Ганна Куземська
26.12.1966—22.09.2021
Зайдіть також на сайт Памʼяті Ганни Куземської.
У день земного прощання з Ганусею не було відчуття смерті. Не було навіть відчуття мертвого тіла у домовині, щільно обгорнутого квітковим килимом… Натомість був спокій за її безсмертну душу, обгорнуту щирими молитвами тисяч і тисяч духовних дітей праведної Ганни набагато щільніше, ніж тіло квітами. Так, праведної. Адже як можна сумніватися у святості людини, що втілила у життя усі Христові заповіді Блаженств? Як можна плакати через відчай?
…І все ж проливалися на похороні рясні сльози, сльози жалю до самих себе, слабких і осиротілих — тому що, як співається на заупокійній службі, «ось розлучаємося»…
…Хто ж вона, Ганна Куземська?
Видима частина її духовного «спектра» — це сотні ікон, статей, художніх і наукових книжок, досконало точних перекладів священних і богословських текстів, а також унікальний сайт «Наша парафія» з мільйонами відвідувачів та з найбільшою у світі збіркою української духовної музики. Одначе невидима частина Ганусиного доробку — з неймовірною кількістю добрих справ у підтримці хворих, знедолених, воїнів, науковців — незміримо більша. Що ж до її молитов, то вони воістину незлічимі.
Господь щедро обдарував найрізноманітнішими талантами рабу Божу Ганну. Але дав їй і тяжке випробування — слабке, хворобливе тіло. Та незважаючи на немочі (рідкісні й важкі вроджені патології серця, більше десяти різних операцій), її янгольська натура проявилася змалку і вчувалася завжди. Тож іще дитиною вона підводила, термосила, спонукала активно й цікаво жити хворих ровесників, що змушені були вчитися вдома.
До Української Церкви Ганусю привело іконописання. Одного чудового сонячного дня вона показала свої ікони о. Андрію Власенку, настоятелю Михайлівського храму УАПЦ в Київському музеї просто неба, і отримала благословення на подальші духовно-мистецькі звершення. Відтоді й стала найвідданішою парафіянкою пирогівської громади УАПЦ — УПЦ КП — ПЦУ…
Згодом Гануся створила при церкві чудовий хор і розпочала титанічну працю зі збирання й популяризації української музичної спадщини, переважно церковно-хорової. Сама вона мала неймовірне чисте сопрано… Скільки дивовижних піснеспівів звучить по всьому світу завдяки Ганусиному натхненню! Скількох регентів і хористів вона сповнила любов’ю до українського духовного співу!
Заглиблення у священні тексти спонукало Ганусю до письменництва та створення при парафії цілого видавничо-просвітницького відділу. І в цій царині її доробок вражає — від молитовників до християнської прози, від перекладів акафістів до дитячих оповідань та сценаріїв…
…Тож спинімо сльози. Тим, хто отримав здобуток, не годиться говорити про «велику втрату». І отримали здобуток не лише ті, хто особисто знав Ганусю. Віднині вона молиться за всіх і за все не в пирогівських церквах, чудових, та все ж рукотворних, а в Храмі Небесному — незрівнянно кращому й досконалішому! І ті духовні піснеспіви, які ми під час прощання намагалися крізь стиснуте болем горло заспівати якнайкраще, сьогодні бездоганно співають всі янголи і архангели, що зустріли святу душу у Небесній оселі нашого Отця. Тож радіймо: ми всі нині отримали свою заступницю перед Престолом Божим. Заступницю, яка жила серед нас. І це є справжнім даром Божим!
Просімо ж щиро нашу Ганусю: люби, служи, допомагай, прославляй і скеровуй нашу парафію, наш народ, нашу Церкву і Україну, для яких ти жила у тимчасовому тілі і житимеш вічно у Царстві Божому!
