«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
Дитяча сторінкаУкраїнські ікони

Покотився образ, як сонце (Писарівська ікона Божої Матері)

Історії в обробці Галини Манів

Сталося це чудо двісті років тому в селі Писарівці, на Поділлі.

Саме займався день святкування Різдва Івана Предтечі. Ось на світанку й пішла одна жіночка з відрами до криниці. Глянула в неї, аж на воді плаває ікона Божої Матері. Покинула господиня відра та побігла селом людей скликати. Натовпилося невдовзі люду — не підступитися. Одне одного відштовхують — у криницю зазирають. Кожному кортить на власні очі чудо побачити. Нарешті всі надивилися та заходилися з криниці святиню витягати. Але ніхто з мешканців Писарівки не зміг видобути образ. Зажурилися люди, не знають, що робити: і лишити недобре, й витягнути не виходить. Аж раптом їдуть селом подорожні, чи то чумаки з Криму верталися, чи прочани з Лаври — вже й не згадати. Зачали селяни їх просити: витягніть нам ікону з води та витягніть. Зглянулися подорожні, вирішили спробувати підняти образ — раптом вийде? Помолилися вони щиро Богу й Цариці Небесній і справді з води ікону видобули.

І відразу сталося від ікони перше зцілення. Один писарівський селянин доторкнувся до неї скаліченою рукою і тут-таки відчув себе здоровим. Миттю розійшлася ця звістка навколишніми селами. Потяглися до криниці звідусіль недужі й каліки, щоб зачерпнути води, яку стали вважати цілющою. А хазяїн криниці дуже роздратувався тим, що йому стільки клопоту додалося. Недовго думав, узяв і засипав колодязь. Засипав — і осліп. Видно, й душа була у нього сліпа, бо лише через сорок років збагнув нерозумний, чому з ним таке лихо сталося. Усвідомивши, який тяжкий гріх вчинив, він щиро покаявся й отримав від Бога прощення: хоч перед смертю, а побачив таки сонячне світло.

Але ми повернемося до переднього. Люди, видобувши образ із води, не знали, куди його покласти, бо в Писарівці не було церкви. Деякий час стояла ікона в хаті тієї жінки, яка побачила її першою. І стала на лику Богородиці проступати волога. Спочатку люди думали, що це діється через непідходящі умови для зберігання дорогоцінної святині. Селянська оселя — не музейна зала, сказали б нині. Господиня ретельно обтирала образ, але волога з’являлася знов і знов. Врешті зрозуміли селяни, що ще одне чудо їм явлено — ікона плаче. Ще більшою шанобливістю виповнилися їхні серця.

Пішли мешканці Писарівки в сусіднє село Гулевці просити прийняти їхню ікону в місцеву церкву на збереження, доки свою збудують. І невдовзі з благословення гулевицького священика урочисто перенесли чудотворний образ у тамтешню церкву Різдва Пресвятої Богородиці. В пам’ять про чудесне знайдення ікони в криниці місцеві майстри заокруглили образ і виготовили для нього спеціальний круглий кіот з різьбленою рамою. Тоді ж вирішили, за традицією, робити відпуст іконі щорічно на Різдво Івана Предтечі.

Довго не могли мешканці Писарівки збудувати власний храм для своєї чудесної ікони, бо село їхнє було незаможним. Проте 1885 року нарешті постала тут їхніми стараннями дерев’яна Свято-Покровська церква. Щасливі селяни урочисто перенесли хресним ходом улюблений образ і розмістили його в новому храмі над Царськими Вратами. Люди приходили поклонятися чудотворній іконі та по вірі своїй отримували через неї від Бога зцілення від різних недуг.

Однак недовго тривала радість. Прийшла безбожна комуністична влада і стала нищити церкви та святині. Не обминуло це лихо й Писарівку. Активісти сатанинського режиму зруйнували храм, а ікони поскидали на купу, щоби спалити. Коли викинули чудотворну ікону Божої Матері, вона скотилася вниз із пагорба до однієї з хат. Безбожники про ікону забули, а віряни, ризикуючи життям, сховали дорогоцінний образ.

Потім вони збудували таємно невелику капличку з нішею, в яку поставили свою ікону. Вшанування її не припинялося. Християни Писарівки й мешканці околишніх сіл молилися до Цариці Небесної та просили її заступництва. І не припинялися зцілення від Писарівської ікони.

Нарешті на початку вісімдесятих років двадцятого століття священик сусіднього села Корделівки ублагав владу, й образ перенесли до корделівського храму. А за кілька років громада Писарівки звела новий, кам’яний, Покровський храм. І знову пішов хресний хід. Знову врочисто зустріли селяни свою святиню та встановили її над іконостасом. Невдовзі завалився безбожний режим. А чудотворний образ над Царськими Вратами й понині переможно сяє та дарує недужим, що до нього припадають, зцілення. Бо Церкву Господню пекло не здолає. Так обіцяв нам наш Спаситель. І так буде до кінця віків.

Можете використовувати такі теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Будь ласка, не коментуйте з доменів mail.ru, yandex.ua/yandex.ru тощо. Ви не будете отримувати сповіщення про відповіді на відгуки. Не користуйтеся послугами країни-окупанта.


Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору