Слово 40
На святе Хрещення
1. Учора ми тріумфували пресвітлий день Світів; та й пристойно було зробити святковим день нашого спасіння, — набагато пристойніше, ніж плотським друзям щорічно святкувати дні шлюбу, народження, наречення іменем, вступу в юнацький вік, новосілля та інші урочисті дні в людей. Нині ж коротко поговоримо про хрещення і про благодатну його дію на нас; хоча вчора не зупинилося на цьому слово, бо вимагала того стислість часу, а разом і саме слово не хотіло обтяжити вас собою, тому що обтяження словом настільки ж неприязне для слуху, наскільки зайва їжа для тіла. Тим часом пропоноване заслуговує на увагу, і слово про такі речі треба слухати не поверхово, а старанно, оскільки пізнання сили цього таїнства є вже освіта!
2. Писання показує нам трояке народження: народження плотське, народження через хрещення і народження через воскресіння. Перше з них є справою ночі, рабське й пристрасне; друге є справою дня, воно свобідне, знищує пристрасті, обрізає всякий покров, що лежить на нас від народження, та зводить до небесного життя; третє страшніше й коротше від перших; воно в одну мить збере все творіння, щоб стало перед Творцем і відзвітувало у тутешньому поневоленні й способі життя, чи тільки плоті воно слідувало, чи підносилося із духом і шанувало благодать відродження. Усі ці народження, як виявляється, Христос ушанував Собою: перше — первісним і життєвим натхненням; друге — втіленням і хрещенням, коли хрестився Сам; третє — воскресінням, якого Сам став початком, і як зробився первородним між багатьма братами, так благозволив «зробитися первородним із мертвих» (Рим. 8, 29; Кол. 1, 18). 3. Але любомудрувати про два народження, саме про перше і останнє, непристойно теперішньому часу; полюбомудруємо ж про народження середнє і для нас нині необхідне, від якого одержав найменування і день Просвітлення.
Просвітлення є світлість душ, зміна життя, обіцянка доброї совісті, яка від Бога (1 Пет. 3, 21). Просвітлення є допомога у нашій немочі, відкладання плоті, слідування за Духом, спілкування зі Словом, виправлення творіння, потоплення гріха, причастя до світла, розсіювання темряви. Просвітлення є колісниця, що підносить до Бога, супутствування Христу, підкріплення віри, удосконалення розуму, ключ Царства Небесного, зміна життя, зняття рабства, визволення від пут, перетворення складу. Просвітлення (чи потрібно перераховувати багато чого?) є кращий і найвеличніший з дарів Божих. Як є назва Святая Святих і пісні пісень, оскільки останні всеосяжні й особливо важливі, так і воно світліше від всякого іншого, можливого для нас, просвітлення.
4. Але цей дар, як і Податель його Христос, називається багатьма й різними іменами; і це відбувається або тому, що він дуже приємний для нас (звичайно ж той, хто має до чого-небудь сильну любов і з задоволенням чує й імена улюбленого), або тому, що різноманіття благодіянь, що перебувають в ньому, викликають у нас і найменування. Ми називаємо його даром, благодаттю, хрещенням, помазанням, просвітленням, одягом нетління, банею оновлення, печаттю — усім, що для нас досточесне. Називаємо даром, як те, що подається тим, які нічого не приносять від себе; благодаттю, як те, що подається тим, які ще й повинні; хрещенням, тому що у воді погрібається гріх; помазанням, як щось священницьке і царське, бо помазувалися царі і священики; просвітленням, як світлість; одягом, як прикриття сорому; банею, як обмивання; печаттю, як збереження і знамення панування. Про цей дар співрадіють небеса; його славословлять ангели через спорідненість світлості; він є образ небесного блаженства; його бажаємо й ми оспівати, але не можемо, як потрібно.
5. Бог є світло найвище, неприступне, невимовне, ні розумом неосяжне, ні словом невимовне, яке просвітлює кожну розумну природу, те ж у духовному світі, що сонце в чуттєвому, в міру нашого очищення представляється, в міру уявлення збуджує до Себе любов, і в міру любові знову умоспоглядається, тільки Сам для Себе споглядальний і досяжний, а на існуюче поза Ним мало виливається. Кажу ж про світло, що споглядається в Отцеві, і Синові, і Святому Духу, Яких багатство у співприродності і у єдиному виточуванні світлості.
Друге світло є ангел — якийсь промінь або причастя першого Світла; він знаходить своє просвітлення в прагненні до першого Світла та у служінні Йому; і не знаю, чи за чином свого стояння отримує просвітлення, чи в міру просвітлення приймає свій чин.
Третє світло є людина, що відомо і язичникам; тому що світлом (φως) називають людину як вони через силу внутрішнього нашого слова, так і ми самі, які найбільше уподібнюються Богові й наближаються до Нього.
Знаю і інше світло, яким відбита або припинена первісна темрява, — цю першу основу небесного творіння, тобто як колоподібні шляхи зірок, так і небесну сторожу, що обіймає сяйвом цілий світ. 6. Першородному було дано світло і перша заповідь, тому що «заповідь є світильник, і наставляння — світло, і розсудливі повчання — шлях до життя» (Притч. 6, 23), і «тому, що Твої повеління є світлом на землі» (Іс. 26, 9), хоча заздрісна темрява, ввірвавшись, вчинила гріх. Світло також прообразувальне і співрозмірене із силами тих, що приймають; є написаний Закон, що прикриває істину і таємницю великого Світла, чому й лице Мойсеєве Ним прославляється.
Але й ще багатьма світлами прикрасимо наше слово. Світлом було і те, що з’явилося Мойсеєві у вогні, коли видіння це обпалювало, але не спалювало купину, щоб і єство показати, і силу виявити. Світло — і вказувало шлях Ізраїлю в стовпі вогненному і робило приємною пустелю. Світло — те, що захопило Іллю на вогненній колісниці і не обпалило того, хто підносився. Світло — те, що осявало пастирів, коли позачасове Світло з’єдналося з тимчасовим. Світло — і та краса зірки, що вела у Віфлеєм, щоб і волхвам указати шлях, і супроводжувати Світло, Яке вище за нас і з’єдналося з нами. Світло — Божество, що було явлене ученикам на горі, втім нестерпне для слабкого зору. Світло — видіння, яке засліпило Павла, і через ураження зцілило душевну темряву. Світло — і тамтешня світлість для тих, що очистилися тут, коли «праведники засяють, як сонце» (Мф. 13, 43), і стане Бог посередині них, богів і царів, розподіляючи й розділяючи гідність тамтешнього блаженства. Крім цього, світло у власному сенсі є просвітлення Хрещення, про яке у нас нині слово і в якому полягає велике й дивне таїнство нашого спасіння.
7. Оскільки зовсім не грішити властиво Богові — першому й нескладному єству (тому що простота мирна й безтурботна), і також насмілюся сказати, єству ангельському, або єству, найближчому до Бога, через саму близькість, а грішити є справа людська і властива земній складності (тому що складність є початком неспокою). Тому Владика не благозволив залишити Своє творіння безпомічним і зневажити ним, коли воно в небезпеці обуриться проти Нього. Але як створив неіснуючих, так відтворив те, що одержало буття. Він оновив творіння, яке божественніше й вище від попереднього, і яке для початківців є печаткою, а для досконалих віком — благодать і відновлення образу занепалого через гріх, щоб від відчаю роблячись гіршими і безперестанно захоплючись ним у більше зло; через той же відчай ми не стали зовсім поза благом і поза чеснотою і, впавши в глибину зол, як сказано, не «стали недбалими» (Притч. 18, 3), але щоб як ті, що звершують далеку путь, після заспокоєння від трудів у готелі, так і ми після відновлення охоче довершили останній шлях.
Ця благодать і сила Хрещення не потоплює світ, як у давнину, а очищає гріх в кожній людині й зовсім змиває всяку нечистоту і скверну, занесену пошкодженням. 8. Оскільки ж ми складаємося із двох природ, тобто з душі й тіла, з єства видимого і невидимого, то й очищення двояке: водою і Духом; і одне приймається видимо й тілесно, а друге водночас звершується нетілесно і невидимо; одне є образне, а друге — істинне, що й очищає самі глибини; а це допомагає першому народженню, зі старих робить нас новими, із плотських, які ми нині, богоподібними, розварюючи без вогню і утворюючи без руйнування. Бо, коротко кажучи, під силою Хрещення слід розуміти завіт з Богом про вступ в інше життя і про дотримання більшої чистоти.
І звичайно, кожний з нас найбільше має боятися і «всіляко зберігати» (Притч. 4, 23) свою душу, щоб ми не виявилися неправдомовцями стосовно цього сповідування. Бо якщо Бог, прийнятий у посередники при договорах людських, затверджує їх, то як небезпечно зробитися порушником завітів, які укладені нами із Самим Богом, і бути винними перед істиною не тільки в інших гріхах, але й у самій неправді? Притім, немає іншого ні відродження, ні відтворення, ні відновлення у прадавній стан. Хоча, скільки можна, ми домагаємося його з багатьма зітханнями й слізьми, і хоча через це закриваються із труднощами рани, принаймні за моїм визначенням і статутом (точно віримо, що закриваються, навіть бажали б, щоб згладились і сліди ран; бо сам я маю нестаток у милосерді). Втім, краще не мати потреби у другому очищенні, але встояти в першому, яке, як знаю, для всіх спільне і неважке, і однаково відкрите рабам і господарям, бідним і багатим, низьким і високим, шляхетним і неблагородним, боржникам і не боржникам, як вдихання повітря і розлиття світла, черговість пір року, розглядання світобудови — це велика і спільна для всіх нас насолода, а також і рівні долі віри. 9. Бо страшно замість неважкого лікування вживати важче, відкинувши благодать милосердя, робитися предметом покарання і винагороджувати за гріх виправленням. Та й скільки потрібно пролити сліз, щоб вони зрівнялися із джерелом Хрещення? І хто поручиться, що смерть чекає нашого лікування? Що перед судилищем ми станемо вже не боржниками, що не мають потреби в тамтешньому випробуванні вогнем? Можливо, ти, добрий і людинолюбний садівник, будеш молити Господа ще зглянуться на смоківницю й не рубати її, як звинувачену в безплідді (див.: Лк. 13, 6), а дозволити обкласти її гноєм — слізьми, зітханнями, молитвами, лежанням на голій землі, бдіннями, виснаженням тіла і виправленням через сповідь і самопринижене життя. Але невідомо, чи пощадить її Господь як ту, що дарма займає місце, тим часом як інший має потребу в милосерді й робиться гіршим від довготерпіння до неї.
Із Христом погрібаємося через хрещення, щоб з Ним і повстати; з Ним зійдемо, щоб з Ним піднятися і на висоту; з Ним піднесімось, щоб і прославитися з Ним! ю. Якщо після хрещення спокушатиме тебе ворог світла і спокусник (а він спокушатиме, бо спокушав Слово і Бога мого, введений в оману зовнішнім покривом, спокушав приховане Світло, введений в оману видимістю), то маєш, чим перемогти його. Не бійся подвигу, протистав воду, протистав Духа, цим погасяться «всі розпечені стріли лукавого» (Еф. 6, 16). Тому що тут Дух, і навіть «Дух, що роздирає гори» (3 Цар. 19, 11); тут вода, і навіть вода, що гасить вогонь. Якщо спокусник представить тобі нестаток (як насмілився і Христу) і вимагатиме, щоб «каміння хлібами сіпало» (Мф. 4, 3), збуджуючи тим голод; вдай, що не знаєш його намірів. Навчи його тому, чому він ще не довчився; протистав йому слово життя, яке є хліб, що посилається з неба і дарує життя світові. Якщо спокушає тебе марнославством (як і Христа, звівши на крило храму і сказавши: «кинься вниз» на доказ Божества (Мф. 4, 5-6); не скидай себе звеличуванням. Якщо це придбає — не зупиниться на тому: він ненаситний, на все поширюється, зваблює добрим і закінчує лукавством — такий спосіб його боротьби! Навіть і Писання знає цей душегубець; з одного місця скаже: написано про хліб, з іншого: написано про ангелів. Написано-бо, — каже, — ангелам Своїм звелить і «на руках понесуть тебе» (Пс. 90, 12). О хитромудрий на зло, для чого не домовив і наступного (я твердо пам’ятаю це, хоча й промовчиш ти), що, захищений Тройцею, наступлю на тебе — гаспида й василиска (Пс. 90, 13) — і буду топтати змію і скорпіона (Лк. 10, 19)? Якщо ж долатиме тебе ненаситністю, в одну мить часу показуючи зору всі царства, які йому належать, і вимагати поклоніння, знехтуй ним, як жебраком, і з надією на печать1 скажи: «Я сам образ Божий, ще не розгубив небесної слави, як ти через звеличання; я у Христа одягнувся, у Христа прообразився хрещенням; ти поклонися мені». І ворог, як твердо знаю, переможений і осоромлений цими словами, як відступив від Христа — першого Світла, так відступить і від просвітлених Ним.
Це дарує купіль хрещення тим, що відчули її силу! Такий бенкет пропонує вона тим, які мають голод блага! 11. Отже, будемо хреститися, щоб перемогти; долучимося до очищувальних вод, які обмивають краще від іссопа, очищають краще від законної крові, які священніші, ніж «попіл телиці, що через окроплення освячує осквернених» (Євр. 9, 13), що має силу тільки на час очищати тіло, а не знищувати зовсім гріх. Бо яка була б потреба очищатися тим, які одного разу очищені? Хрестимося нині, щоб не потерпіти примусу завтра; не віддалятимемо від себе благодіяння, як образу; не чекатимемо, поки зробимося гіршими, щоб прощено було нам більше; не будемо Христоторгівцями і Христопродавцями, не обтяжуватимемо себе поверх того, що можемо понести, щоб не потонути разом з кораблем і не піддати аварії корабля благодать, занапастивши все, коли сподівалися одержати більше. Поспішай до дару, поки ще володієш розумом; поки не хворий і тілом, і духом або не здаєшся хворим для присутніх, хоча ти й здоровий розумом; поки твоє благо не в чужих руках, а ти сам господар йому; поки язик твій не запинається, не охолов і може ясно вимовити (не кажу вже про більше) слова тайноводства; поки можеш зробитися вірним так, щоб інші не здогадувалися тільки про це, але упевнившись у тому, не шкодували про тебе, а догоджали тобі, поки дар для тебе очевидний, а не сумнівний, благодать торкається глибин, а не тіло обмивається на поховання; поки немає близько тебе сліз — ознак твого відходу, або тільки на догоду тобі стримують їх, а дружина й діти бажають продовжити хвилину розлуки й домагаються останніх від тебе слів; поки немає при тобі невмілого лікаря, який обіцяє кілька годин життя, що не в його владі, який нахилом голови визначає надію на зцілення, який вміє розмірковувати про хворобу після смерті; віддаленням від тебе або вимагає велику плату, або дає знати про безнадійність; поки не сперечаються про тебе хреститель і користолюбець, поспішаючи один тебе напутствувати, а другий — вписатися до тебе в спадкоємці, хоча час не дозволяє ні того, ні іншого. 12. Для чого чекаєш благодіяння від гарячки, а не від Бога? Від часу, а не від розуму? Від підступного друга, а не від спасаючої любові? Не від власної волі, а від примусу? Не від свободи, а від крайнощів обставин? Чому потрібно тобі від іншого довідуватися про свій відхід, а сам не прагнеш подумати про нього, як про той, що настав? Чому домагаєшся лікування, яке ніскільки не допоможе? Чекаєш поту, що обіцяє перелом хвороби, коли, можливо, близький піт смертний? Зціляй сам себе до настання потреби; пошкодуй про себе ти — близький цілитель недуги. Прибережи сам для себе істинно спасительне лікування. Поки пливеш при попутному вітрі, бійся аварії корабля і, маючи помічником страх, менше постраждаєш при самій аварії корабля. Нехай дар приймається з торжеством, а не із плачем; нехай талант віддається в обіг, а не заривається в землю; нехай буде який-небудь проміжок між благодаттю і кончиною, щоб не тільки загладилися погані письмена, але й були написані на їхньому місці кращі, щоб тобі мати не тільки благодать, але й винагороду, не тільки уникнути вогню, але й успадкувати славу, яку здобуває дар, відданий в обіг. Тільки низькі духом вважають великою справою уникнути покарання, а піднесені духом домагаються і нагороди.
13. Мені відомі три ступені в тих, що спасаються: рабство, найманство і синівство. Якщо ти раб, то бійся побоїв. Якщо найманець, одне май на увазі — одержати. Якщо стоїш вище за раба і найманця, навіть син, соромся Бога як батька, роби добро, тому що добре коритися батькові. Хоча б ти нічого не сподівався одержати, догодити батькові саме по собі нагорода. Нехай не явимося такими, що зневажають цим! Як нерозважливо захоплювати собі майно, а відкидати здоров’я; очищати тіло, а очищення душі мати тільки в запасі; шукати свободи від земного рабства, а небесного не бажати; покладати всі старання, щоб дім і одяг були пишні, а не турбуватися, щоб самому стати гідним більшого; мати старання благодіяти іншим, а не бажати зробити добро собі! Якби благо це купувалося на гроші, ти не пошкодував би ніяких скарбів. А якщо пропонується з людинолюбства, зневажаєш готовністю благодійства.
Всякий час пристойний для обмивання, тому що повсякчас осягає смерть. Гучно волаю до тебе з Павлом: «Ось нині благоприємний час, ось нині день спасіння» (2 Кор. 6, 2); а словом нині означає він не якийсь відомий час, всякий. І ще: «Встань, сплячий, і воскресни з мертвих, і освітить тебе Христос» (Еф. 5, 14), хто припиняє гріховну ніч, тому що в «вночі надія зла», — каже Ісая (Іс. 28, 19), і корисніше бути прийнятим вранці. 14. Цей, коли час; збирай і руйнуй житниці, також коли час; і сади впору, і збирай виноград зрілий; сміло пускай у море корабель навесні та вводь його в пристань, коли настає зима і починає бушувати море. Нехай буде в тебе час війни і час миру, шлюбу і безшлюбності, дружби й розбрату, якщо й він тобі потрібний, і взагалі час кожний справі, якщо скільки-небудь можна вірити Соломону (див.: Еккл. 3, 1-8). А вірити йому треба, бо порада корисна. Але своє спасіння роби завжди, і всякий час нехай буде благовчасним для хрещення.
Якщо, минаючи теперішній день, постійно маєш на увазі завтрашній, і такими недовгими відстрочками тримає тебе у владі своїй за звичаєм своїм лукавий, вселяючи: «Віддай мені теперішнє, а Богові майбутнє; мені юність, а Богові старість; мені роки задоволень, а Йому ні до чого не придатний вік»; то в якій ти небезпеці! Скільки несподіваних випадків! Або війна знищила, або землетрус придушив руїнами, або море поглинуло, або звір викрав, або хвороба погубила, або крихта, що застрягла в горлі (бо найлегше вмерти людині, хоча й високо думаєш про те, що ти образ), або зайве вживання пиття, або рвучкий вітер, або кінь, що поніс, або зловмисно приготовлена отрута, а можливо, і замість спасительної виявилася шкідливою, або суддя нелюдяний, або невблаганний виконавець страти, або скільки ще таких випадків, від яких у найшвидшому часі буває смерть, і жодні спроби не в силі зупинити її! 15. Якщо ж обгородиш себе печаттю, убезпечиш свою майбутність кращою і дієвою допомогою, ознаменувавши душу й тіло миропомазанням і Духом, як у давнину Ізраїль сильною і охороняючою первістків кров’ю і помазанням (див.: Вих. 12, 13), що тоді може з тобою статися? І скільки для тебе зроблено! Слухай, що сказано в Притчах: «Коли ляжеш спати, — не будеш боятися; і коли заснеш,- сонтвій приємний буде» (Притч. 3, 24). Що й у Давида благовіститься? «Не побоїшся страху вночі, ані стріли, щолетить удень. Ані пошести, що ходить у темряві, ані напасти духа зла опівдні» (Пс. 90, 5-6). Це й за життя дуже важливо для твоєї безпеки (і злодієві нелегко спокуситися на вівцю, на якій покладено знак, а ту, що не має на собі знака, без побоювання украдуть), і після відходу із життя — прекрасний похоронний покров, який світліший від всякого одягу, дорожчий від золота, чудесніший від гробниці, священніший від безплідних насипів, благовчасніший від спілих початків, що всі мерці приносять у дар мерцям, перетворивши звичай на закон. Нехай усе в тебе загине, усе буде викрадено: гроші, майно, престоли, почесті, і що ще стосується земної круговерті; але ти безпечно закінчиш своє життя, не втративши жодного із засобів, дарованих тобі Богом на спасіння.
16. Але ти побоюєшся, щоб не розтліти в собі благодаті, і тому відкладаєш очищення, як той, що не має іншого? Що ж? Чи не боїшся, що піддасися небезпеці під час гоніння і втратиш краще надбання — Христа? Невже із цієї причини уникатимеш того, щоб і християнином стати? Нехай покине тебе такий страх нездорової людини, таке міркування, пошкоджене розумом! Яка необережна, якщо можна так сказати, обережність! Яке підступне хитрування лукавого! Він справжня темрява і прикидається світлом, коли не може досягти, нападаючи відкрито, будує невидимий підступ; і будучи лукавим, вдає із себе доброго порадника, щоб хоч яким засобом неодмінно здолати, а нам в жодному випадку не уникнути його наклепів. Те ж, очевидно, будує він і тут. Не маючи можливості явно переконати тебе знехтувати хрещенням, шкодить тобі вигаданою обережністю, щоб тобі, чого ти боявся, коли сам не помічаєш, потерпіти те від страху, і оскільки ти побоювався розтлити дар, саме через побоювання втратиш дар. Такий ворог; і ніколи не залишить своєї двоєдушності, поки бачить, що ми поспішаємо до неба, звідки він упав. Але ти, людина Божа, проникай у злі наміри супротивника; у тебе боротьба із сильним і за справу найважливішу, не бери в порадники ворога; не зневажай тим, щоб іменуватися й бути вірним.
Доки ти оголошений, доти стоїш напередодні благочестя; а тобі треба ввійти всередину, пройти двір, бачити Святиню, припасти поглядом у Святеє Святих, бути з Тройцею. Велике те, за що в тебе боротьба; велике потрібно тобі й огородження. Протистав щит віри; ворог боїться, коли вступаєш у бій зі зброєю. Для того він бажає бачити тебе оголеним від благодаті, щоб зручніше було перемогти беззбройного й нічим не захищеного. Він торкається всякого віку, всякого роду життя, тому відбивай його у всьому.
17. Якщо ти молодий, стань зі споборниками проти пристрастей, вступивши у воїнство Боже, мужайся проти Голіафа, полони тисячі й десятки тисяч. Так користуйся віком і не потерпи, щоб зів’янула твоя юність, умертвлена недосконалістю віри.
Ти старий, і близький для тебе необхідний усім термін, вшануй сивину й відповідною їй розсудливістю винагороди за неміч, яку маєш тепер, надай допомогу недовгим своїм дням; довір старості очищення. Навіщо в глибокій старості й при останньому подиху боїшся властивого юності? Чи чекаєш, щоб обмили тебе мертвого, що викликає не стільки жалю, скільки ненависті? Чи любиш залишки задоволень, сам будучи залишком життя? Соромно, знемагаючи віком, не знемогти похіттю, але або дійсно їй віддаватися, або здаватися похітливим, відкладаючи очищення.
У тебе є дитина? Не давай часу підсилитися пошкодженню; нехай освячена буде в дитинстві й з юних нігтів присвячена Духові. Ти боїшся печатки через неміч єства, як легкодуха й маловірна мати? Але Анна і до народження обіцяла Самуїла Богові, і після народження невдовзі посвятила, і виховала для священної ризи, не боячись людської немочі, але віруючи в Бога. Немає жодної тобі потреби в привісках і нашіптуваннях, разом з якими входить лукавий, залучаючи до себе від легковірних благоговіння, властиве Богові. Дай своїй дитині Тройцю — це велике й добре сховище2.
18. Що ще? Чи зберігаєш ти цнотливість? Запечатай очищенням, зроби її спільницею і співрозмовницею в житті; нехай вона керує тобою і життям, і словом, і кожним членом, кожним рухом, кожним почуттям. Ушануй її, щоб вона прикрасила тебе; нехай покладе на голову твою прекрасний вінок благодаті, доставить тобі чудовий вінець (Притч. 4, 9). Ти зв’язав себе узами шлюбу, зв’яжи також і печаткою. Зроби своєю співмешканкою цю охоронительку цнотливості, яка набагато надійніша за багатьох євнухів, багатьох придверників.
Якщо ти ще не з’єднався з плоттю — не бійся здійснення, ти чистий і після одруження. Я беру на себе відповідальність; я з’єднатель, я невістоводитель. Бо шлюб не непорочний тільки тому, що непорочність чесніша від нього. Я буду уподібнюватися до Христа, чистого Невістоводителя і Нареченого, Який чудодіє на шлюбі і Своєю присутністю надає честь шлюбу. Нехай буде тільки шлюб чистий і без домішки нечистих побажань. Про одне тільки прошу: прийми дар, як огородження, і дару принеси від себе чистоту на час, поки тривають дні, установлені для молитви, які чесніші від робочих днів, і то через взаємні умови і згоду (див.: 1 Кор. 7, 5). Бо не закон пропонуємо, а даємо пораду і хочемо взяти щось із твого для тебе ж і для загальної вашої безпеки.
Коротко ж кажучи: немає роду життя, немає стану, для якого б хрещення не було найкорисніше. Хто має владу — прийми вузду; раб — рівночестя, сумуючий — втіху, благодушний — керування, убогий — багатство, що не викрадається, хто має достаток — прекрасне розпорядження тим, що має. Не умудряйся, не хитруй проти свого спасіння. Хоча й обманюємо інших, але самих себе обманути неможливо. Та й найбільш небезпечна й безрозсудна річ — грати самим із собою.
19. Але ти живеш у суспільстві, від спілкування з людьми не без осквернення; тому страшно, щоб не виснажилося Боже до тебе милосердя? Відповідь на це проста. Якщо можна, тікай із торговища зі своїм добрим супутником. Підв’яжи собі крила орлині, або, властивіше скажу, голубині, бо тобі до кесаря і належного кесареві, поки не спочинеш там, де немає ні гріха, ні очорнення, ні змія, що жалить на шляху й перешкоджає тобі йти у Бозі. Вирви душу свою зі світу, тікай від Содома, тікай від пожежі, іди не озираючись, щоб не закам’яніти в соляний стовп, спасайся на горі, щоб і тебе не осягла разом загибель. Якщо ж ти уже невільний в собі й зобов’язався необхідними узами, то скажи сам собі, або, краще, я тобі скажу: прекрасніше за все сподобитися блага й зберегти очищення. Якщо ж неможливо поєднати те й інше, то краще іноді очорнити себе трохи мирськими обов’язками, ніж зовсім позбавитися благодаті, як краще, думаю, одержати іноді догану від батька й господаря, ніж бути ним зовсім відкинутим, і краще осяюватися декількома променями, ніж бути в повній темряві. А розсудливому властиво обирати як із благ більші й досконаліші, так і із зол менші й найлегші. Тому не дуже бійся очищення. Оскільки праведний і людинолюбний Суддя наших діл завжди цінує наші заслуги, відповідно до роду життя кожного. І неодноразово той, хто, живучи у світі, мав успіх не в багато чому, мав перевагу перед тим, хто ледь не у всьому мав успіх, живучи на волі, бо, думаю, більше заслуговує здивування в узах йти повільно, ніж бігти, не маючи на собі ваги, і, ідучи по бруду, трохи забруднитися, ніж бути чистим на чистому шляху. На доказ же слова скажу, що блудницю Раав виправдало тільки одне страннолюбіє, хоча вона й не схвалюється ні за що інше, і митаря, ні за що інше не похваленого, одне піднесло, саме смирення, щоб ти навчився не відразу зневірятися в собі.
20. Але скажеш: «Яка мені користь передчасно зв’язати себе хрещенням і поспішністю позбавити себе приємностей життя, коли можна насолодитися задоволеннями і потім сподобитися благодаті? Тому що ті, які почали раніше трудитися у винограднику, не отримали жодної переваги, але їм дали плату, рівну з останніми» (Мф. 20, 1-15). Ти, що кажеш це, хоч чиє б було таке міркування, позбавив нас труда, відкривши не без скорботи таємницю своєї затримки і не схвалюючи тебе за погану справу, хвалю за зізнання. Але вислухай і пояснення притчі, щоб через недосвідченість ти не отримав шкоди від Писання. По-перше, тут мова йде не про хрещення, а про віруючих, які вступають у добрий виноградник — Церкву в різні часи, бо в який день і годину хто увірував, з того самого і зобов’язаний трудитися. Потім ті, що прийшли раніше, хоча більше пожертвували, якщо міряти труд, але не більше, якщо міряти бажання; а можливо, останні й більше заслужили, хоча таке судження і трохи дивне. Причиною пізнього вступу у виноградник було пізніше покликання для його оброблення. Розглянемо ж, яка була різниця у всьому іншому. Перші увірували й прийшли не раніше, як після оголошення їм умовної плати; а останні приступили до діла без договору, що слугує ознакою більшої віри. Перші виявили в собі заздрість і схильність до ремства, а останні не звинувачуються ні в чому подібному. І те, що дано першим, при всьому їхньому лукавстві, була плата; а те, що дано останнім, — милість; чому перші, викриті ще в нерозумності, справедливо позбавлені більшого. Запитується: що було б їм, якби вони спізнилися? Очевидно, рівна з іншими плата. Отже, за що ж скаржаться на того, хто дає плату, нібито він не зрівняв працівників, давши порівно? Усе це зменшує ціну поту, пролитого першими, хоча вони й раніше почали трудитися. Із чого видно, що розділення плати порівну було справедливе; тому що волевиявлення вимірювалося нарівні з працею. 21. Але якщо притча, за твоїм тлумаченням, алегорично зображає силу обмивання, що перешкоджає, прийшовши раніше і перетерпівши спеку, не заздрити останнім, щоб ти мав перевагу і в цьому самому — у людинолюбстві, і одержав винагороду як борг, а не як дар? Нарешті винагороду отримують ті працівники, які ввійшли у виноградник, а не навколо нього ходять. А є небезпека, щоб з тобою не трапилося останнього. Тому, якби ти знав, що сподобишся дару при таких роздумах, коли зловмисно трохи скорочуєш свою працю, то пробачливо було б вдаватися до таких розрахунків і бажати щось виторгувати у людинолюбства Владики, не кажу вже, що більша праця сама по собі є більшою нагородою для людини, у якої серце не зовсім віддане корчмівству. Якщо ж загрожує тобі небезпека через таку торгівлю зовсім не ввійти у виноградник, і, вигадуючи мале, можеш зазнати збитку в головному, то повір моїм словам і, залишивши неправильні тлумачення і заперечення, без розрахунків приступи до дару, щоб не втратити життя раніше сповнення надій і не пізнати на досвіді, що подібні лжемудрування робив ти сам проти себе.
22. «Що ж? — скажеш, — хіба Бог не милосердний? Він знає думки, досліджує налаштування і бажання хреститися хіба не приймає за саме хрещення?» Ти говориш схоже на загадку, якщо в Бога, через Його людинолюбство, непросвітлений є те ж, що просвітлений або з тим, хто ввійшов у Царство Небесне, рівний і той, хто бажає тільки одержати його, хоча і не творить діл Царства. Але насмілюся сказати про це, що думаю; вважаю ж, що погодяться зі мною й інші, які мають розум. Із тих, які прийняли дар, одні були зовсім далекі від Бога й спасіння, вдавалися в усі види пороку й намагалися бути порочними. Інші були ніби наполовину погані й трималися середини між чеснотою і пороком; вони хоча робили зло, однак не схвалювали зробленого, як хворі гарячкою не хвалять своєї хвороби. Інші ж і до здійснення були гідні похвали, або від природи, або тому, що власним старанням очищали себе до хрещення, а після здійснення виявилися ще кращими й обережнішими; наперед очищали себе, щоб одержати благо, а дотримували більшої обережності, щоб зберегти його. З усіх них кращі за зовсім поганих ті, які відстали трохи від пороку, а кращі за тих, які трохи відстали, більш ревні і наперед підготували себе до хрещення, тому що мають деяку перевагу, саме діяльність; а хрещення, згладжуючи гріхи, не знищує заслуг. Але краще за всіх перерахованих ті, які обробляють і саму благодать і готують себе до можливо більшої краси. 23. Так само між тими, які не приймають хрещення, одні зовсім подібні до худоби або звірів, через свою нерозумність або лиху вдачу. Понад інше зло в них є і те, що вони, як думаю, не дуже поважають і дар хрещення, але дійсно як дар, якщо даний їм, люблять, і якщо не даний, нехтують. Інші хоча й шанують дар, але баряться прийняти його, то через недбальство, то через нестриманість. Інші навіть не мають можливості й прийняти дар, або, можливо, через малолітство, або через якийсь зовсім незалежний від них збіг обставин, через що не сподобляються благодаті, хоча б самі того й бажали. І як між першими ми знайшли велику різницю, так знаходимо й між останніми. Ті, які зовсім нехтують, гірші за нестриманих і недбайливих; а останні гірші за тих, які через незнання або через примус втрачають дар, тому що зроблене з примусу є не що інше як невільний гріх, і думаю, що одні будуть покарані як за інші пороки, так і за презирство хрещення. Інші ж хоча будуть покарані, але менше, бо не стільки через лиху вдачу, скільки через незнання не отримали хрещення. А останні не будуть у праведного Судді ні прославлені, ні покарані, тому що, хоча не запечатані, однак і не злі, і більше самі потерпіли, ніж завдали шкоди. Тому що не кожний, невартий покарання, гідний уже й честі; так само як не кожний невартий честі уже гідний покарання. Розгляну й наступне. Якщо ти визнаєш убивством тільки намір убити, без звершення вбивства, то вважай хрещеним того, хто бажав хреститися, але який не хрестився насправді. Якщо ж не визнаєш першого, то чому треба визнавати останнє? Не бачу причини. Але якщо хочеш, розсудимо й так. Якщо достатньо бажання замість сили хрещення, і за одне бажання присуджуєш собі славу, то й замість слави задовольняйся тільки бажанням. І яка для тебе шкода не сподобитися її, коли маєш бажання?
24. Отже, оскільки ви чули голоси ці, «приступіть до нього і просвітитеся, і лиця ваші не посоромляться» (Пс. 33, 6) через те, що не досягли благодаті. Прийміть просвітлення, поки є час, «щоб темрява вас не огорнула» (Ін. 12, 35), віддаливши від просвітлення. Настане ніч, і тоді після відходу звідси ніхто не може робити. Перше є слово Давида, а останнє — істинного Світла, «що освітлює кожну людину, яка приходить у світ (Ін. 1, 9). Подумайте, що й Соломон жорстоко докоряє вам, недбайливим і повільним: «Доки ти, лінивцю, будеш спати? коли ти встанеш від сну твого?» (Притч. 6, 9). Придумуємо те й інше, «щоб виправдовувати гріхи» (Пс. 140, 4). «Чекаю дня Світил; більше поважаю Пасху; дочекаюся П’ятидесятниці; краще із Христом просвітитися; із Христом повстати в день воскресіння; вшанувати явлення Духа». Що ж потім? Кончина прийде раптово, у день, у який не очікував, і в годину, у яку не думав (Лк. 12, 46). А при тобі подорожній — бідність (Притч. 6, 11) благодаті, і ти будеш голодним серед такого багатства благості. Тобі треба в протилежному пожинати протилежне, у невсипущій праці — жнива і у джерелі — прохолоду, подібно до томимого сильною спрагою, який старанно біжить до джерел і стомлення від дороги вгамовує водою, а не терпіти долі Ісмаїла, не нудитися спрагою від безводдя або, за прислів’ям, не мучитися спрагою біля джерела. Недобре минути торговище і потім шукати покупок; недобре пройти повз манни і потім побажати їжі; поганий запізнілий жаль, погано тоді вже відчути свою втрату, коли немає засобу відвернути її, тобто після відходу звідси, за гірким висновком того, що зроблене кожним у житті, після покарання грішників і прославляння очищених. Тому не баріться приступати до благодаті, а поспішайте, щоб не випередив вас розбійник, не пришвидшив перелюбник, не взяв перед вами переваги лиходій, не випередив блага вбивця, митар, блудник або хто-небудь із тих, які беруть Царство силою і по-хижацькому (див.: Мф. 11, 12), а воно, через благість, добровільно терпить насильство й розкрадання. Будь повільний на злу справу, а швидкий до спасіння, люб’язний, як переконую я. 25. Тому що однаково погані готовність на гірше і повільність до кращого. Якби покликали тебе бенкетувати — не поспішай; якби відректися від віри — тікай геть; якби в збіговиську зловмисних людей сказали тобі: «Йди з нами, зробимо засідку для убивства, підстережемо непорочного без вини» (Притч. 1, 11), — не прихиляй і слуху. Тому що придбаєш від цього дві досить великі користі: і їх напоумиш про гріх, і сам позбудешся поганого співтовариства. Але якщо каже тобі великий Давид: «Прийдіть, у радості заспіваємо Господу, виголосимо славу Спасителю нашому» (Пс. 94, 1); або інший пророк: «прийдіть, і зійдемо на гору Господню» (Іс. 2, 3), або Сам Спаситель: «Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас» (Мф. 11, 28); і ще: встаньте, підемо звідси (Ін. 14, 31) світлі світлом, засяявши «чистіше за сніг, біліше за молоко; вони були тілом кращі за корал, вигляд їх був, як сапфір» (Плач. 4, 7), то не будемо ухилятися й баритися. Зробимося Петром і Іоаном: як вони поспішали до гробу і на воскресіння, так і ми поспішимо до купелі хрещення; підемо то разом, то швидше один від одного (див.: Ін. 20, 4), намагаючись передбачити благо. І не кажи: «Піди і прийди знову, і завтра я хрещуся, коли ти маєш при собі» (Притч. 3, 28).
«Нехай прийде мати, нехай прийде батько, прийдуть брати, дружина, діти, друзі — всі, що для мене дорогі, і тоді спасуся, а тепер ще не час мені стати світлим». Але бійся, щоб не стали спільниками плачу ті, яких ти сподівався мати спільниками веселощів. Якщо вони з тобою — добре; а якщо ні — не очікуй. Соромно казати: «Де моє приношення після хрещення? Де світлий одяг, в якому б просвітився хрещенням? Де потрібне для прийняття моїх хрестителів, щоб і в цьому не присоромити себе?» Але це, як бачиш, дуже необхідне, і без цього благодать применшиться! Не займайся дріб’язковим у справах важливих; не віддавайся низьким почуттям; таїнства важливіші від видимого; самого себе принеси в дар, у Христа одягшись, нагодуй мене своїм життям: такій гостинності я радий, це угодно і Богові, Який дарує найбільші блага. З великого для Бога нічого нема, чого б не дав і убогий, щоб убогі і в цьому не відставали, не маючи, чим змагатися з багатими. І хоча в іншому є різниця між багатим і убогим, однак тут хто старанніший, той і багатший. 26. Ніщо нехай не перешкоджає тобі йти вперед, ніщо нехай не відволікає назад твою старанність. Поки бажання сильне, отримуй бажане; поки гаряче залізо, загартовуй його в холодній воді, щоб не зустрілося чого для припинення твого бажання. Я Филип — будь євнухом Кандакиї. Скажи й сам: «Ось вода. Що перешкоджає мені хреститись?» (Діян. 8, 36)? Лови випадок, будь радий благу. І сказавши, хрестися, і хрестившись, спасайся. Хоча б ти був чорний тілом, стань білим душею; отримай спасіння, вище від якого немає нічого, нічого досточеснішого для тих, що мають розум.
Не кажи: «Мене має хрестити єпископ, притім митрополит і єрусалимський (благодать не від місця, а від Духа), крім того, хто-небудь із людей шляхетних, оскільки небезпечно, щоб моя шляхетність не була принижена хрестителем; або хоча священик, але безшлюбний, людина стримана і ангельського життя, тому що нестерпно, якщо осквернюсь під час очищення». Не вникай у достовірність проповідника або хрестителя. У них є інший Суддя, Який випробовує і невидиме, бо «людина дивиться на лице, а Господь дивиться на серце» (1 Цар. 16, 7). А для очищення тебе кожний гідний віри, тільки був би він з тих, що отримали на це владу, не засуджених явно і не відчужених від Церкви. Не суди суддів ти, що потребуєш лікування, не розбирай гідності тих, що очищають тебе, не вибирай, дивлячись на батьків. Хоча один від одного кращий або нижчий, але кожний вище від тебе. Подумай так: два персні, золотий і залізний, і на обох вирізаний той самий царський лик, і обома зроблені печатки на воску. Чим одна печатка різниться від іншої? Нічим. Розпізнай речовину на воску, якщо ти мудріший за інших. Скажи: який відбиток залізного і який золотого персня? І чому він однаковий? Бо хоча речовина різна, але в накресленні немає різниці. Так і хрестителем нехай буде в тебе кожний! Тому що хоча б один перевершував іншого по життю, але сила хрещення рівна, і однаково може привести тебе до досконалості кожний, хто наставлений у тій же вірі.
27. Не гребуй хреститися разом багатий з бідним, шляхетний з худорідним, господар з тим, який дотепер раб його. Ти не виявиш стільки смиренномудрія, скільки Христос, в Якого нині хрестишся, Який для тебе прийняв і образ раба. З того дня, в який оновишся, всі старі відмінності минули, всі однаково одягаються в Христа.
Знаючи, як хрестив Іоан, не соромся сповідати свій гріх, щоб, піддавшись сорому тут, уникнути його там; тому що й сором є частина тамтешнього покарання. Доведи, що ти дійсно зненавидів гріх, перед усіма відкривши й виставивши його на ганьбу.
Не нехтуй лікування заклинанням, не нарікай на його тривалість, і це є випробування щирості, з якою ти приступаєш до хрещення. Що ж, якщо й стільки потрудишся, скільки ефіопська цариця, яка прийшла від меж землі, щоб бачити премудрість Соломона? І тут більший Соломона для розуміючих справу досконало (Лк. 11, 31).
Нехай не лякають тебе ні дальність шляху, ні просторість моря, ні вогонь, якщо він на дорозі, ні інше що-небудь, мала або велика перешкода, щоб сподобитися благодаті. Якщо ж без усякого труда, без усяких втрат, можна тобі одержати бажане, то як нерозумно відкладати дар! Сказано: «Спраглі! Ідіть усі до вод; так наказує тобі Ісая, «у яких немає срібла, йдіть, купуйте і споживайте; йдіть, купуйте без срібла» (Іс. 55, 1). Яка швидкість у людинолюбстві! Яка зручність для купівлі! Потрібно тільки побажати благо, і воно надходить у продаж; саме прагнення приймається за велику ціну. Господь жадає, щоб Його жадали, напоїть бажаючих пити, приймає за благодіяння, якщо просять у Нього благодіяння, доступний, великодаровитий; з більшою приємністю дає, ніж інші приймають. Тільки не виявимо в собі низької душі, просячи того, що незначне і не достойне Даючого. Блаженний, у кого просить пиття Христос, як у самарянки, і кому дає «джерело води, що тече в життя вічне» (Ін. 4, 14)! Блаженний, «хто біля усіх вод» (Іс. 32, 20) і у всякій душі, яка завтра буде оброблюватися і поливатися, і яку нині віл і осел топчуть; тому що поросла терням, безводна, пригнічена нерозумністю! Блаженний, хто хоча й водоточать болота (див.: Іоїл. 3, 18), напоюється з дому Господнього і замість очерету вирощує хліб, приносить їжу, придатну для людей, а не тверду і некорисну; до чого й має докладати всяке старання, щоб не залишитися тими, що не досягли загальної благодаті.
28. Заперечать: «Нехай усе це справедливо буде в роздумі тих, що шукають хрещення. Але що скажеш про тих, які ще немовлята, що не відчувають ні шкоди, ні благодаті? Чи хрестити нам і їх?» Неодмінно, якщо наближається небезпека. Тому що краще без свідомості освятитися, ніж померти незапечатаним і недосконалим. Доказом цього слугує восьмиденне обрізання, як у прообразувальному сенсі було деякою печаткою і звершувалося над тими, що ще не мали досконалого розуму, а також помазання порогів через неживі речі, які охороняють немовлят. Про інших же малолітніх моя думка така: дочекавшись триріччя, або трохи раніше, або трохи пізніше, коли діти можуть чути що-небудь таємне й відповідати, хоча не розуміють зовсім, однак накреслюють у розумі, треба освячувати їх душі й тіла великим таїнством удосконалення. Причина ж цьому така: хоча діти тоді починають підлягати відповідальності за життя, коли розум прийде в зрілість, і вони урозуміють таїнство (бо за гріхи незнання не стягується з них через вік), однак огородитися їм хрещенням, без сумніву, набагато корисніше через те, що з ними раптово трапляються небезпеки, яких ніякими засобами не можна запобігти.
29. Скажуть: «Христос, попри все те, що Він Бог, хрестився в тридцять років; як же велиш поспішати із хрещенням?» — Сказавши, що Він — Бог, ти розв’язав питання. Він — джерельна чистота, і не мав потреби в очищенні, очищається ж длятебе, тому що й плоть носить для тебе, Сам будучи безтілесним. Йому не було жодної небезпеки відкладати хрещення, тому що Сам був владний і в стражданні, так само як і в народженні. Але для тебе немала небезпека, якщо помреш, народившись тільки для тління, не одягнувшись у нетління. Беру до уваги й те, що Христу необхідно було хреститися в такий час, а твої відносини інші. Тому що Він явився світові в тридцять років від народження, а не раніше, частково для того, щоб не показатися діючим з марнославства (що становить недугу людей, які не знають пристойності), частково ж тому, що в цьому віці остаточно випробовується чеснота і дозволено бути вчителем. Коли ж належало постраждати спасительним для світу стражданням, тоді постала потреба, щоб приєдналося до страждання все, що стосується страждання, як-от: явлення в світ, хрещення, свідчення з неба, проповідь, зібрання народу, чудеса і те, щоб із усього скласти ніби одне ціле, нерозривне й нерозділене проміжками. Тому що від хрещення і проповіді — потрясіння (як називається ця обставина в Писанні, Мф. 21, 2), тих, що збираються, від безлічі ж народу — явлення знамень і чудеса, що приводять до Євангелія; а від чудес — заздрість, від заздрості — ненависть, від ненависті — нарада й зрадництво, від цього ж — хрест і все, чим ми спасенні. Так було з Христом і з таких причин, наскільки для нас збагненно. А можливо, знайдеться для цього й інша утаємничена підстава. 30. Але тобі яка потреба, слідуючи за прикладом, який вищий від тебе, зважитися на погане? Бо й багато чого іншого з розказаного про тодішні події виявляється іншим, ніж нині, і не сходиться в часі. Наприклад, Христос постився перед спокусою, а ми постимося перед Пасхою. Значення обох постів однакове, але стосовно часу немала між ними різниця. Христос протиставляє піст спокусам, а в нас він означає умертвіння із Христом і служить передсвятковим очищенням. Христос поститься сорок днів, тому що Він Бог; а ми розміряємо піст відповідно до сил; хоча ревність переконує декого поститися і понад сили. Також Христос таємниче надає ученикам Пасху у світлиці, після вечері і за день до страждання, а ми звершуємо її в молитовних домах, до вечері і після воскресіння. Він воскресає натретій день; а ми воскреснемо після значного часу. Отже, наші дії і нерозривні з ділами Христовими, і не з’єднані з ними щодо часу; навпаки, Христові діла передані нам для того, щоб вони служили певним зразком для наших дій, але повного зближення між ними бути не може. Що ж дивного, якщо Христос, хоча заради нас прийняв хрещення, але відрізняється від нас стосовно часу? Але на це, здається мені, указуєш ти, як на щось дивне й велике, коли протистоїш своєму спасінню!
31. Отже, якщо хоч трохи слухаєтеся мене, залишивши такі думки, прийдіть самі до блага й зробите два подвиги: очистите себе до хрещення і збережете хрещення. Бо настільки ж важко і здобути благо, якого не маємо, і здобувши, зберегти. Часто старанно придбане втрачається через недбальство, а безтурботно загублене повертається дбайливістю. До одержання бажаного дуже добра у тебе підмога: бдіння, пости, лежання на голій землі, молитви, сльози, милосердя до бідних, милостиня. Це ж нехай буде в тебе і вдячним приношенням за отримані тобою блага і разом засобом охорони. Чи служить для тебе благодіяння нагадуванням багатьох заповідей? Не переступай їх. Прийшов убогий? Згадай, як ти був убогим і як збагатився! Він просить у тебе хліба або пиття, або, можливо, інший Лазар лежить біля твоїх воріт? Посоромся таємничої трапези, до якої ти приступав, хліба, якого спожив, чаші, яку випив, освячену Христовими стражданнями. Прийшов до тебе мандрівник, який не має дому, прибув здалеку? Прийми в його особі Того, Хто зробився заради тебе подорожнім, навіть мандрівником між Своїми, вселився в тебе благодатю і привів тебе до небесного житла. Будь Закхеєм, який вчора був митарем, а нині став щедрим: все принеси в дарунок Христовому входу, щоб стати тобі великим, добре побачити Христа, хоча ти малий тілесним віком. Лежить недужний і поранений? Посоромся свого здоров’я і тих виразок, від яких позбавив тебе Христос. Якщо бачиш нагого, одягни з поваги до твоєї ризи нетління, тобто до Христа, бо «усі ви, що в Христа хрестилися, у Христа одяглися» (Гал. 3, 27). Якщо зустрінеш припадаючого боржника, усякі розписки праведні й несправедливі розірви (Іс. 58, 6). Згадай тисячі талантів, які простив тобі Христос. Не будь лютим мучителем за невеликий борг, і притім для кого? Для подібних до тебе рабів, коли Господь простив тобі більший борг; бійся, щоб не зазнати тобі покарання за Його людинолюбство, яке дано тобі на зразок і якого ти не наслідував. 32. Нехай буде для тебе купіль ця очищенням не тільки тіла, але й образу Божого, не обмиванням тільки гріхів, але й виправленням життя. Нехай не тільки обмиє колишню нечистоту, але очистить і джерело. Нехай навчить не тільки прекрасно здобувати, але й прекрасно витрачати придбане, або, що набагато легше, відмовлятися від придбаного неправедно. Бо яка користь, якщо тобі відпущений гріх, а скривдженому не дано задоволення за збиток, тобою заподіяний? Тобою вчинене двояке зло: і придбане неправедно, і утримане придбане; у першому ти одержав прощення; але другим і тепер чиниш неправду; тому що й тепер є в тебе чуже, і гріх не знищений, а тільки розділений надвоє часом; на одне ти наважився до хрещення, а інше продовжуєш і після хрещення. Але купіль дає відпущення гріхів вчинених, а не невчинених. Потрібно, щоб очищення було зроблене не напоказ, а проникло в тебе, щоб ти зовсім став світлий, а не прикрашений зовні, щоб благодать служила не прикриттям гріхів, а звільненням від них. Блаженний, кому відпущені беззаконня, сказано про повне очищення, і «чиї гріхи покрито» (Пс. 31, 1), — про тих, у яких внутрішнє ще не очищене. Блаженна людина, якій Господь не поставить гріха (Пс. 31, 2), — це ніби третій розряд грішників, діла яких не похвальні, але серце неповинне.
33. Що ж скажу? І до чого схиляється моє слово? Вчора ти, душе, була хананеянкою, скорченою від гріха (Лк. 13, 11), а нині випрямлена Словом, не згинайся знову, не нахиляйся до землі, як обтяжена путами лукавого, не доходь до такого приниження, щоб важко було піднятися тобі! Вчора сохла ти від сильної кровотечі, тому що виточувала вбивчий гріх, а нині висохнув потік і ти цвітеш, бо доторкнулася до краю одягу Христового, і «припинилася теча крові» (Мф. 9, 20; Лк. 8, 44). Зберігай же очищення, щоб знову не стати кровоточивою і не знесилитися доторкнутися до Христа і отримати спасіння. Бо Христос не часто дозволяє Себе обкрадувати, хоча і дуже людинолюбний. Вчора ти лежав на одрі розслабленим і нерухомим, і не мав людини, «щоб, коли збуриться вода, опустила тебе в купальню» (Ін. 5, 7), а нині ти знайшов заразом людину і Бога, або, краще сказати, Боголюдину; ти взятий від ліжка, або, краще, сам взяв ліжко і розголосив про благодіяння. Бійся знову злягти на ліжко, розслабившись від задоволень гріховного й тілесного спокою, але йди здоровим, пам’ятаючи заповідь: «ось ти одужав; не гріши більше, щоб з тобою не сталося чого гіршого» (Ін. 5, 14), якщо після такого благодіяння виявишся поганим. «Лазарю! Вийди геть» (Ін. 11, 43), сказано було тобі, що лежав у гробі, великим голосом (бо що голосніше від Слова?); і ти вийшов не четвертоденний, а багатоденний, воскреснувши із Триденним, і розв’язаний від похоронних пелен. Не помирай знову, не перебувай з живучими в гробах і не зв’язуйся ланцюгом власних гріхів. Невідомо, чи встанеш знову із гроба до останнього й загального воскресіння, яке все творіння приведе на суд не для лікування, а щоб почути вирок і відзвітувати у всьому, що придбано доброго або злого. 34. Якщо ти досі був покритий проказою, тобто неподобством порочного життя, а тепер, очистившись від гнійної речовини, сприйняв здоровий образ, покажи своє очищення мені, твоєму ієреєві, щоб я міг узнати, наскільки воно вище від очищення підзаконного. Не будь серед тих дев’яти невдячних, але наслідуй десятого. Хоча він був і самарянином, але вдячніший за інших. Остерігайся, щоб знову не «розцвісти» (Лев. 13, 12) тобі злом, і щоб у твоєму тілі не було невиліковного розладу. Раніше твою руку робили сухою ощадливість і скупість, а тепер нехай простягнуть її милостиня і людинолюбство. Прекрасне лікування для хворої руки — витрачати, давати убогим усе, що маєш, черпати щедро, поки не дійдеш до дна (можливо, і воно буде тобі, як сарептянці, виточувати їжу, особливо, якщо трапиться тобі наситити Іллю), і визнавати добрим надбанням убогість для Христа, Який заради нас зубожів. Якщо ти був глухий і німий, то нехай оголосить тебе Слово, або, краще, утримай того, хто оголосив; не затикай вуха свої від учення і настановлення Господнього, як гаспид, «щоб не чути того, хто проклинає» (Пс. 57, 6). Якщо ти був сліпий і позбавлений світла — «просвіти очі свої, щоб не заснув ти сном смертним» (Пс. 12, 4), У світлі Господньому побач світло, у Духу Божому — Сина, просвітись потрійним і нероздільним Світлом. Якщо приймеш у себе повністю Слово, то збереш в душу свою всі лікування Христові, якими кожний зціляється окремо, тільки дивися, щоб не виявитися тобі незнаючим міри в благодаті, щоб під час твого сну й недоброї безтурботності ворог не посіяв кукіль; щоб тобі, збудивши чистотою заздрість у лукавого, знову не зробити себе через гріх жалюгідним, щоб, безмірно радіючи благу і звеличуючись ним, не впасти від цього звеличування; а навпаки, завжди трудися над очищенням, прокладаючи сходинки до Бога. «Блаженний муж у серці своєму» (Пс. 83, 6), сподобившись, за даром, відпущення гріхів, з усяким старанням бережи його, щоб відпущення залежало від Бога, а дотримання і від тебе.
35. Як же цього досягти? Пам’ятай завжди Христову притчу; це буде для тебе найкращою і доброю підмогою. Вийшов з тебе нечистий і матеріальний дух, вигнаний хрещенням. Йому нестерпне гоніння, він не терпить бути бездомним і безпритульним, проходить крізь безводні місця, де пересохнув Божественний потік (тому що там любить він бути), скитається, шукаючи спокою, і не знаходить. Приступає до хрещених душ, у яких порчу обмила купіль. Боїться води, душить його очищення, як легіон загинув у морі. Знову повертається в дім, з якого вийшов, тому що безсоромний і завзятий, знову приступає, нові робить замахи. Якщо знайде, що Христос оселився і зайняв місце, ним залишене, то знову відбитий іде без успіху, продовжуючи своє жалюгідне поневіряння. Якщо ж знайде в тобі місце виметене й прибране, порожнім, нічим не зайняте, однаково готове до прийняття того або іншого, хай хто б прийшов першим, поспіхом входить, поселяється з більшими порівняно з колишніми запасами, «і буде для тебе останнє гірше від першого» (Мф. 12, 43-45). Тому що раніше була надія на виправлення і обережність, а тепер явним стало ушкодження, через віддалення добра, що приваблює до себе лукаве, тому для того, хто поселився, володіння місцем зробилося твердішим.
36. Ще і не раз нагадаю тобі про просвітлення, що міг про нього вичитати в Божому Слові, тому що й для самого буде приємний спогад про це (що приємніше від світла для того, хто спожив світло?), і тебе осяю словами з Писання: «Світло сяє на праведника, і на правих серцем — радість» (Пс. 96, 11). «Світло праведних весело горить, світильник же нечестивих угасає» (Притч. 13, 9). «Ти славний, і силою світиш з висот вічних» (Пс. 75, 5), — говорять Богові, як думаю, ангельські сили, які сприяють нам у добрих ділах. «Господь — просвічення моє і Спаситель мій, кого убоюся?» (Пс. 26, 1) — так запитує Давид. І іноді він просить «послати йому світло і істину» (Пс. 42, 3), а іноді дякує за те, що долучився до нього, тому що Він «явив на ньому світло лиця Божого» (Пс. 4, 7), тобто закарбувалися і виявилися ознаки даного йому осяяння. Уникатимемо одного тільки світла, породжуваного неправдивим вогнем, не будемо «запалювати вогонь, розжарений нами запалювальними стрілами» (Іс. 50, 11). Знаю вогонь очисний, який «звести на землю» (Лк. 12, 49) прийшов Христос, і Сам називається вогнем (див.: Євр. 12, 29). Він знищує речовину і злі навички, чому Христос і хоче, щоб він скоріше запалився (Лк. 12, 49), бо бажає прискорити благодіяння, коли й вугілля дає нам на поміч (див.: Іс. 47, 14-15). Знаю вогонь і не очисний, а каральний, або Содомський, який на всіх грішників проллє Господь, додавши «сірку і палаючий вітер» (Пс. 10, 6), або «уготований дияволу і ангелам його» (Мф. 25, 41), або той, який іде перед Господом і «навколо спалює ворогів Його» (Пс. 96, 3). Є ще жахливіший вогонь, який діє заодно з неусипним черв’яком, невгасимий, але увіковічнений для злих. Бо все це показує силу знищувальну, якщо тільки не угодно кому й тут представляти це чоловіколюбніше і згідно з гідністю караючого.
37. Але як відомий двоякий вогонь, так є і двояке світло. Одне є світильник розуму і направляє наші стогони до Бога. А друге оманливе, допитливе, протилежне істинному світлу, і видає себе за істинне світло, щоб звабити своїм виглядом. Це є темрява, і представляється полуднем, промінесяйним світлом. Так чую про «тих, які завжди блукають у полуденній темряві» (Іс. 16, 3). Це є ніч, і вважається просвітленням у розтлінних сластолюбством. Бо що говорить Давид? Ніч була навколо мене, окаянного, і я не знав, тому що просвітленням вважав насолоду (див.: Пс. 138, 11). Але такі, що віддаються сластолюбству, а ми освітимо себе світлом ведення; і він просвітиться, якщо будемо «сіяти у правду, і пожинати плід життя» (Ос. 10, 12), тому що діяльність приводить і до споглядання, щоб понад інше знати і те, яке світло істинне і яке оманливе, і не помилитися, обираючи замість доброго гірше. Зробимося світлом, як називав учеників велике Світло: «Ви — світло світу» (Мф. 5, 14). Будемо «світлом у світі, зберігаючи Слово життя» (Флп. 2, 15-16), тобто будемо життєдайною силою для інших. Будемо триматися Бога, будемо триматися першого і найчистішого Світла, будемо йти до «сяяння Його» (Єр. 13, 16). «Поки день, будемо поводитися благопристойно, не в розгулах і пияцтві, не в перелюбстві й розпусті, не в сварках і заздрощах», тому що це темні діла ночі (Рим. 13, 13).
38. Очистимося, браття, в кожному члені, зробимо невинним кожне почуття. Нехай не буде в нас нічого недосконалого, нічого від першого народження, не залишимо в собі нічого не просвітленого. Просвітимося оком, щоб дивитися істинно, і через зір пильний і той, що цікавиться, не вносити в себе якого-небудь любодійного кумира. Бо хоча й не послужимо пристрасті, а осквернимо душу. Якщо є в нас колода або сучок — очистимо, щоб можна було нам побачити їх і в інших. Просвітимося слухом, просвітимося язиком, щоб почути, що промовить Господь Бог, і дай нам «зрання відчути милість Божу» (Пс. 142, 8), і «слуху нашому дані будуть радість і веселість» (Пс. 50, 10), що оголошують слух божественний; щоб не бути нам «ні мечем гострим» (Пс. 56, 5), ні «бритвою вигостреною» (Пс. 51, 4), щоб не знаходилися у нас «під язиком мука та злоба» (Пс. 9, 28), але будемо «проповідувати премудрість Божу, таємну, приховану» (1 Кор. 2, 7), шануючи вогненні язики (див.: Діян. 2, 3). Вилікуємо нюх, щоб не зніжити себе й замість приємних пахощів не покритися порохом, а наповнитися пахощами через вилите заради нас Миро, сприйнявши Його духовно, у такій мірі з Нього складаючись і в Нього перетворюючись, щоб від нас самих пахло «пахощами приємними» (Еф. 5, 2). Очистимося в дотику, смаку, гортані, не шукаючи м’яких доторків, не утішаючись гладкістю речей, а торкаючись, як має бути, до втіленого заради нас Слова і наслідуючи в цьому Фому; не дратуючи смаку питвом і споживою, що збуджують згубніше для нас роздратування, а спожити і пізнати, який благий Господь — наша краща й вічна їжа (див.: Пс. 33, 9); ніскільки не прохолоджуючи гірку й невдячну гортань, яка вкладене в неї пропускає і не втримує в собі, але звеселяючи її словами, солодшими за мед. 39. Крім цього, добре, маючи голову очищену, як очищається голова — джерело почуттів, триматися Глави Христової, з якої «все тіло, що складається і з’єднується всякими зв’язками» (Еф. 4, 16), і знищувати борючий наш гріх, що звеличується над кращим у нас. Добре мати освячені й очищені плечі, щоб можна було понести хрест Христовий, не для всякого зручноносимий. Добре мати освячені руки й ноги: руки, «щоб на всякому місці підносити молитви, піднімаючи чисті руки без гніву та сумніву» (1 Тим. 2, 8), приймати покарання Христове, «щоб не прогнівався Господь» (Пс. 2, 12), і за діяльність довіриться їм слово, як було дано в руку3одного із пророків (див.: Агг. 1, 1); ноги нехай не будуть поспішати на пролиття крові й не біжать до зла (Притч. 1, 16), але готові до благовістування, «до понести вишнього покликання» (Флп. 3, 14) і до прийняття омиваючого і очищаючого Христа. А якщо є очищення і черева4, яке розділяє словесну їжу, то добре і його не боготворити, догоджаючи сластогодуванням і гинучою споживою, але, скільки можливо, очищати й стоншувати, щоб приймало всередину себе слово Господнє і прекрасно уболівало за падаючий Ізраїль (див.: Єр. 4, 19). Думаю, що навіть серце і нутрощі визнані гідними честі. В цьому переконує мене Давид, який просить, щоб «серце чисте створив у ньому Бог, і духа праведного відновив у нутрі його» (Пс. 50, 12), розуміється під цим, як думаю, сила розумова, її рухи або помисли. 40. Що ж думаєш про стегна і нирки? І цього не залишимо без уваги, нехай і їх торкнеться очищення. Нехай будуть стегна наші підперезані й укріплені стриманістю, як у давнину в Ізраїля, що за законом, споживав паску, тому що ніхто не виходить чистим з Єгипту й не уникає всезгубника інакше, як приборкавши й стегна. Нехай і в нирках відбудеться добра зміна, сила прагнення спрямована буде до Бога, щоб можна було сказати: «Господи, перед Тобою всі бажання мої, і зітхання моє від Тебе не втаїться» (Пс. 37, 10), і «знайдені слова Твої, і я з’їв їх; і було слово Твоє мені на радість і на веселість серця мого; бо ім’я Твоє наречене на мені, Господи, Боже Саваофе» (Єр. 17, 16). Тому що необхідно зробитися чоловіком бажань, бажань духовних. У такий спосіб винищиться у вас змій, що має велику міцність: «ось, його сила в стегнах його і міцність його у м’язах черева його» (Іов. 40, 11), коли умертвлено буде, що було під пануванням його. Але не дивуйся, якщо ті, «які нам здаються в тілі непочесними, про тих більше піклуємось» (1 Кор. 12, 23), умертвляючи й уцнотливлюючи їх словом, і мужньо стоїмо проти речовини. «Отже, умертвіть земні члени ваші: блуд, нечистоту, пристрасть, злу похіть і користолюбство, що є ідолослужіння» (Кол. 3, 5), віддамо Богові, усе освятимо, а не «взяв [Мойсей)) жир і курдюк, і весь жир, який на нутрощах, і сальник на печінці, і обидві нирки, і жир їх, і праве плече» (Лев. 8, 25), не нирки з туком, не ту або іншу частину тіла. Бо для чого робити безчесним й інше? Цілковито принесемо самих себе, будемо всеспаленням словесним, жертвою досконалою. Не тільки плече, не тільки груди зробимо участю жрецькою (Лев. 7, 34), бо цього мало, але цілком віддамо себе самих, та й сприймемо себе цілком; тому що зовсім себе сприйняти — значить віддатися Богові й принести в жертву свій порятунок.
41. А найбільше й насамперед зберігай добру заставу, для якої живу й виконую свій обов’язок, який я бажав би мати супутником в кончині, з яким і всі скорботи терплю, і нехтую всіма приємностями життя, — зберігай сповідування віри в Отця, і Сина, й Святого Духа. Це сповідування довіряю нині тобі, з ним занурю в купіль, з ним і виведу. Його даю тобі на все життя товаришем і заступником — єдине Божество і єдину Силу, Яка перебуває в трьох одинично й обіймає Трьох роздільно, без різниці в сутностях або єствах, не зростає або не зменшується, через додавання і зменшення, всюди рівна, всюди та ж, як єдина краса і єдина велич неба. Воно є Трьох Безкінечних безкінечна співприродність, де й Кожний, умоспоглядальний сам по Собі, є Бог, як Отець і Син, Син і Дух Святий, зі збереженням у Кожному особистої властивості, і Три, умоспоглядальні разом, також Бог; перше через єдиносущіє, останнє через єдиноначальність. Не встигну подумати про Єдиного, як осяююся Трьома. Не встигну розділити Трьох, як підношуся до Єдиного. Коли уявляється мені Єдине із Трьох, вважаю це цілим; Воно наповнює мій зір, а більше тікає від погляду. Не можу осягнути Його величі, щоб до того, що залишилося, додати більше. Коли з’єдную в умоспогляданні Трьох, бачу єдине світило, не вміючи розділити або виміряти з’єднаного світла. 42. Ти боїшся народження, щоб не постраждав від чого-небудь Бог не стражденний; а я боюся творіння, щоб не втратити мені Бога, через образу й несправедливе розсічення, відсікаючи або Сина від Отця, або від Сина сутність Духа. Бо дивне те, що в тих, які зле думають про Божество, не тільки в Божество вводиться творіння, але й саме творіння розсікається знову само на себе. Цими низькими й до землі поваленими, як Син принижується перед Отцем, так знову принижена гідність Духа навіть і перед Сином; тож й Бог, і творіння зганьблені цим новим богослів’ям. У Тройці, високоповажні, немає нічого рабського, нічого тварного, нічого привнесеного, як чув я від одного з мудрих. «Чи людям я прагну догоджати? Якби я і тепер догоджав людям, не був би рабом Христовим», — каже божественний Павло (Гал. 1, 10). Якби я ще поклонявся творінню або у творіння хрестився, то я не обожився б і не змінився б у перше народження. Що скажу тим, які кланяються Астарті або Хамосу — «мерзоті аммонитськіи» (3 Цар. 11, 1), або образу зірки (див.: Ам. 5, 26) — богу, за віруванням язичників, трохи вищому, втім творінню і справі рук людських, — якщо сам або не поклоняюся Двом5, в Яких хрестився, або поклоняюся їм, як подібним до мене рабам? Тому що все-таки Вони раби, хоча й вшановані трохи, тому що й між подібними рабами буває різниця і перевага. 43. Готовий би я назвати більшим Отця, від Якого й рівність мають Рівні, і буття (з чим усі погодяться), але боюся, щоб Начала не зробити началом менших і не образити першістю. Тому що немає слави Начала в приниженні Тих, Які від Нього. Притім підозрюю, що ти, через свою непомірність, взявшись за слово більший, роздвоїш єство, до всього додаючи поняття більшого. Отець більший не за єством, а через причину, бо між рівносущними за сутністю немає ні більшого, ні меншого. Готовий би я віддати перевагу Духові Сина, як Сина, але не дозволяє цього хрещення, що звершує мене Духом. Але боїшся, що докорятимуть тобі троєбожжям? Користуйся цим благом — єдністю Трьох, а захист надай мені. Дозволь мені бути кораблебудівником, а ти володій кораблем. А коли є в тебе інший кораблебудівник, то зроби мене зодчим свого дому; сам же живи в будинку безпечно, хоча ти взагалі не трудився. І на кораблі попливеш, і в домі житимеш не менш благополучно, ніж я — будівельник їх, хоча ти й не докладав до цього жодних зусиль. Чи бачиш яку благодушність? Чи бачиш благовоління Духа? Боротися — моя справа, а тобі даються плоди перемоги. Нехай мене скидають, а ти насолоджуйся миром і, допомагаючи молитвами тому, хто бореться за тебе, подай йому руку через віру. У мене три камені, якими уражу із пращі іноплемінника; у мене три подуви на сина сарептянки (див.: 3 Цар. 17, 21), якими оживотворю умертвленних; у мене три зливання «на дрова» (3 Цар. 18, 34, 25), якими освячу жертву, викликавши водою чудесний вогонь, і скину лжепророків, використавши для цього силу таїнства.
44. Але для чого продовжувати слово? Тепер час навчати, а не сперечатися. Свідчу перед Богом і перед обраними ангелами, що ти будеш хрещений із цією вірою. Якщо в серці твоєму написано інакше, ніж як вимагає моє вчення, прийди, ми перепишемо. Я не невмілий краснописець цього, пишу, що написане, вчу, чого навчився і що зберіг від початку до цієї сивини. Мені небезпека, мені й нагорода, як охоронителеві твоєї душі, що робить тебе охрещеним. Якщо істинно віруєш і назнаменований добрими письменами — зберігай написане, при круговороті часів перебуваючи незмінним у тому, що саме незмінне. Наслідуй Пилата, тільки в кращому, того, хто погане написав, наслідуй ти, добре написаний. Скажи тим, що переконують тебе: «що я написав, те написав» (Ін. 19, 22). Тому що мені було б соромно, якби добро зручно приводилося в сумнів, тоді як зло перебуває непохитним. Треба легко рухатися від гіршого до кращого, а бути нерухливим від кращого до гіршого. Якщо так хрестишся і за таким вченням, «не спиню уст моїх» (Пс. 39, 10), це віддаю в руки Духові. Пришвидшимо спасіння, повстанемо для хрещення. Дух простягає над тобою крила, звершувач сповнений старанності, дар готовий. Якщо ж ще кульгаєш і не приймаєш довершеного Божества, то шукай іншого хрестителя або потопителя: не моя справа розсікати Божество і робити тебе мертвим під час відродження, щоб ти не мав ні благодаті, ні надії на благодать, через кілька хвилин піддавши аварії корабель свого спасіння. Бо, якщо в Одного із Трьох віднімеш що-небудь із Божества, то віднімеш і у Божества все, і в себе освячення. 45. Але, можливо, в твоїй душі немає ніякого накреслення письмового, ні доброго, ні злого; і нині потрібно зробити в тобі написання, нам треба підняти тебе до досконалості? Увійдемо всередину хмари; дай мені скрижалі серця. Я буду для тебе Мойсеєм, — я (хоча й сміливо сказати так) перстом Божим напишу нове десятислів’я, впишу скорочення спасіння. А коли є який єретичний і нерозумний звір, нехай залишиться він внизу, інакше загрожує йому небезпека побиття камінням від слова істини.
Буду хрестити тебе, навчаючи в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Одне ж спільне ім’я Трьох — Бог. Нехай і образи, й слова дають тобі зрозуміти, що ти цураєшся всякого безбожництва, як той, хто з’єднується із повним Божеством. Віруй, що весь світ, видимий і невидимий, створений Богом з нічого і керується Промислом Творця, зміниться на краще. Віруй, що зло не має ні особливої сутності, ні царства, що воно ні безначальне, ні самобутнє, ні створене Богом, але є наша справа й справа лукавого, і виникло в нас від нашого недбальства, а не від Творця. Віруй, що Син Божий — передвічне Слово, народжений від Отця безлітно і безтілесно, і Він же в останні дні народився заради тебе і Сином людським, народився від Діви Марії, невимовно й непорочно (тому що немає ніякої скверни, де Бог і звідки спасіння); що Він досконала людина і заразом Бог, заради всієї стражденної людини, щоб всьому тобі дарувати спасіння, зруйнувавши всякий осуд гріха, безпристрасний за Божеством, стражденний сприйнятим людством, настільки ж для тебе, людини, наскільки ти заради Нього робишся богом; що Він за беззаконня наші був ведений на смерть, розп’ятий і похований, оскільки зазнав смерть і воскрес на третій день, вознісся на небо, щоб піднести із Собою тебе, поваленого до землі, але знову прийде в славне Своє явлення судити живих і мертвих, прийде вже не плоттю, але й не безтілесним, а у відомому тільки Йому образі нетлінного тіла, щоб і видимим бути для тих, що прокололи Його, і перебувати Богом, не причетним до грубості. Крім цього, визнай воскресіння, суд і винагороду на правдивих вагах Божих. І ця винагорода для очищених серцем буде світло, тобто Бог видимий і пізнаваний в міру чистоти, що і називаємо Царством Небесним, — а для сліпих розумом, тобто для відчужених від Бога в міру тутешньої короткозорості, буде темрява. Нарешті, на цій підставі догматів, роби добро, тому що «віра без діл мертва» (Як. 2, 26), як і діла без віри.
Ти знаєш про таїнство все, що може бути виявлене й сказане вголос народу, а інше, якщо дарує Тройця, довідаєшся, увійшовши всередину, і це приховаєш сам у собі, огородивши печаткою. 46. Втім, і про те благовіщу тобі: предстояння твоє перед великим вівтарем, до якого будеш допущений відразу після хрещення, є зображення наперед тамтешньої слави; псалмоспіви, з якими тебе введуть, є початком тамтешнього співу; світильники, які запалиш, таємниче утворюють тамтешнє світловодство, з яким ми, чисті і непорочні душі, підемо назустріч Нареченому, маючи ясні світильники віри, не віддаючись сну через безтурботність (так, щоб очікуваний міг прийти несподівано), не залишаючись без запасу і єлею й не убожіючи добрими ділами, що викинуло б нас зі шлюбного чертога. Бо бачу, який жалюгідний цей стан! Наречений близько, заклик вимагає виходити назустріч, і мудрі зустрінуть з блискучим світлом, маючи все те, що потрібно для його підтримки; а інші будуть розгублені, не вчасно шукаючи єлею в тих, що мають його. Наречений скоро прийде, ввійдуть з ним і перші, а останні залишаться поза, витративши час, в який можна було прийти на приготування єлею, і гірко плакатимуть, пізно довідавшись, наскільки шкідлива безтурботність, коли вже, хоч скільки б просили про те, недоступний для них шлюбний чертог, тому що вони нікчемно закрили його самі для себе, зробивши, тільки в іншому відношенні, як ті, що відмовилися бути на шлюбному бенкеті, який добрий Отець приготував доброму Нареченому, відмовившись чи заради нареченої, чи заради новокупленого села, чи заради пари волів, яких на шкоду собі придбали, заради малого занапастивши велике. Бо там немає місця ні для зневажника, ні для безтурботного, ні для одягненого огидно, а не по-шлюбному, хоча б тут і удостоював себе тамтешньої світлоносності, і внутрішньо давав собі місце там, зваблений марною надією. Що ж потім? Коли ввійдемо всередину, тоді Наречений знає, чого навчити й про що розмовляти з душами, які ввійшли. Буде ж, як думаю, розмовляти, викладаючи досконаліші і найчистіші знання, до яких долучитися і нам, учням, і вчителям, нехай буде даровано у Самому Христі Господові нашому. Йому слава і держава навіки-віків. Амінь.
- Хрещення і миропомазання. [↩]
- Φυλακτήριον — пов’язка на чолі й на руках зі словами із закону Божого, яку використовували юдеї. [↩]
- За слов’янським перекладом: рукою, в грецькому тексті: έν τή χειρι. [↩]
- Богослов під черевом тут має на увазі пам’ять. [↩]
- Духу й Синові. [↩]
