«Наша Парафія»

Про покаяння й упокорення серця.
Про те, що Бог швидкий на спасіння
і повільний на покарання.
Розповідь про Раав

1. Божественний Апостол завжди говорить божественною і небесною мовою і з великим умінням викладає євангельське слово, подаючи правила віри не від власного розуму, а за своєю царською владою. Переважно ж він виявляє таке уміння тоді, коли звертається зі словами про покаяння до тих, котрі згрішили. Якраз про це і я буду говорити з вами.

Отже, ви чули (торкнуся сказаного тільки частково), як цей достойний і дивний муж, розмовляючи з коринф’янами, говорив: «Боюся, щоб, прийшовши до вас…, не оплакувати мені багатьох, що згрішили раніш і не покаялися» (2 Кор. 12, 20–21). За природою цей великий учитель був людиною, а з волі — Божий служитель, тому він і говорить ніби небесною мовою і, начебто проголошуючи із самих небес, грішників лякає погрозами, і тим, що каються, обіцяє прощення. Коли я говорю це, то приписую владу не (особистому) слову Павла, а зводжу усе до благодаті Божої, про що нині говорив він сам: «Ви шукаєте доказу, чи говорить у мені Христос?» (2 Кор. 13, 3). Отже, він пропонує грішникам цілющі ліки і спасенне покаяння.

Але сьогодні з апостольським читанням співпали і євангельські владні слова Спасителя, які щедро дарують відпущення гріхів. Зціляючи розслабленого, Спаситель, як ви щойно чули, сказав: «Чадо, відпускаються тобі гріхи твої» (Мк. 2, 5), а відпущення гріхів — це джерело спасіння і нагорода за покаяння. Покаяння — це ліки, які знищують гріх. Воно є даром небесним, чудесною силою, благодаттю, яка перемагає силу законів. Тому воно ані блудника не відкидає, ані перелюбника не відганяє, ані від п’яниці не відвертається, ані ідолопоклонником не гидує, ані ганьбителя, ані гордого не відганяє, а всіх перемінює, бо покаяння — це горно для гріха.

Однак, приступаючи до такого розгляду, необхідно наперед усвідомити Божий намір (коли Він терпить тих, що грішать) не за нашими домислами, а вказуючи на істину, засвідчену Божественним Писанням. Коли Бог довго терпить грішників, то тут має двояку спасенну мету. З одного боку, Він через покаяння шукає спасіння для них, а з іншого — підготовляє благодіяння для їхніх нащадків, котрі будуть мати успіхи в чеснотах. Бог, повторю знову, довго терпить, щоб і сам грішник покаявся, і для своїх нащадків не закрив шлях до спасіння. Бо, хоч сам грішник і залишається нерозкаяним, Бог часто щадить корінь, щоб зберегти плоди, а часто, як я раніше говорив, виправляє і сам корінь. А коли останній остаточно псується, то Бог відкладає покарання, очікуючи, щоб через покаяння спаслися інші. Як? Послухай (наступне).

Фарра, батько Авраама, був ідолопоклонником, однак не був покараний тут за своє безчестя. І саме так мало бути, бо звідки виріс би такий плід віри, якби Бог знищив корінь? Що гірше за Ісава? Тут поглянь на інший приклад Божественного милосердя. Що більш безсоромне за його безчестя? Хіба не він був блудником та осквернителем, як сказав Апостол (Євр. 12, 16)? Хіба не він убивця матері, убивця батька? Хіба не вбивця брата, принаймні в думках? Хіба не він був зненавиджений Богом, як свідчить Писання: «Якова я полюбив, а Ісава зненавидів» (Рим. 9, 13)? Якщо ж він і блудник, і братовбивця, й осквернитель, і зненавиджений Богом, то чому він не був забраний (зі світу), чому не був викинутий, чому негайно його не осягає належна кара? Чому? Так, варто вказати причину. Якби Бог погубив його, то світ утратив би найбільший плід правди. Який? Послухай. Ісав народив Рагуїла, Рагуїл — Зару, Зара — Іова. Бачиш, який цвіт терпіння загинув би, якби Бог наперед стратив корінь?

2. Так роздумуй і про всі події. Так Бог показує довготерпіння щодо єгиптян, які говорили нестерпну хулу, заради тих церков, які нині процвітають у Єгипті, заради монастирів і тих, котрі обрали ангельське життя. Справді, і законодавці стверджують, і римські закони наказують вагітну жінку, якщо вона вчинить злочин, що заслуговує смертної кари, віддавати смерті аж після того, як вона народить. І такий закон надзвичайно справедливий — укладачі законів не вважали справедливим погубити разом зі злочинною матір’ю невинне дитя. Якщо ж людські закони щадять ні в чому не винних, то чи не набагато більше, як і треба думати, збереже корінь Бог, готуючи для його плодів благодать покаяння.

Зверни, нарешті, увагу на благодать покаяння і для самих грішників. Причина Божого милосердя до них та ж сама. Якби покарання випереджало виправлення, то світ остаточно загинув би і перестав би існувати. Якби Бог поспішив із покаранням, то Церква не отримала б Павла, не придбала б такого святого і великого мужа. Але Бог терпів його хулу, щоб показати його навернення. Довготерпіння Боже зробило гонителя проповідником, довготерпіння Боже перетворило вовка в пастиря, довготерпіння Боже з митаря зробило євангеліста, через довготерпіння Боже ми всі помилувані, всі перемінилися, всі навернулися. Коли побачиш того, хто колись був п’яницею і став постником, коли побачиш, що богохульник став богословом; коли побачиш, що той, хто колись сквернив свої вуста ганебними піснями, а тепер очищає душу божественними піснеспівами, — прославляй Боже довготерпіння, вихваляй покаяння і, дивлячись на таку переміну, говори: «Це зміна правиці Всевишнього» (Пс. 76, 11). Бог благий до всіх людей, але переважно виявляє Своє довготерпіння до грішників. І коли хочеш послухати щось дивне, однак, у звичному розумінні, але істинне в понятті благочестя, то послухай.

До праведників Бог скрізь суворий, а до грішників благий і, будучи швидким на помилування, Він піднімає грішника, котрий упав, і говорить йому: «Хіба, упавши, не встають і, збившись з дороги, не повертаються?» (Єр. 8, 4). І далі: «Чому відвернулася і «міцно тримається омани» нерозумна дочка Юди (Єр. 8, 5)? І знову: «Наверніться до Мене…, і Я навернуся до вас» (Зах. 1, 3). І в іншому місці Він через Своє велике людинолюбство підтверджує з клятвою, що спасіння подається через покаяння. «Живу Я, — говорить Господь Бог, — не хочу смерті грішника, але щоб грішник навернувся і живий був» (Єз. 33, 11). А до праведника Бог говорить: «Якщо чоловік буде жити праведно і, спокусившись, згрішить, усі добрі діла його, які він робив, не пригадаються…, і за гріхи свої, у яких грішний, він помре»(Єз. 18, 24). Яка суворість до праведника! Яка щира любов до грішника! Так Бог використовує різноманітні і всілякі засоби, не перемінюючись Сам, а розділяє щедроти Своєї доброти відповідно до нашої користі. А як? Послухай.

Якщо Він залякає грішника, котрий уперто живе в гріхах, то приведе його до розпачу і позбавить надії. А коли похвалить праведника, то послабить силу його побожності і вчинить те, що той, удостоївшись уже похвали, буде недбалим до подвигів (чесноти). Саме тому Він грішника милує, а праведника лякає. «Страшний, — говорить Писання, — для всіх, хто навкруги Нього» (Пс. 88, 8), і: «Благий Господь до всіх» (Пс. 144, 9). «Страшний, — говорить, — для всіх, хто навкруги Нього». Хто ж ці, що навкруги, як не святі? «Бог, — говорить Давид, — що Його прославляють собори святих, великий і страшний для всіх, хто навкруги Нього» (Пс. 88, 8). Якщо Він побачить того, хто впав, і простягає руку милосердя; якщо побачить того, хто стоїть, і наводить (на нього) страх, то Він чинить так за справедливістю і правосуддям, оскільки праведника страхом підкріплює, а грішника милосердям піднімає.

Хочеш знати, як завчасною буває Його доброта і якою корисною і необхідною буває для нас Його суворість? Тоді старанно слухай (мої слова), щоб ці високі роздуми не вислизнули від тебе. Жінка грішниця, яка погрузла у всяких гріхах і беззаконнях, винна у безлічі гріхів, забруднена незліченними гріховними справами, зажадавши спасіння через покаяння, проникнула на бенкет святих. Бенкетом святих я називаю (цей бенкет) тому, що тут був присутній Святий святих. Коли Спаситель знаходився у будинку Симона фарисея, прийшла ця грішна жінка, торкнулася ніг Спасителя, умивала сльозами ноги Його й обтирала волоссям. І Людинолюбець піднімає поховану в незліченних гріхах, промовляючи: «Відпускаються гріхи її» (Лк. 7, 47). Я не маю наміру тепер досліджувати всю цю історію, а (хочу) привести одне тільки свідчення. Отже, поглянь, яка щедрість! «Через це кажу тобі: прощаються гріхи її численні за те, що вона полюбила багато» (Лк. 7, 47). Тож ця грішна жінка отримала прощення стількох гріхів, а Марія, сестра Мойсея, за мале нарікання засуджується на проказу (Числ. 12, 1). Грішникам Бог говорить: «Якщо будуть гріхи ваші як багряне, — як сніг убілю їх» (Іс. 1, 18). Через покаяння Він змінює темряву на світло і благим словом прощає незліченні гріхи. А до того, хто ходить у правді, говорить: «Хто скаже брату своєму «потвора», підлягає геєні вогненній» (Мф. 5, 22). За одне слово він визначив таку кару, а при безлічі гріхів виявляє велику милість.

3. Поглянь ще й ось на що, гідне подиву. Гріхи наші вважаються ніби боргами, і тоді як розкаюваним грішникам Бог прощає весь борг, то від праведників, навпаки, вимагає ще і надлишку. Приступив до Нього чоловік, котрий був винен багато талантів, та оскільки він, каючись і з посиленим проханням благав про це і сказав: «Господарю, потерпи мені, і все тобі віддам» (Мф. 18, 26), то Людинолюбець не чекав сплати, а прийняв визнання замість сплати боргу. Боржникові десяти тисяч талантів Він простив усе рішуче, тоді як від праведників, говорить Він, буде вимагати ще надлишку: «Чому ж ти не віддав срібла мого купцям, щоб я, повернувшись, узяв його з прибутком?» (Лк. 19, 23).

Я говорю це не тому, що Бог нібито вороже ставиться до праведників, — для Бога немає нікого милішого за праведника, — а тому, що, як я вже говорив, грішника Він утішає, щоб підняти, а праведника лякає, щоб утвердити (у правді). Першим, навіть ворогам і гордовитим, прощає численні гріхи, а в останніх суворо примічає навіть маловажне, бажаючи, щоб в їхній досконалості не було жодного недоліку. Ким у цьому світі є багатий, тим для Бога є праведник, і ким у світі є убогий, тим для Бога є грішник. Немає убогішого за грішника і немає більш багатого за доброчесного. Саме тому про тих, котрі живуть побожно і праведно, Павло говорить: «Дякую Богові…, бо в Ньому ви збагатилися всім, усяким словом і всяким пізнанням» (1 Кор. 1, 4–5). А про нечестивих блаженний Єремія говорить: «Це, можливо, бідняки; вони дурні, тому що не знають шляхів Господніх» (Єр. 5, 4). Бачиш, як тих, котрі відійшли від благочестя, називає убогими? Отже, грішників Бог милує, як убогих, а від праведників вимагає, як від багатих. До перших поблажливий заради злиденності, а від останніх суворо вимагає звіту через багатство їхнього благочестя. Як Він чинить із праведниками і грішниками, так чинить і з багатими й убогими.

Як грішника Бог піднімає милосердям, а праведника лякає суворістю, так Він виявляє Своє піклування і про світ. Якщо Він бачить могутніх царів, котрі сяють достоїнствами, князів і взагалі всіх, що розкошують у багатстві, то говорить з ними так, що збуджує страх, і владу поєднує зі страхом задля їхньої користі. «Отже, нині зрозумійте, царі, навчіться, всі судді землі. Служіть Господу зі страхом і радійте Йому з трепетом» (Пс. 2, 10–11), бо Він є «Цар царюючих і Господь пануючих» (1 Тим. 6, 15). Де є прояв влади, там Він посилає страх від Свого царювання, а де смиренна простота, там подає ліки Свого милосердя, бо Він великий Бог — «Цар царюючих і Господь пануючих». Він, відповідно до Свого достоїнства, за словами Священного Писання, є «Отець сиріт і Суддя вдовиць» (Пс. 67, 6), будучи водночас «Цар царюючих і Господь пануючих».

Бачиш, яке велике Його щедре милосердя? Бачиш, яким корисним є (той) страх при благочесті і владі, (що Він його посилає)? Де Він побачив, що для втіхи достатньо буде влади, там задля користі долучив страх; а де побачив пригноблене приниженням сирітство і зубожіле в знемозі вдівство, там для розради подав милосердя. Він «Отець сиріт» (Пс. 67, 6). Бог діє подвійно: виявляє Своє милосердя і карає могутністю. Він називає Себе Отцем сиріт, щоб втішити нещасних, і водночас налякати людей сильних, щоб вони не кривдили сиріт і вдовиць. Бо смерть забрала в них: в одного — батька, в іншої — чоловіка, тому закон Божественної любові підтримує тих, кого вразив закон природи, і та ж благодать в особі Царя святих удові подає Суддю, а сироті — Отця. Отже, якщо ти, нечестивцю, пригноблюєш удовиць, то ображаєш Того, Хто піклується ними, якщо кривдиш сиріт, кривдиш синів Божих. «Я, — говорить, — Отець сиріт і Суддя вдовиць» (Пс. 67, 6). Хто настільки зухвалий у своєму безчесті, щоб кривдити синів Божих і ображати вдовиць, про яких піклується Бог? Бачиш, як Він мудро приготовляє ліки благочестя; (бачиш, як Він), не змінюючись Сам, але, відповідно до людських недоліків, одним вселяє страх, а до інших виявляє милосердя?

Отже, скористаймося спасенними ліками покаяння, чи краще, — отримаймо від Бога лікувальне покаяння, бо не ми Йому приносимо його, а Він дарував нам його. Бачиш суворість Його в законі? Бачиш милосердя Його в благодаті? Коли я говорю про суворість у законі, то не зневажаю суду, а прославляю милосердя євангельської благодаті, оскільки закон невблаганно карав тих, котрі грішили, а благодать з великим довготерпінням відкладає кару, щоб привести (грішника) до виправлення. Тож, браття, приймімо спасенні ліки покаяння, приймімо ліки, які очищають наші гріхи. Однак щире покаяння — це не те, що тільки вимовляється словами, а те, що підтверджується справами і, виходячи із самого серця, знищує скверну безчестя. «Обмийтеся, — сказано, — очистіться, віддаліть злі діяння ваші перед очима Моїми» (Іс. 1, 16). Для чого так багато слів? Чи не достатньо було б сказати: «Віддаліть злі діяння ваші від» сердець ваших, і цим виразити все? Чому ж додано: «…перед очима Моїми»? Тому, що інакше дивляться очі людські, а інакше дивиться око Боже. «Людина дивиться на лице, а Господь дивиться на серце» (1 Цар. 16, 7). Не тільки видом прикидайтеся розкаяними, а покажіть плоди покаяння «перед очима Моїми», які знають таємниці серця.

4. Але й, очистившись від гріхів, ми повинні ці гріхи мати перед своїми очима. І якщо Бог через Своє милосердя простить тобі гріх, ти ж тримай його перед очима заради безпеки своєї душі, бо пам’ять про попередні гріхи охороняє від майбутніх, і хто переживає через попередні, той остерігається їхнього повторення. Тому і Давид говорить: «Гріх мій повсякчас переді мною» (Пс. 50, 5), щоб, маючи перед очима попередні гріхи, не впасти в майбутні. А що Бог хоче, щоб ми про це пам’ятали, послухай, як Він Сам говорить: «Я Сам загладжую злочини твої…, і гріхів твоїх не пом’яну. Пригадай Мені, станемо судитися, — говорить Господь, — говори ти, щоб виправдатися» (Іс. 43, 25–26).

Бог не вимагає для покаяння тривалого терміну. Визнав свій гріх — і ти виправданий, покаявся — і помилуваний. Не час виправдує, а знищує гріх старання того, хто кається. Може трапитися так, що той, хто впродовж тривалого часу багато трудився, спасіння не отримає, а той, хто за короткий час щиро покаявся, звільниться від гріха. Блаженний Самуїл багато часу витратив на молитву за Саула і багато ночей провів без сну, (молячись) за спасіння грішника, але Бог, незважаючи на час, оскільки з молитвою пророка не поєдналося покаяння грішника, говорить до Свого пророка: «Доки будеш ти засмучуватися про Саула, якого Я відкинув?» (1 Цар. 16, 1). Слово «доки» означає тривалість (молитви) і наполегливість того, хто молився. Але Бог зневажив тривалістю молитви пророка, бо з клопотанням праведника не поєдналося покаяння царя. Навпаки, блаженному Давидові, який, отримавши від святого пророка Нафана викриття в гріхах, негайно ж після погрози виявив щире розкаяння і сказав: «Згрішив я перед Господом» (2 Цар. 12, 13), — це єдине слово, в одну мить вимовлене від чистого серця, негайно ж, як тільки він покаявся, принесло цілковите спасіння, оскільки за цим словом пішло негайне виправлення. Тому Нафан говорить йому: «І Господь зняв з тебе гріх твій» (2 Цар. 12, 13).

Поглянь же, як Бог не спішить із покаранням і швидкий на спасіння. І насамперед подумай, як довго Милосердний (Бог) відкладав викриття. Давид згрішив, дружина завагітніла — і жодного викриття в гріху не відбулося. Лікар гріха посилається після того, як вже народилося зачате гріхом дитя. Чому Бог привів грішника до виправлення не відразу ж? Тому, що знав, що душа грішника через захоплення гріхом стає сліпою, що вуха занурених у глиб гріха глухі. Тому Він і не спішить із наданням допомоги душі, в якій палає пристрасть, і тільки через значний проміжок часу подає викриття — і в одну мить відбувається і покаяння, і прощення. «І Господь зняв з тебе гріх твій». О, домобудівництво Боже, що приводить до спасіння через погрози! Бачиш, як Бог спішить зі спасінням? Так само чинить Він і з іншими людьми, не поспішаючи із покаранням і поспішаючи зі спасінням.

У нас, у людей (використаю таке порівняння), будинки будуються тривалий час, і простий будинок ми будуємо упродовж певного часу. Отже, щоб побудувати, необхідно багато часу, а щоб зруйнувати — небагато. А в Бога — навпаки. Коли Він будує, то будує скоро, а коли руйнує, то руйнує повільно. Бог швидкий на будування, повільний на руйнування, бо для Нього властиве і те, й інше. У першому виявляється Його могутність, у другому — милосердя. У надзвичайній могутності Він швидкий, у великому милосерді — непоспішливий. Наші слова підтверджуються насамперед ділами. Бо за шість днів створив небо і землю, великі гори, рівнини, скелі, долини, ліси, трави, джерела, ріки, рай, тобто все розмаїття, яке вражає наш зір, — це велике і розлоге море, острови, приморські і внутрішні країни — весь цей видимий світ, зі всією його красою Бог створив за шість днів. І розумні, і нерозумні істоти, які наповнюють цей світ, і весь видимий нами порядок Він творить за шість днів. І Цей Бог, Який настільки швидкий у створенні світу, через Своє милосердя виявився непоспішливим, коли захотів погубити одне місто. Він хоче зруйнувати Єрихон і говорить Ізраїлеві:

— Обійдіть його за сім днів, і сьомого дня впаде стіна (Нав. 6, 3–4).

Ти весь світ створюєш за шість днів, а одне місто руйнуєш тільки за сім днів? Що ж перешкоджає Твоїй могутності? Чому ж руйнуєш його не відразу? Хіба не про Тебе викликує пророк: «О, якби Ти розірвав небеса і зійшов! Гори розтанули б від лиця Твого, як віск від вогню» (Іс. 64, 1–2)? Хіба не про діла Твоєї сили, розповідаючи, говорить Давид: «Не будемо боятися, хоч би захиталася земля і гори зрушилися у безодню моря» (Пс. 45, 3)? Ти можеш переставляти гори, скидати їх у море і не хочеш (відразу) зруйнувати одного непокірливого міста, а призначаєш на його руйнування сім днів? Чому? Не тому, говорить, що могутність неспроможна, а тому, що милосердя довготерпеливе. Дарую сім днів, як три дні для Ниневії, — може статися так, що місто сприйме заклик до покаяння і спасеться. Але хто буде проповідувати їм покаяння? Вороги облягали місто, вождь оточив стіни, великий страх (у місті), велике сум’яття! Який же шлях Ти відкрив їм для покаяння? Чи послав Ти пророка? Чи надіслав благовісника? Чи був у них хтось, хто б подав їм корисне?

— Так, — говорить, — у них був такий учитель покаяння — та дивна Раав, яку Я врятував через покаяння. Вона була з того ж роду, але оскільки вона не була спільницею з ними в думках, тому, не приєднавшись до їхнього безвір’я, не приєдналася і до їхнього гріха.

5. І поглянь, яка незвичайна проповідь милосердя! Той, Хто говорить у законі: «Не перелюбствуй» (Вих. 20, 14), з милосердя перемінюючи слово (Закону), через блаженного Ісуса говорить: «Раав, блудниця, нехай залишиться живою» (Нав. 6, 16). Цей Ісус, син Навина, який каже: «Блудниця нехай залишиться живою», був прообразом Господа Ісуса, Який говорить: «Митарі і блудниці поперед вас ідуть у Царство Небесне» (Мф. 21, 31). Але якщо їй слід жити, то чому вона блудниця? А якщо блудниця, то чому «нехай залишиться живою»?

— Я, — говорить, — вказую на її попередній стан, щоб ти подивувався переміні, яка сталася згодом.

— Що ж такого, — скажеш, — зробила Раав, що отримала спасіння? Хіба те, що з миром прийняла спостерігачів? Але так робить і (будь-яка) власниця готелю.

Не тільки через слова отримує вона спасіння, а через віру і любов до Бога, що були в неї до цього. А щоб ти пізнав висоту її віри, то послухай, як Писання оповідає і свідчить про добрі діла, які вона звершила. Вона жила в негідному домі, наче дорогоцінний камінь, що валяється в бруді, як золото, що потонуло в нечистотах, як квітка благочестя, заглушена терням. Благочестива душа була замкнена в злочестивому місці. Зверніть особливу увагу на мої слова. Вона прийняла спостерігачів, і від Кого відрікся Ізраїль у пустелі, Того Раав проповідувала у негідному домі.

Чому я згадую про Ізраїль у пустелі? Коли гора була охоплена хмарою, мороком, шумом труб, блискавицями та іншими страшними явищами, тоді із вогню від Бога Ізраїль почув: «Слухай, Ізраїлю: Господь, Бог твій, Господь єдиний є» (Втор. 6, 4). «Нехай не буде в тебе інших богів» (Вих. 20, 3). «Я на небі в горі, і на землі долу, і немає ще, крім Мене» (Втор. 4, 39). Ізраїль після того, як вислухав це, зробив тельця і відкинув Бога. Він забув Владику, відкинув Благодійника і говорить до Аарона: «Зроби нам бога» (Вих. 32, 1). Якщо «бога», то чому «зроби»? Як може бути богами те, що можна створити? Саме так сліпа пристрасть воює сама із собою і сама себе губить. Один вилитий телець, а невдячний Ізраїль викликує: «Ось, бог твій, Ізраїлю, що вивів тебе із землі Єгипетської» (Вих. 32, 4). «Ось, бог». Бачать тільки одного тельця, одного створеного кумира, то чому ж (говорять): «Ось, бог»? Цим народ хотів показати, що він поклоняється не тільки тому, що було перед його зором, а й звертається до багатобожжя, не просто розмірковує про те, що знаходиться перед очима, але й висловлює свою думку.

Однак повернемося до попереднього. Що чув Ізраїль, який утверджувався безліччю чудес, керований настановами Закону, і від чого відрікся, те прославляє Раав, яка перебувала в негідному домі. Вона говорить спостерігачам:

— Ми довідалися про те, що створив Бог ваш єгиптянам.

Юдей говорить: «Ось, бог твій, Ізраїлю, що вивів тебе із землі Єгипетської», а блудниця приписує спасіння не богам, а Богові. «Я знаю…, — говорить вона, — що створив Бог ваш єгиптянам у пустелі, почули, і ослабло серце наше, і ні в кому з нас не стало духу проти вас» (Нав. 2, 9–11). Довідалися, що створив Бог ваш. Бачиш, як вона вірою сприймає слово Законодавця? «Я знаю…, — говорить вона, — «Господь Бог ваш є Бог на небі вгорі і на землі внизу і нема Бога, крім Нього» (Нав. 2, 11).

Раав знаменувала Церкву, яка колись була опоганена демонським блудом, а нині прийняла спостерігачів Христа — Апостолів, посланих не Ісусом Навином, а Ісусом — істинним Спасителем. «Я знаю…, — говорить вона, — Господь Бог ваш є Бог на небі вгорі і на землі внизу і нема Бога, крім Нього» (Нав. 2, 11). Це (повчання) прийняли юдеї і не зберегли; це (повчання) почула Церква і вірно зберегла його. Отже, Раав, яка знаменує Церкву, заслуговує всякої похвали. Тому і доблесний Павло, пізнавши достоїнство її віри і дивлячись на неї не як на знедолену через її попередній стан, а як на приємну для Бога через її благочестиве навернення, зараховує її до всіх святих і, сказавши: «Вірою Авель приніс жертву» (Євр. 11, 4), вірою Авраам учинив те-то й те-то, «вірою Ной приготував ковчег» (Євр. 11, 7), вірою Мойсей звершив і зробив такі-то і такі-то діла і, згадавши один за одним багатьох святих, нарешті додав: «Вірою Раав, блудниця, з миром прийнявши підглядачів та вивівши їх іншою дорогою, не загинула з невірними» (Євр. 11, 31).

І поглянь, з якою великою мудрістю вона поєднує свої добрі почуття. Коли послані царем знайти спостерігачів говорять їй: «Видай людей, які прийшли до тебе», — вона відповіла їм: «Справді, приходили» (Нав. 2, 3–4). Спочатку вона підтверджує істину, щоб потім приєднати неправду, бо тільки сама неправда ніколи не заслужить довіри, якщо наперед не захистить себе істиною. Тому ті, котрі хочуть переконливо збрехати, спочатку говорять правду і те, що відомо всім, а потім уже додають неправдиве і сумнівне.

— Увійшли до тебе спостерігачі?

— Так, — говорить вона.

Якби вона спочатку сказала: «Ні», — то подала б посланим привід для розшуку. Але вона говорить:

— Увійшли і вийшли такою-то дорогою. «Гоніться швидше за ними, ви наздоженете їх» (Нав. 2, 5).

О, прекрасна неправда! О, прекрасний обман, що не віддає (на наругу) божественне, але оберігає благочестя!

Отже, якщо Раав через покаяння сподобилася такого спасіння, якщо вона прославляється устами святих, устами Ісуса Навина, який виголошує в пустелі: «Раав, блудниця, нехай залишиться живою» (Нав. 6, 16), як і Павло говорить: «Вірою Раав, блудниця, не загинула з невірними» (Євр. 11, 31), то чи не тим більше отримаємо спасіння ми, якщо принесемо покаяння? Це життя — це час для покаяння. Якщо покаяння не відверне кари, то гріхи, які нас обтяжують, загрожують нам великою небезпекою. «Станьмо перед лице Його з хвалою» (Пс. 94, 2). Погасімо пожежу гріхів не великою водою, а малими сльозами. Великий вогонь гріха, але гаситься небагатьма сльозами, бо сльоза гасить пожежу гріхів і омиває сморід гріха. Про це свідчить блаженний Давид, коли, вказуючи, наскільки сильною є сльоза, говорить: «Кожної ночі обмиваю ложе моє сльозами моїми, зрошую ними постіль мою» (Пс. 6, 7). Якби він хотів зазначити щедрість сліз, то досить було б сказати: «Зрошую сльозами моїми постіль мою». То для чого ж він насамперед сказав: «Обмиваю»? Для того, щоб показати, що сльози омивають й очищають від гріхів.

6. Гріхи є причиною всіх нещасть. Через гріхи насилаються печалі, через гріхи неспокій, через гріхи війни, через гріхи хвороби і всі тяжкі страждання, які тільки не трапляються з нами. Подібно, як талановиті лікарі не задовольняються дослідженням видимих (ознак) хвороб, а шукають причину (хвороб), так і Спаситель хоче показати, що гріх є причиною всіх людських нещасть, тому, звертаючись до розслабленого тілом, бо Цілитель душ знав, що той насамперед розслаблений душею, а вже потім тілом, говорить йому: «Ось ти одужав; не гріши більше, щоб з тобою не сталося чого гіршого» (Ін. 5, 14). Отже, причиною і попередньої хвороби був гріх. Він є причиною покарання, він є причиною печалі, він буває і джерелом всякого лиха.

Однак я дивуюся тому, як Бог, Який визначив спочатку людині печаль (карою) через гріх, порушує (новим) визначенням (попереднє) визначення і ліквідовує (новим) осудом (попередній) осуд. Як? Послухай. За гріх була дана печаль, і печаллю знищується гріх. Уважно прислухайся до моїх слів. Бог, погрожуючи жінці і накладаючи кару за злочин, говорить їй: «У болях будеш народжувати дітей» (Бут. 3, 16), і цими словами вказав, що хвороба — це наслідок гріха. Але, о Всещедрий! Саме те, що дав як кару, повернув (засобом) для спасіння. Гріх породив печаль, печаль винищила гріх. Як хробак, народжуючись з дерева, губить саме дерево, так і печаль, породжена гріхом, винищує гріх, коли супроводжується покаянням. Тому Павло і говорить: «Печаль заради Бога породжує незмінне покаяння на спасіння» (2 Кор. 7, 10). Прекрасна печаль у душах, які щиро каються, корисний для грішників плач через гріхи — «блаженні ті, що плачуть, бо вони утішаться» (Мф. 5, 4).

Плач через гріх — щоби тобі не довелося плакати через покарання. Виправдайся перед Суддею, перш ніж станеш перед судилищем. Хіба не знаєш, що всі, хто хоче умилостивити судію, благають його не під час самого розгляду справи, а благають ще до приходу на суд чи то через друзів, чи через покровителів, чи яким-небудь іншим способом? Те ж варто сказати і щодо Бога. Прихилити Суддю під час суду вже неможливо, зате до настання суду Його можна ублагати. Тому і говорить Давид: «Станьмо перед лице Його з хвалою» (Пс. 94, 2). Там Великого Суддю вже не спокусить ораторське мистецтво, не похитне могутність. Він не зважає ані на достоїнства, ані особи не соромиться, ні грошима не підкуповується — Його правосуддя страшне і невблаганне.

Отже, будемо тут зм’якшувати і молити Суддю, тут будемо прихиляти Його всіма силами, а не грошима. Однак, якщо сказати правду, Людинолюбець схиляється і грошима, які приймає не Він Сам, а через убогих. Дай нужденному грошей — і ти ублагав Суддю. Говорю це, піклуючись про вас, як про близьких друзів, бо покаяння без милостині мертве і позбавлене крил — не може окрилитися покаяння, не маючи крил милостині. Ось чому для Корнилія, який щиро покаявся, милостиня стала крилом благочестя. «Молитви твої і милостині твої, — йдеться в Писанні, — згадалися перед Богом» (Діян. 10, 4), бо коли б його покаяння не мало крил милостині, то не дійшло б до неба.

Тепер (і для нас) відкрилося торговище милостині. Ми бачимо полонених і жебраків, бачимо бродячих на площі, бачимо волаючих, бачимо тих, що плачуть, бачимо тих, що стогнуть. Дивне торговище перед нами. Метою ж усякого торговища і турботою всякого купця є не що інше, як те, щоб те, що продається, дешево купити, але дорого продати. Хіба не в цьому полягає мета всякого купця? Хіба не з цим наміром починають займатися торгівлею, щоб дорого продати те, що дешево куплене, і так отримати набагато більші бариші? Саме таке торговище запропонував нам і Бог. Придбай недорогою ціною виправдання, щоб згодом його дорого продати, якщо тільки можна назвати нагороду перепродажею. Тут виправдання купується недорогою ціною: нічого не вартим шматком хліба, дешевим одягом, чашею холодної води. «Хто напоїть одного з малих цих чашею холодної води…, істинно кажу вам, — говорить Учитель духовної купівлі, — не втратить нагороди своєї» (Мф. 10, 42). За чашу холодної води є нагорода, а за одяг і гроші, подані з метою благодіяння, хіба не буде нагороди? Навпаки, навіть велика нагорода. То для чого згадав Він про чашу холодної води? Він хотів цим указати на милостиню, яка не вимагає жодних витрат. На холодну воду ти не витрачаєш дров, не витрачаєш нічого. Якщо ж так високо цінується милість благодіяння там, де милостиня не має витрат, то якої нагороди варто очікувати від праведного Судді в тому випадку, коли забезпечують (убогих) одягом, роздають гроші і щедро наділяють іншими благами?

Отже, доки перед нами будуть лежати чесноти, які можна придбати недорогою ціною, візьмімо їх, придбаймо, купімо у Всещедрого. «Спраглі! — говорить Писання. — Йдіть усі до вод; навіть і ви, в кого немає срібла, йдіть, купуйте» (Іс. 55, 1). Доки перед нами є торг, купімо милостиню, а краще сказати — милостинею купімо спасіння. Ти, коли одягаєш жебрака, одягаєш Христа.

— Це, — скажеш, — я знаю прекрасно і твердо. Це я й раніш знав, не ти перший учиш, не від тебе першого чую це. Не щось незвичайне ти проповідуєш, а те, чого часто вчили нас багато хто з присутніх.

Знаю і я, знаю, що вас часто наставляли в цих та подібних істинах. Але, о, якби ми, часто навчаючись цьому, бодай трохи зробили доброго! «Хто благодіє бідному, дає в борг Господу» (Притч. 19, 17). Дамо в борг Богу милостиню, щоб сприйняти від Нього милосердну нагороду. О, які мудрі ці слова: «Хто благодіє бідному, дає в борг Господу»! Чому не сказано: «Хто благодіє бідному, дає Богові, але — дає в борг»? Знало Писання наше користолюбство, примітило, що наша жадібність, яка годується скупістю, шукає надмірності. Тому, щоб ти не подумав, що йдеться про просту відплату, і сказано не просто: «Хто благодіє бідному, дає Господу», але: «Хто благодіє бідному, дає в борг Господу». Якщо Бог бере в нас у борг, то Він уже наш боржник. Отже, ким же хочеш ти мати Його — Суддею чи Боржником? Боржник шанує того, хто дає в борг, а суддя не щадить того, хто бере в борг.

7. Необхідно розглянути ще й іншу причину, чому Бог сказав, що той, хто подає убогому, дає в борг Йому. Оскільки Він знав, що наша скупість, як я вже сказав, прагне прибутку, і що той, хто має гроші, ніколи не захоче дати в позику без запоруки, бо позикодавець або вимагає застави, або забезпечення, або поручителя, і під цими трьома запоруками довіряє свої гроші, тобто коли, як було сказано, або візьме запоруку, або заставу, або забезпечення, і знає Бог, що без таких запорук ніхто не дає в борг, що всякий керується не людинолюбством, а дивиться тільки на прибуток, тоді як бідняк, позбавлений подібних запорук, бо не має ані застави, оскільки нічим не володіє, ані забезпечення, бо сам голий, ані поручителя, оскільки через убогість йому не довіряють, — тож, оскільки знав Бог, що бідняк підпадає під небезпеку через свою убогість, а той, хто має гроші, піддається небезпеці через свою жорстокосердість, тому поставив Себе Посередником (між тим та іншим) — для бідняка став поручителем, а для позикодавця заставою.

— Ти не віриш, — говорить Він, — біднякові через його убогість, то повір Мені заради Мого багатства.

Побачив убогого — і виявив співчуття, побачив убогого — і не знехтував, але Себе Самого дав запорукою за незаможного і через Свою велику доброту прийшов на допомогу нужденному. Про таке Його милосердя свідчить блаженний Давид: «Бо Він стоїть праворуч бідного» (Пс. 108, 31). «Хто благодіє бідному, дає в борг Господу» (Притч. 19, 17).

— Будь, — говорить, — благонадійний — Мені в борг даєш.

— Що ж я таке придбаю, якщо даю Тобі в борг?

Воістину, надзвичайно злочинно вимагати звіту від Бога.

Однак з огляду на твоє беззаконня і, бажаючи милосердям перемогти твою жорстокість, досліджуємо і це.

— Яку користь отримуєш ти, коли даєш у борг іншим? Якого прибутку шукаєш ти від них? Чи не одного зі ста шукаєш, якщо шукаєш законно? А коли збагачуєшся, захоплюючись своєю жадібністю, то збереш подвійні чи потрійні несправедливі плоди. Однак Я твою пристрасть до жадібності нагороджую більшим, йду далі твоїх ненаситних бажань і Своїм багатством покриваю твої безмірні прагнення. Ти шукаєш у сто разів менше, а Я даю тобі у сто разів більше.

— Отже, Ти, Господи, позичаєш, Ти береш тут від мене в борг милостиню, подану жебракові, щоб колись мені віддати її? Тоді я шукаю угоди і бажаю затвердити взаємні умови. Оголоси мені час сплати, визнач термін, коли я отримаю борг назад.

Такі умови цілком зайві. «Вірний Господь у всіх словах Своїх» (Пс. 144, 13). Та оскільки чесний боржник зазвичай визначає термін і призначає день (сплати), то послухай, коли і де віддасть тобі борг Той, Хто взяв у тебе в борг через жебрака. «Коли прийде Син Людський…, тоді сяде на престолі слави Своєї… І поставить овець праворуч Себе, а козлів — ліворуч. Тоді скаже Цар тим, котрі праворуч від Нього (тут зверни увагу на те, як чесно чинить боржник стосовно позикодавця, з якою великою вдячністю віддає Той, Хто взяв у борг): «Прийдіть благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, уготоване вам від створення світу». За що? За те, що «голодував Я, і ви дали Мені їсти; спраглим був, і ви напоїли Мене; був подорожнім, і ви прийняли Мене; був нагим, і ви зодягли Мене; був недужим, і ви відвідали Мене; у в’язниці був, і ви прийшли до Мене» (Мф. 25, 31, 33–36). Тоді ті, котрі добре послужили в цьому житті, дивлячись на власну немічність і на достоїнство Того, Хто взяв у борг, говорять: «Господи! Коли ми бачили Тебе голодним і нагодували? Або спраглим і напоїли?» (Мф. 25, 37); Тебе, на Котрого «очі всіх з надією дивляться, і Ти даєш їм поживу в свій час?» (Пс. 144, 15).

О, велика благість! Він ховає Свою велич заради милосердя. «Голодував Я, і ви дали Мені їсти». О, велика благість! О, безмірна милість! «Він дає поживу всім творінням» (Пс. 135, 25). Той, Хто відкриває руки Свої і насичує «всі створіння благами» (Пс. 144, 16), був голодний, говорить, і «дали Мені їсти», не через приниження Своєї гідності, а через Своє людинолюбство, яке стало запорукою за убогих. «Спраглим був, і ви напоїли Мене». Хто це говорить? Той, Хто наповнює водами озера, ріки і джерела, Той, Хто говорить у Євангелії: «Хто вірує в Мене, у того, як сказано в Писанні, з утроби його потечуть ріки води живої» (Ін. 7, 38), Той, Хто сказав: «Хто спраглий, нехай іде до Мене і п’є» (Ін. 7, 37). А ще говорить: «Був нагим, і ви зодягли Мене». Ми одягли Того, Хто одягає небо хмарами, Хто одягає всю Церкву і Всесвіт. «Усі ви, що в Христа хрестилися, — сказано в Писанні, — у Христа одяглися» (Гал. 3, 27). «У в’язниці був». Хіба Ти, Котрий визволяєш «в’язнів» (Пс. 67, 1), у в’язниці? Поясни, що говориш, бо величність заперечує те, що Ти говориш. Коли ми бачили Тебе в такій нужді? Коли зробили це? «Зробивши це, — відповідає Він, — одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили» (Мф. 25, 40). Хіба не правдиві слова: «Хто благодіє бідному, дає в борг Господу» (Притч. 19, 17)? І ось відміть, що дивне: Він не згадує про жодну чесноту, крім справ милостині, хоч і міг сказати: «Прийдіть, благословенні, бо ви цнотливо жили, бо зберегли дівоцтво, обрали євангельське життя». Однак про це умовчує не тому, що воно не гідне згадування, а тому, що ці чесноти нижче милосердя.

Але як для цих, котрі стоять праворуч, Він призначив Царство, дароване милосердям, так, навпаки, тим, котрі стоять ліворуч, грізно висловив покарання за те, що не принесли плодів (милостині). «Ідіть, прокляті, в морок непроглядний, уготований дияволу й ангелам його» (Мф. 25, 41). Чому? За що? За те, що «Я був голодний, і ви не дали Мені їсти» (Мф. 25, 42). Не сказав: «За те, що блудодіяли, чинили перелюб, за те, що крали, лжесвідчили, за те, що порушили клятву». Безсумнівно, і це — пороки, але більш пробачні, ніж нелюдськість і немилосердя. Чому, Господи, не згадуєш Ти про інші гріхи?

— Не суджу, — говорить, — гріх, а жорстокість; не суджу тих, котрі згрішили, а тих, котрі не покаялися. За жорстокосердість засуджую вас, за те, що, маючи такі великі і сильні ліки для спасіння — милостиню, якою загладжуються всі гріхи, — ви знехтували таким благодіянням. Отже, Я ганьблю жорстокосердність, як корінь зла і всякого безчестя, хвалю, навпаки, милосердя, як корінь усіх благ, — одним погрожую вогнем вічним, а іншим обіцяю Царство Небесне.

Гарні, Владико, і обітниці Твої, прекрасне і Твоє очікуване Царство. Водночас корисна і геєна, якою Ти погрожуєш. Перше — оскільки нас заохочує, друге — через те, що лякає. Прекрасно заохочує Царство, а геєна задля користі лякає, оскільки Бог погрожує геєною не тому, що хоче вкинути в геєну, а щоби врятувати нас від геєни. Якби Він хотів покарати, то не погрожував би наперед, щоб ми не застереглися і не уникнули погрози. Бог погрожує помстою, щоб ми уникли справжньої помсти, лякає словом, щоб не покарати насправді.

Отже, віддаймо Богові в борг милосердя. Віддаймо в борг, щоб, як я вже сказав, побачити Його Боржником, а не Суддею, оскільки боржник соромиться позикодавця, соромиться — і виявляє до нього повагу. Якщо позикодавець прийде до дверей боржника, то останній, якщо не має засобів (для сплати), тікає, а якщо має, тоді сміливо приймає його. Зверни увагу ще й на дещо інше, що змушує дивуватися Праведному Судді, коли порівняти це з поведінкою людей. Якщо ти даси в борг якому-небудь убогому, а боржник згодом розбагатіє і нарешті виявиться в змозі сплатити борг, тоді він віддає його, ховаючись від людей, щоб не зазнати сорому через своє попереднє становище, і виражає (позикодавцю) вдячність, однак його благодійність приховує, соромлячись колишньої убогості. Бог же чинить не так — Він таємно бере в борг, а повертає борг явно, бо коли Він отримує позику, то отримує її через таємну милостиню, а коли віддає, то віддає перед зором усього створіння. Однак, можливо, хтось скаже:

— Чому ж Бог, коли дарував мені, багатому, не дав так само й убогому?

Звичайно, Він міг дати однаково і тобі, й убогому, але Він не хотів, щоб і твоє багатство було марним, і його вбогість залишалася без нагороди. Тобі, багатому, Він звелів багатіти милостинею і використовувати праведно, бо «Він роздає щедро, — сказано, — подає вбогим, праведність Його перебуватиме вічно» (Пс. 111, 9). Бачиш, як багатий завдяки милостині збирає собі правду вічну? Розсуди знову і про убогого: у нього нема багатства, яким він міг би заслужити правду, зате в нього є убогість, якою він здобуває вічне терпіння, бо «надія покривджених не загине» вовіки (Пс. 9, 19) у Христі Господі нашому, Якому слава навіки-віків. Амінь.

Опубліковано: 20.10.2016; востаннє змінено: 21.10.2016.