Видано нову книжку: «Якою мовою молилася давня Україна: Правила української транслітерації церковнослов’янських текстiв»
Увага, вийшло друге видання книжки Ганни Куземської «Якою мовою молилася давня Україна: Правила української транслітерації церковнослов’янських текстів», доопрацьоване i значно доповнене. — К.: КЖД «Софiя», 2012. — 112 с., 165 iл. ISBN 978-966-2374-38-4.
Рецензенти другого видання:Архiєпископ Епiфанiй (Думенко) — доктор богословських наук, професор, ректор Київської православної богословської академiї Української Православної Церкви Київського Патрiархату;
Григорiй Пiвторак — доктор фiлологiчних наук, професор, академiк Нацiональної академiї наук України, завiдувач вiддiлу загальнославiстичної проблематики i схiднослов’янських мов Iнституту мовознавства iм. О. О. Потебнi НАН України.
У книжцi стисло висвiтлено рiзницю мiж давньою богослужбовою мовою України та новiтньою церковнослов’янською у її росiйськiй редакцiї. Уперше подано докладнi Правила української транслiтерацiї церковнослов’янських текстiв, призначенi для практичного застосування — читання, спiву та цитування. У Правилах зафiксовано багатовiкову традицiю вимови й написання української богослужбової мови.
Видання оздоблено унікальним ілюстративним матеріалом: фрагментами 20-ти богослужбових книг України ХІ–ХХ століть, національних Ірмологіонів та ікон, які незаперечно стверджують українську вимову церковнослов’янських текстів.
Завдяки доступному викладовi важливої та для багатьох невiдомої iнформацiї, видання може бути цiкавим широкому колу читачiв. Але передусiм воно допоможе священикам, читцям, спiвцям, диригентам, мистецтвознавцям, викладачам i студентам церковних i свiтських навчальних закладiв транслiтерувати церковнослов’янськi джерела за українськими мовними правилами.
Повну інтернет-версію видання «Якою мовою молилася давня Україна…» опубліковано на нашому сайті.
Щиро дякую упорядникам-авторам цієї чудової книги! Як я радий, що хтось розуміє важливість збереження і відновлення давньоукраїнської богослужбової традиції, любить і шанує НАШУ РІДНУ, ОСВЯЧЕНУ МОЛИТОВНИМ ДОСВІДОМ БАГАТЬОХ ПОКОЛІНЬ ЦЕРКОВНОСЛОВ»ЯНСЬКУ МОВУ З УКРАЇНСЬКОЮ ВИМОВОЮ ТА ІНШИМИ ДАВНІМИ АВТОХТОННИМИ ОСОБЛИВОСТЯМИ! Дай вам, Боже, надхнення і на подальшу працю в цій царині! Нехай вдосконалюються і поширюються такі видання, щоб рясним був духовний плід!
Щиро дякуємо, отче, за добрі слова!
Публікація дуже і дуже гарна. Мені прямо цікаво стало, як насправді молилися в Україні з українською вимовою. Але, насправді все навпаки, це правило не виконується під час Богослужінь — пояснюю: у церквах КП коли читаються канони, піснеспіви, та інше (особливо на Повечір“ї, Вечірній, Полієлеї) читаються на церковнослов’янській з російською вимовою, а не з українською! ЧОМУ!!??
Українська вимова більш рідніша та зрозуміліша, ніж російська. Можуть відповісти мені читці: — нам з рос.вимовою легше й зручніше читати, ми вже звикли до цього… Відповім я: — ми зобов’язані дбати про свою рідну церковнослов’янську вимову, а не про чужу (російську).
Бути відвертим, то рос. вимова аж слух ріже, особливо оце «є». Цікавий факт, чому в КПБА читають з рос. вимовою семінаристи канони під час служб, а не з укр. вимовою? Хіба це так важко? Важко було б тим людям (вимовляти укр. вимовою, ніж рос.), які ближче живуть до кордону з Росією — схід, північний схід України.
Насправді багато хто не знає про те, що ц.-сл. мова звучить по-різному в різних слов’янських народів. Щодо України — з нашою споконвічною богослужбовою традицією російські політики вчинили наджорстоко: мало що силоміць викорінили, то ще й оббрехали: мовляв, ніякої іншої, окрім російської, на цій святій землі не було. Усе дужче переконуюся в тому, що покликання нашого покоління — щосили, щодуху відкривати правду, свідчити правду: хто здатний чути — той почує. А хто не хоче чути правди, того й Сам Господь не переконає.
Ми готуємо зараз друге видання «Транслітерації», доповнене новими, дуже цінними фактами найдавнішого походження української мови, нашої правічної богослужбової вимови. Сподіваємося цей вдосконалений варіант запропонувати в семінарії, академії. Хоч і цим цілком можна послуговуватися, адже там є благословення нашого Патріарха. Було б бажання боротися за правду.
Так, це дуже похвальна і трудомістка праця! Не пам’ятаю точної назви праці І.Огієнка, по-моєму є в нього цілий том, який називається «Церковнослов’янська мова», наче так…
Ви не знаєте де можна придбати «Молитовник» ц.сл із укр. вимовою. Він був виданий Патріархом Філаретом (на той час митрополитом Київським і Галицьким) у 1969 році? Хоча чудово є написані канони в повному православному молитвослові українською мовою з паралельними місцями (виданий з благословення Патріарха Володимира, такий велий, червоний), тобто канон по-українськи, поруч – по-церковнослов’янськи.
Так, то правда, що людям вселяли свою рос. вимову, але в деяких кутках Західної України ще збереглася українська вимова ц.сл. мови.
Є молитовник на церковно-слов’янській мові українського ізводу виданий і перевиданий видавництвом Володимир-Волинської єпархії УПЦ (МП), з благословіння їх колишнього владики Симеона, який продається там, а також взятий на розповсюдження видавництвом «Ключі» Волинської єпархії УПЦ КП в Луцьку (Луцьк, прспект Волі, 2 тел.(050)339-73-66, Дмитро Адамович), де його можна придбвти зараз. Продається він і в Ужгороді у крамниці коло собору УПЦ (МП), де також є і Псалтир в українській вимові церковно-слов’янської, опублікований з благословіння владики Агапіта Ужгородського і Мукачівського (теж колишнього)…
Дуже дякую за розвідку і її публікацію стосовно нашої «літописної мови». На жаль, зустрів сю публікацію вже запізно для себе, бо захоплюючись читанням прадавніх літописів Русі довелося самому прийти до висновку, що щось у фонетиці читання сих текстів не зовсім «російське». Коли намагався читати тексти за правилами російської фонетики, то виходило геть неоковирно й в більшості випадків не зрозуміло. Тож згодом прийшла ідея читати тексти за українською фонетикою і, овва! тексти заграли іншими барвами, стали більш «плинними» й зрозумілими на 90%, окрім вже зовсім незнайомих слів та застарілих слів. Але я про інше.
Отже. Не можу погодитися з відкиданням літер Ъ та Ь в читанні текстів! Вони теж мають звукове забарвлення, а саме – літера Ъ читається як над-короткий звук И(рос.Ы), а літера Ь читається як над-короткий звук «і». Спробуйте читати так як я рекомендую і ви зрозумієте, що тексти стануть м’якими й так би мовити «беззупинними», позбавленими «надривів» і напруження у вимові!
Дякуємо за відгук! Ви влучили саме в десятку: «по-російськи» давні тексти не читаються :-). Гляньте ще розвідку http://brownian.org.ua/?p=1381
Ми зараз готуємо друге видання, опрацьоване і значно доповнене фактичним та ілюстративним матеріалом. Другий варіант має бути посібником для семінарій та академій.
Щодо «ъ» та «ь». У книжці ми спиралися на дослідження оригінальних текстів і на традицію української транслітрації (транслітеровані молитовники, нотні тексти, літературні й наукові розвідки ХІХ–ХХ ст.). Тобто — це фіксація набутого. А вже коли ми зафіксували те, що було, можна просуватися далі: поки мова живе, вона змінюється, наближаючись до орфоепічної традиції народу. Тобто, корекції можливі. Так само було безліч корекцій у російській вимові ц.-сл. текстів, просто про це ніхто не писав (у подробиці не вдавалися), і в них немає такого докладного посібника, оскільки в ньому не було потреби: їхня традиція розвивалася природно і ніхто її не душив, не забороняв і не нищив, як нашу.
Щодо пропонованої вимови — спробую :-) Як коротке «и» «ъ» звучить зараз у болгарській.
З повагою, Ганна Куземська.
Дуже цікаво.
Хочу підкинути авторам ідею.
Цю книгу треба обов’язково розмістити в інтернеті, і бажано видати, російською мовою, і без посилань на Київський Патріархат.
Чому?
Вона значно більш потрібна для російсько-мовних, ніж для всіх інших.
Це їм треба росповідати «що і як».
А книгу на українській мові, а, тим паче, видану з благословіння Філарета вони в руки не візьмуть.
Олександре! Звісно, книгу, яку видано з благословення Патріарха, вони в руки не візьмуть! А тим паче, їм ця граматика й правильність вимовлення цс. слів не потрібна. Навіщо тим це знати, які протягом віків плюндрували нашу мову, замінюючи її своєю? Якщо їм (плюндаторам) доказувати, що це наша вимова й наша мова й така правильність, то це означатиме, що ми дійсно «Окраина Малороссии» й укр. мова «наречие рускаго язика!». Це потрібно для підростаючого українського покоління, для нас з вами, для тих, хто хоч і не українці, але живуть тут і шанують історію та культуру і віру нашої землі.
Мені здається, що ми повинні більш уваги приділяти тим, кого називають російськомовні.
Це наші українці, відірвані від своїх коренів.
Треба їм відкривати очі.
Не сваритись з ними, не кидати гасла, а тихо працювати.
І росіянам треба показати що таке українська мова.
Вони свято вірять, що вона з’явилася в ХІХ сторіччі.
І нічого, або майже нічого, не знають про реформи ЦС мови, які привели до її наближення до російської мови.
З ними можна спілкуватись – нормальні люди, які можуть думати.
Я зараз звернув увагу, що ця книга ще з червня 2011 року, і там зазначено, що має вийти друге видання.
Так вже є друге видання, чи ще ні?
Якщо є — дуже хотілося б почитати
Друге видання сподіваємося видати за кілька місяців. Там справді додано неоціненний матеріал!
Щодо російськомовного видання — це думка слушна: ми покликані проповідувати правду так, щоб нас почули.
Проте тут є проблема: як писати українську транслітерацію російською мовою? Багато слів давньої мови російською мовою взагалі «не читається» — тільки українською, і купа українських слів (у ст.-сл. і ц.-сл. мові!). То, може, варто було б подати обидва варіанти — для порівняння (ось дивіться самі, як це звучить російською і як українською, і що це значить українською). Тобто над цим треба ще працювати. А часу дуже бракує, на жаль.
Увага! Побачив помилку.
Як на сайті, так і в .pdf .djvu документах.
В розділі «Лiтери ъ i ь» у першому і другому рядках звичайний, а не ЦС шрифт.
Дякую! — на сайті виправив. Але, перепрошую, у яких «.pdf .djvu документах»?
А хіба у Вас на сайті нема цієї книги у форматах .pdf і .djvu?
Тоді я десь, в іншомі місці знайшов, і скачав.
Мабуть, хтось скопіював цю книгу у Вас, і зробив у форматах .pdf і .djvu.
Я багато де дивився — зараз вже і не пам’ятаю.
Тоді «відбій» :)
О, цікаво :-)
Ось чому я хочу викласти друге видання у PDF — побоююся, що, скопіювавши наш html і зробивши pdf, можна мати купку неточностей чи «некрасивостей».
Дякую :-)
Ще одна опечатка.
Розділ «Остромирове Євангелiє 1056–57 рр. Київ.»
В цитаті не на тому місці стоїть квадратна дужка – вона розривае слова «амин»:
Амiн, амi[н глаголю вам]
Так і треба — «нъ» вже на наступній сторінці.
Проте дякуємо!
Доброго дня.
В мене така пропозиція.
Ця книга – це теорія.
Як би цю теорію перевести в практичну площину?
Було б цікаво зробити молитвослов ц.-сл. мовою, з урахуванням всього, про що йдеться в цій книжці.
Для початку «Молитви ранішні» і «Молитви на сон грядущим», і, може, «Канони до Причастя», і «Молитви подяки після святого Причастя».
І зробити його в трьох паралельних варіантах: ц.-сл. шрифтом; і сучасними, українським, і російським шрифтами, з наголосами – це важливо.
Шановний пане Олександре! Ми вже розпочали роботу в цьому напрямку: майже транслітеровано ц.-сл. Псалтир. Затримка зараз за наголосами: зараз ми чекаємо на остаточний перелік давньоукраїнських богослужбових наголосів, якими слід замінити московські, насаджені силоміць. Серед таких споконвічних церковних наголосів — ім’я́, даси́, вече́ря, Утіши́телю (а не íм’я, да́си, ве́черя, Утíшителю). Система українського наголосу надзвичайно струнка, відшліфована століттями, багато в ній ще з праслов’янської мови (ця розвідка увійшла в нове видання «Правил»). Отже, було б дуже добре, якби Ви приєдналися до цієї праці та взяли на себе саме ранішні та вечірні молитви. Без наголосів поки. Результат надсилайте на мою ел.адресу: anna@parafia.org.ua.
Будемо Вам дуже вдячні.
Відповів на пошту.
А коли Ви його опублікуєте?.. Точніше, плануєте опублікувати?
Транслітерований Псалтир сподіваємося опублікувати спочатку на сайті, але тільки після завершення другого видання «Якою мовою…». Ми мали видати друге видання на початку вересня цього року, бо ця книжка отримала статус посібника для семінарій і академій. Але Господь дав нам такий матеріал, без якого видання багато б втратило. Сподіваємося, ми за кілька тижнів завершимо, як дасть Бог. Просимо Ваших молитов. Тоді візьмемося за завершення Псалтиря.
СІХ!
Дуже серйозна і грунтовна праця. Дякую!
Однак, деякі пропоновані Вами форми вимови явно не гОдяться з галицькою довоєнною традицією. Я пам’ятаю, як вимовляли мої вуйки-священики, що вчилися в Перемишли чи у Львові.
Напр.: «єсьм» (з «ь» після «с»), а не «єсмь», «єст», а не «єсть» (Достойно єст…).
«На небеси і на земли»
На стор. 23: «Рiх Господеви:», а не Господеві.
На стор. 25: Євґєній чрез є і ґ
ви1шній – вишний, а не /вишнiй/
моле1ній – молений, а не /моленiй/,
согрэше1ній – согрішений, а не /согрiшенiй/,
дарова1ній – дарований, а не /дарованiй/
ісповёданіе – ісповіданиє, а не /iсповiданiє/
Ст.31: со1лнце – сонце, а не /солнце/
fео1філъ – Теофіль з «ь» в кінци.
Ст. 34: надіющиїся, а не надіющіїся.
І багато іншого. Згадаю – допишу. Як на мене, у Вас є неоправдана спроба підганяти вимову до сучасної літературної, яка явно штучна в деяких моментах, ну, або східняцька, що для західняків ріже вухо. Таке пішло з тих молитовників, що видавалися в МП при Філареті-екзарсі, здається.
А про наголоси Ви праві. Так і є. «УтІшитель» звучить як мінімум дивно.
Щиро дякуємо Вам, шановний отче Володимире!
Так, Ви багато в чому праві.
Але давайте по черзі:
Єсьм — так правильно вимовляти (бо «с» тут вимовляється з пом’якшенням), але транслітерувати неправильно, хіба що зробити для низки слів виняток: єсьм, нісьм (і ще набереться). Ми вагалися і зрештою відмовилися від цього, бо забагато виходить винятків. Річ у тім, що в ц.-сл. текстах практично не трапляється «єсьм» (це дуже рідкісна описка), у транслітерованих молитовниках також форму «єсьм» вживано дуже рідко й непослідовно (наприклад, у Львівських і Жовківських молитовниках УГКЦ). Тому ми зупинилися на більш поширеному варіанті: єсм (так нам порадив і В.В.Німчук).
Єст — таку форму вживано в ц.-сл. текстах України кін.16 — 17 ст. І коли ми транслітеруємо ці тексти, то, звичайно, лишаємо «єст». Але там, де в наших пам’ятках пишуть «єсть», не слід прибирати «ь», оскільки після «т» його не прибирають, а лише після губних і «р».
Щодо «На небеси і на земли» або «Господеви» — згодна, це давніша форма, і кінцеве «і» закріпилося після східної редакції. Ми також довго обмірковували це та збирали приклади, щоб побачити цілісно картину закінчень -и іменників множини, давального і місцевого відмінку. Проте, поки зупинилися на -і. Гадаю, варто ще вернутися до цієї теми і ще раз обміркувати.
Щодо «Євґєній» — це, мабуть, суто місцева традиція вимови (або особиста вимова упорядника молитовника), на яку не варто орієнтуватися.
Іменники та прикметники на -ий — давайте ще вернемося до цієї теми (зараз не маю часу на докладне пояснення).
«Солнце», «сердце» всі молитовники, за рідкісним винятком, подають, зберігаючи всі літери.
«Теофіль» — суто місцева традиція написання.
«надіющиїся» — коли в ц.-сл. тексті -щиися, -щыися, ми транслітеруємо -щиїся. А коли -щіися (і скрізь, де «і» перед голосною), конче зберігаємо цю літеру (і).
Тепер головне. Ці правила зроблено на підставі 1) Ц.-сл. джерел різних віків (ми вдивлялися і вдумувалися у традицію написання тих чи інших форм: якщо ця форма була традиційною, спиралися на неї у правилах); 2) на підставі аналізу транслітерованих молитовників різних видань, і УГКЦ, і УПЦ; 3) нарешті ми спиралися на загальні закони транслітерації, а також на головні закони нашого мовлення.
Цілком згодна з Вами, що не можна підганяти ц.-сл. мову під живу, робити з неї суржик. Однак богослужбова ц.-сл. мова одвіку формувалася в безпосередній залежності від живої мови, тому в різні віки вона відбивала в собі ознаки цього мовлення (як відбивала ознаки мовлення певних регіонів: східних, західних, південних і північних), — при тому В ГОЛОВНИХ РИСАХ вона незмінно залишалася тією самою українською редакцією, яка об’єднувала всю Україну і пройшла крізь усі віки. І нашим завданням було створення певних універсальних правил (як створюється і правопис: не може бути багато правописів, а він має бути один). Безумовно, тут можлива корекція, але лише на основі традиційного написання ц.-сл. текстів або загальної, найбільш поширеної традиції транслітерування.
Ще раз дякую Вам! Пишіть (і ел. поштою теж)!
З повагою, Ганна Куземська.
Дякую за увагу до мого комента і відповідь.
До речі, мене сильно здивувало, що УГКЦ на Волині править з моск. вимовою, але на Ютьюбі є відяхи і підписи.
До речі, бачив у людей молитовник ц.-сл. транслітерований українською, виданий львівською єпархією УПЦ МП при п.Адамі Маркевичі. Однак не мав нагоди почитати його. Цікаво як вони там то передають.
Питання до знавців. У требнику за 1720 рік, вид. у Львові, очевидно, уніатський, текст такий, як зараз пишуть старообрядці («въ віки вікомъ», а не «во віки віковъ». є ще кілька таких прикладів буквально на перших двох сторінках в назві чину освячення води і просто в самому титулі книжки.). Коли і чому уніяти перейшли на «ніконіянський» варіант ЦСМ? У нас тут же ж не було «книжної справи», коли вона була у Росії. З іншого боку у греків вона була десь на років 100 раніше, ніж у Росії, але яке вона мала відношення до кириличних текстів?
Форма «во віки віком» трапляється навіть в Ірмологіоні Івана Югасевича-Склярського 1809 р. Цю форму вжито в «Полууставі» Києво-Печерської Лаври 1643 р. (де є і Псалтир, Часослов, канони, ранішні, вечірні молитви тощо). Проте вже 1646 р., у Требнику свт. Петро Могила вживає форму «Во віки віков». УГКЦ орієнтувалася більше на видання свт. Петра Могили, зокрема й на Требник. Проте московські книжки, як пише митр. Іларіон Огієнко мали вплив на греко-католиків і вони перейняли багато суто московських наголосів, щиро вважаючи їх спільноцерковнослов’янськими (про це є в нашій книжці в розділі «Наголос»).
В українських богослужбових книжках до 1715 року писали «На ріці Вавилонстій… посреді єя», тоді як у Москві вже в Первопечатній Біблії 1663 р. вжито «На ріках Вавилонских… посреді єго». Але греко-католики прийняли московський варіант, бо він скалькований з грецького тексту (хоч символічніший старослов’янський: рікою у Псалтирі часто названо народ, і йдеться про народ вавилонський, посеред якого «сиділи» полонені, і який вимагав від бранців «пісень сіонських»).
Зауваження!!!
На сторінці 35 помилково розкрите титло. Там не «Пречистая», а «Пресвятая».
Ні, отче, там таки «Пречистая» (бо наголос під титлом), але в ц.-сл. тексті пропущено літеру «ч». Дякуємо! Нам дуже потрібні такі зауваження!
Все ніби логічно … але автор робить одну натяжку, яка ставить під сумнів всю роботу – вона не розглядає білоруського ізводу 14-17 ст. А саме в Білорусі (Новогрудок, Вільня, Мінськ …) формувалася Київська православна традиція від другої половини 13 ст. Тому автор і не призводить особливості білоруського ізводу …. адже тоді майже зникають «українські» особливости…
Спробую тезисно обгрунтувати свою думку … Вже з початку XI століття етнографічна Білорусь мала свої потужні православні центри. Це, як мінімум, Полоцьк, Смоленськ, Туров. Нагадаю, що саме в Полоцьку був один з трьох Софійських соборів.
Після татарської навали, українські землі взагалі і Київ зокрема були практично зруйновані в культурном, економічному та релігійному плані. У Білорусі татарської навали не було, там все центри збереглися і працювали в «звичайному режимі». Почалася практично нова культурна експансія: з Білоруських князівств до України. Рукописні книги білоруського ізводу почали домінувати в релігійному житті Київської митрополії.
Більш того, з початку 15 ст. центр Київської митрополії остаточно перамесьцівся в Білорусь. Центрами (центрами) Київських митрополитів робляться Новогрудок і Вільня. Білоруський мовної елемент також робиться домінуючим через поширення нових видань з центру. Київ – глибока переферия.
Навіть князі Острозькі, якщо дивитися інвентарі, основну масу літератури і, природно, її творців, запрошували з Вільні … вони ніяк не могли бути носіями староукраїнської мови. Ну і, природно, друковані православні видання також формувалися і створювалися переважно в етнографічній Білорусі і несли особливості саме білоруського ізводу. Все це тривало практично до 1620 року, але й тоді багато творців і навіть один Київський митрополит (Сильвестр Косів) були білоруського походження. Таким чином, щоб виділити власне українські елементи ізводу другої половини 17 – першої половини 18 століть, потрібна передусім «прогнати» їх через сито білоруського ізводу ….
Шановний отче Сергію, Ваша гіпотеза не відповідає дійсності. Назвіть, будь ласка, хоч одну рису власне білоруської редакції ц.-сл. мови, яка б вплинула на формування української. Не назвете, бо такої немає. Навпаки, можна назвати не одну яскраву рису української редакції, яка вплинула на білоруську. Насамперед ять, який уже з 13 ст. у переважній більшості українських говірок звучав як «і» — і в Білорусі його довго поплутували то з «і», то з «є» (як і на українському Поліссі), хоч характерніше для Білорусі «є». Також у білоруських текстах багато українських наголосів, а в українських Ви не знайдете білоруських. Найавторитетніші дослідники (Німчук, Огієнко) стверджують, що Білоруська редакція, хоч і мала власні неповторні особливості, формувалася під потужним впливом української редакції. Безумовно, українці могли послуговуватися білоруськими книжками, як і московськими, однак це не вплинуло на розвиток власне української редакції (занадто глибоке вона мала коріння), що ми бачимо хоча б у Кутейнському Псалтирі 1650 р., видрукованому українцями, у якому збережено всю повноту Київського ізводу, наші споконвічні наголоси і форми (того ж часу білоруські друкарі видавали книжки зі своїми, відмінними від нашої редакції, рисами). І які ж власне білоруські риси можна знайти в Острозькій Біблії 1581 року? Або в Київському Часослові 1616 року? Київщина хоч і була зруйнована, культурне життя там не зникло, як не зникла і київська, і українська мовна (зокрема богослужбова) культура. Вона не зникла, не змінилася навіть після тотального цілеспрямованого нищення царським і комуністичним режимом, які воювали з нею на смерть, а Ви кажете про вплив, та ще й суттєвий, білоруської редакції…
І якщо центр Київської митрополії й був якийсь час на території Білорусі — він не став від того білоруським, він залишався українським.
Те, що Ви тут пишете – це погляд не вченого, а фанатичного українського націоналіста ….Власне, я вже чув про стародавню українською мовою видань Ф. Скорини, а також віленських видань кінця 16 – початку 17 ст. Правда, навіть російські дослідники 19 в., Сповідувати, що вони є прикладом власне білоруського ізводу … який перекинувся в Україну.
Карайцем, Ісус Христос був розіп’ятий у Києві, тільки все це поки не знають :)
«Білоруські князівства, які разом із сусідами жмудінами створили свою молоду державу практично з нуля, на київську спадщину практично не озиралися: оскільки вони завжди трималися осторонь від Києва, то в строгому сенсі їх ніколи вона не була, тому не викликала: а ні ностальгії, а ні ідеологічного ператлумачення. » (Яковенко Н. Нарис історії Україні з найдавніших часів до кинца Х століття. Київ, 1997 р., ст. 76).
Також Грушевський М.С. Звичайна схема «русскої» історії й справа раціонального ўкладу історії східнього слов’янства // Політологія. Кінець XIX — перша половіна ст. Хрестоматія. Львів, 1996 г. ст. 170.
Ось тільки друковани видання, у яких явно білоруський ізвод. Це вже наукови факти:
1. Евангелие оучительное… Заблудаў, 1569 г.
2. Псалтырь… Заблудаў, 1570 г.
3. Еангелие… Вильна, 1575 г.
4. Пслалтырь… Вильна, 1576 г.
5. Часовник… Вильно, 1574-1576 гг.
6. Служебник… Вильно, 1583 г..
7. Псалтырь… Вильна, 1586 г.
8. Псалтырь… Вильна, 1592 г.
9. Псалтир… Вильно, 1591-1592 гг.
10. Псалтир… Вильно, 1593 г.
11. Евангелие толъковое…, Вильно, 1595 г. (без пагінацыі)
12. Евангелие толъковое…, Вильно, 1595 г. (з пагінацыяй)
13. Псалтырь… Вьльно, 1594-1595 гг.
14. Апостал… Вильно, каля 1595 г.
15. Часовник…Вильно, 1597
16. Евангелие… (без сыгнатур). Вильно, 1600 г.
17. Евангелие… (з сыгнатурамі). Вильно, 1600 г.
18. Псалтыр… Вильно, 1600 г.
19. Молитвы повседневные… Вильно, 1601 г.
20. Часословец…Вильно, 1601 г
21. Часослов. Вильно, каля 1601 г.
22. Часовник. Вильно, каля 1592-1601 гг
23. Треодь цветная… Вильно, 1609 г
24. Триодъ постная, Вильно, каля 1609 г.
25. Триодион си ест Трипеснец… Вильно, 1615 г.
26. Книга Служебник… Вильно, 1617 г.
27. Часослов… Вильно, 1617 г.
28. Устав божественые литургия… Вильно, 1617 г.
29, Литургиярион сиест Служебник, Киев, 1629 г.
«І якщо центр Київської митрополії й був якийсь час на території Білорусі»
Факт з 1410 по 1620…. у Києві та загалом у Україні, Києвськи митрополити не жили від 1276 р.
За вашою теорії випливає, що, як найменш в кінці 13 ст., Українці масово емігрували на білоруські смелют … ба навіть окупували всю територію до Вільні.
Раджу почитати дійсно наукові видання:
Кніга Беларусі. Зводны каталог. Мн., 1986 г.
Горский А. В., Неустроев К. И. Описание словянский рукописей Московской синоидальной библиотеки, III, ч.1: «Книги богослужебные». М., 1869 г.
Добрянский Ф. Описание рукописей Виленской Публичной библиотеки, церковнославянских и русских. Вильно, 1882 г.
Жукович П.Н. О неизданных сочинениях Иосафата Кунцевича. // Известия отделения русского языка и словестности АН. т.14, кн.3.1909 г.
Зализняк А.А. Древненовгородский диалект. М., 1995 г.
Анічэнка Ў. В. Скарынаўская спадчына ў рукапісах яго паслядоўнікаў на Ўкраіне // Францыск Скарына і яго час: Энцыкл. даведнік. Мн., 1988 г.
Горский А., Неустроев К. Описание словянский рукописей Московской Синодальной библиотеки, отд ІІІ: книги богослужебные, ч.І. Москва, 1869 г.
Це тільки поверховна бібліографія, яка цалкам руйнує Вашу канцепцию….
Отче, перепрошую, що втручаюся, але Вам тут ніхто не казав про українську мову білоруських видань (я вже не кажу про місце страти Христа), ніхто не заперечував наявності суто білоруських видань, ніхто не заперечував наявність білоруського ізводу. Такі закиди не є ознакою наукової дискусії.
Крім того, Ви не відповіли на питання про білоруські риси в українських виданнях (які, власне, впливали на формування української редакції) — а саме це питання стосується порушеної Вами теми.
Перепрошую ще раз.
Дякую!