Бесіда про пророцтво Захари і зачаття Єлисавети
Ніщо не буває без визначення Господа, оскільки все підвладне і служить Божественному велінню. «Дав їм закон, — говорить (Писання), — що не змінюється» (Пс. 148, 6), бо Той, Хто на початку все створив словом, Він може знову словом переробити створіння. Він сказав колись, щоб безводна скеля видала воду, і вона тут же видає ріки води (Вих. 17). «Ударив по каменю, і потекли води, і полилися потоки» (Пс. 77, 20). І скеля, яка колись була сухою і безводною, стала джерелом рік і матір’ю вод (Іс. 35, 7), оскільки те, чому Бог велить народжувати, безплідним не буває.
Отже, Той, Хто тоді перемінив безплідну скелю на озеро, тепер звелів безплідній Єлисаветі стати матір’ю, яка народжує дітей, і явив безплідну плодоносною й обтяжену старістю, мовби молодою дівицею. Коли поспішала до могили, тоді приготовлялась до дітонародження; коли старість висушила тіло, тоді Бог відродив утробу. Те, що вона втратила упродовж років, те знову отримала завдяки Творцеві. Те, що втратила юність, те назад отримала старість. Коли вона наблизилась до смерті, тоді стала іменуватися матір’ю дитяти. Та, котра вже переступила за материнські терміни, пізнала материнську турботу і на руках носила дитя, — котра через старість для того, щоб ходити, потребувала палиці. Стариця відчула первородне дитя, і безплідна раптом народила, щоб повірили Діві, Яка народжує надприродно. Те й інше є новим і незвичайним, адже і безплідна, і Діва — несподівані матері.
Вісником цього незвичайного народження був посланий до старця Захарії архангел Гавриїл. Ставши «праворуч жертовника кадильного», явився йому, і «збентежився Захарія, — сказано, — побачивши його, і страх напав на нього» (Лк. 1, 12). Він побачив те, чого ніколи не бачив: вогонь, який говорить, безтілесну людину, невловимий образ, незрівнянне ні з чим видовище, ні на що не схоже, що швидко ходить по повітрю, крилату істоту з людським образом, — і, побачивши, «збентежився». Ангел, побачивши, як він «збентежився», проганяє страх доброю вісткою: «Не бійся, Захаріє, бо почута молитва твоя, і жінка твоя Єлисавета народить тобі сина, і наречеш ім’я йому Іоан; і буде тобі радість і втіха, і багато хто народженню його зрадіє» (Лк. 1, 13–14). Не бійся, Захаріє, я прийшов не для того, щоб наводити страх, а явився тобі вісником радості. Якої радості? «Жінка твоя Єлисавета народить тобі сина, і наречеш ім’я йому Іоан». Він освітить світ, наче зоряниця, і прожене морок незнання, закликаючи Сонце правди, бо Той, Хто йде «слідом за мною», був раніше мене, «Якому я недостойний розв’язати ремінь взуття Його» (Мк. 1, 7). І він «йтиме перед Ним з духом і силою Іллі» (Лк. 1, 17).
Дух Іллі вселився і в Іоана, оскільки духи пророків коряться пророкам. І майже в усьому ми бачимо Іоана подібним до Іллі. Той жив у горах, а цей проводив час у пустелі. Того годували ворони, а цей їв акриди. Той одягався у плащ, а цей в одяг із верблюжої шерсті. Той був суворий і викривач, і цей так само. Той викривав Ахава, царя юдейського, і Ієзавель, дружину його: «Розбещуєш Ізраїля, — говорить він, — ти і дім батька твого» (3 Цар. 18, 18), а Іоан викривав Ірода та Іродіаду: «Не годиться тобі мати жінку брата твого» (Мк. 6, 18). І він «йтиме перед Ним з духом і силою Іллі, щоб навернути серця батьків до дітей» (Лк. 1, 17). Що означає «навернути серця батьків до дітей»? Отці юдеїв — Авраам, і Ісаак, і Яків, і дванадцять патріархів, і всі праведники, бачачи грішний народ, який охоче чинив блуд з чужими богами, відверталися від них, як від таких. А з тих пір, як Іоан проповідував хрещення для покаяння, багато звернулося до Бога. Отже, їхні батьки, бачачи, що вони навертаються до Бога, і самі навернули до них свої серця. Ось, що означає: «навернути серця батьків до дітей…, щоб приготувати Господеві народ звершений» (Лк. 1, 17), обранців Божих, про яких провістив пророк Давид, кажучи: «Це рід тих, що шукають лиця Твого, Боже Яковів» (Пс. 23, 6).
Незвичайне зачаття сина уражає подивом старця Захарію, він не в змозі усвідомити народження, яке мало статися після віку, який відповідає цьому, не подумавши належно, що гончар, який зробив утробу, може відновити утробу постарілу. Тому він і впав у стрімку прірву невір’я. Коли ангел говорить: «Жінка твоя Єлисавета народить тобі сина, і наречеш, ім’я йому Іоан» (Лк. 1, 13), Захарія своїми словами заперечує і говорить: «З чого я пізнаю це? Бо я старий, і жінка моя постарілася у днях своїх» (Лк. 1, 18).
— Як це, — каже, — може статися мені? Який доказ обіцяного можеш мені подати? Покажи мені тепер, як за первосвященика Аарона жезл, який розцвів, і тоді я повірю тобі, що і в старості може народитися дитя. «Бо я старий, і жінка моя постарілася у днях своїх». Слова твої красиві, однак обіцянка така, що їй важко повірити. Ти, як посередник, обіцяєш мені сина, надію за надіями. Час моєї молодості минув. Я безплідно витратив увесь час юності. Коли я став, мов сухе дерево, тоді ти змушуєш мене принести плід. Із зігнутим тілом йду по площі, уже не маю сили глянути вгору на небо. Старість тягне мене до рідної мені землі, бо я — земля і відійду в землю. Я ледь переставляю ступні ніг, для ходіння мені вже недостатньо двох ніг, замість третьої ноги ношу жезл, бо я донині не збагатився дитям, яке б вело мене за руку. Я — гріб, який рухається, і мрець, який ходить. Отож, як від тепер дитя буде називати мене батьком? «Бо я старий, і жінка моя постарілася у днях своїх». Чи тоді я зійду на шлюбне ложе і народжу дитя, коли старість веде мене до могили, коли заходить сонце моєї юності? І я ослаб через вік, й утроба Єлисавети омертвіла. Отже, «З чого я пізнаю це? Бо я старий, і жінка моя постарілася у днях своїх».
«Ангел сказав йому у відповідь: «Я Гавриїл, що стою перед Богом, і посланий говорити з тобою і благовістити тобі про це. І ось ти будеш мовчати і не матимеш можливості говорити до того дня, коли збудеться це, за те, що ти не повірив словам моїм, котрі збудуться свого часу» (Лк. 1, 19–20).
«І ось ти будеш, мовчати і не матимеш, можливості говорити». Хочу дещо вчинити, а ти запитуєш? Я зважився створити дитя, а ти розслідуєш спосіб? А взагалі, ти даремно цікавишся щодо початку Моїх справ. Хіба неможливе для Бога «всяке слово»? Скажи Мені, як був народжений Ісаак? Хіба не старець Авраам народив його, і хіба не Сару, безплідну, він назвав матір’ю? Ти, якому випало таке ж очікування, чому не прийняв моїх слів так, як той? Тому «будеш, мовчати і не матимеш, можливості говорити за те, що ти не повірив словам моїм». Зв’яжу твій язик, який заворушився для безчинної відповіді, — яким органом учинив гріх, ним же і будь покараний. «Чим хто согрішає, тим і карається» (Прем. 11, 17). Тому «будеш мовчати і не матимеш, можливості говорити за те, що ти не повірив словам моїм». Ти, говорячи, не повірив Моїм словам, мовчавши, — очікуй Моїх слів, «котрі збудуться свого часу» (Лк. 1, 20), бо що не можливе для людей, те можливе для Бога. Йому слава у віка. Амінь.
