Слово 12
Промовлене батькові, який доручив йому піклування про Назіанзьку церкву
1. «Відкриваю уста мої і, як повітря, втягую в себе Дух» (Пс. 118, 131). Духу віддаю все своє і себе самого, і діла, і слово, і бездіяльність, і мовчання, тільки нехай Він володіє мною, нехай водить мене, нехай спрямовує руку, розум і язик до чого треба і до чого хоче; а також нехай відводить, від чого треба віддалятися і для мене краще. Я орга́н Божий, орга́н словесний, який настроїв і в який ударяє добрий Художник — Дух. Вчора Він налаштував на мовчання, і моїм любомудрієм було не говорити. Нині приходить на ум, і я виголошу слово, моїм любомудрієм буде говорити. Я не такий просторікуватий, щоб побажав говорити, коли змушують мовчати, і не такий мовчазний і малознаючий, щоб у час, гідний для слова, закривати свої вуста, навпаки, і закриваю, і відкриваю мої двері (див.: Пс. 140, 3) Розуму, Слову і Духові, єдиному єству й Божеству. 2. Отже, буду говорити, тому що маю на це наказ. Говорити ж буду цьому доброму пастиреві і вам, священна паство, те, що, на мою думку, краще і мені нині сказати, і вам почути.
Для чого став потрібний тобі співпастир? Тому що з тебе почнеться слово, люб’язна і поважна для мене голово, рівночесна голові Аарона, з якої стікає духовне і священне миро навіть на бороду й одяг (див.: Пс. 132, 2). Для чого ти, коли сам ще в стані підтримувати й управляти багатьма, і дійсно управляєш силою Духа, у духовних ділах вимагаєш для себе жезла й підпори? Чи тому, що й з великим Аароном, як знаємо й чуємо, були помазані Елеазар і Іфамар, сини Ааронові? Тому що про Надава й Авіуда охоче промовчу, щоб не сказати неприязного слова. Чи тому, що й Мойсей ще за життя призначає Ісуса замість себе законодавцем і вождем тих, що поспішають у землю обітовану? Про Аарона ж і Ора, які підтримували руки Мойсеєві на горі, щоб Амалик був переможений Христом, здалеку накресленим і прообразованим, вважаю для себе зручним і не говорити, як про приклад для мене доволі невластивий і негідний; тому що Мойсей обрав їх не учасниками в законодавстві, а помічниками в молитві й підпорою для стомлених рук. 3. Але в тебе, страждальцю, що стомлене? Чи тіло? Я готовий підтримувати, навіть підтримував; і сам підтриманий, як Яков, батьківськими благословеннями. Чи дух? Але в кому він міцніший і полум’яніший, особливо тепер, коли більш і більш підкоряється і уступає йому плотське, як речовина, протилежна світлу, що перегорожує його і перешкоджає сяйву? Тому що плоть і дух найчастіше ворогують між собою і протидіють один одному? І як тіло буває в доброму стані, коли уболіває душа, так душа квітне і піднімає погляди вгору, коли бажання задоволень ущухає і в’яне разом з тілом. Але в тобі я здивувався простоті й сміливості; як ти не убоявся (чого дуже треба побоюватися в теперішні часи), щоб твою духовну ревність не вважали тільки приводом, і не здалося багатьом, нібито це звання приймаємо для плотських цілей, хоча й представляємо на вид духовну користь. Тому що багато хто зробив те, що вважається великим, самовладним і приносить якусь дивовижну приємність, хоч би належало бути предстоятелем і правителем пастви, яка ще менша, ніж наша, і приносить більше неприємностей, ніж задоволення. Цього достатньо про твою простоту або твоє чадолюбіє, завдяки яким ти й сам не вживаєш нічого шкідливого й інших рідко в тому підозрюєш, бо хто із труднощами схиляється на зло, той повільний і в підозрі злого. А я маю ще запропонувати коротку бесіду цьому твоєму або і моєму народу.
4. Мене примушують, друзі і брати, — до вас тепер буду волати, якщо не волав тоді, — старість батька і (висловлюся скромно) прихильність друга1; допоможіть мені, хто скільки може, і подайте руку гнобленому і захопленому то власним бажанням, то Духом! Одне пропонує мені втечу, гори і пустелю, безмовність душевну і тілесну, радить ввійти розумом у самого себе і відвернутися від почуттів, аби неоскверненим розмовляти з Богом і чистим осяюватися променями Духа, без усякої домішки дольнього і затьмареного, без усяких перешкод божественному світлу, поки не прийду до Джерела тутешніх осяянь і не буду зупинений у бажанні і прагненні тим, що дзеркало зміниться дійсністю, А дух вимагає, аби я виступив в середовищі, приніс плід суспільству, шукав для себе користі в користі інших, поширював освіту, приводив до «Бога людей обраних» (Тит. 2, 14), «царствене священство, народ святий» (1 Пет. 2, 9), і зробив, щоб у більшому числі людей очищався образ. Тому що як у порівнянні з однією рослиною кращий і більший сад, у порівнянні з однієї зіркою — ціле небо й усі його прикраси, і в порівнянні з членом — тіло, так і перед Богом ціла і благовлаштована Церква важливіша однієї людини. І потрібно мати на увазі не тільки себе, але й інших, бо й Христос, Якому можна було перебувати у Своїй честі й Божестві, не тільки виснажив Себе до «образа раба» (Флп. 2, 7), але й «витерпів хрест, зневаживши посоромлення» (Євр. 12, 2), щоб Своїми стражданнями знищити гріх і смертю умертвити смерть. Такі накреслення мого бажання і такі веління Духа! Стоячи між бажанням і Духом і дивуючись, чому в більшій мірі віддатися, ось що вважаю, як думаю, краще і найбезпечніше; повідомлю і вам, щоб ви разом зі мною досліджували і затвердили і мій намір. 5. Я розсудив, що найкраще й найбезпечніше триматися середини між бажанням і страхом, і в одному поступитися бажанню, в іншому — Духові. А це я вважаю можливим, якщо не зовсім буду втікати від служіння, аби не відкинути благодаті, що було б небезпечно; і не візьму на себе тягаря над свою силу, що було б важко. Для першого потрібна інша голова, для останнього — інші сили; правильніше ж сказати, те й інше високоумне. Навпаки, благочестиво й водночас безпечно розміряти служіння із силами й, як чинимо при споживанні їжі, що під силу, приймаємо, а що понад силу, залишаємо. Бо так помірністю в тому й іншому здобувається і тілесне здоров’я, і душевний спокій. Тому погоджуюся тепер розділяти піклування з добрим батьком, як з великим високоширяючим орлом, літаючи поблизу нього не зовсім недосвідченим пташеням. А потім віддам крила свої Духові — нести, куди завгодно і як завгодно; і під Його керівництвом ніхто не примусить і не поведе мене в інше місце. Тому що, хоча приємно успадковувати батькові труди і знайома паства приємніша за незнайому і чужу (додав би ще, і цінніша перед Богом, якщо тільки не обманює любов і теперішніх почуттів не закриває звичка); однак корисніше і безпечніше начальствувати бажаючим і над бажаючими. Та і за нашим законом потрібно водити не насильно «і не змушено, але охоче» (1 Пет. 5, 2). І інше начальство не може утвердитися примусом; те, що керується насильством, при всякому зручному випадку намагається звільнитися, тим більше наше, не стільки начальство, скільки дітоводження, найбільше дотримується свободи. Тому що таємниця спасіння — для бажаючих, а не для тих, що примушуються.
6. Таке моє вам, браття, слово, сказане просто, з прихильністю, така таємниця мого серця! Нехай переможе те, що для вас і для мене буде корисним, і нашими справами нехай управить Дух, бо знову моє слово повертається до Духа, Якому я віддав самого себе і голову, помазану єлеєм довершення у Вседержителі Отцю, у Єдинородному Синові й у Святому Дусі і Бозі. Доки нам приховувати світильник під спудом і ніби позбавляти інших довершеного Божества? Час поставити істину цю2 на свічник, нехай світить вона всім Церквам і душам, і всій повноті вселенної не догадково пропонована, не мислено тільки написана, але та, що проповідується явно, як найдосконаліше виявлення богослов’я в тих, що сподобилися цієї благодаті через самого Ісуса Христа, Господа нашого, Якому слава, честь і держава навіки. Амінь.
