Петро Гончаров
Навчався в Петербурзькому музичному училищі по класу кларнета.
П. Гончаров змалку співав у церковних хорах. З 1907 р. він починає керувати хорами провідних київських соборів, а з 1921 р. майже 10 років був регентом хору Св. Софії у Києві.
Під час Великої Вітчизняної війни був нагороджений окупаційними властями Києва залізним хрестом.
Був головним хормейстером Київської опери. Гончаров заснував і 25 років керував заслуженої самодіяльної хоровою капелою залізничників за що був удостоєний звання «Почесний залізничник».
Був художнім керівником капели «Думка», капели «Трембіта» у Львові.
Твори П. Гончарова є цінним надбанням української духовної музики. Окрім високих художніх якостей, вони збагатили українську духовну музику новими неканонічними формами («проповідницькі відправи»).
Церковні композиції П. Гончарова, як і більшість так званих «регентських творів», відзначаються пісенністю хорових партій, тембральним багатством і звуковою колористикою, зручністю виконання, переважанням гармонічного викладу, логікою тонального плану тощо. Проте, на відміну від авторів «регентської музики», Гончаров ніколи не впадає в банальність. Його образи свіжі, природні, зворушливі, а в розгортанні та розробці музичного матеріалу відчувається рука фахового музиканта.
Духовна музика П. Гончарова, як і творчість Я. Яциневича чи О. Кошиця, глибоко національна за змістом і пісенна за характером висловлювання. Вона навіть емоційніша за певні композиції його видатних сучасників. Яскраві схвильовані піднесення в мелодичних рухах відбуваються за рахунок значних стрімких прямолінійних злетів (див. аналогічні кульмінації М. Леонтовича), а емоційне напруження твору значно збільшується через неочікуване «перетягування» кульмінаційної точки (див. характерний прийом К. Стеценка).
М. Юрченко,
«Духовна музика укр. композиторів 20-х років ХХ ст.»
Ред. М. Юрченко, 2004 р.
