Похвала єгипетським мученикам
У безбожному Єгипті багато мучеників. Мощі святих краще за зброю
оберігають місто від видимих ворогів. Мучителі і диявол через тортури
примножували їхнє прославлення. Умовляння,
дивлячись на мучеників, — не шукати в цьому житті
насолод, але у трудах та скорботах шукати вічні блага
Благословенний Бог: і з Єгипту — мученики! З безбожного і безумного Єгипту, звідти, де безбожні вуста, звідти, де богохульні язики, з Єгипту — мученики! І не тільки в Єгипті, не тільки в найближчій і сусідній країні, але всюди по всьому світу! Як під час урожаю земних дарів жителі міст, бачачи, що врожай перевищує потреби населення, відсилають і в чужі міста, щоб показати і власну дружелюбність, і водночас, маючи надлишки цього, легше придбати для себе від них те, чого в них не вистачає, так учинили і єгиптяни з подвижниками благочестя. Бачачи, що в них, з Божої благодаті, великий достаток, вони не заховали у своєму місті цей великий дар Божий, але розповсюдили свої благі скарби по всій землі, виявляючи свою братолюбність, прославляючи загального усіх Владику, підносячи своє місто перед усіма і представляючи його митрополією всього світу.
Справді, якщо нікчемні і маловажні випадки і послуги, які є корисними для нас тільки в цьому житті, могли забезпечити багатьом містам таку честь, то хіба не набагато справедливіше, щоб осягнуло цю перевагу перед усіма те місто, яке наділило інших не чим-небудь тимчасовим і тлінним, але мужами, які і після смерті подають велику безпеку містам, які стали їхньою вотчиною? Так, тіла цих святих захищають наше місто надійніше за всяку адамантову і незламну стіну і, наче високі скелі, що розташовані зі всіх боків, не тільки відбивають напади цих земних і видимих ворогів, але й підступи невидимих бісів, відкидають та руйнують всяке підступництво диявола з такою легкістю, з якою сильний чоловік розвалює і кидає вниз дитячі іграшки. Інші засоби, які використовують люди, наприклад: мури, рови, зброя, війська і усе, що придумують для безпеки жителів, вороги можуть відбити за допомогою інших, більших і найсильніших засобів, якими вони володіють. Але коли місто захищене тілами святих, тоді вороги, хоч би витратили незліченні багатства, не в змозі будуть протиставити містам, які мають ці тіла, жодної відповідної зброї.
І цей скарб, улюблений, корисний для нас не тільки проти підступу людей і проти підступництва бісів, але якби навіть прогнівався на нас через безліч гріхів і наш Владика, то, використавши для свого захисту ці тіла, ми зможемо скоро прихилити Його милість до міста. Якщо ті, котрі звершили великі подвиги за наших праотців, обираючи для захисту імена святих мужів і використовуючи імена Авраама, Ісаака і Якова, отримували належну розраду, а завдяки згадуванню цих імен отримували велику користь, то набагато більше ми, обираючи для захисту не тільки імена, але і самі тіла подвижників, будемо в змозі прихилити Бога на милість, поблажливість і благовоління.
А про те, що наші слова не хвастощі, знають багато як із місцевих жителів, так і з тих, котрі прибули з інших місць. (Вони знають), якою є сила цих святих, і підтвердять сказане, переконавшись на власному досвіді щодо їхньої відваги перед Богом. І цілком справедливо, адже вони боролися за істину не як попало, а так мужньо і сильно протистояли навальному і нестерпному насильству диявола, начебто боролися не в тлінних і смертних тілах, але в кам’яних і залізних, начебто вже отримали безпристрасне і безсмертне єство, не піддане гірким і сумним тілесним лихоліттям. Кати, мов якісь дикі і люті звірі, оточивши зі всіх боків тіла мучеників, оголювали ребра, терзали плоть, відкривали й оголювали кістки, і ніщо не зупиняло їх у жорстокості і нелюдськості, але, навіть торкнувшись хребта і нутрощів, проникнувши до самих внутрішніх органів, вони не домоглися того, щоб відняти заховані в них скарби віри. З ними трапилося так, мовби з якимись ворогами, які, осадивши столичне місто, що наповнене великими багатствами і має достатньо скарбів, зруйнувавши його стіни і підступивши до самих скарбниць, виламали двері, знищили запори, розкопали підлогу і, перешукавши все, не змогли пограбувати і забрати його багатства.
Такими є скарби душі. Під час тілесних страждань, коли душа непохитно оберігає їх, вони не віддаються, але хоч би будь-хто розтерзав самі груди і, схопивши серце, розривав потроху, то й тоді вона не видасть скарбів, які одного разу були довірені їй вірою. Це — справа Божої благодаті, яка все влаштовує і може навіть у немічних тілах звершити диво. Але ось що ще більш дивне. Ті, котрі надзвичайно шаленіли, не тільки не викрали нічого зі скарбів, які були заховані у мучениках, але навіть спонукали мучеників зберігати їх з більшою непохитністю і їх самих зробили більш славними і багатими. Уже не тільки душа, але й їхнє тіло отримало більшу благодать. Воно після частих тортур та катувань не тільки не втратило тієї сили, яку мало, але здобуло більшу і вищу. Що може бути більш дивне від цієї перемоги, коли (вороги) не змогли перемогти тих, котрих тримали і мали у своїх руках, і, зв’язавши, мучили, як самі хотіли, а навпаки, самі були переможені ними жалюгідним і нещасним чином? Вони воювали не проти них, а проти Бога, Який живе в них. А всякому відомо, що той, хто воює проти Бога, обов’язково мусить зазнати найтяжчої поразки, отримуючи кару тільки за саме починання.
2. Такими є перемоги святих. Якщо ж такими дивними і надзвичайними є їхні змагання і подвиги, то що сказати про нагороди і вінці, які приготовлені для них за їхнє терпіння? Вони вистояли не тільки в цих муках і не тут зупинили свій шлях, але їхнє поприще простягалося ще далі. Лукавий біс очікував, що здолає подвижників через збільшення мук, а людинолюбний Бог попускав і не перешкоджав, щоб і несамовитість невіруючих показати всім більш очевидною, і для подвижників сплести світліші і численніші вінці. І як було з Іовом, коли лукавий біс просив у Бога великих страждань для нього, сподіваючись через збільшення прикрощів здолати доблесного подвижника благочестя, а Бог попускав і давав дозвіл на ці лукаві прохання, роблячи Свого подвижника ще більш славним, так було і тут. Після того, як (біс), лютіший за всякого звіра, розтерзав зі всіх боків їхні тіла й обагрив свій язик і вуста, якщо не кров’ю святих, то своїми нелюдськими і жорстокими вироками і, достатньо наситившись і переситившись цим нелюдським бенкетом, відійшов переможений їхнім терпінням.
Поглянь, яким було терпіння святих, що своїми стражданнями наситило таку лють. Але він знову напав, відновивши із несамовитістю боротьбу і намагаючись іншою жорстокістю перевершити всіх звірів. Звірі, за природним інстинктом біжать на такий бенкет, а наситившись, відходять, і потім хоч би побачили тисячі тіл, до жодного не доторкаються. А цей і кидався на таку їжу через лукаву волю і, наситившись їхньою плоттю, сплітає проти них інші підступи, віддавши святих надзвичайно довгій і тяжкій смерті, — він наказав їм постійно працювати в рудниках. О, божевілля! Отримавши такий яскравий доказ їхньої мужності і терпіння, він сподівався подолати їх таким чином.
Отже, святі, співмешканці ангелів, громадяни небесні, вже записані до небесного Єрусалима, оселилися зі звірами, і пустеля, нарешті, стала більш священною, ніж будь-яке місто. У містах щодня зухвало звершувалися ці беззаконні і жорстокі розпорядження, а пустеля була вільною від цієї нелюдської повинності. Судилища були наповнені безчестям і злочинними розпорядженнями, а громадянами пустелі були найправедніші зі всіх людей, які з людей зробилися ангелами, і пустеля змагалася з небом щодо чеснот громадян, які в ній проживали. Муки, за своїми властивостями, були найжорстокіші, але через душевний настрій подвижників вони зробилися не важкими, легкими і стерпними. Їм тоді здавалося, що вони бачать у багато разів більше світло, ніж те, про яке йдеться у пророка, що «світло місяця буде, як світло сонця, а світло сонця буде світлішим усемеро» (Іс. 30, 26). Їм здавалося, що вони вже мають це світло, адже нема нічого світлішого за душу, яка сподобилася витерпіти за Христа те, що для нас здається страшним і нестерпним. Вони думали, що вже переселилися на небо і радіють з ангелами. Та й чи потрібно їм було ще небо й ангели, коли Владика ангелів — Ісус — був з ними в пустелі? Якщо там, «де двоє чи троє зібрані в ім’я Його, там Він серед них» (Мф. 18, 20), то багато більше Він був посеред тих, які були тоді не тільки зібрані в ім’я, але і безперестанно страждали за ім’я.
Ви знаєте, добре знаєте, що немає іншої більш жорстокої кари, ніж ця, і що засуджувані на цю кару воліли б перенести тисячі інших смертей, ніж терпіти ті муки. Засуджені, ті, котрі були дорожчі за золото і складалися з нематеріального золота, яке видобувається не руками засуджених, але отримане ревністю вірних мужів, були в рудниках, де повинні були видобувати мідь. Трудилися в рудниках ті, котрі були наповнені незліченними скарбами. Вони бачили і дещо скорботніше від такого життя, і звершення на собі тих розповідей про великих мужів, які подає Павло, коли говорить про святих: «Тинялися в овечих і козячих шкурах, терплячи нестатки, скорботи, озлоблення; ті, яких увесь світ не був достойний, блукали по пустелях і горах, по печерах та ущелинах землі» (Євр. 11, 37–38). Так було і за нашого покоління.
Отже, улюблені, знаючи, що і сьогодні, й у стародавні часи, від початку роду людського всі друзі Божі успадковували життя сумне, важке і сповнене незліченними прикрощами, тому і ми не будемо прагнути життя зніженого, безтурботного і наповненого насолодами, але життя сумного, важкого і наповненого скорботами та прикрощами. Як борець не може за допомогою сну, лінощів та насолод досягти вінців, ані воїн — трофеїв, ані керманич — пристані, ані хлібороб — повного току, так і віруючий не може отримати обітованих благ, проводячи своє життя в безтурботності. І хіба розважливо було б — у всіх життєвих справах, перш ніж отримати задоволення, докладати трудів, раніше безпеки пережити небезпеки, і це тоді, коли від цих трудів очікується невелике і маловажне, а коли має бути небо, ангельські почесті, життя безконечне, перебування з ангелами і блага, яких не можливо ані думкою уявити, ані висловити словами, сподіватися отримати їх за допомогою безтурботності, ледарства і душевної неуважності, не виявляючи тут навіть такого піклування, як до благ земних?
Ні, остерігаю, не будемо так зле піклуватися про себе і про своє спасіння, але, дивлячись на цих святих, доблесних і терплячих подвижників, які дані нам замість світил, будемо узгоджувати своє життя з їхньою мужністю і терпінням, щоб після переселення звідси за їхніми молитвами ми могли побачити їх і вітати, і бути прийнятими в їхні небесні обителі, і цього щоб сподобилися всі ми благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, через Якого і з Яким Отцеві і Святому Духові слава навіки-віків. Амінь.
