«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаСвятоотцівські твориСвяті отці про молитву

Вчення про молитву валаамських старців

1. Про усну молитву. У скороченому варіанті її промовляють так: «Господи, помилуй!»; «Господи Ісусе Христе, помилуй мене, грішного!»; а в повному — так: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного!»

Спочатку її промовляють здебільшого з неохотою, силуючи себе, і в міру вправляння та примушування себе до неї, якщо тільки є рішучий намір через молитву, з допомогою Божої благодаті позбавлятися пристрастей, вона, від частого вправляння у ній, по мірі викоренення пристрастей, час від часу буде ставати легшою, приємнішою і бажанішою.

При усній молитві всіма можливостями треба старатися тримати розум на словах молитви, говорити повільно, всю увагу зосереджуючи на думках, що виражаються словами, а коли ум буде відволікатися на сторонні думки, без збентеження знову вводити його в слова молитви («Ліствиця», слово 28, гл. 17).

Нерозсіяність уму Господь дає нескоро і не тоді, коли захочемо, а коли станемо смиренними і коли Бог благословить.

Цей Божий дар не визначається часом і кількістю молитов, а сердечним смиренням і Христовою благодаттю, та постійним змушуванням себе до молитви.

Від уважної усної молитви буває перехід до умової, яка називається так тоді, коли звертаємо свій ум до Бога, або бачимо Бога…

2.Про умову молитву. При умовій молитві необхідно тримати увагу в серці перед Господом. По мірі нашої старанності і смиренної ревності в молитві Бог подає перше дарування нашому уму — зібраність та зосередження під час молитви. Коли увага до Господа стає невідступною, то вона є благодатною увагою; а наша власна увага завжди буває вимушеною. Від такої умової молитви буває перехід до сердечної внутрішньої молитви (якщо лиш є досвідчений учитель), природний і невимушений. Коли буваємо почуттями серця з Богом, тоді молитва називається сердечною.

3.Про молитву внутрішньо-сердечну. В Євангелії говориться: «Хто хоче йти за Мною, нехай відречеться від себе і візьме хрест свій». Якщо примінити ці слова до подвигу молитви, то вони будуть означати наступне: хто хоче законно нести молитовний подвиг, нехай спершу зречеться своєї волі і власних понять, а потім понесе хрест, тобто той душевний і тілесний труд, який є неминучим у цьому подвигу. Коли всеціло віддаси себе незмінній Божій опіці, треба смиренно, в добросерді й благодушно переносити цей труд задля істинного блага, яке Бог дарує ревному молільнику у відповідний час, коли Господь своєю благодаттю поставить межі для нашого ума і встановить його нерухомо з пам’яттю Божою в серці. Коли подібне перебування ума стане чимось природнім і постійним, то, згідно з вченням Отців, називатиметься поєднанням ума з серцем; при такому устрої ум вже не бажає перебувати поза серцем, навпаки, якщо у зв’язку з якимись обставинами або довгою бесідою він буде затриманий поза сердечною увагою, то в нього буває нестримне бажання знову повернутися всередину себе з якоюсь духовною жагою, і знову з новою ревністю зайнятися будуванням свого внутрішнього дому. При такому сердечному устрої в людини з голови все переходить у нутро серця, і тоді ніби якесь умове світло освічує все її нутро, і що б вона не робила, що б не говорила чи думала — все робитиме з повною свідомістю та увагою. Вона може тоді добре бачити, які помисли, наміри та бажання приходять до неї, і охоче змушує ум, серце і волю до Христового послуху, до виконання всякої Божої і отцівської заповіді; а кожне відхилення від них згладжує почуттям сердечного каяття і сокрушення з щирим жалем і з дуже вболіваючим смиренним припаданням до Бога, просячи й очікуючи з небес допомоги своїй немочі. І Бог, дивлячись на таке смирення людини, не відбирає від неї своєї благодаті.

Нехай буде вам відомо, що умово-сердечна молитва вкорінюється декому у серці швидко, а декому — ні. Я знаю трьох осіб: одному прийшла, як тільки було сказано, в той самий час; другому прийшла через шість місяців; третьому — через десять місяців; а одному великому старцю — через два роки. І чому це так буває — одному лише Богу відомо.

Ще знайте, що перед подоланням пристрастей молитва буває одною, а після очищення серця — іншою: перша є помічницею при очищенні серця від пристрастей; а друга — ніби якась духовна обіцянка майбутнього блаженства. Робіть так: коли відчуєте входження ума в серце і вплив молитви, то давайте такій молитві повну свободу, усуваючи все несприятливе для неї, і доки вона триватиме — нічого іншого не робіть. Коли ж не відчуваєте такого потягу, тоді моліться усною молитвою з поклонами, усіма силами намагаючись тримати увагу в серці перед лицем Господа. Серце розігрівається і при такому способі моління.

Трезвіться і бадьортеся, а особливо під час умово-сердечної молитви. Ніхто не може бути таким приємним Богові, як той, хто правильно займається умово-сердечною молитвою. Коли вам незручно, або немає часу вправлятися в молитві, то скільки можете бережіть в собі при всякому вашому занятті молитовний дух, тобто майте в пам’яті Бога і усіма силами напружуйтеся умовими очима бачити Його перед собою зі страхом і любов’ю і, відчуваючи Його присутнім перед собою, з благоговійною покорою у всіх своїх справах віддавайте себе Його вседержительству, всемогутності, всебаченню і всезнанню так, щоб у кожній вашій справі, у слові та в думці не забувався Бог і Його свята воля. Ось у чому полягає, молитовний дух! Цей дух необхідно мати тому, хто полюбив молитву і, наскільки можливо, повсякчасною сердечною увагою підводити своє розуміння під Боже хотіння і покірно та благоговійно покорятися Йому, а також своє хотіння підводити під Боже і повністю віддати себе Божому розумові і Божому хотінню. Усіма способами треба протистояти духові свавілля або бажання й поклику діяти, нічим не обмежуючись. Цей дух нашіптує: це мені не під силу, на це в мене не вистачає часу, або за це братися мені ще зарано, треба почекати, або — заважають обов’язки послуху і багато подібного.

Хто слухає цього духа, той ніколи не навикне до молитви. У співдружності з цим духом є дух самовиправдання, який приступає і починає діяти після того, коли хтось захопиться духом свавільного самочинення і зробить щось таке, за що його мучить совість. Тоді дух самовиправдання вдається до різних підступів, щоб обдурити совість і свою неправоту виставити як правоту. Нехай убереже вас Бог від цих злих духів!..

Схимонах Агапій

«Апостол пише: «Похвала наша — чиста совість». Симеон Новий Богослов говорить: «…За це дається умова молитва, а без цього ні в яких духовних подвигах людина не має успіху».

Ігумен Варлаам

«З благоговінням, тайно твори молитву Ісусовому імені таким чином: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного!»
Старайся заглибити цю молитву в свої серце і душу; твори її умом та думкою, не допускай їй ані на короткий час віддалитися від уст твоїх; поєднуй її, як можеш, з твоїм диханням і, скільки маєш сили, старайся при цьому змушувати себе до сердечного сокрушення, і не без сліз кайся в гріхах своїх. Якщо ж немає сліз, то мають бути хоча б сокрушення і стогони сердечні».

Ігумен Назарій

Можете використовувати такі теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Будь ласка, не коментуйте з доменів mail.ru, yandex.ua/yandex.ru тощо. Ви не будете отримувати сповіщення про відповіді на відгуки. Не користуйтеся послугами країни-окупанта.


Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору