Про Святу і Єдиносущну Тройцю
Ті, котрі витончують свої язики проти Святої і Єдиносущої Тройці, котрі біснуються і замишляють приниження достоїнства Єдинородного Сина і Святого Духа, викриваються Самим Святим Духом, Який говорив через святих пророків, і Словом, Яке сповістило про Своє пришестя в плоті, що звершилося заради нас від Святої Діви, невимовне і незмінне завдяки Його достоїнству. Будуть же вони остаточно викриті в день Його праведного Суду, коли Він знову прийде з неба, щоб прославитися у святих Своїх і явитися дивним у тих, котрі зберегли Його віру незмінно. Але, о, улюблені, учні аріан та одержимі божевіллям македоняни насмілилися говорити про Бога великого і Бога малого, і створеного, привносячи до нас еллінізм. Для тих властиво поклонятися творінню й одного зі своїх богів вважати великим, а іншого принижувати.
Якщо ж бракує чого-небудь Синові чи Духові, то це не Бог. Павло, викриваючи їх у посланні до римлян, говорить: «Поклонялися і служили тварі замість Творця, Який благословенний» Бог над усіма (Рим. 1, 25). Якщо ж кланяються творінню, називаючи Сина і Духа твореними, то вони прокляті відповідно до слів Мойсея: проклятий усякий, хто поклоняється тварі і творінню (Втор. 27, 15). Ми ж поклоняємося не творінню, а нествореній Тройці, Незмішаній, Незмінній і Єдиносущній, Яка не має нічого запозиченого чи рабського, чи буття, отриманого ззовні, ніби такого, якого раніше не існувало, а явилося пізніше. Дивися на моє свідчення про Святу і Єдиносущну Тройцю і вшановуй Її праведно, щоб ти не загинув.
«І сказав Бог, — говорить (Писання): — створимо людину за образом Нашим і за подобою» (Бут. 1, 26). Отже, скажи мені, з ким Бог радиться? Каже: з ангелами. Але ангели не мають образу Божого, а говорить до Сина, Який діє разом з Ним, і до Святого Духа. А щоб ти повірив, що це правда, то послухай, що говорить псалмоспівець: «Словом Господнім створено небеса, і Духом уст Його — вся сила їх» (Пс. 32, 6). А ти знаєш, що Слово — це Син, бо Іоан Богослов говорить: «І Слово було Бог» (Ін. 1, 1). І про Духа: «Бог є Дух» (Ін. 4, 24). Отже, говорить Бог Отець до Бога Сина і до Бога Духа Святого: «Створимо людину за образом Нашим». І не сказав: за Моїм і вашим, ані: за Моїм і твоїм. Указуючи ж, що образ Святої Тройці єдиний, (Писання) говорить: «І створив Бог людину за образом Своїм, за образом Божим створив її» (Бут. 1, 27). Як і Павло виголошує про Сина: «Цей, будучи сяйвом слави й образом іпостасі» (Євр. 1, 3).
І знову в іншому місці Писання говорить: «Зійдімо ж і змішаємо там мову їхню» (Бут. 11, 7). Словом «зійдімо» закликає рівних за честю. Якби звелів ангелам, то не сказав би: «Зійдімо», а наказово: «Йдіть». Зверни ж, прошу, увагу на голос Отця, Який закликає Сина і Духа. Якби це було сказано тільки до одного, то Він сказав би: «Прийди, і змішаємо там мову їхню». Слово ж «зійдімо» — це голос одного до двох рівних.
Послухай же і блаженного Іова, що ясно вказує на нероздільну Тройцю, оскільки він говорить: «Живий Бог, Який позбавив мене суду, і Вседержитель, Який засмутив душу мою…, і дух Божий у ніздрях моїх» (Іов. 27, 2–3). Назвавши Господа і Вседержителя, і Духа Божого, він проголосив Єдиносущну Тройцю. Поглянь і на пісню серафимів, які тричі виголошують: «Святий, Святий, Святий» (Іс. 6, 3). Вони не кажуть тільки раз: «Святий», і не говорять двічі: «Святий, Святий», і не чотири рази, і не говорять: «Святі, Святі, Святі», щоб багатоіменність не привела нас до багатобожжя, а тільки про одного, однак тричі: «Святий, Святий, Святий», адже цим вони вказують на єдине і рівне славослів’я Отця і Сина, і Святого Духа.
Послухай ще й пророка, який говорить: «Дух Господній говорить у мені, і слово Його на язиці моєму» (2 Цар. 23, 2). Уже було сказано, що «Слово було Бог». Сказавши ж про Духа Господнього і Слово, і Господа, він проголошує нероздільну Тройцю. Поглянь і на трьох юнаків у печі, які до славослів’я Бога закликали всіх тварин і творіння, сонце, місяць, зірки, небеса, ангелів, сили, людей, духів: усе творіння — видиме і невидиме, духовне, і ніде серед створінь вони не перераховують Сина чи Святого Духа. Ти, звичайно, скажеш: вони не знали про Духа чи Сина, оскільки були юдеями. Але тебе тут же викриває саме Писання: четвертий, говорить Писання, був наче Син Божий (Дан. 3, 92). Про Святого ж Духа говорить: «Збудив Бог Святим Духом молодого юнака, на ім’я Даниїл» (Дан. 13, 45). А також і в багатьох інших місцях у Старому Завіті було провіщено про Духа Святого.
Отже, вони розуміли, що Отець і Син, і Святий Дух — Єдине Божество і Сила. Уміли ж і закликати те, що служило Богові для славослів’я Божества. А щоб ти зрозумів, що в Тройці нема нічого створеного чи добавленого, це показував Павло, який поставив першим Отця, а в іншому місці — Святого Духа, бо він говорив: «Один Бог Отець, від Якого все, і ми для Нього, і один Господь Ісус Христос, через Якого все, і ми через Нього» (1 Кор. 8, 6), і єдиний Дух Святий. І знову каже: «Дари різні, а Дух один і той же; і служіння різні, а Господь один і той же; і діяння різні, а Бог один і той же, Який творить усе в усіх… Усе це творить один і той же Дух, наділяючи кожному осібно, як Йому завгодно» (1 Кор. 12, 4–6, 11), а не як наказується. Коли ж Син хрестився, Отець свідчив з неба, а Дух Святий у вигляді голуба зійшов на рівного за честю (Мф. 3, 16–17).
Завдяки цьому ми повчаємося вбачати єдину царську гідність Нероздільної Тройці. Сам же Бог-Слово, Який заради нас воістину втілився, перед тим, як повернутися туди, звідки Він не відлучався, говорить святим Своїм Апостолам: «Ідіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа» (Мф. 28, 19). Ми отримали печать, але печать Святої Тройці єдина, і єдине Хрещення.
Отже, яким чином ти насмілюєшся від’єднати від сутності Отця Сина чи Святого Духа? Якби Вони були далекими, то не перераховувались би під час Хрещення разом з Отцем. На якій підставі, за твоїми словами, о, богоборець, Син чи Дух є разом з Отцем, якщо вони створені? Якщо тільки одне ім’я Отця могло спасти того, хто хреститься, то навіщо разом з Ним беруться створені, начебто Сам Отець був не в змозі спасти? Нехай не буде цього! Отже, якщо ти проповідуєш про немічність Отця, уникаючи Того, Хто є Єдиносущним, тоді самою істиною будеш вимушений сповідати разом з нами Тройцю — Нестворену, Єдиносущну і Всемогутню. Але ти скажеш мені, що про Отця написано: «Тебе, Єдиного Істинного Бога» (Ін. 17, 3). Але і «Слово було Бог» (Ін. 1, 1). То як же ж тоді Воно рівне Отцеві, коли словами про Отця «Тебе, Єдиного Істинного Бога» показало, що Син не природний, а усиновлений Бог?
Отже, ти, що воюєш проти свого власного спасіння? Оскільки, за словами Іоана, про Отця написано, що «Бог є світло», а про Сина, — що «було Світло істинне», то невже через це ти насмілюєшся говорити, що Отець менший, бо не приєднано: «Світло істинне», а тільки про Сина сказано: «Було Світло істинне»? Як ти не насмілюєшся принизити Отця через відсутність слова «істинне», так і, слухаючи про Отця: «Тебе, Єдиного Істинного Бога», а про Сина тільки: «Бог», — не смій принижувати Сина через протиставлення імен: про Отця: «Бог Істинний», про Сина: «Бог», а так же у свою чергу щодо Сина: «Було Світло істинне», і щодо Отця тільки: «Світло». Отже, як ми не повинні наважуватися говорити про Отця, що Він не «Світло істинне», і про Сина, що Він не Істинний Бог, оскільки Сам Він сказав: «Я є істина» (Ін. 14, 6), так і про Духа Святому, бо Він є Дух істини.
Завдяки цим свідченням навчися шанувати Нероздільну Тройцю: «Усе, що має Отець, — Моє» (Ін. 16, 15), — сказав Єдинородний Бог, «Який у лоні Отця» (Ін. 1, 18). Мойсей говорить: «Сущий послав мене» (Вих. 3, 14). Сущий — Отець, Сущий — Син, Сущий — у Сущого, безпочатково і предвічно народжений. Усе має Отець, Він — воістину життя і безсмертя, і світло, і всемогутній, і Бог, і Господь. Усе це має і Син. «Я є, — говорить Він, — істина і життя» (Ін. 14, 6). І: «Було Світло істинне» (Ін. 1, 9); і: «Слово було Бог» (Ін. 1, 1). Так само говорить й апостол Фома: «Господь мій і Бог мій» (Ін. 20, 28). Подібно ж говорить і псалмоспівець: «Бога шукав я руками моїми» і не обманувся (Пс. 76, 2). Фома із недовірою торкався до Слова і не обманувся, вірою визнав Його Господом і Богом.
— Так, — говорить він1, — я називаю Сина Божого Богом, але не безпочатковим, а створеним, отже, і рабом.
І яким чином? «Він, будучи образом Божим, не вважав за захват бути рівним Богові, але принизив Себе Самого, прийнявши образ раба» (Флп. 2, 6–7). Отже, якщо Він є рабом, оскільки всяке творіння є рабським, то як же, будучи рабом, прийняв «образ раба»? Якщо не був досконалим Богом, то як «принизив Себе Самого»? Залишаючись Тим, Ким був, прийняв те, чого не мав. Не зробився Тим, Ким був, але, «будучи образом Божим», не зазнавши переміни, прийняв «образ раба» через людинолюбство. Якщо ж ти не хочеш визнати Його безпочатковим, то виходить, що був час, коли Сина не було?
— Так, — говорить.
Тоді поглянь, я говорю відповідно до твоїх слів. Був час, коли Отця не було, бо Той, Хто не має сина, не називається Отцем. І Отець отримав початок отцівського буття, оскільки Отець пізнається завдяки Синові. Тож, хіба були часи, коли й Отець Сам був Сином іншого Отця? О, яке велике богохульство! Думаючи, що належно шануєш Отця, ти виявляєш до Нього безчестя. Отже, якщо Син Сам створив часи і терміни (бо «все через Нього сталося» (Ін. 1, 3)), то як же насмілюємося говорити, що був час, коли Сина не було? За твоїми словами, час більше, ніж Бог-Слово, адже те, що було першим, повинно би бути і більшим.
2. Але чи хочеш знати, що Син вічний з Отцем? Ісая говорить: «Я (Бог) перший і Я останній…, раніше Мене не було Бога і після Мене не буде» (Іс. 44, 6; 43, 10). Отже, якщо ти говориш, що Син був пізніше за Отця, то як же Отець говорить, що «після Мене не буде» іншого Бога? Якщо ж ти це про Сина, то як же Він говорить: «Раніше Мене не було Бога»? Через це зрозумій, що Син вічний з Отцем.
Вислухай свідчення, виголошені про Сина, й уникай безчестити Його: «Пролив Господь на Содом і Гоморру дощем вогонь від Господа» (Бут. 19, 24). Господом називає Отця, Господом — Сина, Господом — Святого Духа, оскільки говорить: «Господь є Дух» (2 Кор. 3, 17). І не сказав: Господь менший біля Господа більшого. І Мойсей говорить: «Поклоніться Йому всі ангели Божі» (Втор. 32, 43). Ангел же створінню не поклоняється. І щоб ти зрозумів, що це сказано про Сина, послухай, що говорить Павло: «Коли вводить Первородного у всесвіт, промовляє: «І нехай поклоняться Йому всі Ангели Божі» (Євр. 1, 6). Так само виголошував і Давид: «Сказав Господь Господу моєму: «Сиди праворуч Мене, доки покладу ворогів Твоїх у підніжжя ніг Твоїх» (Пс. 109, 1). Не сказав: Господь Господа мого, але: «Господь Господу моєму». «Ось Діва в утробі прийме, — говорить Ісая, — і народить Сина, і наречуть ім’я Йому: Еммануїл» (Іс. 7, 14), «що означає: з нами Бог» (Мф. 1, 23).
— Так, називаю Його Сином, однак підлеглим і меншим від Отця.
І знову викриває тебе Ісая, проголошуючи, що «Немовля народилося нам — Син даний нам…, і наречуть ім’я Йому: Великої ради Ангел, Дивний Радник, Бог кріпкий, Володар, Князь миру, Отець будучого віку» (Іс. 9, 6). Пророк проголошує Владарем, Богом могутнім, а ти називаєш Його підлеглим? Той називає Великої ради Ангелом, а ти називаєш малим? Поглянь же, прошу, що про Нього взиває також і Єремія: «Цей є Бог наш, і ніхто інший не зрівняється з Ним» (Вар. 3, 36). Про Отця йдеться чи про Сина?
— Про Отця, — каже він.
— Отець втілився чи Син?
— Син.
А за твоїми словами, втілився Отець. Але тепер я бачу, згідно зі словами пророка, що Син, Який «і знаходився між людьми» (Вар. 3, 38). Так, втілився Господь, а Отець залишився безтілесним. Переконайся ж, о, нерозумний, що він говорить про Сина наступними словами: «Цей є Бог наш, і ніхто інший не зрівняється з Ним. Він знайшов усі шляхи премудрості і дарував її рабові Своєму Якову й улюбленому Своєму Ізраїлю. Після того Він явився на землі і знаходився між людьми» (Вар. 3, 36–38). Чи бачиш Його і як Законодавця? Адже якщо Він Сам «знайшов усі шляхи премудрості і дарував її рабові Своєму Якову й улюбленому Своєму Ізраїлю», то Він є і саме Тим, Хто явився Мойсеєві і дав закон. Звідки це видно? Послухай, що говорить пророк: «Я укладу з вами новий завіт, не такий завіт, який Я уклав з батьками вашими, коли взяв їх за руку, щоб вивести їх із землі Єгипетської… Вкладу закон Мій у нутрощі їх і на серцях їхніх напишу його, і буду їм Богом, а вони будуть Моїм народом» (Єр. 31, 31–33). Бачиш, що сам Він є Законодавцем Старого і Нового Завіту? Що Він Сам установлює Новий Завіт, і ти не сумнівайся. «І ти, Вифлеєме-Ефрафо, чи малий ти між тисячами Юдиними? З тебе вийде Мені Той, Який повинен бути Владикою…, Якого походження від початку, від днів вічних» (Мих. 5, 2), і Він «упасе народ Мій, Ізраїля» (Мф. 2, 6).
Ти бачиш, що один народ в Отця і Сина. Син говорить: «Буду їм Богом, а вони будуть Моїм народом» Отець говорить про Христа: «Упасе народ Мій, Ізраїля». Зваж на однакову царську гідність Отця і Сина. А те, що після цього чуєш від Нього, як Він говорить про Своє приниження, після того, як Він зі Своєї волі втілився і принизив Себе заради спасіння людства, це сприймай відповідно до Божественної гідності: «Тому що буква вбиває, а дух животворить» (2 Кор. 3, 6). Якщо до Апостолів, які бачили Його чудеса і Його ім’ям зціляли всякі хвороби, Він говорив: «Багато чого маю сказати вам, але ви тепер не можете вмістити» (Ін. 16, 12), то що тоді стосовно юдея, який набагато більше нездатний розуміти? Якщо тоді, коли Він сказав: «Раніш, ніж був Авраам, Я є» (Ін. 8, 58), вони взяли в руки каміння, щоб побити Його, то як вони змогли б сприймати, якби Він сказав їм дещо піднесене?
Будь-хто може побачити, що так само і в Старому Завіті чимало було сказано про Отця із урахуванням нездатності слухачів розуміти, а саме: «Ті сім — це очі Господа, які обіймають поглядом усю землю» (Зах. 4, 10). І ще: «Охорони мене, Господи…, під покровом крил Твоїх» (Пс. 16, 8). І: «Встань, Господи, чого спиш Ти» (Пс. 43, 24). І: «Коли хто не кається, Він гострить меч Свій, готує для нього зброю Свою і направляє на нього. Готує для нього лук, стріли Свої робить палючими» (Пс. 7, 13–14). Яким же чином? Божество ані крил не має, ані підвладне сну, нема в Бога меча чи лука, чи стріл — Божество безтілесне. Але пророк погрожує цим, маючи намір розбудити тупоумство слухачів.
Так і Бог-Слово, Який заради нас втілився, наслідуючи Свого Отця, говорить принижено, звертаючи погляд на наше спасіння. Після того, як думали, що Він супротивник Божий, кажучи, що «Чоловік Цей не від Бога» (Ін. 9, 16); і далі: «Не за добрі діла хочемо побити Тебе камінням, а за богохульство і за те, що Ти, будучи людиною, робиш Себе Богом» (Ін. 10, 33), і хотіли побити Його камінням через те, що Він не тільки зневажав суботу, але й Отцем Своїм називав Бога, роблячи Себе рівним Богу, а також тому, що вони не сприймали піднесеної гідності Його божества, Він починає говорити принижено, всіляко показуючи, що Він не супротивник Божий. «Коли б ви любили Мене, то зраділи б, що Я сказав: іду до Отця, бо Отець Мій більший за Мене» (Ін. 14, 28). Коли Він виявляв Себе рівним Отцеві, тоді вони замишляли побити Його камінням. Якщо ж це не так, тоді ти мусиш хвалити юдеїв за те, що вони справедливо розіп’яли Його, як супротивника Божого, бо той, хто робить себе рівним Богові й Отцеві, а насправді таким не є, то він є супротивник Божий.
Тож, виходить, що неправду говорить Павло, коли каже: «Не вважав за захват бути рівним Богові» (Флп. 2, 6)? Ким же ж є Спаситель, відповідно чого Він не втілився? Отже, словами «йду до Отця Мого і Отця вашого, і до Бога Мого і Бога вашого» (Ін. 20, 17) Він інакше називає Своє — відповідно до єства, й інакше наше — відповідно до благодаті й усиновлення; інакше Своє, яке є від власної волі і сприйняття, й інакше наше, як творіння. Якщо ж ти сумніваєшся в цьому, то Він міг сказати: Отцеві нашому і вашому. Для чого Він відокремив Себе, якщо не для того, щоб наставити нас на цю благопристойну думку?
— Бачиш, — говорить2, — як Він потребує допомоги від Отця, промовляючи: «Душа Моя стривожена; і що Мені сказати? Отче, спаси Мене від цієї години!» (Ін. 12, 27).
Зле читаєш. Сказав: «Душа Моя стривожена», і, розлучивши одне від одного, додав слова: «… і що Мені сказати? Отче, спаси Мене від цієї години! Але задля цього Я і прийшов — на цю годину» (Ін. 12, 27). Словами «але задля цього Я і прийшов — на цю годину» Він показав, що не уникав спасенної смерті. «Дуже бажав Я цю паску їсти з вами» (Лк. 22, 15), — говорить Він. «Якщо можливо, нехай обійде Мене чаша ця; втім, не як Я хочу, а як Ти» (Мф. 26, 39).
Хіба він жахається смерті, хіба не добровільно йде на страждання — Він, Який сказав: «Синові Людському належить багато постраждати…, і буде вбитий, і на третій день воскресне» (Мк. 8, 31), — Який сказав: «Зруйнуйте храм цей, і Я за три дні поставлю його» (Ін. 2, 19), — Який сказав: «Маю владу віддати її (душу) і владу маю знову прийняти її… Ніхто не відбере її від Мене, але Я Сам віддаю її…, щоб знову прийняти її» (Ін. 10, 18, 17); Він, Який докоряв Петрові, хоч щойно перед цим назвав його блаженним за слова: «Ти є Христос, Син Бога Живого» (Мф. 16, 16), а після того, як Петро сказав, що страждання негідні Його, то почув від Господа: «Відійди від Мене, сатано! Ти спокуса Мені, бо думаєш, не про Боже, а про людське» (Мф. 16, 23); Він, Який вирішив іти в Єрусалим, щоб через Свої страждання всім подати спасіння, і навіть провістив через пророків образ Своїх страждань: через Єремію: «Складають задуми проти мене, говорячи: покладемо (отруйне) древо в їжу його і відірвемо його від землі живих» (Єр. 11, 19), знаменуючи цим хрест; через Давида: «Дали в їжу мені жовч й у спрагу мою напоїли мене оцтом» (Пс. 68, 22); і: «Пробили руки й ноги мої… Розділили ризи мої собі і за одежу мою кидали жереб» (Пс. 21, 17, 19); і через Ісаю: «Я віддав хребет Мій тим, що б’ють, і щоки Мої тим, що уражають; лиця Мого не закривав від наруг й обплювання» (Іс. 50, 6)?
Отож, знаєш, що все це звершилося на хресті. Пилатом Він був битий, від рабів терпів знущання, від беззаконних — обплювання, воїнами був прибитий цвяхами до хреста, які при цьому ділили Його одяг і кидали жереб. Той, Який багато чим наперед ознаменував Свої страждання, як же Він уникає його тепер?
— Чому ж Він говорить: «Отче Мій! Якщо можливо, нехай обійде Мене чаша ця» (Мф. 26, 39)?
Диявол не знав, Хто Він був. Бачачи, як терпить спрагу, голод, стомлюється, бачачи й інші дії Його домобудівництва, подумав, що Він є простою людиною, однак, бачачи Його Божественні чудеса, догадувався, що Він — Бог. Отже, не знаючи Його, він сумнівався щодо Нього. Якби він добре знав, що Він був Богом, то не насмілився б підійти до Нього, як і Павло говорить: «Бо якби пізнали, то не розіп’яли б Господа слави» (1 Кор. 2, 8). Отже, Господь прикриває Себе страхом, залучаючи того до Себе, щоб він, прийшовши до Нього, як до людини, був вимушений тікати, і щоб були відкуплені всі поневолені, які ним утримувалися. Подібно, як будь-який цар, маючи намір битися з яким-небудь слабким тираном і знаючи, що цей побіжить від нього, прикидається боягузом, кажучи своїм воїнам: начебто тікаймо від нього, щоб він не утік від нас, а почав переслідувати, і таким чином, повернувшись, схопимо його. Так само і Господь прикривався страхом, щоб диявол наблизився до Нього, як до людини, і побачив Його Богом, Який має здолати його, і звільняє всіх, які знаходилися у владі пекла. Саме про це і сказано: «Явився ж Йому ангел й укріплював Його» (Лк. 22, 43). Той, Кому поклонялись ангели і перед Ким схиляється «всяке коліно небесних, земних і пекельних» (Флп. 2, 10), як може отримувати силу від ангела? Не силу, але славослів’я ангела, який говорив: Твоє, Господи, Царство і сила.
— «Про день же той або про годину ніхто не знає: ні ангели небесні, ні Син, а тільки Отець» (Мк. 13, 32). То як же, — говорить, — рівний Отцеві Той, Хто не знає того дня?
Той, Хто створив його (тобто день), хіба не знає про нього? А чому говорить: «Ні Син»? Тут йдеться про умоглядне (теоретичне) знання. У Писанні можна знайти два пізнання: одне отримується на підставі дії, а інше — на підставі розуму. «Адам, — говорить (Писання), — пізнав Єву, дружину свою» (Бут. 4, 1), але не так, начебто раніше не знав її, бо як міг не знати той, хто сказав: «Ось, це кістка від кісток моїх і плоть від плоті моєї» (Бут. 2, 23)? І Авраам пізнав Сару, дружину свою, і Яків — Лію і Рахіль (Бут. 29). Хіба ж він не знав їх, коли заради них чотирнадцять літ служив? Він, звичайно, знав їх розумом, а тоді пізнав і на ділі. Отже, Отець, Який не судить нікого, «а весь суд віддав Синові» (Ін. 5, 22), бачив день і розумом, і на ділі. А Син, прийшовши спасти світ, а не судити, бачив його розумом, та оскільки ще не судив, тому не знає дня, маючи на увазі знання практичне, тобто ділом.
3. — Але Павло говорить: «Зрозумійте Посланця і Первосвященика сповідання нашого, Ісуса Христа, вірного Тому, Хто і поставив Його» (Євр. 3, 1–2). І в іншому місці: «Бог учинив Господом і Христом Цього» (Діян. 2, 36). І Соломон каже: «Господь мав мене початком путі Своєї, раніше творінь Своїх» (Притч. 8, 22). Бачиш, як Писання говорить про Нього, як про створеного і творіння?
Але, о, богоборець! Тебе викриє те, про що йдеться далі. «Бо кожний первосвященик, — говорить (Писання), — який з людей обирається, для людей настановляється на служіння Богові, щоб приносити дари і жертви» (Євр. 5, 1). Він отримав від нас створену плоть без гріха, яку приніс Отцеві в жертву за нас. Отже, слова «поставив Його» сприймай стосовно до плоті, а не до Божества. Так, Його «Бог учинив Господом і Христом». Ще до домобудівництва (нашого спасіння) всюди, як уже було сказано, йдеться про Бога, і ніде ніхто не називає Його створінням. І тільки через поєднання зі створеною плоттю (Писання) говорить: «Учинив Господом і Христом Цього». Через обмеженість сприйняття слухачів говорить: «Господь створив мене початком путі Своєї». Бачиш, що йдеться про створіння? Але звернемося до того, про що йдеться далі: «Раніше всіх віків заснував Мене…, раніше всіх пагорбів народжує Мене» (Притч. 8, 23, 25)3.
Насамперед, о, бундючний, зверни увагу, що ця книга називається «Притчі». Тому все, про що йдеться в ній, не сприймається в буквальному значенні. Господь уподібнив Царство Небесне неводу і квасу, і зерну гірчичному, і багато чому іншому подібному (Мф. 13), однак ми не говоримо, що Царство є насправді чимось таким. Але я скажу прямо: «Господь створив Мене початком путі Своєї…, раніше всіх віків заснував Мене…, раніше всіх пагорбів народжує Мене». Отже, як народжуване може створюватися або засновуватися? Або як створюване може народжуватися? Якщо Він створений, то не народжений. Ми не створюємо того, що народжуємо, і не народжуємо те, що творимо. І як може бути таке, що нестворений Отець народив створеного Сина? Ми, будучи створеними, народжуємо створене. Отець же, будучи нествореним, народив нествореного Сина. Акила ж, тлумачачи, сказав: «Володів Мною».
Отже, вираз «створив Мене» провіщує про те, що повинно звершитися, як про те, що вже звершилося. Це притаманне для Писання, подібно як словами «пробили руки й ноги Мої» (Пс. 21, 17) Господь говорить:
— Я, Якого, за Моїм благоволінням, бачите поєднаним зі створеною плоттю, є від початку. Не від Марії маю Свій початок, бо «споконвіку було Слово» (Ін. 1, 1), і «раніше, ніж був Авраам, Я є» (Ін. 8, 58).
Отже, сповідуй Сина нествореним і безпочатковим, як і Отець, щоб й Отцеві не надавати початку отцівства. Якщо ти говориш, що Син безпочатковий, як і Отець, то як тоді Отець народив Сина? За бажанням чи не за бажанням? Якщо скажемо, що за бажанням, то вони заперечують:
— Ось, — кажуть, — бажання було раніше Слова, бо до того, як Він побажав Сина не було.
Якщо ж скажемо, що не за бажанням, то вони говорять:
— Божество відчуває насилля. А все, що терпить насилля, не може бути Богом.
Ми ж говоримо, що як сонце має проміння і сяйво таке ж вічне, як і воно, так й Отець має Сина і Святого Духа, щоб ми не говорили, що й Отець залежний від початку. Якщо кажуть, що має початок, перш ніж появився Син, тоді, за твоїми словами, Отець не був Отцем, і ти будеш змушений нечестиво поставити Отця в залежність від початку. А коли ні, тоді і я зі свого боку виступлю проти тебе: Отець зробився Отцем за бажанням чи проти бажання? Якщо ти скажеш: за бажанням, тоді поглянь: до того, як побажати, Він не був Отцем, отож, був час, коли Отець не був Отцем. Отже, і Сам Він як Отець має початок буття. А коли скажеш, що не за бажанням, тоді Він піддався насиллю. А Бог насиллю не піддається, бо те, що зазнає насилля, не є Богом.
Бачиш, у яке велике безчестя можеш упасти, якщо не будеш визнавати, що Син є безпочатковим і вічним, як і Отець, і разом з Ним є Творцем? А чому я говорю: разом з Ним є Творцем? Бо написано: «Все через Нього сталося» (Ін. 1, 3). Хіба не чуєш, що говорить про Сина пророк: «Із уст дітей і немовлят Ти вчинив хвалу» (Пс. 8, 3); і далі: «Коли погляну на небо — діло рук Твоїх, на місяць і зорі, які Ти поставив» (Пс. 8, 4)? Хіба не бачиш гідності Христа, Який говорить: «Отець Мій донині робить, і Я роблю» (Ін. 5, 17); і: «як Отець воскрешає мертвих і оживляє, так і Син оживляє, кого хоче» (Ін. 5, 21); і: «Юначе, тобі кажу, встань!» (Лк. 7, 14); і нечистому духові: Я велю тобі: «Замовкни і вийди з нього» (Лк. 4, 35); і: «Кріпися, дочко…, відпускаються тобі твої гріхи» (Мф. 9, 22, 2)? Після того, як ті говорили: «Хто може відпускати гріхи, крім одного Бога?» (Лк. 5, 21), Він, викриваючи їх їхніми ж устами, говорить:
— Ви сказали, що тільки один Бог може відпускати гріхи. Отже, ось Я відпускаю гріхи, тож визнайте Моє Божество. Якщо ж не віруєте, то, дивлячись на зцілення тіла, навчіться також і щодо здоров’я душі.
Тоді говорить до того: «Встань, візьми постіль твою та йди в дім твій» (Мф. 9, 6); й іншому: «Простягни руку твою» (Мф. 12, 13). І до моря: «Умовкни, перестань» (Мк. 4, 39). «Дівчино, встань» (Лк. 8, 54). «Лазарю! Вийди геть» (Ін. 11, 43). «Хочу, очисться» (Мк. 1, 41). І все інше, чим виявляє Свою рівність з Отцем. Тому, споглядаючи на це, віруй, що Він Єдиносущний з Отцем, і що так само Єдиносущним є і Дух. Бо, коли Він виходить від Отця і від Сина «візьме» (Ін. 16, 15), тоді Дух не відділений від єства Божого. Дух Божий, Дух Христа, Дух Істини, Дух Утішитель — це слова, які висловлюють одне і те ж. Бог — Дух, і Господь — Дух, подібно як і Петро говорить до Ананії: «Що це ви змовилися спокусити Духа Господнього?» (Діян. 5, 9)? І, вказуючи, що Він — Бог, говорить: «Ти сказав неправду не людям, а Богові» (Діян. 5, 4). Бачиш, що Дух, перед Яким той сказав неправду, є Бог? І Павло говорить: «Ви — храм Божий, і Дух Божий живе у вас» (1 Кор. 3, 16). Зрозуміло, що Дух, Який живе в нас, є Бог, «бо ми Ним живемо, і рухаємося, й існуємо» (Діян. 7, 28). І другий Адам «є Дух животворящий» (1 Кор. 15, 45). І в іншім місці сказано: «Плоть ніскільки не допомагає», тоді як «Дух оживляє» (Ін. 6, 63).
4. Отже, не смій говорити що-небудь проти Єдиносущної і Всемогутньої Тройці. Бо знову ж таки: «Хто з людей знає, що є в людині, крім духа людського, який живе в ній? Так і Божого ніхто не знає, крім Духа Божого» (1 Кор. 2, 11). При цьому не додано: «Який живе в» Ньому, щоб будь-хто не подумав, що Дух є складним. «Бо Дух усе досліджує, і глибини Божі» (1 Кор. 2, 10). Так, «досліджує», але не осягає, не написано, що осягає. Як же «досліджує»? Як цікавий? Як далекий? Як незнаючий? Якщо написано: «Понад міру важкого для себе не шукай, і що понад сили твої, того не випробовуй» (Сир. 3, 21), то роздумуй про те, що тобі дано, а те, що приховане, воно для тебе непотрібне.
Якщо Він, за твоїми словами, далекий, то як же насмілювався досліджувати «глибини Божі»? Про Отця написано: «Я, Господь, проникаю в серце і випробую нутрощі» (Єр. 17, 10). Хіба через те, що не добавлене слово «осягає», ти скажеш, що Він не знає Отця? Хіба «досліджує» і «випробовує», не знаючи, що і про Духа, Якому поклоняємося, ти насмілився говорити? Як же Він сказав: «Відділіть Мені Варнаву і Савла для діла, на яке Я покликав їх» (Діян. 13, 2)? Бачиш Його владу? Убачай і Божество. І Агав (сказав): «Так говорить Дух Святий: мужа, якому належить цей пояс, так зв’яжуть юдеї в Єрусалимі» (Діян. 21, 11). І Апостоли: «Угодно Святому Духові» нічого більше не дотримуватися (Діян. 15, 28). І ще: «Коли ж вони пройшли Фригію і Галатійську країну, заборонив їм Святий Дух проповідувати слово в Асії. Дійшовши до Місії, вони поривалися йти у Вифинію», однак не дозволив їм Дух Святий (Діян. 16, 6–7). І знову: «Дух Святий по всіх містах свідчить, кажучи, …» (Діян. 20, 23). І пророк передає: «Дух Мій, — каже, — перебуває серед вас» (Агг. 2, 5). І Господь говорить: «Де двоє чи троє зібрані в ім’я Моє, там Я серед них» (Мф. 18, 20). І ще: «Послав Мене Господь і Дух Його» (Іс. 48, 16). «Пильнуйте себе і всю отару, в якій Дух Святий наставив вас бути єпископами» (Діян. 20, 28) і дияконами.
Зверни увагу на силу Святого Духа і достоїнство, і владу. Отже, Дух не відокремлений від Бога. «Бачив я, — говорить Ісая, — Господа, Який сидить на престолі високому і величному… Навколо Нього стояли серафими… І сказав я: горе мені! Бо я людина з нечистими вустами, і живу серед народу також з нечистими вустами, — й очі мої бачили Царя, Господа Саваофа… І я сказав: «Ось я, пошли мене». І сказав Він (Сидячий на престолі): «Іди і скажи цьому народу: слухом почуєте — і не зрозумієте, і очима будете дивитися — і не побачите» (Іс. 6, 1–2, 5, 8–9). Хто є Сидячим на престолі?
— Отець, — каже.
Якщо ж ти довідаєшся від Павла, що — Дух, то чи визнаєш Його Богом?
— Покажи, — говорить, — й увірую.
Слухай же, що говорить Павло: «Добре Дух Святий сказав отцям нашим через пророка Ісаю: «Піди до цього народу і скажи: слухом почуєте…» (Діян. 28, 25–26). Павло говорить: «Дух Святий сказав». Ісая говорить: «Сказав Господь Саваоф», адже для Писання однаково говорити про Отця і Сина, і Святого Духа.
Отже, надалі не говори про великого і малого Бога, впадаючи в еллінізм. Якщо Син — малий Бог, тоді Павло обманює, коли каже: «Очікуючи блаженного уповання і явлення слави великого Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа» (Тит. 2, 13). Кого Павло називає великим, Того ти не називай малим. Адже Бог досконалий у всьому. І знову: «Від них Христос по плоті, Сущий над усіма Бог, благословенний повік» (Рим. 9, 5). Ніколи не називай Бога створеним, бо нечестивим є той, хто поклоняється творінню.
— Що ж? Хіба не називаєш тіла Господнього створеним?
Отож, нерозумний, поглянь: і ти поклоняєшся творінню.
Ніхто не говорить цареві: зніми свою багряницю чи встань з твого престолу, щоб я поклонився тільки тобі, але поклоняється цареві, який сидить на престолі й одягнений у багряницю. Бог-Слово зволив поєднати із Собою нашу створену плоть без пороку, тому ми поклоняємося їй разом із Богом-Словом, оскільки Він її обожив. Указуючи на це, божественний Давид викликує: «Величайте Господа, Бога нашого, і поклоняйтеся підніжжю Його, бо воно святе» (Пс. 98, 5). В іншому місці говорить (Бог): «Небо — престіл Мій, а земля — підніжжя ніг Моїх» (Іс. 66, 1). О, блаженний Давид, ти наказуєш нам поклонятися землі? А як же Мойсей подає закон не поклонятися ні небу, ні землі, ані тому, що на них? Бачите таїнство. Оскільки Він мав намір поєднати із Собою без гріха нашу плоть для єдиного поклоніння, а наша плоть — від Адама, із землі, тому говорить: «І поклоняйтеся підніжжю Його». Ми поклоняємося не землі, а Богу-Слову, Який без гріха поєднав із Собою створену з землі Адамову плоть.
Отже, надалі не говори, що Син — створений Бог. Покажи, де сказав Отець: Я створив Собі Сина, чи Син: Мене створив Отець? Не використовуй людські слова Христа для Його приниження! Справді, якщо після того, коли це було сказане, і після того, як Він явився у людській природі, деякі насмілилися говорити, що Він втілився удавано і примарно, то, якби це було, до якого б тільки безчестя вони дійшли?
Тому всякий, хто вірить Святому Писанню, нехай поклоняється Тройці — Нествореній, Незмішаній, Незмінній, Всемогутній, Безначальній, Предвічній і Єдиносущній — Отцю і Сину, колись безтілесному, а потім, зі Своєї волі досконало втіленому без гріха, незмішано і незмінно. Бо, ставши людиною, Він залишився Богом, оскільки не втратив Своєї слави і достоїнства. І Духові Святому, Духові, Який говорив через пророків. Тих, котрі говорять, що Син або Дух змішалися або змінилися, або створилися з іншої сутності, або із несущого, або був час, коли їх не було, таких кафолична Церква нехай піддасть анафемі!
Цього достатньо для бажаючого. Хоч сказано і небагато, однак викласти все повністю неможливо, бо мені, що оповідаю про це, не вистачить часу. Та й «думаю, і сам світ не вмістив би написаних книг» (Ін. 21, 25). Ми ж, негідні, які сподобилися отримати користь від Божественного Писання, поклоняємося Отцю і Сину, і Святому Духові, Якому слава і держава навіки-віків. Амінь.
