Слово про чотиреденного Лазаря
Спаситель воскресив Лазаря перед Своїми
стражданнями, щоб засвідчити нерозлучне
єднання в Собі Божественної і людської природ.
Воскресіння Лазаря — провіщення майбутнього
воскресіння всіх людей. Похвала мученицям
Недавно, улюблені, сплітаючи перед вами квітчастий вінок весни і змальовуючи словами, ніби на картині, цю пору року, ми показували не тільки квітучі гаї, зеленіючі луги і вітерці, які сприяють оживанню, але вказали, що ознаки воскресіння виявляє в цей час і наше єство, і, бажаючи знайти того, хто відповідає часу, залучили воскреслого Лазаря. Але, будучи не в змозі сповнити обіцянку, ми завершили розмову на самому початку.
Досліджуючи насамперед, чому інші євангелісти про Лазаря змовчали, а написав тільки Іоан, ми сказали, що Дух Святий, заздалегідь припиняючи підозру щодо вимислу, допустив євангелістам подібно і злагоджено описати чудеса Спасителя, але при цьому влаштував так, що один опускав одне, інший — інше, подаючи цим очевидний доказ того, що Євангелія написані ними без негідного наміру, без приготування, не за згодою і не задля догідливості кому-небудь. Тому у всьому виражена невигадана істина навіть тоді, коли виявляється щось відсутнє. Та оскільки про це достатньо сказано нами тоді, то поглянемо, яка була в той час необхідність для Євангеліста в чуді, звершеному над Лазарем.
Спаситель, багато і часто розмовляючи з учнями про Свої страждання, бачив, що вони ціпеніють і жахаються таких слів, вважають провіщення про страждання більше наслідком слабості, ніж домобудівництва, є нестійкими через свої надто людські сприйняття і тремтять. Тому, коли вже наближається страждання і готовий хрест, Він воскрешає померлого Лазаря, щоб наочно навчити учнів, що хрест і смерть — це не наслідок слабості, щоб переконати присутніх, що Він має владу над смертю і викликає душу, яка звільнилася від земних кайданів. Він, вочевидь, із певною метою порівнює добровільну смерть (зі смертю Лазаря), знаменуючи через Лазаря Своє триденне воскресіння, зменшуючи належним чином страх учнів напередодні хреста і втішаючи легкодухих Своїм короткочасним перебуванням під землею, показуючи, що те, що Він дарує іншому, буде легко звершене Ним і для Себе, напоумляючи тих, котрі сумніваються, самими ділами і, таким чином, поєднуючи слова з ділами, сповіщає через них приблизно наступне:
— Я ніколи не залишав узяту на Себе людську природу без Божественної сили. Але то як людина, то як Бог, виявляючи єство і засвідчуючи домобудівництво, повчав більш низьке приписувати людству, а більш високе підносити до Божества. І вказуючи через таке нерівне змішання на нерівне поєднання природ, а через владу над стражданнями виявляючи добровільність Своїх страждань, Я, як Бог, підкорив природу, продовживши піст на сорок днів, і, як людина, потім зголоднів і знесилився. Я, як Бог, утихомирив бурхливе море, Я, як людина, був спокушуваний від диявола і, як Бог, словом виганяв бісів. Я, як людина, маю страждати за людей, але, щоб ви не приписали цього немічності, Я перед приходом смерті викликаю захопленого смертю, і, виявивши насамперед силу Божества, після цього сплачую стародавній борг людства. Розірвавши пута, потім Сам приймаю пута і саме цим (показую), що «маю владу віддати її (душу) і владу маю знову прийняти її» (Ін. 10, 17–18).
Таким є повчання Спасителя, явлене ділами. Якби це було не так, якби Він не з певною метою відкладав чудо над Лазарем, то, безсумнівно, коли в дорозі Йому сповістили про хворобу Лазаря, — «Послали, — говорить євангеліст, — сестри його до Господа, сказати Йому: Господи, ось, кого Ти любиш, нездужає» (Ін. 11, 3), — Він, почувши таке, не відклав би це надовго, але, як учинив із сотником та сиро-фінікіянкою і врятував сина першого, який був відсутній, і дочку останньої, яка була відсутньою, так учинив би і з Марфою, яка сповіщала про брата, що він хворіє. Тепер же Він спеціально очікує його смерті, довго не спішить і з наміром відкладає Свій прихід, щоб раніше Своєї боротьби зі смертю показати перемогу над нею. Він відкладає на три дні для підтвердження дійсності смерті. У присутності юдеїв відкриває гріб, щоб зробити вісниками чуда тих, котрі гнали Його. Молитвою і закликом до Отця будить Лазаря, щоб не подумали, начебто Він повстає проти законів Творця. Поглянь і на цю особливість: Він не сказав: «Лазарю! Оживи». Але що? «Лазарю! Вийди геть» (Ін. 11, 43), щоб навчити присутніх, що Він є Той, Котрий «називає неіснуюче, як існуюче» (Рим. 4, 17), щоб показати присутнім, що Він — Бог живих, а не мертвих, щоб завчасно показати, що для Божественного веління немає перешкод, і нагадати присутнім про Того, Котрий сказав: «Нехай буде твердь посеред води…, нехай збереться вода в одне місце…, нехай вирощує земля зелень…, нехай породить вода плазунів, душу живу» (Бут. 1, 6, 9, 11, 20).
«Лазарю! Вийди геть». Це для примноження й утвердження віри тих, котрі зібралися, щоб одяг і пов’язки свідчили про смерть, а негайна слухняність і безперешкодний страх сповістили про владу Господа. «Лазарю! Вийди геть», і той, котрий розкладався, встав, котрий гнив, став відчувати, мертвець підкорився, зв’язаний побіг і оплакуваний застрибав. Але для чого Спаситель використав у цьому випадку голосний заклик? Євангеліст говорить: «Сказавши це, Він голосно промовив: «Лазарю! Вийди геть» (Ін. 11, 43). Цим закликом Він, можливо, вказав на майбутнє воскресіння. «Бо засурмить, — сказано, — і мертві воскреснуть» (1 Кор. 15, 52). Ще багато я міг би сказати про це, але мене відволікає інше, і від гробу вимушений перейти до гробу.
Справді, вчасно порівняти гріб Лазаря із гробами, і вчасно, здається, святкується смерть жінок саме на його гробі. Там гріб і тут гріб. Але гріб Лазаря, будучи відкритим, відкриває силу Христову, а гріб цих жінок, будучи закритим і діючим, проповідує благодать Спасителя. Там мертвий надприродно виходить із гробу, тут жінки неприродно входять до гробу. Там знамення Божественної сили, тут доказ доблесної волі. Там Лазар… смерті… сміливо вступає1. Там воскресіння після смерті, тут життя. Там смерть насильно пограбована, тут смерть явно зневажається. Того (Лазаря) смерть, віддавши життю, незабаром знову забрала, чи вірніше, як сказано: «Жінки отримували померлих своїх воскреслими» (Євр. 11, 35), з волі Божої, а ці, мати і дочки, які зібрали нас сьогодні, від тимчасового життя перескочили в життя безконечне. Благочестива мати, яка пережила болі народження, і дочки, які не знали цього болю; мати, яка втратила дівоцтво задля народження дів, мати, яка народила чистоту, мати, яка народила дів за законом природи.
Мучитель, який всюди ратував проти благочестивих, який обрав проти єдинокровних варварський меч убивства, мучитель, який гнав невидимого Христа, мучитель, який думав за допомогою отари уразити Пастиря, мучитель, який намагався кидати стріли в небо, мучитель, який заздрив поширенню Царства Христового, цей мучитель був мужем, який переслідував і не поєднався, а неприступні діви — поєдналися2 в боротьбі. Майно було розграбоване, країна втрачена, нечестиві воїни волокли тих, котрі посвятили себе цнотливості і скромності, наче розбійники, примушуючи поклонитися зображенню уявного Навуходоносора. Але і ця вавилонська піч зробила для трьох мучениць те, що і та, розв’язавши пута і тіла, і душі, відпустила душі вільно летіти на небо. А древній змій, котрий переслідував Єву в раю, котрий ловить прості і безвинні душі, бачачи ріку, яка стала кривавою купіллю, і потік, який наповнився Божественним Духом, переслідуючи блаженних до самої ріки, був відбитий водами, розчиненими вогнем духовним, і, заховавши в собі свою гордість, оплакував невдачу своєї стародавньої хитрості. Він бачив, як ті жінки, яких колись легко було спокусити і довести до жаху, самовпевнено виступають проти смерті, і дивився, як та п’ята, яку він підстерігав уразити, злітає від землі на небо.
Однак достатньо звеличавши переможних жінок, приєднавши скрізь до розмови корисні зауваження, прикрасивши стародавній гріб новим гробом, поєднавши незвичайне воскресіння із терпінням смерті, запропонувавши чоловікам і жінкам приклади чесноти і благочестя і показавши похвальну смерть і жадане воскресіння, подякуймо Христові, Який має владу над життям і смертю, Якому слава і держава з Отцем і Святим, і Животворним Духом навіки-віків. Амінь.
