«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаСвятоотцівські твориСвятитель Іоан Золотоустий --- Повне зібрання творінь у 12 томахТворіння святого Іоана Золотоустого. Том V. Книга 2

Бесіда на псалом 96. На слова: «Господь царює, нехай радіє земля» (Пс. 96, 1), і на слова: «Коли Він передасть царство Богу й Отцю» (1 Кор. 15, 24). Про таїнство Хрещення

1. Знову духовна ліра блаженного Давида під дією Святого Духу вивела для нас небесні звуки, але не для насолоди слуху, а для повчання душ. Цій духовній лірі властиво освячувати душі. І взагалі спів псалмів завжди є торжеством для радіючих, утіхою для опечалених і деяким святим заклинанням. Однак воно не схоже на ті заклинання, які є в байках, воно приборкує пристрасті, наче диких звірів, приборкує непомірність, гасить несправедливість, підтримує правду, знищує хульні задуми, вбиває ганебні думки, сповіщає Божественний закон, проповідує Бога, роз’яснює віру, затикає вуста єретиків, утверджує Церкву. Багато різних речей оспівується цією святою лірою. Сьогодні, наприклад, блаженний Давид проповідує про Царство Боже, кажучи: «Господь царює, нехай радіє земля, нехай веселяться численні острови її» (Пс. 96, 1). Ось що сповістив нам спів псалмів під час попереднього повчання.

Повчанням зазвичай необхідно вважати читання Божественних Писань, а те, що пропонується нами, це не повчання, а пояснення повчання. А що і в співі псалмів є повчання, то послухай, що говорить сам пророк: «Навчатиму беззаконників шляхів Твоїх, і нечестиві навернуться до Тебе» (Пс. 50, 15). Спочатку повчається сам, а потім повчає інших. Як водосховище, якби не наситилося щедро водою, то не змогло би подавати вологу саду і грядкам; так і пророк, і Апостол, — якщо Божественна благодать не буде наділяти їх щедро Божественними струмками, то ані сам не зможе мати, ані іншим не зможе подати. А про те, що й пророк отримує повчання, послухай, як він сам стає учнем, промовляючи: «Господи, вкажи мені путі Твої і навчи мене стежок Твоїх» (Пс. 24, 4). «Благословенний Ти, Господи, навчи мене заповітів Твоїх» (Пс. 118, 12). Бачиш, як він навчається і вчить?

Жодна побожна душа, якби вона не навчалася Богом, то не змогла б утвердитися у повчанні. Справді, що надійного може дати людський розум? А все, що сповіщається Священним Писанням, є непохитним та істинним. Розум то творить, то руйнує; думка всякої людини хитається між твердженням і запереченням. А Божественний голос про будь-який предмет висловлює незаперечну думку. Тому Бог говорить, і речі підкоряються — Його слово є небесним помахом. І це не дивно, якщо Бог повелівав, й існуюче змінюється, а неіснуюче отримує буття.

Отже, сьогодні повчає блаженний Давид і сповіщає про Царство Боже, кажучи: «Господь царює, нехай радіє земля». Потрібно розглянути цей вислів. Що він хоче сказати: «Господь царює»? Здається, він говорить не про того, хто щойно вступив на царство? Адже ніхто не скаже про царя, який царює давно, що він зацарював, бо не можна вважати недавнім придбанням того, що він має давно. Отже, що хотів сказати Давид словами: «Господь царює»? Бо коли Він завжди царює, то для чого говорити: «царює»? Сказати: «Господь царює» було би доречно тоді, якби він хотів оспівувати царювання, яке щойно почалося. Однак, коли почалося Царство Боже? Хіба недавно? Хіба Бог коли-небудь був Богом, не будучи Царем? І як? У Бога немає нічого недавнього. Він не одержує владу, не вступає на царство, а відвіку — Цар, відвіку — Владика, відвіку — Творець, як говорить блаженний Мойсей: «Господь буде царювати повіки й у вічність» (Вих. 15, 18). Якщо ж блаженний Мойсей ще за багато поколінь до Давида сповістив про Царство Боже, то що хоче сказати блаженний Давид, кажучи про стародавнє, як про недавнє: «Господь царює»?

Хіба не зрозуміло, що він тут має на увазі домобудівництво Спасителя? Справді, Царство Спасителя є двояким: одне вічне і безначальне, інше — в кінці віків, яке бере початок від домобудівництва. Так, будучи Царем завжди, Він стає Царем й у плоті: одне має від природи, а інше отримує за людським образом. Отже, зацарював наш Спаситель. Тож не даремно говорить пророк: «Господь царює», а тому, що перш ніж зацарював Христос, у світі царювали інші. Владу над створінням захопили незаконні володарі, не за природним правом, а внаслідок беззаконня, яке посилилося. Царювали у світі біси, не маючи царської гідності, однак користуючись своєю незаконною владою як царською. Отже, проголошуючи знищення незаконної влади демонів і домобудівництво, яке засяяло із пришестям Спасителя, псалмоспівець говорить: «Господь царює», тобто зацарював, явившись у плоті, вигнавши царство демонів і поклавши початок власному і Божественному домобудівництву..

Однак необхідно показати із самого Писання, що царювало у світі до Христа. Слухай, що говорить Павло: «Однак смерть панувала від Адама до Мойсея і над тими, що не згрішили» (Рим. 5, 14). Значить, було царство смерті. А з другого боку — гріх, як говорить той же Апостол: «Тож нехай не панує гріх у смертному вашому тілі» (Рим. 6, 12). Як гріх запанував через одну людину, так і благодать царює через одного. Отже, Апостол показав, що до Христа і гріх царював, і смерть; і вони були наступниками один одному як жорстокі царі і незаконні володарі. Першим запанував у світі гріх. Потім, відповідно до того, як людина проводила своє життя, вона віддавалася царству смерті; а царством смерті, зі свого боку, людина поверталася під владу гріха. Від насильства до насильства, від ворога до ворога переходив рід людський, наче здобич. Царював гріх, а після нього спадково запанувала смерть, бо сказано: «Жало ж смерті — гріх» (1 Кор. 15, 56), і рід людський залишався в поневоленні.

Отже, саме цим поневоленим жорстокими володарями блаженний Давид благовістить про пришестя Царя. Як для гноблених незаконним володарем вістка про пришестя царя проганяє смуток і печаль й оживляє радісні надії, так і Давид утішає землю, занурену в скорботу, знехтувану, зневажену, гноблену бісами, своїми словами: «Господь царює, нехай радіє земля». І коли Він зацарював? Коли почалося Його Царство? У плоті Він почав царювати тоді, коли став людиною, а вічне Його Царство не мало початку і не матиме кінця. Так ми пояснювали цей вислів і раніше, а тут потрібно нагадати про нього. Не можна, звичайно, вимагати, щоби проповідник тільки раз користувався певним висловом. Якщо необхідно постійно лікувати рани від гріха, тоді необхідно і повертатися до того, що вже було сказано.

2. Оскільки єретики заперечують те, що й саме Царство, яке має Спаситель, Він отримав від Отця, і нічого не має за природою, а тільки за благодаттю, тому необхідно показати, яке домобудівництво дане Йому за плоттю і яке Царство належить Йому за природою через Його предвічне достоїнство. Спаситель не був поставлений від Отця Царем неба і землі, — те Царство Він отримав не через призначення, а був поставлений Богом Царем за Своїм плотським домобудівництвом. «Я ж, — говорить, — поставлений від Нього Царем над Сіоном — горою святою Його» (Пс. 2, 6).

Коли Він прийшов у Юдею, коли звершив плотське домобудівництво, коли, будучи вічним Богом, явився на землі, тоді почалося Його царство за спадковістю від Давида, бо Він придбав Собі не будь-яке інше царство, а те, яке втратив дім Давидів. Тому архангел Гавриїл говорить Діві Марії: «І ось зачнеш в утробі, і народиш Сина, і наречеш ім’я Йому Ісус» (Лк. 1, 31). «Бо Він спасе людей Своїх від гріхів їхніх» (Мф. 1, 21). Зверни особливу увагу (на слова євангеліста). Ісус ще не проповідував, ще не навчав, а євангеліст уже говорить: «Він спасе людей Своїх», — щоб ти знав, що не після Його страждань народ став Його народом, що не через страждання Свої Він успадковував народ, а мав Свій народ як Його Владика ще до Своїх страждань, а Своїми стражданнями Він придбав Собі вселенську Церкву.

«Він спасе людей Своїх від гріхів їхніх… І дасть Йому Господь Бог…». Кому? Народженому Тобою за домобудівництвом втілення. «І дасть Йому Господь Бог престол». Який? «Давида, отця Його». Отже, Він одержує не Небесне Царство, яке Він мав, а отримує саме це царство, викрадене демонами від дому Давида. «І дасть Йому Господь Бог престол Давида, отця Його. І царюватиме в домі Якова повік, і Царству Його не буде кінця» (Лк. 1, 32-33). Якщо Царство Його вічне і не має кінця, то що означають слова, які спотворено тлумачать: «Коли Він передасть царство Богу й Отцю» (1 Кор. 15, 24)? Але я вже раніше сказав, що царством Писання називає не тільки царську гідність, але й самі народи, які перебувають під управлінням царя. Як міг би бути цар, якби не було тих, над ким він царює?

Отже, царством називається плем’я, народ, світ, підвладний цареві. Як кажуть: царство персів, тобто країна персів, царство римлян, так і тут називається царством те, що під владою Царя, — підвладний Цареві людський рід. А що це справді так, то послухай, як Писання називає царством підлеглий цареві народ. Коли блаженного пророка Іллю шукав цар Ахав, то його управитель говорить: «Живий Господь Бог твій! Немає жодного народу і царства, куди б не посилав господар мій шукати тебе; (і майже спалив царство його, і не знайшов) 1» (3 Цар. 18, 10), — замість того, щоби сказати: всіх підданих його спалив, коли не знайшов тебе (Іллю). Бачиш, що царством називається не тільки гідність царська, але й народи, підлеглі цареві. Отже, Спаситель передає царство, тобто людство, яке колись було підвладне гріху, підвладне смерті, щоби, звільнивши його від цього ярма, придбати знов і передати його Богові й Отцеві.

Отож те, що Він поставлений Царем над Сіоном, те, що дав Йому Бог престол Давида, батька Його, і що в цьому недавно придбаному Ним царстві над домом Якова Він царює повік, — усе це неспростовно доведено Священним Писанням. А те, що Він був Царем і до втілення, і до страждання, і що, перш ніж отримати царство Давида, батька Його за плоттю, Він має вічний престол, то про це засвідчив Ісая, кажучи: «Бачив я Господа, Який сидить на престолі високому і величному, і краї риз Його наповнювали весь храм» (Іс. 6, 1). І далі після цього говорить: «Горе мені! Загинув я! Бо я людина з нечистими вустами і живу серед народу також з нечистими вустами, — і очі мої бачили Царя, Господа Саваофа» (Іс. 6, 5).

Кого він бачив? Про кого сказав це? Запитай євангеліста Іоана, щоб ніщо не було тобі нав’язане силою, а щоб усе було засвідчене істиною. Те, що ґрунтується на людських думках, спростовується іншими подібними думками, а сповіщене вустами пророків й апостолів від Духа Святого, не має тих, що заперечують, а хоч би й появилися заперечувачі, все одно отримує перемогу. Отже, кого бачив Ісая? «І очі мої бачили Царя, Господа Саваофа». Як бачив? «Який сидить на престолі високому і величному» (Іс. 6, 1). І що було сказано йому? «Іди і скажи цьому народові: слухом почуєте — і не зрозумієте, і очима будете дивитися — і не побачите. Бо огрубіло серце народу цього, і вухами насилу чують, і очі свої зімкнули, нехай не побачать очима, і не почують вухами, і не зрозуміють серцем» (Іс. 6, 9-10), і т. ін.

3. Що ж говорить євангеліст Іоан, велике крило богослов’я, істинний «син громів», який осяяв, подібно до блискавки, діла спасіння і прогримів у богослов’ї? Він говорить про Спасителя. Але запам’ятай сказане, щоб не витрачати марно багато слів, і щоби багатослів’я не розпорошило твоєї думки. «Очі мої, — говорить Ісая, — бачили Царя, Господа Саваофа… І сказав Він: «Іди і скажи цьому народові: слухом почуєте — і не зрозумієте, і очима будете дивитися — і не побачите» (Іс. 6, 5, 9). А Іоан говорить: «Стільки чудес створив Він перед ними, і вони не вірували в Нього, щоб справдилося слово пророка Ісаї, який сказав: «…піди і скажи цьому народу: слухом почуєте — і не зрозумієте» (Ін. 12, 37-38; Іс. 6, 9), і т. ін. І щоби будь-хто не подумав, що Він узяв ці слова як такі, що Йому підходять, що тільки сам вираз відповідав Його думці, а Той, Кого бачив пророк на високому престолі, не був Сином, тому Євангеліст додає: «Це сказав Ісая, коли бачив славу Його і говорив про Нього» (Ін. 12, 41). Яку славу? «Бачив я Господа, Який сидить на престолі високому і величному, і краї риз Його наповнювали весь храм» (Іс. 6, 1). Кого бачив? «І очі мої бачили Царя, Господа Саваофа». Якого Царя? Того, про Якого проголосив Нафанаїл: «Учителю! Ти — Син Божий, Ти — Цар Ізраїлів» (Ін. 1, 49).

Дивним є те, що голос Нафанаїла, як пам’ятають слухачі, які зі старанністю й уважністю слухають, ми бачимо співзвучним із пророцтвом Ісаї, який свідчить: «Так говорить Господь, Цар Ізраїля» (Іс. 44, 6). І в іншому місці цей же пророк каже: «Так говорить Господь (Бог, Цар Ізраїлів), Який відкупив» його, Бог вічний (Іс. 44, 24). Пам’ятають, звичайно, і те, Хто є Відкупителем, у чому полягало відкуплення, як воно було звершене, і те, що викупом послужили Тіло і Кров. «Який відкупив» його. Оскільки (Відкупитель), здавалося, явився недавно, згідно Своєму домобудівництву, тому, щоб люди, зважаючи тільки на плотське явлення, не залишилися необізнаними про Його Божественну гідність, пророк говорить: «Який відкупив» його, Бог вічний.

Вічний Отець, вічний, звичайно, і Син, вічний і Дух Святий. Чи не може сказати єретик: три вічних? Вічний, сказав він, Отець, вічний Син, вічний Дух — не три вічні природи, а одна природа вічна, яка виявляється в Єдиній Тройці. Послухай, що говорить блаженний Ісая: «Вічний Господь Бог, Який створив краї землі» (Іс. 40, 28). Хто створив? Якщо єретик хоче відхилитися від вчення про Сина як Бога, то він відповідає: «Це сказано про Отця», забуваючи при цьому власні слова. Адже він говорить, що Отець створив тільки Сина, а все інше створив Син. Якщо Син є Творцем усього, тоді Він же створив і гори землі; а Той, Хто створив гори землі, є Бог великий, вічний. Але щоби ще більш чітко викрити їхнє неуцтво, я поставлю свідком блаженного Павла, який називає Сина великим Богом: Він є великим Богом, оскільки є Сином великого Отця. Яким є Той, Хто народив, Таким є і Народжений. Якщо малим є той, хто народив, то малим є і плід цього кореня. А коли великим є Отець, то великим є і Син, — Син Великого Отця не може бути малим. «Вічний Господь Бог, Який створив краї землі».

Послухай, що говорить Павло: «Бо благодать Божа з’явилась, спасенна для всіх людей, яка вчить нас, щоб ми, відкинувши нечестя і мирські похоті, цнотливо, праведно і побожно жили в нинішньому віці, очікуючи блаженного уповання і явлення слави великого Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа» (Тит. 2, 11-13). З’явилася, каже, спасенна благодать, яка наставляє нас (це в посланні до Тита), щоб, залишивши нечестя і мирські похоті, ми стали жити в нинішньому віці цнотливо, праведно і побожно, очікуючи блаженної надії і явлення слави великого Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа. Ось великий і вічний Бог, Який створив краї землі, великий і вічний Бог, Який явився у світі. Про це і Давид говорить: «Великий Господь наш, і велика сила (кріпкість) Його» (Пс. 146, 5), — оскільки Христос є Божою силою, а по-єврейськи, кріпкість і сила — одне і те ж. Оскільки великий Бог і великий Христос, що видно зі слів «вічний Господь Бог» і «явлення слави великого Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа», тому те ж саме співається Йому іншими словами: «Великий Господь наш, і велика сила Його».

«Великий Господь Бог». Що ж, невже Господь наш одне, а Його кріпкість — інше? Ні. Та оскільки кріпкість є те саме що й сила, а Христос є сила Божа, то це означає — великий Господь наш і великий Христос. Отже, ти маєш великого і вічного Бога, і Бога-Сина — великого вічного Бога. Цей Бог великий і вічний, явившись людям, приймає плоть, уготовану Духом Святим, — Те, що «зачате в Ній, є від Духа Святого» (Мф. 1, 20). Отже, Дух брав участь у Його зачатті? Так, Дух Святий влаштував храм Бога-Слова у Тій святій і великій Діві, і Він явився, отримавши тіло від Діви, зачате нею від Святого Духа Божественною силою невидимо і неосяжно.

Далі, звідки видно, що Дух Святий — вічний? Послухай, що говорить блаженний Павло: «Бо якщо кров тельців і козлів і попіл телиці через окроплення освячує осквернених, щоб чисте було тіло…» (Євр. 9, 13), тобто жертви, які приносилися за законом Мойсеєвим. Оскільки колись звершувалося окроплення кров’ю і це являло певне таїнство, причому видимим було одне, а таємне значення — інше, тому, бажаючи цим плотським відкупленням пояснити духовне, поєднане з істинною молитвою, Апостол говорить: «Бо якщо кров тельців і козлів і попіл телиці через окроплення освячує осквернених, щоб чисте було тіло, то тим більше Кров Христа, Який Духом Святим приніс Себе непорочного Богові, очистить совість нашу від мертвих діл для служіння Богові Живому й істинному» (Євр. 9, 13-14). Що означає «Духом Святим»? Дух Святий є мовби наставником для плоті Спасителя. Однак не в тому розумінні, що Бог-Слово безсилий управляти Своєю плоттю, а в тому, що Святому Духові приписується те, що робив Бог-Слово. Хто виганяв бісів? Хіба не Бог-Слово? Однак Бог-Слово говорить: «Коли ж Я Духом Божим виганяю бісів…» (Мф. 12, 28). Свої діла Він приписує Духові, оскільки їхня природа єдина і сила нероздільна.

Про те, що Його Святе тіло мовби водилося й управлялося силою Святого Духа, свідчить Писання так: «Ісус же, сповнений Духа Святого, повернувся від Йордану і поведений був Духом у пустелю» (Лк. 4, 1). Що означає «поведений був»? Означає те, що Його плоть була під опікою, — «поведений був Духом у пустелю». Так і ми, наслідуючи Спасителя, водимося, як говорить про це Павло: «Якщо ж дух вас провадить, то ви не під законом» (Гал. 5, 18). Тому Спаситель називає Себе Джерелом життя, а Святого Духа — живою водою. Бачиш, як Він засвідчує нероздільність єства? Говорить Спаситель: «Хто спраглий, нехай іде до Мене і п’є. Хто вірує в Мене, у того, як сказано в Писанні, із утроби його потечуть річки води живої» (Ін. 7, 37-38), «…що тече в життя вічне» (Ін. 4, 14). І тут же додає євангеліст Іоан, пояснюючи, що знаменує ця жива вода: «Це сказав Він про Духа, Якого мали прийняти віруючі в ім’я Його» (Ін. 7, 39).

4. Будьте уважні. Якщо Дух Святий є живою водою і Його приймають віруючі, то чому Ти сказав: «Хто спраглий, нехай іде до Мене», а не сказав: хто спраглий, нехай іде до Духа Святого? Так, але й кажучи: «До Мене», Він сказав істину, оскільки є одне джерело Того й Іншого: «Бо в Тебе джерело життя, у сяйві Твоїм ми побачили світло» (Пс. 35, 10). Але оскільки Спаситель назвав Духа Святого водою живою, то чому Він говорить про воду як живу? Щоб ти пізнав, що вона із джерела Божого. Вода жива — Дух, джерело води живої — Бог, щоб ти, коли пізнаєш джерело, зрозумів, звідки вода жива. «Із утроби його потечуть річки води живої. Це сказав Він (про воду) про Духа, Якого мали прийняти віруючі в ім’я Його» (Ін. 7, 38-39).

Якщо Дух — це жива вода, то пошукаємо Його джерело. Яке Його джерело? Нехай скаже Єремія: «Подивуйтеся цьому, небеса, і здригніться, і жахніться, — говорить Господь. Бо два зла зробив народ Мій: Мене, джерело води живої, залишили» (Єр. 2, 12-13). Бачиш, що джерело води — Бог, а вода жива — Святий Дух? Джерело води живої — Отець. Ріка, що із землі витікає, — Син. Вода цієї ріки — Дух Святий. «Мене, джерело води живе, залишили». Нехай те саме скаже про Сина і пророк Ісая: «І буде (Господь) як джерела вод в степу» (Іс. 32, 2). Бачиш джерело? Бачиш ріку? Бачиш живу воду? І як ти не можеш назвати джерело, в його сутності, рікою, ані ріку, з другого боку, яка виходить із нього, не можеш назвати джерелом, ані воду, яка відділилася від річки і зрошує землю, не називаєш рікою, але водою зрошування, і причому назви розрізняються, а природа залишається незмінною; так, як ані джерело на його початку ти не називаєш рікою, ані джерело, яке розлилося рікою, вже не назвеш джерелом, а витоком того джерела; далі річкова вода після того, як вона пішла на зрошування, вже не називається рікою, а водою зрошування, і в усіх цих випадках найменування різні, а природа єдина, — так і Отця не можна назвати Сином, ані Сина Отцем, щоб не впасти в облудність Савелія.

Так, відмінність найменувань не ділить природу, хоч єретики хочуть через відмінності в найменуваннях довести відмінність природи. А ти, коли розглядаєш ці найменування, які використовуються (для ознаменування Тройці) через порівняння, то надто не захоплюйся ними, бо ніщо видиме не може з достатньою чіткістю показати невидиме. (Вони добрі вже тим, що) не містять у собі нічого непристойного й указують через порівняння на славне. Але, звичайно, те, що ріка утворюється (із джерела) через витікання, не означає, що Отець народив Сина через витікання. І це я сказав, ґрунтуючись на Писанні. Ніхто, звичайно, не насмілиться виставляти себе таким, що заслуговує довіри. Якби я не чув, що говорить Отець: «Мене, джерело води живої, залишили», якби не чув слів Господа: «Із утроби його потечуть річки води живої. Це сказав Він про Духа, Якого мали прийняти віруючі в ім’я Його» (Ін. 7, 38-39), — то я не наважився б своєю смертною людською думкою вигадувати дещо нове про безсмертну природу.

Але перейдемо до більш яскравого доказу. І нехай ніхто не вважає це наставляння зайвим. Саме тоді, коли благодать була особливо близькою, і після того, як Жива Вода вже виявила свою дію, Євангеліст для пояснення про «воду» додав: «Це сказав Він про Духа». Про це потрібно говорити, щоб ті, які приходять, навчилися, до якого дару вони наближаються, і вже удостоїлися цього дару; а в тих, які ще не отримали його, пробудилося бажання отримати. Вода свята і жива неодмінно приходить, якщо вона проповідується словом і сприймається вірою. Господь наш Ісус Христос, коли звертається до самарянки, називає живою водою Святого Духа: «Якби ти знала дар Божий і Хто говорить тобі: дай Мені напитися, то ти просила б у Нього, і Він дав би тобі води живої» (Ін. 4, 10). Про цю воду говорять і пророки Захарія та Єзекіїль.

Постарайся вникнути. Говорить Спаситель до Никодима, старійшини юдейського: «Істинно, істинно кажу тобі: якщо хто не народиться водою і Духом, не може увійти у Царство Боже» (Ін. 3, 5). Той, будучи юдеєм, який зачерствів у юдейських поглядах, не в змозі був піднестися своєю думкою над усім плотським, тому, почувши про відродження, говорить Спасителеві: «Як може людина народитися, будучи старою? Хіба вона може вдруге ввійти в утробу матері своєї і народитися?» (Ін. 3, 4) Почувши про духовне, він уявляв собі плотське. Говорить йому Спаситель: «Народжене від плоті є плоть», — Я говорю не про плоть, не про плотське відродження: «Народжене від Духа є дух» (Ін. 3, 6). А далі дорікає йому: «Ти — учитель Ізраїлів, і чи цього не знаєш?» (Ін. 3, 10). Бачиш, яка вина бути вчителем і не діяти, не досліджувати Писання? «Ти — учитель Ізраїлів, і чи цього не знаєш?» Але хоча він і був учителем Ізраїлевим, звідки він міг знати, що Ти проповідуєш нове таїнство і небесний дар? Ніхто досі не проповідував такого хрещення для безсмертя.

 — Так, — каже, — але пророки провістили. Хіба ти не читав пророків? Хіба ти не священик? Хіба не вчитель? Хіба ти не чув про воду і духа від пророків? Що нового сказав Я порівняно з пророками? «Хто не народиться від води і Духа»? Але це ще Єзекіїль говорив: «І окроплю вас чистою водою… І дух новий дам вам» (Єз. 36, 25-26). Ось вода і Дух. «Хто не народиться від води і Духа… Окроплю вас чистою водою і дух новий дам вам» (Ін. з, 5; Єз. 36, 25). Вода і Дух.

5. Так само чітко говорить блаженний Єзекіїль, коли описує відродження, яке має бути: «Була на мені рука Господа… Потім привів Він мене назад до дверей храму, і ось з-під порогу храму тече вода на схід, бо храм стояв лицем на схід, і вода текла з-під правого боку храму» (Єз. 37, 1; 47, 1-2). Скрізь — «на схід», оскільки звідти джерело спасіння. Як там ішла слава Його дорогою на схід (Єз. 43, 2), так і звідти йшла вода. «І ось, — каже, — з-під порогу (із непокритого) храму тече вода на схід, бо храм стояв лицем на схід… І ось вода тече», і побачив чоловіка. «Коли той чоловік пішов на схід, то в руці тримав шнур (міру)» (Єз. 47, 1-3). Бачив воду, бачив і чоловіка. «І вивів мене Господь до воріт, (повернутих) на схід, і ось вода тече із непокритого» 2 . І не даремно сказав: «із непокритого». Нічого не покрито, все відкрите, чисте, прозоре, наповнене світлом. «Із непокритого, праворуч на схід…, і той чоловік пішов на схід». Це було не що інше, як вихід Чоловіка. Разом з водою прийшов чоловік, і було таїнство: одне знаменувало домобудівництво Спасителя, а інше — дію Духа. Вода і чоловік, домобудівництво втілення і дія Духа.

«У руці (чоловік) тримав шнур (міру)». Яку міру? (Міру) дару. Кожному з нас дана благодать по мірі дару Христового. «У руці тримав шнур (міру)». Прошу вас вникнути (в ці слова), щоби побачити надію безсмертя, сповіщену згори. «Вода тече праворуч. Коли той чоловік пішов на схід, то в руці тримав шнур (міру)». Яку міру? Благодать, міру дару. «І відміряв (у воді) тисячу». Що означає «тисячу»? Не сказав: ліктів, сажень, а просто — «тисячу», — одне говорить, а інше приховує. «І відміряв тисячу мірою, і перейде водою через воду відпущення» (Єз. 47, 3). Через яку воду відпущення він перейшов? Оскільки під час Хрещення є і матеріальна, чуттєва вода, і духовна, то він пройшов чуттєвою водою воду відпущення, тобто через матеріальну воду він прийшов до Духа, Який подає відпущення гріхів. «І перейде водою через воду відпущення». Де Дух, там і відпущення гріхів, як і Спаситель сказав, дмухнувши: «Прийміть Духа Святого. Кому відпустите гріхи, тим відпустяться» (Ін. 20, 22-23).

Далі пророк або, краще, Бог через пророка, бажаючи показати, як таїнство Хрещення, починаючись із небагатьох і розповсюджуючись, має обійняти світ, починає з Палестини через дванадцятьох апостолів. Потім воно наповнило Палестину, наповнило Сирію, перейшло на схід, охопило західні країни, досягло самого заходу. Тож, бажаючи показати саме це, як поступово мали розповсюджуватися пізнання таїнства, Бог говорить через пророка: «І міра в руці його, і відміряв тисячу мірою, і перейде водою через воду відпущення. І ще відміряв тисячу, і повів мене; води було по пояс» (Єз. 47, 3-4). Розповсюджувалося (Хрещення) поступово. Спочатку вода; потім вода глибока, що піднялася до пояса. «І ще відміряв тисячу, і вже тут був такий потік, через який я не міг іти, тому що вода була така висока, що треба було пливти, а переходити не можна було цей потік» (Єз. 47, 5). Спочатку вода, потім — до пояса, потім — ріка.

І вимірював тричі: тисячу, тисячу, тисячу. Числа «тисячу» вказують на досконалість у покликанні Отця, і в покликанні Сина, і в покликанні Святого Духа. Відміряв тисячу і перейшов водою через воду відпущення. «І ще відміряв тисячу», і вода піднялася до пояса. І втретє «відміряв тисячу». Третя міра — це вже була повнота знання. Причому одна міра, але вона повторюється тричі. Це означає, що в Отці, Сині і Святому Дусі — єдине Божество, єдина сила, єдина влада, яка проповідується в трьох Особах.

«Вода, — каже, — була така висока», мов потік, що все затоплює. Що означає — «був потік»? Такою є дія Святого Духа. Потоком називає велику кількість дарів. Бо річка, яка постійно тече, має плавну течію, а потік, який стрімко несеться, несе великі води і на своєму шляху захоплює все. Отже, людинолюбний Бог, бажаючи показати, що дар благодаті (буде) водою відпущення для віруючих, однак водою потоплення для невіруючих, водою, яка змиває облудливі вигадки, панування демонів і злобу диявола. Тому й говорить: «(Вийде) як потік, що розливається». Який потік? Слухай, що говорить Бог через Ісаю: «Ось Я направляю до нього мир, як ріку, і багатство народів, — як потік, що розливається, для насолоди вашої» (Іс. 66, 12). Ріка — для віруючих, потік — для тих, що опираються. І вийшла як потік для тих, що опираються. І зробилася та вода потоком, що топить.

Поглянь, як пояснюється дар. Яку дію має ця вода? Пророк говорить: «Коли я прийшов назад, і ось на берегах потоку багато було дерев по той та інший бік. І сказав мені: ця вода тече на східну сторону землі, зійде на рівнину і ввійде у море; і води його стануть здоровими» (Єз. 47, 7-8). Чому вода цілюща? Бо вона подає здоров’я. «Ось ти одужав; не гріши більше, щоб з тобою не сталося чого гіршого» (Ін. 5, 14). «І всяка жива істота, яка плазує там, де ввійдуть два струмені, буде живою; і риби буде дуже багато» (Єз. 47, 9). Якої риби? Багато народів. «Ідіть за Мною, і зроблю вас ловцями людей» (Мф. 4, 19). «Як у великому морі, риби буде дуже багато» (Єз. 47, 10). Це означає те, що пришестя Христове збере всі народи світу, подібно до риби у великому морі. Скільки мав світ, стільки отримала Церква. «Біля потоку по берегах його, з того й іншого боку, будуть рости всякі дерева», й оживотворять воду, і зроблять її здоровою. «І плоди на них не будуть виснажуватися» (Єз. 47, 12).

Коли проповідує Христос, вноситься світильник. Зазвичай і пророки розпалюють світильник Христа, як говорить, наприклад, Давид: Поставлю світильник помазанику Моєму» (Пс. 131, 17). Плотський світильник відвернув нашу увагу. Але ти оберни світильник на те, про що зараз йдеться: «Біля потоку по берегах його, з того й іншого боку, будуть рости всякі дерева…, і плоди на них не будуть виснажуватися» (Єз. 47, 7, 12). Не із старих дерев були плоди, а з нових. Нові, каже, дерева — нові плоди. «Скинувши стародавню людину з ділами її та вдягнувшись у нову» (Кол. 3, 9-10).

6. Бачиш, яка благодать провіщена? Бачиш, як справедливо дорікав Господь Никодимові: «Ти — учитель Ізраїлів, і чи цього не знаєш?» (Ін. 3, 10)? Свідчить про це і Захарія. Не Захарія, батько Іоана, Іоана, який жив тоді в пустелі, а Захарія, який прикрасив Палестину й увінчав наше місто. Іоанові належить і після смерті волати, і з гробу прославляти, бо коли ще в утробі, загравши, він проповідував Владику, то й у гробі заграє святими кістками і скаже: «Всі кості мої скажуть: «Господи, хто подібний до Тебе?» (Пс. 34, 10).

Отже, говорить блаженний Захарія: «У той день відкриється джерело дому Давидового» (Зах. 13, 1; Іс. 2, 2). Домом Давидовим називає рід Давида, оскільки Йосиф, обручник Марії, був з дому Давида, — «зарученої з мужем на ім’я Йосиф, з дому Давидового» (Лк. 1, 27). Із пришестям Спасителя все стало відкритим — схід, захід, південь, північ. «У той день відкриється джерело дому Давидового і жителям Єрусалиму… Живі води потечуть із Єрусалима» (Зах. 13, 1; 14, 8). Які живі води? «Із утроби його потечуть ріки води живої» (Ін. 7, 38). «І живі води потечуть із Єрусалима». Звідки «потечуть»? «Слово Господнє — з Єрусалима» (Іс. 2, 3), звідти, звідки Христос, із Сіону.

Вода жива із Єрусалима. Чому саме із Єрусалима? Бо звідти почалося явлення Духа, бо в Єрусалимі апостоли отримали Святого Духа і звідти пронесли Його в усі кінці землі. «Живі води потечуть із Єрусалима, половина їх до моря східного і половина їх до моря західного» (Зах. 14, 8). Що означає «до моря східного», і що — «до моря західного»? Хіба Писання містить у собі загадки? Ні, воно проповідує істину, пояснює тайну, відкриває сили. «Живі води потечуть». Зверни увагу на обставини, гідні подиву. Не говорить: ріка, але спочатку: «вода», оскільки благодать завжди починається з малого і потім зростає у велике. «Живі води потечуть із Єрусалима, половина їх до моря східного і половина їх до моря західного». Морем «східним» називає східні краї світу, населені раніше за інших, бо тут спочатку процвітав рід Адама і вже звідси розповсюдився на захід і наповнив увесь світ. Отже, першим морем пророк спочатку називає населені країни землі, а останнім морем, західні межі. І схід наповнився (благодаттю), і захід прикрасився.

Отже, подумай про це таїнство, яке висміюють єретики, ображаючи Святого Духа і приписуючи силі Владики рабські порядки. Будемо уникати злоби, будемо уникати єретичної зневаги, будемо уникати звички до негідних справ. Добрі справи — це свідчення віри, і людинолюбство — свідчення віри. Будь милосердним до бідних. Зроби добро і користуйся сам добром: адже ти не можеш жати те, чого не сіяв. Як скажеш Богові: «Прости мені»? Як проситимеш того, чого сам не давав? Як візьмеш те, чого не зробив? Пригадай свої слова під час своєї нужди. Коли ти був бідним, то відповідав на прохання вбогих:

 —  Хотів би я мати і давати.

Коли ти був бідним, то говорив:

 — Хто дасть мені, і я віддам. Я хотів би давати, Бог бачить мою готовність.

Але Бог, часто викриваючи такі думки і викриваючи їх через діла, дає такій людині багатство. І тепер вона вже не засуджує себе, оскільки забуває свої колишні слова. Однак кожний осуджується своїми ж словами. Поки ми не судді, то говоримо: якби я був суддею, я зробив би те-то; якби я був суддею, я влаштував би так; якби я був суддею, я наказував би те-то і те-то. Але ось ти прийшов до суду, то ж виконай же свої обіцянки. Поки ти був бідним, ти обіцяв милостиню, обіцяв правосуддя. Виправдай тепер свої обіцянки ділами. Однак щодо смирення, то люди бувають подібні до коників. Взимку коник заклякне і не може рухатися, він ціпеніє від холоду, а тому стає смиренним і може бути легко впійманий і взятий руками. А коли трохи відігріється на сонці, відразу підстрибує, не в змозі, як раніше, сидіти на місці, носиться в повітрі. Так і людина: серед скорботи стає смиренною, благочестивою, лагідною, доброю. А приходить щастя, і людина виявляється у всій своїй наготі.

Тому і говорить Писання юдеям, благочестивим у прикрощах і нечестивим у благополуччі: «Ця сарана розсіється і полетить. Князі твої — як сарана, і воєначальники твої — як рої мошок, які під час холоду гніздяться у щілинах стін, і коли зійде сонце, то розлітаються, і не взнаєш місця, де вони були» (Наум. 3, 16-17). Народ він називає натовпом. Він, як сарана, як коники, які в холодний день заповзають на огорожу, а коли пригріє сонце, то вони, відлетівши, не залишать навіть сліду після себе, — тобто забув народ про своє смирення. Так і ми: в убогості — покірливі, а збагатилися — і забули. Перед обличчям смерті ми висловлюємо мудрість і, коли проносять повз покійного, кожний дає людським справам правильну оцінку, кажучи: все є скороминучим, і ми — ніщо. Поки нещастя перед очима — всякий готовий виправитися, але минеться страхітливе видовище — і він тут же забуває свої слова.

Тому і говорить Писання: «У всіх ділах твоїх пам’ятай про кінець твій і повік не згрішиш» (Сир. 7, 39). Пам’ятай про кінець свій і ти не грішитимеш. Пам’ятай завжди про смерть і в твоїх думках не буде хитання. О, якби і нам, браття, за будь-яких обставин залишатися вірними Богу, Якому належить усяка слава, честь і держава навіки-віків. Амінь.


Бесіда на псалом 95 | Зміст | Бесіда на псалом 100

  1. Ці слова відсутні у Священному Писанні. []
  2. Переклад за церковнослов’янським текстом. []

Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору