Феодора грішного письмова відповідь святому отцеві нашому і вселенському вчителеві Іоану Золотоустому
Ті, котрі знаходяться в безпеці в тихих гаванях, завжди намагаються, наскільки зможуть, допомогти тим, котрі під час буревію знаходяться в морі, двома способами: або, уникнувши буревію і пам’ятаючи про страшні хвилі й ті лиха, які траплялися на морі з ними, співчувають тим, котрі страждають. Або, якщо їх ще не носив буревій на хвилях, то, ніби на собі переживаючи ті небезпеки, оскільки і вони повинні плисти тим же морем і, переживши ті ж прикрощі від хвиль, так само прагнуть до спокійної гавані. Вони намагаються за допомогою незліченних засобів, якщо вдасться, врятувати весь корабель, а якщо ні, то піклуються про збереження живими, бодай нагими, тих, котрі потерпіли аварію корабля, і надіються отримати за те від Бога праведну винагороду.
Але мені, нещасному, що зазнав найтяжчої аварії корабля й охопленому буревієм, не кажу: серед моря, а на глибині морського дна, і, подібно до риби, яка намагається з глибини випливти на поверхню, яка намагається звільнитися від отруйних плазунів, котрі знаходяться в глибині, звичайно, ніхто не допомагає, оскільки про нас думають, що ми ніколи не можемо опуститися до чого-небудь подібного. Ми ж опинилися тепер у такому становищі, щоб повчитися з того, що терпимо.
Отже, чесні отці, не виявляйте щодо мене грішного і приниженого таких почуттів, щоб й самим не пережити такого ж, але, побачивши мою рану, бійтеся! І що ще можу сказати? Хіба у вас немає паперу, двох вільних днів, трудів однієї в’ючної тварини? Звичайно, як і найдосвідченіші серед лікарів кожного разу, як тільки торкнуться і поглянуть на того, хто має скоро померти, то перестають давати лікарські засоби, але за допомогою живих готують тому, хто незабаром має відійти, все, що стосується його поховання, і сповіщають друзям про смерть хворого, хоч він ще живий, стаючи вісниками жахливого горя. І не бояться прорахунків з боку свого мистецтва, але, керуючись авторитетною думкою, висловлюються проти хворого. Так і ваша святість утрималася від утіхи, перестала напоумлювати, подбала про те, щоб зібрання братства розсіялося, і всім, хто живе в цих околицях, сповістила про нашу смерть так, щоб це було передане навіть тим, котрі живуть поза межами нашої країни. І для богобоязливих й улюблених братів від цього жахлива скорбота, а для тих, котрі ставляться до віри інакше, веселість і радість.
Ви зазвичай говорите: «Куріпка сідає на яйця, яких не несла; таким є той, хто творить милість свою…, він залишить його у половині днів своїх і нерозумним залишиться при кінці своєму»1 (Єр. 17, 11). Тому, побачивши мою рану, чесні отці, бійтеся і насамперед постарайтеся вашими святими молитвами ублагати Милосердного, щоб людинолюбство Його дійшло навіть до нас, як було сказано проти, котрі впали на морське дно й у середину пекла. А надалі поспішіть допомогти доброю бесідою. Ще насмілююся сподіватися на вашу любов: «Брат від брата отримує поміч» (Притч. 18, 19)2. Я знаю, що ви не будете докучати, а скоріше помолитесь і, побачивши мою рану, будете боятися. Але не подумайте, що я показую свої ораторські таланти чи намагаюся повчати. Ні, клянуся вашою любов’ю. Прийміть же мене як такого, що відчуває біль від великої рани і страх перед вічною карою, і прагнення вічних благ, про які я чув і яких попробував, серед яких і прожив деякий час перш, ніж був поранений ворогами. Побачивши це, ті підступні позаздрили і, влаштувавши пастки зі всілякими хитрощами, здобули переможний трофей.
Тому кожний із вас, побачивши мою рану, нехай боїться. І той, хто живе посеред благ, про які вже було сказано, маючи довкола страшних і великих ворогів, нехай побачить навколо себе підступи, спрямовані на те, щоб позбавити його цього скарбу. А той, хто ще не попробував, але намагається попробувати, якщо має багато великих ворогів, які перешкоджають йому, нехай стережеться.
Але повернемося до питання, яке підлягає обговоренню, і будемо просити від вас, улюблені, того, що корисне для нас. Під впливом задоволення від розмови ми потроху надихнулися, хоч і не завдали шкоди тим, котрі біжать, а вірніше — укріпили їх. Ваша перемога над ворогом робить його більш слабким, а нас спонукує, узявши зброю, знову йти на подвиги, не тікаючи через страх перед власною раною, але під впливом веселого настрою, що надихається вашою перемогою, виступати на арену більш мужньо. Отже, знову, як я вже часто просив, так і тепер наважився звернутися з проханням до вашої богобоязливості, щоб ви зволили послати свої молитви, наче невід у морську глибину, і залучили там до себе смертну рибу, і ввели її в невід, з якого сильними і жахливими хвилями я був вкинутий у морське дно, і, щоб побачивши мою рану, відчули страх.
Це я постарався написати для нагадування вам, улюблені, хоч і не говорю належно. О, якби можливо було, щоб я, ставши на краю високих гір, засурмив своїми вустами і, подібно до грому, розіслав по всьому світу свій гріх у тріумфальному поступі і не знехтував би допомогою світу у моєму успіху. Але це — справа неможлива, бо я — чоловік, який має немічний голос, і недовговічний. Однак, захопившись словом, я насмілюся пригадати Божественне Писання і разом з ним сказати. «До грішника, — говорить (Писання), — каже Бог: «Навіщо говориш, ти про постанови Мої?» (Пс. 49, 16). Тепер воістину можу голосно вимовити ті пророчі слова і сказати: «Хто дасть голові моїй воду й очам моїм — джерело сліз! Я плакав би про уражених дочок народу мого» (Єр. 9, 1). Якщо Єремія людей, уражених на війні тілесно, вважав гідними незліченних ридань, то що зміг би сказати інший про настільки велике лихо душі? «Уражені мої не мечем убиті і не в битві померли» (Іс. 22, 2). Не про мертві тіла говорить він, а про жаль через істинну смерть, тобто оплакує тяжкий гріх і розпечені стріли лукавого, які по-варварськи спалюють душі разом з тілами.
Сильно зітхають Божі закони разом зі святими духами через таке велике страждання, коли дивляться на мене. А для мене, друзі, кінець тих солодких слів став гірким, і мені необхідно знову печалитися про те, через що належало б радіти, бо, узявши члени Христові, я зробив їх членами блудниці. Хто при цьому не сказав би, заплакавши: «Як зробилася блудницею вірна столиця?» «Подивуйтеся цьому, небеса, і здригніться, і жахніться», — говорить Господь (Іс. 1, 21; Єр. 2, 12). Але звольте, чесні і святі отці, згадати про моє щире сповідання, яке я виявляв перед лицем Божим й ангелів, і людей. Чужі, увійшовши в дім, намагаються збуджувати велику смуту, щоб спричинити забуття навіть самого сповідання. Але завдяки молитвам вашої любові Господь Саваоф залишив нам насіння спогадів, через що пам’ять, охоплюючи серце печаллю, затримує слово, і падаюча сльоза ослаблює голос кожного разу, коли згадую про ті жахи, які зі мною трапилися, кожного разу, як згадаю про те, що, виявивши сповідання перед Христом, я виявився в підкоренні антихристові, кожного разу, як згадаю про те, що, почавши духовним, я став плотським. Горе мені, негідному і відпавшому, горе через ту печаль, яка мене мучить, через сором і відсутність захисту! Народжений для життя, я відданий смерті.
Виявіть співчуття до мене, милостиві отці і лікарі, виявіть співчуття, заридайте наді мною й оплачте мене, ураженого принадами отруйної єхидни. Заридайте наді мною і печальтеся про себе, перш ніж буде завдано удару. Нехай ваші сльози будуть оплотом проти того ворога. Ви, які володієте цим даром, подайте мені щиру сльозу, щоб вона ввійшла в серце і стерла написані гріхом закони. Так! Прошу вас, очистіть його для написання в ньому законів царських, законів духовних, законів небесних. Господь Саваоф залишив у мені насіння віри для того, щоб я не став цілковито Содомом. Помоліться ж разом зі мною, милостиві і добросердні отці, щоб я через покаяння міг бути врятований разом з ниневітянами. Пролийте за мене сльози і виявіть скорботу, подібно до пророка Іони, ставши для мене благовісниками. Той не був обманщиком, як і ви не обманщики, однак милосердя людинолюбного Бога засмутило одного, щоб не погубити багатьох. Але ж і він був засмучений не через ненависть до людей, а через побоювання, щоб людинолюбство Того, Хто послав його, не перетворити на наклеп проти Нього, начебто Він обманщик.
Ваша ж любов не така. Я знаю, що ви радієте кожного разу, коли на небі буває радість через каяття одного грішника, і безупинно молитеся, щоб людинолюбство Боже прийняло тих, котрі гинуть, адже разом з ними страждають усі члени. Нарешті, ніби таємно отримавши слова від якоїсь невидимої сили, кажу сам до себе і про те, що могло б бути сказане з боку вашої любові. Вдень і вночі, пам’ятаючи про втіху з боку вашої любові, я намагаюся підбадьорити себе, маючи допомогою вашу молитву. Щодня умовляння з боку вашої любові, ніби настанови, які перебувають зі мною, для моєї душі є розрадою і підтвердженням полум’яності вашої святої молитви.
Однак блаженний Єзекіїль, згадуючи про колишні благодіяння, дорікає мені і говорить: «І проходив Я повз тебе, і бачив тебе, і ось це був час твій (час, який потопляв тебе); і простер Я крила риз Моїх на тебе, і покрив наготу твою; і поклявся тобі, і вступив у союз з тобою, — говорить Господь Бог, — і ти стала Моєю. Обмив Я тебе водою і змив з тебе кров твою, і помазав тебе єлеєм. І надів на тебе візерунчасте плаття, і взув тебе в сап’янові сандалії, й оперезав тебе вісоном, і покрив тебе шовковим покривалом. І нарядив тебе в убрання, і поклав на руки твої зап’ястя і на шию твою намисто. І дав тобі кільце на твій ніс і серги на вуха твої, і на голову твою прекрасний вінець. Так прикрашалася ти золотом і сріблом, і одяг твій був вісон і шовк, і візерунчасті тканини; годувалася ти хлібом із кращого пшеничного борошна, медом і єлеєм, і була надзвичайно красива. І пронеслася між народами слава твоя заради краси твоєї, тому що вона була цілком досконала при тому чудовому вбранні, яке Я поклав на тебе, — говорить Господь Бог. Але ти понадіялася на красу твою, і, користуючись славою твоєю, стала блудити і поширювала блудодійство твоє на кожного, хто проходив повз, віддаючись йому. І взяла з одягу твого, і зробила собі різнобарвні висоти, і блудодіяла на них, як ніколи не траплялося і не буде. І взяла ошатні твої речі з Мого золота і з Мого срібла, яке Я дав тобі, і зробила собі чоловічі зображення, і блудодіяла з ними» (Єз. 16, 8–17). А блаженний Єремія закликає і говорить про це: «Хіба, упавши, не встають і, збившись із дороги, не повертаються?… Хіба немає бальзаму в Галааді? Хіба немає там лікаря?» (Єр. 8, 4, 22). Бо «після того, як вона все це робила, Я говорив: «Повернися до Мене» (Єр. 3, 7).
Але при цьому я боюся, щоб ваша богобоязливість коли-небудь не подумала, що ми подаємо це, ніби повчання. Ні, клянуся вашою надією, яку маєте перед Богом. Але як ті, кого мучать жахливі страждання, коли довірять лікування своєї хвороби лікарям, то надією на їхні лікарські засоби утішають свої болі, так і я через розмову з вашою любов’ю: рани вже ніби заживають, я став більш упевненим, оскільки сама згадка про вашу розраду непомітно породжує в серці світло. Тому прошу вас, божественне зібрання християн, святе сонмище, священний народ, помоліться за мене Господу, бо я вже не виношу свого перебування поза отарою, поза неводом, поза духовною огорожею, а хочу бути всередині виноградинка, всередині весільного чертога, всередині раю, щоби бути в ньому разом з вами. І, побачивши мою рану, вжахніться. Я не соромлюся признаватися і не лінуюся часто говорити про це. Я соромився тоді, коли мені було соромно. Прочитавши мій лист, розішліть усім браттям, невпинно молячись про навертання грішника зі шляху омани, щоб ви спасли і свої душі і покрили безліч гріхів.
Тут, нарешті, покладу край своєму слову. До тебе ж, чеснійший і боголюбивий брате й отче, мої слова звернені тому, що я ніколи не сумнівався записати тебе в батьки і віддати право старшинства, як братові. Від тебе я домагаюся дещо більше, ніж від усього братства, подібно як малі діти, якщо навіть і непристойно граються біля грудей батьків, ніколи не побоюються бути прогнаними з батьківського серця, бо надіються на безмірність батьківської прихильності. Але я й тут не поспішаю, бо вочевидь терплю гідну кару за діла. Але сам згадай про мене, боголюбивий отче Золотоустий, щоб ти часом не отримав від праведного Судді — Бога покарання за безжалісність. Богу відомо, як при згадці про твою милість сльози переповнюють свідомість і затримують слово. Тому на цьому я і замовкаю. Бог же буде Суддею між мною і тобою, солодкий і боголюбивий отче Золотоустий, бо тільки Йому слава і держава навіки-віків. Амінь.
- У Біблії зміст дещо інший: «…таким є той, хто збирає багатство своє неправдою». Слово «залишать» стосується багатства, однак тут автор має на увазі себе. [↩]
- Переклад за церковнослов’янським текстом Біблії. [↩]
