Метрична сторона віршів святого Григорія Богослова
Поетична природа віршів, як творів мистецтва, складається із двох органічно пов’язаних і взаємно проникаючих один одного елементів: внутрішнього — змісту, і зовнішнього — форми. Зовнішня, технічно-метрична сторона вірша як продукт поетичної творчості не є щось довільне й механічне, а ґрунтується на законах симетрії і благозвучності, як це уявляється художньому чуттю поета. При повній оцінці художньої вартості вірша формальна його сторона тому не може і не має залишатися поза увагою.
З метричного погляду вірші святого Григорія, у цілому, не виявляють оригінальності. Але ця особливість або, точніше сказати, відсутність цієї особливості у його віршах не тільки ніскільки не применшує їх поетичної вартості, а, навпаки, робить особливу шану художньому смаку їх автора, ставить його в історії грецької літератури в спадкоємний і живий зв’язок зі знаменитими поетами класичної Греції і безперечно піднімає його над усіма сучасними йому поетами як язичницькими, так і християнськими, як грецькими, так і римськими, котрі вирізнялися характерною схильністю до метричних хитрувань і штучності, під впливом мінливих теорій у царині грецької метрики олександрійських граматиків. Стародавні греки винайшли таку безліч найрізноманітніших метрів, систем і строф, що чи можливо і потрібно було ще додавати що-небудь у цьому плані. Принаймні всі зусилля і спроби в цьому напрямку поетів і письменників уже з часів Олександра Великого (330 р. до н.е.), коли грецька метрика закінчує свій повний природний розвиток, залишаються зовсім безплідним і марною працею 1.
Найвживаніші у грецьких класиків розміри, якими користується у своїх віршах Григорій Назіанзин, при розвиненому смаку стародавніх греків і високій закінченості їх мови, були, безперечно, і найбільш досконалими метрами. Такі дактилічний гекзаметр, елегійний двовірш, ямбічний триметр і так званий анакреонтичний розмір (versus anacreonteus).
Ці розміри вживаються у віршах святого Григорія Богослова майже з тим же відчуттям специфічної відмінності кожного з них і смаком у виборі між ними для того чи іншого роду поетичних творів, якими вирізняється метрика греків класичної епохи до Олександра Великого. Деяка відмінність з метричного погляду між Григорієм і давньогрецькими поетами помітна тільки в особливій перевазі у святого Григорія Назіанзина ямбічного триметра (versus senarii) перед іншими названими розмірами, не виключаючи навіть найпопулярнішого в давньогрецькій поезії дактилічного гекзаметра, і в ширшому застосуванні ним цього улюбленого ним і модного в його час розміру (ямбічного триметра) до різних видів його поетичних творів. Він є в нього головним розміром і в тому роді поезії, для якої звичайним розміром у кращу пору давнини був гекзаметр, — розуміємо дидактичну поезію. Найбільшими і характерними прикладами щодо цього в нього можуть служити вірші «Περὶ τὸν ἑαυτοῦ βίον» [«Вірш, у якому св. Григорій переказує своє життя»] (1949 строф) і «Εἰς ἑαυτὸν καὶ περὶ ἐπίσκόπων» [«Про себе самого і про єпископів»] (836 строф). Вважаємо достатнім показати розподіл строф і віршів за їх розмірами у загальній їхній складності.
З 408 віршів (не враховуючи трагедії) написано розміром:
а) гекзаметра — 66;
б) елегійного двовірша — 935;
в) ямбічного триметра — 102;
г) анакреонтичним — 5.
За кількістю строф, що становлять у цілому 17 531 (без трагедії), метричні цифрові групи розподіляються так:
а) гекзаметричних строф — 5284;
б) елегійних — 3924;
в) ямбічних — 8147;
г) анакреонтичних — 176.
Трагедія «Χριστὸς Πάσχων», яка складає 409-ий вірш і має з 2151-у строфу, написана розміром ямбічного триметра, і, таким чином, із нею загальна кількість ямбічних строф у Григорія Назіанзина зростає до 10 298.
Епітафії й епіграми | Зміст | Висновок
- Оригінальність метричної форми не вважалася необхідною умовою для поетичної творчості навіть і в класичну пору грецької поезії. Достатньо помітити, що імена винахідників у греків найдосконаліших і популярніших розмірів, не виключаючи і дактилічного гекзаметра, що залишався у вживанні до кінця Середніх віків, майже всі вважаються зовсім не відомими в грецькій літературі. Першокласні ж поети класичної Греції, як Гомер, Гесіод, Есхіл, Софокл, Евріпід і ін., наслідуючи через спадкоємність той або інший розмір, не вважали своїм обов’язком переробляти його по-своєму або вигадувати замість нього новий і так реформувати метричне мистецтво. Вони застосовували успадкований розмір хіба з незначною його видозміною в деталях, у своїх великих творах, освячували його своїм авторитетом і, отже, робили його — в тому або іншому роді поетичних творів — розміром усієї давнини. [↩]
