На Святу і Велику П’ятницю
Уже завершений нами подвиг посту, але він закінчився Хрестом. Та й як інакше повинна б завершитися перемога, як не трофеєм? А трофей — Хрест. Одного разу піднесений — він завжди змушує демонів тікати. Де ідоли і марні убивства тварин? Де храми і вогонь безчестя? Він згас, усе упало завдяки єдиній Святій Крові. І Хрест — це всемогутня сила, невидима стріла, нематеріальні ліки, джерело, яке припиняє печаль, незмінна слава. Тож, хоч би я говорив про Христа й багато чого іншого, хоч би я довів слухача до подиву, розповідаючи про незліченні чудеса, я не до такої міри пишався б цим, як пишаюся Хрестом. Наприклад, я, припустимо, скажу: Ісус народився від Діви. Велике чудо — обминувши шлюб, ввести нове в природу. Але, якби не було Хреста, то ділами не спаслася б перша Діва раю. Тепер же, коли є Хрест, спасається і перша жінка, зціляючи новими дарами стародавнє зло. Встав у Галилеї мертвий, але знову помер. Я ж, уставши через Хрест, уже не можу підпасти під владу смерті. Ісус переплив море, Бог у кораблі, швидкоплинне дерево принесло користь. А я отримав дерево вічне, благе, користуючись яким замість кормила, відганяю від себе духовні хвилі гріховності.
П’ять тисяч чоловік було нагодовано тільки завдяки знаку Хреста. Отже, де залишки їжі? Як я, не будучи присутнім, отримаю останки, які належали присутнім? Було дванадцять кошиків кусків, що залишилися: дар був щедрий. Христос був розп’ятий, — а ми постійно маємо поживу. І, насичуючись, знову шукаємо і ще більш залишається, оскільки благодать невичерпна. Нехай буде звеличений той день, який народив світло, — день, завдяки якому інші дні були покликані до радості. Яким чином? Слухай.
Сьогодні, шостого дня, створений Адам, сьогодні він отримав божественний образ, сьогодні у світі створився малий світ, сьогодні людина — керманич, який стоїть спереду всіх живих істот, отримав прекрасні кормила людської природи. Сьогодні отримав добровільні заповіді, сьогодні вигнаний з раю, сьогодні знову введений. О, різноманітний день! О, дуже скорботний і позбавлений скорботи! О, який ранком засмутив, а ввечері втішив! А вірніше — о, як багато він зцілив! Зі скорботою я погоджуюся з вами, зустрічаючись зі стародавніми пристрастями, слухаючи, що Адам вигнаний від вогнища Отця, що чоловік, громадянин раю, годувався, не обробляючи землю, жив розкішно без дощу, що він ні в чому не відчував потреби для життя: ані в поєднаних з потом зусиллях чи в заступі, чи в праці, чи в напрузі. Постійно тішився квітучими деревами, переходив від квітів до квітів, від плодів до плодів, мав усе необхідне, чого тільки забажав. Але через споглядання на красу не знав, до чого насамперед прикласти свої руки.
Я часто оплакував, бачачи, як він утратив таке велике блаженство, адже це нещастя було загальним і воно причетне до нашого роду. А після того, як я звернувся до Євангелія і взяв собі цей день (бо шостим був і той день, і цей), тоді я відкинув печаль, своїми словами несу перед собою радість і говорю собі і вам: відійшла скорбота, печаль, зітхання. Стародавнє минало, ось настало все нове. Як учні лікарів лікують завдані зміями рани, отримуючи від них же ліки, які захищають від лиха, і, готуючи їх, борються з хворобою за допомогою того, що було приводом до неї, так і Спаситель скористався для блага всіма випадками, котрі вели до зла, перемінивши гірке на солодке, перетворивши жовчне на лікування, обернувши жало смерті проти неї ж, перетворюючи шкоду від древа на спасіння, узявши день, який довів світ до трепету, перемінив його на день, який утішив світ.
Мені не вір, але повір своїм очам. Поглянь на присутнє зібрання і перестань сперечатися з нами. День Хреста, а ми усі радіємо, утримуємося від зла й очищаємо все: внутрішнє і зовнішнє. Це — сутність свята, це — образ радості. Я говорю про деякі чудеса, явлені силою Хреста. Поглянь на світ, як багато селищ, як багато міст, як багато місцевостей, як багато племен, як багато островів, як багато рік, як багато морських берегів, як багато поколінь і племен, і чужоземних мов. Усі вони заради Хреста утримуються від їжі, розіпнувши свої пристрасті Його силою. Для багатьох закінчується ніч, але не закінчується подвиг посту. Щоб почути дещо про Хрест, ми всі зійшлися тепер наповнили церкву і штовхаємось, упріваючи, переносимо труднощі. Чому перед суддями ми часто маємо право сидіти на перших місцях, а перед Ісусом із задоволенням стоїмо? Тому, що й Ісус стояв заради нас, щоб зупинити хвилі гріха.
Отже, що звершено сьогодні? Нехай не пройдуть повз наш слух чудеса цього дня! Вже світало, вже наставав ранок, і Він зі зв’язаними руками вводиться до Преторії Пилата. З якими руками? Із тими, які зціляли сліпих, які лікували кривих. І пальці, які подавали зір, зв’язуються путами, і Цілитель єства насильно утримується від виконання властивих Йому справ. Це вчинили Господу. Той, Хто «тримає води в хмарах» (Іов. 26, 8), Той, Хто «визволяє в’язнів із кайданів» (Пс. 67, 7), дарує «полоненим звільнення» (Іс. 61, 1), зв’язаний. Зв’язаний Той, Хто звільнив Лазаря від пут смерті. Приведений до Преторії Той, Кого носить незліченність ангелів. Стоїть перед Пилатом Той, для Кого престолом є небо. Творець ув’язнений і приведений творінням, Творець — творінням, Будівничий — будовою. Що ж далі? Що робиться? «І вони, — говорить (Писання), — не ввійшли у Преторію, щоб не осквернитися, але щоб можна було їсти паску» (Ін. 18, 28). О, велике беззаконня! Вони звершують несправедливе вбивство і відмовляються ввійти у Преторію, остерігаючись, «щоб не осквернитися», хоч вони вже були осквернені, викуповуючи вівцю вівцею.
Отже, Суддя всього світу очікував суду. Свідок душ очікував свідків. Той, Хто створив, був судженим, і люди, судячи, сиділи, а Бог стояв і, стоячи, мовчав, Господь небесних воріт, — стоячи перед людьми. Запитував Пилат, який, можливо, був більш людинолюбним, ніж юдеї. Але чому я говорю: можливо? Істину засвідчують вчинені справи. «У чому ви звинувачуєте Чоловіка Цього?» (Ін. 18, 29). Хто може звинуватити Бога? Я вимушений сказати від імені Пилата, бо Ісус мовчить не тому, що Слову бракувало слів, а щоб відповіддю не відібрати у Хреста вінець:
— Убогий захотів багатства? Чужої оселі Той, Хто ніколи не мав, де прихилити Свою голову? Майна Той, Хто оголив і Своїх учнів до пояса? Не маючи осла, щоб благословити ваших дітей, дістав чужого. Назвіть причину, придумайте, умертвіть на законній підставі.
Юдеї йому відповіли: «Якби Він не був злочинець, ми не віддали б Його тобі» (Ін. 18, 30). Велика вказівка на справи — причина не визначена! Назви провину і не вводь в оману слухача. Пилат говорить їм: «Візьміть Його ви і за законом вашим судіть Його» (Ін. 18, 31). Розсудливий суддя переклав тягар на голову юдеїв:
— Ви візьміть винного у злочинстві.
Юдеї йому говорять: «Нам не дозволено віддавати на смерть нікого» (Ін. 18, 31). Але ж чому ж ви вбили Ісаю, чому — Захарію, чому — кожного з пророків? Але вам «не дозволено віддавати на смерть» не тому, що ви не хочете, а тому, що не можете, бо вони були вже позбавлені такої можливості римлянами.
Отже, закон уже зруйнований, скасований на ділі, збережений тільки на папері. І зруйнував його Ісус, Який був зв’язаний. А Пилат говорить: «Я ніякої провини не знаходжу в Ньому» (Ін. 18, 38). Не тільки ти, Пилате, але ні юдеї, ані сліпі, ані мертві, ані сонце, ані місяць, ані світ, ані всі праведні пророки і мученики, ані пророк, який говорить, що Він «не вчинив гріха, і не було неправди у вустах Його» (Іс. 53, 9). Усі погоджуються з Пилатом, виносячи праведний вирок. Сперечаються тільки юдеї, з криком обвинувачуючи Його, намагаючись із галасом затьмарити істину і підтверджуючи те, що сказав Ісая: «Я очікував, що він принесе добрі грона, а він приніс тернину», і не правду, а «волання» (Іс. 5, 4. 7).
Водночас, коли це відбувалося, і Пилат не міг ані говорити, ні слухати через безладний шум, і замишлявся заколот, послала до нього дружина його, прекрасна помічниця, утримуючи чоловіка, який поспішав, і сказала: «Не роби нічого Праведникові Тому» (Мф. 27, 19). Якщо можеш, то врятуй Його, а коли не можеш, то збережи себе. Вона говорила майже те, що сказав Давид: «Не погуби з нечестивими душі твоєї і життя твого з людьми кровожерними» (Пс. 25, 9). «Не роби нічого Праведникові Тому, бо я багато потерпіла сьогодні уві сні через Нього» (Мф. 29, 19). Другий Йосиф — вона через сновидіння побачила істину і свідчить всупереч криками юдеїв, бо мало статися так, щоб вони були переможені жінками. Їх перемогла Раав-блудниця, перемогла їх кровоточива, перемогла хананеянка. І тепер проти них — знову жінка — вони в незручному становищі. Юдеї відповіли йому: «Ми маємо закон, і за законом нашим Він повинен умерти» (Ін. 19, 7). Який закон? Якими словами підтверджений? Може, тими, які сьогодні були прочитані? «Як агнець, ведений був Він на заколення і як агнець перед тим, хто стриже його, безмовний, так Він не відкривав уст Своїх… За злочини народу Мого перетерпів страту» (Іс. 53, 7–8). Ось які корисні для них слова я знаходжу. І в жодному разі в будь-якому іншому місці не знаходжу, щоб Ісус був заколений справедливо.
Пилат увійшов до Преторії, уступаючи гніву юдеїв, намагаючись погасити невгасиме полум’я. Увійшов і вийшов, ще більше запаливши вогонь. Він вийшов з увінчаним Ісусом, що для юдеїв було неприємним видовищем, — показав їхнього ворога вже увінчаним, уже переможцем, уже в царському вигляді. Хоч це було зроблено заради насмішки, однак було алегоричною вказівкою на властиве Йому єству царське достоїнство. Коли ж вони побачили Його, Того, Якого часто бачили і ніколи не впізнали, дивлячись на Якого, завжди запалювалися (ненавистю), виснажувалися власним вогнем (а вони були не проти того, хоч би і були спалені вогнем), тоді підняли свій содомський крик, підняли і дійшли до шаленства: «Візьми, візьми і розіпни Його!»… «Чи царя вашого розіпну?»… «Немає в нас царя, крім кесаря» (Ін. 19, 15), — говорять вони.
Відречення без переслідування, безбожність після єгипетських лих: «Ось бог твій, Ізраїлю, що вивів тебе із землі Єгипетської» (Вих. 32, 4). Ви не маєте царя, крім кесаря? Хто ж супроводжував вас у пустелі? Або хто годував? До кого викликував Мойсей, промовляючи: «Господь буде царювати повіки й у вічність» (Вих. 15, 18)? Отже, після того, як ви відреклися від свого Царя, залишіться і надалі без царя, тягнучи вічне ярмо рабства. Це має відношення до цього часу. Але погляньмо і на час дня, який залишився, бо весь цей день — святий. Вони взяли Його увінчаного. Чим? Терниною — цим юдейським даром. «Я очікував, що він принесе добрі грона, а він приніс тернину» (Іс. 5, 4).
Над Ним знущалися, били, Він прийняв катування, але не соромився все це перенести. Стань разом з Ісаєю і споглядай на Бога його очима. Отже, що той говорить? «Господи, хто повірив почутому від нас?… Ми бачили Його, і не було в Ньому ні вигляду, ні краси. Він був знехтуваний й умалений перед людьми» (Іс. 53, 1–3). Він не мав краси, ні вигляду, Він — Художник усякої краси. Він оплакував злодіяння юдеїв, «муж скорбот, що пізнав болісті» (Іс. 53, 3). Людина не Бог, бо отримувала побиття людина, а не Бог. Хто ж Це, Який терпить безліч страждань, переносить багато прикрощів і від усіх отримує побиття? Невже Він праведно перетерпів те, що перетерпів? «Він узяв на Себе наші немочі і поніс наші хвороби» (Іс. 53. 4). «Я ніякої провини не знаходжу в Ньому» (Ін. 18, 38).
Але не соромся через ганебні блага. Перетерпівши так багато, Він залишився безпристрасним. Він був поранений, обпльований, переніс найбільшу ганьбу, і Він же залишається гідним найвищої пошани, славним, будучи одним із уражених, як говорить сам Ісая: «А ми думали, що Він був уражений, покараний і принижений Богом. Але Він укритий виразками був за гріхи наші і мучимий за беззаконня наші» (Іс. 53. 4—5). Отже, і Він, і ми лежимо поранені. «Ранами Його ми зцілилися» (Іс. 53, 5). Мертвий — лікар мертвих. Поранений — ліки для людей, обтяжених турботами.
Але доки ти, о, людино, зводиш з дороги нашу волю? Скажи про те, що досліджується, більш зрозуміло. «Як агнець, ведений був Він на заколення і як агнець перед тим, хто стриже його, безмовний» (Іс. 53, 7). Добра вівця віддана поганим кухарям. Якщо заколюєте, юдеї, то не стрижіть, а коли стрижете, тоді пожалійте вівцю, яка приносить вам чимало користі.
«Вели і двох злочинців з Ним, щоб убити» (Лк. 23, 32). Слово наше доходить до одинадцятої години дня, щоб ніхто у своєму житті не впадав у відчай. І я, звичайно, бажав би обминути мовчанням історію через те, що ми часто розповідали про неї, але бачу розбійника, який завжди мене примушує. І не дивно: він, змінивши своє ремесло задля спасіння, насильно відчинив двері раю. Стояв на хресті Агнець і два вовки. Але один залишився на землі своїми думками, а інший уже змінювався, промовляючи: «Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє!» (Лк. 23, 42). О, могутність Ісуса! Розбійник — уже пророк, який проповідує з хреста: «Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє!». І що властиве цареві, ти, розбійнику, побачив? Знущання, обплювання, цвяхи і древо, і глузування юдеїв, і спис, який уже оголюється, воїнів.
— Не бачу, — говорить, — того, що видиме, але бачу ангелів, які довкола стоять, як втікає сонце, як роздирається завіса, як хитається земля, мертвих, які вже думають про звільнення. Ісус приймає всіх, даючи той же динарій і тим працівникам, які прийшли біля одинадцятої години.
«Істинно кажу тобі: (візьми і ти амінь, о, розбійнику, ти, який сьогодні є розбійником), сьогодні ж будеш зі Мною в раю» (Лк. 23, 43). Я, Який вигнав тебе, заводжу, Я, Який зачинив двері райські, Який загородив їх вогненним мечем. Якщо Я не введу тебе, то двері залишаться замкненими. Сюди, о, розбійнику, який пограбував диявола й увінчаний супротив його. Бо ти, побачивши людину, поклонився Богові, відкинувши давню зброю, прийняв зброю віри.
А коли все це звершувалося, коли все освячувалося: з області повітря — сонце, з рослин — дерево, із тваринного світу — жовч, із тканин — хітон, який не розривається, з моря — пурпурове одіяння, з металів, а саме із заліза — спис і цвяхи, і коли вилилися подвійні потоки: кров і вода, тоді Спаситель звершив те, що було Йому властиво: «Отче! Прости їм» гріх (Лк. 23, 34). Кому прощення? Еллінам, юдеям, прибульцям, варварам — просто сказано: всім, бо один раз Він сказав, і це звершилося назавжди. Не тільки про ворогів сказав: «Прости» — Він говорить щорічно і говорить постійно, і, хто бажає, той отримує.
Зійшлися всі до Преторії Пилата і що говорять? Знаємо, «що той обманщик, коли ще був живий, сказав: через три дні воскресну» (Мф. 27, 63).
— Ти достеменно знаєш? Безсумнівно пам’ятаєш, що Він воскресне? Постав біля гробу сторожу; для мене охороняєш його. Стережи мертвого, щоб Він не втік. «Маєте, — говорить, — сторожу; підіть, охороняйте, як знаєте» (Мф. 27, 65). Не випускайте, як знаєте. Як знаєте, влаштуйте. Як знаєте, вбережіть. Якщо б ви не охороняли, тоді залишили б мені підставу для вибачення. Тепер же вам віддаю Його, Якого ви, коли Він був живий, упіймали, а коли був убитий, від вас заховався.
Отже, залишаймося тверезими, щоб побачити глибокий сон юдеїв і святкувати разом з небесними воїнствами перед Христом Ісусом Господом нашим, Якому слава і держава нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
