1. Повчальне послання до Гелленія
1. Повчальне послання до Гелленія
Запитуєш про силу моїх слів, які вже не існують відтоді, як я став немічним для світу, взяв на себе солодкий тягар — хрест, який спас мене, і все людське обміняв на Христа. 5. А які ще є в мене слова, вони не занадто м’які й приємні (бо такі слова не бажані досконалішому Слову). У них говориться не про рід, не про щастя, яке надимає нерозумних, не про запальну силу красномовства — цій великій твоїй славі і твого брата, не про те, як міста 10. управляються кормилом могутньої вашої руки. Такі предмети нехай будуть надані словам суєтним. А що до моїх слів, у них не знайдеш і малого догоджання друзям, але зустрінеш благочестиві поради, які зроблять тебе кращим; май тільки благопокірне вухо. 15. Або, можливо, ти надаси моїм словам крашу нагороду, виявивши своє благовоління більшій кількості людей, а не десятьом нужденним, про яких ти, добрий мій, учора дав мені свою обіцянку і згоду, як людина не мала, що виявляє малому велику милість. Але візьми до уваги ті слова мої, 20. які скажу тобі від щирого серця, позичивши з небесних книг.
Дехто золото й срібло, а дехто тонкі шовкові тканини приносить у дар Богові, а інший сам себе приніс у непорочну жертву Христу, інший же проливає чисті краплі сліз. 25. Але від тебе нехай буде Христу такий дар. Є Божі служителі; їм даруй повну свободу, їм, які спокійним розумом, довершеними душами багатьох інших підносять горі і роблять таїнниками небесного. Даруй свободу всім христоносцям, які стоять вище від землі, 30. не зв’язані узами шлюбу, ледь торкаються світу, і день і ніч своїми піснями славословлять Царя, цураються земного багатства, яким князь світу зваблює жалюгідних земнородних, знущаючись над ними тим, що віддає ці дари то тому, то іншому. Даруй свободу тим, 35. які мають одне вище багатство — надію одержати те, що не гине і не переходить із рук у руки. Вони не потребують ребра, яке б любило плоть свою, не опираються на юну руку, тобто на дітей, не покладають надій на єдинокровних і на товаришів, 40. на кров і на порох, який вранці загине; вони в містах і товариствах не пишаються самовпевненою силою, схожою на міць безсилого вітру, не ганяються за швидкоплинною людською славою — цією насолодою сновидця, 45. але до Бога підіймають свій розум, до Божественного твердого каменя прив’язують свій корабель. Вони — таїнники таємного життя Христа Царя і, коли воно з’явиться, заблищать славою, споглядаючи чисте сяйво Тройці, 50. яка воєдино сходиться і відкривається очам непорочним, споглядаючи і велику славу небесного воїнства, не в темних обрисах і не в деяких слідах істини. Але це буде згодом; принаймні, все тутешнє є нічого не вартий дим і порох для тих, хто віддав перевагу небесному життю.
55. Одні з них насолоджуються пустельними печерами і скрізь готовими на голій землі ложами, ненавидять же дома, уникають міської велелюдності, люблять спокій, споріднений небесній мудрості; 60. інші виснажують себе залізними веригами і, витончуючи плоть, витончують разом [з нею і] гріх; а інші, зачинившись у тісних будинках, як звірі, не зустрічали й людського обличчя. Часто, наслідуючи наполовину Христове терпіння, по двадцять днів і ночей вони живуть без їжі. 65. Похвалюся: поміж них була вівця і мого стада — хтось, хто втік із цього малого міста. А хтось зв’язав мовчанкою балакучий язик і вуста, єдиним же розумом підносив хвалу великому Розуму. Був і такий, що цілі роки, 70. стоячи у священному храмі, підносив чисті руки; і повік його не торкався сон, але як одушевлений камінь (неймовірне самозабуття!) він був утверджений у Христі. Іншому сусід ворон уділяв залишки вбогої трапези, і обом вистачало одного шматка хліба. 75. А хтось зійшов звідси на божественну гору до Христа, з якої він, після завершення страждання, залишив мужів, і там, не відволікаючись ні словом, ні розумом, ні тілом, стояв під снігом і вітром, і не поступався проханням 80. тих благочестивих мужів, що зібралися довкола нього, але, піднявшись своїм розумом від землі і ставши вище за людей, міцно тримався великого Христа Царя, поки не створив собі нового дому, бездиханного, коли для поховання не знайшлося турботливої руки.
85. Ох! Дійшло до мене страшне слово, нібито в ченців, вірних іменем і життям, яких багато хто знає, деякі ж принижують за гарячність, що перевищує вимоги благорозумного благочестя, — 90. нібито в таких ченців установлений такий закон. Якщо прийде до них хто-небудь із мужів побожних, що не знає нашого звичаю, то радо приймають його у своїх обителях, виявляючи йому всі види дружби, і серце його захоплюють Божим словом, яке накреслив Дух, а тим часом пропонують йому світлу трапезу. 95. Потім виходить хто-небудь на середину, нагадує про суворий звичай і (прихованими висловами викликаючи на жорстоке слово) пропонує таке питання: чи добре благочестивому прийняти смерть заради Бога? І якщо прибулець через нерозуміння похвалить таку кончину, він продовжує: 100. свідки істини охоче помирають багатьма родами смертей самі від своєї руки, то не задовольняючи потреби черева, то з гір падаючи в глибини й приймаючи удушення. Так з радістю вони переселяються від тутешньої боротьби і багатоплачевного життя! 105. Царю мій, Христе! змилосердься над розумами, які вірні, але безрозсудні, як переможний кінь, який далеко несеться за ціль, тому що він довірився швидкості своїх ніг і не стримується вуздою!
Усякому приємне прагнення до однієї якоїсь чесноти. 110. Через безліч обителей багато й засобів здобувати їх. Але до чого описувати мені докладно? Вони прямують тісним шляхом, яким ідуть тут небагато з людей; вони входять скорботними вратами, куди з багатьма трудами вступають добрі. 115. Таке надбання Христове, такий плід Своїх страждань Христос приносить від землі Отцеві! Це опора слова, слава людей, основа світу, що уподібнюється небесній красі! Їхній рід і для мене світлоносний. 120. Нехай заздрість виплаче собі очі! Тебе ж прошу мати до них добре налаштування.
По-перше, полюби лагідного Кледонія, котрий живе для бідних і в дар Христу приніс все, але насамперед самого себе, а потім уже й те, що придбав, — приніс, нічого не залишивши для земного життя. 125. Це перлина між дорогим камінням; це ранкова зірка між зірками; це весна між порами року; це троянда між рослинами. Прикрашаючись колись славою при дворі царя земного, він ще більшу славу має в нашій огорожі, тому що предстоїть Цареві Христу.
130. Полюби Евлалія, котрий багато чим перевершує своїх однолітків. Його, ніби позбавленого своєї половини, залишив великий і могутній брат Елладій, відлетівши в той лик, в якому бажав бути; сам же він залишився тут один, нічого вже не знаходячи краще за свого Елладія, 135. і має піклування про матір, що знесилена тяжкою хворобою і ледь зберігає в собі кілька росинок життя. Але розповісти про цю жінку — треба було б мати велике слово; варто сказати коротко: вона матір Елладія і Евлалія.
Не тобі дав Бог Картерія, але і його зробиш своїм, друже, 140. через прихильність до товаришів, і цього, кажу, Картерія, котрого чекає велика слава на небесах, тому що духом він завжди піднесений над плоттю.
Будь поблажливий і до великого Никомида, якщо тільки почуєш про нього. Він смертне життя присвятив небесному, 145. ревнував про прадавню жертву великого отця-Авраама, присвятивши Богові двох дітей, що добровільно поспішають на священне жертвопринесення, і шлюб зробив добрим, і постарався про вінці як для подружнього, так і для безшлюбного життя, не землі віддав свої плотські віття, але щоб, 150. зрікшись від цього життя, цілком перейти в горнюю землю, своє колосся (цей прекрасніший плід у колі чоловіків і дружин, тобто улюбленого сина в колі чоловіків і дочку у колі жінок) вписав у наші лики. І я сподіваюся, що це зелене віття запашного дерева буде гідне небесних точил. 155. А якщо вони перевершать і самих батьків, то і цим мають завдячувати батькам. Але надамо це руці державного Бога, Який великим надіям покладає великий кінець. Тепер же батько посередині своїх дітей 160. подібний до швидкого орла, який, літаючи поруч з пташенятами, управляє польотом тих, що недавно оперилися, щоб вони на несміливих ще крилах пускалися за ним повітряними брижами. Так і він викладає дітям багато уроків благочестя. Але не знаходить нічого кориснішого за свої чесноти. 165. Він присвятив дітей Божому Слову і божественному життю, з молодих нігтів утверджуючи в них добре, і приготував їм найбільшу спадщину — священну вбогість, щоб не вони потребували цього знаряддя, яке сприяє успішній ході. Такий Никомид — 170. моя слава, слава мого стада, близький мені по крові!
Не серед останніх і Феогній. Стоячи на землі, він торкається небесних престолів; він ласкавий, солодкомовний; на квітучому його обличчі завжди видно сяйво благоналаштованого духу. 175. Він ніколи не уподібнюється жінкам і не накладає на себе неправильних прикрас чесноти, які зменшують її красу, але всередині серця оберігає богоугодний страх, і він явний єдиному Всевидцю таємного. Хоча на поприще 180. чесноти він вступив пізніше за інших, але швидкістю своїх ніг (що досить дивно) набагато випередив тих, котрі вступили раніше за нього. Як тільки спожив мудрості сам, указав і улюбленим дітям кращий жереб. І сходячи тими сходами, які праотець наш Яків, син Ісаака, 185. бачив утвердженими від землі на небо (див. Бут. 28, 12), сходячи для того, щоб побачити самого Бога, найвище джерело небесних світил, одну зі сходинок він уже пройшов, на другу опирається своїми стопами, а третьої торкається рукою, поглядами ж простягається далі. Такий шлях для людей і так свою кров зводить 190. у мене до Христа шляхетний батько!
Багато дорогих скарбів приховано в душі Евандра; його серце біліше за сивоволосу голову.
Хто ж з благорозумних забуде про Астерія або про його братів — цю священну тройцю? 195. У них спільна мудрість, їх спільне життя з’єднало воєдино, і, при єдиній надії, розділяє їх тільки плоть.
Промовчу про Філадельфа — моє серце, про цю шляхетну кров Макробія, котрий з усіх овець мого стада є власне моя вівця; про мого друга, 200. якого благосердий Христос обіймає великими крилами, якого не надимає гордість, що опановує всіма.
205. Промовчу про високолітаючого Ригина, про Леонтія, про Іліодора, що мають високий дар Христової мудрості.
Промовчу про інші — світлі зірки між чоловіками простої вдачі, навіть невідомих багатьом з миролюбців, про цих достошановних членів Христових. Тому що хто обчислить ці печатки Безсмертного, цю плотоносну красу?
Усі вони — служителі всемогутнього Бога, 210. і кожний з них довершений на особливому шляху благочестя. Легкими стопами топчуть вони землю; ці прекрасні вівці, які належать до правої сторони; ці камені великого храму, і Христос зв’язує їх між собою вселюб’язною згодою Духа. 215. З малими іскрами життя в убогості проводять вони справжнє життя, не багато поступаються винуватцеві зла — череву, втихомирюють у собі жорстокий заколот пристрастей — ці чорні хвилі, що піднімаються веліаром; покладають мірило слову і міру мовчанню, тримають у вузді і сміх, 220. і слух, і нерухомі очі. Без взуття, з нерозчесаним волоссям, зі слізьми на очах, маючи в себе один хітон, ці земні мерці живуть думкою в горньому, постійно мають перед очима велику Божу славу і тамтешнє ликостояння душ благочестивих.
225. Ти вшанував і цнотливих жінок, котрі своїм Нареченим називають Царя, Який вступає в спілкування із серцями найчистішими, і які очікують Христа недрімаючими очами, запаливши невгасаючі світильники (Мф. 25, 1-13); ти вшанував їх, коли узнав про цю мою прикрасу, 230. це найясніше око мого стада; вшанував, якщо тільки вшанував хоча б одну з них. Тому що це загальна милість для всіх добрих, якщо хтось один з них бачить зроблене собі добро; такий закон дружби, за яким усе робиться для них спільним надбанням!
Справді, і в цих жінках великий розум, бо вони з мужнім духом викинули із серця звабливу Єву. 235. Так, і в них навколо тіла безпечна огорожа — веретище, а ложем на землі — порох; і в них є лікування цнотливості, молитви, зітхання, безсонні ночі, джерела сліз, що виточуються внутрішньо. Огрубіли їхні коліна, забули неміч, 240. тому що вони тримаються за зміцнюючі краї риз Христових. А ніжність плоті, і блискучий одяг, і ця весняна швидко в’януча краса, і природна і та зовнішня, яку чоловіки своїми руками наносять на обличчя похітливі, — усе це вигнали вони із серця. 245. І не багато буде сказати, що ці жінки силою розуму і в тілі, і в мудрості зрівнялися із чоловіками.
Тому що і Христа, Який із зоряного неба з’явився на землі в людській плоті й став Сином Людським 250. через непорочну Матір-Діву, щоб пречистим Своїм народженням сповнити закон людства, коли воскрес Він на третій день із гробу, жінки першими побачили (Мф. 28, 1-8), через гаряче своє бажання, і сповістили улюбленим співученикам, споживши Христової споживи на виліковування попереднього. І по всій землі, куди тільки проникло спасительне вчення, 255. знайдеш багатьох жінок, котрі або, склавши із себе товариства, живлять у серці спільну любов до небесного життя і водяться однаковими правилами, або залишаються при своїх немічних батьках і братах 260. і їх мають свідками своєї цнотливості.
Небагато таких жінок у мене; однак посперечаюся з багатьма, що захоплюються небесною красою Христовою. Байкарство усипало доми лідійців золотим піском і дало їм ріку, яка приносила дари щастя, 265. а чорношкірим індусам золотоносні мурахи носили багатство, збираючи його в піску. Ніл, наводнюючи своєчасно плодоносні рівнини, робив могутнім Єгипет. Один любується птахами, інший — деревами, 270. а інший — камінням, що приємне блиском зсередини. Але мені Цар Христос дарував прикрасу, яка все перевершує, — це вінець із багатьох благочестивих. Безсумнівно те, що Бог малим завжди дарує благодать, як запевняє прадавнє обітування. 275. Віфлеєм став між першими містами, і моєму малому місту дано бути новим Віфлеємом. Той славний був народженням Христовим, а мій славний Христовими друзями.
Такий у моїй країні сяє перед тобою новий сонм, подібний до того, який склала Вірменія — ваша батьківщина, країна, що прикрашається добрими синами, яка багато чим переважає інші країни, 280. так особливо славна тим, що в ній багато тих, котрі не пізнали уз шлюбу! Виявивши милість їм, виявиш, неперевершений, і мені малу милість, набагато ж більшу собі самому; придбаєш собі, дітям і дружині найбільше багатство — надію світлоносного життя. 285. Якщо ж ти, найпоблажливіший з усіх моїх товаришів, пам’ятаєш трохи і про мою давню дружбу (я ніяк не поставлю свого імені поряд з іменами мужів благочестивих), то не зганьби мене (що не властиво дружбі), але вияви милість і честь моїм товаришам. 290. І я маю деяке значення для багатьох. А якби і не для багатьох мав, то тобі, щасливцю, переважно перед усіма слід поважати нашу дружбу. Цим догодиш усім друзям, і їх порадує шана, надана преподобним. 295. Особливо догодиш Василію, котрого головно вшанував Христос і який, як посередник, з’єднує між собою віддалених друзів і набагато міцніше зв’язує їх загальною любов’ю. А догоджати йому вимагає від тебе сама справедливість, повага до батьківщини, до дружби, до товариства по навчанню, 300. до чистих жертв, до окриляючого життя. Тому що він, як другий після Аарона, стоячи всередині скинії, не для всіх доступної, і маючи перед очами царюючого в горніх Бога, своїми молитвами приводить у спілкування смертних із Безсмертним. Але що зробиш для мене, то буде даром для Василія, 305. а принесене в дар йому принесеться самому Христу; принесене ж Христу приноситься Отцю. Благаю тебе за душі і за небесне життя, благаю за членів, витончених духом. Вияви милість до денних трудів, до нічних пісень, 310. до лежання на голій землі, до сліз, до старого руб’я, до стомлених очей, до чистого розуму, до священних слів. Ушанувавши чесноту, розшириш для багатьох шлях до чесноти та одержиш більшу винагороду від Бога, 315. посієш тут постійне і збереш нетлінний, пренебесний плід, замість убогого — багатий.
Ушануй богоподібну сивину мого батька, який тим і іншим, і роками 320. і чесністю вдач, наповнить для людей цілу досточудну історію.
Скажу тобі, сину мій, через неміч моїх сил останнє слово. Пощади паству нашу, пощади паству, за яку я тремчу, тому що багато поніс за неї трудів і Бог доручив мені її пасти багато десятків років. 325. Тобі ж нехай дарує Бог усе, що дає Він благочестивим, але понад інше і те, щоб зустріти тобі прекрасну старість, як старість мого богомудрого батька.
Але скажу благе слово від нашого Писання. Міри Божі зрівнюються з нашими мірами; 330, якими тут міряємо один одного, такими і великий Бог вшановує людей. Але нехай відміряє Він тобі кращим за краще як нині, так і в останній день! Нині для кожної людини закладається або зла, або добра основа короткочасного життя 335. і на малих вагах балансує велике надбання життя небесного, що переважується на той чи інший бік.
І Христос прийняв на Себе людство при накладанні податків, коли кесар робив перепис цілої землі (Лк. 2, 1-2). Сам Бог дав смертному данину, щоб дарувати 340. смертним визволення від рабства. Вшануй благодать Христову і пощади людей. Вшануй — і, ведучи добрий перепис, сам будеш записаний у добру небесну книгу. А якщо будеш вести не добрий перепис… але нехай скаже це інший, а я скажу хоча б те, що краще вести перепис праведно.
345. Невже не досить того, що тяжке ярмо накладене на смертних першим гріхом праотця, і людиновбивчим деревом, і заздрістю змія, і злочином жінки, і згубним споживанням протидіючого знання, яке зробило мене смертним і, негайно скинувши мене в землю, з якої я створений, 350. наповнило моє життя скорботами, змусило мене нести хвороби й труди, залишатися зігнутим до широкого хребта землі під тягарем напастей, — невже не досить цього, але брат — одна зі мною плоть, в одному зі мною занурений гріху, піддає мене ще більшим скорботам? 355. Ні, це недозволено, це невластиво; хворим набагато краще давати ліки, а не новий труд.
Ось дарунок, який тобі, добрий мій, посилає наше співбратство, — це дар, незнищенний часом. А ти, окрасо Вірменії, Гелленію, котрому доручено 360. установити правильну міру податків в нашій країні, установи її за допомогою непорочної руки великого Бога, установи нехибно і не підкоряй мінливого розуму несправедливій користі. Якщо кожному будеш відважувати вірно, тремтячи від великого Ока, то ми, 365. хоча й мале місто, пронесемо ім’я твоє, найкращий, не між одними жителями Діокесарії і напишемо на дошках: «Ось людина побожна, в ньому не знайде для себе поживи і насмішник!»
