«Наша Парафія»

Проти неприсутніх на священних зібраннях.
Про Хрещення Спасителя нашого Ісуса Христа.
Про тих, котрі негідно причащаються.
Про те, що ті, котрі залишають
Божественну Літургію до її завершення,
до заключної молитви, уподібнюються Юді1

Усі ви сьогодні в радості, і тільки я в печалі. Коли я дивлюся на це духовне море і бачу незліченне багатство церкви, а потім подумаю, що після завершення свята ця безліч, відійшовши, знову відійде від нас, то мучуся і печалюся в душі від того, що Церква, яка народила стільки дітей, може утішатися ними не під час кожного зібрання, а тільки у свята. Яке було б духовне піднесення, яка радість, яка слава для Бога, яка користь для душ, якби ми під час кожного зібрання бачили огорожу церкви такою наповненою! Мореплавці і керманичі роблять усе, щоб переплисти море і досягти пристані, а ми піклуємося про те, щоб безперестану носитися по морю, постійно занурюватися у хвилі життєвих справ, крутитися на площах і в судилищах, а тут зустрічатися ледь раз чи двічі за цілий рік.

Хіба ви не знаєте, що Бог поставив у містах церкви, наче пристані у морі, щоб ми, забігаючи сюди від бурі життєвого сум’яття, насолоджувалися надзвичайною тишею? Справді, тут не потрібно боятися ані розбурханих хвиль, ані нападу розбійників, ані навали лиходіїв, ані сили вітрів, ані засідки звірів — ця пристань вільна від усього того, це — духовна пристань для душ. І ви самі є свідками сказаного. Якби хто-небудь з вас розкрив тепер свою совість, то побачив би всередині в собі великий спокій: ані гнів не хвилює, ані похіть не збуджує, ані заздрість не сушить, ані гордість не підносить, ані пристрасть марнославства не їсть — усі ці звірі приборкані, бо слухання Божественного Писання, ніби якась божественна чарівна пісня, проникає через слух у душу кожного і присипляє ці божевільні пристрасті. То як не жаліти тих, котрі, маючи можливість насолоджуватися таким спокоєм, не звертаються і постійно не приходять до нашої матері-церкви? Яке заняття більш корисне від цього ти можеш вказати мені? Які зібрання корисніші? І що перешкоджає, щоби бути тут?

Ти, звичайно, скажеш мені, що перешкодою брати участь у цих прекрасних зібраннях для тебе буває бідність. Але це — безпідставна причина. Тиждень має сім днів. Ці сім днів Бог розділив з нами так, що Собі не взяв більше і нам не дав менше, і навіть не розділив їх порівно — не взяв Собі три і не дав нам три, але тобі виділив шість днів, а для Себе залишив один. А ти і цього дня не хочеш утриматися від життєвих справ, але як чинять святотатці, так насмілюєшся чинити і ти з цим днем, викрадаючи його і використовуючи задля життєвих турбот, тоді як він освячений і призначений для слухання духовних повчань. Але для чого говорити про весь день? Як учинила вдовиця з милостинею (Мк. 12, 42), так учини і ти з часом цього дня. Вона поклала дві лепти і придбала від Бога велику ласку, так і ти виділи для Бога дві години і внесеш у свій дім прибуток незліченних днів. А коли не виділиш, тоді дивися, щоб ти, не бажаючи виділити від земних захоплень бодай малої частини дня, не втратив того, над чим трудився цілі роки. Бог, коли зневажають Його, може знищити і зібрані багатства, як Він, погрожуючи, говорив юдеям, коли вони не піклувалися про храм. «Що принесете додому, те Я розвію», — говорить Господь» (Агг. 1, 9).

Якщо ти приходиш до нас раз чи двічі на рік, то, скажи мені, чого доброго ми можемо навчити тебе про душу, про тіло, про безсмертя, про Царство Небесне, про покарання, про геєну, про довготерпіння Боже, про прощення, про покаяння, про Хрещення, про відпущення гріхів, про створіння небесні і земні, про людську природу, про ангелів, про підступність бісів, про підступи диявола, про поведінку, про догмати, про правдиву віру, про спотворені єресі? Це і набагато більше повинен знати християнин і про все давати відповідь тим, хто запитує вас. А ви не можете знати навіть найменшої частки із цього, бо збираєтесь сюди раз на рік і то мимохідь, за звичаєм свята, а не через побожне щире натхнення. І те було б добре, якби той, хто присутній тут під час кожного зібрання, міг цілком осягати все це.

Багато хто з вас, тут присутніх, маєте рабів і синів і, коли маєте намір віддати їх учителям мистецтв, яких оберете, то водночас робите для них свій дім недоступним раз і назавжди і, приготувавши для них одяг, їжу і все необхідне, поселяєте їх разом з учителем, забороняючи приходити у ваш дім, щоб через постійне перебування там, не переймаючись ніякими турботами, їхнє навчання було успішним. Однак навчитися не звичайного мистецтва, а найбільшого зі всіх — як догодити Богові й отримати небесні блага, — ви думаєте, що це можна зробити мимохідь? Хіба це не безумно? А що ця наука є справою, яка вимагає великої уваги, послухай, що говорить Христос: «Навчіться від Мене, бо Я лагідний і смирний серцем» (Мф. 11, 29). А також пророк: «Прийдіть, діти, послухайте мене, я страху Господньому навчу вас» (Пс. 33, 12). І далі: «Заспокійтесь і пізнайте, що Я — Бог» (Пс. 45, 11). Отже, хто хоче засвоїти цю мудрість, повинен присвятити для цього заняття багато часу.

2. Однак, щоб не використовувати весь час на викриття відсутніх, ми, задовольнившись тим, що сказано задля виправлення їхнього недбальства, розважимо тепер трохи над цим святом. Багато хто святкує свята і знайомий з їхніми назвами, але причин, через які вони встановлені, не знають. Так про те, що це свято називається Богоявленням, відомо всім. А яке це Богоявлення і чи воно одне, чи два, цього ще не знають. Водночас украй соромно і дуже смішно, щороку святкуючи це свято, не знати причини, з якої воно встановлене. Тому, улюблені, насамперед необхідно сказати, що є не одне Богоявлення, а два. Одне сьогоднішнє, яке вже звершилося, а друге — майбутнє, яке звершиться зі славою при кінці світу. Про те й інше ви чули сьогодні від Павла, який, розмовляючи з Титом про сьогоднішнє, говорить так: «Бо благодать Божа з’явилася, спасенна для всіх людей, яка вчить нас, щоб ми, відкинувши безчестя і мирські похоті, цнотливо, праведно і побожно жили в нинішньому віці, — а про майбутнє, — очікуючи блаженного уповання і явлення слави великого Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа» (Тит. 2, 11–13). І пророк про це останнє сказав так: «Сонце перетвориться на темряву, і місяць — на кров, перш ніж настане день Господній, великий і страшний» (Іоїл. 2, 31).

Чому ж Богоявленням називається не той день, у який Він народився, а той, у який хрестився? Цей день є саме тим, у який Він хрестився й освятив єство вод. Тому всі опівночі в це свято, зачерпнувши води, приносять її додому і зберігають цілий рік. Адже сьогодні освячені води і відбувається явне знамення — ця вода за своїми властивостями від тривалості часу не псується, а, будучи взятою сьогодні, вона цілий рік, а часто два і три роки залишається непошкодженою і свіжою і після такого тривалого часу не поступається воді, яка щойно взята із джерела. Чому ж цей день називається Богоявленням? Тому, що Христос став відомим для всіх не тоді, коли Він народився, а тоді, коли хрестився. До цього дня Він не був відомий народові. А що народ не знав Його і не розумів, Хто Він, про це послухай Іоана Хрестителя, який говорить: «Серед вас стоїть Той, Кого ви не знаєте» (Ін. 1, 26). І чи дивно, що інші не знали Його, коли й сам Хреститель до того дня не знав Його? «Я, — говорить він, — не знав Його; але Той, Хто послав мене хрестити водою, сказав мені: «На Кому побачиш Духа, Який сходить і перебуває на Ньому, Той хреститиме Духом Святим» (Ін. 1, 33).

Отже, два Богоявлення. А чому Христос приходить хреститися, про це необхідно сказати, а також і про те, на яке хрещення Він приходить, — те й інше необхідно знати. І насамперед треба сказати вам, улюблені, про останнє, бо з цього ми довідаємося і про перше. Було хрещення юдейське, котре очищало тілесну нечистоту, але не гріхи совісті. Так, хто вчинив перелюб, або зважився на злодійство, або вчинив будь-яке інше беззаконня, того воно не звільняло від провини. Але хто торкався кісток померлого, хто вкушав їжу, заборонену законом, хто приходив з (місця) зарази, хто спілкувався з прокаженими, той обмивався і до вечора був нечистий, а потім очищався. «Той повинен омитися водою, — сказано в Писанні, — і нечистим буде до вечора…, але коли зайде сонце, він очиститься» (Лев. 15, 55 22, 7). Це не були насправді гріхи чи нечистота, але оскільки юдеї були недосконалими, тому Бог, роблячи їх цим більш благочестивими, від самого початку готував до особливо непохитного дотримання найважливішого.

3. Отже, юдейське очищення звільняло не від гріхів, а тільки від тілесної нечистоти. Наше є не таким: воно набагато вище і сповнене великою благодаттю, оскільки звільняє від гріхів, очищає душу і подає дари Духа. Іоанове ж хрещення було набагато вищим від юдейського, однак нижче за наше. Воно було ніби мостом між обома хрещеннями, який через себе веде від першого до другого, оскільки спонукало їх (юдеїв) не до дотримання тілесних очищень, а замість них перестерігало і радило переходити від пороку до чеснот і надію на спасіння поєднувати із звершенням (добрих) справ, а не з різними обмиваннями та очищенням водою. Іоан не говорив: вимий одяг твій, обмий тіло твоє, і будеш чистий, але що? «Створіть же плід, достойний покаяння» (Мф. 3, 8). Тому воно було вище юдейського, але нижче нашого, бо хрещення Іоанове не подавало Духа Святого і не подавало благодатного прощення — воно повелівало каятися, однак не мало влади відпускати гріхи. Тому Іоан і говорив: «Я хрещу вас водою…, Він хреститиме вас Духом Святим і вогнем» (Мф. 3, 11). Отже, він не хрестив Духом.

Що ж означає «Духом Святим і вогнем»? Згадай той день, коли Апостолам «з’явилися розділені язики, мов вогненні, і спочили по одному на кожному з них» (Діян. 2, 3). А що хрещення Іоанове було недосконале, не подавало Духа і відпущення гріхів, видно з наступного. Павло, «знайшовши деяких учнів, сказав їм: «Чи прийняли ви Святого Духа, увірувавши?». Вони ж сказали йому: «Ми навіть і не чули, чи є Дух Святий». Він сказав їм: «У що ж ви хрестилися?». Вони відповідали: «В Іоанове хрещення». Павло сказав: «Іоан хрестив хрещенням покаяння…», — покаяння, а не відпущення гріхів. Для чого ж Він хрестив? «…Говорячи людям, щоб вірували в Грядущого за ним, тобто у Христа Ісуса. Почувши це, вони хрестилися в ім’я Господа Ісуса, і, коли Павло поклав на них руки, зійшов на них Дух Святий» (Діян. 19, 1–6). Чи бачиш, наскільки недосконалим було хрещення Іоанове? Якби воно не було недосконале, то Павло не хрестив би їх знову, не покладав би на них рук. Звершивши те й інше, він показав перевагу апостольського хрещення і те, що хрещення Іоанове набагато нижче від нього.

Але з цього ми довідалися тільки про відмінність між хрещеннями. Тепер необхідно сказати, для чого Христос хрестився і яким хрещенням. Ані колишнім — юдейським, ні наступним — нашим, бо Він не мав потреби у відпущенні гріхів. Та й як може мати потребу в цьому Той, Хто не має жодного гріха? «Він не вчинив, — сказано в Писанні, — ніякого гріха, і не було лукавства в устах Його» (1 Петр. 2, 22). І ще: «Хто з вас викриє Мене у гріху?» (Ін. 8, 46). Його плоть була причетна до Духа. Та й як могло бути інакше, коли вона від початку була вчинена Духом Святим? Отже, якщо і плоть Його була причетна до Духа Святого, і Він не був підвладний гріхам, то чому ж Він хрестився? Але насамперед нам необхідно довідатися, яким хрещенням Він хрестився, тоді і те буде для нас зрозумілим.

Яким же хрещенням Він хрестився? Не юдейським і не нашим, а Іоановим. Для чого? Для того, щоб ти через саму властивість хрещення пізнав, що Він хрестився не через гріх і не тому, що мав потребу у дарах Духа. Як ми вже показали, це хрещення не мало нічого спільного ані з тим, ані з іншим. Звідси видно, що Він приходив на Йордан не для відпущення гріхів і не для отримання дару Духа. Але щоби будь-хто із присутніх тоді не подумав, що Він приходив задля покаяння, як інші. Послухай, як Іоан застеріг і від цього. Коли до інших він говорив: «Створіть же плід, достойний покаяння» (Мф. 3, 8), то послухай, що він говорить Йому: «Мені треба хреститися від Тебе, і чи Тобі приходити до мене?» (Мф. 3, 14). Цими словами він показав, що Христос приходив до нього не з тією потребою, з якою приходив народ, і що Він узагалі далекий був від такої потреби — хреститися саме тому, що був набагато вищий і незрівнянно чистіший від самого Хрестителя.

Для чого ж Він хрестився, якщо робив це не для покаяння, не для відпущення гріхів, не для отримання дару Духа? З двох інших причин, з яких про першу говорить учень, а про другу Він Сам сказав Іоанові. Отже, яку ж причину цього хрещення висловив Іоан? Ту, щоб Христос став відомим для народу, про що і Павло говорив: «Іоан хрестив хрещенням покаяння, говорячи людям, щоб вірували в Грядущого за ним» (Діян. 19, 4). Це було завершенням хрещення.

Якби обходити дім кожного і, підійшовши до дверей, викликати на вулицю і, тримаючи Христа, говорити: «Це є Син Божий», — то це робило б свідчення підозрілим і викликало б неабиякі труднощі. Також якби, взявши Христа, ввійти до синагоги і показати Його, то й це так само зробило б свідчення підозрілим. Але коли на Йордан зібрався весь народ зі всіх міст і знаходився на берегах ріки, то вже та обставина, що і Він Сам прийшов хреститися й отримав свідчення з неба голосом Отця і сходженням Духа у виді голуба, робило Іоанове свідчення про Нього безсумнівним. Тому він і говорить: «Я не знав Його» (Ін. 1, 31), вказуючи цим на достовірність свого свідчення, бо тілесно вони були родичами між собою («Ось і Єлисавета, родичка Твоя, і вона зачала сина» (Лк. 1, 36), — говорив ангел Марії про матір Іоана. Якщо ж матері були родичками, то, вочевидь, і діти).

Отже, оскільки вони були родичами, то щоб не здавалося, начебто Іоан свідчить про Христа як про родича, щоб нікому не здавалося, начебто свідчення висловлюється через дружбу чи через будь-яку подібну упереджену причину, благодать Духа улаштувала так, що Іоан провів весь свій ранній вік у пустелі. Тож Іоан як був навчений Богом, так і сповістив про Нього. Тому він і каже: «Я не знав Його». Звідки ж ти довідався? «Той, — говорить, — Хто послав мене хрестити водою, сказав мені…». Що Він сказав тобі? «На Кому побачиш. Духа, Який сходить і перебуває на Ньому, Той хреститиме Духом Святим» (Ін. 1, 33). Чи бачиш, що Дух Святий зійшов на Нього не так, як зійшов першого разу, але щоб показати проповідуваного, показує Його всім Своїм натхненням, ніби перстом? Саме тому Він і прийшов на хрещення.

Була й інша причина, про яку говорить Він Сам. Яка ж саме? Коли Іоан сказав: «Мені треба хреститися від Тебе, і чи Тобі приходити до мене», — то Він відповів: «Облиш нині, бо так належить нам виконати всяку правду» (Мф. 3, 14–15). Чи бачиш розсудливість раба? Чи бачиш смиренність Владики? Що ж означає «виконати всяку правду»? Правдою називається виконання всіх заповідей, як сказано: «Обоє вони були праведні перед Богом, виконуючи всі заповіді і настанови Господні бездоганно» (Лк. 1, 6). Оскільки виконувати цю правду повинні були всі люди, але ніхто з них не дотримався і не виконав її, тому Христос, приходячи, виконує цю правду.

4. А яка, скаже хтось, правда в тому, щоб хреститися? Правдою була покора перед пророком. Як Христос обрізався, приніс жертву, шанував суботи і дотримувався юдейських свят, так додав і це — корився пророкові, який хрестив. Воля Божа була, щоб тоді хрестилися всі, про що послухай, як говорить Іоан: «Той, Хто послав мене хрестити водою» (Ін. 1, 33). Так само і Христос: «Митарі, визнавши славу Божу, хрестилися хрещенням Іоановим. Фарисеї ж і законники відкинули волю Божу про себе і не хрестилися від нього» (Лк. 7, 29–30).

Отже, якщо покірність Богові виявляє правду, а Бог послав Іоана, щоб хрестити народ, то Христос зі всім іншим, що вимагає закон, виконав і це. Уяви собі, що заповіді закону — це двісті динарів. Цей борг повинен був сплатити наш рід. Але ми не сплатили і над нами, як такими, що стали винними, запанувала смерть. Христос, прийшовши і побачивши нас охоплених нею, сплатив цей борг, виконав належне і відібрав (у неї) тих, котрі не могли сплатити. Тому Він не сказав: нам необхідно зробити те і те, але: «Виконати всяку правду».

— Мені, Владиці, Який має, — говорить Він, — слід сплатити за тих, котрі не мають.

Такою є причина Його хрещення, щоб бачили, що Він виконав весь закон. І ця причина, і та, про яку вже було сказано. Тому і Дух зійшов у вигляді голуба, — де примирення з Богом, там і голуб. Так і в Ноїв ковчег голуб приніс оливкову гілку — знак людинолюбства Божого і припинення лиха. І тепер у вигляді голуба, а не в тілесному вигляді (це необхідно особливо відзначити), сходить Дух, сповіщаючи світові милість Божу і водночас показуючи, що духовна людина повинна бути незлобливою, простою і безневинною, як і Христос говорить: «Якщо ви не навернетеся і не будете як діти, не ввійдете в Царство Небесне» (Мф. 18, 3). Але той ковчег після припинення лиха залишився на землі, а цей Ковчег після припинення гніву взятий до неба, і нині це непорочне і нетлінне Тіло знаходиться праворуч Отця.

Та оскільки я згадав про Тіло Господнє, то необхідно сказати вам дещо і про це, і потім завершити слово. Я знаю, що з нагоди свята багато хто з нас приступлять до цієї священної Трапези. Але, як я часто і раніше говорив, щоб причаститися, необхідно не за святами слідкувати, а очищати совість, і тоді торкатися священної Жертви. Грішний і нечистий не має права й у свято причащатися цієї святої і страшної Плоті, а чистий, який омив свої гріхи щирим покаянням, має право й у свято, і повсякчас причащатися Божественних Таїн, і гідний насолоджуватися Божественними Дарами. Та оскільки, не знаю чому, деякі на це не зважають, і багато хто, будучи переповнені незліченними гріхами, коли бачать свято, що наступило, начебто спонукувані цим днем, приступають до святих Таїн, на які в такому стані навіть дивитися не можна. Тому тих, котрих знаємо, ми самі неодмінно видалимо, а кого не знаємо, віддамо Богові, Який знає таємні думки кожного.

Тепер же постараємося виправити те, у чому всі явно грішать. У чому ж полягає цей гріх? У тому, що приступають не з трепетом, а з тіснотою, штовхаючи інших, палаючи гнівом, кричачи, злословлячи, штовхаючи ближніх, повні сум’яття. Про це я часто говорив і не перестану говорити. Хіба не бачите, який порядок буває на олімпійських іграх, коли по площі проходить розпорядник з вінцем на голові, одягнений у довгий одяг, тримаючи в руці жезл, а глашатай закликає, щоб було тихо і пристойно? Хіба не безглуздо, що там, де тріумфує диявол, буває такий спокій, а там, де кличе до Себе Христос, буває великий шум? На площі безмовність, а в церкві крик? На морі тиша, а в пристані хвилі? Скажи мені, людино, чому ти непокоїшся? Що жене тебе? Невідкладні справи, звичайно, кличуть тебе? Саме в цей час ти усвідомлюєш, що в тебе є справи, особливо пам’ятаєш, що ти знаходишся на землі, і думаєш, що спілкуєшся з людьми? Але хіба не кам’яній душі властиво думати, що в такий час ти стоїш на землі, а не радієш з ангелами, з якими ти співаєш таємничу пісню, з якими підносиш переможну пісню Богові? Тому Христос і назвав нас орлами, сказавши: «Де буде труп, там зберуться орли» (Мф. 24, 28), щоб ми підносилися до неба, щоб, підносячись на крилах духу, ширяли у височині. А ми, подібно до змій, плазуємо в пилюці та їмо землю.

Хочете, я скажу, через що буває цей шум і крик, через те, що ми не на весь час замикаємо для вас двері, а дозволяємо ще до останньої подяки швидко виходити і йти додому. Це вже саме по собі виявляє велику зневагу. Що ж ти робиш, людино? Коли є присутнім Христос, стоять ангели, перед нами ця страшна Трапеза і твої брати ще беруть участь у таїнствах, а ти, залишивши все, тікаєш? Будучи запрошеним на обід, ти, хоч би й раніше за інших наситився, не насмілюєшся раніше за друзів виходити, коли ще інші сидять. А тут, коли ще звершується страшне Христове Таїнство, коли ще продовжується священнодійство, ти в самій середині покидаєш все і виходиш? І хіба це може бути гідним прощення? Яке може бути виправдання?

Хочете, я скажу, чиє діло чинять ті, котрі йдуть ще до завершення, не звершивши подячних піснеспівів після завершення Трапези? Може, те, що буде сказано, видасться жорстоким, однак це необхідно сказати через недбальство багатьох.

Юда тієї останньої ночі, споживши останньої Вечері, поспішно вийшов, коли всі ще лежали. Ось кого наслідують ті, котрі поспішають перед останньою подякою! Якби він не вийшов, то не став би зрадником; якби не залишив сподвижників, то не загинув би; якби не відірвав себе від отари, то вовк не вхопив би його і не пожер би; якби не відокремив себе від Пастиря, то не став би здобиччю звіра. Тому він був з юдеями, а інші вийшли з Господом, співаючи.

Бачиш, яке значення має остання молитва після Жертвопринесення? Тому, улюблені, будемо роздумувати над цим, будемо пам’ятати про це, боячись майбутнього суду, який буде за це. Він (Христос) дає тобі Своє Тіло, а ти не віддячуєш Йому навіть словами за отримане? Коли ти споживаєш тілесну їжу, то після трапези молишся, а коли причащаєшся їжі духовної, яка перевершує всяке створіння видиме і невидиме, ти, будучи людиною, нижчою єством, не залишаєшся дякувати Йому словами і ділами? Хіба це не заслуговує крайнього покарання?

Говорю це не для того, щоб ви тільки хвалили мене або шуміли і кричали, а для того, щоб ви, завчасно згадуючи ці слова, виявляли належну статечність. Таїнства і називаються таїнствами. А де таїнства, там велика безмовність. Отже, будемо приступати до цієї священної жертви з глибоким мовчанням, з великою статечністю, з належним благоговінням, щоб заслужити більше благовоління в Бога, очистити свою душу і досягти вічних благ, яких щоб сподобитися всім нам через благодать і людинолюбство Господа нашого Ісуса Христа, з Яким Отцеві зі Святим Духом слава і держава, і поклоніння нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

1. Бесіда була виголошена, ймовірно, 387 року на свято Богоявлення, тобто після попередньої бесіди у день Різдва Христового. [↩]

Опубліковано: 22.10.2016; востаннє змінено: 24.10.2016.