Галина Горбатенко
Галина Горбатенко закінчила Київську національну академію музики імені П. І. Чайковського за фахом хорове диригування. Багато років працює з дитячими та молодіжними хорами, які стали переможцями міжнародних конкурсів. Галина Горбатенко працювала також як керівник хору в Київському муніципальному академічному театрі опери та балету.
У 1985 році заснувала жіночий хор Київського інституту музики імені Р. М. Глієра. Також вона працює як педагог хорового диригування в Київському інституті музики імені Р. М. Глієра і в Київській національній академії музики імені П. І. Чайковського. Багато з відомих сучасних хорових диригентів є її колишніми студентами.
Галина Горбатенко підготувала плеяду хормейстерів, які працюють з різними колективами. Серед її учнів є призери Українського конкурсу хорових диригентів. Галина Горбатенко постійно передає свій багатий професійний досвід молодим хоровим диригентам, дає майстер-класи з навчання хорової диригентської техніки. Також проводить майстер-класи з роботи із хором у Європі.
Дівочі марення під чарівні жіночі хороспіви
«Спочатку було слово, і слово було у Бога, і слово було Бог» — саме цей початок глави від Іоанна пульсує в моїй пам’яті, коли згадую ювілейний концерт жіночого хору Київського державного вищого музичного училища імені Р. М. Глієра.
У такому мистецькому контексті символіка чисел 1:1 Іоанна та 1.11.05., дати святкування 20-річчя жіночого хору, є невипадковою. Особливо для засновника цього студентського колективу, незмінного художнього керівника і всесвітньо відомого диригента Г. Л. Горбатенко. У якому б місці земної кулі не співали дівчата Галини Луківни — в Угорщині, Німеччині, Іспанії, Ісландії, Нідерландах, Франції тощо — майже завжди благодать Божої Матері духовно засвідчувалася в їхні переможні, тріумфальні виступи. А вже традиційна поява веселки на небі під час їхніх фестивальних випробувань сприймається усіма як дивовижне знамення Любові святої Богородиці до особисто Горбатенко та її хорового складу в цілому.
Згадуючи концерт жіночого хору училища Глієра, для когось довгожданий, а для нас незабутній своєю професійною вишуканістю, найперше, що захоплює — це гідне подиву блискуче втілення засобами хорового співу всезагального естетичного принципу єдності в багатоманітності. В нашому сприйманні його прояви органічно відбивалися не тільки в інтуїтивному передчутті художнього цілого концерту та в символічному вмісту доволі широкої жанрово-стильової амплітуди репертуару, але й у результуючому характері багаторічної педагогічної діяльності Г. Горбатенко. Адже цьому бенефісу екстремального коливального темброритму — від творів майстрів епохи Відродження (Дж. Палестріна, Т. Морлі) до яскравих зразків неоромантичного та сучасного хорового модерну (Х. Бусто, В. Рубін, С. Танєєв, І. Шамо, Г. Свірідов, М. Шух, В. Рибалко, О. Яковчук, В. Степурко, В. Польова, Л. Дичко та ін.) — задала саме Вона… Галина Луківна, амбівалента жіноча сутність якої щомиті віртуозно переливається гранями залізної леді-педагога та глибоко віруючої у духовні істини Всесвіту людини, ніжної матері, елегантної жінки… Усе це вкупі здатне викликати до життя лише піднесені почуття захоплення, пошани, співтворчості…
Естетико-режисуючий сенс єдності в багатоманітності дивовижним чином відтворювався у виконавській гнучкості переходів від академічного співу до народного, в стилістичній різнобарвності звуковидобувань. Від виконавського осягнення високомистецьких музичних надбань (Й. Брамс «Ave Maria», С. Рахманінов «Всенощное бдение, Шестопсалмие», С. Танєєв «Аделі», Л. Дичко «Тисяцький воєвода», «Звонкоє деревцо» і т.д.) до глибинно архаїчних світоглядних недр (І. Шамо «Веснянка», О. Яковчук «Щедрівка» і т.д.).
Та підсвідомо маятниковий характер розгортання цього концертного дійства був породжений одним із шести архетипів людства — Матері-Землі, Передвічної Матері, Кори, Богородиці і etc. І ці символічні варіативні імена вічно жіночого начала як музичні зерна проросли в колосисте жанрово-стильове суцвіття хорового концерту. Вже у назвах творів двох відділів концерту — Й. Брамс Ave Maria, Х. Бусто Ave Maria, С. Танєєв Аделі, В. Рубін Весна идет, В. Польова Сугревушка, В. Рибалко Йшов Іванко та ін. — завуальовано пульсувала ця по суті жіноча мета-ідея єднання Всесвіту. І надалі всі хорові інтерпретації єдності в багатоманітності переживалися нами як інтимні, потаємні зустрічі з невідомим, невидимим. Звукове освідчення в щойно впізнаваному… Сокровенному…
Коли поріг твого оптимального сприймання перебуває на шляху до інобуття, даючи вільний вихід метафізичному виміру. Коли тонкий символічний вияв архаїчних сенсів у веснянках І. Шамо, Г. Свірідова, щедрівці О. Яковчука, Усі зорі зеленіють М. Шуха, сугревушці В. Польової відкриває невидиму завісу між живим світом людських переживань та мертвим… Після чого вже не можеш не споглядати внутрішнім зором всю Красу величного буття… Коли співставляєш гранично різні уявлення про діву Марію Й. Брамса і Х. Бусто… І, нарешті, коли відкриваєш в собі «язичницьку» духовність у Стихірі Святому Феодосію Печерському В. Степурка та істинно православну соборність — у С. Рахманінова «Шестопсалмие» із «Всенощного бдения».
Що ж це було — дівочі марення під чарівні жіночі хороспіви чи вияв трансмісійної площини найновітньої звукової реальності в осмисленні минулого, теперішнього і, можливо, майбутнього? Чи, певно, психологічне преломлення вічного зв’язку всього сущого?… «Спочатку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог»…
