Подяка народного артиста України Павла Муравського з нагоди відкриття його Меморіальної садиби-музею
Муравський Павло Іванович — нар. 6 грудня 1914 р. с. Дмитрашківка Ольгопільського повіту Кам’янець-Подільської губернії.
Український хоровий диригент, Народний артист України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, професор Національної музичної академії імені П. І. Чайковського, почесний академік Академії мистецтв України, герой України.
Як повідомляв Укрінформ, у селі Дмитрашківка Піщанського району на Вінничині урочисто відкрито Меморіальну садибу-музей Павла Івановича Муравського — нашого сучасника, видатного хорового диригента й педагога ХХ–ХХІ століть, Героя України, народного артиста України, лауреата Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка та Міжнародної премії ім. В. І. Вернадського, повного кавалера орденів «За заслуги», дійсного члена Академії мистецтв України, професора Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського. Павло Муравський з цієї нагоди висловив подяку землякам.
Дорогі мої рідні, земляки з мого родового села Дмитрашківка, з усього Піщанського району й цілої Вінниччини!
Від щирого серця дякую вам усім, мої рідні, дорогі люди, за ту велику радість, якою поділилися ви зі мною! Сердечно дякую всім, хто організував нашу теплу, щиру, зворушливу зустріч у моєму рідному селі! Навіть Творець посприяв нашій радості — осяяв Сонцем із чистого неба нашу благословенну землю і нашу праведну справу.
Відновлення моєї родинної хати в селі Дмитрашківка й перетворення її на музей стало для мене навіть несподіванкою. А те, що я побачив на відкритті, мене надзвичайно, до сліз вразило. На відкриття прийшли, мабуть, усі мешканці села Дмитрашківка, а також сусідніх сіл. Я відчув велику шану до мене всіх дмитрашківців, від усіх моїх земляків. І я вдивлявся в ваші рідні мені обличчя й бачив ваші ясні очі, ваші натруджені руки, відчував ваші чисті серця, слухав ваші чесні, правдиві слова і вболівав разом із вами за нашу нелегку долю. Але й радів, дивлячись на відбудовану рідну хату, на діток, які допомагали впорядковувати садибу і тепер встеляли мені квітами стежку до рідного порогу. І сповнилось моє серце надією: раз ви зробили неймовірне для відродження культури нашого рідного села в образі мої хати, то всі ми гуртом зможемо відродити культуру цілої України. А коли ми будемо культурним народом, то й політику в нашій державі піднімемо на відповідний високий рівень — аби політика стала справою турботи про людей. І ми гуртом подолаємо отой ненормальний стан в Україні, коли на нещасті одних людей інші намагаються збудувати своє щастя. За такого безрадісного стану не буде щасливим ніхто. Справжнє щастя можливе, коли всі люди разом роблять спільну добру справу. А спільні добрі справи роблять тільки культурні люди.
Побувши з вами, я відчув велику тягу людей до культури, до мистецтва. І надіюсь, що на основі мого музею в моєму рідному селі розвиватимуть своє мистецтво солісти, ансамблі й хори. На прикладі моєї роботи з хором, на основі моєї методики, яку представлено в матеріалах музею, створюватимуться мистецькі колективи, які натхненно працюватимуть і дбатимуть про високий рівень співочої культури. А чистий спів, висока співоча культура у свою чергу спонукають людей до чистого, висококультурного життя.
Дорогі мої земляки, сердечно дякую вам, що ви створили можливість поширення моєї методики природного акапельного співу на основі української співочої традиції і через музей, і через Міжнародний фестиваль хорового мистецтва мого імені, який проводитимемо в моїй рідній Дмитрашківці щороку.
І я думав, як у першу чергу подякувати своїм односельцям за їхнє пошанування мене, за турботу про мою творчу працю? І вирішив назбирати грошей і передати в рідне село, аби поправили там усі кам’яні мури. Село наше красиве природою своєю, і треба, щоб було й прибране красиво. Те, що зроблено, це вже відбулось. А тепер ми далі працюватимемо над своїм культурним розвитком, над покращенням нашого життя.
Особливо дякую ініціаторам створення всього цього — талановитим людям Федорові Ущаповському та Олександрові Шокалу, всім, хто підтримав і здійснював цю спільну справу: дбайливому господареві, голові Піщанської районної ради Вікторові Кирнасівському та депутатам районної ради, талановитій актрисі й чуйному керівникові Вінницького обласного управління культури Марії Скрипник, високопрофесійному директорові Вінницького обласного краєзнавчого музею Катерині Висоцькій та здібним працівникам музею, талановитому художникові, авторові вітражів на вікнах музею Леонтієві Гринюку, красивій, працьовитій Олені Луньовій — голові села та всій громаді Дмитрашківки, вчителям та учням Дмитрашківської загальноосвітньої школи, всім керівникам області, які підтримували ініціативу щирих людей, а також моїм землякам у Києві — Анатолію Матвієнку, Віталію Безносюку й Ніні Гнатюк за постійну турботу.
Від глибини душі, від усього серця щиро бажаю вам усім великих успіхів у житті, радості, щастя на довгі світлі роки.
З глибокою повагою і шаною, Ваш Павло Муравський
