«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 

Дмитро Бортнянський

Бортнянський Дмитро Степанович (28.10.1751, с. Глухів, Сумщина — 10.10.1825, Петербург). Композитор, співак і диригент, класик європейської музики.
«У творах Бортнянського виявляється справжнє релігійне почуття, а нерідко і той своєрідний, ніби містичний настрій, під впливом якого слухач поринає у споглядання, сповнене проникливого екстазу. Ці твори позначені рідкісною майстерністю в поводженні з хоровими масами, дивовижним поєднанням відтінків, повнозвучністю гармонії і, що дивно, надзвичайно вільним розташуванням голосів, чудовою зневагою всіх правил, перед якими схилялися як попередники, так і сучасники Бортнянського, і особливо італійці, чиїм учнем його вважали…

У цій гармонічній тканині чулися такі переплетення голосів, які уявлялися чимось неймовірним; чулися зітхання та якісь невимовно ніжні звуки… час од часу лунали інтонації, що за своєю напруженістю нагадували крик душі, здатний пройняти серце й перервати стиснуте дихання у грудях… Здавалося, що це хор ангелів, що підіймається від землі до небес і поступово зникає в царстві Божому».
Гектор Берліоз (1803–1869).

Дмитро Степанович Бортнянський — один з найвидатніших українських композиторів церковної музики. Він народився в 1751 р. у м. Глухів (тепер Сумська область). Саме там існувала особлива співацька школа, куди набирали музично обдарованих дітей з різних місць України. Дітей навчали досвідчені учителі-співаки, після чого їх відправляли до хорових капель, де для багатьох музика стала професією. Таким чином Глухів здавна служив розсадником співаків для капель, а зокрема для відомої в той час Придворної капелі в Петербурзі.

У 1758 р., в одному з наборів малолітніх співаків з Глухівської школи для поповнення складу цієї капелі, виділялися двоє хлопчиків уродженці Глухова — семирічний Дмитро Бортнянський і його старший товариш Максим Березовський. Їх насильно забрала з родинного дому царська комісія і, незважаючи на протести батьків, відправила до холодного Петербурга. Таке діялося не тільки в ділянці музики. Царський уряд перетягав талановитих українських малярів, архітекторів, скульпторів, драматургів, акторів театру та інших, щоб не дозволяти їм вживати «своєї сили у своїй хаті».

Маленький Дмитрик, обдарований прекрасним голосом-дискантом і визначними здібностями, палко закоханий у спів і у прагнення вчитися, відразу пірнув у науку і швидко змусив говорити про себе як співака. У той час відомий артист-співак Марко Полторацький (1729–1795 рр.) — також виходець з України — займав посаду директора Придворного хору. Він був першим учителем малолітнього співака і відіграв значну ролю у його розвитку. Другим учителем Дмитра був видатний італійський педагог, композитор і клавесиніста Бальдассаре Галуппі, «батько італійської комічної опери», який також служив у той час при Петербурзькому дворі. Під його особистим проводом Дмитро продовжував удосконалювати своє мистецтво співу. Дмитро скоро дійшов до таких осягів, що Б. Галуппі дозволив йому, 11-річному хлопчику, виступати публічно на театральній сцені в жіночих ролях, а за два роки в опері Раупаха «Алцеста», він виконав головну чоловічу ролю Адмета. У 1768 р., коли Б. Галуппі мав повертатися у рідну Венецію, він придбав своєму учневі подорож до Італії для завершення музичної освіти. Так Бортнянський прибув до Венеції, де існувало чотири консерваторії і музично-театральне мистецтво стояло на високому рівні. Одну з них очолював Б. Галуппі, у якого Дмитро близько двох років старанно студіював вокальну музику, як також займався теорією музики, гармонією і грою на клавесині. Чимало свого навчального матеріялу він черпав з багатої бібліотеки Собору св. Марка, де Б. Галуппі був органістом. Тут Д. Бортнянський часто слухав спів хору, де виконувалися поліфонічні твори у супроводі органів.

У 1775 р. з’явився перший церковний твір Д. Бортнянського «Аве» (написаний в Неаполі), а роком пізніше, коли йому було 24 роки — «Сальве Реґіна». Вони відзначалися схильністю до музичного новаторства. Відтак слідували його опери: «Креонт» (1776), «Алкід» (1778), і «Квінт Фабій» (1779), написані в дусі італійської комічної опери, які мали великий успіх в Італії.

Для поглиблення свого музичного знання він відвідував музичні центри Італії. Одною найважливіших була його подорож до Риму — «Альма Матер» західньої цивілізації, що був мрією багатьох мистців, де вони мали нагоду бачити знамениті твори, перлини мистецтва древньої римської культури і черпати натхнення. Д. Бортнянський знав, що в Римі його опери будуть оцінені вимогливо. Про успіх опер свідчить те, що після Риму їх ставили у Венеції і Модені.

З черги Д. Бортнянський відбув подорож до Болонії, де була всесвітньо відома Філармонічна Академія, заснована в 1666 р. ЇЇ очолював знаменитий музикант-теоретик падре Джамбатіста Мартіні, автор відомої «Сторія делла музика» і визначний представник музичного світу Італії. Членами-академіками цього закладу могли стати тільки найвидатніші, склавши високохудожній іспит. Серед них український композитор М. Березовський. Історик музики М. Іванов твердить, що й Д. Бортнянський навчався у Філармонічній Академії, однак документально це не підтверджено. Взагалі, повне і всебічне опрацювання життя і творчости нашого видатного композитора ще чекає на свого дослідника.

Крім Риму і Болонії Д. Бортнянський відвідав Флоренцію, Мілян і Неаполь. Вивчення духовної музики у прекрасних церквах — перлинах італійської архітектури, які співзвучали творам молодого композитора, викликало в нього велику любов до живопису. Він також з глибоким розумінням колекціонував роботи відомих італійських художників.

Роки навчання в Італії значно розширили світобачення молодого і вже відомого композитора. Свої твори, які привернули увагу кращих знавців музики, Д. Бортнянський писав в дусі часу й італійської школи. Молодий маестро став справжним професіоналом.

Неважко уявити собі почуття Д. Бортнянського, коли весною 1779 р. він отримав листа від директора Імператорських театрів і придворної музики Івана Ілагіна, з домаганням повернутися до Петербурга. Покидаючи привабливу Італію, де він прожив найкращі роки своєї молодости, багато навчився, де любили й високо цінили його талант.

У той час внутрішньої боротьби і суперечностей мабуть найбільше промовляла до Д. Бортнянського трагічна смерть його товариша-земляка з Глухова М. Березовського, який після повернення з Італії до Петербурга в 1774 р., духовно зламаний і доведений царськими чиновниками до божевілля, закінчив життя самогубством. Ці думки глибоко запали йому в душу, але як композитор він не міг не прийняти тієї неповторної нагоди повернутися до Придворної капелі в Петербурзі і продовжувати велику справу свого життя.

По дорозі до Петербурга він зупинився в Австрії. Зокрема Відень, з його високою музичною культурою, прегарними пам’ятками архітектури, і скарбами образотворчого мистецтва, відкрив йому багатство австрійської культури. Тут він написав хорову літургію і ряд композицій на німецькі і латинські тексти, призначені для латинських богослужб.

У його «іноземних» творах часто помічається близькість до українських народних інтонацій, як наприклад, в «Німецькій обідні» композитор використовує київський розспів. У Австрії Д. Бортнянський здобув собі ім’я, передусім, як композитор церковного стилю. Його твори «Аве Марія» і «Сальве Реґіна» були дуже популярні в щоденних богослужбах церков і манастирів.

В кінці 1779 р. він прибув до Петербурга відомим композитором, але його становище було там нелегким. Спочатку він займав скромну посаду, в більшості, як композитор культових творів. Однак, з бігом часу його популярність зростала; репертуар Придворної капелі поновлювався і збагачувався його творами. Одними з перших композицій Бортнянського були «Херувимська пісня», 1782 р., а в наступному році з’явилась «Да ісправится молитва моя», які одразу завоювали повагу і довір“я придворного круга. З того часу попит на твори Д. Бортнянського зростав, зокрема, серед нотних видавців. У такій посаді композитор прослужив 17 років. У 1796 р. він одержав титул Директора вокальної музики і Управителя (капельмайстра) Придворної капелі, на пості якого залишився до кінця свого життя.

Свою діяльність Д. Бортнянський почав від реорганізації Придворної капелі, яка в той час була в занепаді. Займаючись поліпшенням її економічного і мистецького стану, він насамперед поповнив до 60 осіб склад капелі талановитими співаками, переважно українцями. В один час у Придворній капелі співав відомий український філософ і поет Григорій Сковорода. Він не тільки писав для капелі свої твори, а також і дириґував нею. Капеля була своєрідною майстернею його хорової творчости. Композиції Д. Бортнянського були у великій пошані і популярності не ТІЛЬКИ в Україні, але й у Европі. Так, наприклад, його твір Херувимська ч. 7, перекладений на різні мови світу.

Однак, найвизначнішими творами Д. Бортнянського вважаються його 35 концертів (чотириголосних) і 10 концертів (восьмиголосних-двохорових). Ці духовні твори, видані в 1881 р. за редакцією П. І. Чайковського, який дозволив собі «вичистити» їх від т. зв. мелізмів, вважаються позбавленими «лиця» композитора. У своїй музичній плодовитості Д. Бортнянський однаково блискучо виявив талант у різноманітності жанру: кантатах, гимнах, вокально-хорових, оперно-інструментальних, сонатах, романсах, симфоніях, операх та ін. Його опери, написані в Петербурзі: «Свято сеньйора», «Син суперник» і «Сокіл», хоч мають тісний зв’язок з операми італійського періоду, виявляють інтонації української музики. Композитор і музикознавець С. Людкевич зазначив, що Д. Бортнянський «видатний український хоровий вокаліст, і в цій галузі нема йому рівних у нас, а може і в Европі».

За народним переказом, у день своєї смерти, хворий Д. Бортнянський покликав до себе хорову капелю і попросив проспівати його улюблений твір: «Вскую прискорбна єси душе моя», під кінцеві звуки якого композитор відійшов на вічний спочинок. Він передав нащадкам свою дорогоцінну спадщину, яка поруч зі спадщиною інших геніальних його сучасників Максима Березовського і Артемія Вєделя утворили «золоту» добу в історії української музики.

Василь Борецький,
Опубліковано Газета «Наша Віра», січень (224), 2007 рік
Фото з сайту: Всі біографії

Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору