«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
Медіа-книгаУкраїнські хорові диригенти

Національна заслужена капела бандуристів України: епоха М.П.Гвоздя

Леонід ЧЕРКАСЬКИЙ,
Заслужений працівник культури України
Провідний науковий співробітник МТМК,
Професор НАКККіМ.

У червні минає рік як пішов з життя видатний митець — народний артист України, генеральний директор, художній керівник і головний диригент Національної заслуженої капели бандуристів України Микола Петрович Гвоздь. З його ім’ям пов’язана ціла епоха в житті провідного українського мистецького колективу, яким він керував упродовж тридцяти трьох років. Аби окреслити бодай коротко цю епоху, кинемо ретроспективний погляд на історію капели, що не має аналогів у світовій музичній культурі, і в якій кожен артист є водночас і високо професіональним співаком і музикантом.

Склався цей колектив не водночас, бо коли у 1918 році за сприяння гетьманської влади «бандурист у фраці» Василь Ємець, маючи не за освітою, а від Бога неабиякий хист, згуртував під власною орудою 7 кобзарів і створив «Кобзарський хор», то це був аматорський колектив. За своїм інструментарієм (бандура діатонічного звукоряду), репертуаром (історичні, побутові пісні та думи, серед яких «Козацький похід», «Пісня про Морозенка», «Дума про смерть козака-бандуриста») та традиційною кобзарською манерою виконання колектив мав яскраво виражене національне обличчя, тому у листопаді 1918 року виступив у відповідальному концерті для громадськості України в одному з найбільших на той час залів — театрі Бергоньє, а після повалення гетьманщини здійснював концерти на честь Директорії УНР.

Аматорським цей колектив залишався і в наступні часи, коли, починаючи з 1924 року капелою керували Г. Андрійчик, Г. Копан, М. Опришко, Д. Бартошевський.

Оскільки київському колективу судилося у 1935 році об’єднатися з полтавською капелою бандуристів, то варто зазначити, що ця капела, керована грамотним педагогом-бандуристом В.Кабачком і опікувана Г. Хоткевичем, теж мала аматорський характер. Вона складалася з робітників і службовців полтавських окраїн, які у вільний від роботи час могли відвідувати репетиції, долавши для цього 4-5 і більше кілометрів. У бандуристів були інструменти різних конструкцій діатонічного звукоряду, що заважало розширенню репертуару і творчому зростанню колективу. За рекомендацією Г. Хоткевича майстер Г. Палієвець з с. Кобеляки виготував для капели бандури з деякими вдосконаленнями, що вже на тому етапі дало можливість ввести елементи хроматизації, а відтак — використати нові прийоми гри та засоби музичної виразності. І хоч у капелі переважав традиційний народно — пісенний репертуар, з’явилися також інстурментально — хорові твори великих форм. Так досить ефектно бандуристи виконували інтродукцію до поеми «Про Байду» на музику Г. Хоткевича. І коли 23 січня 1930 року бандуристи виступили в концерті-диспуті, в якому вирішувалася доля колективу: чи залишитися йому на правах аматорського, чи тримати статус державного, професійного, чаша ваги схилилася до останнього. Тут же П. Козицький, який очолював спеціальну комісію від наркомосу України, оголосив постанову про присвоєння колективу звання «Державна зразкова капела бандуристів УРСР».

З об’єднаних Київської та Полтавської капел було створено «Першу зразкову капелу бандуристів Наркомосу України», у штаті якої було 24 чоловіки, а керівником призначено М. Михайлова — талановитого диригента, випускника Музично-драматичного інституту ім. М. Лисенка, який мав деякий досвід роботи з самодіяльними бандуристами. Як зазначив біограф капели Леопольд Ященко «на той час були закладені основи ансамблевої гри на бандурах, склалися певні прийоми оркестровки, традиційний кобзарський репертуар і навіть виробився суто кобзарський підхід до виконання нових пісень».

Проте жорстка вимога поставити діяльність капели «до послуг пролетарської культури», численні виснажливі гастролі по республіках Радянського Союзу, суворі репресії і постійна цензура стали на заваді творчому зростанню колективу.

Тяжкого удару завдала капелі війна: одна частина артистів пішла на фронт, інша, опинившись в силу різних обставин на окупованій території, поновила свою діяльність, але була вивезена до Німеччини. Після війни ті артисти заклали основу Детройтської капели бандуристів, керованої обдарованим бандуристом і композитором Григорієм Китастим.

У квітні 1946 року в Україні поновлено діяльність капели бандуристів зі штатом 40 чоловік. Її керівником став високо професіональний хормейстер О. З. Міньківський. До її складу увійшли 15 бандуристів, що були у капелі до війни, решту — підбирали з інших професійних та аматорських колективів. Серед них було чимало й таких, які зовсім не володіли бандурою…

Почавши з поновлення кращих творів довоєнного репертуару, О. Міньківський одночасно працює над новими обробками, поліпшенням оркестровки, змінює композицію окремих творів, завдяки чому свіжими барвами заграли «Од Києва до Лубен», «Український тропак», «Ой, джигуне, джигуне». Він робить цікаві обробки хорових творів, залучає до співпраці провідних композиторів, домагається вдосконалення музичного інструментарію, впроваджує бандуру з механікою перемикання тональності.

За більш як чверть століття професору О. Міньківському вдалося створити чоловічий колектив високої вокально-хорової культури, якому підвладні були не лише традиційні кобзарські пісні та народно — хорова музика, в й складні класичні твори українських та зарубіжних композиторів. Слухачі старшого покоління пам’ятають, яке незабутнє враження справляли у виконанні капели хори М. Лисенка до поеми «Гамалія», «Колискова», К. Стеценка, «Поговір» Дж. Россіні та інші. Проте оркестрова складова капели залишалася слабкою, оскільки в капелі було лише кілька професіональних бандуристів.

Не змінилася справа на краще і впродовж трирічного керування капелою хормейстера Г. Куляби, який до того ж зробив репертуар капели наполовину російськомовним… Супровід же капели залишався неадекватним: з 60-ти артистів у капелі було лише 5-7 бандуристів зі спеціальною середньою або вищою освітою, решта — володіли бандурою на самодіяльному рівні. Тому акомпанемент бандур завжди «підтримувався» баянами, цимбалами та іншими інструментами.

Етапом у творчому житті капели став прихід до керівництва Миколи Петровича Гвоздя — високо професіонального бандуриста-віртуоза, диригента, автора оригінальних обробок та аранжувань музичних творів, здібного організатора.

Микола Петрович Гвоздь народився 9 червня 1937 року в м. Дніпропетровську у сім’ї залізничника. В дитинстві проявив любов до бандури і, отримавши перші уроки гри у шкільного вчителя, став учасником хлопчачої капели бандуристів заводського палацу культури. Потім були Дніпропетровське музичне училище і Київська консерваторія, де клас бандури вів знаменитий бандурист, чудовий вокаліст і знавець глибинних шарів кобзарства Андрій Бобир, фах диригента викладали Михайло Конерштейн і Геннадій Слупський.

По закінченню навчання М. Гвоздь став біля керма студії при Державній капелі бандуристів УРСР, готуючи кадри для цього колективу і керуючи водночас великими самодіяльними капелами бандуристів у Києві. Отже, прихід М. Гвоздя до керівництва капелою у 1977 році був для неї рятівним, оскільки ні таких знань бандури, ні такого досвіду не мав жоден з його попередників. Він мав власну концепцію цього мистецького колективу. На його думку це мусить бути високо професіональний чоловічий хор, супроводжуваний високо професіональним оркестром бандуристів. І якщо міцний хор вже вдалося зробити О. Міньківському, то відповідний оркестр ще належало сформувати.

Прихід М. Гвоздя до капели і його концепція були схвально зустрінуті віртуозами-бандуристами, що складали кістяк колективу — В. Войтом, В. Лобком, Г. Нещотним та іншими.

На відміну від О. Міньківського, який набирав головно професіоналів-вокалістів, а супровід у капелі здійснював перший ряд бандуристів, М. Гвоздь намагався комплектувати капелу першочергово з професіональних бандуристів — випускників консерваторій, інститутів культури, музично-педагогічних вузів, музичних училищ, у яких були певні вокальні дані. Їх музична майстерність дозволила переоркеструвати майже весь репертуар, зробити якісно нові обробки.

М. Гвоздь домігся помітної злагоди могутніх чоловічих голосів із ніжними звуками оркестру бандур. Наприклад, хор «Думи мої» на слова Т. Шевченка в обробці С. Гвоздя має складну гармонійну будову. Ніби з небуття виринають тихесенько сріблясто-ніжні звуки бандур, в які згодом органічно вплететься напружена басова партія. Розвиненою поліфонічністю і тонкою нюансировкою М. Гвоздь доводить цей твір до рівня глибокоемоційного духовного твору.

Інший характер музики мають закарпатська народна пісня в обробці М. Гвоздя «Ой, Марічко, чичери» та українська народна пісня «Якби мені черевички» в обробці О. Кошиця, де жартівливий, грайливо — танцювальний характер творів досягається не тільки майстерним співом, а й надзвичайно вправною грою бандуристів, змінним темпоритмом, частими синкопами.

Однією з характерних ознак капели часів М. Гвоздя є тяжіння до великих хорових полотен. Серед них епічний хор К. Стеценка, «Молітесь, братія», і його сповнена глибокої внутрішньої емоційності кантата «У неділеньку святую», і хор «Гайдамаки» з однойменної опери О. Білаша.

М. Гвоздь поринув капелу і царину духовної музики. Крім безмежно глибокого і емоційного змісту, яким характерна духовна музика, вона необхідна капелі й тому, що на її акапельних творах відточуються голоси, чистота гармонії, чистота інтонування і, загалом, підтримується високий рівень хорової культури колективу. Тому за роки незалежної України капеляни під керівництвом М. Гвоздя гідно інтерпретували твори Д. Бортнянського, М. Березовського, А. Веделя, М. Леонтовича, О. Кошиця, О. Архангельського.

Показником мистецької зрілості капели є й те, що з нею в різні часи виступали видатні співаки-солісти. Як і за часів О. Міньківського, коли з капелою виступали І. Козловський, Б. Гмиря, І. Паторжинський, з капелою часів М. Гвоздя виступали Д. Гнатюк, Д. Петриненко, А. Солов’яненко, М. Стеф“юк, І. Пономаренко, М. Огренич та інші.

Слід особливо дякувати М. Гвоздю, що поряд з ветеранами в капелі щасливо приживаються, проявляючи свою творчу особистість, молоді артисти І. Ткаленко, В. Трибель, І. Рева, М. Куценко, М. Воловоденко, А. Коренівський, С. Захарець, Р. Яницький та інші. У капелі під орудою М. Гвоздя стали заслуженими артистами молоді перспективні бандуристи Р. Шевченко та В. Голубничий.

Понад 15 років працював у капелі другим диригентом народний артист України Григорій Верета. Статний, гнучкий із витонченою пластикою рук і пальців, він домагався чіткої нюансировки, злагодженого звучання бандур. А коли Г. Верета перейшов на педагогічну діяльність, його посаду перебрав на себе талановитий молодий диригент Андрій Козачок, що вже 10 років працює в капелі, а в останній час, коли М. Гвоздь тяжко хворів, проводив гастролі, концерти. Високо оцінюючи внесок Миколи Гвоздя у розвиток видатного мистецького колективу, він бачить майбутнє капелим у інтерпретації ще не виконуваних творів С. Людкевича, К. Стеценка, Я. Степового, у створенні сучасних композицій складної гармонії, шліфуванні техніки виконавства і тонкій нюансировці хорових творів.

Стосовно десятків і сотень тисяч шанувальників бандурного мистецтва, які бували на концертах капели, бачили їх на телеекранах, чули по радіо, то вони низько вклоняються пам’яті Миколи Петровича Гвоздя оцінюючи час його керівництва капелою бандуристів як епоху, сповнену активного творчого пошуку і впевненого професіонального зростання її до рівня титульного мистецького колективу української нації, який гідно репрезентує національну музично-хорову культуру в Україні і світі.

Як дбайливий господар, Микола Петрович Гвоздь постійно дбав про належні умови праці, досконалий інструментарій, колоритні костюми.

І дуже б хотілося, щоб з приходом нового керівника капели, здобутки цього колективу не втратились.

Можете використовувати такі теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Будь ласка, не коментуйте з доменів mail.ru, yandex.ua/yandex.ru тощо. Ви не будете отримувати сповіщення про відповіді на відгуки. Не користуйтеся послугами країни-окупанта.


Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору