«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаСвятоотцівські твориСлова

Слово 27

Проти євноміан і про богослів’я перше, або попереднє

Святитель Григорій Богослов Архієпископ Константинопольський

1. Слово до мудрих у слові і почну від Писання: «Ось, Я — на тебе, гордине» (Єр. 50, 31) тобто на вченість, і слух, і думку! Тому що є, дійсно є люди, у яких від наших слів чешуться і слух, і язик, і навіть, як бачу, і руки, яким приємні «негідне марнослів’я і суперечка неправдивого знання, і сперечання, які ні до чого корисного не приводять» (1 Тим. 6, 4, 20). Бо Павло, проповідник і тайновводитель «слова, що скоро вирішує по правді» (Рим. 9, 28), учитель і учень рибалок, називає так усе зайве і вишукане в слові. Добре, якби ті, про кого в нас мова, також були настільки вправні в діяльному любомудри, як спритний у них язик і здатний підшукувати шляхетні і добірні слова. Тоді мало і, ймовірно, менше, ніж нині, стали б вони вдаватися до безглуздя і дивних мудрувань і грати словами (про смішну справу і висловлюсь смішно), як шашками. 2. Але, залишивши всі шляхи благочестя, вони мають на увазі одне — поставити або розв’язати яке-небудь питання. Вони подібні до борців на видовищах, які представляють не ту боротьбу, яка веде до перемоги за законами ратоборства, а ту, яка притягує погляди тих, які не знають справи й одержують в них схвалення. Потрібно ж, щоб всяка площа оголошувалась їхніми словами, щоб на всякому бенкеті наводили нудьгу марнослів’я і пустослів’я, щоб усяке свято ставало не святочним, а повним суму, і при всякому наріканні шукали утіхи у великому злі — у пропозиції питань, щоб у всякому жіночому теремі — цьому притулку простодушності — порушувався спокій і поспішністю в слові зникало почервоніння від сорому! А якщо дійшло вже до цього, якщо зло стало нестриманим і нестерпним, навіть є небезпека, що і велике наше таїнство1 перетворять на низьке ремесло, то нехай ці спостерігачі виявлять стільки терпіння, щоб, коли наше батьківське серце хвилюється і наші почуття «тужать», як говорить божественний Єремія (Єр. 4, 19), щоб вони прийняли це слово про них спокійно і хоча трохи, якщо тільки можуть, утримати язик і схилити до нас слух. І без сумніву, ви не зазнаєте шкоди. Чи буду говорити у вуха, що чують, і тоді слово принесе деякий плід, саме той, що ви скористаєтеся словом. Бо, хоча той, хто сіє слово, сіє в серце кожного, однак плодоносить тільки добре і плідне серце. Чи підете від мене, сміючись і над цим словом, знаходячи в ньому новий предмет для заперечень і лихослів’я на мене, який принесе вам ще більше задоволення. Не здивуєтесь же, якщо скажу слово, і воно буде дано для вас не за вашим законом, які занадто сміливо й мужньо (боюся образити, сказавши: неосвічено і зухвало) говорять про себе, які знають все і всьому можуть навчити.

3. Любомудрувати про Бога можна не кожному, — так! не кожному. Це здобувається не дешево і не плазунами по землі! Додам ще: можна любомудрувати не завжди, не перед кожним і не будь-чого торкаючись, але треба знати: коли, перед ким і скільки. Любомудрувати про Бога можна не всім, тому що здатні до цього люди, які випробували себе, які провели життя в спогляданні, а насамперед очистили, принаймні очищують, і душу, і тіло. Для нечистого ж, можливо, небезпечно і доторкнутися до чистого, як слабкому зору до сонячного променя. Коли ж можна? Коли буваємо чисті від зовнішньої твані2і збурення, коли володарює в нас розум, не зливаючись з негідними і блукаючими образами, як краса писань, перемішаних письменами поганими, або як пахощі мира, змішаного із брудом. Бо дійсно потрібно зупинитися, щоб «пізнати Бога» (Пс. 45, 11), і «коли виберу час, щоб судити за правдою» богослов’я (Пс. 74, 3). Перед ким же можна? Перед тими, які займаються цим старанно, а не поряд з іншим із задоволенням тлумачать і про це після кінських змагань, видовищ і пісень, після задоволення черева і того, що гірше черева, бо для них становить частину забави і те, щоб посперечатися про такі предмети і вирізнитися тонкістю заперечень. Про що ж треба любомудрувати і наскільки? Про те, що доступне для нас і до такої міри, до якої простягається стан і здатність розуміння того, хто слухає. Інакше звуки, що перевищують міру, або страви шкодять одні слуху, інші тілу, або, якщо хочете, як вага, що не під силу, шкідлива для того, хто піднімає, і сильні дощі — землі, так і слухачі втратять сили, якщо їх, скажу так, обтяжити і притиснути вантажем важких вчень.

4. І яговорю не те, нібито не завжди треба пам’ятати про Бога (нехай не нападають на нас за це люди, готові на все і швидкі!). Пам’ятати про Бога необхідніше, ніж дихати, і, якщо можна так висловитися, крім цього, не треба й робити нічого іншого. І я один з тих, що схвалюють слово, яке наказує «повчатися день і ніч» (Пс. 1, 2), «увечері, і вранці, і опівдні благати» (Пс. 54, 18), «благословити Господа на всякий час» (Пс. 33, 2). А якщо потрібно додати і сказане Мойсеєм, «сидячи в домі твоєму і йдучи дорогою, і лягаючи, і встаючи» (Втор. 6, 7), і той, хто виконує інші справи, має пам’ятати про Бога, і цією пам’яттю приводити себе до чистоти. Таким чином, я забороняю не пам’ятати про Бога, але богословствувати безперестанно. Забороняю навіть не богословствування, ніби воно є справою не благочестивою, але несвоєчасність, і не викладання вчення, а недотримання міри. Мед, незважаючи на те, що він мед, якщо прийняти надмірно і до пересичення, викликає блювоту. І «усьому свій час, і час усякій речі під небом», як роздумую із Соломоном (Еккл. 3, 1). Навіть прекрасне не прекрасне, якщо воно зроблене поза порядком, як, наприклад, зовсім невластиві квіти взимку, чоловіче вбрання на жінці і жіноче — на чоловікові, геометрія під час плачу і сльози на бенкеті. Невже ж ні на що будемо витрачати час там, де найбільше потрібно поважати своєчасність? 5. Ні, друзі і брати (усе ще називаю вас братами, хоча ви поводитеся і не по-братськи)! Не так будемо розмірковувати, не будемо бігти далі мети, як гарячі й нестримні коні, які скинули із себе вершника — розум, і зняли добру вузду — благоговіння, але станемо любомудрувати, не виходячи з призначених християнинові меж, не будемо переселятися в Єгипет, не дамо захопити себе в полон до ассиріян, не будемо «співати пісню Господню на землі чужій» (Пс. 136, 4), тобто вголос кожному, і сторонньому, і нашому, і ворогу, і другові, і доброчинному, і зловмиснику, який пильно стежить за нами, і бажав би, щоб у нас кожна іскра злого обернулася в полум’я, сам таємно її розпалює, роздмухує, здіймає своїм подихом до неба, вище за вавилонське полум’я, яке спалює все навколо себе. Оскільки у своїх ученнях вони не знаходять для себе підкріплення, то шукають його в тому, що слабке в нас. А тому, як мухи на рани, нападають на наші (як назвати це?) невдачі або помилки.

Але не будемо далі залишатися в невіданні про себе самих і не дотримуватися пристойності в таких предметах. Навпаки, якщо неможливо знищити ворожнечу, принаймні, погодимося в тому, щоб про таємне говорити таємно, і про святе — свято. Перед тими, які мають осквернений слух, не кидатимемо того, про що не треба всім розголошувати. Не попустимо, щоб, у порівнянні з нами, виявилися гідними більшої поваги ті, що поклоняються бісам, служителі безсоромних вигадок і речей, тому що і вони скоріше проллють свою кров, ніж відкриють своє вчення непосвяченим. Будемо знати, що є деяка благопристойність як в одязі, їжі, сміху і ході, так і в слові і мовчанні; тим більше, що ми, крім інших найменувань і сил, шануємо в Бозі й Слово.

Самі змагання нехай у нас підпорядковуються законам. 6. Про народження Бога, про створення, про Бога з не сущих3, про розсічення, розділення і розв’язання для чого слухати тому, хто слухає це з неприязню? Для чого звинувачів ставимо суддями? Даємо меч у руки ворогам? Як і з якими, думаєш ти, поняттями прийме про це слово той, хто схвалює перелюб і діторозтління, хто поклоняється пристрастям і не може нічого представити вище тілесного, хто вчора і за день зробив собі богів, богів, що відзначаються найганебнішими ділами? Чи не з грубими поняттями (до яких він звик), безсоромними, невігласними? І твоє богослов’я чи не зробить він поборником своїх богів і пристрастей? Якщо ми самі послуговуємося такими висловами на зло, то ще тяжче переконати наших супротивників, щоб любомудрували, як варто було б нам. Якщо ми самі «винахідливі на зло» (Рим. 1, 30), то як їм не торкнутися того, що дійсно в нас є? Ось наслідок нашої міжусобної сварки! Ось користь від тих, що подвизаються за слово більше, ніж угодно Слову, і від тих, що зазнають однієї долі з позбавленими розуму, які підпалюють свій будинок, або терзають дітей, або проганяють від себе батьків, вважаючи їх чужими!

7. Але відлучивши від слова чужий і чисельний легіон, хто послав у глибину стадо свиней, звернемося до себе самих (які складають другий предмет нашого слова) і як статую богослова висічемо у всій красі. Спочатку подумаємо про те, що значить ревність за слово і ця хвороба язика? Що за нова недуга? Що за ненаситність? Для чого, зв’язавши руки, ми озброїли язик? Ми не хвалимо ні страннолюбність, ні братолюбство, ні подружню любов, ні цнотливість; не дивуємось ні годуванню убогих, ні псалмоспіву, ні всенічному стоянню, ні сльозам; не приборкуємо тіла постами, не переселяємося до Бога молитвою, не підкорюємо (як ті, що добре думають про свій стан) гіршого кращому, тобто плоті духу; не думаємо в житті про смерть; пам’ятаючи про горню шляхетність, не пануємо над своїми пристрастями; не приборкуємо в собі ні люті, що робить нас гордовитими і звірами, ні звеличання, що принижує нас, ні безрозсудної скорботи, ні неприборканої хтивості, ні блудливого сміху, ні нахабного погляду, ні ненаситного слуху, ні непомірної балакучості, ні мінливого напрямку думок, ні всього, що проти нас у нас же самих бере лукавий, який вводить, як говорить Писання, «смерть через вікно» (Єр. 9, 21), тобто через почуття. У нас все навпаки. Як царі дарують помилування після перемоги, так ми даємо волю пристрастям інших, якщо тільки потурають нам і зухваліше або нечестивіше спрямовуються проти Бога, і за недобре віддячуємо поганою нагородою, за нечестя — свавіллям.

8. Але «запитаю небагато тебе, що запитуєш.», запитувач і поважний муж, ти ж мені пояснюй, говорить Іову, Той, Хто віщав крізь бурю й хмари (Іов. 38, 1-3). Ти, який чуєш, чи багато в Бога обителей, чи одна? — Без сумніву, погодишся, що багато, а не одна. Чи всі вони мають наповнитися? Чи одні наповняться, а інші ні, але залишаться порожніми і приготовленими дарма? — Звичайно, всі, бо у Бога нічого не буває даремним. — Але чи можеш сказати, що ти розумієш під такою обителлю: чи тамтешнє заспокоєння і славу, приготовлену блаженним, чи що інше? — Не інше що, а це. — Але погодившись у цьому, розглянемо ще наступне. Чи є що-небудь таке, як я вважаю, що надавало б нам ці обителі, чи немає нічого такого? — Неодмінно є щось. — Що ж таке? — Є різні види життя і обрання, і ведуть до тієї чи іншої обителі в міру віри, тому й називаються у нас шляхами. — І чи всіма шляхами, чи деякими з них слід йти? — Якщо можливо, нехай один іде всіма. А якщо ні, то, скільки може, більшим числом шляхів. Якщо ж і того неможна, то деякими. Але якщо й це неможливо, то прийме до уваги, як мені, принаймні, здається, коли хто-небудь піде переважно одним. — Правильно розумієш це. Тому, що ж, на твою думку, означається словом, коли чуєш, що шлях один і притім тісний? — Шлях один щодо чесноти, тому що і вона одна, хоча й ділиться на багато видів. Тісний же він через труди і тому, що для багатьох непрохідний, а саме для великого числа супротивників, для усіх, які йдуть шляхом пороку. Так і я думаю. — Але якщо це справедливо, то чому ж найкращий, начебто викривши наше вчення в якійсь убогості, ви залишили всі інші шляхи, а прагнете і поспішаєте на цей один шлях, на шлях, як вам уявляється, розуму і умоспоглядання, а як я скажу — марнослів’я і мрійності? Нехай напоумить вас Павло, який, після перерахування дарувань, дуже дорікає за це, кажучи: «Чи всі апостоли? Чи всі пророки? Чи всі вчителі? Чи всі чудотворці?» і так далі (1 Кор. 12, 29).

9. Припустимо, що ти високий, вищий за найвищих, а якщо хочеш, вище за хмари; припустимо, що ти спостерігач незримого, слухач невимовного, в захопленні, як Ілля, визнаний гідним богоявлення, як Мойсей, небесний, як Павло. Для чого ж і інших, не більше як за один день, робиш святими, називаєш богословами, ніби вдихаєш у них вченість і складаєш багато сонмищ книжників, які не вчилися? Для чого обплутуєш павутиною тих, які найбільш немічні, начебто ця справа мудра й велика? Для чого проти віри збуджуєш шершнів? Для чого плодиш проти нас заперечників, як у давнину міфологія гігантів? Для чого, скільки є між мужами легковажних і не вартих імені мужа, зібравши всіх, як сміття в одну яму, і своїм пещенням зробивши їх ще жіноподібнішими, ти зібрав для себе нову силу і нерозумно набуваєш для себе користь з їхнього нерозуміння?

Ти заперечуєш і це? У тебе немає іншого заняття? Твоєму язику обов’язково треба панувати? Ти не можеш зупинити болю народження і не можеш розродитися словом? Але багато є для тебе інших речей. На них зверни на користь цю недугу. 10. Нищи Піфагорове мовчання, Орфеєві боби й цю надуту приказку нових часів: сам сказав! Нищи Платонові ідеї, переселення і круговороти наших душ, спогад і зовсім не прекрасну любов до душі заради прекрасного тіла; нищи Епікурове безбожництво, його атоми й чуже любомудрію задоволення; нищи Аристотелеве непізнане провидіння, в одній штучності, складову самостійності речей, смертні судження про душу і людський погляд на вищі вчення; нищи гордовитість стоїків, ненаситність і блюзнірство циніків. Нищи порожнечу і повноту, і ті марення, які є про богів або жертв, про ідолів і демонів, доброчинних і злотворних, які розголошуються про місця прорікання, про викликання богів і душ, про силу зірок.

А якщо ти не вважаєш гідним цього і слова, як неважливе і багаторазово спростоване, прагнеш зайнятися своїм предметом і в ньому шукаєш поживи любочестю, то і тут укажу тобі широкі шляхи. Любомудруй про світ або світи, про матерію, про душу, про розумну — добру і злу — природу, про воскресіння, суд, винагороду, Христові страждання. Стосовно цього і досягти успіху у своїх дослідженнях корисно, і не одержати успіху безпечно. Про Бога ж будемо роздумувати тепер не багато, але невдовзі, можливо, досконаліше, про Самого Христа, Господа нашого, Якому слава навіки, амінь.

  1. Християнська релігія. []
  2. Не поневолюємося плоттю. []
  3. Аріани вчили про Сина Божого, що було, коли Його не було, і що Він став з не сущого сущим. []

Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору