«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
Дитяча сторінкаУкраїнські ікони

Мандри чудотворного образа (Городилівська ікона Божої Матері)

Історії в обробці Галини Манів

Скільки років минуло, а й досі переказують на Сокальщині цю історію. Ось і Ксенія Харко (а їй уже виповнилося вісімдесят три роки!) записала для нас те, що почула колись від своєї дев’яностоп’ятирічної бабусі. А та, певно, чула від своєї. І так простягнувся промінчик пам’яті аж на чотириста років у давнину, коли сталося в Городилівському лісі велике чудо.

Там, де зараз у селі Городиловичах стоїть капличка, росла діброва. Якось пасли в тій діброві худобу двоє хлопчиків: одному з них було дев’ять років, а другому — дванадцять. Корови скубли собі травичку та просувалися поволі вперед, а малі пастушки йшли за ними. Аж раптом побачили на старезному дубі ікону Божої Матері. Зачудовані діти полізли на дерево ту ікону знімати. Але скільки не старалися, так і не зняли. Тоді, забувши про череду, побігли хлопчики мерщій до села й розповіли про свою знахідку батькам. Прийшли дорослі до дуба, де чудо сталося, але й вони не змогли з нього ікону зняти. Покликали священика. Він також намагався спустити образ із дерева на землю. Нічого й у нього не вийшло.

Що робити? Став тоді городилівський парох молитися до Святого Духа, щоби прояснилася для нього воля Господня. А як помолився, зрозумів, що треба робити. Проте, як потім виявилося, слухав він веління Боже не дуже уважно, то й не все відразу второпав. Але про це далі буде. Отож, поскликали за наказом свого пастиря городилівці люд із навколишніх сіл: із Старгорода, Тудорковичів, Войславичів, Ульвівок. І пішли святковою процесією — з хоругвами, з молитовними співами — до діброви. І там, на місці з’явлення образа, відправили велике богослужіння. Опісля цього лише вдалося їм ікону з дерева зняти та до городилівської церкви доправити. Поставили образ Богородиці на престолі, біля Святих Тайн, поклонилися йому та й розійшлися по домівках. А на ранок прийшов городилівський парох до храму — а ікони на престолі нема. Куди ділася? Хто вкрав? Піднявся шум, ґвалт. Стали скрізь образ шукати. Шукали-шукали і знайшли — на тому самому дубі, з якого напередодні його зняли. Знову скликали святкову процесію, запросили цього разу навіть єпископа. Відправили ще величніше богослужіння і, як перше, перенесли ікону до городилівської церкви. Але цього разу поставили на дверях варту, аби зловмисники не змогли більше так недобре жартувати.

Ніч була тиха, ясна. Аж раптом опівночі зійшла на церкву з безхмарного неба ніби блискавка, але якась дивна — без грому. Вартові збентежились. Проте більше нічого не діялося, і вони спокійно простояли на чатах до світанку. А вранці священик знову не знайшов у церкві явлену ікону. Ось тоді нарешті остаточно зрозуміла городилівська громада Боже веління. Вирішили люди: якщо ікона не хоче йти до церкви, треба церкву переносити до ікони. Зрізали дуб, на корені поставили престіл, а зі стовбура вирізьбили іконостас. Майстри дуже поспішали звести дім для чудесного образу Богородиці, тож побудували церкву за три місяці. Образ Божої Матері повісили в захристії напроти престолу. І відтоді щороку в десяту п’ятницю після Великодня, у день з’явлення ікони, відбувалося в Городиловичах велике богослужіння на її честь. І по вірі людській траплялися від Городилівської ікони Пресвятої Богородиці великі зцілення: починали ходити каліки, а сліпі прозрівали.

Місцевий побожний люд впродовж століть беріг святиню. У 1941 році, коли почалася війна, люди занепокоїлися, що чудотворна ікона може постраждати, якщо в городилівську церкву влучить снаряд. Вони вирішили перенести її з храму на село. Але у тих, хто намагався зняти образ зі стіни, раптом починали терпнути й боліти руки. І селяни зрозуміли, що ікона не хоче покидати храм. Церква залишилася неушкоджена і перестояла всю війну, а чудотворний образ висів на своєму місці, в захристії. І лише коли село виселяли, городилівці змогли легко зняти ікону й забрати із собою на Тернопільщину. Протее, вигнання тривало недовго. Кордон посунувся на захід, і люди повернулися до рідних місць.

Вони переховували чудотворну ікону аж до 1990-го року, коли впав комуністичний режим. Тоді безпечним стало повернути улюблений образ до храму. Тож, колишні городилівці, а тепер мешканці села Ульвівки, на чолі зі священиком урочисто перенесли ікону до ульвівської церкви Успіння Пресвятої Богородиці. Там вона й висить по сьогодні. Поїдьте й переконайтеся. І поклоніться чудотворному образу Пресвятої Богородиці, збереженому для вірян побожним городилівським людом.

Можете використовувати такі теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Будь ласка, не коментуйте з доменів mail.ru, yandex.ua/yandex.ru тощо. Ви не будете отримувати сповіщення про відповіді на відгуки. Не користуйтеся послугами країни-окупанта.


Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору