«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 

Лариса Бухонська

Бухонська Лариса Володимирівна (03.09.1944, м. Магадан, РФ). Український хоровий диригент, педагог, заслужений діяч мистецтв України, лауреат Республіканської премії імені М. В. Лисенка, засновник і перший диригент камерного хору «Хрещатик»
Я дуже люблю звук, коли у звуці є «повітря».
Лариса Бухонська
Вкладено стільки праці тією гідною подиву жінкою, яка живе за законом честі, не допускає фальшу ні в поведінці, ні в мистецтві. Власне, тому її хор став вершинним явищем у духовному житті столиці.
Ніна Матвієнко

Лариса Бухонська — диригент за покликанням. Диригентське мистецтво не просто опановувала, а вбирала серцем, розумом, усім єством. Училася вдумливо, наполегливо, натхненно. Досягти мала не менше, ніж досконалості.

Своїм професійним вибором Лариса Володимирівна завдячує насамперед батькам (матері, яка чудово співала, та батькові, який грав на всіх струнних інструментах і знав безліч українських пісень) та першим учителям (читайте уривок зі спогадів Л. Бухонської про перші кроки до високого мистецтва). Подяку й шану складає викладачам, які відкривали втаємничений світ диригентської професії: першому викладачеві з диригування В. Я. Корешкову в Сумському музичному училищі, Г. В. Плаксій керівникові хору; М. М. Канерштейну в Київській консерваторії, старшим колегам, які щедро ділилися таємницями хорового мистецтва, — Е. О. Виноградовій (керівник хору «Дзвіночок»), І. М. Сабліній (керівник хору «Щедрик»).

Та своїм головним учителем хорової справи Лариса Бухонська вважає геніального Павла Муравського, під керівництвом якого співала в хорі Київської консерваторії: пильно приглядалася до диригування великого Маестро, всотувала його майстерність, бо відчувала за ним дещо незміренно глибоке — «відчуття звуку на генетичному рівні», «естетику „українського“ звуку» (як свідчила сама Лариса Володимирівна). І вона знайшла й опанувала цей кришталево чистий, вільний, мов повітря, «український» звук…

Особливе звучання заснованого нею камерного хору «Хрещатик» — це результат багатолітньої напруженої праці, помноженої на щедрі Божі обдарування. Це досвід диригування у відомих хорах «Дзвіночок» і «Щедрик» (1969–1973), самодіяльній капелі Броварського заводу «Торгмаш» (1973–1986), хорі імені П. Майбороди Національної радіокомпанії України (1989–2000), студентських хорах Київського інституту культури (1971–1996).

Іще студенткою Лариса Бухонська відчула потребу наукового осмислення якісного звучання хору, поєднання хормейстерської практики з теоретичними дослідженнями. Першу спробу зроблено в науковому студентському товаристві консерваторії — доповідь «Хорова інструментовка в концерті В. Салманова „Лебедушка’» (керівник Л. Р. Шпренгель, старший викладач кафедри хорового диригування консерваторії, вихованка Ленінградської консерваторії, учениця видатного Г. А. Дмитревського). Працюючи вже викладачем Київського інституту культури, Лариса Бухонська загорілася бажанням дослідити тему «Темброва драматургія в хорових обробках М. Леонтовича». «Захворіла» на цю проблематику під впливом роботи Павла Муравського над творами Леонтовича. Найяскравіше враження — концертне виконання пісні «Козака несуть» студентським хором (у якому співала й вона) у філармонії, коли навіть у хлопців блищали сльози в очах. Мабуть тому опанування мистецтва тембральної взаємодії стало для Лариси Бухонської найвагомішим у подальшій роботі з власним хором і запорукою того «особливого» звучання, за яким, власне, й упізнавали хор «Хрещатик».

На це звертає увагу відомий музикознавець А. Лащенко: «Слід підкреслити, що саме в практичній роботі, зокрема останнім часом, коли Л. Бухонська очолила хор „Хрещатик“, ідея тембрової драматургії інтенсивно впроваджувалась нею, вирізняючи її з-поміж інших хормейстерів». І далі: «Мистецтву Лариси Бухонської притаманна певна гра хорових тембрів. Хормейстер тонко відчуває взаємозв’язок гармонійного злиття звуків і їх академічної визначеності, без зайвих нашарувань. Лариса Володимирівна орієнтується на досвід слухача з його комунікативними, генетичними, символічними уподобаннями. Такий підхід до звука як до певного логосу хорового співу є найсуттєвішою рисою виконавського стилю хору „Хрещатик’».

Перший твір, з яким народився на світ майбутній знаменитий хор — виконання молитвоспіву Богдани Фільц «Преславна Приснодіво Богородице». Ця річ стала символічною для хору — його духовного підходу до творчої праці. А може, цей обраний першим твір навіки прихилив до хору покров Божої Матері…

Творчий шлях «Хрещатика» — від любительського (6 років співали безкоштовно) до професійного, внесеного у 2001 році наказом Міністерства культури до «Провідних творчих колективів України»; від перших міжнародних нагород у 1994 році до нагородження однією із значущих премій у галузі професійного музичного мистецтва — Республіканською премією імені М. В. Лисенка, 2007 рік (перший і єдиний хоровий колектив України); від співу в підвалі дитячого клубу «Гарт» (на вулиці Червоноармійській, 76 Б, жартівливо названого «Ключиком», щоб подавав надію, як у тій казці, на світле майбутнє) до виступів на престижних сценах Києва, України, Ірландії, Франції, Іспанії, Данії, Латвії, Росії тощо.

Велику роль у творчому становленні виконавського стилю щойно створеного «Хрещатика» зіграла робота над першою програмою української духовної музики, підготовленою для участі в міжнародному хоровому фестивалі «Україна і світ бароко» (м. Київ, травень 1994 р.). Після виступу у Володимирському соборі з хвилюванням чекали реакції слухачів (бо ж перша програма!). І як радісно було почути слова народного артиста України Михайла Кречка, що він здивований і підкорений молитовністю співу хору та схвалює саме такий напрямок у виконанні духовної музики — насамперед молитовний, а вже потім майстерний спів сакрального слова. Висока оцінка й підтримка відомого хорового диригента, композитора, шанованого педагога, людини енциклопедичних знань, прямої, відвертої, чесної у своїх судженнях окрилила диригента й виконавців і надихнула на створення великої цілісної програми української духової музики, що обіймала період від XVI до XX ст.

Перший запис хору «Хрещатик» — запис саме цієї програми — здійснив у Воскресенській (Афганській) церкві Києво-Печерської Лаври відомий звукорежисер М. Дідик (вирішення організаційних клопотів узяв на себе співак хору А. Руденко). Щирий ентузіазм усіх учасників запису дав змогу за короткий термін (січень 1995 р.) записати 19 творів української духовної музики. Слід відзначити, що хорові взагалі пощастило працювати з авторитетними звукорежисерами Л. Більчинським, А. Мокрицьким, М. Дідковським, А. Сасько, з якими було зроблено всі фондові записи на Національному радіо України. Це був високий вишкіл не лише для хору, але й для диригента — фондові записи мали звучати «досконало», наскільки це взагалі можливо. Ця спільна робота ще більше згуртувала колектив, зблизила, допомогла у творчому зростанні.

Виконання музики на духовні тексти сучасних українських композиторів (Б. Фільц, Л. Дичко, М. Шуха, Є. Станковича, І. Щербакова, І. Тараненка, Л. Донник, В. Тиможинського, М. Скорика, Г. Гаврилець) і взагалі різних за жанрами творів О. Некрасова, І. Алексійчук, С. Бедусенко, В. Губаренка, Г. Ляшенка, О. Яковчука) також великою мірою сприяло формуванню творчого обличчя хору «Хрещатик». Усі ці композитори та багато інших, які довіряли хорові перше виконання своїх творів, допомагали розширювати його вокально-технічні можливості, підштовхували сміливо йти на пошук нового, перемагати інертність мислення щодо засобів виразності. Драматургічні, сценічні завдання, які поставали перед хористами, потребували співтворчості, а не лише слухняного виконання волі диригента, тобто сприяли вихованню сучасного виконавця як артиста хору (а не тільки вокаліста).

Для Лариси Бухонської розповідь про неї як про диригента — це насамперед розповідь про хор; це подяка кожному, хто допомагав хорові та їй особисто йти шляхом творчого та духовного зростання — цим найвищим дарованим Богом шляхом. Саме тому тут названо так багато імен — усім їм Лариса Володимирівна неодмінно мала подякувати (бо інакше й не уявляла цієї статті).

З великою вдячністю маестро згадує співпрацю над вокально-симфонічними творами з чудовими диригентами — В. Сіренко, А. Шароєвим (Вівальді «Глорія»), Р. Кофманом (Л. Бернстайн «Чичестерськи псалми», перше виконання в Україні), М. Дядюрою (Гайдн, Ораторія «Створення світу», В. Птушкін «Український реквієм» — перше виконання в Києві), Ю. Янком (В. Моцарт «Реквієм»), В. Бліновим (Г. Гаврилець «Стабат матер», І. Тараненко «Deheim Sein» — світові прем’єри), В. Матюхіним (В. Польова «Ода Горацію», В. Пейс «Три духовні твори» — світові прем’єри), І. Стецюком (музичний проект «Відлуння століть» за участі К. Ріттель-Кобилянського) та іншими. Їхній художній смак, найвищий професіоналізм допомагали «Хрещатикові» відкривати нові грані у виконавському стилі.

Збагатила «Хрещатик» і співпраця з відомими режисерами, разом з якими робили постановки концертних програм, — знавцями не лише музичних вистав, а й особливостей саме хорового жанру: режисером О. Якуніною, хореографом В. Вітковським (хорова опера «Золотослов», 1995 р., перший сольний концерт хору у філармонії, 1997 р., «Французькі фрески» Л. Дичко, 1999 р.), режисером У. Нестеренком, хореографом А. Рубіною («О. Кошиць. До 130-річчя від дня народження», 2006 р.), режисером М. Крупієвським («Відлуння століть» у Національній опері України, 2003 р.) та іншими.

Особливо тепло згадує Лариса Бухонська Берегиню «Хрещатика» — Ніну Матвієнко — неоцінену заслугу видатної співачки, вплив її творчості та особистості на життя хору. Співпраця над «Золотословом» переросла не лише у творчу, а й у щиру людську дружбу. Ніна Матвієнко опікувалась хором з 1995 року і перша встала на його захист 2007 року (докладніше про ці події читайте у статті Ніни Матвієнко «Захищаймось, захищаймо культуру»).

Цікава річ, що саме період 1994–2006 роки — «золотий вік» взаємовідносин столичної влади та культури. Взірцевим прикладом є ставлення до хору «Хрещатик» усіх керівників Московського району (починаючи від В. Асадчева), заступників (І. Власюк) і, особливо, начальника відділу культури І. Сінкевич, директора клубу «Гарт» В. Кравченко, людини з великим педагогічним досвідом, відмінної господині, яка вміла порядкувати, з терпінням і увагою ставилася до хору з його проблемами. До того ж, підтримка тодішнього мера О. Омельченка (між собою звали «хрещеним батьком», бо його піклуванням отримали статус муніципального хору), начальника столичного управління культури О. Биструшкіна, з яким можна було порадитись в будь-який час, отримати допомогу та захист. Для творчих людей це важливий фактор у їхній роботі, тому і працювалось легко, весело, натхненно. Скільки доброго було зроблено за цей час! Бувають же й такі чиновники, яким щиро хочеться сказати «спасибі»!

Та найбільшої уваги, похвали та вдячності диригента, звичайно, віддано артистам хору. Насамперед найпершим співакам «любительського» періоду «Хрещатика», тим, які складали творче осердя, які повірили в саму ідею створення хору й допомагали вкорінювати моральні, творчі принципи життя колективу, закладали ті «цеглинки», що дали змогу вистояти хорові та зберегти його цілісність. Це — Лариса Кучеренко, з прозорим, наче «невагомим» сопрано і залізною організаційною хваткою; Зоя Конюх з абсолютним слухом і такою ж надійністю в усьому; Олександр Сук, легкий ансамблевий тенор з відточеною, особливою інтонаційною чутливістю і так само загостреним почуттям обов’язку; Алла Кушнір — своєрідне контральто (навіть часто співала в теноровій партії) і така ж у чомусь зворушлива, надзвичайно добра та щира у спілкуванні. Це й Олег Максименко — м’якого тембру бас, усе запам’ятовував миттєво, колоритна, з надзвичайним почуттям гумору людина; і Валя Решетар — дивовижної краси тембру й «польотності звуку» сопрано. Саме її звучання стало еталоном при формуванні взагалі сопранової партії хору «Хрещатик». А її точність (якщо їй щось доручали, можна було не перевіряти), вимогливість, постійне прагнення досконалості звучання були прикладом і стимулом для інших. Також Вадим Клименко, Андрій Гой, Олексій Фіщук, Євген Плєшаков, Володимир Палєєв, Надія Селезньова, Оксана Цвігун, Юлія Білошицька, Валентина Белявенко, Олена Солодка, Оксана Резніченко, Петро Білецький, Валерій Кальченко, Тетяна Любименко і ще багато імен і прізвищ співаків…

І так багато можна згадати з незабутніх епізодів живого спілкування!

Якось під час репетиції 8-голосої «Херувимської» С. Пекалицького, не почувши звичного ланцюгового дихання, маестро в запалі гримнула: «Хто взяв дихання?!!» У цілковитій тиші після паузи — голос того ж гумориста-баса Максименка: «Ларисо Володимирівно, дуже жити хочеться…» Хор вибухнув сміхом, а Лариса Володимірвна сміялася голосніше за всіх, адже того дня «винуватець» був сам-один у басовій партії! Цінувала і заохочувала до гумору в роботі та, якщо було влучно, ніколи не сварилася (вони ж такі молоді!).

А було на одному з концертів — випадково дала хорові настройку на велику терцію вище, і сопранам замість «ля» другої октави довелося співати «ре» третьої. Зупиняти не наважилась (самий початок виступу, після оголошення всіх регалій хору!), прошепотіла: «З мене шоколадки»… Хор заспівав чудово: сопрани не підвели. А наступної зустрічі всі отримали обіцяну нагороду.

У хорі запровадили традицію новорічних «капусників», де по-дитячому «відривалися», цитуючи вислови диригента під час репетицій (із спеціально заведеного зошита!), так звані «бухончики» чи «буханізми».

Так, було багато жартів, світла, пригод, злетів. Багато мінялося, але ніколи не мінялося ставлення до роботи та критерій співу — до появи «мурашок».

Лариса Бухонська не лише заснувала хор і дала йому дзвінке ім’я — «Хрещатик». За 13 років вона зробила все, щоб це ім’я стало символом професійної якості, любові та відданості справі, служінням хоровому мистецтву. Маестро переконана, що це заслуга й усіх артистів, які в різні часи співали в хорі, формували та плекали творчі, людські, професійні чесноти цього колективу.

«Хрещатик» Лариси Бухонської — це основа для всіх наступних і майбутніх «Хрещатиків». І, сподіваємося, таким світлим, повітряно чистим цей хор і залишиться в історії хорового мистецтва, у пам’яті всіх, хто слухав і слухатиме його.

Тому незмінне побажання засновника й першого диригента: «Щасти вам, „хрещатиківці’»!

Видавничий відділ парафії св. Арх. Михаїла (Київ, Пирогів)

Короткі біографічні відомості

Лариса Володимирівна народилася в Магадані в родині військовослужбовця. 1966 року закінчила відділ хорового диригування Сумського музичного училища. 1971-го — диригентсько-хоровий факультет Київської державної консерваторії імені П. І. Чайковського (клас проф. М. М. Канерштейна). Розпочала свою творчу діяльність 1961 року вчителем співів у Сумській загальноосвітній школі. Згодом була хормейстером у відомих дитячих хорових колективах Києва (хор хлопчиків «Дзвіночок», «Щедрик»); 12 років керувала академічною самодіяльною хоровою капелою Броварського заводу «Торгмаш» (лауреат 1-ї премії Всесоюзного конкурсу самодіяльного мистецтва, учасник телевізійної програми «Сонячні кларнети», народної хорової філармонії).

Після закінчення консерваторії 1971–1996 рр. працювала викладачем кафедри хорового диригування Київського державного інституту культури. За роки педагогічної діяльності виховала понад 200 хормейстерів, серед яких Є. Сафронов, В. Бендерська, Т. Працюк, О. Ткаченко та ін.

1989–2000 рр. — диригент Хору імені П. І. Майбороди Національної радіокомпанії України. За час роботи з цим колективом зробила 84 фондових записи української та світової музики.

1994 року Лариса Бухонська створила аматорський камерний хор «Хрещатик» і стала його першим диригентом.

Цього ж року хор здобув Гран-Прі на VII Міжнародному хоровому конкурсі в м. Слайго (Ірландія).

1996 року — III премію на XVII конкурсі ім. Б. Бартока в м. Дебрецені (Угорщина).

1996 року — I премію у фольклорній програмі на I конкурсі ім. Ф. Мендельсона-Бартольді в м. Даупфеталь (Німеччина).

У червні 1999 року «Хрещатик» отримав статус муніципального. Лариса Бухонська обійняла посади директора і художнього керівника.

2002 року хор здобув II премію на XXI Міжнародному конкурсі православної музики у м. Гайнівка (Хайнувка, Польща).

«Хрещатик» виступав у найпрестижніших залах України та Європи, брав участь у провідних вітчизняних і міжнародних фестивалях.

У березні 2007 року Лариса Бухонська разом з хором отримала Республіканську премію ім. М. Лисенка, а указом Президента України їй було присвоєне почесне звання «Заслужений діяч мистецтв України». Одночасно диригент розпочинає роботу над своїм задумом, мистецьким проектом «Хорові обробки українських народних пісень. Класика і сучасність». До травня встигла записати 14 (Л. Колодуб, О. Кошиць, М. Кречко, А. Кушніренко, М. Колесса ті інші). Ці записи згодом увійшли до CD хору «Хрещатик» «Українська народна пісня», який випустили у вересні 2007 року вже без Лариси Бухонської.

10 червня 2007 року відбувся останній концерт хору під орудою Бухонської блискучим виконанням шести духовних концертів А. Веделя у Трапезній палаті Києво-Печерської Лаври на хоровому фестивалі «Золотоверхий Київ». Диригент поклонилась хору, глядачам, подякувала і попрощалась. Через підступи, кривду та перешкоди київських можновладців мусила покинути своє дітище — хор «Хрещатик».

Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору