка при Сімферопольській громаді, а також за згодою Кримського уряду і німецького коменданта м. Сімферополя.
На з’їзді були присутні: від міста Сімферополя голова Ради Громади Петро Близнюк, делегат від Сімферопольського громадського кооперативу Денис Мацько; від м. Ялти голова Ради Громади Павло Горянський і товариш голови Наталія Ярошевська; від м. Севастополя член ревізійної комісії українського клубу Максим Муленко, голова кооперативу (він і скарбник клубу) Іван Лихонос; від м. Євпаторії товариш голови Ради Громади Павло Черевченко; від м. Алупки делегат української громади Йосип Шевченко; від міст Таврії член виконавчого комітету всіх організацій губернії Митрофан Мальців.
Останній відкрив з’їзд, головою якого обрали Івана Лихоноса, товаришем голови Йосипа Шевченка і писарем Петра Близнюка.
Вибравши президію, з’їзд розглянув повістку дня, яка була ухвалена одноголосно:
«1) Доклади з місць.
2) Організація центральної спілки Громад.
3) Відкриття кооперативів на місцях.
4) Культурно-просвітні справи.
5) Вироблення зразкового проекта Статута Українських культурно-просвітніх громад» (ЦДАВОВУ: Ф. 3766. — Оп. І. — Спр. 132. — Арк. 43).
Після доповідей з місць і детального розгляду зазначених питань, «з’їздом ухвалено відповідні резолюції:
І
Розглядали видання Української газети російською мовою.
З’їзд, знаходяче необхідним видання такої газети в Криму, ухвалив поробити всякі заходи, аби було знайдено засоби на здійснення цієї справи.
II
Підтримання української газети «Наш степ»
Маюче на увазі безпорадне становище газети «Наш степ», з’їзд знаходе необхідним запропонувати Українським громадам в Криму прийти з грошовою допомогою в справі видання цієї газети, а разом і літературною працею.
III
Про заснування національного хору
Подбать про заснування при кожній громаді власного хору з досвідченим диригентом, в разі потреби всі хори Українських громад міста мають об’єднатися для публічних концертів. В разі потреби до хору можуть бути прийняті хористи на жалування.
IV
З’їзд вважаюче за необхідність ширити національну просвіту, ухвалив, аби українські органи на Криму улаштували б курси Українознавства, лекцій й питання з лихтарем, відчиняли б «Просвіти», дитячі садки, школи, національні свята і т. п., а краєва Рада в Криму щоб завше була до послуг Українських Організацій на Криму, аби допомогти в цих національних справах.
V
Дошкільне виховування
При першій змозі улаштовувати силами громад підготовчі школи для дітей громадян, по скінченню яких діти могли вступати до першої кляси середньої школи з викладовою українською мовою.
В наступному шкільному році, 1918–1919, з’їзд визнав бажаним, аби кожна громада влаштувала курси Українознавства, української мови, письменства, історії, культури, географії як для учнів, так і для дорослих.
VI
Про книгозбірні й читальні
Визначаюче потрібним допомогти організаціям мати книгозбірню та поліпшить замовлення і доставку з центрів книжок і інших часописів. Доручить Краєвій Раді допомогать організаціям своїми повідомленнями про становище книжкового базару, нові видання, а головним чином взять на себе замовлення доставки книжок на кошти організації, організувати ще в центрі зразкову книгозбірню.
VII
Маюче на увазі, що Український театр був і є найвищий розвій українського духовного життя, чому повинен він стати на найвищу височінь, яка сіє будучого урожаю, культурної ниви життя, а тому слід провадить на місцях театральні справи як можна ширше.
VIII
Дитячі садки
Прохати діячів Українських організацій звернути увагу на дитячі садки і инше, щоб давати дещо можливо, українське, щоб-то: пісні, ігри, а де можливо, откривать власні садки.
IX
Козацькі справи
Українські організації гуртуючись тілько на підставах культурно-просвітніх завдань, не можуть задовольнити громадян в економічних справах, а через те зібрання загального з’їзду вирішило: пропонувать усім Українським Організаціям в Криму скласти власні національні кооперативи і згуртувати їх до Кримської загальної спілки кооперативів, порадивши брати на увагу зразок статуту кооператива Сімферопольської Української громади.
В складі Ради Спілки кооператорів мусить бути представництво від Української Ради Криму.
Х
При заснуванні Українських Організацій в Криму з’їзд одноголосне ухвалив приняти на увагу статут громади м. Сімферополя, порадивши взяти його за зразок усім Українським Організаціям в Криму.
XI
Організація Центральної спілки Громад
Заснування краєвого органу Українських Орган. в Криму, виділеному поміж себе органу із п’яти членів і одного кандидата, дати назву «Краєва Українська Рада в Криму» з осідком в м. Сімферополі, котра і провадить в життя всі постанови з’їзду.
Відкриття Краєвої Української Ради в Криму обраному складу Краєвої Ради в Криму роспочать свою діяльність з 30 серпня с/р в 3 годині дня» (там само. — Арк. 43 зв. — 44).
Перше засідання обох делегацій про об’єднання відбулося 5 жовтня 1918 року під головуванням Голови Ради Міністрів Української Держави Ф. Лизогуба за участю представника Німецького Командування принца Рейса.
Крім Ф. Лизогуба, від України були присутніми військовий міністр Рогоза, міністр закордонних справ Дорошенко, міністр фінансів Ржепецький, міністр торгівлі й промисловості Гутник, міністр внутрішніх справ Кістяківський, заступник міністра закордонних справ Палтов і представник морського міністерства Чернилівський-Сокіл.
Від Кримського Крайового Уряду були: міністр юстиції Ахматович, міністр народної освіти Чариков, міністр шляхів сполучення Фріман і керуючий міністерством постачання Домброво.
Виголосивши привітання від імені гетьмана Павла Скоропадського, котрий виразив сподівання на благополучне й швидке завершення переговорів, Лизогуб попросив до слова керівника кримської делегації. Сенатор Ахматович, подякувавши за привітання, вручив письмові повноваження на ведення переговорів від генерала Сулькевича й зажадав від української сторони представити такі ж від неї. Не задовольнившись усною заявою Лизогуба, що відповідні повноваження гетьманом надані, Ахматович поставив вимогу про пред’явлення їх у письмовому вигляді (Краткий отчет о деятельности Делегации Крымского Правительства в Киеве с 28 сентября по 16 октября 1918 г. — Сімферополь, 1918. — С. 10).
Після роз’яснень української делегації, що «з технічних причин у даний момент надати копію журнальної постанови Ради Міністрів Української Держави не є можливим», Лизогуб запропонував обмінятися думками щодо порядку й предмету переговорів (там само. — С. 11).
Що ж стосується заяви Ахматовича про коло повноважень української делегації — вести переговори про приєднання чи возз’єднання Криму з Україною, то представники гетьмана запевняли, що уповноважені ухвалювати всі рішення, які виникнуть у ході переговорів.
Голова Ради Міністрів Української Держави Лизогуб запевнив присутніх, що «інтереси Криму й України для представників Українського Уряду однаково дорогі. Якщо з переговорів виясниться, що Україні доведеться поступитися своїми інтересами, то вона на такий крок піде. Але в першу чергу має бути вирішеним питання об’єднання Криму з Україною, що з точки зору Українського Уряду є головним завданням і без нього розв’язання економічних питань неможливо» (там само. — С. 15).
Далі відбувся такий обмін думками:
«Ахматович. Дякує за вираження добросусідських відносин, але до одержання повноважень Представників України, просить засідання відкласти до понеділка — поки що ж просить повідомити про погляд Українського Уряду на політичну долю Криму, оскільки ініціатива про переговори йшла з боку України.
Лизогуб. Запевняє, що в понеділок копія журнальної постанови Ради Міністрів буде надана Представникам Криму.
Палтов. Говорить, що ініціатива переговорів йшла з боку Криму. Граф Татищев зробив першу таку заяву, про що залишилися сліди в німецькому Міністерстві Закордонних Справ.
Ахматович. Говорить, що не знає про політичні виступи графа Татищева, а повноваження графа Татищева обмежувалися лише виясненням економічних питань. Основою ж переговорів А. М. Ахматович вважає телеграму, прислану генералу Сулькевичу від імені Українського Уряду.
Лизогуб. Говорить, що не вважав за потрібне ознайомитися з повноваженнями графа Татищева, але якщо граф прибув до Німеччини як міністр Кримського Крайового Уряду, вважав його офіційним представником. І граф Татищев тоді говорив про можливості приєднання Криму до України на автономних началах за зразком Фінляндії і Росії.
Ахматович. Не сумнівається в правоті сказаних слів, знаходить у даному випадкові краще підтвердження необхідності обміну повноваженнями. Знаходить за можливе рахуватися лише з даною йому інструкцією і просить на наступне засідання надати пропозиції Українського Уряду, що стосуються форми з’єднання Криму з Україною» (там само. — С. 15–16).
На додаток до своєї постанови від 18 вересня Рада Міністрів Української Держави уповноважила 8 жовтня 1918 року вести переговори з Кримом щодо з’єднання його з Україною Голову Ради Міністрів Федора Лизогуба, міністра закордонних справ Дмитра Дорошенка, міністра внутрішніх справ Ігоря Кістяківського, міністра фінансів Антона Ржепецького, міністра торгівлі й промисловості Сергія Гутника і військового міністра генерального бунчужного Олександра Рогозу з «наданням їм права на підписання актів і договорів з усіх питань політичного, фінансового, економічного та адміністративного характеру» (ЦДАВОВУ: Ф. 1064. — Оп. 1. — Спр. 7. — Арк. 10).
На другому засіданні українська сторона надала членам кримської делегації можливість ознайомитися зі своїми повноваженнями, офіційно вручивши їх, після чого було оголошено проект Уряду Української Держави про умови возз’єднання Криму з Україною. У 19 пунктах пропонували такий варіант договору:
«1. Крим з’єднується з Україною на правах автономного краю під єдиною Верховною владою Його світлості Пана Гетьмана.
2. Усі піддані Української Держави в межах Криму і Кримського краю в межах України користуються однаковими правами.
3. Усі права міжнародні і міжнародних договорів, усе управління армією і флотом належить Пану Гетьману і Українському Урядові, причому армія Криму формується за принципом територіальним і в мирний час повинна перебувати в межах Криму.
4. Кримський край має Крайовий Уряд і Крайові народні Збори, а також право місцевого законодавства в межах компетенції Крайового Уряду.
5. Усі місцеві Закони, схвалені Крайовими народними Зборами, одержують силу після затвердження їх Паном Гетьманом безпосередньо. Ним же затверджується призначення вищих посадових осіб Крайового Уряду.
6. У галузі народної освіти, релігійній, національній, торгівлі й промисловості, землеробства і сільського господарства Кримський край є вповні самостійним і на нього не поширюються загальні закони Української Держави.
7. Усі шляхи сполучення, за винятком залізниць, а також використання природних сил краю цілком належать віданню Крайового Уряду.
8. Крайовий Уряд визначає й стягує всі прямі податки, за винятком подохідного, і призначає всякого роду місцеві збори і повинності.
9. Окружні і мирові судові установи і слідчі власті перебувають у віданні Крайового Уряду.
У Сімферополі засновується особлива Кримська Судова Палата.
Верховною Касаційною, адміністративною судовою інстанцією є Український Державний Сенат.
10. Крайовий Уряд має свій самостійний бюджет.
11. Митний кордон і єдина митна система є спільною з усією Україною.
У Кримському краї встановлюється спільна з Україною валюта, єдиний Державний Банк, загальні дотичні податки і неокладні збори, спільні з Україною правила для торговельного флоту, спільна експлуатація залізниць, пошт і телеграфу.
12. На Кримський край поширюється дія всіх цивільних і кримінальних законів України, причому виїмки з цих законів, що викликаються місцевими умовами, проводяться в законодавчому порядкові через Крайові народні Збори і затверджуються безпосередньо Гетьманом.
13. Усі військові й торговельні порти перебувають у віданні Українського Уряду, котрий несе всі витрати щодо їх утримання.
14. Крайовий Уряд має право визначення державної мови, і в його повному віданні перебувають усі міські й земські самоуправління.
15. У віданні Крайового Уряду перебувають усі питання народного здоров’я і питання організації праці.
16. У віданні Крайового Уряду перебуває все державне майно Криму, за виключенням удільного чи приналежного окремим відомствам. Управління удільним майном приєднується до існуючого Управління уділами на Україні, а майно, що належить окремим відомствам, переходить у відання належних відомств Української Держави.
17. Українська Держава несе на собі всі витрати щодо утримання армії і флоту, військових і комерційних портів, залізниць, пошт і телеграфу і всіх закладів, які відають загальними, а не винятково місцевими питаннями.
18. При Міністерствах Закордонних Справ, Військовому і Фінансів організовуються особливі Відділи з кримських справ.
19. При Його Ясновельможності Пану Гетьману вводиться особливий статс-секретар з кримських справ з відповідним секретаріатом. Цей секретар бере участь з правом голосу у засіданнях Ради Міністрів з усіх питань, які зачіпають питання Кримського краю.
Цей статс-секретар призначається Його Світлістю Паном Гетьманом з числа трьох кандидатів, наданих йому Кримським Крайовим Урядом» (Краткий отчет… — С. 71–73).
Маючи від генерала Сулькевича дві інструкції щодо ведення переговорів, кримська делегація, як було їй наказано, почала спершу торгуватися за розширення прав півострова після об’єднання його з Україною. Саме з цих міркувань вона висунула заздалегідь обумовлені свої контрпропозиції. Їхній зміст був таким:
«1. Крим, спираючись на декларацію свого Крайового Уряду від 12/25 червня 1918 року, пропонує встановити з Українською Державою федеративний союз.
2. Взаємні стосунки учасників цього союзу в сферах політичній, економічній, фінансовій, судовій і адміністративній визначаються відповідними угодами, основою яких має служити братерська погодженість зовнішньої політики членів союзу, причому члени союзу, володіючи кожний своєю власною верховною владою, користуються в іншому повною, в межах згаданих угод, самостійністю.
3. За сучасного становища справ важко визначити, хто саме, понад Україну і Крим, може примкнути до згаданого союзу. Безумовно, однак, що столицею союзу має бути Київ і що саме життя вкаже, які з національно-територіальних частин Російської імперії, що самовизначилися, і в якому порядку будуть входити до складу зазначеного союзу.
4. У всякому разі на майбутньому всесвітньому конгресі, який повинен вирішити міжнародне становище і остаточну долю не тільки одного Криму, представникам кожного члена союзу належить відстоювати сукупними політичними і економічними силами спільні інтереси союзу, а рівно і спеціальні інтереси його членів.
5. Для кращого руху справ при Його Світлості Ясновельможнім Пану Гетьманові є статс-секретар з кримських справ з відповідним секретаріатом, що призначається Кримським Урядом і перебуває в постійному спілкуванні з Українським Урядом.
6. Учорашня пропозиція українських уповноважених і нинішня контрпропозиція кримської делегації належить передачі на обговорення Кримського Народного Уряду.
Беручи до уваги, що, незалежно від форми їх політичного з’єднання, Крим і Україна мають численні, різноманітні, постійно практично спільні інтереси. Делегація пропонує не відкладати таких, але розпочати обговорення їх у підкомісіях наради з спеціальностей, складених з членів делегації, із залученням до їх праці, в разі потреби, особливо обізнаних людей.
У підкомісіях належало б вияснити вже тепер наступні питання, швидше вирішення яких викликається потребами й інтересами широких кіл населення Криму й України:
1. Про передачу Сімферопольським окружним судом Катеринославському й Херсонському окружним судам справ, що виникли по Мелітопольському, Дніпровському й Бердянському повітах. Проект правил, що передбачають спільне узгодження, при цьому додається.
2. Про маяки, лоції, гідрометеорологічну службу і про Керч-Єнікальський морський канал. Коротка записка про це додається.
3. Про більш точне визначення сухопутних кордонів Криму й України.
У зв’язку з цим питанням перебуває й інше — про ставлення Таврійського губернського земства до трьох українських повітів: Мелітопольського. Дніпровського і Бердянського.
4. Нарешті, в галузі постачання є ряд поточних питань, які близько зачіпають потреби населення Криму й України. З питань цих, що мають спеціальний характер, здавалось би встановити угодою відповідної комісії» (там само. — С. 73–74).
Кримська декларація, що була відповіддю на українську, як писало «Відродження», мала виразну тенденцію до «єдінонєділімства», зокрема, в своєму першому пункті: «При теперішнім становищі справ трудно означити, хто властиво, поза Кримом, може увійти в федеративний союз…» (Відродження. — 1918. — Ч. 158).
Однак таку заяву кримської делегації спростували представники кримських татар і німців-колоністів: «Уважаючи себе неуповноваженими по прийняттю того чи другого рішення по третьому пункту, представники кримськотатарської і німецької людности відкидають включення цього пункту в контрпроект» (там само).
Ця розбіжність думок випадкових представників Криму і його справжніх мешканців, які бачили в приєднанні до України свою користь, була дуже характерною. А тому в Києві не сумнівалися, що «в дусі приєднання вискажеться предпарлямент, раз він складатиметься з дійсних постійних мешканців Криму.
Відтягнення, отже розв’язання кримського питання з боку кримської делегації, — це нічого инше як саботаж. Ці люде ще чогось сподіваються, на щось рахують, а перш за все на те, що хтось прийде і збудує їм Росію, федеративну, розуміється, яку вони опісля спільними силами і зроблять «нєдєлімою», «унітарною» (там само).
На засіданні делегацій, що відбулося 9 жовтня 1918 року, було зачитано українську декларацію, в якій викладалися принципи кримської крайової конституції. Нею передбачалося, що до спільних повноважень повинні належати: глава держави, військо, монетарна система і фінанси, залізничний транспорт, пошта, державний сенат і закордонне представництво (Відродження. — 1918. — 11 жовтня).
На засіданні 10 жовтня кримська делегація не прийняла вказаних принципів крайової конституції, при цьому сенатор Ахматович заявив главі української делегації: «Проект з’єднання, представлений вами, — є проект поневолення» (ЦДАВОВУ: Ф. 3766. — Оп. І. — Спр. 132. — Арк. 50 зв.).
У відповідь на це Лизогуб вказав що «існуючий Уряд Криму не має повноважень укладати договори. Цим підриваються не тільки Ваші повноваження, але й повноваження Вашого Уряду і заявляє, що Український Уряд завжди радий бачити в себе повноважних представників від повноважного Уряду» (там само. — Арк. 50 зв. — 51).
Зрештою, на засіданні 12 жовтня кримська делегація погодилася розглянути пропозиції гетьманського уряду, але випросила місяць терміну на розгляд проекту Курултаєм півострова.
«Ми пішли на це, — згадував Д. Дорошенко, — бо були певні в прихильному полагодженні справи (про це нишком заявляли нам і делегати від національностей, що приїхали до Києва). Тим часом німці погодилися передати нам чорноморську фльоту з Севастополем, і на кількох торпедовцях і канонірських суднах уперве замаяв український кармазинський стяг. Тим самим до нас переходила фактична влада над Кримом» (Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле. — С. 303).
Треба додати, що жваво обговорював питання про приєднання Криму до України з’їзд борошномелів Таврії, який відкрився 16 жовтня 1918 року. При цьому гостро висловлювалося незадоволення діями свого уряду на переговорах у Києві.
Тоді ж місцеві підприємці почали розробляти проект відкриття в Криму відділення Українського банку (Відродження. — 1918. — Ч. 162).
А 18 жовтня 1918 року робітничий з’їзд у Сімферополі ухвалив постанову про приєднання Криму до України. Через три дні про таке ж рішення заявило велелюдне зібрання української громади Севастополя (там само. — Ч. 164,165).
Такий рух з низів пояснювався, насамперед, усе ще важким економічним становищем Криму, зокрема недостатнім запасом продовольства на зиму. Скажімо, закуплені 100 тисяч пудів картоплі для населення півострова тривалий час залишалися невивезеними. Обмаль залишалося й хліба. 23 жовтня в Сімферополі було зменшено норму видачі хліба на три чверті фунта (там само. — Ч. 168).
Одержавши нові інструкції, кримська делегація здійснила кроки до відновлення українсько-кримських переговорів. Однак у дипломатичних колах Української Держави дали зрозуміти: відновлення переговорів можливе лише за умови рішучої зміни позицій представників Криму (там само. — Ч. 162).
30 жовтня 1918 року до керуючого МЗС Української Держави Палтова прибули нові члени кримської делегації — генерал Ізвєков і сенатор Никифоров, котрі продовжили розмови про взаємовідносини України і Криму.
Того ж дня в МЗС були прийняті представники Російського товариства власників пароплавів Рабинович і Бурштейн з приводу врегулювання товарообміну між Україною і Кримом. Їм було обіцяно розв’язання цієї проблеми в найближчі дні з припиненням митної війни (там само. — Ч. 173).
Але не тільки виробничі та фінансові організації Криму ставили питання про об’єднання з Україною. 10 листопада 1918 року рада профспілок Криму звернулася до «Уцентропрофу»: «Приступаючи до створення виробничих спілок і об’єднань, «Кримпроф», виходячи з тісного економічного зв’язку Криму з Україною, відсутності в Криму власних економічних центрів і слабкості кримських професійних спілок, вважає найбільш доцільним об’єднання кримських профспілок з всеукраїнськими центрами».
Поштовхом до розвитку таких подій послужило, звичайно, й повідомлення про те, що 6 листопада 1918 року німецьке командування передало охорону всіх без винятку кораблів Чорноморського флоту представнику морського міністерства Української Держави адміралу Клочковському (Крым (Сімферополь). — 1918. — 9 листопада).
Підтримувало це й самих українців. 11 листопада 1918 року в Ялті зібралися представники нашого етносу на півострові й утворили Українську Крайову Раду в Криму. Її Статутом передбачалося:
«Мета Ради:
1) Просвіта і піднесення культури та добробуту українського народу і взагалі оборона прав українського населення Криму. Район діяльності Ради — Кримський півострів.
2) Для осягнення цієї мети прислугують Раді ось ті способи: видання усякого роду книжок і инших видавництв та поширення їх в народі, уладжування публічних лекцій, викладів, концертів, театральних вистав і т. д.; устне проучуваніє народу в усяких справах, уладжування національних свят, виставок, анкет; скликання з’їздів і конгресів в ріжних справах, закладання й удержування бібліотек, музеїв, читалень і випозичалень; засновання і ведення ріжних шкіл і курсів; викладання і ведення бурс, захоронок, дитячих садочків, вакаційних осель і инших благодійних інститутів; закладання позичково-благодійних кас і инших спілок та предприємств господарських, матеріальна допомога слугам науки, письменства, просвіти, мистецтва та шкільній молоді і т. п.
3) Краєва Українська Рада в Криму єсть юридична особа, що має право набувати і спродувати рухоме і нерухоме майно, так само робити позички і всякі договори, а також захищати свої інтереси через уповноважених Радою осіб у всіх установах, де в цьому може виявитись потреба.
Печать
4) Рада має свою печать з написом: «Краєва Українська Рада в Криму».
Склад Ради і порядкування справами
5) Краєва Українська Рада складається з представників істнуючих українських організацій в Криму. Вони вибирають з-поміж себе малу Раду з п’ятьох членів і двох кандидатів до них.
Мала Рада керує усіма справами Краєвої Ради. Увага: в члени Малої Ради і Ревізійної комісії можуть бути обрані й члени українських організацій, що не є членами Краєвої Ради.
6) Загальні Збори Краєвої Ради скликаються Малою Радою в разі потреби, та не менше як двічі на рік. Головою Загальні Збори обирають щоразу одного з членів Краєвої Ради.
7) Члени Малої Ради вибирають з-поміж себе Голову Ради, Товариша йому, Скарбника й Секретаря, инчі обов’язки розкладають по згоді між собою. Мала Рада вибирається на півроку.
8) Мала Рада скликається на наради Головою Ради або по заяві на папері не менш як трьох членів Малої Ради.
9) Всі справи рішаються більшістю голосів присутніх. Коли голоси поділяться порівно, перевагу дає голос Голови.
10) Наради можуть відбуватися в присутності не менш як трьох членів Малої Ради, рахуючи в тім числі Голову Ради або його заступника.
11) Порядкування грошима Ради приймає на себе один з членів — скарбник, та за цілість сум і майна Ради відповідає уся Мала Рада.
12) Скарбник приймає, береже й витрачає гроші Ради по постановах Малої Ради.
Всі ж суми, що вступають на протязі року, він кладе в банк на біжучий рахунок від Ради і залишає в касі Ради стільки грошей, скільки потрібно на місячні видатки.
Увага: відбирає гроші скарбник з біжучого рахунку по чеках, які повинні бути підписані Головою або особою, що його заступає, і ще одним членом Малої Ради.
Засоби Ради
13) Засоби Ради складаються: а) з щорічних та разових вкладок ріжних українських організацій: б) з жертв ріжних особ і інституцій; в) з сум добутих від упоряджених Радою публічних лекцій; читанів літературних вечорів, вистав і гулянок та г) з предметів на капітали Краєвої Ради й прибутків з її майна.
Зміна Статуту і скасування Ради
14) Зміни й додатки до цього Статуту можуть робити тільки Загальні Збори Краєвої Ради.
15) Краєва Рада перестає істнувати тільки з постанови Загальних Зборів при участи не менш як 2/3 членів Краєвої Ради.
16) Коли Рада перестане істнувати, то після задовольнення всіх обов’язків, гроші і майно, яке лишиться, передається з постанови ліквідаційних зборів иншій установі, що має таку ж саму мету» (ЦДАВОВУ: Ф. 3696. — Оп. 3. — Спр. 50. — Арк. 5–6).
Але в той же час, користуючись погіршенням справ у німців і цілком можливим залишенням ними півострова, прихильники «единой й неделимой России» всупереч досягнутим домовленостям у Києві, таємно пішли іншим шляхом: голова губернської управи В. Оболенський скликав її членів, на якому управа, як він пише, «прийняла на себе рішення виняткової відповідальності: звернутися від Таврійського земства до генерала Денікіна з проханням зайняти своїми військами Крим негайно після виходу німців» (Оболенский В. Крым при немцах. — С. 25).
17 листопада 1918 року гетьман України одержав телеграму із Сімферополя: «Сегодня вступило управление Крымом новое правительство запятая которое задачей выше всех стоящей считает возрождение единой великой России» (ЦДАВОВУ: Ф. 3766. — Оп. 1. — Спр. 132. — Арк. 52).
Цим кроком, зрозуміло, всі зусилля гетьмана Павла Скоропадського щодо приєднання Криму до України, були зведені нанівець. Однак його уряд не перестав цікавитися долею півострова. Скажімо, коли 2 грудня 1918 року Голова Ради Міністрів С. Гербель повідомив на засіданні свого кабінету, що Денікін призначив адмірала Каніна командуючим Чорноморським флотом, представнику Добровольчої армії в Києві генералу Ломновському було заявлено: «Український уряд, який узяв на себе всі витрати на утримання Чорноморського флоту і витратив на нього величезні суми, вважає, що в майбутньому Чорноморський флот в оперативному відношенні може бути підпорядкований командуючому, призначеному об’єднаним командуванням усіма збройними силами, діючими проти більшовиків, але в усіх інших відношеннях Чорноморський флот має залишатися в підпорядкуванні морського міністра Української держави» (ЦДАВОВУ: Ф. 1064. — Оп. 1. — Спр. 11. — Арк. 101).
Що стосується позиції більшовицької Москви в період українсько-кримських переговорів, то вона знову дозволяла комуністам Криму бути під крилом ЦК КП(б)У. Так, 8 вересня 1918 року на пленумі ЦК КП(б)У в Орлі доповідалася заява комуністів Криму про підтримку. Було доручено «Одеському обласному комітету об’їхати Крим, допомогти зібрати кримську конференцію і подати всіляку допомогу кримським товаришам, у тому числі й грішми. Тим, хто приїде, без перевірки на місці грошей не давати» (ЦДАГОУ: Ф. І. — Оп. 1. — Спр. 9. — Арк. 13 зв.).
До речі, на II з’їзді КП(б)У, який відбувся в жовтні 1918 року, делегат від Криму Моршин, зокрема, підкреслював у своєму виступі: «Мы получили от Одес. обл. к-та 3000 р. И немного литературы. Это нам помогло» (там само. — Спр. 5. — Арк. 20 зв.).
На пленумі ЦК КП(б)У 23 жовтня 1918 року, коли зачитали заяву комуністів Криму про їхнє «бажання працювати під керівництвом ЦК КП(б)У», то було ухвалено його задовольнити. При цьому підкреслювалося, що «Крим в організаційному відношенні творить самостійну область» (там само. — Спр. 13. — Арк. 2).
Тоді ж було вирішено питання про роботу в Дніпровському, Бердянському і Таврійському обговорити на наступному засіданні з представниками Одеського обласного комітету. А для організаційних витрат кримським більшовикам виділялося 50 тисяч карбованців (там само. — Арк. 2).
Таким чином, після II з’їзду КП(б)У Кримська парторганізація була включена в число обласних організацій України (там само. — Ф. 1. — Оп. 53. — Спр. 5132. — Арк. 34).
