Бесіда на честь св. Васса
Про жахи і на слова:
Навчіться від Мене, бо Я лагідний і смирний серцем (Мф. 11, 29)
Повчання повинно приносити користь і тому, хто
говорить, і тому, хто слухає; мученик не має потреби
у похвалах людей. Жахи від землетрусу і милосердя
Боже до людей, які прогнівили Його. Роз’яснення
слів Господа «Я лагідний і смирний серцем».
Умовляння щодо смирення і нагадування про
праведний Суд Божий. Притчі про нерозумних дів
Оскільки на вас, христолюбиві, звичайно, тече таке щедре джерело повчань, і тепер через священиків, які випередили нас, і вчителів була запропонована вам багата духовна трапеза, то нам варто було б притримати вбогі краплини наших слів, тим більше, що нас долає і тривала тілесна хвороба, і немічність голосу, а до того ж і турботи одна за одною. Та оскільки і вас долає ненаситна спрага слухати про божественне, і ви спонукуєте нас говорити, то, з допомогою благодаті Спасителя, запропонуємо вашій покірності у коротких словах корисне і відповідне до часу. Думаю, що це корисно і для нас, які говоримо, і для вас, слухаючих, через роздуми здобувати для самих себе краще і корисне.
Преподобний і славний мученик і єпископ Васс, який сьогодні учинив для нас це торжество, вже має нагороду за свої подвиги і не вимагає будь-якого доповнення похвал від нас, а сам постійно звершує молитви за нас до Господа, бо через подвиг мучеництва він і відвагу перед Ним отримав, й отримав від Нього вінець безсмертя, який Христос приготував і для інших віруючих. Щедрі, за словами божественного Апостола, дари Владики, Який і в стародавності роздавав дари мучеників тим, котрі щиро благали Його, й особливо нині, коли ось скоро наближається річний спогад колишніх жахів, і людинолюбний гнів тієї страшної погрози закликає нас до славослів’я.
Ми бачили гнів, який воістину сяє людинолюбством, коли були охоплені страхом землетрусу, коли бачили створіння, яке хиталося, коли надзвичайно тряслася земля, а Господь не відкинув Свого милосердя, коли ми очікували гіркої смерті, коли думали, що доми раптом стануть гробницями, коли, будучи під впливом землетрусу, ми не знаходили ані місця, ані способу для притулку, коли, доживши до полудня, не надіялися побачити вечір, коли зверху висів меч, а знизу з молитвою утверджувалася благодійність, коли народи одноголосно волали: «Помилуй», — і Господь змилосердився, бо Він поглядом потрясав, а рукою укріпив створіння, яке тремтіло. Але чому не сказати коротко: «Якби Господь Саваоф не поміг мені, то скоро зійшла б до пекла душа моя» (Пс. 93, 17)? Справді, кого не здивує велич людинолюбства Спасителя? Чиї роздуми не спонукає до подяки те, що трапилося тоді, і не тільки тоді, але й те, що після, і те, що трапилося з нами недавно? Він потряс твердиню землі, похитнув основи будинків, домами кидало, як човнами на морських хвилях. Тільки поглянув Він поглядом судді, і всі ми захиталися так, як ті, котрі знаходяться на воді.
Великий страх, але набагато більше Його людинолюбство. Похитнувши творіння, Він не знищив його, потрясши всім, не зрівняв із землею, не позбавив землю краси створіння. Він похитнув тільки покрівлі для нашого отямлення і не дав нам навіть попробувати смерті. Такою є безодня Його милосердя до нас! Він навіть основи землі потряс як Той, Хто піклується про нас, Хто любить милосердно. Він бачив нас злочинцями і такими, що спричиняємо прикрощі, бачив, що ми любимо грабіжництво; бачив тих, хто «приєднує дім до дому і поле до поля, так що іншим не залишається місця» (Іс. 5, 8), щоб відняти бодай щось у ближнього; бачив тих, котрі «не захищають сироту, і справа вдови не доходить до них» (Іс. 1, 23); бачив, як учителі чинять усупереч тому, що говорять; бачив, як учні ображають церковний благоустрій безладдям видовищ; бачив, як ми живемо в злобі і ненависті; бачив, як ми підступність поєднуємо з ненавистю; бачив, як ми бурями лукавства топимо найпростіших людей, наче малі човни; бачив, як ми навмисно убиваємо; бачив, як ми кривдимо, скільки можемо; бачив, як любов зазнає катастрофи, а обман удало плаває в морі життя; бачив, як ми відвертаємося від істини і любимо неправду. Якщо сказати коротко: бачив, що ми більше служимо мамоні, ніж Господу, і, як Наставник для нас, дітей, потряс землю, виявивши почуття люблячої матері, яка часто, бажаючи своє грудне дитя, котре без причини плаче, відучити від такої звички, сильно потрясає його малу колиску не для того, щоб уразити, а щоб налякати немовля. Так і Владика всіх, тримаючи у Своїй руці всесвіт, потрясає ним не для того, щоб його зруйнувати, а щоб навернути до спасіння тих, котрі живуть безладно.
2. І нехай ніхто не докоряє нам за те, що ми порівняли Господа з люблячою матір’ю, оскільки Сам Господь порівняв Себе із птахом, сказавши в Євангелії: «Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків і камінням побиваєш посланих до тебе! Скільки разів хотів Я зібрати дітей твоїх, як птах збирає пташенят своїх, і ви не схотіли!» (Мф. 23, 37; Лк. 13, 34). Отже, Людинолюбець похитнув бездушною землею, щоб утримати від безладного руху живих; погрожував смертю тілесною, щоб ми остереглися від загибелі душевної. Чи бачиш, христолюбивий, яке велике милосердя до нас Творця? Чи бачиш погрозу, яка сяє людинолюбством? Чи бачиш милість, яка випереджає обурення? Чи бачиш вирок, який долається добротою? І це ніскільки не дивно: Він і нині такий же лагідний і людинолюбний наш Владика, Який постійно піклується про наше спасіння і в Євангелії виразно закликає, як ми недавно читали: «Прийдіть…, навчіться від Мене, бо Я лагідний і смирний серцем» (Мф. 11, 28–29).
О, як велика поблажливість Творця, а створений не благоговіє! «Прийдіть…, навчіться від Мене», — коли Сам Владика приходив, щоб утішити занепалих рабів. Таким є для нас Христос: виявляє милість до грішника, коли варто було б його страчувати. Коли варто було б знищити рід тих, котрі прогнівили Його, Він говорить винним лагідні слова: «Прийдіть…, навчіться від Мене, бо Я лагідний і смирний серцем». Бог смирний, а людина зарозуміла, Суддя лагідний, а підсудний гордий, Художник говорить голосом бідняка, а глина розмовляє, як цар. «Прийдіть…, навчіться від Мене, бо Я лагідний і смирний серцем». Вас не переконало попереднє, не посоромило і те, що було недавно, — як тоді, так і тепер, потрясши творінням, Він знову укріпив його, помилувавши. Отже, «прийдіть…, навчіться від Мене, бо Я лагідний і смирний серцем», — Він має не бич, який вражає, а єство, яке лікує.
Прийдіть і погляньте на невимовне людинолюбство. Хто не любить господаря, який не б’є? Хто не дивується судді, який просить підсудного? Тебе, звичайно, уражає лагідність цих слів:
— Я Творець і люблю Моє творіння. Я Художник і милую того, кого Я створив. Якби Я став користуватися Моїми почестями, то не спас би занепале людство, і якби йому, невиліковно хворому, Я не дав легких ліків, то воно не зміцніло б. Якби Я не поводився із занепалим прихильно, то він помер би, якби тільки погрозив, то він загинув би. Тому Я обкладу його, лежачого, пластирами милості, через співчуття принижу Себе, щоб відновити занепалого. Той, хто стоїть, не зможе підняти того, хто впав, якщо сам не опустить руки. «Прийдіть…, навчіться від Мене, бо Я лагідний і смирний серцем». Я не хвалюся словами, а довів вам ділами, що «Я лагідний і смирний серцем». І через те, Ким Я став, усвідом це. Поглянь на Мій вигляд, задумайся над Моїм достоїнством і поклоняйся Моїй благості, виявленій заради тебе. Усвідом, звідки Я прийшов і де розмовляю з тобою. Маючи престолом небо, Я стою на землі і говорю з тобою. На небі Я прославляюся, і (тут), як довготерпеливий, не гніваюсь, — «бо Я лагідний і смирний серцем». Якби Я, Син Царя, не був лагідним, то не обрав би Матір’ю для Себе рабу. Якби Я, Творець невидимого і видимого буття, не був лагідним, то не прийшов би до вас. Якби Я, Отець віків, не був лагідним, то не допустив би оповити мене пеленами. Якби Я, Який володію багатством усієї природи, не був смиренним, то не прийняв би убогості ясел. Якби Я, на Якого не можуть дивитися навіть херувими, не був лагідним, то не став би жити разом із безсловесними. Якби Я, Який слиною відкриває світло сліпим, не був лагідним, то не прийняв би обплювання із беззаконних вуст. Якби Я, Який звільняю рабів, не був лагідним, то не терпів би рабського знущання. Якби Я не був лагідним, то не дав би спини Своєї на бичування за поневолених. Але чому Я не кажу про найважливіше? Якби Я не був лагідним, то тоді, коли інші повинні були страждати, а Я, ні в чому невинний, не заплатив би за них смертного боргу. Але Я заплатив, щоб і тих, котрі перебувають унизу в пеклі, звільнити від вироку осуду, бо Я не тільки Цар живих, але і Владика померлих. Тому Я і пройшов тим й іншим шляхом домобудівництва. Явився Людиною, був мертвим на деякий час, щоб всім і тим, котрі під землею, приділити дару Мого нетління. «Прийдіть…, навчіться від Мене, бо Я лагідний і смирний серцем». Моє Приниження — добровільне, а не від єства. Я маю єство неприступне, розум — осягає все. «Прийдіть…, навчіться від Мене, бо Я лагідний і смирний серцем», а не достоїнством. Я помірний зі Своєї волі, не через могутність. Своєю могутністю Я страшний для ангелів, а з волі смирний для людей. «Прийдіть…, навчіться від Мене, бо Я лагідний і смирний серцем». Я говорю не відповідно до того, Ким Я є, але розмовляю відповідно до Мого милосердя. Більше за владу Я люблю доброту. Я, Котрий говорить це тобі, Цар, великою є сила Моя, але Я не вражаю твою неміч тією могутністю, якою Я володію. Не кажу: прийдіть, научитеся від Мене, бо Я — Владика, Господь створіння, «погляне на землю — і вона тремтить» (Пс. 103, 32), Який «п’яддю вимірив небеса і вмістив у міру порох землі» (Іс. 40, 12), але: «Прийдіть…, навчіться від Мене, бо Я лагідний і смирний серцем». Настільки Я лагідний: ти згрішив, а Я терпів бичування. Настільки добровільно Я смирний: Я, Владика, прийшов звільнити тих, котрі в рабстві, а вони Мене, Визволителя, били по обличчю, і раби розіпнули Мене, а Я, при цьому благаючи за них Отця Свого, говорив: «Отче! Прости їм, бо не відають, що чинять» (Лк. 23, 34). Отже, «прийдіть…, навчіться від Мене, бо Я лагідний і смирний серцем». Прийдіть, благаю і прошу, не соромлюся благати. Вважаю за краще закликати Своїх рабів, щоб не бути змушеним покарати. «Прийдіть…, навчіться від Мене» лагідності, перш ніж побачите від Мене страшне. Прийдіть, нині Я лікую, а скоро вимагатиму звіту. Я нині милую, але ще трохи — і винесу вирок. Нині Я людинолюбний, а ще трохи — і явлюся праведним Суддею. «Прийдіть…, навчіться від Мене, бо Я лагідний і смирний серцем». Або вшануйте лагідність, або злякаєтеся могутності. «Прийдіть…, станьте перед лицем Моїм у сповіданні» (Пс. 94, 1–2), бо це смирення Моє обмежене певним часом.
3. Прояв Мого довготерпіння є тільки в цьому житті. Прийде час, коли зачиняться двері цієї Моєї благості. Прийде час, що коли сльози грішників, які будуть литися, не принесуть користі. Прийде час, коли голоси сурм звідусіль оголосять про Моє друге пришестя, коли ангели, пролітаючи над усією землею, приведуть на Суд міріади мертвих, коли буде поставлене Мені сідалище Судді, і Я прийду на небесних силах, коли початки і влади будуть супроводжувати Того, Хто йде, коли світила Царства Мого опромінять увесь світ, коли книги життєвих справ кожного відкриються, коли (настане) точне виконання законів і точний розрахунок за діла, коли підсудний буде стояти, маючи своїми захисниками тільки діла, коли думки будуть обвинувачувати і совість викривати, коли злі духи (будуть стояти), прислухаючись до слів Судді, коли піч буде очікувати вироку цього Судді, коли слово «помилуй» буде вже даремним для того, хто буде благати.
Отже, прийдіть, перш ніж Я зачиню двері Мого милосердя, перш ніж закінчиться швидке торжество життя, перш ніж минає видовище життєве, бо визначений термін кінця — біля воріт. Прийдіть, перш ніж Я почну судити, бо коли Я випереджу, сівши вершити суд, тоді вже не буду милувати. Тому Я і подав яскравий приклад нерозумних дів, світильники життя яких, не маючи єлею правди, згасли, як зачинені були для них двері шлюбного чертога, і як на їхній стук Я відповів із середини: «Не знаю вас» (Мф. 25, 12), провіщаючи звернення до грішників на Суді.
Отже, браття, якщо ми навчилися зі слів Спасителя благості Господньої, тоді не будемо неуважними до Судді, Який людинолюбно говорить ще до Суду, не втратимо часу на каяття, одягнемо свої душі добрими ділами і милостинями. Нехай кожний з нас уже придбає для себе необхідне для вічного життя, а від пагубних справ відійде. Якщо ми з добрими ділами збережемо непохитною віру, то разом з нами буде непохитним і творіння. Прикрасимо наші душі цнотливістю і надійно придбаємо для себе неоцінену перлину чистої віри. Перш ніж припиниться час нашого життя, перш ніж вигляд світу, і цвіт слави, і всі земні приємності зникнуть, будемо догоджати непідкупному Судді. Він Сам говорить: «Живу Я, — говорить Господь Бог, — не хочу смерті грішника, але щоб грішник навернувся і живий був» (Єз. 33, 11).
Якби Він хотів покарати грішника, то мовчав би. Він хоче милувати і тому застерігає; щадить і тому переконує. Він лякає тебе провіщенням, щоб відвернути від тебе справжню небезпеку. Коли Бог погрожує, тоді хоче спасти, а коли мовчить, тоді має намір покарати. Ми знаємо це з прикладів. Він погрожував ниневітянам і пощадив, мовчав про содомлян і покарав. Він приготував вінці, якщо ми самі на себе не накличемо мук. Він хоче знищити геєну, закрити в’язницю мороку, хоче весь Свій гнів залишити тільки для диявола, хоче сісти Суддею не для того, щоб когось покарати, але щоб усіх увінчати. Отже, маючи такого Владику, поспішно підхопимо сповнений добротою голос, послухаймося Того, Хто говорить: «Прийдіть…, навчіться від Мене, бо Я лагідний і смирний серцем», щоб сподобитися почути і той жаданий і блаженний голос, який скаже: «Прийдіть, благословенні Отця Мого, успадковуйте Царство, уготоване вам» (Мф. 25, 34). І щоб сподобилися насолоджуватися ним усі ми, за благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, з Яким Отцеві зі Святим Духом слава навіки-віків. Амінь.
