Похвала святому мученикові Варлааму
Справжня похвала мученикам — це їх наслідування.
Наслідування мучеників без гоніння — це боротьба з
вогнем пристрастей. Підступи диявола. Св. Варлаам
під час тортур не опускає ладан на жертовник
ідола. Умовляння завжди зберігати в пам’яті
образ мучеників, як зброю в життєвій боротьбі із
захопленнями, і так наслідувати мучеників
На це священне свято і торжество скликав нас блаженний Варлаам, але не для того, щоб ми прославляли його, а щоб наслідували його; не для того, щоб ми були слухачами похвал, а щоб були наслідувачами його подвигів. Люди, які досягають високої влади, ніколи не захочуть у справах життєвих бачити інших у такій же честі, як вони, оскільки там заздрість і ненависть порушують любов. А в справах духовних не так, але зовсім навпаки: мученики саме тоді особливо відчувають свою честь, коли бачать, як подібні до них раби досягли участі в їхніх благах. Отже, хто хоче хвалити мучеників, нехай наслідує мучеників, хто хоче звеличувати похвалами подвижників благочестя, нехай наслідує їхні труди, і це принесе мученикам не менше задоволення, ніж їхні власні подвиги. А щоб ти переконався, що вони справді саме тоді особливо відчувають власні блага, коли бачать нас у безпеці, і вважають це для себе найбільшою честю, послухай Павла, який говорить: «Тепер ми живі, коли ви перебуваєте в Господі» (1 Сол. 3, 8). І Мойсей ще раніше за нього говорив Богові: «Прости їм гріх їхній, а якщо ні, то згладь і мене з книги Твоєї, в яку Ти вписав» (Вих. 32, 32). Я, говорить, через їхнє нещастя не відчуваю небесної честі. Суспільство вірних — це тіло. Яка ж користь голові бути увінчаною, коли ноги зазнають мук?
— А як, — скажеш, — можна наслідувати мучеників тепер? Тепер не час гоніння.
Знаю це і я. Не час гоніння, але час мучеництва; не час таких подвигів, але час вінців; не переслідують люди, зате переслідують біси; не гонить мучитель, зате гонить диявол, який прикріший за всіх мучителів; ти не бачиш перед собою вугілля, зате бачиш розпечене полум’я похоті. Вони зневажали вугілля, а ти зневажай вогонь єства; вони боролися зі звірами, а ти приборкуй гнів, цього дикого і неприборканого звіра; вони вистояли проти нестерпних мук, а ти перемагай непристойні і порочні помисли, що буяють у твоєму серці, і цим наслідуй мучеників. Бо нині «наша боротьба не проти крові і плоті, а проти начальства, проти влади, проти світоправителів темряви віку цього, проти духів злоби» (Еф. 6, 12). Похіть єства — це вогонь, вогонь невгасимий і постійний, скажений і несамовитий пес. Хоч би тисячі разів ти відганяв його, він тисячі разів нападає і не відстає. Жорстоким є полум’я вугілля, а полум’я похоті ще гірше. У цій війні ми ніколи не маємо перемир’я, ніколи не маємо відпочинку в цьому житті, але є постійна боротьба, щоб і вінець був світлий. Тому Павло постійно озброює нас, оскільки постійно час війни, адже ворог постійно пильнує.
Хочеш знати, що похіть палить не менше вогню? Послухай Соломона, що говорить: «Чи може хто ходити по вугіллю, яке горить, щоб не обпекти ніг своїх? Те саме буває і з тим, хто входить до дружини ближнього свого: хто доторкнеться до неї, не залишиться без провини» (Притч. 6, 28–29). Бачиш, що похіть своєю сутністю подібна до вогню? Як неможливо не обпектися тому, хто торкається до вогню, так погляд на вродливі обличчя швидше за вогонь охоплює нестриману на погляди душу. І чим для вогню є будь-яка горюча речовина, тим для очей людей похітливих є тілесна врода. Тому не потрібно давати поживи, тобто зовнішнього споглядання, для вогню похоті, але всіляко прикривати його і гасити благочестивими думками, приборкуючи подальше поширення полум’я і не дозволяючи йому руйнувати непохитність нашого духу. І всяке задоволення під час охоплення пристрастями, зазвичай, палить душу сильніше за вогонь, якщо будь-хто не буде мужньо, з терпінням і вірою, протидіяти кожній пристрасті, подібно, як блаженний і доблесний подвижник Христовий Варлаам учинив зі своєю рукою. Він тримав у правій руці ціле багаття і не піддався болю, а залишався більш незворушним, ніж статуя, або вірніше, хоч і відчував біль і страждав, — адже в нього було тіло, а не залізо, — але, випробуючи біль і страждаючи, показав у смертному тілі мудрість безтілесних сил.
2. Але щоб ця історія була більш зрозуміла, я далі почну розповідь про його муки, а ти поглянь на підступність диявола. Одних святих він ставив на сковороди, інших кидав у казани, які киплять сильніше вогню, одним скоблив боки, інших кидав у море, ще інших віддавав звірам, деяких кидав у піч, одним роздрібнював органи, ще з інших живцем здирав шкіру, декому під закривавлені тіла підкладав вугілля, й іскри, що потрапляли в рани, мучили їх гірше за всякого звіра, для інших видумував інші більш важкі муки. Але, бачачи, що все це залишилося осміяним, і страждальці перемагали це з великою твердістю, а для тих, котрі після них приходили на такі ж подвиги, служило найбільшим спонуканням до мужності, — що він робить? Він придумує новий вид підступу, щоб несподіванкою і незвичайністю тортур здолати душу мученика. Бо те, що знаємо і про що чули, хоч воно і нестерпне, стає байдужим, як уже відоме й очікуване. А несподіване, хоч і легке, буває нестерпнішим понад усе.
Отже, нехай буде нова боротьба і нехай буде незвичайна хитрість, щоб новина і несподіванка, збентеживши подвижника, легко здолали його. Що ж він робить? Він виводить святого з темниці зв’язаним. І це було справою його підступності, щоб не раптово від початку використовувати важкі знаряддя і завдавати страшних мук, але починати боротьбу з меншого. Для чого? Для того, щоб, коли подвижники будуть уражені, їхня поразка була ганебною, оскільки вони не вистояли навіть проти малого. Якщо ж вони здолають і переможуть, то щоб, виснаживши свої сили на меншому, легко були подолані при тяжчому. Тому він спочатку використовував менше, щоб чи здолає він, чи не здолає, не обманутися.
— Якщо я переможу, — говорив він, — то посміюся, а якщо не переможу, то зроблю більш немічними для майбутнього.
Отже, той виводить його з в’язниці, і він вийшов, як доблесний борець, який довший час навчався в палестрі. І справді в’язниця для мученика була школою боротьби, там, наодинці розмовляючи з Богом, він навчився від Нього всякої боротьби, бо де такі пута, там і Христос.
Отож, він вийшов, зробившись від довгого перебування у в’язниці більш сильним. Коли ж диявол через служителів свого беззаконня після його виходу вивів на середину, то не прив’язав до дерева і не оточив катами, оскільки бачив, що він цього бажає і наперед освоївся з думкою про це покарання, але використовує проти цієї вежі деяке незвичайне, нове і несподіване знаряддя, яке змогло б спричинити її падіння. Адже він в усіх випадках намагається здолати святих більше обманом, ніж мучити болем. Яке ж це знаряддя? Наказавши йому простягнути над жертовником повернену вверх долонею руку, вони (служителі) поклали на неї гаряче вугілля і ладан, щоб, коли він відчує біль і переверне руку, то вони зарахують це йому як жертвопринесення і відречення (від віри). Чи бачиш, який підступний диявол? Але поглянь, як Той, Хто «ловить мудрих у хитрощах їхніх» (1 Кор. 3, 19), зробив марним його підступ і всі старання у різноманітних хитрощах повернув на піднесення і примноження більшої слави мученикові. Коли ворог, використавши незліченні злі хитрування, відступає переможеним, тоді подвижник благочестя стає ще більш славним, як це трапилося і тут. Блаженний Варлаам простояв, не нахиливши і не перевернувши руку, начебто вона була із заліза, хоч якби і перевернулася рука, то й тоді це не було б провиною мученика.
3. Тут уважно слухайте мене всі, щоб переконатися, що якби його права рука і перевернулася, то це не було б поразкою. Чому? Тому, що як ми судимо про тих, кому терзають ребра чи дещо інакше мучать, так необхідно судити і тут. Якщо вони не витримають і принесуть жертву, то це провина їхньої слабості, бо, не витерпівши страждань, вони принесли жертву. Якщо ж вони, терплячи муки, знеможуть від страждань, але не зрадять благочестя, то за цю знемогу ніхто не обвинувачує, але ще більше звеличуємо і захоплюємося, що вони, знемагаючи від страждань, витерпіли і не відреклися.
Так і тут: якби блаженний Варлаам, не переносячи опіків, обіцяв принести жертву, тоді був би переможений. А якби перевернулася рука його, але сам він не уступив, то це не провина волі мученика — це сталося б через неміч не його волі, а єства організму, відповідно до його властивостей — рука схилилася б від вогню проти волі святого. Як ми не засуджуємо тих, котрим терзають ребра, за те, що розривається їхня плоть, чи краще приведу більш близький приклад, — як ніхто не стане гудити тих, котрі страждають від гарячки і судорог, за те, що корчаться їхні руки, оскільки це відбувається не через їхню зніженість, але через хворобливий жар, який виснажує вологу і неприродно стягує зв’язки нервів, так ніхто не став би гудити і цього святого, якби його рука перевернулася. Якщо гарячка і без волі того, хто страждає від неї, зазвичай, стягує і руйнує органи, то тим більше могло зробити це покладене на праву руку вугілля, хоч би мученик і не піддавався.
Однак вони не зробили цього, щоб ти ще раз переконався, що там була присутня, укріплювала подвижника і виправляла недоліки природи Божа благодать. Тому його рука і не відчувала властивого їй, але, начебто будучи із адаманту, не перевернулася. Хто тоді, дивлячись на це, не здивувався б? Хто не стрепенувся б? Дивилися з неба ангели, дивилися архангели. Видовище було надзвичайне, яке воістину перевершує людську природу. Справді, хто не побажав би бачити людину, яка змагалася і не відчувала властивого людям, яка була і жертовником, і жертвою, і жерцем? Тому підносилося подвійне кадіння: одне від фіміаму, а друге від тіла, яке горіло. І це останнє кадіння було приємніше, ніж перше, другі пахощі — кращі, ніж перші. Тут відбувалося те саме, що й з купиною: як та купина горіла і не згорала, так тут рука горіла, але душа не згорала; тіло знищувалося, але віра не виснажувалася; плоть знемагала, але ревність не знемагала; гаряче вугілля, пропалюючи середину руки, падало вниз, але мужність душі не занепадала; рука була пошкоджена і пропала, оскільки була із плоті, а не з адаманту, а душа вимагала ще другої руки, щоб і на ній виявити своє терпіння. Як хоробрий воїн, увійшовши у середовище ворогів і розладнавши стрій тих, що билися з ним, через безліч безперестанних ударів зламав свій меч і шукає, обернувшись, іншого меча, бо ще не наситився винищенням ворогів, так і душа блаженного Варлаама, втративши у битві з бісівським ополченням одну руку, вимагала ще другої руки, щоб і через неї виявити свою ревність.
Не говори мені, що він віддав тільки одну руку, а насамперед уяви собі, що той, хто віддав руку, віддав би й голову, віддав би й ребра, став би і проти вогню, і звірів, і моря, і провалля, і хреста, і колеса, і всіх будь-коли чуваних тортур, і витерпів би все, якщо не явно, то наміром. Мученики йдуть не на визначені мучення, а готують себе на невідомі катування. Вони не владні над волею мучителів і не визначають їм межі і міру катувань, але яким би стражданням не побажала віддати їх нелюдська і звіряча воля мучителів, на те вони і виходять з рішучістю, хіба що тіло, знемігши від тортур, залишить бажання мучителів незадоволеним. Отже, плоть його знищувалася, а воля ставала більш ревною, перевершуючи своїм сяйвом саме вугілля, сіяючи сильніше за нього, бо в ньому горів духовний вогонь, набагато яскравіший від цього. Тому він і не відчував зовнішнього полум’я, оскільки всередині в ньому горів світлий і полум’яний вогонь любові Христової.
4. Тож будемо, улюблені, не тільки слухати це, але й наслідувати. Як спочатку я говорив, так і тепер говорю: кожен нехай не тільки зараз дивується мученикові, але й, ідучи додому, нехай веде з собою цього святого, нехай уведе його до свого дому, або вірніше — до свого серця через спогади про сказане. Прийми його, як вище сказано, і з простягненою рукою постав його у своєму серці, прийми увінчаного переможця і ніколи не допускай, щоб він вийшов із твоєї пам’яті. Тому ми і привели вас до гробниць святих мучеників, щоб від самого погляду на них ви отримали належне спонукання до чеснот і підготовляли себе до такої ж ревності. Так воїна збуджує навіть поголос про героя, але набагато більше його вигляд і погляд на нього, особливо коли воїн, увійшовши до намету героя, побачить закривавлений меч, лежачу голову ворога, здобутки, які висять угорі, свіжу кров, що капає з рук того, хто здобув трофей, скрізь лежачі списи і щити, стріли та всяку іншу зброю.
Тому і ми зібралися тут. Гріб мучеників — це військовий намет. І якщо ти відкриєш очі віри, то побачиш тут лежачу броню правди, щит віри, шолом спасіння, взуття благовістування, меч духовний, саму голову диявола, повалену на землю (Еф. 6, 14–17). Коли ти біля гробу мученика бачиш біснуватого, лежачого горілиць, який роздирає себе самого, то бачиш не що інше, як відсічену голову лукавого. Ця зброя і тепер ще лежить біля воїнів Христових. Як царі ховають героїв разом зі зброєю, так зробив і Христос, поховавши їх зі зброєю, щоби ще до воскресіння показати всю славу і силу святих. Пізнай же їхнє духовне всеозброєння і ти відійдеш звідси, отримавши найбільшу користь. І в тебе, улюблений, велика війна з дияволом, велика, сильна і постійна.
Отже, вивчай способи боротьби, щоб наслідувати і перемогу. Нехтуй багатством, грошима і всякою іншою земною пишнотою. Не вважай щасливими тих, котрі багатіють, а звеличуй мучеників; не тих, котрі в розкоші, а тих, котрі на сковородах; не за розкішною трапезою, а в киплячому казані; не тих, котрі щодня бувають у лазнях, а тих, котрі в жорстоких печах; не тих, котрі пахнуть пахощами, а тих, від котрих іде дим і сморід через спалювання плоті. Ці пахощі кращі й корисніші від тих. Ті ведуть тих, котрі їх використовують, до мук, а ці — до нагород і небесних вінців. А щоб ти переконався, що розкіш — це зло, як і намащування ароматними мазями, і пияцтво, і непомірне вживання вина, і розкішна трапеза, послухай, що говорить пророк: «Горе вам, які лежите на ложах зі слонової кістки і ніжитеся на постелях ваших, їсте кращих баранів стада і тельців з рясного пасовища…, п’єте з чаш вино, намащуєтеся найкращими мазями» (Ам. 6, 4–6). Якщо ж це заборонялося у Старому Завіті, то тим більше при благодаті, де більше мудрості.
Це я сказав як до чоловіків, так і до жінок. Поприще загальне, у стані Христовому немає різниці щодо статі, а є одне зібрання. І жінки можуть одягати броню, захищати себе щитом і кидати стріли як під час мучеництва, так і в інший час, коли необхідна велика відвага. Як вправний стрілець, мистецьки випустивши з тятиви стрілу, приводить у сум’яття весь стрій ворогів, так і святі мученики, і всі поборники істини, повстаючи проти підступів диявола, зі свого язика, ніби з тятиви, вправно пускають слова, і вони, наче стріли, що летять у повітрі, потрапляючи в невидимі полчища бісів, приводять у сум’яття все їхнє воїнство.
Те ж саме відбулося і з цим блаженним Варлаамом. Він простими словами, наче летючими стрілами, приводив у сум’яття диявольський стан. Будемо і ми наслідувати це мистецтво. Хіба не бачите, якими знеможеними бувають ті, котрі повертаються із видовищ? А причиною є те, що вони уважно переймаються тим, що там відбувається, і звідти йдуть, зберігаючи у своїх душах і завертання очей, і рухи рук, і кружляння ніг, і всілякі образи кривляння змученого тіла, які так показували. То хіба не безглуздо, що вони заради загибелі своєї душі виявляють таку старанність і постійно тримають у пам’яті те, що там відбувалося, а ми, маючи зрівнятися з ангелами через наслідування цього, не виявляємо такого ж старання задля дотримання сказаного? Ні, прошу і благаю, не будьмо такими байдужими до свого спасіння, але будемо зберігати мучеників з їхніми сковородами, з казанами та іншими катуваннями у своїх душах, і, як живописці часто очищають картину, яка потемніла від диму, від сажі і від тривалості часу, так і ти, улюблений, користуйся спогадом про святих мучеників. Коли життєві турботи, що зустрічаються, затьмарять твою душу, ти очисти її спогадом про мучеників. Якщо ти будеш мати ці спогади у своїй душі, то ані багатству не будеш дивуватися, ані убогість не станеш оплакувати, ані славу і владу не будеш вихваляти, і взагалі нічого із людських справ. Славне не будеш вважати чимось великим, а сумне — нестерпним, але, ставши вище цього, через постійне споглядання цього образа будеш мати урок чесноти.
Хто бачить щодня воїнів, які мужньо беруть участь у війнах і битвах, той ніколи не захоче розкоші і буде захоплюватися не зніженим і безтурботним життям, а строгим, виваженим і готовим на подвиги. Та й що спільного може бути між пияцтвом і битвою, між переїданням і мужністю, між пахощами і зброєю, між війною і бенкетами? Ти, улюблений, — воїн Христа, тому не піклуйся про прикраси, але озброюйся. Ти — доблесний подвижник, тому не піклуйся про нарядність, а будь мужнім. Тож будемо наслідувати цих святих, прославляймо цих героїв, увінчаних переможців, друзів Божих і, пройшовши такий же, як і вони шлях, ми сподобимося однакових з ними вінців, яких щоб сподобилися всі ми за благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, з Яким Отцеві слава зі Святим Духом нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
