2. Гімн

БібліотекаСвятоотцівські твориСвятитель Григорій Богослов — Повне зібрання творіньО. В. Говоров. Святий Григорій Богослов як християнський поет

Багато віршів святого Григорія Богослова надписуються словом «ὕμνος» [«пісня, гімн»]. Як технічне позначення особливого виду ліричної поезії. Термін цей запозичений з давньогрецької літератури, але як вираження спеціально-релігійного ліричного одухотворення гімн, за своїм історичним походженням, має коріння у глибокій давнині. У піснях, присвячених прославлянню Божества, можна сказати, і зародилася поезія, і тому гімни, навіть у самій язичницькій поезії, посідають перше місце не тільки за часом, але і за важливістю самої їх стихії. Давньоєврейська література представляє нам чудові зразки пісень релігійних, гімнологічних. Євреї в глибокій давнині займалися музикою і поезією, а за царювання богонатхненного піснеспівця Давида ці мистецтва досягли в них найвищого рівня досконалості. Псалми 1 його становлять і окрасу єврейської ліричної поезії, і найдосконаліші зразки гімнів. У стародавніх греків священні пісні, що передавали почуття благоговіння, або гімни (від ύμνέω — оспівую, прославляю), були також першими ліричними віршами. Через відмінність язичницьких божеств гімни мали різні назви: піани 2 присвячувалися Аполлону, дифірамби 3 — Вакху. Новітні письменники поділяють їх на теургічні, або священно-таємничі, поетичні, або народні, і філософські. Перші виконували посвячені в таїнства при відправленні обрядів. Ці гімни сповнені благочестя і святості більше, ніж інші два їх види. Вони містять численні епітети і найменування, що виражають владу, властивості або належність богів. Сонце називається у них блискучим, скороминучим, батьком і розпорядником річних часів, оком і володарем світу, утіхою смертних, світлом життя; Цибела (Κυβέλα) — матір“ю богів, високоповажною дружиною Крона, початком стихій та ін. Із цього роду гімнів до нас дійшли тільки гімни, приписувані Орфею. Змістом поетичних гімнів служила віра простого народу. Це твори поетів, від яких греки і римляни одержали своїх богів з усіма легендарними вимислами про їхні пригоди. Ці поетично-міфологічні вимисли про різні пригоди і пригоди богів, що належали до предметів обрядово-релігійного культу, не входили в зміст гімнів філософських; освічені автори останніх розділяли в них із простим народом тільки віру у верховне божество, джерело і початок усіх істот.

Особливі, відмітні властивості гімнів, як релігійних пісень, такі:

1) гімн передавав захват і благоговіння до Істоти Найвищої;

2) для цього була потрібна особлива піднесеність у слові, яким висловлювалося глибоке почуття, яким тільки може бути проникнута людина, яка уявляє собі безмежність і нескінченність Всемогутнього;

3) захват виливався щирий, бо перед Всевідаючим відкриті всі почування і думки.

Якщо, таким чином, уже в найдавнішій дохристиянській поезії, при багатоманітності зовнішньої форми гімну, основну стихію його, його душу завжди становив релігійний елемент, віра, то скільки нових, незрівнянних і безмірно-піднесених почуттів, скільки життя і сили, сили небесної, привнесло в цей вищий рід ліричної поезії християнство з того самого великого історичного моменту, як тільки на землі вперше пролунали небесні звуки радісно-привітної ангельської пісні: «Слава у вишніх Богу, на землі мир, у людях благовоління!» І чи дивно, що в християнській поезії гімн не тільки є вихідним її пунктом, як у єврейській і давньогрецькій поезії, але й становить майже виняткову її форму протягом усього першого періоду її історичного розвитку, що охоплює перші три століття християнського духовного життя?! — Ще в Євангеліях пісні Богоматері (Лк. 1, 46-55), священика Захарії (Лк. 1, 68-79) і праведного Симеона, у яких ліричні елементи єврейського псалма поєднуються із простотою й особливістю грецької форми, є сполучною ланкою між поезією Старого і поезією Нового Завіту. Але вже апостол Павло в посланнях до Єфесян (5, 19) і Колосян (3, 16) говорить про існування — разом із псалмами і хвалебними піснями Старого Завіту — і власне християнських гімнів. Можливо, про ці гімни на честь Господа у перших християн і писав Пліній у своєму листі до імператора Траяна. Зазначені місця з послань святого апостола ще важливіші для нас, що в них у цілому окреслено основні положення теорії і християнської ліричної поезії взагалі, і гімну зокрема. Єфесянам апостол Павло писав: наповнюйтеся духом, повчаючи самі себе псалмами (ψαλμὰς) та славословленнями (ὕμνοις) і піснеспівами духовними (ᾠδαις πνευματικοῖς), співаючи і прославляючи в серцях ваших Господа. Колосянам пропонував: Слово Христове нехай оселяється у вас щедро, з усякою премудрістю; навчайте і наставляйте один одного псалмами, славослів’ям і піснями духовними, в благодаті співаючи в серцях ваших Господеві. Пояснюючи ці слова апостола, високоосвічений автор «Історичного огляду піснеспівців» зазначив: «Християнський спів, за настановою апостола, має бути:

а) співом сердець, а не лише вуст; кожний звук голосу має бути звуком серця, вираженням думки, відгуком бажань;

б) співом духу благодаті; як кожна дія істинно християнська є плід благодаті, так таким же має бути і спів; і тому для християнського співу потрібно сповнюватися духом, потрібно молитвами закликати на себе благодать Христову;

в) співом Господу.

Говорячи про це, апостол не тільки прищеплює те, що спів має звершуватися із благоговінням перед Великим у святості і благості, але він указує і на предмет християнської пісні; він говорить, що всі пісні слід співати нам не інакше, як з думкою про Христа, Спасителя нашого. Його, Христа Ісуса, називає він Господом. Це улюблене слово люблячого його серця» 4. Із християнських ліричних поетів першого періоду в дусі цих правил писали блаженний Климент Олександрійський, Непот — єпископ Пентапольський, святий Афіноген мученик. Але про останніх двох як поетах збереглися лише відомості в інших письменників 5; від поетичної ж діяльності Климента Олександрійського до нас дійшов тільки знаменитий гімн його «До Відкупителя» 6. У коротких його віршах (анапестах, перемішаних зі спондеями і дактилями) поет передає піднесений стан християнської душі, що радіє в почутті спокути. Багатство образів, порівнянь і епітетів, прикладених у ньому до Спасителя, наближають його до стилю античних грецьких гімнів. Христос називається тут: «неприборканих онагрів смирителем», «крилом пташенят ширяючих», «непохитним кормилом юнаків», «пастирем агнців царствених», «державним Словом Отця Превишнього», «кріпкістю стражденних», «Владикою вічності», «ловцем людей» та ін. Але з композиції цього гімну ще мало помітно прагнення християнської лірики виокремитися із широкої області звучних «пісень духовних», що найкраще відповідали меті суспільного богослужбового ритуалу, і стати самостійним родом художньо-літературної християнської творчості. Тільки зовнішньою формою гімн «До Відкупителя» не належить до гімнів у широкому значенні, у якому гімном може бути названа всяка взагалі величальна пісня Богові. Тоном церковної пісні відлунюють заключні слова гімну:

Співаємо всі разом,

Співаємо просто

Оспівуйте всі разом Бога миру.

З гімном, у прямому розумінні слова як твором вільної і оригінальної художньо-поетичної християнської творчості, ми чи не вперше історично зустрічаємося, як і з елегією, у святого Григорія Богослова.

До цього ряду ліричної поезії належать його вірші № 29-30 (див.: т. II,кн. 1, частина І, розділ І) і № 38 [«Пісня Христу після безмовності на Пасху»] (див.: τ. II, кн. 1, частина II, розділ І).

Кращим з них є «Ὕμνος πρὸς Θεόν» [№ 30. «Інша пісня Богові»]. Високий релігійно-поетичний ліризм, що пронизує весь вірш, від початку до кінця, витікає з живого, піднесено-сердечного ставлення поета до предмета оспівування. Ця сердечна теплота, характерна всьому гімну, і надає йому повноти внутрішнього життя і духу істинної поезії, є його першою і головною перевагою. Сильний вірш, гідний піднесеного змісту гімну, становить його другу цінність. При всій глибині і багатстві думок, при всій різноманітності картин і образів, склад гімну вирізняється стислістю, строгістю, ясністю, простотою. Така гармонія вірша з одухотворюючою ідеєю властива тільки творам, які, будучи плодом щирого, свобідного натхнення, виливаються прямо із серця поета. Подібне враження справляє цей величний, хвалебно-молитовний, урочистий гімн Триіпостасному Богові. Основна думка його виражена в першому тривірші, що є ніби вступом:

Нетхненний цієї думкою — прославити, оспівати Безсмертного Володаря, Царя і Господа, поет закликає, так би мовити, до співучасті в прославлянні Творця свідків слави і величі Його з безмежного світу Його тварин — горніх і земних, одушевлених і неживих, із віків минулих і часів теперішніх. Він закликає і лики ангельські, і сонце, і місяць, і зірки, і нескінченні віки, і «розумну істоту» — людину. Але найкраще передамо зміст гімну власне словами поета:

Зміст цього гімну представляє, таким чином, у стислому і художньо сконцентрованому вигляді, так би мовити, profession de foi християнського поета-богослова. У сердечнім зворушенні він сповідує тут Безначального Отця, Єдиносущого і Рівночесного Йому (Ὁμοούσιον, ὁμότιμον τῶ τεκόντι) Сина і Всеосяжного Святого Духа, Бога (Περιλάμβανον δε πάντα Ἅγιον Πνεῦμα τὸ ϑεῖον) — Живу Тройцю (Τριάδα ζῶσαν).

Після цього гімну звертає на себе увагу за своїми поетично-літературними якостями «Ὕμνος ἑσπερινός» [№ 32. «Пісня вечірня»]. У ній оспівується світло Триіпостасного Світла як джерело життя усього світу і людини, як чудове премудре Начало світобудови матеріального і царини світу духовного. Цей чудовий вірш може слугувати одним з найочевидніших доказів, яке невичерпне багатство поетичної уяви мав святий Григорій Назіанзин. Два слова: «φὦς» [«світло»] і «σκότος» [«темрява»] — вселяють поетові стільки неперевершених образів, художніх порівнянь і метафор! З’єднані його мистецьким пензелем в одну композицію, ці образи і метафори дають досконалу картинку, яка з тонкою грою «світла» і «тіней» внутрішньо поєднує ніжні переливи молитовно-вдячного настрою його душі.

Трохи поступаються з поетичного погляду двом тільки-но названим віршам гімни: № 29 («Ὕμνος εἰς Θεόν») [«Пісня Богові»] і № 31 («Ὕμνος ἄλλος») [«Пісня інша»]. За своїм змістом, тоном і мовою ці гімни представляють таку близьку подібність із двома суміжними з ними гімнами (№ 30 і 32), що якби вони не були різного віршованого розміру, могли б гармонійно злитися з ними — саме гімн № 29 із гімном № 30, а гімн № 31 із гімном № 32 — в одне органічне ціле.

З інших гімнів найпомітніше виділяється пісня (№ 38) під заголовком «Ὕμνος εἰς Χρίστὸν μετὰ τὴν σιωπὴν, ἐν τῷ Πάσχα» [«Пісня Христу після безмовності на Пасху»]. У цьому пасхальному приношенні Господу — Христу, Який Воскрес із мертвих, є місця, зігріті щирими рухами серця, є строфи, оживлені безперечно поетичною експресією. Але у цілому цей вірш і мовою, і викладом слабший за вищезазначені гімни. Сам зміст його не зовсім точно відповідає своєму заголовку, принаймні, дає менше, ніж обіцяє заголовок. Строфи, що стосуються власне Воскреслого Господа, своїм обсягом є тільки третьою частиною всього гімну, а за своїм місцем — останні; до того ж, саме у цій головній частині гімну і спостерігається найбільше млявості руху, розпливчатості і слабкості композиції, бідності мови. Строфи ці набагато нижче за гімни Іоана Дамаскина, в яких він прославляє та оспівує воскреслого Спасителя. Навпаки, у першій частині гімну, що прославляє загальні Божественні властивості Христа, мова вірша, крім першого чотиривірша, вирізняється своєю характерною поетичною образністю і мальовничістю. Таке, наприклад, наступне місце гімну, що не втрачає своєї оригінальної поетичної художності навіть і в прозовому перекладі:

«За Твоїм порухом, Царю, вранішнє сонце, піднявшись на вогнисте коло, затьмарює собою зірки, як Ти затьмарюєш уми. За Твоїм помахом то живе, то зникає поперемінно і знову з’являється у повному світлі око ночі — місяць. За Твоїм помахом зодіакальне коло і цей розмірений хоровод визначають міру річних часів, непримітно між собою розчинених. І нерухливі і рухливі, що повертаються на колишній свій шлях, зірки є слово Твоєї Божественної мудрості. Твоє світло — усі ті небесні уми, які оспівують славу Пренебесної Тройці. Твоя слава — людина, яку поставив Ти тут ангелом, піснеспівцем сяйва Твого, про безсмертне Світло і знову народжена для смертного, безтілесна Висота, наостанку ж, щоб уберегти від загибелі смертних, Плотоносець!» 8

Елегія | Зміст | Епітафії й епіграми

Псалом, ψαλμός — від «ψάλλειν» (грати на цитрі або взагалі на струнному інструменті), означає власне струнний інструмент, а потім, у переносному значені — гімн під акомпанемент струнного інструменту. [↩]
Від παίαν — прізвиська Аполлона як бога-цілителя. [↩]
Від δίς (два) і ϑὺρα (двері) — ніби «захват навстіж», «при відкритих дверях». [↩]
Исторический обзор песнопевцев. Ф. А. Ч., 1863. С. 21-22. [↩]
Про Непота як поета, котрий написав дуже багато духовних пісень, які були в особливій пошані між християнами, свідчить св. Діонисій Олександрійський (Ар. Euseb. 171, 24). Про Афіногена, який написав гімн про Святого Духа, говорить св. Василій Великий (Про Святого Духа. Гл. 29 в російс. пер. Τ. III. С. 346). [↩]
Paedagogus in fine cap. III. Цей гімн також є в книзі Christiani poetae Graecorum, Paris, 1609,8°, p. 232 і міститься тут в оригінальному тексті і в латинському перекладі, зробленому Fed. Morelli. [↩]
«Дозволь оспівати, дозволь прославити Тебе, нетлінного Єдинодержця, Царя, Владику!» — Ред. [↩]
№ 38. «Гімн Христу після безмовності на Пасху». Τ. II, кн. 1. С. 327. Ст. 15-28. [↩]