«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаСвятоотцівські твориСлова

Слово 45

На святу Пасху

Святитель Григорій Богослов Архієпископ Константинопольський

1. «На сторожі моїй стану,  — каже дивний Авакум (Авв. 2, 1). Стану з ним нині я, через дану мені від Духа владу і споглядання; подивлюся й узнаю, що буде мені показане і що сказане. Я стояв і дивився: і ось муж, що зійшов на хмари, муж досить високий, і образ його як вигляд ангела (Суд. 13, 6), і одяг його, як блищання, що пролітає повз блискавки. Він здійняв руку до сходу, викликнув гучним голосом (а голос його, як голос труби, і навколо нього ніби воїнства небесні) і сказав: «Нині спасіння світу, світу видимому і світу невидимому! Христос із мертвих — повстаньте з Ним і ви; Христос у славі Своїй, — піднімайтесь і ви; Христос із гроба, — звільняйтеся від пут гріха; відкриваються ворота пекла, знищується смерть, відходить старий Адам, з’являється новий: «Якщо хто у Христі — нове творіння» (2 Кор. 5, 17); оновлюйтеся». Так говорив він, а інші співали те ж, що й раніше, коли явився нам Христос через земне народження: «Слава у вишніх Богу і на землі мир, в людях благовоління» (Лк. 2, 14).

З ними і я (о якби мати мені і голос, гідний ангельської пісні, що оголошує кінці світу!) віщаю вам так: 2. Пасха! Господня Пасха! Я ще скажу на честь Тройці: Пасха! Вона в нас свято свят і торжество торжеств; настільки перевершує всі торжества, не тільки людські й земні, але навіть Христові і для Христа звершувані, наскільки сонце перевершує зірки. Прекрасно в нас і вчора блищало і сіяло все світлом, яким наповнили ми і приватні доми, і місця суспільні, коли люди, всякого майже роду і всякого звання, щедрими вогнями освітили ніч, на образ великого світла, — світла, яким небо сіяє з небес, освітлюючи весь світ своєю красою, світла надмирного, яке в ангелах, першій світлій природі після Першого Єства, з Нього виточується, — і Світла в Тройці, Яке складає всяке світло, від неподільного Світла, яке розділяє і прикрашає. Але прекрасніша і блискучіша нинішня світлосяйність, тому що вчорашнє світло було предтечею великого і воскреслого Світла, і ніби передсвятковими веселощами; а нині святкуємо саме воскресіння, ще не очікуване, але вже звершене і яке примирює собою увесь світ.

Тому інші нехай принесуть, які є плоди, і кожен нехай запропонує часу свій дар — дар святковий, великий або малий, але духовний і Богові угодний, скільки в кожного вистачить на те сил. Бо дар, відповідний гідності, чи ледь принесуть і ангели — істоти перші, духовні й чисті, глядачі й свідки небесної слави, хоча вони здатні до найдосконалішого піснеспіву. А я принесу в дар слово, як краще й дорогоцінніше з усього, що маю, тим більше ж, коли оспівую Слово за благодіяння розумному єству. Із цього й почну. Бо, приносячи в жертву про велику Жертву і про найбільший із днів, не можу не піднестись до Бога і не в Ньому покласти для себе початок. І ви, що насолоджуєтесь подібними предметами, щоб ви вийшли звідси, насолодженими дійсно ненаситними, оскільки слово в мене про Бога і божественне, очистіть і розум, і слух, і думку. Слово ж буде найповніше і заразом найкоротше, як не засмутить недоліком, так не наскучить і надмірністю.

3. Бог завжди був, є і буде, або, краще сказати, завжди є, тому що слова був і буде означають розділення нашого часу і властиві єству, яке минає, а Сущий — завжди. І цим ім’ям Він називає Сам Себе, розмовляючи з Мойсеєм на горі (див.: Вих. 3, 14); тому що зосереджує в Собі Самому цілковите буття, яке не починалося і не припиниться. Як якесь море сутності, невизначене і нескінченне, що простягається за межі всякого уявлення про час і єство, один розум (і то досить неясно і недостатньо — не в роздумі про те, що є в Ньому Самому, але в роздумі про те, що навколо Нього), через деякі накреслення, відтіняється Він в один якийсь образ дійсності, що раніше втече, ніж буде вловлений, і вислизає раніше, ніж умоспоглядається, настільки ж обіймає сяйвом владичне в нас, якщо воно очищене, наскільки швидкість блискавки опромінює зір. І це, здасться мені, для того, щоб тим, що осягається, залучати до Себе (бо взагалі незбагненне безнадійне і недоступне), а незбагненним дивує, через подив же викликає більше бажання і через бажання очищує, а через очищення робить богоподібними; і коли зробимося такими, уже розмовляє як з вічними (насмілиться слово сказати щось сміливе) — розмовляти з Богом, Який вступає у єднання з богами і пізнається ними, можливо настільки ж, наскільки Він знає пізнаних Ним (див.: 1 Кор. 13, 12).

4. Отже, Божество безмежне і незбагненне. В ньому пізнається тільки це одне — Його безмежність, хоча інший і вважає приналежністю простого єства бути або зовсім незбагненним, або повністю збагненним. Але досліджуємо, що становить сутність простого єства, бо простота ще не становить його єства, так само, як і в складних істотах не становить єства тільки одна складність. Розум, розглядаючи безмежне удвох відношеннях — щодо початку і щодо кінця (тому що безмежне простягається далі початку і кінця і не перебуває між ними), коли спрямує свій погляд на небесну безодню і не знаходить, на чому зупинитися або де покласти межу своїм уявам про Бога, тоді безмежне і недослідиме називає безпочатковим, а коли заглибиться у земну безодню, відчуває подібне попередньому, тоді називає його безсмертним і нетлінним; коли ж приводить до єдності те й інше, тоді називає вічним; тому що вічність не є ні час, ні частина часу, бо вона невимірна. Але якщо для нас час те, що вимірюється рухом сонця, то для вічних вічність, з’єднана з вічними істотами і ніби деякий часовий рух і відстань.

Цим так обмежується нині наше любомудрування про Бога, бо немає часу розбалакуватися, і предмет мого слова становить не богослів’я, а Боже домобудівництво. Коли ж називаю Бога, розумію Отця, і Сина, і Святого Духа, як не розділяючи Божества більше за це числом Осіб, щоб не ввести безліч богів, так і не обмежуючи меншим числом, щоб нас не засуджували в убогості Божества, коли впадемо або в юдейство, захищаючи єдиноначальність, або в язичництво, захищаючи багатоначальність. В обох випадках зло рівне, хоча від протилежних причин. Таке Святеє Святих, приховуване і від самих Серафимів, що прославляється трьома Святинями, які сходяться в єдине Господство і Божество, про що інший хтось прекрасно і досить високо любомудрував раніше за нас.

5. Але оскільки для Благості не досить було вправлятися тільки в спогляданні Себе самої, а належало, щоб благо розливалося, йшло далі й далі, щоб число облагодіяних було якомога більше (бо це властиве найвищій Благості), то Бог винаходить, по-перше, ангельські й небесні сили. І думка стала ділом, яке виконане Словом і звершене Духом. Так виникли вторинні світлості, служителі першої Світлості, чи розуміти під ними розумних духів, чи ніби нематеріальний і безтілесний вогонь, або інше яке єство, найбільш близьке до сказаних. Хотів би я сказати, що вони нерухомі на зло і мають тільки рух до добра, як сущі навколо Бога і безпосередньо осяюються від Бога (тому що земне користується вторинним осяянням), але визнавати і називати їх не нерухливими, а неможливо рухливими, переконує мене Денниця — за світлістю, а за звеличування став і називатися темрявою, з підлеглими йому боговідступними силами, які через своє віддалення від добра стали винуватцями зла і нас в його втягують. 6. Так і через такі причини створений Богом розумний світ, наскільки можу про це любомудрувати, малим розумом зважуючи велике.

Оскільки ж перші творіння були благоугодні Богові, то винаходить інший світ — матеріальний і видимий; і це є гармонійний склад неба, землі і того, що між ними, дивний через прекрасні якості кожної речі, і ще більше гідний подиву через гармонійність і згоду цілого, в якому і одне до другого, і все до всього перебуває у прекрасному співвідношенні, служачи повноті єдиного світу. А цим Бог показав, що Він сильний створити не тільки споріднене, але й зовсім далеке від Себе єство. Споріднені ж Божеству природи розумні й одним розумом осягаються, зовсім же далекі від творінь, які підлягають почуттям, а з цих останніх ще далі стоять від Божественного єства творіння зовсім неживі і нерухомі.

7. Отже, розум і почуття, настільки різні між собою, стали у своїх межах і виявили через себе велич Творчого Слова, як безмовні хвалителі і красномовні проповідники величі. Але ще не було змішання розуму й почуття, поєднання протилежних — цього досвіду вищої Премудрості, цієї щедрості в утворенні єства, і не все багатство Благості було ще виявлене. Бажаючи показати і це, майстерне Слово творить живу істоту, в якій приведено до єдності те й інше, тобто невидима і видима природа, творить, кажу, людину; з уже створеної матерії взяв тіло, а від Себе вклав життя (що в слові Божому відоме під ім’ям душі і образу Божого), творить ніби якийсь другий світ, у малому великий, залишає на землі іншого ангела, з різних природ складеного шанувальника, глядача видимого творіння, свідка таємниць творінь умоспоглядальних, царя над тим, що на землі, підлеглого небесному царству, земного й небесного, тимчасового й безсмертного, видимого і умоспоглядального, ангела, який займає середину між величчю і низькістю, той самий є дух і плоть, — дух заради благодаті, плоть заради звеличування, дух, щоб перебувати й прославляти Благодійника, плоть, щоб страждати і, страждаючи, пригадувати і вчитися, наскільки щедро він обдарований величчю; творить живу істоту, що тут готується і переселяється в інший світ і (що становить кінець таємниці) через прагнення до Бога досягає обоження. Тому що помірне тут світло істини служить мені для того, щоб бачити і відчувати світлість Божу, достойну Того, Хто зв’язує і розв’язує, і знову поєднує чудовішим чином.

8. Цю людину, вшанувавши свободою, щоб добро належало не менше тому, хто обирає, ніж Тому, Хто вклав насіння його, Бог помістив у раю (хай що означав цей рай) доглядачем безсмертних рослин — можливо, божественних помислів як простих, так і досконаліших, помістив нагим через простоту і нештучність життя, без усякого покрову й огородження, тому що таким належало бути першоствореному. Дає й закон для вправи свободи. Законом же була заповідь: якими рослинами йому користуватися і якої рослини не торкатися. А останнім було дерево пізнання, і воно посаджене спочатку не зловмисно, і заборонене не через заздрість (нехай не відкривають при цьому вуста богоборці, і нехай не наслідують змія!); навпаки, воно було добре для тих, що вживають благовчасно (тому що це дерево, за моїм умоглядом, було споглядання, до якого безпечно можуть приступати ті, що тільки володіють досвідом), але недобре ще для простих і для нестриманих у своєму бажанні, подібно як і досконала їжа не корисна для слабких і тих, що потребують молока.

Коли ж, через заздрість диявола і звабу дружини, якій вона сама піддалася як слабіша і яка зробила як майстерна в переконанні (о неміч моя! Бо неміч прабатька є і моя власна), людина забула дану їй заповідь і переможена гіркою споживою; тоді через гріх людина стає вигнанцем, що віддаляється водночас і від дерева життя, і з раю, і від Бога, одягається в шкіряні ризи (можливо, у грубшу, смертну і протиборчу плоть), уперше пізнає власний сором і ховається від Бога. Втім, і тут здобуває щось, а саме смерть — для припинення гріха, щоб зло не стало безсмертним. Таким чином, саме покарання стає людинолюбством, тому що так, в чому я впевнений, карає Бог.

9. Але для перешкоджання багатьох гріхів, які вирощував корінь пошкодження від різних причин і в різні часи, людина і раніше напоумлювалася різноманітно: словом, Законом, пророками, благодіяннями, погрозами, карами, повенями, пожежами, війнами, перемогами, поразками, знаменнями небесними, знаменнями в повітрі, на землі, на морі, несподіваними поворотами в долі людей, міст, народів (усе це згладжувало пошкодження); нарешті, став потрібним найсильніший засіб, через найсильніші недуги: людиновбивство, перелюбництво, клятвопорушення, мужошаленство і цього останнього і першого із усіх зол — ідолослужіння і поклоніння творінню замість Творця. Оскільки все це вимагало найсильнішого засобу, то й дається найсильніше. І воно було таке.

Саме Боже Слово, превічне, невидиме, незбагненне, безтілесне, Начало від Начал, Світло від Світла, Джерело життя і безсмертя, Відбиток Першообразу, Печатка нестерпна, Образ незмінний, визначення і слово Отця, приходить до Свого образу, носить плоть заради плоті, з’єднується з розумною душею заради моєї душі, очищаючи подібне подібним, робиться людиною у всьому, крім гріха. Хоча черевоносить Діва, в якій душа й тіло наперед очищені Духом (бо належало й народження вшанувати, і цнотливості віддати належне), однак Той, Хто прийшов, є Бог і зі сприйнятим1 від Нього, єдине з двох протилежних — плоті й Духа, з яких Один обожнив, інша обожена.

О нове змішання! О дивне розчинення! Сущий починає буття, Нестворений твориться, Необ’ємний обіймається через розумну душу, яка є посередницею між Божеством і грубою плоттю; Багатий стає убогим — убожіє до плоті моєї, щоб мені збагатитися Його Божеством; Той, Хто наповнює, виснажується — виснажується ненадовго у славі Своїй, щоб бути мені причасником повноти Його. Яке багатство благості! Що це за таїнство про мене? Я одержав образ Божий і не зберіг його; Він приймає мою плоть, щоб і образ спасти, і плоть зробити безсмертною. Він вступає в друге з нами спілкування, яке набагато дивніше від першого, оскільки тоді дарував нам краще, а тепер приймає гірше; але це боголіпніше від першого, це вище для тих, що мають розум.

10. «Але що нам до цього? — скаже, можливо, який-небудь надмірно ревний любитель свят. — Жени коня до мети, любомудруй про те, що стосується свята і для чого ми зібралися нині». Так і зроблю, хоча почав трохи віддалено, до чого примушений старанням і словом.

Для любителів ученості й витонченості непогано, можливо, коротко розібрати назви самої Пасхи, тому що такий відступ буде достойний слухання. Велика і достославна Пасха називається в євреїв пасхою їхньою мовою (де це слово значить «перехід») — історично, через втечу й переселення з Єгипту в Хананею, а духовно, через перехід і сходження від земного до небесного і у землю обітовану. Але в багатьох місцях Писання зустрічаємо, що деякі назви з неясних змінені на ясніші, або з грубих на благопристойніші; теж бачимо й тут. Тому що деякі, прийнявши це слово за назву спасительного страждання, потім пристосувавши до еллінської мови, після зміни Ф на П, і К на X, назвали цей день Пасхою2. А звичка до зміненого слова зробила його вживанішим тому, що воно подобалося слуху народу, як вислів більш благочесний.

11. Божественний апостол ще раніше за нас сказав, що весь Закон є «тінь майбутнього» (Кол. 2, 17) і умоуявлюваного. І Бог, Який говорив з Мойсеєм, коли давав про це закони, сказав: «Дивися, зроби за тим зразком, який показано тобі нагорі» (Вих. 25, 40), даючи цим зрозуміти, що видиме є деякий відтінок і накреслення невидимого. І я впевнений, що нічого не було встановлено даремно, без підстави, з метою низькою і недостойною Божого законодавства і Мойсеєвого служіння, хоча й важко для кожної тіні винайти особливий умогляд, що пояснює всі подробиці узаконеного стосовно самої скинії, мір, речовини, левітів, які носили її і служили при ній, і стосовно жертв, очищень і приношень. Це зручноспоглядальне тільки для тих, які подібні до Мойсея чеснотою і найбільше наближаються до нього вченістю. Бо і на самій горі Бог являється людям, частково Сам сходячи зі Своєї висоти, а частково нас зводячи від земної низькості, щоб Неосяжний був осягнутий смертною природою, хоча в малій мірі і наскільки для неї безпечно. Та й неможливо, щоб грубість тлінного тіла і розуму-в’язня осягла Бога не інакше, як з Божою допомогою. Тому й тоді не всі, як відомо, визнані гідними однакового чину і місця, але один визнаний гідним того, а інші — іншого, кожний же, як думаю, у міру свого очищення. А інші й поготів були відлучені, і одержали дозвіл тільки чути голос з неба; це ті, які вдачами вподібнювалися звірам і не варті були божественних таїн. 12. Втім, ми, обравши середину між ними, які зовсім грубі розумом, і тими, які занадто віддаються умоспогляданню і ширянням розуму, щоб не залишитися зовсім недіяльними й нерухливими, а також не стати допитливими надміру, не ухилитися і не відійти від припущеного предмета (одне було б щось юдейське й низьке, інше ж нагадувало б тлумачення снів, а те і інше однаково негоже), розмовлятимемо про це в міру можливості, не вдаючись у крайні безглуздості, гідні осміяння.

Роздумую ж так. Оскільки нас, які спочатку впали через гріх і сластолюбство, втягнуті навіть в ідолопоклонство і беззаконне кровопролиття, належало знову піднести і привести в первісний стан, через велике милосердя Бога, Отця нашого, Який не потерпів, щоб залишалося пошкодженим таке творіння Його руки — людина, то яким чином оновлюється вона? І що при цьому відбувається? Не схвалене сильне лікування, як неправильне і здатне завдати нових ран, через затверділу від часу пухлину; знайдений же для виправлення лагідний і людинолюбний спосіб лікування, тому що й крива гілка не виносить раптового перегину і зусилля руки, що випрямляє, і швидше може переломитися, ніж вирівнятися. Гарячий і старий кінь не терпить болісної вузди без яких-небудь лестощів і пещення. Тому дається нам на допомогу Закон, ніби стіна, поставлена між Богом і ідолами, щоб відводити від ідолів і приводити нас до Бога. І спочатку він дозволяє інше маловажливе, щоб придбати найважливіше. Дозволяє поки жертви, щоб відновити в нас знання про Бога. Потім, коли настав час, скасовує й жертви, поступовими скасуваннями премудро змінюючи нас, які вже звикли до благопокірності, приводячи до Євангелія. 13. Так і на цей випадок явився написаний Закон, що збирає нас до Христа, і така, на мою думку, причина жертв!

Але щоб ти пізнав глибину мудрості і багатства недослідимих судів Божих, самі жертви Бог не залишив зовсім неосвяченими, недосконалими й обмеженими тільки пролиттям крові, але до підзаконних жертв приєднується велика і відносно до першого Єства, так би мовити Жертва незаколювання, — очищення не малої частини всесвіту і не на короткий час, а цілого світу і навічно. Для цього береться «агнець» (Вих. 12, 5) через незлобливість і як одіяння прадавньої наготи, тому що така Жертва, за нас принесена, яка є і називається одягом нетління. Досконалий не тільки за Божеством, у порівнянні з Яким нічого немає досконалішого, але й сприйнятим єством, яке помазане Божеством, стало тим же з Помазавшим і, насмілюся сказати, разом з Богом. Чоловіча стать, тому що приноситься за Адама, краще ж сказати, тому що міцніше міцного, першого занепалого в гріх, особливо ж тому, що не має в Собі нічого жіночого, невластивого чоловікові, а навпаки, через велику владу, силою розриває дівственні і материнські узи й народжується від пророчиці чоловіча стать, як благовістить Ісая (див.: Іс. 8, 3). Однолітній, як сонце правди (Мал. 4, 2), або звідти3 виходяче, або описуване видимим і яке до Себе повертається, і як «благословенний вінець благости» (Пс. 64, 12), всюди Сам Собі рівний і подібний, а понад це і як те, чим оживотворюється коло чеснот, що непримітно між собою зливаються і розчиняються за законом взаємності і порядку. Непорочний і нескверний, тому що лікує від ганьби і від недоліків і скверни, зроблених пошкодженням, бо хоча прийняв на Себе наші гріхи і поніс хвороби, але Сам не піддався нічому, що вимагає лікування. «Він, подібно до нас, зазнав спокуси в усьому, крім гріха» (Євр. 4, 15), бо гонитель Світла, Яке «в темряві світить, і темрява не огорнула його» (Ін. 1, 5). 14. Що ще? Згадується перший місяць, або краще сказати, «початок місяців» (Вих. 12, 2), або тому, що він був таким у євреїв здавна, або тому, що зробився таким згодом, із цього саме часу, і від таїнства прийняв назву першого. «В десятий день цього місяця» (Вих. 12, 3) — це найповніше із чисел, перша з одиниць досконала одиниця і мати досконалості. Зберігається до п’ятого дня, можливо тому, що жертва моя є очисна для почуттів, від яких моє падіння і в яких боротьба, тому що вони приймають в собі жало гріха. Обирається ж не тільки від овець, але і з гіршої природи, що стоять ліворуч, «від козлів» (Вих. 12, 5), тому що заколюється не тільки за праведних, але й за грішних, і за останніх, можливо, тим більше, що маємо потребу в більшому людинолюбстві. Зовсім же не дивно, що особливо потрібний агнець у кожному домі, а якщо ні, то через бідність у складчину по домах батьківщин. Бо найкраще, щоб кожний сам собою був достатній для придбання досконалості і Богові, Який закликає, приносив жертву живу, святу, що завжди і в усьому освячується. Якщо ж ні, то має використати для цього помічників, споріднених йому за чеснотою і подібних вдачею. Це, як думаю, означає, у випадку потреби, залучати до жертви сусідів. 15. Потім священна ніч, протипоборниця цієї ночі — теперішнього нероздільного життя, ніч, у яку знищується першородна темрява, усе приходить в світло, в порядок і в свій вигляд, колишня потворність приймає благовидість. Потім тікаємо з Єгипту, похмурого гонителя — гріха, тікаємо від фараона, невидимого мучителя і від немилосердних наглядачів, переселяючись у небесний світ, звільняємося від роботи із глиною й цеглами, від складу цієї тлінної і схильної до гріха плоті, найчастіше нічим некерованої, крім тлінних помислів. Потім заколюється агнець, і чесною кров’ю запечатуються діла і розум, або сила і діяльність — ці косяки (див.: Вих. 12, 7)наших дверей, маю на увазі рух думки, яка прекрасно відкривається і закривається умоглядом, бо і для понять є деяка міра. Потім остання і найтяжча страта гонителів, справді гідна ночі: Єгипет плаче над первістками власних помислів і діл, що називається в Писанні племенем халдейським відкинутим (Іс. 48, 14) і вавилонськими дітьми, які розбиваються і знищуються об камінь (Пс. 136, 9). Скрізь у єгиптян ридання і крик, а від нас тоді відступить їхній згубник, шануючи помазання і боячись його. Потім відмова від квасного впродовж семи днів (число найбільш таємниче, що є в близькому відношенні до цього світу), відкинення давньої і застарілої омани (а не хлібної і життєвої закваски), щоб не мати при собі в дорозі єгипетського тіста і залишків фарисейського й безбожного вчення. 16. Єгиптяни будуть плакати, нам треба з’їсти агнця увечері (Пс. 136, 6), тому що в кінці віків страждання Христове. І Христос, руйнуючи гріховну темряву, увечері залучає учеників до таїнства. Не варений, але спечений (Пс. 136, 8-9), щоб у нас у слові не було нічого необдуманого і водянистого, що зручно розчиняється, але щоб воно було тверде і щільне, спокушене очищувальним вогнем, свобідне від усього грубого і зайвого, щоб добрим вугіллям, що розпалює і очищує нашу мисленну здатність, допоміг нам Той, Хто прийшов вогонь звести на землю (Лк. 12, 49), яким знищуються злі звички і поспішає розпалити його. А що буде в слові тілесного і поживного, нехай буде з’їдене і спожите з нутрощами і таємницями розуму, і піддане духовному переваренню — все від голови і до ніг, тобто до перших умоспоглядань про Божество і до останніх роздумів про втілення. Але нічого не винесемо, нічого не залишимо до ранку (Лк. 12, 10), тому що багато з наших таїнств не треба розголошувати стороннім, тому що після закінчення цієї ночі немає очищення, тому що не похвально до іншого часу відкладати тим, які прийняли слово. Як добре й богоугодне, щоб гнів не продовжувався цілий день, але припинявся до заходу сонця (чи розуміти це про дійсний час, чи таємниче, тому що небезпечно для нас бачити тих, що гніваються, після заходу Сонце правди), так цієї страви не слід залишати на всю ніч і відкладати до наступного дня. А кістки і не з’їдене, тобто для нас незрозуміле нехай не розломлюється (див.: (Лк. 12, 10), через погане розділення і розуміння (почекаю говорити про те, що кістки Ісуса не розтрощені і в історичному сенсі, хоча розпинателі й бажали прискорити смерть через суботу), і нехай не будуть викинуті і розкрадені, щоб святе не дати псам — злим терзателям слова, і не кидати свиням, як бісер, того, що в слові світле, але нехай спалиться це вогнем, яким спалюються, і всі всеспалення випробуючим і відаючим Духом, роздрібнені і збережені, а не ті, що гинуть і розсіюються по водах, як зробив Мойсей з відлитою ізраїльтянами головою тельця, на докір їх жорстокосердя.

17. Не треба залишити без уваги і спосіб споживання, бо Закон не промовчав і цього, але і про це утаємничив умогляд у букві. Споживемо жертву зі старанням, з’їдаючи із прісним хлібом з гіркими травами (Лк. 12, 8), підперезавши стегна і надівши взуття і, подібно до старців, обпершись на жезли (Лк. 12, 11). Із старанням, щоб не зробити того, що заповідь забороняє Лоту, не будемо «оглядатися назад і ніде не зупинятися в околиці цій; спасаймося на горі, щоб не загинути» (Бут. 19, 17), і щоб не затвердіти у соляний стовп від повернення до гіршого, що робиться затримкою. З гіркими травами, тому що життя у Бозі гірке і важке, особливо для початківців, і воно нехтує задоволення. Бо хоча нове «ярмо благе, і тягар легкий», як чуєш (Мф. 11, 30), але воно таке через надію і винагороду, яка незрівнянно щедріша, ніж чого заслуговувало б тутешнє злостраждання. А без цього хто не зізнається, що Євангеліє набагато тяжче і обтяжливіше від постанов Закону? Закон забороняє звершення гріхів, а нам зараховуються в провину і причини, майже як дії. Закон каже: «Не чини перелюбу» (Мф. 5, 27). А ти не май і жадання, не розпалюй пристрасті цікавим і уважним поглядом. У Законі сказано: не вбивай (Мф. 5, 21). А ти не тільки не мсти за удар, але навіть віддай себе на волю того, хто б’є. Настільки останнє любомудреніше від першого! Закон каже: не «переступай клятви» (Мф. 5, 33). А ти зовсім не клянися, ні мало, ні багато, бо клятва народжує клятвопорушення. Закон каже: «не приєднуй дома до дому, і поля до поля, пригноблюючи бідного і убогого» (Іс. 5, 8; Єз. 22, 29). А ти з готовністю віддай і придбане правдою, відкрий себе для убогих, щоб з легкістю ти взяв хрест і збагатився невидимим. 18. Стегна незв’язані і неоперезані нехай будуть у безсловесних, бо вони не мають розуму, що панує над сластолюбством (не кажу поки, що й вони знають межу природнього руху). А ти поясом і цнотливістю приборкай в собі хтивість і це іржання, як говорить Божественне Писання (див.: Єр. 5, 8), засуджуючи мерзенність пристрасті, щоб ти чистим спожив Пасху, «умертвивши земні члени» (Кол. 3, 5) і наслідуючи пояс Іоана, пустельника, Предтечі і великого проповідника істини. Знаю і інший пояс, саме військовий, що означає мужність, за яким деякі називаються добропоясниками4(Нав. 4, 13) і однопоясниками сириян (4 Цар. 24, 2). Про нього і Бог говорить, розмовляючи з Іовом: «опережи, як муж, стегна твої» (Іов. 40, 2), і дай мужню відповідь. І божественний Давид похваляється, що «Бог підперізує його силою» (Пс. 17, 33)? і самого Бога представляє він «одягненого силою і опоясаного» (Пс. 92, 1), очевидно, проти нечестивих, якщо кому не угодно розуміти під цим достаток і разом ніби обмеження сили, в якому сенсі Бог «одягається у світло, як у ризу» (Пс. 103, 2). Бо хто встоїть перед необмеженою Його могутністю і світлом? Запитую: що спільного між стегнами й істиною? Що має на увазі святий Павло, кажучи: «Станьте, підперезавши стегна ваші істиною» (Еф. 6, 14)? Чи не те, що споглядальність приборкує в нас силу жадальну і не дозволяє їй прагнути в інше місце? Тому що любов нехай і до чогось одного не дозволяє з такою ж силою прагнути інших задоволень.

19. Хто має намір вступити в святу землю, що носить на собі сліди Божі, той нехай зніме взуття, як і Мойсей на горі (Вих. 3, 5), щоб не внести чого-небудь мертвого і того, що складає середовище між Богом і людьми. Також, якщо який ученик посилається на благовістування, йому, як любомудреному і чужому всякої надмірності, необхідно не тільки не мати при собі міді, жезла і більше однієї ризи, але й бути невзутим, щоб було видно прекрасні ноги благовістуючих мир (Іс. 52, 7)і всі інші блага. Але хто тікає з Єгипту і від усього єгипетського, той має бути в чоботах, для безпеки як від чого іншого, так від скорпіонів і змій, яких у Єгипті безліч, щоб не мати шкоди від тих, що стежать за п’ятою, на яких велено нам наступати (див.: Лк. 10, 19).

Про жезл і утаємничене знамення його думаю так. Мені відомий жезл, що використовується для опори, а також жезл пастирський і вчительський, яким навертають на шлях словесних овець. Але тепер закон велить тобі взяти жезл для опори, щоб ти не спотикнувся думкою, коли чуєш про кров, страждання і смерть Бога, і думаючи стати захисником Божим, не впав у безбожжя. Навпаки, сміливо і не сумніваючись споживай Тіло і пий Кров, якщо бажаєш життя. Без невір“я слухай вчення про Плоть і, не спокушаючись, слухай вчення про страждання, стій, обпершись твердо, непохитно, ніскільки не сумніваючись перед супротивниками, ніскільки не захоплюючись вченнями ймовірності, постав себе на висоту, постав «ноги у дворах Єрусалима» (Пс. 121, 2), утверди на камені, «щоб не хиталися ноги твої» (Пс. 16, 5), що прямують до Бога. 20. Що скажеш? Так угодно було Богові, щоб ти вийшов з Єгипту, з печі залізної (Втор. 4, 20), залишив тамтешнє багатобожжя і був ведений Мойсеєм — законодавцем і воєначальником.

Запропоную тобі пораду і непристойну мені, краще ж сказати, зовсім пристойну, якщо дивитимешся духовно. Візьми у єгиптян у позику золоті й срібні сосуди і йди з ними, запасися на дорогу чужим, краще ж сказати, своїм власним. Тобі треба одержати плату за рабство цеглою; ухитрися як-небудь витребувати її, візьми в них обманом. Так! Ти тут бідував, боровся із глиною — із цим обтяжливим і нечистим тілом, будував чужі й неміцні міста, «пам’ять про які загинула з шумом» (Пс. 9, 7). Що ж? Невже вийти тобі ні з чим, без винагороди? Невже залишиш єгиптянам і чужим силам, що вони погано придбали і ще гірше марнують? Це не їхня власність, вони насильно собі привласнили, викрали в Того, Хто сказав: «Моє срібло і Моє золото» (Агг. 2, 8); Я дам його, кому хочу. Вчора належало їм — так було попущено, а нині Владика приносить і дає тобі, який використаєш добре і спасительно. Придбаємо самі собі друзів багатством несправедливим, коли зубожіємо – під час суду, візьмемо своє назад (Лк. 16, 9). 21. Якщо ти Рахіль або Лія, душа патріарша і велика, укради ідолів, яких знайдеш у батька свого, не для того, щоб їх зберегти, але щоб знищити. Якщо ти мудрий ізраїльтянин — перенеси їх у землю обітовану. Нехай гонитель вболіває і про це, і перехитрований узнає, що він марно мучив і поневолював тих, хто кращі за нього.

Якщо так зробиш, то вийдеш із Єгипту; безсумнівно знаю, що стовп вогненний і хмарний вказуватиме тобі шлях і вдень, і вночі, пустеля стане не дикою, море розділиться, фараон загрузне, дощ виллє хліб, камінь виточить воду, Амалик буде здоланий не тільки зброєю, але і войовничими руками праведників, які зображають разом і молитву, і непереможне знамення Христа, ріка зупиниться в течії, сонце стане, місяць уповільнить на шляху, стіни впадуть і без стінопробивних знарядь, передувати «будуть шершнів» (Втор. 7, 20), прокладуючи шлях Ізраїлеві і відбиваючи іноплемінників; і не продовжуючи слова, скажу, що все те, що розповідається за цим і разом із цим, буде дано тобі від Бога.

Таке свято, яке ти святкуєш нині! Такий бенкет, який пропонується тобі в день народження заради тебе Народженого і в день поховання заради тебе Постраждалого! Таке для тебе таїнство Пасхи! Це наперед написав Закон, це зробив Христос — руйнівник букви, здійснювач духу, Який Своїми стражданнями повчає страждати, Своїм прославлянням дарує можливість з Ним прославитися.

22. Залишається дослідити питання і догмат, залишений без уваги багатьма, але для мене він потребує дослідження. Кому й для чого пролита ця вилита за нас кров — кров велика і преславна Бога і Архієрея, і Жертви? Ми були під владою лукавого, продані під гріх, що сластолюбством купили собі пошкодження. А якщо ціна спокути дається не іншому кому, як тому, що тримається владою; запитую: кому й з якої причини принесена така ціна? Якщо лукавому, то як це образливо! Розбійник одержує ціну спокути, одержує не тільки від Бога, але самого Бога, за своє катівство бере таку безмірну плату, що за неї справедливо було пощадити і вас! А якщо Отцю, то, по-перше, яким чином? Не в Нього ми були в полоні. А по-друге, з якої причини кров Єдинородного приємна Отцю, Який не прийняв і Ісаака, принесеного батьком, але замінив жертвоприношення, замість обіцяної жертви давши барана? Або із цього видно, що приймає Отець не тому, що вимагав або мав потребу, але через домобудівництво і тому, що людині потрібно було освятитися людством Бога, щоб Він Сам визволив нас, подолавши мучителя силою, і підніс нас до Себе через Сина, Який є посередником і все влаштував на честь Отця, Якому виявляється Він у всьому покірним? Такі діла Христові, а більше нехай буде вшановане мовчанням.

Мідний же змій хоча й повішений проти жалячих зміїв, однак же не як образ Постраждалого за нас, але як той, що зображує протилежне, і тих, що дивляться на нього, спасає не через упевненість, що він живий, але тому, що переможений (чого й гідний був) сам умертвлений і умертвляє з собою тих, що підкорилися його силі. І яке пристойне йому від нас надгробіє? «Смерть! Де твоє жало? Пекло! Де твоя перемога?» (1 Кор. 15, 55)? Ти переможений Христом, умертвленний Життєдавцем, бездиханний, мертвий, нерухомий, бездіяльний, і хоча зберігаєш образ змія, але відданий ганьбі на висоті!

23. Але причастимося Пасхи, нині поки прообразувально, хоча і одкровенніше, ніж у Старому Завіті. Тому що підзаконно Пасха (насмілююся сказати і кажу) була ще більш неясним прообразом прообразування. А згодом і скоро причастимося досконаліше і чистіше, коли Слово буде пити з нами це «нове у Царстві Отця» (Мф. 26, 29), відкриваючи і подаючи, що нині явлене Ним в деякій мірі, бо те, що пізнається нині, завжди нове. В чому ж полягає це пиття і це споживання? Для нас у тому, щоб вчитися, а для Нього, щоб учити і передавати ученикам Своїм слово, тому що учення є їжа і для живлячого.

Але поступово і ми долучимося до закону, за Євангелієм, а не за письменами, досконало, а не недосконало, вічно, а не тимчасово. Зробимо для себе главою не земний Єрусалим, а небесну митрополію — місто, що не воїнствами нині топчеться, але прославляється ангелами. Не будемо приносити в жертву «волів і телят з рогами і копитами» (Пс. 68, 32), у яких багато мертвого і безчуттєвого. Але «принесем Богу жертву хвали» (Пс.49, 14) на небесному жертовнику з небесними ликами. Пройдемо першу завісу, приступимо до другої завіси, припадемо у Святая Святих. Скажу ще більш: принесемо в жертву Богові самих себе, краще ж, будемо щодня приносити і всякий рух. Усе приймемо заради Слова, у стражданнях наслідуватимемо Страждання, кров’ю вшануємо Кров, охоче зійдемо на хрест. Жаданні цвяхи, хоча і дуже болісні. Тому що страждати із Христом і за Христа жаданіше, ніж насолоджуватися з іншими.

24. Якщо ти Симон Киринейський, то візьми хрест і йди. Якщо ти розп’ятий з Христом, як розбійник, то, як благовдячний, пізнай Бога. Якщо Він і «до злочинців приєднаний» (Мк. 15, 28) за тебе і за твій гріх, то будь ти заради Нього виконавцем закону. І будучи розіп’ятим, поклонися Розіп’ятому за тебе, отримай користь навіть із порочного свого життя, купи смертю спасіння, увійди з Ісусом у рай, щоб узнати, звідки ти впав, споглядай тамтешню красу, а того, хто ремствує, запиши з його хулою вмерти поза. Якщо ти Йосиф Аримафейський, проси тіла у того, хто розпинає; очищення світу нехай буде твоїм очищенням. Якщо ти Никодим — нічний богошанувальник, поклади Його в гріб з пахощами. Якщо ти одна або друга з Марій або Саломія, або Іоана — плач рано, намагайся першою побачити відвалений камінь, а можливо, і ангелів, і самого Ісуса; скажи що-небудь, слухай голоси; і якщо почуєш, «не доторкайся до Мене» (Ін. 20, 17), стань здаля, вшануй Слово, але не ображайся. Він знає, кому явитися раніше за інших. Обнови воскресіння; Єві, яка впала першою, допоможи першою вітати Христа і сповістити учеників. Будь Петром і Іоаном, поспішай до гробу, йди то «скоріше, то разом» (Ін.20, 4), змагаючись добрим змаганням. Якщо перевершили тебе швидкістю, то переверти старанням, не припавши тільки до гробу, але ввійшовши всередину. Якщо, як Фома, не будеш разом із зібраними учениками, яким явився Христос, не будь невірним після того, як побачиш. А якщо не віриш, повір тим, що кажуть. Якщо ж і їм не віриш, то повір виразкам від цвяхів. Якщо сходить в пекло, сходь із Ним і ти, пізнай і тамтешні Христові таємниці: яке домобудівництво і яка причина двоякого сходження? Усіх чи всіх без винятку спасає, явившись там, чи тільки віруючих? 25. Якщо сходить на небо, то сходь із Ним і ти, будь серед ангелів, які супроводжують або зустрічають Його, накажи піднятися «вратам» (Пс. 23, 7), зробитися вище, щоб прийняти Того, Хто піднісся стражданням; здивованим через тіло і знаки страждань, без яких спустився і з якими сходить, і тому питає: хто є цей Цар слави? — відповідай: Господь міцний і сильний — сильний як у всьому, що завжди утворив і творить, так і в нинішній боротьбі і перемозі за людство; і на двократне питання дай двократну відповідь. Якщо дивуватимуться, кажучи, як у лицедійственній уяві в Ісаї: хто це йде від Едома і від земних? І чому у Безкровного і Безтілесного червлені ризи, як у винороба, що витоптав повне точило (див.: Іс. 63, 1-3)? — ти вкажи на красу одягу постраждалого тіла, прикрашеного стражданням і просвітленого Божеством, яке найбільш шановане і прекрасніше.

26. Що скажуть нам на це наклепники, злі цінителі Божества, хулителі достохвального, обійняті темрявою біля самого Світла, невігласи біля самої Мудрості, ті, за яких Христос марно помер, невдячні творіння, творіння лукавого? Це ставиш ти в провину Богові — Його благодіяння? Тому Він малий, що для тебе смирив Себе? Що до заблудлого прийшов «Пастир Добрий, Який» покладає душу за овець (Ін. 10, 11); прийшов на ті гори і пагорби, на яких приносив ти жертви, і знайшов заблудлого, і знайденого взяв на ті ж плечі, на яких поніс хрест, і прийнятого знову привів до небесного життя. І приведеного зарахував до тих, що перебувають у чині своєму? Який запалив світильник — плоть Свою, і підмів кімнату, очищаючи світ від гріха, і знайшов драхму — царський образ, завалений пристрастями; після знаходження ж драхми скликає тих, які перебувають в любові Його сили, робить учасниками радості тих, яких зробив свідками таємниці Свого домобудівництва (див.: Лк. 15, 8-9)? Що променистіше Світло йде за попереду йдучим світильником, Слово за голосом, Жених — за невістоводителем, який готує Господу «людей обраних, ревних до добрих діл» (Тит. 2, 14) і наперед очищених водою для Духа? Це ставиш за провину Богові? За те вважаєш Його низьким, що «взявши рушник, підперезався» і вмиває ноги ученикам (Ін. 13, 4-5), і вказує досконаліший шлях для піднесення — смирення? Що смиряється заради душі, що схилився до землі, щоб підняти із Собою прихилине гріхом до землі? Як не поставиш за провину того, що Він їсть із митарями і у митарів, що учнями має митарів, та й Сам щось здобуває? Що ж здобуває? Спасіння грішників. Хіба і лікаря звинуватить дехто за те, що нахиляється до ран і терпить сморід, тільки б повернути здоров’я хворим? Звинуватити і того, хто зі співстраждання нахилився до ями, щоб, за законом (див.: Вих. 23, 55 Лк. 14, 5), спасти худобу, яка упала до неї?

27. Правда, що Він був посланий, але як людина (бо в Ньому два єства; так, Він стомлювався, і голоднів, і жадав, і був у борінні, і плакав — за законом тілесної природи), а якщо посланий і як Бог, що із цього? Під посольством розумій благовоління Отця, до Якого Він відносить Свої діла, щоб вшанувати безлітнє Начало і не здатися супротивником Богові. Про Нього говориться, що зраджений (Рим. 4, 25), але написано також, що Сам Себе віддав (див.: Еф. 5, 2, 25). Говориться, що Його воскресив Отець і вознісся (див.: Діян. 3, 15; 1, 11), але написано також, що Він Сам себе воскресив і вознісся знову на небо (див.: 1 Сол. 4, 14; Еф. 4, 10) — перше через благовоління, друге через владу. Але ти виставляєш напоказ принизливе, а мовчиш про піднесене. Думаєш, що Він страждав, а не додаєш, що страждав добровільно. Скільки і нині страждає Слово! Одні шанують його як Бога і поєднують; інші ганьблять Його як плоть і відокремлюють. На кого ж більше прогнівається Він або, краще сказати, кому відпустить гріх? Чи тим, які єднають, чи тим, які розсікають злочестиво? Тому що першим належало розділити, а останнім з’єднати, — першим стосовно числа, а останнім стосовно Божества. Ти спокушаєшся плоттю? І юдеї також спокушалися. Чи не назвеш Його і самарянином? Про те, що далі, промовчу. Ти не віруєш в Його Божество? Але в Нього і біси вірували; о ти, який невірнішій від бісів і несвідоміший за юдеїв! Одні найменування Сина визнавали ознакою рівночестя, а інші пізнавали в тому, кого виганяли, Бога, бо в цьому переконувало те, що звершувалося Ним. А ти ні рівності не схвалюєш, ні Божества не сповідуєш в Ньому. Краще було б обрізатися і стати біснуватим (скажу щось смішне), ніж у необрізанні і в здоровому стані мати лукаві й безбожні думки.

Але боротьбу з ними або припинимо, якщо побажають, хоча й пізно, уцнотливитися, або відкладемо до часу, якщо не захочуть цього, але залишаться такими ж, як тепер. Нітрохи й нічого не убоїмося, подвизаючись за Тройцю і з Тройцею. 28. Тепер же потрібно нам представити короткий зміст слова. Ми одержали буття, щоб благоденствувати, і благоденствували після того, як одержали буття. Нам довірений був рай, щоб насолодитися, нам дана була заповідь, щоб, зберігши її, заслужити славу, — дана не тому, що Бог не знав майбутнього, але тому, що Він прийняв закон свободи. Ми спокушені, тому що викликали заздрість; упали, тому що переступили закон; постилися, тому що не дотримали посту, будучи переможені деревом пізнання; бо прадавня і сучасною була для нас ця заповідь, що служила ніби пестуном для душі і приборканням в насолоді; і ми їй справедливо підпорядковані, щоб дотриманням її повернути собі те, що втратили недотриманням. Ми потребували Бога, втіленого і умертвленого, щоб нам ожити. З Ним ми померли, щоб очиститися, з Ним воскресли, бо з Ним померли; з Ним прославилися, бо з Ним воскресли. 29. Багато було в той час чудес: Бог, Який розпинається, сонце, що захмарюється і знову сяє (тому що належало, щоб і творіння співчувало Творцеві), завіса, що роздиралася, кров і вода, що витекли з ребра (одна тому, що Він був людиною, інша тому, що Він був вище від людини), земля тряслася, каміння, що розпадалося заради Каменя; мерці, які воскресли для запевнення, що буде останнє і загальне воскресіння, чудеса при похованні, які чи оспіває хто достойно? Але жодне з них не вподібнюється чуду мого спасіння. Небагато крапель крові оновлюють цілий світ, і для всіх людей робляться тим же, чим буває закваска для молока, збираючи і зв’язуючи нас в єдине.

30. Але велика і священна Пасха, і очищення всього світу! Буду розмовляти з тобою, як із чимсь одушевленим. Слово Боже, і світло, і життя, і мудрість, і сила! Усі твої найменування мене радують. Народження, сходження і запечатання великого Розуму! Умоспоглядальне Слово і Людина умоспоглядальна, Яка «тримає все словом сили Своєї» (Євр. 1, 3)! Прийми тепер це слово, не перше, але, можливо, останнє моє плодоприношення; слово заразом подячне і молитовне, щоб мені не терпіти інших скорбот, крім необхідних і священних, у яких минуло моє життя. Зупини або болісну владу наді мною тіла (тому що бачиш, Господи, наскільки вона велика і тяжка), або вирок Твій, якщо від Тебе відкидаємось. Якщо ж розв’яжуся, яким бажаю, і буду прийнятий під небесний дах, то, можливо, і там покладу угодне на святий жертовник Твій, Отче і Слову, і Душе Святий. Тому що тобі подобає всяка слава, честь і держава навіки-віків, амінь.

  1. Людським єством. []
  2. Від πάσχω — стражду. []
  3. 3 небес. []
  4. За слов’янським перекладом: озброєними на війну. Точніше ж добропоясник значить тяжко озброєний, а однопоясник — легко озброєний. []

Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору