«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаСвятоотцівські твориСлова

Слово 17

Сказане схвильованим жителям Назіанза і розгніваному градоначальнику

Святитель Григорій Богослов Архієпископ Константинопольський

1. Черево моє, черево моє болить мені, і почуття серця мого бентежаться (Єр. 4, 19), говорить в одній зі своїх промов Єремія, найбільший співстраждалець із пророків, оплакуючи непокірливого Ізраїля, який сам від себе відстороняє Боже людинолюбство. Черевом він називає алегорично свою душу (що знаходжу в багатьох місцях Писання), чи тому, що вона прихована й невидима (а потаємність є загальна приналежність душі і черева), чи тому, що вона приймає і, так би мовити, переварює словесну їжу (тому що те, що їжа для тіла, то слово для душі). А почуттями називає, можливо, ті душевні рухи і думки, особливо викликані чуттєвістю, якими праведник терзається, запалюється і захоплюється, так що не може стриматися від гарячності духу. Тому що це саме називається в пророка засмученням (το μαιμάσσειν), тобто якоюсь запопадливістю, змішаною із дратівливістю. Якщо ж хтось буде розуміти під почуттями і зовнішні почуття, то не погрішить, тому що й очі, і вуха не тільки ображаються гіршими предметами зору й слуху, але через співстраждання навіть бажають бачити і чути краще. Втім, як не розуміти цього, праведник уболіває, бентежиться і небайдуже переносить нещастя Ізраїля, які не уявиш собі, чи тілесні, коли дивишся на Ізраїля почуттєво, чи духовні, коли розумієш його духовно. Тому що той же пророк просить собі «джерело сліз» (Єр. 9, 1-2), бажає виталища останнього, цілує пустелю, щоб звільнитися від більшої частини скорбот і одержати деяке полегшення від внутрішньої хвороби, у безмовності оплакавши Ізраїля.

2. Те ж набагато раніше висловив і божественний Давид, кажучи: «Хто дав би мені крила, як у голуба, я б полетів та відпочив би» (Пс. 54, 8). Він просить голубиних крил, чи не тому, що вони легкі і швидкі (як і кожний праведник), чи не тому що вони зображують дух, яким одним уникаємо бід, — просить, щоб як можна далі бути від теперішніх зол; потім показує лікування в тяжких обставинах — надію. Ждучи, каже він, «Бога, щоб спас мене від слабкодухости і від бурі» (Пс. 54, 9). Те ж, можливо, робить він і в іншому місці, дуже швидко подаючи лікування скорботному, і словом, і ділом пропонуючи нам добрий урок великодушності в нещастях. «В день скорботи моєї шукав я Господа, вночі підносив руки мої і не опускав їх — душа моя не мала втіхи» (Пс. 76, 3), — говорить він. Ти бачиш у цьому безтурботність і відчай. Чи не убоявся навіть, що Давид незцілимий? Що говориш? Ти не приймаєш втіхи? Не сподіваєшся відради? Ніхто не зцілить тебе — ні слово, ні друг, ні родич, ні радник, ні співстраждалець, ні той, хто розповідає про свої нещастя, ні той, хто нагадує прадавнє, ні той, хто подає нинішні приклади, як багато спаслося і від набагато тяжчих нещасть. Але невже всі засоби вичерпані, зникли, припинені? Невже загинула всяка надія? Невже одне тільки залишається -у бездіяльності очікувати кінця? Так говорить великий Давид, який «коли взиваю я, почуй мене, Боже правди моєї. В тісноті Ти давав мені простір. Помилуй мене і почуй молитву мою» (Пс. 4, 2) і, оточений смертною тінню, встає з Богом (див.: Пс. 22, 4)! Що ж робити мені, малому, слабкому, земному, що не має такого духу? Давид вагається, хто ж спасеться? Яку допомогу знайду в злостражданнях або яку втіху? До кого звернуся, пригноблений? На це відповідає тобі Давид, великий лікар і заклинатель злих духів духом, який у ньому. До кого звернутися? Від мене хочеш знати це, а сам не знаєш? До Того, Хто зміцнює ослаблені руки, утверджує розслаблені коліна (див.: Іс. 35, 3), проводить через вогонь і спасає у воді (див.: Іс. 43, 2; Пс. 65, 12). Тобі не потрібно, каже він, ні військ, ні зброї, ні стрільців, ні кіннотників, ні радників, ні друзів, ні зовнішньої допомоги. «У собі самому маєш підкріплення, яке маю і я, і кожний бажаючий. Потрібно тільки побажати, тільки прагнути. Утіха близька — у вустах твоїх, у серці твоєму. «Згадав я Бога, — говорить, — і звеселився» (Пс. 76, 4). Що легше за спогад? Згадай і ти, і звеселишся. Яке зручне лікування! Яке швидке лікування! Яка велич дару! Згадай про Бога, і Він не тільки заспокоїть малодушність і скорботу, але й подасть і радість.

3. Чи бажаєш почути й інші слова про людинолюбство (Боже)? Якщо, сказано, звернувшись, зітхнеш до Господа, то спасенний будеш (див.: Єз. 33, 19). Дивіться, як спасення поєднане із зітханням. Ти не встигнеш ще промовити слова — Він скаже: Я тут! «Скаже душі твоїй: «Я твоє спасіння»» (Пс. 34; 3). Між проханням і одержанням нічого нема посередині: ні золота, ні срібла, ні блискучого і дорогого каміння, ні всього іншого, чим люди схиляють на милість. Коли Софонія ніби від імені Бога, розгніваного і засмученого, сказав: «Я знищу народи, зруйную твердині їх; порожніми зроблю вулиці їх, так що ніхто вже не ходитиме по них; зруйную міста їх: не буде жодної людини, не буде жителів» (Соф. 3, 6), коли вразив жахом, скрушив печаллю, навів морок своєю погрозою, негайно подає і світло благої надії і піднімає мене цими словами: «бійся тільки Мене, приймай настановлення!» і не буде знищене житло його, і не спіткає його зло, яке Я визначив йому» (Соф. 3, 7). А трохи нижче каже ще радісніше і людинолюбніше: «У той день скажуть Єрусалиму: «не бійся», і Сиону: «нехай не слабнуть руки твої!» Господь Бог твій посеред тебе, Він сильний спасти тебе; звеселиться за тебе радістю, буде милостивий з любови Своєї, буде торжествувати за тебе з радістю» (Соф. 3, 16-19).

Цього вимагають і святі, і сам розум, цього ж бажає моє слово. Прийміть же слово мудрості, щоб вам, «прийшовши в глибину зол, не стати байдужими», як говорить божественний Соломон (Притч. 18, 3, слов’янський переклад), і не загинути від власного неуцтва, а не від скорботи, що надійшла. 4. Є, браття, деяке коло в справах людських, і самими протилежностями навчає нас Бог, Який все влаштовує і всім, а у всьому і нашими справами керує незбагненним і недослідимим Своїм провидінням так само премудро, як премудро Він усе створив і зв’язав. Бо все, так би мовити, рухається і коливається біля нерухливого, але рухається не в основі, яка у всьому тверда і нерухома (хоча це й приховане від нашої немочі), а в тому, що щодня зустрічається і буває. І таке давнє і постійне визначення Боже, щоб темрява, розлита перед очима нашими, була «покровом Його» (Пс. 17, 12). І тому багато чого в світоправлінні ми не можемо бачити інакше, як у темних гаданнях і уявленнях, чи тому, що Бог упокорює нашу зарозумілість, щоб ми усвідомлювали себе незначними перед істинною і першою мудрістю, прагнули ж до Нього Єдиного і завжди намагалися просвіщатися тамтешніми осяяннями, чи тому, що через непостійність видимого, мінливого Він приводить нас до постійного і вічного. Втім, ніщо, як я сказав, не нерухоме, не дорівнює само собі, не самовдоволене і не однакове до кінця — ні веселощі, ні скорбота, ні багатство, ні бідність, ні сила, ні безсилля, ні приниження, ні влада, ні сьогодення, ні майбутнє, ні наше, ні чуже, ні мале, ні велике, ні все, що ще називаємо. І в непостійності залишається одне тільки постійним — зміна у всьому. Бо все швидко кружляється і переходить і саме в собі протистоїть, так що більше можна довіряти вітру і писаному на воді, ніж людському благоденству, тому що заздрість вважається перешкодою щастю, а милосердя — нещастю. І це, на мою думку, премудро і дивно, тому що скорбота не залишається без утіхи, а щастя без напоумлення. 5. Ті благорозумно роблять, які (бо від смирення народжується пізнання виправдань) напоумлюються нещастями і, очищаючись, як золото вогнем, говорять: «Благо мені, що Ти упокорив мене» (Пс. 118, 71), з якими те ж буває, що й з Петром, який закликав спасіння, коли вже потопав, — і які через хворобу більше наближаються до Бога і через скорботу здобувають благодійника, тому що хворіюча душа близька до Бога й убогістю звертається до того, хто може, тоді як могла б і знехтувати Його при достатку дарів.

Тому, браття, будемо звертати свій погляд вгору повсякчас і при кожному випадку, будемо обгороджувати себе благою надією, щоб нам і в радості не втратити страху, і в скорботах — надії. Пам’ятатимемо при ясному небі про негоду і під час бурі про керманича; не будемо сумувати в скорботах, не будемо злими рабами, які сповідують Владику, коли Він «благодіє їм» (Пс. 48, 19), і не звертаються до Нього, коли карає; тим часом як іноді хвороба буває краще за здоров’я, терпіння — втіхи, відвідування — зневаги, покарання — прощення. Скажу коротко: не будемо падати духом від нещасть, ні надиматися від достатку. 6. Підкоримося Богові, і один одному, і начальникам на землі: Богові — з усіх причин, один одному — для братолюбства; начальникам — для благоустрою, і тим в більшій мірі, чим більше вони сумирні і поблажливі. Небезпечно виснажувати милосердя начальників, сподіваючись на часте прощення; тому що, виснаживши, за їхню суворість піддамося відповідальності самі, як ті, що порушують тишу вітром, наводимо на світло морок і до меду домішуємо полинь. І між нашими законами є один закон — закон похвальний і прекрасно ухвалений Духом, Який дав Свої закони, з’єднавши можливе й найкраще. Але за цим законом раб має бути слухняним господарям (див.: Еф. 6, 5), дружина — чоловікові, Церква — Господу, ученики — пастирям і вчителям, так і всі, зобов’язані давати данину, — коритися всій владі «не тільки зі страху покарання, але й заради совісти» (Рим. 13, 5-6) і не робити закон ненависним, роблячи зло, не доводити себе до меча, але, очищаючись страхом, заслужити похвалу від влади. 7. Одне і те ж правило, але воно щадить пряме і відсікає зайве. Одне сонце, але воно світить здоровому зору, а затьмарює слабкий. Чи хочеш, скажу сміливо щось і зі свого вчення? Один Христос, але Він «лежить на падіння і на піднесення багатьох», (Лк. 2, 34) — на падіння невірним, на повстання віруючим. Для одних «Він камінь спотикання і камінь спокуси» (1 Пет. 2, 7), саме для тих, які не пізнали і не урозуміли, але в пітьмі ходять, або служать ідолам, або не бачать далі писання, і не хочуть і не можуть просвітитися чим-небудь, крім письма. Для інших Він камінь наріжний і камінь похвальний, саме для тих, які приборкуються словом і утвердилися на цьому камені. Або, коли хочеш, Він є та перлина, яку добрий купець купує за все своє майно (див.: Мф. 13, 45-46). Але ми, браття, які не виконуємо своїх обов’язків, а ображені на владу, майже так само робимо, як і той, хто сам грішить проти законів боротьби, звинувачує роздавателя нагород у несправедливості, або хто сам, страждаючи тяжкою хворобою і потребуючи лікування не менш болісного, звинувачує у неуцтві і нерозсудливості лікаря, який вдається до надрізання і припікання. Ось від мене і утіха, і разом напоумлення для підлеглих! Цим убогий пастир повертає на істинний шлях мале стадо, з яким у радості радіти і в печалі стогнати наказує мені закон мого пастирського служіння!

8. Що ж ви, володарі і начальники? Слово вже звертається до вас для того, щоб не вважали нас зовсім несправедливими, якщо, переконуючи підлеглих до виконання обов’язку, поступимося вашій могутності, ніби соромлячись або боячись користуватися нашою свободою, якщо більше піклуватимемося про них і будемо байдужими до вас, про яких тим більше потрібно дбати, бо це корисніше для тієї і іншої сторони, ніж важливіший успіх. А іншого цьому нехай не буде з нами і з нашим словом. Отже, що ви говорите? На чому нам помиритися? Чи приймете моє сміливе слово і закон Христів, який підкоряє вас моїй владі і моєму престолу? І ми маємо владу більшу і досконалішу, інакше дух має поступитися плоті і небесне земному.

Знаю, що і ти вислухаєш сміливе слово, тому що і ти священна вівця моєї священної пастви, вихованець великого пастиря1, істинно з небес наведений Духом і, подібно до нас, освічений світлом Святої і Блаженної Тройці. Тому слово моє до тебе буде недовгим і коротким. 9. Ти з Христом начальствуєш, з Христом і управляєш. Він дав тобі меч — не діяти, а погрожувати; і нехай зберігається цей меч для Того, Хто дарував його, як чистий дар. Ти сам образ Божий і керуєш образом, за який тут треба піклуватися і з яким треба перейти в інше життя; а в нього ми всі перейдемо після короткочасної гри в тутешньому житті; чи назвемо його в’язницею, чи поприщем, чи накресленням наперед, чи тінню життя істинного. Вшануй спорідненість, уваж першообраз, перебувай з Богом, а не з світоправителем, із Христом Господом, а не з лютим мучителем. Він «людиновбивцею був споконвіку і не стоїть в істині» (Ін. 8, 44). Він і першій людині, довівши її до непослуху, завдав удар і заподіяв тяжке життя; він через гріх увів закон — карати і терпіти покарання. А ти, людина Божа, згадай, чиє ти творіння і куди закликаєш, що маєш і чому ти зобов’язаний, від кого в тебе Закон, слово, пророки, саме боговідання і небезнадійність одержати очікуване. Тому наслідуй Боже людинолюбство. У людині найбільш божественне те, що вона може благодіяти. Ти можеш стати богом, нічого не зробивши: не пропускай випадку до обоження. 10. Для Духа одні витрачають своє майно, інші виснажують плоть, помирають для Христа і зовсім віддаляються від світу. Інші присвячують Богові те, що для них найдорожче. І ти, без сумніву, чув про жертву Авраама, який єдинородного, народженого за обітницею, коли в ньому знаходилась обітниця, віддав Богові охочіше, ніж спочатку отримав від Бога. Але ми від тебе нічого такого не вимагаємо: замість всього принеси одне — принеси людинолюбство, яким Бог благодогоджається більше, ніж усім іншим разом — принеси дар єдиний, дар непорочний, дар, що закликає щедроти Божі. Приєднай до страху лагідність, розчини погрозу надією. Знаю, як багато може зробити доброта, яка змушує із сорому віддати належне, коли, маючи можливість примусити, ми вибачаємо і своїм благоволінням приводимо в сором того, кого милуємо. Ніщо нехай не переконує тебе бути недостойним влади, ніщо нехай не відхиляє тебе від милосердя і лагідності — ні обставини, ні володар, ні страх, ні побоювання вищих начальників, ні перемагаюча зухвалість. Намагайся придбати в тяжких обставинах благовоління з небес. Дай в борг Богові милосердя. Ніхто не каявся із тих, які принесли що-небудь Богові. Він щедрий на винагороди, найбільше ж тамтешніми благами. Він винагороджує тих, які тут що-небудь принесли і дали Йому в борг; іноді ж, щоб запевнити в майбутніх благах, Він нагороджує і тутешніми благами. 11. Ще трохи, і світ зміниться, і тінь зникне. Скористаємося часом, викупимо непостійним вічне. Кожний з нас — в єпитиміях (див.: Сир. 8, 6), і земля багато носить чужих боргів. Вибачимо ж, щоб і нам вибачили; відпустимо, щоб самим просити відпущення. Бачиш у Євангелії: приводять того, хто заборгував багатьма талантами, і прощають йому борг (тому що він приведений до благого владики); але кому вибачають, той сам не вибачає (бо він раб і у своєму волевиявленні), і яке людинолюбство зроблене йому в більшому, такого він не виявляє товаришеві в меншому, що мав би зробити, якщо не по чому іншому, то наслідуючи показаний приклад великодушності. І господар гнівається, а про наступне промовчу. Скажу тільки, що кожному краще виявляти милість тут, ніж звітувати там.

12. Що ти скажеш? Чи переконали тебе ці слова, які, за багаторазовим твоїм зізнанням, ти любиш, найкращий з начальників і, якби можна було приєднати, людинолюбивіший, чи потрібно представити тобі замість прохання і цю сивину2, кількість років і довгочасне священство, священство непорочне, яке, можливо, і Ангели, які служать Найчистішому, поважають, як достойне їхнього служіння? Чи переконує тебе це, чи зважусь на більше? А сміливим робить мене скорбота. Представляю тобі Христа, і Христове приниження за нас, і страсті Безпристрасного, і хрест, і цвяхи, якими я розв’язаний від гріха, і кров, і погребіння, і воскресіння, і вознесіння, цю трапезу, до якої ми разом приступаємо, й образи мого спасіння, звершувані тими ж вустами, якими клопочу перед тобою, — це священне і на небо підносяче нас тайноводство. 13. Коли не за одне яке-небудь із цих, то, принаймні, за все вияви милість і нам, і собі, милість домашній твоїй Церкві і цій прекрасній повноті Христовій, яка (так уявляй собі) сама з нами клопоче (хоча і надає клопотання нам, як вшанованим заради Того, Хто вшановує) і разом із цим підкоряється закону начальствування. В одному дозволь перемогти себе — переможи нас людинолюбством! Ось привожу до тебе прохачів моїх перед Богом, і Ангелами, і Царством Небесним, і перед тамтешніми винагородами. Вшануй мою віру, яку я до тебе мав і якої інших навчив, щоб також вшанували її в більшому й досконалішому. Скажу стисліше: ти сам маєш Господа на небі, Який нехай буде таким же суддею для тебе, яким ти будеш для підвладних. Але нехай отримаємо всі ми і тутешню милість, і тамтешню поблажливість у Христі Ісусі Господеві нашому, Якому слава і держава, Якому честь і Царство з Отцем і Святим Духом, як належали за попередні часи і раніше самого часу, належать і нині, і повік. Амінь.

  1. Має на увазі свого батька. []
  2. Розуміє свого отця. []

Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору