19. Скарги на свої страждання
19. Скарги на свої страждання
Багато разів я спрямовував до Христа Царя жалібне слово, знемагаючи від великих негараздів. Тому що й інший цар великодушно вислухує від служителя скромний опис його рабських бід, а добрий батько приймає 5. часто від нерозумного свого сина і явно сміливі слова. Тому і Ти, Боже мій, будь поблажливим до моїх слів, які піднесе до Тебе, о Прелагідний, скорботне серце. Якщо хвороба відкинута серцем, це вже служить деяким полегшенням у стражданнях.
Для чого Ти, Царю мій Христе, вражав мене з небес такими багатьма нещастями з того самого часу, як вийшов я 10. із материнського лона на матір землю? Якщо Ти не зв’язав мене в похмурій материнській утробі, то для чого я прийняв стільки бід на морі і на суші, від ворогів, від друзів, від злих начальників, від чужих і від співвітчизників, 15. які і явно і таємно обсипали мене і словами протиріччя, і кам’яними хмарами? Хто опише все це докладно? Я один відомий кожному не тим, що маю перед іншими перевагу в слові або в силі руки, але своїми скорботами й наріканнями. Як лева, 20. обступили і гавкають на мене злі пси. Які жалібні пісні зі сходу і з заходу? А можливо, дійде й до того, що хто-небудь, хто розніжив серце на бенкеті, або який-небудь подорожній, або інший хто, торкаючись пальцями солодкозвучних гуслів і в непромовляючих звуках переказуючи мої скорботи, 25. згадає про Григорія, котрого виховало каппадокійцям невелике діокесарійське місто.
Але одним Ти посилаєш понад очікування великотрудне незліченне багатство, другим же — добрих дітей; дехто прекрасний, дехто сильний, другий красномовний. А моя слава в скорботах; 30. на мене із солодкої Своєї руки Ти витратив усі гіркі стріли. Я новий Іов; бракує тільки подібної причини моїх страждань, бо Ти виводиш мене не на ратоборство з жорстоким супротивником, як доброго борця, в силі якого Ти певен, Блаженний, і не для того, щоб за добрий подвиг дати нагороду й славу. 35. І я нездатний до цього, і скорботи мої не такі славні. Навпаки, я терплю покарання за гріх. Який же це гріх? У безлічі гріхів моїх не знаю, який ображає Тебе більше за інші. Усім відкрию, що міститься в глибині мого розуму, хоча неясно сказане слово і можливо закрило б гріх.
40. Я думав, що, як тільки я зробив Тебе одного своїм жаданим жеребом, а заразом з тим і всі покидьки 1 життя викинув у море, то, наближаючи до Твого Божества пишномовний свій розум, уже поставив його далеко від плоті. А слово вело мене до того, щоб усіх перевершити, 45. щоб вище за всіх на золотих крилах піднестися до неба. І це викликало проти мене повсякчасну заздрість, це заплутало мене в злих і неминучих прикрощах. Твоя слава захоплювала мене на висоту, і Твоя ж слава поставила мене на землі. Ти завжди гніваєшся, Царю, на велику гординю!
Нехай почують це і нехай напишуть майбутнім родам, 50. народи й правителі, мої вороги і доброзичливці! Я не відмовлявся від любого мені престолу великого мого батька — ні — і несправедливо було б противитися Божим законам. Йому даний цей престол за законами, а моя юна рука служила опорою руці старечій; 55. я поступився молінням батька, який не тільки мною одним був шанований, у якому навіть і далекі від нашого двору поважали сивину й рівну їй світлість духу. Але коли Владиці нашого життя бажано стало і те, щоб виявив я Слово й Дух на інших далеких, неопрацьованих і порослих терням нивах, 60. тоді я, мала крапля, напоїв великий народ. А потім знову раптом постала необхідність послати мене сюди назад, народженого для тяжкої хвороби і болісних турбот; турбота ж отрута для людини. Але не на довгий час я дав заспокоєння своїм членам, 65. тому що мав дати пастирську сопілку — доброго помічника моєму стаду, яке залишалося без пастиря, щоб який-небудь ворог, зайшовши в нього, не наповнив здобутком свого безсоромного черева. Оскільки ж непокоїлися правителі, непокоївся й народ; їх тривожило бажання мати пастиря; тривожили і згубні звірі, які, маючи збожеволіле серце, 70. і втіленого в людській утробі Бога, уявляли собі, що Він не має розуму: то багато, не вірячи моїм стражданням, волали (і говорили явно або тримали в голові), що я через зарозумілість нехтую богобоязливим народом (але Богові відома моя скорбота); 75. і багато також судили про мене за своїми нічними мріяннями! Або їхня любов, як живописець, уявляла багато чого в прикрашеному вигляді, або Бог закривав їм очі, готуючи мені добрий кінець, щоб не скрушити мене сумними для мене очікуваннями, пославши мені гіршу кончину життя. 80. Тому схиляю шию під міцну Твою руку і йду в’язнем. Нехай інші вивчають права, мені немає ніякої користі від того, що судять моє життя. Веди мене тепер, Христе, куди Тобі угодно; я знеміг від скорбот, скрушений, як пророк у китовому череві. 85. Тобі присвячую решту життя.
Але змилосердься над людиною, яка ледь переводить подих. Для чого уражаєш мене такою безліччю скорбот? Не тільки за добрих помер Ти, Боже! Не лише заради них прийшов Ти на землю — яке невимовне чудо! — прийшов Бог — людина, що окроплює кров’ю наші душі й тіла. 90. Не я один дуже поганий, Ти вводив у славу багатьох і поганих. У Твоїх книгах прославлені три митарі: великий Матфей (Мф. 10, 3), другий — що проливав свої сльози в храмі (Лк. 18, 13) і третій — Закхей (Лк. 19, 2); зарахуй до них і мене четвертим! Троє також розслаблені: один з постіллю (Мф. 9, 1-8), другий біля джерела (Ін. 5, 5-8) і 95. третій — зв’язаний духом (Лк. 13, 11); зарахуй до них і мене четвертим! Три мерці знову побачили завдяки Тобі світло, яке Ти відкрив їм; дочка князя (Мк. 5, 41-42), син вдовиці (Лк. 17, 12-15) і напівзогнилий у гробі Лазар (Ін. 11, 42-43); зарахуй до них і мене четвертим! І тепер, о Благий, подай мені лікування, втамовуючи болі, 100. і згодом даруй мати вічне життя і хвалитися Твоєю славою. Був я вождем богомудрої пастви, а коли розпрощаюся з цим життям, тоді, о Преблаженний, нехай сподобиться вона кращого пастиря. А якщо буде мати і подібного до мене, то, щонайменше, нехай має менш стражденного, бо непристойно боротися зі злими скорботами тому, хто має бути цілителем недуг інших.
- Покидьки — тут: низинні прагнення, суєта. [↩]
