«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаСвятоотцівські твориСлова

Слово 26

Сказане святим Григорієм Богословом про себе самого, коли він після спроби Максима зайняти архієпископський престол у Константинополі повернувся із села

Святитель Григорій Богослов Архієпископ Константинопольський

1. Я бажав бути з вами, діти, і ви також бажали бути зі мною. Вірю цьому, і якщо слово вимагає підтвердження, клянуся: «Тому свідок ваша похвала мені, браття, яку я маю в Христі Ісусі, Господі нашому» (1 Кор. 15, 31)! Цю клятву дав Дух Святий, пославши мене до вас, аби підготував я Господу народ особливий (Тит. 2, 14). Дивіться, яка віра: і за себе запевняю, і за вас ручаюся. І це анітрохи не дивно. Де спільний дух, там і відчуття спільні; а де однаково відчувають, там однаково вірять. Хто сам не відчував чого, той не повірить і іншому; а хто відчував, той готовий дати згоду; він — невидимий свідок невидимого відчуття, він — власне дзеркало для чужого образа.

Тому-то в мене не вистачило терпіння жити далі в розлуці з вами, хоча немало засмучує й обтяжує мене побачене тут, — не тільки те, що звичне в містах: скупчення народу, шум, торговища, видовища, перенасичення, образи, ті, що втягують, і ті, що втягуються, ті, що наносять, і ті, що терплять шкоду, ті, що плачуть і оплакують, ридають, радіють, одружуються, ховають, хвалимі й хулимі, всі приводи для пороку, бродіння світу, раптові зміни як в Еврипі і в напрямку вітрів, але навіть і ці поважні й гідні поваги люди (кажу про майбутніх у цьому вівтарі і при святій трапезі). Оскільки маю, очевидно, над ними владу, і сам перебуваю серед тих, які приступають до Бога, то боюся, що ми зле приступаємо, і, як солома, що наближається до вогню, не стерпимо вогню. 2. Попри все те я повернувся до вас; і хоча відійшов з примусу, однак приходжу назад без примусу, навіть із великим задоволенням, і, як кажуть, ноги самі йшли; так Дух веде мене, як потік, який вгору піднімається із зусиллям, а вниз сам собою тече швидко. Справді, один день становить ціле людське життя для тих, які страждають любов’ю. Бо, мені здається, не є це прикладом, що було з Яковом, який, чотирнадцять років працюючи у Лавана сирійця за двох дів, не стомлювався. Для нього, як сказано, тому що любив їх, усі дні були як один день (див.: Бут. 29, 20), можливо, тому, що предмет любові був перед очима, або тому, що легко страждати любов’ю, хоча уповільнення і прикре. Так те, що легко надходить у володіння, то менше викликає жадання, як сказав хтось раніше за нас. І я, коли був разом з вами, — мало відчував силу любові, а коли розлучився, узнав любов — цього мучителя, що втішає. У цьому немає нічого незвичного. Пастух уболіває за теля, яке відстало від череди, за вівцю, якої не вистачає в десятку, і пташка горює за гніздом, яке залишила ненадовго. Один, взявши сопілку, піднявшись на високе місце, наповнює сумними звуками свою сопілку, кличе заблудлих, як розумних, і, якщо послухаються, радіє за них більше, ніж за всю череду, яка не завдала йому таких клопотів. А друга з криком летить до гнізда, припадає до пташенят, що щебечуть, і обіймає їх крилами. Яка ж прихильність має бути в доброго пастиря до словесних овець, за яких він уже зазнав небезпеки, тому що й це збільшує любов? 3. Так і я боюся, щоб «люті вовки» (Діян. 20, 29), помітивши навколо нас темряву, не розігнали стада захоплюючими і зухвалими вченнями. Тому що, не маючи сил діяти явно, вони вичікують лихоліття. Боюся, щоб «злодії і розбійники», проходячи через двір (Ін. 10, 1), або безсоромно не викрали, або не піймали обманом, і потім не закололи, не вбили, не занапастили, «терзаючи здобич; з’їдаючи душі», як сказав один із пророків (Єз. 22, 25). Боюся, щоб хто-небудь, вчора і третього дня бувши нашим, знайшовши двері незамкненими і увійшовши через них, як свій, не став будувати нам підступу, як чужий. Бо багато різних хитрувань у того, хто діє таким чином, і ніхто не різноманітний настільки у винахідливості, наскільки хитрий на зло наш супротивник. Боюся ще й псів1, які намагаються стати пастирями, і, що дуже дивно, нічого не приносять у пастирське звання, крім того, що обстригають волосся, яке не на добро ростили. Вони й псами не залишилися, і пастирями не зробилися, а тільки розкрадають, розсипають і руйнують чужу працю. Тому що завжди легше нашкодити, ніж зберегти; і людина народжується, говорить Іов (Іов. 5, 7), і корабель будується, і дім створюється з труднощами; але одного вбити, друге зруйнувати, третє спалити може кожний, хто захоче. Отже, нехай не думають багато про себе ті, які приставили до стада псів; вони не можуть сказати, що придбали або врятували хоча б одну вівцю. Бо ті, що вправлялися в злому, не навчилися робити добра. Якщо ж вони знищують стадо, то це робить і невелика буря, і легка хвороба, і один звір, який раптово напав. Отже, нехай вони перестануть хвалитися своєю безславністю, а якщо можуть, нехай перестануть чинити зло, «нехай поклоняться, припадуть і заплачуть перед Господом, Який створив їх» (Пс. 94, 6), і нехай приєднаються до стада ті з них, які ще не зовсім незцілені.

4. Це кажу вам я — пастир боязкий і обачний, якого за обережність докоряють у бездіяльності. Тому що я не із числа пастирів, які «їдять молоко і вовною одягають, відгодованих овець заколюють, а стада не пасуть» (Єз. 34, 3-4), або продають і говорять: «Благословенний Господь; я розбагатів!» і пастухи їх не шкодують за ними» (Зах. 11, 5), які пасуть самих себе, а не овець (якщо вам пам’ятні слова пророків, якими вони уражають злих пастирів); навпаки, я більше належу до пастирів, які можуть сказати про себе з Павлом: «Хто знемагає, з ким і я не знемагав би? Хто спокушається, за кого б я не палав би?», і мене не розпалює турбота (див.: 2 Кор. 11, 29), «бо шукаю не вашого, а вас» (2 Кор. 12, 14). Я нудився вдень від жари, а вночі від холоднечі, за словом Патріарха, — пастиря (Бут. 31, 40), у якого вівці були мічені й намагалися зачинати у тамтешніх «корит» (Бут. 30, 41-42)2 .

Так і з таких причин я прийшов до вас, які перебувають у такому становищі. А оскільки прийшов, то дамо один одному звіт, що ми встигли зробити протягом розлуки. Тому що не зле пам’ятати, що від нас зажадають звіту не тільки за слова й діла, але як за цілий час, так і за найменшу й коротку частину часу. Ви «сповістите мене про зроблене вами» (Іона, 1, 8), а я запропоную вам, про що я любомудрував у безмовності, розмовляючи сам із собою. 5. Яке з високих умоспоглядань, або запозичивши від мене, ви зберегли, або самі від себе додали, стосовно або Богослів’я, або інших догматів, багато з яких і часто я пропонував вам? «Вимагаю від вас не тільки боргу, але й росту, не тільки таланта, але й прибутку, щоб хто-небудь, сховавши й закривши довірене, не став ще обмовляти того, хто довірив, що Він «жорстокий» і бажає чужого (Мф. 25, 24). Отже, яку похвальну справу принесли ви в плід, так щоб чи «ліва рука твоя не знала, що робила правиця твоя» (Мф. 6, 3), чи просвітилося світло ваше перед людьми (див.: Мф. 5, 16), щоб по плодах було видно дерево, по учнях міг бути впізнаний учитель, і щоб кожен, хто що спостерігає за нами (а це роблять багато хто, — одні через прихильність, інші із цікавості), міг сказати, «воістину з вами Бог» (1 Кор. 14, 25), ви не тільки добре проповідуєте Його, але й служите Йому? Бо як діло без віри не приймається, тому що багато роблять доброго заради слави і згідно з природнім налаштуванням, так «і віра без діл мертва» (Як. 2, 20). І ніхто нехай не зваблює вас порожніми словами (Еф. 5, 6), хто-небудь із людей, які охоче дозволяють усе під тією однією умовою, щоб ви приєдналися до нечестивих вчень, і пропонують за злу справу погану нагороду. Отже, покажіть віру від діл, покажіть родючість вашої землі, чи точно я недарма сіяв, чи є у вас хоча б одна «жменя, що має силу зробити муку» (Ос. 8, 7,слов’янський переклад), яка будує житниці, щоб нам надалі обробляти вас ще ретельніше. Хто приносить плід у стократ? Хто в шістдесят? Хто, нарешті, хоча в тридцять? Або навпаки, хто, від тридцятикратного сходячи до шістдесятикратного (тому що й цей порядок бачимо в Євангелії)3, закінчив стократним плодом, щоб, «маючи успіх», як Ісаак (Бут. 26, 13), стати великим, ідучи від сили в силу, співаючи пісні ступенів і покладаючи «сходження в серці своєму» (Пс. 83, 6-8)? 6. Шукаю плід, що множиться на користь вашу (Флп. 4, 17). Тому що прибуток ваш, а не мій. Якщо ж і мій, то тому, що він ваш; тому що користь від вас повертається до нас, як відбите проміння. Чи годували ви убогих? Чи приймали подорожніх? Чи «умивали ноги святим» (1 Тим. 5, 10)? Чи догоджаючи череву, яке знищиться (див.: 1 Кор. 6, 13), насолоджувалися (припустимо те) і заповідями, бо немає насолоди, яка була б краща й міцніша за цю для бажаючих насолоди? Чи покоїли в міру сил (дозвольте сказати й про це) кого-небудь із служителів жертовника і прекрасно убожіючих, щоб вони, не розважаючись, тим ретельніше служили жертовнику, і, запозичуючи з вашого, приносили натомість і своє? Справді, соромно і нам просити про це, і вам не давати. Не для того я зауважив, «щоб так було для мене. Бо для мене краще вмерти, ніж щоб хто знищив похвалу мою» (1 Кор. 9, 15) і благовістування моє залишилося без нагороди, коли тут зберу плоди, бо благовістити є справа необхідності, а благовістити безоплатно — справа запалу, але навчіться ви благотворити Христу, благодіючи кому-небудь із менших. Тому що Христос, як зробився для мене всім, що є в мені, крім гріха, так приймає на Себе і все, що хоч трохи мене стосується, чи ти даси мені дах або одяг, чи відвідаєш у в’язниці, чи прийдеш до хворого, або, що менш важливіше, язик спраглого остудиш однією чашкою холодної води, про що просив у бідного Лазаря, страждаючи у полум’ї, багатій, якому за тутешнє розкішне життя, за зневагу до голодного і покритого струпами Лазаря, віддається тим, що просить у Лазаря і не одержує, чого просить. 7. Ось чого від вас вимагаємо, і знаю, що ви не будете соромитися, як даючи звіт мені, так і в останній день, в який будуть зібрані всі наші діла, за сказаним: «Бо Я прийду поради і ваші діяння зібрати» (Іс. 66, 18, слов’янський переклад); це чоловік, і діло його, «і нагорода його з ним» (Іс. 40, 10).

Але ось і наше, що приносимо вам з пустелі. Тому що й Ілля охоче любомудрував на Кармилі, й Іоан у пустелі, і сам Ісус звершував діла перед народом, а молитви здебільшого на свободі і в пустелях. Який же урок наданий цим? Той, думаю, що для розмови з Богом треба зануритися у безмовність і хоч трохи піднести свій розум від непостійного. Тому що сам Він не мав потреби в самоті; та й не було місця, де б міг Він сховатися, будучи Богом і все наповняючи; Він усамітнювався ж, щоб ми знали час і для справ, і для вищої вправи. Отже, які ж плоди моєї пустелі? Як добрий купець, який звідусіль збирає прибуток, хочу й з нього дати вам щось для купівлі.

8. Одного разу, коли день уже схилявся до вечора, ходив я один, заглибившись сам у себе, і місцем прогулянки був морський берег. Завжди маю звичай полегшувати труди такими відпочинками. Тому що й тятива, постійно натягнута, не витримує напруги, а потрібно її спускати зі стріли, щоб можна було знову натягнути і щоб вона була корисною для стрільця, і годилася при нагоді. Так я ходив; ноги переносили мене з одного місця на інше, а погляд відпочивав на морі. Видовище було неприємне, хоча воно буває приємнішим іншим часом, коли при ясному небі море покривається пурпуром, тихо й лагідно відіграючи, хлюпає в береги. Але що ж відбувалося в цей час? Охоче скажу, і навіть словами Писання: «Дув сильний вітер, і море хвилювалося» (Ін. 6, 18), море хвилювалося і завивало, а хвилі, як звичайно буває в таких бурях, одні, піднімаючись вдалині й поступово, то досягаючи найбільшої висоти, то знижуючись, розбивалися об береги; а інші, вдарившись об близькі скелі й відбиті ними, перетворювалися на піну і високо розліталися бризками. Тут викидалося невелике каміння, порости, равлики і найлегші мушлі, і деякі знову поглиналися з відпливом хвилі. Але твердо й нерухомо стояли скелі, начебто ніщо їх не бентежило, крім того, що билися об них хвилі. 9. Із цього я взяв щось корисне для любомудрія. І як все прикладаю до себе, особливо якщо що-небудь те, що трапилося, приводить мене в сумнів, як було й тепер, то я уважно дивився на видиме, і це видовище було для мене уроком.

Я сказав собі: чи не море наше життя і людські справи? І в ньому багато солоного й непостійного. А вітри — чи це не спокуси і всякі несподіванки, що підстерігають нас? Це, здається мені, помічаючи, досточудний Давид каже: «Спаси мене, Боже, бо води дійшли до душі [моєї)); визволи мене із глибин водних, «я загруз у глибокім болоті, і нема на чому стати. Зійшов я у глибину моря, і хвилі його заливають мене» (Пс. 68, 2-3). Що ж стосується тих, що спокушаються, то одні, думав я, як найлегші бездушні тіла, захоплюються і анітрохи не протистоять напастям, бо не мають у собі стійкості й ваги, що набуваються цнотливим розумом, готовим боротися з обставинами, що зустрілися; а інші, як камінь, гідні того Каменю, на Якому ми утверджені і Якому служимо. Такі всі, які керуються розумом любомудрим і стоять вище черні, все переносять твердо й непохитно, і посміхаються над тими, що вагаються, або жалкують за ними, — посміхаються через любомудріє, жаліють з людинолюбства. Самі ж для себе вважають за сором нехтувати віддаленими бідами і навіть не вважати їх бідами, але уступати перемогу над собою теперішнім, і притім короткочасним, нібито вони постійні; виявляти любомудріє передчасно, а у випадку потреби бути не любомудрими; що подібно до того, якби хтось почав вважати себе чудовим борцем, який ніколи не виходив на поприще, або майстерним керманичем, який високо думає про свою майстерність у тиху погоду, а в бурю кидає з рук стерно.

10. Але як уже я раз зупинився на цьому міркуванні, то зустрів і іншу подобу, доволі гідну теперішньому предмету. Можливо, вважатимете мене старим і вигадником, коли розповім вам про це; однак ви маєте знати про це; тому що, як відомо, і Писання кількаразово вживає такі подоби для ясності розповіді. За вигадкою, є дерево, яке зеленіє, коли його рубають, і протидіє залізу, — а якщо про незвичайне треба і висловлюватися незвичайно, — яке смертю живе, через відсічення розростається; те, що знищується — розмножується. Звичайно, це байка і вимисел, але мені уявляється, що така ж точно любомудра людина. Вона прославляється у стражданнях; скорботи перетворює на привід для чесноти, прикрашається бідами, не звеличується зброєю правди в правій руці, не знемагає перед «лівими» (2 Кор. 6, 7), але в різних обставинах завжди є однаковою або робиться ще світлішою, як золото в горнилі.

Подивимося на неї так: чи знатного вона походження? Нарівні зі шляхетністю крові вона покаже в собі доброзичливість, тож заслужить подвійну повагу, чи вивчатимеш її родовід, чи дивитимешся на неї саму. Чи вона статуя низької роботи і з дешевої глини (якщо є відмінність між глиною і глиною)? Замінивши це духовною шляхетністю, яку кожний запам’ятовує сам у собі, для гіршого чи кращого. Всяка інша шляхетність, яка нам надається, або грамотами нам повідомляється, нічого не варта і підроблена. Тому що шляхетність буває трояка. Одна — з небес, і через неї всі ми шляхетні, бо всі створені за образом Божим. Друга залежить від плоті, і через неї, тому що вона тлінна, не знаю, чи хто шляхетний. Третя пізнається через пороки і через чесноти, і в ній ми беремо участь більше або менше в тій мірі, як думаю, в якій зберігаємо або розтліваємо в собі образ Божий. Цю останню шляхетність полюбить істинний мудрець і істинно любомудрий. Четвертий рід шляхетності, яка залежить від грамот і указів, тоді удостою слова, коли погоджуся визнати красою підрум’янену красу або поважати мавпу, якій наказано бути левом.11. Чи юнак він? Мужньо повстане проти пристрастей і скористається юністю для того, щоб не піддатися чому-небудь властивому юним, а в юнім тілі показати старечу розсудливість, і зрадіє перемозі більше, ніж увінчані в Олімпії. Бо здобуде перемогу на загальнім видовищі, — на видовищі всесвіту, і перемогу не продажну4. Чи хилиться він до старості? Але не зістаріє душею, зустріне кончину, як призначений день необхідного звільнення, з радістю перейде в життя майбутнє, де немає ні незрілого, ні старця, але всі досконалі за духовним віком. Чи наділений він квітучою красою? В одній красі засяє в нього інша, у тілесній — душевна. Чи зберігся без пошкодження колір його краси? Він заглиблений сам у себе і не знає, чи дивляться на нього інші. Чи потворна його зовнішність? Зате благовидна його таємна людина, як квітчаста й дуже запашна троянда, яка ще не розкрилася зі своєї оболонки, що не має ні кольору, ні запаху. «Красивий добротою більше за синів людських», він не витрачатиме і часу, щоб подивитися на свою зовнішність, звертаючи увагу на інше. Чи міцна його зовнішня людина? Він використає здоров’я для кращого: дає поради, вразить словом, говоритиме сміливо, проводитиме час у бдінні, спатиме на голій землі, поститиметься, виснажуватиме плотське; споглядатиме земне і небесне, і старанно думатиме про смерть. Чи захворіє він? Боротиметься із хворобою. А якщо буде переможений, то візьме верх, досягнувши того, що уже не треба боротися. Чи заможний він? Умудриться роздати багатство. І зі свого майна, як розпорядник чужого, він буде наділяти нужденним, щоб і тому, хто приймає, послужило це на благо, і йому самому зосередитися в Бозі, нічого не маючи, крім хреста і тіла. 12. Чи бідний він? Збагатиться в Бозі, сміючись над тими, що мають у себе багато чого, тому що вони як безперестанно здобувають, так безперестанно убожіють, маючи нестаток в більшому, і п’ють для того, щоб більше відчувати спрагу. Чи голодний він? Насититься із птахами, які годуються, не сіючи і не обробляючи землі, проживе з Іллею в сарептянки. «Борошно в діжці не вичерпається, і олія в глечику не убуде» (3 Цар. 17, 14). Перший безперестанно буде виливати, інший приносити рясні жнива, щоб страннолюбива вдова сподобилася честі і подорожній мав їжу. Чи у нього спрага? Джерела і ріки дадуть йому воду, не перенасичуючи і не в міру подаваючи; а якщо й скрізь не стане води через бездощів’я, то, можливо, він питиме з потоку (див.: 3 Цар. 18, 5). Чи терпітиме він холод? Його терпів і Павло (див.: 2 Кор. 11, 27). Притім, чи довго потерпить? Є одяг і з каменю, у чому нехай запевнить тебе Іов, який каже: «не маючи притулку, тиснуться до скелі» (Іов. 24, 8).

Розглянь і ще більші досконалості. Чи будуть його лихословити? Він переможе тим, що за лихослів’я не відповість лихослів’ям. Чи будуть його гнати? Перенесе. Чи будуть хулити? «Утішиться» (1 Кор. 4, 13). Чи будуть обмовляти? Почне молитися. Чи ударять по правій щоці? Підставить і іншу; а якщо б у нього була третя, підставив би й ту, щоб того, хто вдарив, швидше навчити великодушності, напоумити його ділом, коли не зміг словом. Чи насміхатимуться над ним? Це терпів і Христос. І він буде вшанований участю в Христових стражданнях. Чи назвуть самарянином, чи скажуть, що він має в собі біса? Усе прийме з Богом. Хоч які б численні були його страждання, усе ще не вистачить багато чого: оцту, жовчі, тернового вінця, багряниці, хреста, цвяхів, розіп’ятих розбійників, проходячих і хулячих. Богу належало і в тому мати перевагу, щоб більше перетерпіти в самому посоромленні! 13. Немає нічого настільки незборимого і непереможного, як любомудріє! Всі поступляться скоріше, ніж любомудрий. Це «осел дикий» упустелі, як каже Іов, нічим не зв’язаний і вільний, «він насміхається над міською багатолюдністю і не чує криків погонича» (Іов. 39, 7). Це єдиноріг — тварина самовільна. Чи захоче служити тобі і чи переночує в яслах твоїх (Іов. 39, 9), чи підведеш його під ярмо? Коли він буде позбавлений всього на землі, у нього готові крила, як в орла, він повернеться в дім свого настоятеля, піднесеться до Бога. Скажу стисло: незборимі тільки Бог і Ангел, а по-третє — муж любомудрий, нематеріальний у речовині, необмежений у тілі, небесний на землі, безпристрасний у стражданнях, який усьому уступає перемогу, крім зарозумілості, і тих, які думають оволодіти ним, що перемагає своїм відстороненням.

Оскільки моє слово, яке я почав з представленою мною подобою, зобразило любомудрого мужа, то за цим зображенням розглянемо самі себе. «Думаю, що і я маю Духа Божого» (1 Кор. 7, 40). Хоча щось зі сказаного може вражати мене, щоб мої ненависники й вороги, якщо знайдуть мене переможеним, мали вибачення, якщо не наміру, то, принаймні, своєї поведінки, а якщо виявлюся досконалішим і вищим за моїх нападників, — чи залишили свою злість, чи знайшли новий шлях неправди (тому що теперішній мною знехтуваний) і понад свою злість не могли бути викриті в нерозумності, як «ті, що беззаконствують даремно» (Пс. 24, 3) і не чинять неправди, до якої прагнуть. 14. Подивімося ж, чим образять мене ті, що зважуються на все, що тільки може зробити людина, щоб образити людину? Назвуть невігласом? Я знаю одну мудрість — боятися Бога. Оскільки «початок мудрости — страх Господній» (Притч. 1, 7), і «кінець слова: все слухай, бійся Бога» (Еккл. 12, 13). Так сказав премудрий Соломон. Тому нехай доведуть, що в мені немає страху, і тоді переможуть. А що стосується іншої мудрості, то я частково сам залишив її, а частково бажаю і сподіваюся придбати, уповаючи на Духа. Докорятимуть бідністю? Але вона моє багатство. Я охоче б зняв із себе і це руб’я, щоб без нього йти по терню життя! Охоче, якомога швидше, я скинув би із себе і цей важкий хітон5, щоб отримати легший. Скажуть, що я втік з батьківщини? Як низько думають про нас ці справжні ганьбителі і ненависники подорожніх! Хіба є певне місце моєї батьківщини, для якого батьківщина скрізь і ніде? А ти хіба не мандрівник і не прибулець? Не хвалю твоєї обителі, якщо так думаєш; дивись, щоб ти не втратив справжньої батьківщини, у якій слід готувати собі проживання. А за старість і хворобливість не докоряй нам. У цьому винні не тільки плоть і природа, але (узнай щось із моїх таємниць!) не мало виснажено і розумом (похвалюся тим трохи). Та й ти, повніючи і годуючи свою плоть, не маєш для мене приємного вигляду. Добре, якщо б і в тебе було видно кілька сивин і блідості, щоб можна було впевнитися, що ти людина розумна і любомудра! 15. Що ж ще? Знімуть з кафедри? З якої? Хіба я із задоволенням тепер вступив на кафедру і колись вступав? Хіба вважаю блаженними тих, які сходять на кафедри? Хіба зробиш їх для мене приємними, ти, що сходиш негідно? Хіба те, що недавно трапилося, не виявило перед вами мого напрямку думок? Чи й це була тільки забава і випробування любові, як можуть частково підозрювати, а частково розголошувати люди, майстерні на те, щоб свої пороки бачити в інших? Що ж значило скрушення? Що ж значили висновки, які я всенародно виголошував сам на себе? Що значили сльози, які в мені, якого ледь не зненавиділи за опір, викликали у вас жалість? Позбавлять предстоятельства? Але коли і хто з благомислячих цінував це? А нині позбавитися його, на мою думку, є верх розсудливості. Тому що за нього все в нас приходить у замішання і збурюється; за нього межі вселенної6 непокояться підозрою і ведуть якусь невидиму боротьбу, яка не має і назви; за предстоятельство ми, створені Богом, піддаємося небезпеці стати тваринами і втратити велике і нове ім’я. О, якби не було ні предстоятельства, ні переваги місць, ні болісних переваг, і нас розрізняли б тільки за чеснотою! А нинішній порядок — стати праворуч, ліворуч, усередині, вище й нижче, йти попереду чи поруч, — викликав у нас багато марних замішань, багатьох скинув у прірву і поставив на боці козлищ, багатьох не тільки з нижчих, але навіть із пастирів, які, «будучи вчителями Ізраїлевими», не зрозуміли цього (Ін. 3, 10). 16. Не допустять до жертовників? Але я знаю інший жертовник, образом якого нині служать видимі жертовники, до якого не торкалися ні знаряддя, ні руки каменотеса, на якому «не було чути заліза» (3 Цар. 6, 7),до якого не торкалися художники й хитруни, але який увесь — справа розуму і до якого підносяться через споглядання. Йому я буду предстояти, на ньому принесу «жертву приємну» Богові (Лев. 1, 4-5), — і жертву, і приношення, і всеспалення, які настільки кращі за принесені нині, наскільки істина краща за тінь. Про нього, як думаю, любомудрує і великий Давид, кажучи: «І ввійду я до жертовника Божого, що наповнює радістю» духовну юність мою (Пс. 42, 4). Від цього жертовника не відсторонить мене ніхто, хоч скільки б бажав. Виженуть із міста? Але не виженуть разом і з того града, який на небесах. Якщо ж це зможуть зробити мої ненависники, то дійсно переможуть мене. А доки не зможуть зробити цього, доти бризкають тільки в мене водою і б’ють вітром або граються сновидіннями. Так я дивлюся на їхні напади! Віднімуть майно? Яке? Якщо моє, то нехай підріжуть крила, яких я не підв’язував. А якщо церковне, то через нього і вся боротьба, через нього ревнує про «грошову скриньку злодій» (Ін. 12, 6) і зраджує Бога за тридцять срібників, що найжахливіше; тому що стільки коштує не зраджуваний, а зрадник. 17. Заборонять вхід у дім? Припинять засоби для розкоші? Віддалять від друзів? Але, як бачиш, ми обтяжили багатьох, хоча й були ними запрошені (не хочу бути невдячним). Якщо ж і обтяжили, то хіба більше тим, що жаліли їх, а не тим, що були прийняті ними. Причиною цьому те, що мене прихистив один благочестивий і боголюбивий дім, що був для мене тим же, чим дім суманитянки для Єлисея, — рідний мені по плоті, рідний і за духом, на все щедрий, дім, у якому зростав єдністю і цей народ, не без страху і не без небезпеки приховуючи гнане благочестя. Нехай відплатить Господь цьому дому в день винагороди! А якщо я ганяюся за розкішшю, то нехай веселяться наді мною ті, що ненавидять мене. Немає зла, якого б я не бажав собі. Що стосується друзів, то добре знаю, що одні, і перетерпівши що-небудь зле, не втечуть від мене, бо співчуття виявляється тільки спільним терпінням образ. А якщо мною нехтуватимуть інші, то я вже навчився терпіти зверхність. Тому що одні із друзів і близьких, навіть явно «відступили від мене; другі, найбільш людинолюбні, стали здалека» (Пс. 37, 12-13), і в цю ніч7 усі спокусилися. Ледь і Петро не відрікся, а можливо, і не плаче гірко, щоб вилікувати гріх. 18. І видно, що я один сміливий і маю відвагу, я один благонадійний серед страху, один терплячий, який і виставляється напоказ народу, і зневажений наодинці, відомий Сходу і Заходу тим, що проти мене ведуть боротьбу. Яке зухвальство! «Коли й військо проти мене стане, не злякається серце моє; коли й ціла війна стане проти мене, і тоді я буду надіятися на Нього» (Пс. 26, 3). Не тільки не вважаю щось страшним із теперішніх подій, але навіть забуваю про себе, плачу за тих, що образили мене, про ці колись члени Христові, члени для мене дорогі, хоча нині вони і розтлінні, про членів цієї пастви, яку ви ледь не зрадили, навіть раніше, ніж вона зібрана воєдино. Як ви розірвались і інших розірвали, подібно до волів, «яких розв’язали від пут» (Мал. 4, 2, слов’янський переклад)? Як спорудили жертовник проти жертовника? «Як несподівано прийшли вони до занепаду?» (Пс. 72, 19)? Як своїм розділенням і самі собі заподіяли смерть, і нас змусили уболівати? Як простоту пастирів вжили на згубу пастві? Тому що не пасомих буду гудити за недосвідченість, але вас звинувачуватиму за вашу злість. У погибелі твоїй, Ізраїлю, хто допоможе (Ос. 13, 9)? Які знайду ліки, що лікують? Яку пов’язку? Як з’єднаю розділене? Якими слізьми, якими словами, якими молитвами зцілю скрушене? Один залишається засіб. 19. Тройця Свята, поклоняєма, довершена, правильно нами поєднана і шанована. Твоя це справа, Тобі належить слава досконала! Ти знову онови для нас цих, що далеко вийшли від нас, і нехай саме відділення навчить їх однодумності! Ти нам за тутешні труди відплати небесним і безтурботним. А перше і найбільше із цих благ — просвітлитися Тобою досконаліше і чистіше і пізнати, що Тебе одну і ту ж можна і уявляти Одиницею, і вважати Тройцею, що Ненароджене, і Народжене, і Сходяче — одне єство, три Особи «один Бог і Отець усіх, Який над усіма, і через усіх, і в усіх нас» (Еф. 4, 6), Бог, до Якого ніщо не додається, і в Якому ніщо не перетворюється, не зменшується, не відсікається, Якого частково вже осягаємо, частково намагаємося осягнути, і колись осягаємо, як є, ті, які добре Його шукали тут і в житті, і в спогляданні. Йому слава, честь, держава навіки. Амінь.

  1. Згідно з поясненням Іллі, св. Григорій Богослов має тут на увазі Максима і називає його псом, як циніка. При тім Ілля зауважує, що циніки з особливою дбайливістю відрощували волосся. []
  2. Згідно з поясненням Іллі, св. Григорій Богослов розуміє тут Св. Писання, з якого слід напоювати себе живою водою словесних овець, коли зачинають в собі плід спасіння. []
  3. У євангелиста Матфея гл. 13, ст. 8 читаємо: «дало плід: одно в стократ, а інше в шістдесят, інше в тридцять разів; а в євангелиста Марка гл. 4, ст. 8 у зворотному порядку»: і вродило в тридцять, в шістдесят і в стократ». []
  4.  На олімпійських і інших іграх сильні борці часто за гроші поступалися над собою перемогою слабшим. []
  5. Тобто тіло душевне, щоб одягтися в тіло духовне (1 Кор. 15, 44). []
  6. Тобто Схід і Захід. []
  7. У яку єгипетські єпископи, увійшовши в один храм, намагалися руко-покласти Максима. []

Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору