Духовна бесіда на свято святителя Миколая Чудотворця
Любі дітки! Сьогодні ми розкажемо вам дивовижну історію. Незвичайну історію про звичайну людину, таку, як ми з вами.
Було це давно-давно, більш як півтори тисячі років тому. Жили собі чоловік і жінка — Феофан і Нонна. Жили дуже гарно, у добрі й любові. І було в них усе: свій дім, господарство, гроші, та не було дітей. Хоч були вони багаті, але витрачали гроші не на дорогу їжу та розваги, не на дорогоцінні прикраси й багатий одяг. Ні! Вони жили не для себе, а для людей. І свої гроші витрачали на інших, часто зовсім незнайомих. Робили вони це дуже скромно — найчастіше таємно, щоб люди навіть і не здогадалися, хто врятував їх від голоду чи від холоду.
Хто з вас знає, дітки, як називають таких людей?
Таких людей називають благочестивими, побожними.
А чому вони подавали милостиню таємно та жили скромно?
Тому, що вони робили добро не заради слави чи похвали. Хоч люди і не бачили, хто їх рятує й допомагає їм, але Бог усе бачив. Він бачить кожну нашу справу і знає кожну нашу думку.
Богові дуже подобалися Феофан і Нонна, і Він послав їм маленьке немовлятко — синочка!
— Любий Феофане! — говорила Нонна. Немає слів, щоб подякувати Богові! Він дав нам життя, дав нам цей світ, такий прекрасний: небо, сонце, зорі, квіти; Він з’єднав нас з тобою, щоб ми так щасливо й так радісно жили, а тепер Він дарував нам дитину. Цю малесеньку, малесеньку людину
А чоловік відповів жінці:
— Дивися, Нонно, люди бувають різні: є злі й жорстокі, невдячні, нічим не задоволені. Скільки б їм Бог не давав — їм усе мало. Борони, Боже, щоб наше дитятко виросло таким.
— Так, я думала про це. Треба щиро молитися, і Господь допоможе нам виховувати нашого хлопчика, допоможе зростити його добрим, лагідним, правдивим, співчутливим до людей. Як буде наш син побожним — буде і щасливим.
Отак і став зростати маленький синочок, і назвали його Миколою, що означає грецькою мовою ｫпереможець народівｻ.
І був він звичайною дитиною, такою, як кожний з вас. Ніхто тоді не називав його святим Миколаєм Чудотворцем, а називали просто Миколкою. Усі люди любили маленького Миколку, бо він був тихим і добрим, нікому не робив зла, намагався нікого не засмутити, завжди поспішав на допомогу тим, хто її потребує.
Найбільше ж дивувало людей те, як сильно любив маленький хлопчик ходити до церкви.
Люди дивувалися, бо не бачили серця маленького Миколи, а серце його було, як запалена свічка (показуєзапаленусвічку.) Серце його палало вогнем любові до Бога.
А тепер скажіть, дітки, що означає любити Бога? І що взагалі означає любити?
Сам Господь у Святому Письмі дає нам відповідь на ці питання (відкриває товсту Біблію)
«Це заповідь Моя, щоб ви любили один одного, як Я полюбив вас. Немає більше від тієї любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх. Ви — друзі Мої, якщо виконуєте те, що Я заповідаю вам» (Ін. 15: 12 — 14).
«Хто любить Мене, той слово моє держатиме» (Ін. 14: 23).
«Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всім розумінням твоїм, і всією силою твоєю, — ось перша заповідь. Друга, подібна до неї — полюби ближнього твого, як самого себе. Іншої, більшої за ці заповіді немає» (Мк. 12: 30-31).
Миколка полюбив Бога, а коли когось любиш, то хочеш бути на нього схожим у всьому. Всією щирістю свого дитячого серця він прагнув робити те, що подобається Богові. Він розпитував про це своїх батьків, та інших мудрих людей, а як тільки навчився читати, то сам читав Святе Письмо про заповіді Божі, про Життя та спасительну Смерть Господа нашого Ісуса Христа, ходив до церкви й молився, щоб Господь врозумив його і наставив на всяке добре діло.
Господь, зглянувся на його дитячі молитви. Він відкрив йому, що людині для щастя потрібне чисте серце. Навіть маленьке зло, яке живе в серці та про яке ніхто не знає, руйнує нашу душу. А яким воно може бути, це зло? Таким, з яким ми стикаємося щодня, і навіть не помічаємо цього: обманюємо вчителя, ображаємо однокласника, не ділимося іграшками, цукерками або чимось іншим з тими, хто цього не має.
А як ви думаєте, дітки, чи важко утриматися від таких вчинків?
Це дуже легко тоді, коли ми виконуємо заповіді Божі.
А коли гріх все ж таки перемагає? Що тоді нам робити? (слухаємо відповіді дітей)
А чи існує такий гріх, за який Господь може відвернутися від людини назавжди?
Ні! Не має такого гріха, якого б Господь не простив. Він завжди чекає на нас. Яке б найтяжче зло людина не вчинила, Бог не відвертається від неї і готовий її прийняти. Ми можемо образити Бога, зрадити і навіть зректися, але Він завжди чекає на наше покаяння. А покаяння — це біль нашого серця за все те зло, яке ми робили, і яким ми так боляче ображали Господа, і щире бажання більше ніколи в житті не коїти жодного зла.
Я хочу розказати вам, діти, історію про одну дуже нещасливу дівчину. Вона була сиротою і в неї були хворі ноги — вона не могла ходити й увесь час жила в лікарні. Дівчинка часто згадувала, як батьки розповідали їй про море, і дуже хотіла його побачити. А ще на пам’ять про батьків лишилась у неї ікона святого Миколая. Удень до неї підходили різні люди, деякі діти грали і розмовляли з нею. Але коли приходив вечір, їй ставало дуже гірко й самотньо. Їй здавалося, що вона зовсім нікому не потрібна, що ніхто її не любить. Вона плакала і думала, дивлячись на святого Миколая: «Може хоч ти зможеш сказати мені, чому я так страждаю.»
Вона задрімала і побачила себе на березі моря. Але не краса моря, про яке вона мріяла все життя, приверрнула її увагу. Вона уважно роздивлялася незвичайні подвійні сліди, які тягнулися вздовж берега. Раптом до неї підійшов святий Микола і сказав:
— Це не звичайні сліди. Це твій життєвий шлях.
— А хто це весь час іде поруч зі мною? — здивовано спитала дівчина.
— Це Господь, який ніколи тебе не покидав.
Дівчинка придивилася уважніше.
— Але отут, де мені було найважче, другий слід зникає. Невже саме в цей час Господь залишив мене одну?
І святий Микола відповів:
— Так, дитя, тут тільки один слід, але не твій. Бо коли тобі було важко, Господь брав тебе на руки і ніс.
Дівчинка прокинулася. Вона побачила свою лікарняну кімнату, в якій нічого не змінилося. Але все змінилося в її житті. Уперше за багато років вона відчула, що вона не самотня, відчула себе насправді щасливою. Святий Микола не зцілив її ноги, але він дарував їй чудо набагато більше — він зцілив її душу. І це ще не кінець історії. Йшли роки, і ця дівчина справді одужала. Життя її склалося дуже щасливо, і в неї було все: гарний чоловік, щирі друзі, цікава робота. Але найбільшою радістю, яка зігрівала її душу все життя, була зустріч зі святим Миколою.
Але повернімося до історії з маленький Миколкою. Коли він виріс, то став священиком, а потім єпископом. А коли померли його батьки, він продав свій дім, свої землі, й усе, що в нього було, роздав бідним, і врятував багатьох людей від смерті. Де б святий Миколай не з’являвся, там завжди було світло й радісно людям. І люди дякували Богові та прославляли Ім’я Його, коли бачили смиренне й побожне життя святителя Миколая.
Але найбільші чудеса явив Господь через св. Миколая вже після його кончини, щоб показати всім людям, що ті, хто люблять Бога, — ніколи не вмирають, а живуть разом з Господом, і ще більше можуть допомагати людям, ніж коли жили на землі. Скільки людей зверталися до св. Миколая вже після його кончини у щирих молитвах: «Святий Угоднику Божий, поможи, помолися до Господа, щоб Він врятував нас, і Господь прийме твою чисту молитву, бо ти став другом Божим, ти все життя своє жив для Бога, і Господь ні в чому тобі не відмовить!»
І завжди святий приходив на допомогу, рятував, зцілював, визволяв від небезпеки, і навіть підіймав з річкового дна!
Не вистачить нам цілого дня, і тижня, і місяця, щоб оповідати про чудеса, які Господь явив людям через святого Угодника Свого Миколая. Усі вони переконують нас у тому, що Господь ніколи не покине жодної людини, яка з вірою звернулася до Божих святих. Ці чудеса переконують нас у тому, що дійсно існує Царство Небесне, де у вічній радості перебувають Пресвятая Богородиця, святі ангели, та всі святі угодники Божі, які безперестанно моляться за весь світ і приходять на допомогу всім, хто любить Бога.
Ось перед нами ікона Святителя Миколая.
А чи знаєте ви діти, що таке ікона? Чим вона відрізняється від портрета чи фотографії?
Для того, щоб це зрозуміти, спершу поміркуймо, що відрізняє святих від звичайних людей, таких як ми з вами? Їхня любов до Бога була настільки безмежною та самовідданою, що вони весь час шукали Його. І Господь прийшов до них. І ця зустріч з Богом змінила все їхнє життя, вони стали зовсім не такими, як були до цього. Для них нічого не було вже страшно в цьому світі: ні голод, ні холод, ні страшні муки, ні, навіть, сама смерть. Бо ніщо не могло відлучити їх від любові Божої. І навіть їхні тіла змінилися так, що й після смерті залишаються нетлінними, а замість того, щоб розповсюджувати хвороби і сморід, вони стають джерелом зцілень і духмяніють неземними ароматами. Тому ікона — це ніби вікно, яке дає нам можливість побачити невидиме Царство Боже. Вікно, через яке в наш грішний світ проникають промені Небесного Вічного Світла. Бо все, до чого торкається Любов Божа, стає святим і прекрасним.
А тому, дорогі діти, підходити до святині треба з благоговінням і великим трепетом, щоб нечистими руками й нечистим серцем не образити Господа, не осквернити святині Його, не позбавити себе Його батьківського тепла та любові.
Отже, молімося перед іконою улюбленого обранця Божого, друга Божого — святого Миколи Чудотворця. Будемо шанувати його пам’ять, його життя, його подвиг любові. Будемо молитися до святого, щоб він і нас навчив любити Бога, творити добро, щоб за його святі молитви Господь зглянувся на нас грішних, просвітив наш розум, зігрів наше серце і дарував нам життя вічне і велику милість.
Давайте заспіваємо всі разом кант Святителю Миколаю, а потім ми роздамо вам подарунки і прянички — миколайчики на честь надзвичайної жертовності святого, який всього себе віддав Богу і людям. І нехай почує нашу щиру подяку святий Микола Чудотворець — Божий Угодник і всім діткам надійний молитвеник і помічник.
(Співаємо кант, після співу — роздаємо подарунки.)
