«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 

Творець «катюш» і реактивних двигунів — Валентин Глушко

Глушко́ Валенти́н Петро́вич (2 вересня 1908, Одеса—10 січня 1989, Москва) — академік АН УРСР (1958) та АН СРСР, творець багаторазового ракетно-космічного комплексу «Енергія» — «Буран». 1938 року засуджений до 8 років за «шкідництво». Його двигуни підіймали в повітря літаки (Як-3РД, Су-5, Су-7), космічні кораблі «Восток», ракети-носії «Протон». 1994 року його ім’я отримав кратер на видимому боці Місяця.
…ані влада, ані могутність, лише сила вміння триває вічність.
(на надгробку Тихо Браге у Відні)
… величі справжній не треба
спиратись на плечі нікчем.

Василь Симоненко

Ми продовжуємо цикл наших пізнавальних, саме пізнавальних, а не суто наукових передач1, у яких розповідаємо про маловідомих або замовчуваних з тих чи тих міркувань, українських вчених, котрі творили задля світового поступу в науці і техніці. Бо хіба ж не прикро, що й сьогодні, у своїй незалежній Україні, ми не знаємо і не шануємо своїх геніїв? Для багатьох із нас, зізнаймося собі, стало відкриттям ім’я творця електронного телебачення, сина великого українського поета, Бориса Грабовецького. А чи багато ми могли знати свого часу про світового рівня відкриття в космонавтиці і ракетобудуванні цілої когорти українців? Так, мова — про Миколу Кибальчича, який робив креслення і розрахунки першої космічної ракети на стіні тюремної камери, мова про героя Вітчизняної війни 1812 року генерала Олександра Засядька — нащадка запорозьких козаків-гармашів. Це його ракети у війні з Туреччиною, які, між іншим, нагадують «Катюші» Другої світової війни, відіграли визначальну роль у результатах цієї війни.

А ще згадаємо Костянтина Едуардовича Ціолковського. Про нього повсюди пишуть, як про «видатного російського вченого і винахідника». Чому ж ми так легко його віддали сусідам? Адже Костянтин Ціолковський — прямий нащадок Северина Наливайка, родом з Гусятина на Поділлі. Батько його народився на Рівненщині і мав прізвище Ціолковський-Наливайко. До речі, брат вченого свого часу саме так і підписувався, подвійним прізвищем.

Згадаймо ще чи не найяскравішу зірку на науковому небосхилі полтавця Юрія Шаргея-Кондратюка, про якого у нас уже була передача. Не забудьмо про те, що четверо генеральних конструкторів радянських ракетно-космічних систем, завдяки яким уперше в світі було запущено штучний супутник Землі, космічний корабель з людиною на борту, досягнуто Місяця, Венери і Марса, створено унікальні орбітальні станції, ракети-носії, ракетно-ядерний щит / СРСР, а саме: Сергій Корольов, Михайло Янгель, Володимир Чоломей і Валентин Глушко були українцями. А з 22 генеральних (головних) конструкторів, які очолювали 10 основних конструкторських бюро СРСР і країн СНД протягом 40 років космічної ери, 11 спеціалістів мають відношення до України (хто народився, хто навчався, а хто працював…). Ось їхні прізвища: В. Глушко, А. Ковтуненко, С. Конюхов, С. Корольов, С. Крюков, А. Недайвода, М. Решетнєв, Ю. Семенов, В. Уткін, В. Чоломей. М. Янгель…

А скільки колективів, виробничих і наукових, працювало над завданнями підкорення космосу. Про це нагадав нам наш слухач, нині киянин Андрій Антонович Батрак. Це він віддав авіації і космонавтиці понад 50 років праці і це його, єдиного в Україні, Федерація космонавтики Росії в 1996 році нагородила Золотою медаллю імені Валентина Петровича Глушка…

Андрій Антонович Батрак народився на Київщині. Цього року нашому шановному дописувачу виповниться 83. На його долю випало нелегке життя, голод 33-го, війна, але натомість він, як ніхто певно сьогодні з живих, мав можливість знати, спілкуватися і працювати з визначними творцями авіації і космонавтики Радянського Союзу.

І коли сьогодні з іменем академіка Сергія Павловича Корольова люди пов’язують епохальні події цивілізації: запуск першого штучного супутника Землі, політ на Місяць і Венеру, політ у космос Юрія Гагаріна, як говорить Андрій Антонович, то про його побратима і сподвижника Валентина Петровича Глушка сьогодні знають куди менше.

Справді, в УРЕ, т. З за 1979 рік про Валентина Глушка написано дуже скупо: академік АН СРСР з 1958 року, конструктор першого в світі електротермічного двигуна (1929–33) і перших вітчизняних рідинних реактивних двигунів РРД (1929–31). Запропонував нові компоненти пального для РРД Ось і все. Решта інформації — про його нагороди та депутатство. Не більше і в «Советском Энциклопедическом Словаре» за 1982 рік…

Але ж, як згадує Андрій Антонович, ще в жовтні 1959 року, після запуску першого в світі штучного супутника Землі в Польщі вийшла газета «Трибуна люду» з п’ятьма портретами.

«На головному великому портреті — Глушко. Написано, що він — Генеральний конструктор. А далі портрети і підписи під ними: Корольов — займається складанням ракет; Тихонравов — паливом, Барлин — дає метал для камери згоряння, Пилюгін — займається керуванням та автоматикою. Згодом, в наших виданнях стали писати, що генеральним конструктором був Корольов. Але ж Глушко ніколи не був підпорядкований Корольову. Та й з фронтовою „катюшею“ вийшло так, ніби не Глушко її винайшов…»

Ось така була історична плутанина. І, мабуть, саме тому про Валентина Петровича Глушка просить розповісти нашим слухачам і Андрій Антонович Батрак, один із перших його співробітників. «Для мене Глушко, — говорить Андрій Антонович, — назавжди залишився взірцем і конструктора, і керівника, і людини».

Глушко — автор 222 наукових праць і статей з питань ракетно-космічної техніки, зокрема двигунобудування, двічі Герой Соціалістичної праці, лауреат Державних премій, удостоєний золотої медалі імені Ціолковського. Це визнання славетного вченого, а яким був шлях до цього визнання?

* * *

Валентин Глушко народився 2 вересня 1908 року в Одесі. Середню освіту отримав у 1924 році, закінчивши профтехшколу. Зазначу, що саме цю школу і в тому ж році закінчив Сергій Корольов. З тією різницею, що Корольов отримав спеціальність будівельного робітника-черепичника, а Глушко — після піврічної практики на заводі гідравлічної апаратури, отримав диплом слюсаря і токаря.

Треба було обирати дорогу в житті. 15-річного хлопця захопили романи французького письменника Жюля Верна, а згодом — праці Костянтина Ціолковського «Дослідження світових просторів реактивними приладами» та «Поза Землею». Про це він пише самому вченому. Між ними зав’язується листування. Так, в листі до Костянтина Едуардовича від 26 вересня 1923 року Валентин Глушко пише, що проект міжпланетного і міжзоряного подорожування цікавить його «вже більше двох років». В іншому листі від 8 березня 1924 року він ще впевненіше стверджує, що міжпланетні подорожі «є моїм ідеалом і ціллю мойого життя, яке я хочу присвятити цій великій справі, на думку про яку я наштовхнувся досить-таки дивним чином. Уже три роки, як я кожну вільну хвилину присвячую їй». Ось таке зізнання. Ціолковський надсилає йому книги. Нагадуємо, що вченому було тоді 67 років, а Валентинові — 15–16 років.

Саме тоді, в ті роки ознайомився з працями Ціолковського і Юрій Кондратюк. Це він повторив низку результатів видатного вченого, але отримав ці результати дещо іншим шляхом. Наслідком цієї наукової діяльності постала в січні 1929 року книжка «Завоювання міжпланетних просторів» з передмовою професора Вєтчинкіна Один примірник книжки Кондратюк надіслав Ціолковському один — Перельману, автору книги «Міжпланетна подорож». А незабаром Юрій Кондратюк отримав листи-подяки від Ціолковського і від Перельмана, котрий зокрема повідомив, що книжкою зацікавилася група ленінградських інженерів на чолі з відомим ракетником Тихомировим. До цієї групи входив і випускник Ленінградського університету Валентин Глушко.

Пізніше він напише: «Поряд з використанням праць Ціолковського з великим інтересом ми вивчали багату новими ідеями цікаву книгу Кондратюка…»

Як бачимо, дороги трьох великих українських вчених перетнулися у часі. 1925 року Валентин Глушко вступає до Ленінградського університету і саме після закінчення його запросили на роботу в Ленінградську газодинамічну лабораторію (ГДЛ). (Зазначимо, що серед науковців, які працювали там, був і відомий професор Ринін — один із організаторів Секції міжпланетних сполучень і автор першої енциклопедичної праці з історії і теорії реактивного руху і космонавтики…).

Фактично з цього часу Валентин Петрович Глушко почав займатися ракетними двигунами. Перші практичні дослідження над створенням електричних реактивних двигунів (ЕРД) було проведено в газодинамічній лабораторії. Валентин Глушко пише книгу «Металл как взрывчатое вещество», в якій науково обґрунтовує можливість створення ЕРД і наводить оцінку їх характеристик. Окрім того. Глушко розробив проект космічної рушійної енерго-установки-геліоракетоплана. Для перетворення енергії сонячного променювання він запропонував використовувати термоелектричні генератори, а як рушії — ЕРД. На жаль, в 1931 році ці роботи було припинено через відсутність легких і високоефективних бортових джерел енергії. І лише в кінці 50-х — на початку 60-х років роботи над створенням ЕРД поновилися як в США, так і в інших державах світу. Вони завершилися створенням наземних прототипів та політних зразків ЕРД для космічних досліджень.

1929 року Глушко створив електричний ракетний двигун. Вперше цей двигун було використано значно пізніше — в 1964 році — для забезпечення орієнтації та корекції траєкторії на кораблі «Восход» і автоматичної станції «Зонд-2». Він був придатний для космосу, за межами земного тяжіння. В 1930 році вчений починає займатися конструюванням рідинно-реактивного двигуна. Власне, без двигуна такого типу мрія людства сягнути космосу була просто лише — «fata morgana»… Тому у вересні 1933 року на базі Ленінградської газодинамічної лабораторії та Московської групи з вивчення реактивного руху під керівництвом Сергія Корольова було засновано перший у світі Реактивний науково-дослідний інститут. В стінах цього інституту було створено ракети на бездимовому поросі, ракетні снаряди для штурмовиків Ілюшина і легендарні «катюші»… Саме тоді, в 1932 році, перед заснуванням інституту вперше зустрілися Корольов і Глушко…

Але настали страшні часи репресій. Керівників інституту арештовують і звинувачують у шпигунстві, зв’язках з іноземними агенціями. Клейменова і Лангемана розстрілюють. Як згадує Андрій Антонович, — «сиділи» тоді всі: Туполев, Мясищев, Петляков і сотні інших талановитих спеціалістів…

А в березні 1938 року арештовують Валентина Глушка, дещо пізніше — в червні — і Корольова. Так створювалися режимні ВКБ в системі НКВС. Головним конструктором такого ВКБ став Глушко в Казані, де почав розгортати роботи над створенням реактивного пришвидшувача для літака Пе-2, витвором Володимира Петлякова. Ці пікірувальні бомбардувальники наводили страшну паніку на ворога під час війни.

Видатний авіаконструктор Олександр Яковлев писав: «В ділянці бомбардувальної авіації Володимир Петляков… брав участь у створенні майже всіх машин, що конструювалися в КБ Туполева. Він був одним з улюблених учнів конструктора, мав величезний досвід, чудово знав свою справу і користувався великим авторитетом». Саме на заводі, де створювалися Пе-2, працював і Андрій Батрак.

Коли справа з ракетними пришвидшувачами налагодилася, 1944 року Валентина Глушка достроково звільнили за рішенням Президії Верховної Ради СРСР. Корольов тоді був провідним інженером з літальних випробувань ракетного двигуна.

Закінчилася війна, і в тому, що СРСР вийшов з неї переможцем, є немала заслуга використання неперевершеної на той час зброї — реактивних снарядів «катюш», створених конструкторським генієм Валентина Глушка…

«Катюша» — народна назва безствольних систем реактивної артилерії. Ця назва з’явилася в часі війни. Як стверджує Андрій Антонович Батрак, — «Катюша» — то витвір наукової думки Валентина Глушка. А згодом, у 1957 році, пріоритет на винахід цієї зброї розглядався (за згодою Хрущова) в судовому порядку. Глушко говорив так: «Є влада, то нехай розв’язує». Треба сказати, що сторону Глушка представляв Сергій Корольов. Суд визнав, що це винахід Глушка.

Після війни, за погодженням зі Сталіним, Глушку дали можливість розширювати свої дослідження, і він зі своїм КБ переїхав у Хімки під Москву. Був у його групі також Андрій Батрак. Згодом 18 жовтня 1947 року в Радянському Союзі було успішно запущено першу балістичну ракету. А далі були двигуни серії РД для ракетоносіїв: «Восток», «Космос», «Протон», «Союз», «Енергія»… «Енергія» — найпотужніший на світі ракетоносій, що може доставити на орбіту вантаж вагою 100 тонн.

Саме за ці фантастичні розробки Валентина Петровича Глушка було нагороджено тогочасною державою, а в 1958 році — обрано академіком Академії наук СРСР.

Валентин Петрович, за словами Андрія Антоновича, був людиною з великої літери. Він завжди думав про людей, дав можливість всім «першим» здобути вищу освіту без відриву від виробництва: лекції читали академіки і доктори наук. Це була дуже скромна людина. Коли керівництву дали житло, то полонені, які працювали на заводі, майстрували для них меблі. Глушко ввічливо відмовився…

Він ставив надзвичайно високі вимоги до себе і до людини, яка присвятила себе науці. Він вважав, що основними рисами такої людини має бути «закоханість у вибрану галузь знань, бажання безроздільно належати їй і тільки їй, уміння вчасно відмовитися від усього, що може завести на манівці, розуміти громадську корисність тієї галузі знань, якій ти присвятив життя. Тільки тоді праця стає джерелом натхнення і радості, хоч би якою складною вона була», — пише Глушко. «І ще одна якість, без якої не мислю справжнього вченого, — передбачливість, уміння дивитися хоч би на два покоління вперед. Всі ці риси були притаманні Костянтину Ціолковському, — він нам приклад». Це цитата з роздумів Валентина Глушка.

А ще хочеться згадати, що Костянтин Ціолковський, який помер 1935 року, заповів свою бібліотеку «Дорогому Вале» — Валентину Петровичу Глушку. Чи не є це визнанням найвидатнішого вченого в галузі космонавтики таланту видатного конструктора міжпланетних балістичних ракет?

Академік, беззмінний керівник відділу рідинних і електричних двигунів і ракет Валентин Глушко був Головним конструктором потужних ракетних двигунів, які використовувалися на всіх радянських ракетах-носіях, що літали до останнього часу в космосі. Він створив школу ракетного двигунобудування. Вчений, конструктор, творець ракетно-космічних систем Валентин Петрович Глушко є уособленням великого генія людини, яка реалізувала фантастичні мрії багатьох землян про завоювання далеких просторів Всесвіту.

Сьогодні в нашій Українській державі це ім’я має бути знане, як ім’я Ціолковського, Корольова, Кондратюка, — великих українців.

Ми щиро дякуємо Андрієві Антоновичу Батраку за допомогу в підготовці передачі, за його бажання залишити людям правду про видатних творців ракетної техніки.

До останніх днів життя Валентин Глушко не залишав улюбленої праці, а помер вчений в 1988 році. Похований на Новодівичому цвинтарі в Москві.

Добре, що є бюст Валентинові Глушку в Одесі, а Федерація космонавтики Росії запровадила Золоту медаль імені Валентина Петровича Глушка.

Пам’ятаймо і ми про нього, великого Конструктора, бо то наша національна гордість, то слава України.

Література:

  1. Глушко В. П. Об НЛО, о науке и о многом другом, с этим связанным. // «РАУАН». — Алма-Ата. — 1990. — 35 с.
  2. Глушко В. П. Путь к ракетной технике. Избранные труды. — М.: Машиностроение. — 1977. — 504 с.
  3. Романов А. П. Ракетам покоряется пространство. — М.: Изд. Полит. Лит. — 1976. — 112 с.
  1. Передача прозвучала в ефірі 30 вересня 2001 року. []

Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору