Слово 19

Вимовлене св. Григорієм Богословом про свої слова Юліану, який проводив перепис народу для вирівнювання податків

Святитель Григорій Богослов Архієпископ Константинопольський

1. Яка насильницька влада, що постійно мучить мене з любові! Яка моя мудрість і досвідченість, коли кожне свято мене викликають на боротьбу! Я не знаходжу в собі ніякої мудрості, ні досвідченості, хоч як розглядаю і випробовую сам себе. Одне, щоправда, усвідомлюю в собі, що можливо і немаловажне, хоча деякі називають це недоумкуватістю, — я бажав би щохвилини умертвляти в собі життя, а жити життям таємним у Христі, стати не дріб’язковим купцем, але на все, що маю в себе, купити дорогоцінну перлину, все непостійне і тлінне промінявши на постійне й небесне. Таке придбання, звичайно, важливіше всього і надійніше для того, хто має розум. Але якщо це для мене неможливо, то я бажав би встояти, принаймні, в іншому, і престолом поступитися тому, хто бажає, а самому все життя бути дитиною і учнем, поки не вимию всієї гіркоти солодкими водами вчення. 2. Нехай було б це однією і першою справою мого любомудрія або недоумкуватості; а другим і найважливішим — наступне: оскільки я не в змозі втримувати моїм словом слова багатьох. Бо нині всіма заволоділо прагнення і бажання вчити й говорити про духовне, не маючи в собі Духа. То наскільки я впевнений, треба йти іншим шляхом, і кращим і менш важким, ставши прикладом мовчання, навчити всіх безмовності. Хто високо про мене думає, того я посоромлю перевагою, а хто низько й менше належного, того доведу до скромності рівністю достойності. Така причина мого мовчання, така таємниця нашого стримання!

3. Але що зі мною робиться? Мене тягнуть і поривають туди й сюди; входять про мої труди в тяжбу, без милосердя, вимагаючи з мене слова, як якогось боргу; люблять мене більше, ніж я сам себе; і всі стали мудрішими за мене, тому що краще за мене знають час, коли говорити і коли мовчати. Вони кажуть, що не перестануть бити в мене докорами, як у залізо кременем, поки від малої іскри не запалиться вогонь слова. А деякі з них вже обіцяють і вигоди від моїх слів, ставлять мені на вид великі нагороди. По-перше, ту, що вони самі собі зроблять добро, віддавши себе Богові, й мені для плодоношення слова. Потім ту, що з приводу перепису виявиться добро й усім присутнім тут, тобто моєму кліру, якщо клір мого батька заразом і мій, і моїй пастві, з якою я вчинив би дуже несправедливо, якщо б не мав старанності благодіяти їм всіма засобами. А найкраща нагорода та, що вони за моє слово самі пропонують те, чого б за допомогою слова належало домагатися з більшим зусиллям. Прекрасне змагання, яким намагаються перемогти мене! Похвальна винагорода! Бачите, яка дія мого мовчання; воно зробило самі мої слова для вас більш жаданими. Бачите, який плід нашого безслав’я. О, якби така була користь слова, як користь мовчання!

4. Отже, оскільки ви цього хочете, ви перемогли непереможного, затріумфували над моїм любомудрієм, скажу вам щось краще за мовчання. А як наслідок, промовлю не що-небудь ніжне, приємне і солодке для багатьох своєю милозвучністю (такою бесідою я зле віддав би люблячим мене), але скажу що-небудь досить мужнє і сильне, від чого ви могли б стати кращими, як піднесені від плоті до духу, які достатньо піднялися і розумом.

Сини людські, почну словами велегласного Давида, «сини людські! Доки будете ганьбити славу мою? Нащо любите марноту і шукаєте неправди?» (Пс. 4, 3), вважаючи чимось великим тутешнє життя, забави, дрібну славу, незначну владу й облудне благоденство, які для тих, що мають їх, належать не більше, ніж тим, які тільки сподіваються мати, і тим, що сподіваються, не більше, ніж тим, що зовсім не сподіваються? Усе це, як порох вихором, захоплюється і переноситься від одного до іншого або, як дим, розлягається, як сновидіння, над нами знущається, як тінь, нестримне; коли відходить — не безнадійно для тих, які не придбали; і коли приходить — не вірне для тих, які володіють. 5. Як не звернемо поглядів до неба, вгору? Не витверезимся? Не очистимо гною з очей! Не пізнаємо, в чому дійсне багатство, в чому справжня слава, де гідність, що не втрачається, в чому безкінечне блаженство, де тверде і немінливе благо, яке не віддає нас наклепам? Чи не це будемо здобувати, якби так трапилося, з багатьма зусиллями і трудами? Чи не такими надіями будемо насолоджуватися, якщо тут можливо чим-небудь насолоджуватися? Чи не подумаємо про святих мучеників і про інших святих, які, подібно до якихось суцільних кайданів, обійняли всю вселенну, і на честь яких звершується теперішнє свято? Для чого вони охоче терпіли все: і рани, і кайдани, і катування, і покарання вогнем, і вістря мечів, і лютість звірів, і темряву, і голод, і прірви, і розкрадання майна, і відторгнення членів, а, нарешті, і саму смерть, — ніби вони подвизались у чужім тілі? Чим бажали вони бути, що успадкувати? Чи не кожному це відомо, хоча б і не говорив я? Чому й нам з тою ж надією, перед тим же Роздавателем нагород і Подвигоположником не ополчитися проти того ж мучителя, який настільки ж і нині, як і в той час, є жорстоким гонителем душ, невидимим ворогом й супротивником? Чому не подвизатися з такою ж мужністю на загальному позорищі, тобто на позорище світу1 (якщо не при крайній небезпеці, коли і визволення скоро, то в щоденних трудах і боріннях), щоб удостоїтися тих же вінців, або чого-небудь дуже до того близького? 6. А я кожному чоловікові і дружині, старцеві і юнакові, міському жителеві і селянинові, простолюдинові і начальнику, багатому і бідному, тому що всіх закликає один подвиг, даю одну пораду — приготуватися до цього подвигу охоче, не розслаблятися, не баритися, не втрачати часу, якого повернути вже неможливо. Тому що теперішній час є час подвигу, а майбутнє — час винагороди.

Чуєте, що говорить Спаситель: «устаньте, ідемо звідси» (Ін. 14, 31), — говорить не тільки тодішнім ученикам, яких веде з Юдеї, але й усім наступним, щоб усіх переселити звідси й залучити до Себе вознесенного за обітницею (Ін. 12, 32). Підемо за благим Владикою, втечемо від мирських похотей, втечемо від оманливого світу і світоправителя; цілком присвятимо себе Творцеві; вшануємо образ Божий, вшануємо звання, змінимо життя. Для чого принижуємо себе, будучи високими? Для чого зупиняємося на видимому? 7.Нехай кожний повсякчас при всякому способі життя і обставинах, в міру своєї сили, і в міру даної йому благодаті принесе Богові плід, який може, щоб чеснотами всякої міри ми наповнили всі небесні обителі, пожавши стільки, скільки посіяли, або, краще сказати, стільки вклали в Божі житниці, скільки обробили. Нехай приносять у дар: хто багатство, а хто вбогість, хто старанність до ближнього, а хто охоче прийняття ретельно пропонованого; хто похвальне діло, а хто глибоке спостереження; хто своєчасне слово, а хто розсудливе мовчання; хто непошкоджене вчення і життя, яке йому не суперечить, а, хто благопослушний і благопокірний слух; хто чисте дівоцтво, що зовсім зрікається світу, а хто чесний шлюб, який не зовсім відлучає від Бога; хто стриманість без надимання, а хто і вживання без хтивості; один — вправи в молитвах і піснях духовних, які нічим не розсіюються, другий — старанний захист тих, що потребують допомоги. Всі ж нехай приносять сльози, очищення від гріхів, сходження і зусилля простягатися вперед. 8. Прекрасним буде плодом і простота, і уцнотливлений сміх, і приборканий гнів, і око, утримуване від безчиння, і розум, що не допускається до розсіяності.

Хоч яким би було незначним принесене Богові, і хоч як би далеко було від досконалості, але воно не настільки мале, щоб Бог не вважав цього бажаним і зовсім не прийняв, хоча і праведним судом зважує милість. І Павлове насадження Він приймає як Павлове; приймає і напоєння Аполлосове, і дві лепти вдови, і митареве смирення, і сповідь Манасії. Коли Мойсей спорудив на землі скинію на образ небесної, тоді всі приносили те, що було їм велено. А доброхотні жертводавці (чоловіки і жінки) — одні золото, другі — срібло й дороге каміння для верхньої ризи, інші виссон тканий і червлену вовну; одні багряницю, шкіри баранячі червоні, інші найгірше, козячу вовну (Вих. гл. 25 і гл. 35); кожний і кожна, що мали в себе на той раз, все приносили на справу скинії, і ніхто з найбідніших не залишився без приношення. Так і ми в чесну Божу скинію цієї церкви, «яку збудував Господь, а не чоловік» (Євр. 8, 2), у скинію, що твориться з різних прикрас чесноти, хоча один менше, а другий більше, але всі будемо вносити однаково, будівництвом Духа складені і з’єднані на справу досконалу, в житло Христове, у храм святий. Без сумніву ж, не внесемо стільки, скільки отримали, хоча й усе внесемо. Тому що і те від Бога, що ми існуємо, знаємо Бога і маємо те, що внести. Але найпрекрасніше і людинолюбніше те, що Бог виміряє милостиню не вартістю поданого, а силами й налаштуванням того, хто приносить плід.

9. Отже, не барися зробитися щедрим, а будь ним тепер і через відсутність гідного не відмовляй у всьому. Навпаки, одне внеси, друге побажай внести, а про інше молися, щоб Бог дарував прощення немочі. Він говорить: «Нехай не з’являються перед лице Моє з порожніми руками» (Вих. 23, 15). Ніхто нехай не буде порожнім і безплідним; жодна душа не залишиться позбавленою родючості і дітонародження. Кожний нехай приносить плід Богові, що в нього є і складає його власність: хто грішить — виправлення, хто подвизається подвигом добрим — неослабність; юний — стриманість; сивина — розсудливість; багатий — щедрість; бідний — подяку; начальник — нечванливість; суддя — лагідність. «Священики зодягніться в правду» (або, правильніше сказати, зодягнемося) (Пс. 131, 9). Не будемо втрачати овець пастви, не занапастимо тих, за кого поклав душу Пастир добрий, Який знає Своїх і Своїми знаємий, «він кличе своїх овець на ім’я і виводить їх» (Ін. 10, 3), виводить овець і приводить їх з невір“я у віру, з теперішнього життя у майбутнє заспокоєння. Убоїмося того, щоб на сповнення погрози з нас не «почався суд» (1 Пет. 4, 17), щоб нам не «прийняти від руки Господньої удвічі за всі свої гріхи» (Іс. 40, 2), бо самі не входимо і перешкоджаємо тим, які можуть ввійти.

10. Вівці, не пасіть пастирів і не виступайте за свої межі, для вас достатньо, якщо ви на доброму пасовищі. Не судіть суддів, не пропонуйте законів законодавцям. «Бог не є Бог безладу, а миру» (1 Кор. 14, 33). Тому ніхто нехай не замишляє стати головою, хто з трудом служить рукою або ногою, або іншим ще менш важливим членом тіла, навпаки, браття, «кожний залишайся в тому званні, в якому був покликаний» (1 Кор. 7, 20), хоча б і гідний був вищого. Задовольнятися сьогоденням — набагато похвальніше, ніж домагатися звання, якого не отримав. Кому можна без небезпеки йти за іншим, той не бажай начальствувати з небезпекою для себе. Нехай не порушується закон підпорядкування, яким тримається і земне, і небесне, щоб через багатоначальність не дійти до безвладдя.

Хто отримав для себе дар слова, не надто покладайтеся на цей дар, не мудруйте до надмірності і понад розум, не бажайте у всьому, навіть і зі шкодою, брати верх, але в деяких випадках, тільки було б корисно, уступайте над собою і перемогу. Принесіть слово в дар Слову, поверніть вченість у зброю виправдання, а не смерті.

11. Воїни, «нікого не кривдіть, не обмовляйте і задовольняйтеся платнею вашою» (Лк. 3, 14), і не вимагайте понад належне. Так наказує вам зі мною Іоан, великий проповідник істини, голос, що випередив Слово. Що ж розуміє він під платнею? Очевидно, царське утримання і подарунки, які роблять за законом за відмінності. А від кого зайве? Остерігаюся вимовити неприязне слово, але ви самі зрозумієте, хоча й утримаюся.

Градоправителі, «віддавайте кесареве кесареві, а Боже — Богові» (Мф. 22, 21). «Отже, віддавайте всім належне: кому податок — податок; кому данину — данину; кому страх -страх; кому честь — честь» (Рим. 13, 7). А коли кажу «страх», — забороняю користолюбство. Яку ж отримаємо собі вигоду, можливо, скажете ви. Велику, з усіх найбільшу, і якщо хочете, за моєю допомогою благі надії і першість у небесному граді, а не в цьому малому й найменшому з міст, у якому (з поваги до місця мого виховання скажу ще скромно) і начальствувати немає великої честі й слави. Побажаємо там бути першими, придбаємо тамтешню славу; замість співстраждання, якого не бачимо до себе тут, упокоїмося в надрах Авраамових.

Будемо «судити судом справедливим» (Ін. 7, 24), «визволимо бідного й убогого» (Пс. 81, 4), помилуємо вдовицю і сироту, «врятуймо узятих на смерть» (Притч. 24, 11), або (висловлюся набагато легше) не будемо самі вбивати; не знехтуємо того, хто просить у нас, навіть крихт зі стола; не пройдемо повз покритого струпами і лежачого біля наших воріт. Не будемо віддаватися забавам, коли інші злостражають; не погидуємо подібним до себе рабом, щоб не розділити нам, друзі й брати, однієї долі з багатієм, не мучитися в полум’ї, не відділятися прірвою від праведних, не просити убогого Лазаря «умочити кінець пальця свого у воду, щоб прохолодити язик наш (Лк. 16, 24-26), і просити марно. Будемо добродушні, милосердні, жалісливі, будемо наслідувати Владику, Який повеліває сходити сонцю для добрих і злих, усіх однаково насичує дощем. Не дозволимо собі збагачуватися вбогістю інших, не відступимо так далеко від Божої правдивості, не змішаємо свого багатства з чужими слізьми, від яких воно, як від іржі і молі, пропаде, або (скажу словом Писання) «виблює» (Іов. 20, 15). Але коли ми жадібні більш, ніж належить, тобто є й добре надбання. Дамо тут щось мале, щоб там збагатитися.

12. Ці правила спільні для усіх, а не тільки для цивільних начальників, тому що для спільної недуги і зцілення спільне. А ти, що робиш у нас перепис, переписуй нас правдиво; веди не ретельний перепис моїх слів, від яких немає або мало користі, і тільки приємність і задоволення для слуху, а святий і людинолюбний перепис мого народу, уваживши, якщо не що інше, то сам час, тому що і Спаситель народжується під час перепису. Сказано: вийшло веління від кесаря Августа зробити перепис у всій землі. Перепис почався. «Пішов також і Йосиф з Галілеї, з міста Назарета, до Юдеї, до міста Давидового, що зветься Віфлеєм, бо він був з дому і роду Давидового, записатися з Марією, зарученою з ним жінкою, яка була вагітна» (Лк. 2, 1-5). І в цей час народжується Спаситель, о диво! Творець і Владика всього народжується в бідній і малій обителі. Убоїмся таємниці, вшануємо домобудівництво і самі принесемо щось у дар часу. Нині ангели радіють; нині пастирі обнімаються сяйвом; нині зірка йде зі сходу до великого і неприступного Світла, нині волхви поклоняються, приносять дари, пізнають Царя всього і прекрасно по зірці вгадують Небесного. Нині Ірод шаленіє, б’є дітей і за Визволителя винищує тих, які мали отримати свободу. Але ми станемо з тими, що поклоняються і Зубожілому за нас до тіла2 принесемо не ладан, як Богові, не золото, як Царю, не смирну, як Тому, Який пішов за нас насмерть, але дари таємничі, що перевищують видиме, тобто нічого не візьмемо, ні в чому не поступимося багатству заради переваги над бідністю, не скривдимо тварини заради тварини. 13. Ти із Христом ведеш перепис, із Христом зважуєш, із Главою призначаєш ціну, зі Словом обчислюєш. Нині для тебе особливо народжується Христос, Який є Бог, і стає людиною, «і знаходиться між людьми» (Вар. 3, 38).

Що показує це слово? Воно, на мою думку, наставляє тих, кому довіряють подібні справи, що Бог завжди діє в найважливіших розпорядженнях урядів. І з одного боку, щоб посоромити тих, що роблять перепис, під час перепису вступає в спілкування із плоттю і з людьми, а з іншого боку, щоб утішити нас у рабстві й навчити щирості (чого також не слід випускати з виду), Сам платить дідрахму за Себе і за Петра, почеснішого з учеників (див.: Мф. 17, 24-27). Тому що для нас Він став людиною і прийняв образ раба, за наші беззаконня був ведений на смерть. Так вчинив Спаситель, Який, як Бог, міг спасти єдиним волевиявленням. Але Він зробив те, що для нас важливіше і найбільше нас посоромлює, став подібним до нас і рівночесним. Невже ж ми, учні лагідного, людинолюбного і стільки для нас послужилого Христа, не будемо уподібнюватися милосердю Владики? Невже не будемо милостиві до подібних до нас рабів, щоб і самим заслужити милість Господа, Який міряє, як самі будемо міряти? Невже не захочемо через лагідність придбати своїй душі? Достатньо для свобідних рабства, достатньо і тієї відмінності, що створені з одного пороху, хто панує, а хто перебуває під владою; хто накладає податки, а хто вноситься в число тих, що дають податки; хто може чинити неправду і зло, а хто молиться і докладає всі зусилля, щоб не потерпіти зла. Достатньо різниці між створеними за єдиним образом, в одній гідності, між спадкоємцями одного і того ж життя, між тими, за яких Христос однаково помер! Досить цього для свобідних! Не будемо обтяжувати цього ярма і покарання за перший наш гріх. 14. Нехай загине зло і перша основа зла — лукавий, який, «коли ми спали, насіяв кукіль між пшеницею» (Мф. 13, 25) (цим позначається, що початком зла буває недбальство про добро, так само як початком темряви — віддалення світла)! Ось що зроблене деревом і гіркою споживою, і заздрим змієм, і непослухом, за який ми засуджені проводити життя в поті чола. Від цього я став нагий і потворний, пізнав наготу, одягнувся в шкіряну ризу, був вигнаний з раю, повернувся в землю, з якої взятий, і замість насолоди маю тільки те, що пізнав своє нещастя, замість короткочасного задоволення засуджений на постійну скорботу і неприязнь до того, якого на шкоду собі я полюбив, і він долучив мене до себе за допомогою споживи. Така мені нагорода за гріх! Внаслідок цього я маю народитися для труда, жити й руйнуватися. Гріх є мати нестатку, і нестаток — користолюбства, і користолюбство — боротьби, а боротьбою викликані в світі податки — найтяжче в нашому засудженні. Але принаймні ми, що підлягають тому ж засудженню, не будемо збільшувати покарання і не будемо злі до інших. Бог вимагає від нас взаємного людинолюбства, хоча Сам і карає нас.

15. Буде й інший перепис, інший укладач перепису, якщо ти чув про «книгу живих» (Пс. 68, 29) і про книгу тих, що не спасаються. Там усі ми будемо вписані або, краще сказати, уже вписані кожний за гідністю проведеного ним життя. Там і багатство має не більше, і бідність не менше, а також і милість, і ворожнеча, і все інше, чим тут закривається справедливість. Усі ми вписані перстом Божим, і в день одкровення нам буде відкрита книга. Малий і великий там рівні (Іов. 3, 19)? і «раб із господарем», скажу словами Соломона (Прем. 18, 11), і цар з підвладним, і знатність поруч з тими, що вводяться у перепис. Промовчу про те, що й вимовити страшно; однак скажу, що, як самі пишемо, так і будемо записані. Це написання зроби й ти для себе як можна більше милостивим, виявивши нам милість і людинолюбство.

16. Що скажеш на це? Що напишеш, найкращий друже і однолітку, який слухав зі мною одних учителів і одні уроки, хоча Бог і долучив мене нині до кращого (почекаю казати: до найтяжчого) жеребу — учити вас, наділених владою? Що скажеш ти, плід благочестивої батьківщини і роду, священний паросток священних батьків і корінь ще більш священних дітей? Як приймеш мої слова? Чи переконливі вони? Чи вимагаєш, щоб я довше насолоджував тебе? Правда, не гадати про це потрібно, але достовірно можна знати, що мої слова здавна мають над тобою силу. І якщо не на щось інше, то на самі слова покластися можу, що вони завжди ведуть тебе до прекрасного, і ти або передуєш їм, або йдеш. Тому що цим саме і відрізняються мудрі від людей звичайних. Однак додам щось до сказаного.

Ти уже воздав нагороду моїм словам, хоч яка б вона була. Але і мої слова воздають тобі і приводять до тебе убогих, увесь собор ієреїв, собор любомудрих, ніякими узами не прив’язаних до земного, які володіють тільки своїми тілами, і тілами, які зовсім нічого не мають для кесаря, але все, що присвятили Богові — піснеспіви, молитви, пильнування, сльози, надбання, що нелегко здобувається, тобто, щоб помирати для світу, жити для Христа, умертвляти плоть, відволікати душу від тіла. Їх — служителів і свідків таємниць Божих, які споглядають небесне, початок нашого роду, опору і вінці віри, дорогоцінні перлини, каміння храму, для якого основа і наріжний камінь — Христос, тобто прекрасної повноти Церкви, їх пощадивши або цілком віддавши Богові, ти зробиш чудову справу і для них, і для себе, і для всіх нас. І я бажаю, щоб це багатство прийшло тобі від нас, а не великі скарби золота й срібла, які тепер існують, але незабаром не будуть існувати.

17. Такі вам плоди мого слова! Воно нижче вашої надії, але відповідне моїм силам. Воздайте і ви мені трохи більше мого приношення — благопокірність, щоб понад все інше менше мати потреби в моїх словах, «щоб бути уважними один до одного, заохочуючи до любови й добрих діл» (Євр. 10, 24), щоб, сподобившись милостивого й людинолюбного написання на небесах і радіючи перед Царем всього, в чому й полягає все заняття вписаних там, складати Богові хвалу, споглядаючи й возносячи єдину славу і світлість Божества — Отця, і Сина, і Святого Духа. Бо Йому слава, і честь, і поклоніння навіки-віків. Амінь.

« Слово 18 | Зміст | Слово 20 »