Похвала на зачаття святого Іоана пророка, Предтечі і Хрестителя
1. Великий Мойсей, слуга Божий, глава пророків, який ходив по морю, керманич повітря, який давав для їжі манну, Божий законодавець, який отримав священні скрижалі, який першим увів у життя те, що корисне, цей надзвичайно великий муж спорудив для ізраїльського народу скинію за тим зразком, який був показаний йому Богом на горі. І він улаштував усе: як святе, так і окремо священне, яке було всередині в обгородженому місці. Це ж внутрішнє, між іншим, було і неприступним, і недоступним місцем, і називалося Святе-святих. За цим зразком скинії і Соломон побудував храм, який затьмарював усі храми, які були на землі до цього, не тільки коштовністю матеріалу і витонченістю мистецтва, але й виглядом будівлі, так що ніхто ніколи і не побажав би тих, котрі були в єгиптян. Він збудував храм на подобу Всесвіту як видимого, так і духовного. Як є земля і небо, а середня перегородка — це твердь, так звелів Бог, щоб і він був подібним, розділивши цей храм на дві частини і встановивши посередині завісу. У ту частину, яка знаходилася поза завісою, дозволив входити всім (священикам), а внутрішня частина була недоступною і невидимою для всіх, крім одного первосвященика. Це заповів ангел, який сказав Мойсею, щоб він передав синам Ізраїля: «У сьомий місяць, у десятий день місяця смиряйте душі ваші» (Лев. 16, 29). Це сказано про спорудження скинії, оскільки тоді, у день спорудження скинії, тільки первосвященик раз на рік входив у Святе-святих для кадіння фіміамом.
Отже, у свято спорудження скинії ввійшов і Захарія відповідно до своєї черги покадити і побачив ангела, який стояв «праворуч жертовника кадильного. Збентежився Захарія, побачивши його, і страх напав на нього. Ангел же сказав йому: «Не бійся, Захаріє, бо почута молитва твоя, і жінка твоя Єлисавета народить тобі сина, і наречеш ім’я йому Іоан; і буде тобі радість і втіха, і багато хто народженню його зрадіє, бо він буде великий перед Господом; ні вина, ні хмільного напою не питиме, і Духа Святого сповниться ще від утроби матері своєї…; і йтиме перед Ним з духом і силою Іллі, щоб навернути серця батьків до дітей, і непокірних — до мудрості праведників, щоб приготувати Господеві народ звершений» (Лк. 1, 11–15, 17). Чи помітив ти обітницю, яка перевершує силу пророка? Це пророцтво зв’язало і розв’язало мову Захарії: зв’язало, коли він не повірив народженню, і розв’язало, коли народження звершилося.
О, чудо! Іоан — від утроби євангеліст, від утроби — чудотворець. Виріс у пустелі і вів життя, рівне з ангельським, який і після закону був серед пророків, другий Ілля й істинний вісник, який ревністю Духа виганяє оману, Предтеча і Хреститель, який говорить: «Покайтеся, наблизилось-бо Царство Небесне» (Мф. 3, 2). Син Захарії і плід неплідної, і досконалість молитов народу, істинний вісник покаяння і заступник вірних, котрі сповідаються; звершення закону, вождь благодаті і викриття безчестя юдеїв; утверджувач небесних догматів і непідкупний суддя провин народу; народжений понад очікування від тієї, котра не народжувала, безплідної жінки, і за благодаттю весільний друг Христа, Який вивів зі скелі воду; приборкувач йорданських хвиль і керівник очищення грішників; який передбачав незбагненне таїнство і пророк явлення Того, Хто невидимий. Таким є Іоан, який, згідно з обітницею, народився в Захарії у глибокій старості.
О, чудо! Ось справами підтверджені ті радісні рухи Іоана в утробі, які він виявив. Світ побачив радість, яку Предтеча змалював своїми ногами. Але яку честь ми віддамо праведникові, який звідусіль оточує нас своїми надзвичайними подвигами? Він, перебуваючи в утробі, благовістує, народжуючись, — звершує чудо, несучи подвиг у пустельних місцях, — виявляє успіхи, виховується під опікою Духа, служить посередником між законом і благодаттю, закликає до хрещення покаяння, хрестить Господа, Який явився, хрестячи, споглядає славу Тройці і воістину свідчить про благодать; закликаючи, показує на Того, про Кого сповіщали пророки, визнаючи Владику сильнішим за себе; направляє до Нього віруючих, навчаючи безліч народу того, що корисне, наставляє митарів, які хрестяться, викриває Ірода, який чинить беззаконня, і приймає, нарешті, Того, Хто дарує блаженство. Отже, якими словами виявимо свій подив? Яким язиком відобразимо це? Про що із цього змовчимо, а про що із цього будемо в змозі сказати? Велике море похвал, велика широта надзвичайних подвигів. Тільки саме ознайомлення зі справами вражає подивом тих, хто про це говорить.
Але нехай і нині прийде Захарія, батько праведного, який був засуджений на мовчання і знову почав говорити. Він особливо яскраво розповідає нам про свої справи, як він заговорив, після того, коли його язик був зв’язаний, як народжується Іоан і винесений ангелом вирок скасовується, як кара відходить і приходить зцілення. Євангеліст, подаючи коротку вістку про Захарія та його дружину Єлисавету, насамперед називає їхні імена і рід, і достоїнство, а потім долучає похвалу тому, як вони жили, і те, що вони отримали за свої добрі справи, при чому вказує і на засудження Захарії на мовчання і сповіщає про відновлення дару мови.
Отже, слухай євангельські слова. «У них не було дітей, — говорить Писання, — бо Єлисавета була неплідна, і обоє були вже похилого віку» (Лк. 1, 7). І тепер я не тільки дивлюся на їхню бездітність, але й роздумую над стародавнім образом праведників, — маю на увазі Авраама і Сару. Зауважую, як завдяки благодаті та єству, безплідність і народження являють надзвичайну тайну народження дитяти. Такою була і ця обітниця. «Тоді з’явився йому Ангел Господній, стоячи праворуч жертовника кадильного. Збентежився Захарія, побачивши його, і страх напав на нього. Ангел же сказав йому: «Не бійся, Захаріє, бо почута молитва твоя, і жінка твоя Єлисавета народить тобі сина, і наречеш ім’я йому Іоан» (Лк. 1, 11–13). Прекрасне отримання обітниці, великий дар видіння, воістину Авраамова слава, бо як тому було провіщення зачаття Сарою, так і цьому — зачаття Єлисаветою. Але, хоч провіщення однакове, та неоднаковий стан справ. Тоді, як Авраам через обітницю не зазнав нічого жахливого, Захарія після благовістя став німим, — не повіривши правдивості ангела, отримав кару безмовності. «І сказав, — говорить (Писання), — Захарія ангелові: «З чого я пізнаю це? Бо я старий, і жінка моя постарілася у днях своїх» (Лк. 1, 18).
— Що це, Господи? Я підношу до Бога молитви за весь народ, умилостивляючи Його, і Ти сповіщаєш мені благу вістку про те, що в мене народиться син? Це неможливо, адже старість уже неспроможна, і єство безсиле, і моя дружина — безплідна скеля. Як це може зі мною статися? Однак, якщо і народиться в мене син, як Ти сказав, то яка буде від нього користь для народу?
Ангел же відповідає:
— Через нього буде велике спасіння для народу і всього людства, бо він, ставши посередником між Богом і людьми, наверне всіх зі шляху омани і покаже їм шлях спасіння. Він «ітиме перед Ним з духом і силою Іллі…, і пророком Всевишнього наречеться» (Лк. 1, 17, 76). Він ітиме перед лицем Господнім, кажучи: «Ось Агнець Божий, Який бере на Себе гріхи світу» (Ін. 1, 29).
2. Захарія, відповідаючи на це, сказав ангелові: «З чого я пізнаю це?». Ангел же сказав:
— Оскільки ти нетерпляче бажаєш знамення народження і не віриш моїм словам, то отримай надійну заставу: «Я Гавриїл, що стою перед Богом, і посланий говорити з тобою і благовістити тобі про це. І ось ти будеш мовчати і не матимеш можливості говорити до того дня, коли збудеться це, за те, що ти не повірив словам моїм, котрі збудуться свого часу» (Лк. 1, 19–20).
Невблаганний суд для того, хто згрішив, і невідкладний караючий гнів. Воістину не варто було б виявляти недовіру ангелові, не потрібно, щоб вівтар став предметом презирства, не треба думати, що час кадіння — це час обману (адже ангел явився тоді, коли він кадив). Він не згадав про історію з Авраамом. І тоді народила дитя неплідна і в старості, однак сказане тоді було сприйняте з повною довірою; (Захарія ж) отримав чудесне підтвердження такого народження. Тому ангел говорить йому: «Ти будеш, мовчати і не матимеш, можливості говорити до того дня, коли збудеться це, за те, що ти не повірив словам моїм». О, людинолюбне покарання, яке скоріше було виправленням! Ангел напоумляє і через самий голос, якого Захарія позбувся, бо, «вийшовши, не міг говорити до них; і вони зрозуміли, що він бачив видіння в храмі; і він говорив з ними знаками, і залишався німим» (Лк. 1, 22). Прекрасно написав євангеліст: «І залишався», оскільки мовчання очікувало голосу, котрий народжується, Захарія — Іоана, старець — дитяти.
О, чудо! Слово приходить, і голос провіщує. Господь гряде, і раб іде перед Ним. Але навіщо тепер передчасно говорити про проповідь у пустелі, маючи деякий інший незвичайний і великий попередній голос? Є справи більш ранні, які вище за ці слова. Хреститель, ще перебуваючи в утробі матері, ще утримуваний путами єства, ще оповитий материнським єством, проповіддю волає про явлення Господа. Трапилося, говорить (Писання), що коли Єлисавета почула привітання Марії, «заграло дитя радісно в утробі моїй» (Лк. 1, 44). Ще не народжується, а вже говорить радісними рухами. Ще не має можливості кричати, а вже сповіщає про прихід Бога.
Воістину, «інші працювали, а ми ввійшли в їхню працю» (Ін. 4, 38). Провіщували пророки і не замовкали, зазнаючи тортур. Патріархи перебували в небезпеці — тирани налаштовувалися проти них вороже. Воювали царі, запалювався гнівом народ, увесь світ повставав проти подвигів праведників, сюди їх приводили в суди, там віддавали бичуванням, скрізь — катування і муки! Але, благовістуючи тим, котрі пережили такі лихоліття в житті, про припинення зими, Іоан, ще будучи зв’язаним пеленами єства, показав нам весну спасіння. І поспішаючи сповістити своїм голосом про Того, про Кого оголосив своїми ногами, насильно намагався переступити межі єства і квапив Єлисавету, яка повільно народжувала, стрибав, веселився і водночас печалився від того, що перебував під владою утроби, волав проти терміну місяців, потрясав утробу, наче в’язницю, у якій він несправедливо був замкнений, і викликував своїми радісними рухами, промовляючи до Єлисавети:
— Мати, повільно народжуючи, затримуючи радість світу і перешкоджаючи Предтечі вийти, ти чиниш несправедливо. Ти носиш в утробі пророка, затримуєш царського воїна, перешкоджаєш швидкому гінцеві у проповіді благочестя. Мати, ти чиниш несправедливо, не знаєш майбутнього, не відаєш, що має бути. Приходить світло — звільни ранок. Нехай зійде сонце, нехай засяє зірниця. Слово біля дверей — і вже потрібний голос. Наречений уже близько, і необхідно, щоб був відкритий чертог на Йордані. Необхідна Кров, яка спасає світ, і я повинен заздалегідь указати на Агнця. Рід людський обплутаний гріхами, прийшов Той, Хто має звільнити закованих. Необхідний вісник, щоб усі, почувши, вийшли назустріч Господу. І ось ти утримуєш Предтечу в утробі. Отже, мати, подумай про Адама, який перебуває у владі пекла, про вічні стогони Єви, досі волає кров Авеля, яка обвинувачує в убивстві Каїна, а з нею зітхають і самі стихії. Саме тому ти і звільнилася від прикрощів безпліддя, щоб народжений від неплідної вказав на Народженого від Діви. Тому я радісно стрибав в утробі, щоби більше не захоплювався танцями у світі диявол.
Ось, що повідомляв своїми радісними рухами Єлисаветі ще не народжений Іоан. «Єлисаветі ж настав час родити, і вона народила сина. І почули сусіди і родичі її, що звеличив її Господь милістю Своєю, і радувалися з нею. І восьмого дня прийшли обрізати немовля, і хотіли назвати його ім’ям батька його — Захарією. На це мати його сказала: «Ні, хай буде названий Іоаном»… І питали знаками в батька його, як би він хотів назвати його. Попросивши дощечку, написав слова: «Іоан буде ім’я йому». І дивувались усі. І відразу відкрилися уста його і язик його, і він почав говорити, благословляючи Бога» (Лк. 1, 57–60, 62–64). Справді, народжується дитя, і повертається голос батька. Так появляється голос Іоана, який викликує, і сила голосу вказала і на саме ім’я. «Я, — говорив (Іоан), — голос волаючого в пустелі; приготуйте путь Господу…, прямими зробіть стежки Йому» (Іс. 40, 3; Ін. 1, 23). Отримавши просвітлення від Святого Духа, він показував Творця творінню і, вказуючи всім людям пальцем на Творця, голосно викликував: «Ось Агнець Божий, Який бере на Себе гріхи світу» (Ін. 1, 29). «Створіть же плід, достойний покаяння. І не починайте говорити в собі: «Отця маємо Авраама». Кажу-бо вам, що Бог може з каміння цього звести дітей Авраамові» (Мф. 3, 8–9).
Але навіщо разом з гарячою ревністю дитяти надто розтягується і наше сьогоднішнє слово? Притримаємо тепер, якщо бажаєте, на якийсь час свій язик, який достатньо пострибав разом з дитям. Дуже добре свої слова узгоджувати з часом й отримувати задоволення від сказаного, а також очікувати наслідків від того, що випливає із того. І Хреститель своїм радісним плиганням не переступив насильно меж єства, але очікував належного часу, знаючи, що і це заради нас після нього виконає Господь, викликуючи: «Земля наповниться пізнанням слави Господа, як води наповняють море» (Авв. 2, 14), і «від сходу сонця до заходу велике буде ім’я Моє, і на всякім місці будуть приносити імені Моєму чисту жертву» (Мал. 1, 11). Уже не один храм, який за часів закону приймав жертви і ними пишається, але безперечну славу Богові підносять церкви по всьому світу. Там щороку був один первосвященик, смертний і сповнений усякого гріха, а ми тепер отримали Первосвященика душ наших — Ісуса Христа, Який «не вчинив ніякого гріха, і не було лукавства в устах Його» (1 Петр. 2, 22). «Отже, маємо, — говорить (Писання), — Первосвященика Великого, Який перейшов небеса» (Євр. 4, 14), Господа нашого Ісуса Христа, Якому належить всяка слава, честь і поклоніння з Отцем і Всесвятим Духом нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
