Про священномученика Вавилу
Хотів я сьогодні віддати борг, який недавно, бувши тут, я обіцяв вам. Але що мені робити? Блаженний Вавила, який явився тим часом, покликав нас до себе, не голос подавши, але залучивши нас сяйвом свого вигляду. Тому не гнівайтеся на відстрочку сплати. У всякому разі чим більше мине часу, тим більше зросте і ваш прибуток. Ми виплатимо срібло з надлишком, бо так велів і Владика, Який довірив його нам (Лк. 19, 23). Отже, не сумніваючись щодо цього боргу, адже і капітал, і відсотки вам залишаються, не залишімо без прибутку і те, що сталося сьогодні, але насолодимося подвигами блаженного Вавили.
Однак, як управляв він нашою церквою і врятував цей священний корабель серед негоди, бурі і хвиль, яку відвагу виявив перед царем, як душу свою поклав за овець і прийняв те блаженне заклання, — про це та подібне надамо говорити найстаршим із учителів і нашому спільному отцеві (єпископу). Про найдавніші події прекрасно можуть розповісти вам старці, а про те, що відбувалося недавно і за нашого віку, про це розповім вам я, юний, — маю на увазі те, що трапилося після кончини мученика, після його поховання і в ті часи, коли він перебував у передмісті. Знаю, що язичники будуть глузувати з цієї нашої обіцянки, коли ми обіцяємо говорити про славні справи після смерті і поховання, які звершив похований, який перетворився на прах. Однак через це ми, звичайно, не будемо мовчати, а саме тому і будемо найбільше говорити, щоб, правдиво висвітливши таке чудо, обернути сміх на їхню голову.
У людини, звичайно, після смерті не буває подвигів. Однак у мученика можуть бути і багато, і великі, але не для того, щоб він став більш славним (він ніскільки не потребує схвалення народу), а щоб ти, невірний, зрозумів, що смерть мучеників не є смертю, а початком кращого життя, вступ у життя більш духовне, перехід від гіршого до кращого. Дивися не на те, що перед тобою лежить оголене тіло мученика, позбавлене душевної діяльності, а поглянь на те, що в ньому є присутня інша, вища за душу сила — благодать Святого Духа, яка через свої чудотворіння всім говорить на захист воскресіння. Якщо мертвим тілам, які перетворилися на порох, Бог дарував силу більшу, ніж є у всіх живих, то тим більше під час роздачі вінців Він дарує їм життя краще за попереднє і блаженніше. Які ж подвиги цього мученика? Не бентежтеся, якщо ми почнемо розмову дещо здалеку. Адже ті, котрі хочуть краще показати картини, трохи відводять глядачів від дошки і вже потім відкривають їх, даючи на відстані їм краще бачити. Потерпіть же і ви, поки ми відводимо назад слово.
Коли Юліан, який безчестям перевершив усіх, вступав на царський престол і прийняв скіпетр влади, він тут же підняв руки на Творця свого Бога, відрікся від Благодійника і знизу, від землі, дивлячись на небо, загавкав подібно скаженим псам, що однаково піднімають гавкіт і на тих, хто їх не годує, і на тих, хто годує, чи вірніше, став шаленіти навіть гірше за них. Вони однаково відвертаються і ненавидять як своїх, так і чужих, а він перед ворогами спасіння, бісами, виляв хвостом і всіляко прислужувався, а від Благодійника і Спасителя, Який не пощадив для нього навіть Єдинородного Свого, відрікся і зненавидів, і паплюжив хрест — ту річ, що відновила світ, котрий лежав у поросі, прогнала звідусіль темряву й опромінила нас світлом, яскравішим за сонячне проміння. Але він у своїй несамовитості не зупинився і на цьому, а обіцяв винищити зі світу рід галилеян: так він постійно називав нас. Хоч, якщо він вважав ім’я християн відразою й абсолютно ганебним, то чому захотів безчестити нас не цим, а чужим ім’ям? Він добре знав, що ім’я, яке знаменує близькість до Христа, служить великою прикрасою не тільки для людей, але й для ангелів і вишніх сил. Тому він і використовував усі заходи, щоб відняти у нас цю прикрасу і припинити проповідь. Але це, жалюгідна і нещасна людино, було неможливо, як неможливо було зруйнувати небо, погасити сонце, похитнути і зруйнувати основу землі. Це провістив і Христос, сказавши: «Небо і земля перейдуть, слова ж Мої не перейдуть» (Мф. 24, 35). Але ти не терпиш Христових слів? Тоді послухай голос подій. Я, який сподобився пізнати, що означає слово Боже, яке воно могутнє і нездоланне, вірую, що воно достовірніше і від законів природи, і від свідчення всіх подій. А ти, що плазуєш по землі і пристрастився до дослідження людських думок, прийми свідчення подій — я нічого не заперечую і не сперечаюся.
2. Що ж говорять події? Христос сказав, що легше загинути небу і землі, ніж пропасти будь-якому із Його слів. Проти цього став виступати той цар і погрожував винищити ці догмати. Де ж цар, котрий так погрожував? Загинув, зник і тепер у пеклі чекає для себе неминучої кари. А де Христос, Який промовив ці слова? На небесах, праворуч Отця займає найвищий престол слави. Де образливі слова царя і неприборканий язик? Він став попелом, порохом і поживою для черв’яків. А де слова Христові? Вони сяють істиною і, відповідно, сяють у подіях, ніби із золотого стовпа. Нічого не опустив тоді цар, наміряючись підняти проти нас війну, а призивав і ворожбитів, і чарівників збирав, і все було наповнено демонами та злими духами.
Якою ж була відплата за це служіння? Руйнування міст і голод, найжорстокіший зі всіх. Ви, звичайно, знаєте і пам’ятаєте, яким порожнім було торговище без товарів, які смути переповнювали майстерні, коли кожний намагався раніше за інших схопити те, що попало на очі, і піти. Але що я говорю про голод, коли самі джерела залишалися без води, джерела, які достатком води заливали ріки?
Та оскільки я згадав про джерела, то зайдемо, нарешті, до Дафни і звернемося до діянь мученика. Ви, звичайно, бажаєте ще виставити на ганьбу мерзоти язичників, але ми і так, маючи його біля себе, примусимо їх відступити, бо де пам’ять мучеників, там, у всякому разі, і ганьба язичників. Отже, цей цар, зайшовши до Дафни, безупинно набридав Аполлонові, пристаючи з проханнями і благаннями, щоб той сказав йому щось про майбутнє. Що ж віщун, великий бог язичників?
— Мертві, — сказав він, — заважають мені говорити. Але ти зруйнуй гробниці, викопай кістки, перенеси мертвих.
Що може бути більш нечестиве, ніж це веління? Демон вводить дивні закони розкопування гробниць і видумує нові способи вигнання чужих. Хто чув, щоб мертвих будь-коли виганяли? Хто бачив, щоб наказувалося переносити з одного місця на інше бездушні тіла, як він повелів, цілковито руйнуючи загальні закони природи? Загальні закони природи у всіх людей — покривати померлого землею, віддавати похованню і ховати в надрах матері всіх — у землі. Цих законів не порушував ніколи ані еллін, ані варвар, ані скіф, ані будь-хто інший, навіть ті, що перевершують їх брутальністю, але всі шанують і дотримують їх, — настільки вони священні і величні для всіх. Однак демон, знявши маску, з відкритою головою повстає проти загальних уставів природи.
— Мертві, — говорив він, — це скверна.
Не мертві є скверною, лукавий демоне, а мерзотою є зла воля. Якщо ж треба сказати і дещо дивне, то скоріше тіла живих переповнені злом, ніж нечистими є тіла померлих, бо ті служать велінням душі, ці ж лежать нерухомо, а нерухоме вже не має ніякого почуття і є вільним від будь-якої провини. Однак я не говорю, що тіла живих людей нечисті від самої природи, але за злочини скрізь відповідальна зла і розбещена воля. Ні, Аполлоне, не мертве тіло є скверною, але гнатися за цнотливою дівицею, щоб позбавити її дівственної честі, і плакати, не отримавши в безсоромній справі удачі, — ось це гідне й осуду, і кари!
Багато було і в нас пророків дивних і великих, які багато пророкували про майбутнє і ніколи не веліли тим, котрі їх запитували, викопувати кістки померлих. Єзекіїль, стоячи біля самих кісток, не тільки не відчув від них ніякої перешкоди для себе, але й повернув їх знову до життя, наділивши плоттю, жилами і шкірою. А великий Мойсей не тільки стояв поруч з мертвими кістками, але навіть цілого мерця ніс із собою — Йосифа — і при цьому пророкував про майбутнє. І це цілком природно, бо їхні слова були з благодаттю Духа Святого, а слова тих — обман і неправда, яка нічим не може бути прикрита. Що ті слова були відмовкою і причиною, і що боявся він блаженного Вавили видно з того, що зробив цар: залишивши інших мерців, він переніс тільки цього мученика. І притім, якби він робив це, гребуючи ним, а не боячись, то треба було б наказати, щоб гробницю розламали, потопили в морі, віднесли в пустинне місце або знищили якимось іншим чином. Це було властиве для того, хто гребує. Так зробив Бог, коли говорив євреям про мерзоти язичників: Він велів знищити їхні стовпи, а не нести цю мерзоту з передмість до міста.
3. Отже, мученик був перенесений, але демон і після того не насолоджувався безпекою, а відразу побачив, що можна перенести кості мученика, але рук мученика уникнути неможливо. Водночас, коли цю гробницю з тілом повезли до міста, блискавка згори вдарила у голову ідола і все попалила. Принаймні тоді, якщо вже не після того, належало нечестивому цареві розгніватися і вилити свій гнів на храм мученика. Але й тоді він не насмілився: такий страх опанував ним. І хоч він бачив, що пожежа нестерпна, і добре знав її причину, однак був тихим. І дивним є не тільки те, що він не зруйнував храм мученика, але й те, що не насмілився знову покрити дах капища. Він знав, добре знав, що цей удар був посланий від Бога, і боявся, щоб своїми наступними задумами не накликати того ж вогню на власну голову. Тому він і дивився терпляче на доведений до запустіння храм Аполлона. Не було жодної іншої причини, через яку б він не виправив того, що трапилося, як тільки страх, через який він мимоволі упокорювався, при цьому знаючи, скільки безчестя він завдає демону і скільки слави мученикові.
І нині стоять ці стіни замість трофеїв, видають звук голосніше сурми і своїм виглядом сповіщають тим, котрі живуть у Дафні, у місті, і тим, котрі приходять здалеку, і сучасним, і майбутнім про все — про боротьбу, про битву і перемогу мученика. Для того, хто живе вдалині від передмістя, побачивши і храм святого без гробниці, і капище Аполлона, що не має даху, природно запитати про причину того й іншого, а розвідавши всю історію, іти звідси.
Такими є подвиги мученика, звершені після смерті! Тому я і прославляю ваше місто, що ви виявили багато щирості до цього святого. Тоді, коли він повертався з Дафни, все наше місто вийшло на дорогу, торговища опустіли без чоловіків, а доми опустіли без жінок, внутрішні покої стали порожніми без дівиць. Так усякий вік і всяка стать кинулися з міста, ніби для зустрічі батька, який після тривалого часу повертався з далекої подорожі! Ви зарахували його до хору рівних йому за ревністю, але благодать Божа не попустила залишитися йому там назавжди, а знову переселила його на той бік ріки, так що багато місць наповнилися пахощами мученика.
Але після прибуття сюди він не повинен був залишатися самотнім, тому невдовзі отримав сусідом і співмешканцем для себе рівного за побожністю1. І цей мав таку ж, як і він владу, і таку ж виявив старанність щодо благочестя, тому цей дивний прихильник мученика не даремно, здається, отримав і однакове з ним помешкання. Він стільки часу трудився там, невпинно посилаючи листи до царя, турбуючи начальників, подаючи мученикові і тілесне служіння. Ви знаєте, напевно, і пам’ятаєте, як улітку, коли полуденні промені розжарювали небо, він зі своїми співробітниками щодня ходив туди не тільки як глядач, але щоб брати участь у роботі. Він часто і каміння носив, і мотузки тягав, і старанніше за працівників прислуговував кожному, хто відчував потребу в допомозі під час будівництва.
Знав він, добре знав, які нагороди будуть приготовлені для нього за це, тому і служив безупинно мученикам не тільки прекрасними будинками і постійними святами, але ще й набагато кращим засобом. Який же це засіб? Він наслідує їхнє життя, наслідує їхню мужності, всіляко по можливості утверджує в собі образ мучеників. Поглянь: вони віддали на заколення тіла, а він «умертвляв земні члени» (Кол. 3, 5); вони вистояли проти полум’я вогню, а він погасив полум’я похоті; вони боролися із зубами звірів, але і він приборкав найжорстокішу із наших пристрастей — гнів. За все це подякуймо Богові — за те, що Він дарував нам і таких доблесних мучеників, і пастирів, які гідні мучеників, «на довершення святих…, для створення тіла Христового» (Еф. 4, 12), з Яким Отцеві слава, честь, держава зі Святим і Животворящим Духом нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
- Ймовірно, єпископа Антіохійського, похованого в одному храмі зі сщмч. Вавилом у Дафні. [↩]
