«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 

Віктор Іконник

Іконник Віктор Михайлович (29.09.1929, с. Іванівка, Полтавщина — 18.01.2000, Київ). Народний артист України, лауреат Національної премії премії імені Тараса Шевченка, видатний український хормейстер, композитор і педагог, засновник і диригент Київського камерного хору імені Б.М.Лятошинського.
24 платівки із записами музики К. Стеценка, Б. Лятошинського, М. Дилецького, Д. Бортнянського, М. Березовського, А. Веделя — це «звуковий пам’ятник» Віктору Іконнику — подвижнику і справжньому реформатору хорового мистецтва України.

Понад 40 років свого життя Віктор Михайлович присвятив творчій праці на ниві хорового мистецтва України. Хор Ніжинського державного педагогічного інституту імені М. Гоголя, хор музично-педагогічного факультету Київської консерваторії імені П. І. Чайковського, хор музично-педагогічного факультету Київського педагогічного інституту імені М. Драгоманова, аматорський хор Музично-хорового товариства (1964 р.), який у 1973 році стає професіональним камерним хором, а в 1981 році присвоєно ім’я Б. М. Лятошинського — всі ці колективи, а також створений у 1992 році на основі камерного хору — Ансамбль класичної музики імені Б. М. Лятошинського — яскраві сторінки музичної біографії не тільки В. Іконника, але й музично-хорового життя України другої половини ХХ століття.

Віктора Іконника можна назвати засновником камерного хорового виконавства в сучасній українській музичній культурі. Камерний хор Віктора Михайловича дав поштовх для розвитку цілого спрямування в хоровому мистецтві з особливостями репертуару, виконавського стилю. Він перший у ті нелегкі для культури часи поринав разом з ентузіастами-співаками у глибину віків. Він захоплював своєю ерудицією, музичним талантом від Бога, безкомпромісністю в поведінці, чаром особистості. Йому вірили хористи, слухачі переповнених залів — це завжди створювало неповторну атмосферу на концертах «хору Іконника».

Віктор Іконник, фундатор і перший диригент Ансамблю, виконав дуже багато творів, які раніше ніколи не звучали в нашій країні, — «Пори року» Гайдна, Месу сі-мінор Баха та інші. Митець створив хор за зразком колективу Роберта Шо — видатного американського диригента, який свого часу гастролював у СРСР із тією ж Месою Баха. У ті часи доцільність існування такого хору брали під сумнів.

Діяльність Віктора Іконника з його євроцентризмом вражала сміливістю у вирішенні найскладніших виконавських завдань, майстерністю переконливого інтерпретування драматургічно масштабних композицій. А головне — цей хор (згодом Ансамбль) своїм цілком сформованим мистецьким спрямуванням ніби стабілізував атмосферу певної «пошуковості» тодішнього хорового життя української столиці. Тим самим Віктор Іконник, як ніхто з представників одеської школи, органічно сприяв процесу вдосконалення академічного співу в Києві.

Філігранна обробка творів і глибинне осягнення авторського задуму — такі принципи сповідував основоположник сучасного камерного стилю хорового співу Віктор Іконник. Під орудою митця Ансамбль класичної музики імені Б. Лятошинського виконував твори, що увійшли до золотого фонду світового мистецтва. Серед них — меси й ораторії Баха, Генделя, Мендельсьна, «Реквієм» Моцарта. Завдяки зусиллям Віктора Михайловича нове життя на концертній сцені отримали шедеври український майстрів хорового письма.

Велика реставраційна робота над творами української класики — це було новаторським кроком в історії сучасного українського хорового виконавства, і великий внесок у цю важливу галузь музичного мистецтва вніс В. М. Іконник. Знаний фахівець партесного співу і церковної музики професор Національної музичної академії Н. Герасимова-Персидська у своєму коментарі до записаних на платівки концертів А. Веделя так сказала про Віктора Михайловича: «Чимало концертів потрапило до рук диригента в зіпсованому вигляді і вимагало попередньої й тактовної роботи у відновленні їх первісного стану. Природно, це міг виконати тільки музикант-практик, який знає національну традицію, володіє величезним репертуаром світового хорового мистецтва». 24 платівки з записами музики К. Стеценка, Б. Лятошинського, М. Дилецького, Д. Бортнянського, М. Березовського, А. Веделя — це «звуковий пам’ятник» Віктору Іконнику — подвижнику і справжньому реформатору хорового мистецтва України. Саме за популяризацію і записи на платівки творів Б. Лятошинського Віктору Михайловичу було присуджено Національну премію України імені Тараса Шевченка.

Є ще одна яскрава сторінка творчої біографії Віктора Іконника — це зв’язок із сучасними композиторами. Він був першим виконавцем творів Лесі Дичко, виконував твори Ю. Іщенка, Л. Грабовського, Т. Сидоренко-Малюкової, А. Штогаренка, М. Колесси. Камерний хор Іконника був у ті часи один з небагатьох колективів, який сміливо, на високому художньому рівні співав сучасні твори, не боячись складності музичної мови. Це він увів спів квартетами, що відчутно впливає на акустичне поліпшення звучання хорової партитури.

Видатний хормейстер, педагог, композитор — Віктор Михайлович Іконник лишив нам у спадок прекрасні хорові програми, які зараз звучать в Ансамблі класичної музики ім. Б. Лятошинського, записи світової та української класики, свої твори, учнів, а ще основне — своє життя як приклад повної віддачі розуму, душі і серця служінню музиці.

Статтю створено на основі архівних матеріалів Ансамблю класичної музики ім. Б. Лятошинського та книги Анатолія Лащенка «З історії київської хорової школи» (К.: Музична Україна, 2007).

Хотілося б іще доповнити ці рядки.

Віктор Іконник — перший диригент, який відродив українську вимову церковнослов’янських текстів у духовних концертах і піснеспівах українських класиків. Уведення української транслітерації в кінці 1980-х рр. вимагало від диригента великої відваги й мужності. Після 200-літнього тотального нищення одвічних традицій української вимови церковних молитов у Центральній і Східній Україні та впровадження московського «єдінообразія», коли всі навколо вимовляли церковнослов’янські тексти по-російськи, — це було революційним новаторством, яке шокувало й обурювало багатьох необізнаних у багатовікових традиціях нашої національної культури. Українську транслітерацію для маестро зробив видатний письменник, історик і дослідник Валерій Олександрович Шевчук.

Безстрашна, тверда громадська й мистецька позиція Віктора Іконника не могла не наразитися на чиновницький опір, на заздрощі, наклепи, гостру критику. Та зрештою непересічний внесок митця у вітчизняну культуру було гідно поціновано наданням Державної премії та високого звання народного артиста УРСР, головне ж — найщирішою безсмертною повагою людей.

Вид.–просвіт. відділ парафії св. Арх. Михаїла

Короткі біографічні відомості

Віктор Михайлович Іконник Закінчив Одеську консерваторію по класу хорового диригування К. Пігрова, Д. Загрецького (1957). З 1957 — викладач Ніжинського, 1961–73 — Київського педагогічних інститутів, 1961–68 — Київської консерваторії.

1964 року організував аматорський хор при Музичному хоровому товаристві й довгі роки очолював його. Хор розпочав свою діяльність виконанням шедеврів світової музики. Одним із найвищих творчих досягнень колективу стало виконання «Високої меси» Йоганна Себастьяна Баха та ораторії Йозефа Гайдна «Пори року». 1973 року аматорський хор офіційно отримав статус професійного колективу і тоді створено «Київський камерний хор». 1981 року хорові надано ім’я Бориса Лятошинського. У травні 1992 року Київський камерний хор з’єднався з новоствореним камерним оркестром і було утворено Ансамбль класичної музики при Будинку органної та камерної музики.

1982 року Віктор Іконник удостоєний Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка.

З 1989 року митець — Народний артист УРСР.

Віктор Іконник — автор хорів: «Сонце заходить» (слова Тараса Шевченка) та інших, «Поліфонічних варіацій» на дві українські народні пісні, обробок українських народних пісень.

Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору