«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
Дитяча сторінкаУкраїнські ікони

Як холмщаки врятували святиню (Холмська ікона Божої Матері)

Історії в обробці Галини Манів

Було, кажуть, в України чотири давні чудотворні ікони, списки з тих, які написав сам Євангеліст Лука. Вишгородську (її потім назвали Володимирською) вивіз до міста Володимира, що в Росії, князь Андрій Боголюбський. Белзька (або Ченстоховська) опинилася в Польщі. Ікона Успіння Богородиці згоріла разом із Успенським собором Києво-Печерської лаври в часи другої світової війни. Лише Холмську чудотворну ікону Божої Матері, останню з чотирьох, героїчними зусиллями холмщаків вдалося зберегти для нашої землі. Ось її історія.

Розповідають, що князь Володимир привіз на Русь із Константинополя багато ікон, серед них і образ Пресвятої Богородиці, що його потім назвали Холмським. Ці ікони він отримав у дар від Візантії після свого хрещення. Дехто, одначе, стверджує, що ікона була в посазі його дружини — візантійської принцеси Анни. Хоч би як там було, святий образ потрапив на наші терени.

1223 року князь Данило Галицький побудував у місті Холмі величний білокамінний собор і переніс туди ікону. Саме вона й урятувала місто від Батиєвих орд.

Жили тоді в Холмі дві благочестиві княжни. Коли незліченні орди татар наблизилися до міста, городяни зрозуміли, що не зможуть довго тримати оборону. Вони впали в розпач, але княжни не втратили надії й скликали всіх до собору. І довго молилися люди до Небесної Цариці перед Її іконою, слізно благали Матінку Божу захистити Холм. А потім побожні княжни взяли образ і поставили його на фортечному мурі, лицем до ворога. І сталося чудо! На татар найшла мара. Пагорб, на якому розкинулось місто, видався їм високою горою. І чим ближче вони підступали, тим вищою здавалася гора. Загарбники злякалися й відійшли від Холма. А вдячні городяни відтоді ще палкіше стали молитися перед чудотворним образом.

Втім, врятований чудесним чином Холм згорів у 1259 році через якусь необережну жінку, що не вміла поводитися з вогнем. Згорів і прекрасний собор, у якому стояла святиня. Нещасні погорільці, коли вогонь ущух, прийшли розбирати руїни. Які ж радість і побожний трепет охопили людей, коли серед уламків храму вони знайшли зовсім неушкоджений святий образ! Це піднесло дух мешканців Холма, й вони дуже швидко відбудували і саме місто, й собор. Щоправда, Данило Галицький вже не встиг власноруч внести святиню у відновлену церкву. До часу, коли та була завершена, він помер. Короля поховали в цьому соборі, а чудотворну ікону врочисто вніс туди його син Лев.

Проте недовго святкували люди. Не зрозуміли вони, що пожежа в місті не була випадковістю, не впізнали знаку, що посилало їм Небо. І не покаялися у своїх гріхах. Тому невдовзі прийшли нові загарбники і знищили Холм, як перед тим знищила його пожежа.

Цього разу сто років пролежала ікона Божої Матінки під руїнами. Сто років не хотіла Вона являти Свій образ людям. Але врешті змилостивилася. Святиню віднайшли — і жахнулися, коли побачили, яких ран завдала іконі ворожа рука. Самоцвіти, які прикрашали мофорій Цариці Небесної, були видрані. На їхньому місці зяяли глибокі, до самої дошки, рани. На лівому плечі Богородиці була рана від шаблі, а на правій руці — від стріли. До того ж, весь образ потемнів і втратив яскравість барв. Ось що мусить терпіти Матінка Божа через гріхи людей. Проте любов Її до нас безмежна, вона може зрівнятися тільки з любов’ю нашого Спасителя. Тож, коли святиню урочисто перенесли до собору, Цариця Небесна знову стала являти через неї чудеса Своєї милості. Тільки до 1660 року в спеціальній книзі було зафіксовано сімсот чудесних випадків. А скільки їх сталося за всі віки!

До початку ХХ сторіччя вже було зроблено багато списків із Холмського чудотворного образа. На жаль, не всі вони точні. А в Холмської ж ікони є кілька особливостей, притаманних тільки їй. Іконописець прагнув донести до людей те, що відкрилося йому: особливу єдність Матері та Сина. Діва Марія з цього образа невимовно лагідним і водночас сумовитим поглядом дивиться на маленького Ісуса (а на більшості Богородичних ікон погляд Божої Матінки звернений до глядача, або заглиблений в себе). Дитятко напівлежить у Неї на руці, закинувши голову, й теж дивиться на Матір. Правою ручкою Ісусик благословляє, лівою — тримає сувій, ніжки Його схрещені. Майстер зобразив так Предвічне Дитя не випадково. Він хотів показати нам, що Богородиця — Храм, в якому Христос як священик творить молитву. Те, що Дитятко напівлежить на руках Марії, символізує майбутню жертву Божого Сина. Це прообраз зображення Христа в гробі.

Проте, повернімося до оповіді про долю ікони в буремному ХХ столітті. Звідси починається дивовижна історія людської віри та відданості Богові. Послухай-но, як холмщаки ціною неймовірних зусиль зуміли зберегти найбільшу святиню України у жахливі часи війн і переслідувань безбожниками.

Отже, до початку першої світової війни чудотворна ікона Пресвятої Богородиці перебувала в Холмі. Але в 1914 році ключар Холмського кафедрального собору, стурбований тим, аби зі святинею не трапилося якогось лиха під час воєнних баталій, вивіз її до Москви. Втім, там Холмський образ не знайшов спокою. Адже стався Жовтневий переворот, запанували безбожники й одразу кинулися нищити церкви. Тому довелося негайно вивезти ікону до Києва. Тут її переховували черниці у Фроловському монастирі.

Проте через кілька років і українські монастирі потрапили під пильне око НКВС. Холмщаки, які жили в Києві, вирішили врятувати святиню (хоч би й ціною власного життя) — і стали ховати її у своїх родинах. І Пречиста Діва не полишала їх за їхню щиру відданість і віру. Так, видатний український історик Наталя Полонська-Василенко засвідчила в листі до митрополита Іларіона (Огієнка), що, коли Холмський образ зберігався в неї, сталося чудо: її чоловіка, засудженого до десяти років ув’язнення, звільнили через вісім місяців. У найнебезпечніші роки, з 1933 по 1943, цей безцінний скарб переховувала в себе родина протоієрея А. Юнака. А потім він зумів перевезти святиню назад до Холма.

Радянська влада дуже прагнула відшукати ненависну їй ікону, щоб знищити і саму святиню, і пам’ять про незалежність України, про нашу славну минувщину. Тому, щойно радянські війська вигнали гітлерівців із міста, відновилися пошуки святого образа. Тривалий час влада вважала, що митрополит Іларіон вивіз ікону з собою на Захід. Тож, до нього підсилали шпигунів, щоб вивідати, де поділася Холмська Богородиця. Але це нічого не дало. Шукали ікону й у Польщі. Врешті вирішили, що дорогою на Захід, під час бомбардування вона загинула.

Митрополит Іларіон і справді хотів вивезти святиню з України, щоб врятувати її від безбожного режиму. І справді ікона потрапила під обстріл… Проте й тут людина показала себе з найкращого боку. Під Любліном, коли почалося бомбардування, Іларія Булгакова (двоюрідна сестра відомого письменника Михаїла Булгакова) винесла ікону в поле й накрила її власним тілом. Чудотворний образ знову було врятовано. Але його побоялися везти далі воєнними шляхами. Тож, послали звістку в Холм, до священика Гавриїла Коробчука. Він вирядив у небезпечну подорож по святий образ свою старшу доньку Любу й псаломщика Богословської церкви Петра Сурикова, впевнений, що Цариця Небесна захистить їх у дорозі. Так і сталося: ці двоє повернулися живі-здорові та з іконою. Відтоді, протягом п’ятдесяти років, родина Коробчуків переховувала святиню в себе. Впродовж цього часу про її існування знало обмежене коло вихідців із Холмщини, які суворо берегли таємницю.

Проте, важкі часи позначилися на святому образі. Його розбирали на окремі дошки, щоб легше було сховати. Потім кілька разів намагалися відновити, але зробили це дуже невдало через те, що мусили дотримуватися конспірації. Тож у 1996 році потреба реставрації ікони стала нагальною. Завідувач Луцької картинної галереї Микола Черенюк, теж холмщак, порадив доньці Гавриїла Коробчука, яка тоді зберігала святиню, віддати її на відновлення реставраторам Музею волинської ікони — Анатолію Квасюкові й Олені Романюк. Надія Гаврилівна дуже просила їх зберігати таємницю. І вони не зрадили її.

Однак, коли в серпні 2000 року перший етап реставраційних робіт був завершений, члени волинського товариства «Холмщина» дійшли висновку, що прийшов час відкрити таємницю образа. Вирішили передати ікону у власність української держави. Так Холмська чудотворна ікона Пресвятої Богородиці, символ незалежної України й найбільша її святиня, опинилася в Музеї волинської ікони. Холмщаки виконали свій святий обов’язок перед Богом і Батьківщиною — через усі лихоліття пронесли святиню та зберегли її для України.

Проте знову, як і з Волинським чудотворним образом, постає запитання: чи іконі місце в музеї? Як відповісти вченим на їхні слушні зауваження, що старовинний образ потребує відповідних умов зберігання? «А в церкві ж кіптява від свічок, — кажуть вони. — У церкві незліченні руки й губи тягнуться до безцінної ікони!» Як же відповісти вченим, щиро стурбованим тим, аби зберегти реліквію для нащадків? Хіба переконають їх наші слова про те, що з ікони, навіть найсвятішої, найстаровиннішої, не можна робити ідола. Що образ пишуть, аби молитися перед ним, а не милуватися в музейній експозиції. Що саме молитви очікує від нас наша Заступниця. Врешті, може, всі негаразди останніх часів, які потрясають Україну, пов’язані з тим, що дві найбільші святині нашої Батьківщини гибіють у музейних залах, надійно сховані від молільників? Але чи повірять у це ті, від кого залежить подальша доля ікон? Що ми можемо протиставити їм? Нашу щиру й гарячу молитву, ось що!

Можете використовувати такі теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Будь ласка, не коментуйте з доменів mail.ru, yandex.ua/yandex.ru тощо. Ви не будете отримувати сповіщення про відповіді на відгуки. Не користуйтеся послугами країни-окупанта.


Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору