Висновок

БібліотекаСвятоотцівські твориСвятитель Григорій Богослов — Повне зібрання творіньО. В. Говоров. Святий Григорій Богослов як християнський поет

Греньє, на книгу якого ми не раз покликалися у своїй роботі і чимало цитували її, закінчує свої роздуми про Григорія Богослова такими словами:

«У цій людині, дійсно, (вбачаються) дві людини: християнський поет і літератор IV століття. Ми не дорожимо другим, який тільки й рекомендує себе, що сумнівними проблисками розуму, ми дивуємося, ми всією своєю душею любимо першого, бо нам здається, що ми маємо завдячувати йому за п’єси найбільш довершені із християнської літератури. Щирість руху, натуральність плану, чистота смаку, сила стилю — ось заслуги, з якими він постає перед нами; і для нас святий Григорій Назіанзин іде поперед блаженного Августина, святого Василія, святого Амвросія і святого Іоана Золотоуста» 1. Наслідуючи Греньє, ми з повним переконанням можемо сказати про нього самого, що із двох його положень, якими він резюмує свою книгу про святого Григорія, ми не надаємо ніякого значення другому і всією душею своєю приєднуємося до першого.

Якщо порівняти цей висновок Греньє із критичним поглядом на святого Григорія, як поета, Ульмана, побачимо дивну протилежність у їх поглядах на той самий предмет: де французький учений бачить «сумнівні проблиски розуму» (lueure douteuses d´esprit), там з побожною повагою зупиняється німецький критик і зауважує при цьому, що наскільки це почесно було для нього як для людини і богослова, настільки ж невигідно для нього як поета («so ehrenvoll dieses für ihrt als Menschen und Theologen ist, so unvortheilhaft war es fiir ihn als Dichter» 2 ); а де той же німецький критик, дивлячись на поезію святого Григорія Богослова як «більше на продукт рефлексії, спокійного обговорення, ніж внутрішнього поетично-творчого спонукання, що невільно прагне до виявлення», бачить «замість поетичного тону більше одні о́брази, тропи, прикраси і пишномовні вислови, які він недоречно запозичав дуже часто в інших поетів» (die er nur allzuoft aus andern Dichtern unpassend entlehnte 3 ), там французький учений захоплюється щирістю руху, натуральністю плану, чистотою смаку, силою стилю. З досить оригінальним також поглядом на святого Григорія як поета виступає у своїй книзі, або, точніше, у розділі книги, присвяченому поезії Григорія Богослова, і новітній французький учений абат Монто. Основний погляд його на святого Григорія, що проходить через увесь розділ його праці, ясно формульований вже в самому кінці розділу; він міститься саме в остаточному висновку, що «Григорій був від природи поет, але що він, на жаль, ніколи не вивчав самої поезії і зовсім далекий був від теоретичного ідеалу, який був необхідний йому» 4. Тож «у своїй душі він був більше поетом, ніж у своїх віршах» (Il été plus poete, que son système) (ibid.). У зв’язку з цим Монто висловлює тут схильність частково підтримати думку Греньє, що Григорій не зовсім вільний був від впливу того мінливого напрямку сучасної йому риторичної школи, характеристику якої, що тут же коротко накидає Монто, ми вже наводили вище. На яких же п’єсах святого Григорія помітніше і невигідніше для нього, як поета, позначився цей шкідливий літературний напрямок? Він, на думку Монто, природно виявився найбільше в тих творах, де, власне, і мало виступити на противагу йому правильне теоретичне вивчення поезії, якого, однак, не мав поет, — саме у творах епічної композиції, у п’єсах об’єктивно-оповідального характеру, як, наприклад, його історичні п’єси.

«Поема «Про своє життя», наприклад, хоча і представляє, — зазначив Монто, — деякі сторінки, де спостерігається епічний жанр, але як майже скрізь у подібних творах, мета практична шкодить тут меті естетичній» 5. Згадуючи про інший історичний вірш Назіанзина — «Про себе самого і про єпископів», Монто вважає доречним зробити тут загальне зауваження, що «Богові не угодно було, щоб поет претендував на роль Гомера у віршах про себе самого» 6. Головна ж сила Григорія як поета полягає, на думку Монто, у його витончених ліричних віршах. «Провидіння зробило його щасливим суперником грецького мистецтва там, де він сам не думав бути ним» 7.

Зокрема, в царині цього «грецького мистецтва» Монто знаходить гідного суперника святому отцеві в Піндарі; це ясно видно зі сторінки 189-ї його праці, де він, співчутливо посилаючись на відгук Вільмена, який порівняв вірші Григорія Богослова з художнього погляду зі зразковими творами піндаричного натхнення, висловлюється так: «Небу угодно було, щоб святий Григорій мав ідею надати своїм найбільш коротким поетичним творам естетичного багатоманіття і мистецької єдності творів Піндара».

Ми навели ці найбільш характерні судження і відгуки про святого Григорія як поета, щоб показати, що кожний з його критиків дивиться на нього зі своєрідної точки зору, і при цьому не можна випустити з уваги того, що кожний з них не зовсім вірний і стримано послідовний навіть у своєму погляді на справу. Візьмемо хоч автора «наукових питань про Григорія». Загальна й основна його думка у відповідному розділі цих «питань» спонукає його визнавати святого Григорія поетом ліричним. Виражаючи, однак, цю думку і з деяким захопленням відтіняючи її порівнянням поета з першокласним античним ліриком, Монто не наводить при цьому жодного чисто ліричного вірша святого Григорія. Тим часом як, озброюючись проти епічних віршів Григорія і іменем Бога відмовляючи поетові тут у ролі Гомера, Монто із захватом зупиняється перед двома, зовсім не найкращими у своєму роді епічними поемами: «До Немесія» і «До Олімпіади», вбачає в них класичну композицію» (р. 196), називає їх «poetique monument de direction antique» [«поетичним зразком античного напрямку»] (р. 197) і цілком, дослівно, наводить їх у французькому перекладі; і потрібно зауважити, що така увага до цих двох поем, не враховуючи ще деяких епітафій, є винятком у цілій характеристиці Григорія як поета.

Природним наслідком наукового знайомства з такого роду критичною літературою щодо предмета нашого твору є питання — чим пояснити цю різницю в поглядах критиків на Григорія-поета і яке значення можуть мати ці розбіжності критиків один з одним і навіть того самого автора із самим собою при нашому особистому судженні про той же предмет?

Ці розбіжності у відгуках про нашого поета ми ставимо, по-перше, у причинний зв’язок з тією обставиною, що ці відгуки, переважно, більша і дуже невигідна для поета їх частина, зроблені вченими ще за старими, далеко не повними і критично не поправленими виданнями віршів святого отця, бо нове повне і досконаліше їх видання Кайльо вийшло тільки наприкінці першої половини поточного сторіччя. Ми можемо тільки цим позитивно пояснити, наприклад, ту дивну невідповідність у книзі Ульмана, що він, пом’якшуючи свій суворий вирок над поетичною діяльністю і поетичними творами святого Григорія Богослова зауваженням, що все-таки як за самою своєю природою Григорій дійсно мав деякий поетичний талант (einе wirkliche… Dichterader in seinem Wesen lag; s. 291), так і між поетичними його творами є «прекрасні, глибоко відчуті і дійсно зворушливі місця» (schöne, tief gefühlte und wirklich ergreifende Stellen), що «окремі невеликі вірші, які вилилися з безпосереднього одухотворення і сповнені чистого почуття, могли б задовольнити і найбільш строгих поціновувачів» (s. 292), — що, застерігаючи таким чином, він підводить під цю виняткову рекомендацію тільки гноми і жодним словом або натяком не згадує ні про гімни, ні про елегії — чисто ліричні вірші святого отця, які найімовірніше, могли б задовольнити критика якщо не з більш строгим, то з більш серйозним і більш розвиненим художньо-поетичним смаком, ніж в Ульмана. Це невідповідне його судження тим різкіше впадає в око кожному уважному читачеві його книги, що воно зовсім не в’яжеться з його ж думкою, що тільки на одну сторінку випереджає це судження, що саме у віршах Григорія Богослова вже тому нічого шукати істинної поезії, що вони майже всі служать сторонній для поезії меті — меті моральній (!) і релігійній. Природно подумати після цього, що морально-дидактичні вірші святого Григорія будуть першою і найбільшою жертвою негативної критики Ульмана. І раптом, на наступній же сторінці книги, ці самі «moralische Sprtüche und inhaltreiche Lehrgedichte» [«моралістичні висловлювання і багаті за змістом повчальні вірші»] виявляються найкращими поетичними творами святого Григорія.

По-друге, розбіжності в думках про поетичний талант святого Григорія Богослова і суперечливі судження про художню цінність його віршів, на нашу думку, залежать певною мірою і від того ще, що майже вся критична література про нього як поета вичерпується авторами, які родом і характером учених занять прямо не належать до царини літератури, у прямому розумінні слова. У своїх працях, присвячених дослідженню питань спеціально-богословських (як, наприклад, робота Ульмана) або церковно-історичних (як дослідження Монто, а тим більше — праці на зразок «Christliche Kirchengeschichte» [«Церковна історія»] Маттія Шрекка, Неандера та ін.), ці вчені тільки мимохідь заглядають у вірші святого отця або навіть вважають для себе достатнім обмежитися коротким оглядом лише історичних віршів святого Григорія.

По-третє, різнорідність суджень про поетичну діяльність святого Григорія Назіанзина, нам здається, обумовлюється значною мірою самою новизною і оригінальністю предмета. За відсутності спеціальних літературно-критичних робіт з християнської художньої літератури, для суджень про вірші християнського поета сторонніх фахівців немає ні стійкої опори для правильного і відповідного погляду на них, ні визначальної норми, ні критеріїв для критичної оцінки їх спеціальної вартості. Ми бачимо, з якою недовірою та упередженням судить про поезію святого Григорія Ульман, за яким у ній, по-перше, уже тому немає і не могло бути поетичної вартості, що вона слугує моральній меті; по-друге, тому що святий Григорій уже в глибокій старості і в аскетичній самоті присвятив себе поезії (s. 291). І якщо Греньє зважується поставити святого Григорія як поета вище за блаженного Августина, Амвросія і Золотоуста, то це чи не перший боязкий крок християнсько-літературної критики, яка справедливо вносить у неї метод порівняння.

Для нас суперечливі погляди на Григорія Богослова як поета мають, загалом, радше позитивне, ніж негативне значення, як вияв того безсумнівного факту, що в особі святого Григорія Назіанзина критика має справу з надзвичайним поетичним талантом, гідним дійсно солідної критичної літератури. Ми не проти навіть висловити у вигляді загального положення зауваження, що у випадках, подібних до цього, предмет наукового дослідження завжди вище за свою критику, що виголошує над ним протилежні вироки. І прикладами подібних випадків багата не тільки, у тісному сенсі, літературна історія. Якщо ж, наприклад, про святого Григорія ми б поставили темою твору питання з галузі, більш сприятливої для дослідника, більш розчищеної і гладкої — питання про Григорія Назіанзина як проповідника, — ми і тут, прямо на великій дорозі, в такій капітальній праці, як багатотомна «Christliche Kirchengeschichte» Маттія Шрекка, зустрілися б зі словами: «У новітній час, щоправда, вірші Григорія мали перевагу над його словами і проповідями (Man hat sohl gar in den neuern Zeiten die Gedichte des Gregorius seinen Reden und Fredigten vorgezogen… etc.). Але хоча останні і не є зразковими творами у своєму роді (бо його красномовство не завжди слідує тому шляху, який накреслюють природа і мистецтво, без необхідності воно відступає на сторонні або зовсім другорядні предмети, гримить, де потрібно бути йому тільки лагідним і повчальним, занадто вишукано і дотепно або забуває іноді про свою головну мету), однак все-таки віршам його вже тому не можна віддавати переваги, що між ними є багато чисто прозаїчних місць» 8. Вираз «wohl gar» [«правда»] відтіняє тут свідчення церковного історика про переваїу віршів святого Григорія над його проповідями в сенсі факту зовсім відомого і у всякому разі не виняткового. А не забуваймо, що Шрекк жив на цілих півстоліття раніше за автора «Tableau de l´eloquence chretienne au IV — siècle» [«Нарис критичного красномовства»], який свій натхненний трактат про святого Григорія Богослова закінчує словами: «Настільки блискучий, настільки хороший оратор поступився місцем мрійливому поклонникові, але хто ж перед цими щирими звуками зітхань, що виливають його вірші, не віддасть перевагу його проповідям?» («L´orateur si brillant, si parè a fait place fu rêveur mèlancolique; mais qui n´aimerait mieux que ses discours quelques uns des soupirs vrais exhalès dans ses vers?») (p. 153).

Так само і щодо, так би мовити, центрального питання про святого Григорія, питання про нього, як про богослова, Ульман перший же виступає у своїй книзі, як ми вже бачили, з оригінальною думкою про позірну несамостійність цього головного представника догматичного віровчення нашої Православної Церкви.

Але як у цьому останньому, богословському, і в передостанньому, церковно-проповідницькому аспектах, так і щодо поетичної діяльності святого Григорія Назіазина його вплив на сучасників і пізніших християнських письменників — вплив внутрішній, морально-виховний, і зовнішній, літературний, — становить такий незламний базис його заслуг перед Церквою, який не похитнути зусиллям критики, навіть як би їх було кількісно і якісно більше, і створило йому такий колосальний пам’ятник християнської слави, який не затінити вже пізнішим століттям науково-богословської, ораторської і художньо-християнської продуктивності.

Літературний вплив поетичних творів святого Григорія проявився уже досить рано. Сократ («Історія Церкви». VI, 8) і Созомен («Історія Церкви». VIII, 8) одноголосно засвідчують, що Іоан Золотоуст, який тільки кількома роками пізніше за святого Григорія вступив на Константинопольську кафедру, із загальнопоширених у той час духовних гімнів вибрав кращі і призначив цей збірник для практичного використання серед сповідників православної віри. Шубах не сумнівається 9, що в цьому свідченні історики мають на увазі гімни святого Григорія Богослова, і тут же зауважує: «Що важливіше те, що в сусідніх сирійців ці вірші користувалися такою повагою, що перекладались на їхню мову; таке versio syriaca міститься у ненадрукованому кодексі Ватиканської бібліотеки, № CV» 10. Греньє, ведучи мову про великий вплив у християнській літературі поетичних творів святого Григорія, зауважує також, що Іоан Золотоуст любив уподібнюватися йому; Прокл створив свій стиль на його творах; Ієронім завдячував йому найбільш прекрасними своїми рисами (ses plus beaux traits) 11. Але особливо сильний і помітний вплив святого Григорія, як поета, відобразився на блаженному Августині, «Сповідь» якого, на думку Греньє, написана під живим враженням поеми Григорія «Про своє життя». Та ж ідея там, що і тут, той же план: автобіографічна розповідь починається з дитинства, викладається з однаковими дрібницями про сім’ю, про перше виховання, про шкільну освіту, час від часу розповідь переривається благочестивими роздумами, молитвами і сердечними зітханнями» 12. Греньє не допускає сумніву в тому, що Августин знав вірші святого Григорія; на Заході, за його словами, відомо було все, що видавала Східна Церква; перекладачі і тлумачі з живим інтересом стежили тут за усім, що виходило нового з-під пера грецьких авторів. Блаженний Ієронім, друг і кореспондент Августина, не тільки бачив і відвідував святого Григорія Богослова, але прямо називає його своїм учителем. У багатьох місцях, нарешті, своїх творів (наприклад, «Проти Юліана») Августин цитує Григорія з особливою повагою. Повертаючись знову до «Сповіді», Греньє зазначив, що в ній є сторінки, які з очевидною ясністю вказують на вплив святого Григорія на автора й уподібнення останнього першому. Найбільш очевидним доказом такого уподібнення, на думку Греньє, може служити восьма книга названого твору Августина; в ній уособлена ідея цнотливості виводиться на сцену під тими ж самими дивовижними рисами, з якими зображає її поетичний пензель святого Григорія Назіанзина.

Досить помітне місце займає ім’я святого Григорія як поета в християнській гімнологїї і в богослужбовій поезії Православної Церкви. Ми не розповідатимемо про те, наскільки справедливий здогад учених, до яких у нас близький зі своєю думкою високопреосвещенний автор «Історичного огляду піснеспівців грецької Церкви» 13, що відомий гімн «Тебе Бога хвалимо» (Ті Deum laudamus), приписуваний традиційно Амвросію і навіть названий його іменем, є, по суті, не що інше, як обробка хвалебно-молитовного гімну (№ 30) святого Григорія «Εἰς Θεόν» [«Пісня Богові»]: «Дай мені оспівати, дай мені похвалити Тебе, безсмертний Царю і Господе… Тобою — сонми ангелів, — Ти засвітив сонце» та ін. Але ми не можемо не відзначити безсумнівного факту живого і багатого запозичення пізнішими церковними поетами, Косьмою Маюмським і Іоаном Дамаскином, для їх богослужбових пісень з високопоетичних творів святого Григорія Назіанзина. Із його проповідей особливо багаті поетичними місцями, як мимовільними виливаннями світлого захвату, поривами урочистого натхнення, слова на святкові дні — на Різдво Христове, на Хрещення або на День Світил, на Пасху, на П’ятидесятницю, на Нову неділю (або на Антипасху); на св. муч. Маманта; про Маккавеїв; про святих мучеників у Неділю всіх святих. Слово на Пасху починається словами: «Ось день воскресіння, початок блаженний, просвітимося торжеством, обіймемо один одного; скажемо — братії» та ін. Мелодія Дамаскина одяглась у ці слова, і є одна із пасхальних стихир, що оголошують нині в церкві. У тому ж слові читаємо слова, поміщені в одному із пасхальних тропарів: «Учора я погрібався разом з Тобою, Христе, нині встаю разом з Тобою» та ін. Друге слово святого Назіанзина на Пасху закінчується словами: «О, Пасха велика і священна Христе! О, мудрість і сила» та ін. Ці слова містяться в останньому тропарі пасхального канону. Слово святого Григорія на Різдво Христове починається так: «Христос народжується, славіте; Христос з небес, зустрічайте; Христос на землі, вознесіться, співає Господу вся земля» та ін. Це, як очевидно, ірмос відомого канону на Різдво Христове, складений святим Косьмою Маюмським. Далі у слові святого Григорія на П’ятидесятницю читаємо: «Ми святкуємо П’ятидесятницю — пришестя Духа, здійснення обітування, сповнення надії. О, яке велике це таїнство! Яке величне і славне!..» У церковній службі на П’ятидесятницю ці слова становлять першу стихиру між стихирами вечірніми… 14

З IX століття увага любителів християнської писемності зупиняється на поетичних творах святого Григорія Назіанзина вже з науковою допитливістю і інтересом. Від другої половини IX століття дійшов до нас досить цінний коментар на вибрані вірші святого Григорія, написаний Микитою-Давидом, єпископом Пафлагонським міста Дадібри (Dadibrae, або Dasybrae). Він називає вірші святого Григорія «μεγαλόποια ϑεωρήματα καὶ ϑεολογήματα» [«великі плоди споглядання і богослів’я»] (с. 131), «ϑεωρητικώτατον λόγον καὶ φιλοσοφώτατον» [«найбільш споглядальна і любомудра мова») (с. 34), а для самого поета додає епітети «ϑεολόγος ὁ κράτιστός καὶ ἱεροφαντικώτατος» [«богослов вельми блискучий і найсвятіший»] (с. 119), «ὁ ϑεόληπτος, ϑεοσοφώτατος» [«богообраний, богомудрий»] (с. 57). Із цим коментарем Микити у його виданні (латинською мовою) Ернестом Дронке 15 поєднані схолії, складені на ті ж вірші ченцем Зонаром, відомим візантійським письменником початку XII століття.

Але власне слава святого Григорія як християнського поета і цінність його віршів як класичних творів християнської літератури піднімаються і поширюються із часу появи їх у пресі, що почалося з відомого їх видання 1504 року Альда Мануція. Естетично-літературний інтерес до віршів святого Григорія зростає з цього часу паралельно з їх науково-літературною розробкою; з’являється безліч видань, перекладів, коментарів — разом і порізно — його гімнів, історичних поем, гномічних віршів, елегій, епіграм. Леунклавій своїм elogium´oм святому Григорію, в якому (в elogium´i) він, захоплений поетичним генієм святого отця, віддає перевагу йому перед славнозвісними поетами класичної Греції і самим Гомером, відкриває цілий ряд славних представників наукової церковно-християнської літератури, які під надзвичайним враженням поетичних творів святого Григорія висловили чудову єдність у захоплених відгуках про нього. Ми навмисно на початку цього розділу обійшли мовчанкою імена Мореля 16, Мураторі 17, Тіллемона 18, Цейлера 19, Дюпена 20, Вільмена 21 та інших учених, судження яких 22 про художньо-літературні якості віршів святого Григорія могли б справити на читача враження упередженого ставлення і самих цих учених до предмета свого подиву, і автора твору — до своєї справи. Ми переконані, навпаки, що наша справа здатна сама за себе сказати більше, ніж імена про нього, і разом із цим упевнені, що внутрішнє християнсько-виховне значення поезії святого Григорія Назіанзина було набагато сильніше і ширше в християнському суспільстві, ніж його зовнішнє висвітлення в історії літератури. Ульман, як німець, із чисто німецькою ревністю, що оберігає свій Standpunct [«свою точку зору»] рамками своєї спеціальності, розділяє християнську моральність із поезією. Ми не погоджуємося із цим поглядом і думаємо, що він суперечить загальній думці або безпосередній свідомості, яка вказала релігії і поезії однакове прагнення до єдиної мети — до неба. Поезії він приписує благодатну силу захоплювати до неба людський дух високими почуттями, збуджуючи їх у ньому прекрасними ідеалами. Якщо і світська, мирська поезія здатна ушляхетнити вдачі, згладити пристрасті і морально ідеалізувати саме людське життя, то що ж сказати про поезію духовну, поезію морально-релігійну, яка, самою своєю істотою, з натхненними ідеями і своїми ідеалами підносить і розум, і серце людини до Першообразу краси, істини й любові? Якщо вже язичницька поезія, з власної досвідченої свідомості святого Григорія Назіанзина, здатна «лікувати скорботи», то яку благотворну дію на душу людини може виявляти духовно-християнська поезія, яка «захоплює більше (ніж будь-який інший рід словесного висловлення) царину внутрішнього життя людини і дає повніше задоволення її релігійному жаданню і спразі?» 23 Прекрасно характеризує цю внутрішню дію духовно-християнської (ліричної) поезії на душу людини Гердер: «У дії, викликаній християнською релігією на вдачі світу, брало участь і велике її знаряддя, пісня; але і тут сила небесна сходить тихо і сокровенно; можливо, жодна поезія не оцінена у своєму впливі так мало, як ця; а тим часом вона впливає на кращу, вірнішу частину людства, і притім не зрідка, а щодня, не із приводу яких-небудь другорядних обставин, а, навпаки, при найтяжчих бідах, коли саме і потрібна така допомога. Ці святі гімни і псалми, яким більше тисячоріччя і які при кожній своїй дії зберігають ще всю новизну і силу, які благотворні були вони для бідного людства! Із самотнім пустельником вони входили в його келію, з пригніченим — у його темний куточок, у глибину його злої долі, у його могилу; оспівуючи їх, він забував труди і печаль; стомлений земним часом скорботний дух окрилявся прагненням у світ небесної радості. Він повертався потім до землі, зміцнившись силою, трудився, страждав, терпів, діяв у тиші й, нарешті, перемагав, — що зрівняється із плідним впливом подібних пісень?» 24

Незрівнянні були, без сумніву, через свій плідний вплив і вірші нашого християнського поета, святого Назіанзина, і тому що на них лежить печатка не тільки дару, але й Духа Божого, то і ці духовно-поетичні твори, незважаючи на своє півтора-тисячолітнє існування, зберігають усю новизну і силу, як і свій позитивний вплив і досі.

Повертаючись до початкової думки свого твору і стисло формулюючи свої переконання щодо предмета, закінчимо її, уникаючи перебільшеного висновку знаменитого Шлоссера, що «святий Григорій Назіанзин епопеєю «Про своє життя «зробив непотрібним Гомера; своїми гімнами, елегіями і ямбами — ліриків; своєю трагедією про стражденного Христа — прадавніх драматургів» 25, — цілком справедливими словами високопреосвещенного автора статті про вірші святого Григорія Назіанзина, арх. Порфирія:

«Істини християнської релігії мають сильний вплив на наші душі і в тому разі, коли викладаються в простоті віри і без усякої штучності. Але якщо Григорій Богослов, виконуючи своє високе служіння Церкві, не поступався прославленим мирським поетам у самому художньому викладі християнського вчення, то тим безмовніші перед Богом усі християнські письменники, чим вони байдужі до поетичних творів цього великого отця Церкви» 26. Оскільки ці твори, говорячи словами поважних церковних істориків, воістину «гідні були б читання у загальноосвітніх школах» («wären wol würdig auf offentlichen Schulen gelesen zu werden») 27.

Метрична сторона віршів святого Григорія Богослова | Зміст |

La vie et les poésies de saint Grégoire de Nazianze par A. Grenier. P. 237-238. [↩]
(Gregorius von Nazianz… etc. S. 291. [↩]
Gregorius von Nazianz… etc. P. 292. [↩]
«Mais il n´a jamais étudié da poësie prise en elle-meme, et l´ideal theoretique, qui lui eut été necessaire, n´est pas entre tout entier dans son esprit» (Revue critique de quelques questions historiques se rapportant a saint Gregoire de Nazianze et à som siecle. Par l´abbe Louis Montaut. Paris, 1878. Chapitre VII: Les poésies de saint Grégoire de Nazianze. P. 216. cp. P. 204). [↩]
Ibid. P. 214. [↩]
Revue critique de quelques questions historiques se rapportant à saint Grégoire de Nazianze et à som siécle. Par l´abbe Louis Montaut. Paris, 1878. P. 291. [↩]
«Providence l´avait fait le rival heureux de l´art grec là où il ne pensait pas l`être». (Ibid. P. 215). [↩]
Christliche Kirchengeschichte von Johann Matthias Schröckh, dreizehnter Theil. [1] 443-444. [↩]
De b. Patris Gregorii Nazianzeni Theologi carminibus commentatio patrologica, scripsit Matth. Schubach. Confluentibus, 1871. S. 3. [↩]
Ibid. Р. 4. Про цей переклад згадує P. Zingerle (Theol. Literaturblatt. V. Reusch. 1866. P. 562). Коли зроблений цей переклад і чи всі вірші Григорія містить він, — Zingerle не зазначає. Цит. у Шубаха: ibid. [↩]
La vie et les poésies de Saint Grégoire de Nazinanze / Grenier. P. 3. [↩]
Ibid. P. 238. [↩]
«Схожість між гімном Григорія і гімном Амвросія, — зазначає автор, — дуже велика, схожість не лише в змісті, але навіть у деяких словах, так що один з них потрібно визнати наслідуванням іншого. Оскільки ж св. Григорій писав свої гімни на самоті 382 року, а гімн Амвросія належить до 386 року й оскільки поза сумнівом відомо, що св. Амвросій звичайно багато що запозичував для своїх творів з писань отців східних (наприклад, для свого трактату про Святого Духа він узяв майже все з книги св. Василія про Духа Святого), то не залишається ніякого сумніву, що гімн Амвросія є у власному сенсі гімн Грецької Церкви IV ст. Судячи тільки з духу гімну Амвросія Рамбах вважав, що цей гімн запозичений з древніх пісень Грецької Церкви (Ромбах. Antholog. Р. 89-91); але якби він порівняв цей гімн з гімном св. Григорія Назіанзина, то був би ще ближче до істини» (Исторический обзор песнопевцев Греческой Церкви. Ф. А. Ч., 1864. С. 135). [↩]
Исторический обзор песнопевцев… Ф. А. Ч., 1864. С. 129-130.

Як з ім’ям кожного великого авторитета в належному роді художньої або літературної діяльності пізнішому поколінню переходить багато більш-менш досконалих і гідних цього імені творів, з ім’ям св. Григорія Богослова як поета до нас дійшло багато віршів гімнологічного змісту. Відомий католицький учений, кардинал Літра, у своїй гімнографії, між іншим, наводить деякі з уривків піснеспівів на честь Богоматері — нашого Московського кодексу (називаючи їх membranae Mosquenses), приписуваних св. Григорію Богослову, через надпис над ними: «Στίχοι τοῦ ἁγίου Γρηγορίου, τοῦ Θεολόγου, εἰς την ὑπεραγίαν Θεοτόκον» [«Вірші св. Григорія про Пресвяту Богородицю»).

У журналі «Чтение в обществе любителей духовного просвещения» (вересень, 1885) надруковані три ямбічні чотиривірші з цих піснеспівів, з перекладом російською мовою:
- Коментар Микити виданий частинами: одну з поясненням шести віршів (I -VI) перший видав Давид Гешелій (Hoeschelius, 1591); другу — Ернест Дронке (Ernestus Dronke. S. Gregozii Naziznzeni carmina selecta… etc. Göttingen, 1840). [↩]
- У передмові до видання творів св. Григорія, що вийшло 1609 року в Парижі. [↩]
- Anecdota Graeca, Petavii, 1709. [↩]
- Memoires pour servir a l´histoire ecclesiastique. Paris, 1703. Τ. IX. P. 536. [↩]
- Histoire generale des auteurs sacrés par D. R. Ceillier. Paris, 1738. Τ. VII. P. 149. [↩]
- Nouvelle Biblioth. Des Auteurs éccles. Τ. II. P. 218. [↩]
- Tableau de l´eloquence chrétienne au IV siecle. P. 113-153. [↩]
- Наприклад, судження Цейлера: «Le stile eu est coulant, les expressions pom-peuses, les pénsees sublimes, les comparaisons justes et enchâssées avec art» у вище наведеній цитаті.
  
  Особливо ж судження і відіуки таких відомих у церковно-історичній науці учених:
  
  Uillemain: «On la appelè le théologien de l´Orient; il faudrait l´appeler surtout le poete du christianisme oriental» (Tableau de l´éloquence chrétienne au IV siecle. P. 146).
  
  Ioseph Lutz: «Gregor von Nazianz erreicte durch Innigkeit des Gefühis, durch lyrischen Schwung seiner Gedichte den Anakreon»… zw. Auft. S. 220).
  
  Nickelі Kehrein: «Gregors Verse sind wahrhaf t homerisch voll Zartheit und Leichtigkeit; man findet darin eine Erhabenheit, die ihnen einen Vorzug über alle andem Gedichte dieser Art gibt, welche aus der Feder kirchlichen Schriftsteller hervorgegangen sind. Sie wären wol würdig auf offentlichen Schulen gelesen zu werden» (Literaturgeschichte der Kirchenvater. В. IV. S. 172). [↩]
- А. Вадковский. Православное обозрение. 1881. Ч. 3. С. 86. [↩]
- Каррьер. Искусство в связи с общим развитием культуры. T. 3. С. 65-66. [↩]
- У прекрасній статті: «Про університети, про учнів і професорів грецьких за часів Юліана і Феодосія» (Übеr Universitäten, studirende und Professoren der Griechen zu Juilian´s und Theodosius Zeit. Schlosser´s und Bercht’s Archiv für Geschichte und Literatur. Bd. 1, 1830. S. 253). [↩]
- Труды Киевской Духовной Академии. 1863. Τ. 1. С. 430. [↩]
- Nickel und Kehrein: Literaturgeschichte der Kirchenväter. В. IV. S. 172. [↩]