«Наша Парафія»

Про те, що для приготування до Причастя
посту Чотиридесятниці недостатньо,
а ще необхідна душевна чеснота.
Про те, як необхідно бути не злопам’ятним,
оскільки в Бога цей закон багато значить,
і злопам’ятство карає відданих йому ще до геєни.
Про стримування від клятв, і про тих,
котрі не перестали клястися

1. Уже наближається кінець посту, тому і ми віддамося більше ревності щодо чеснот. Як ті, котрі біжать (на арені), якщо не одержують нагород, не мають ніякого зиску (від того, що біжать), так і ми не отримаємо ніякої користі від безлічі трудів і подвигів упродовж посту, якщо не зможемо вкусити священної трапези з чистою совістю. Для того і піст, і Чотиридесятниця, і такі багатоденні зібрання, і бесіди, і молитви, і повчання, щоби гріхи, які пристали до нас упродовж цілого року, ми змили з ревністю щодо божественних заповідей і з духовною відвагою побожно прилучилися до тієї безкровної Жертви. Інакше даремно, безпідставно і без усякої користі ми затратили стільки трудів.

Отже, нехай кожний подумає про себе, який недолік виправив, що доброго засвоїв, який гріх відкинув, яку пляму змив, у чому зробився кращим. І якщо побачить, що від посту в нього виявився прибуток у цій прекрасній купівлі, і переконається, що багато потурбувався про свої рани, то нехай приступає. Але якщо він був безтурботний і може похвалитися тільки постом, однак жодної доброї справи не зробив, то нехай залишається без Причастя, а підійде тоді, коли очиститься від усіх гріхів. Нехай ніхто, якщо він залишився без виправлення в гріхах, не надіється тільки на піст. Той, хто не постить, може мати вибачення через посилання на тілесну неміч, але той, хто не виправився у гріхах, не можна мати виправдання.

Ти не постив через немочі плоті, але, скажи мені, чому не примирився з ворогами своїми? Чи не хочеш і тут послатися на неміч тіла? Знову, якщо ти відчуваєш заздрість і злість, — чим будеш виправдуватися, скажи мені? У (виправданні) цих пороків аж ніяк не можна посилатися на тілесну неміч. І це було справою людинолюбства Христова, що найголовніші заповіді і ті, котрі служать опорою нашого життя, ніскільки не залежать від немочі тіла. Отже, якщо для нас однаково необхідні всі священні закони, а найбільше той, котрий велить не мати ні з ким ворожнечі і не залишатися назавжди в гніві, а негайно примирятися, то ось ми сьогодні і поговоримо з вами про цю заповідь.

Справді, якщо блудникові і богохульникові неможливо причащатися священної Трапези, то тим більше не може вкусити святого Причастя той, хто злопам’ятний і має ворога. І дуже справедливо! Блудник і перелюбник, як тільки задовольнив похіть, тут же і завершив гріх. І коли, отямившись, захоче піднятися від падіння і виявить велике покаяння, то отримає деяке полегшення. А злопам’ятний чинить гріх щодня і ніколи його не завершує. Там учинено злочин, і гріх завершений, тут звершується гріх щодня. Отже, скажи мені, яке ми знайдемо вибачення, коли добровільно віддаємося такому злому звірові? І як хочеш ти, щоб Господь був до тебе поблажливий і лагідний, коли сам твердий і невблаганний щодо подібного до тебе раба? Але цей раб образив тебе? І ти часто ображаєш Бога. То яке порівняння між подібним до тебе рабом і Господом? Причому, можливо, той образив тебе, будучи сам скривджений тобою, і ти роздратувався. Ти ж ображаєш Господа, не зазнавши від Нього кривди й образи, а отримуючи щодня благодіяння.

Тому подумай, якщо Бог захоче строго стягувати за все, що робиться проти Нього, то ми не проживемо й одного дня. «Якщо на беззаконня наші, — говорить пророк, — зважатимеш, Господи, Господи, хто встоїть?» (Пс. 129, 3). Не говорю вже про інші гріхи, яких ніхто з людей не знає, а тільки совість грішника, і свідком яких є один Бог. Якби потрібно було нам дати звіт про ці явні й відкриті гріхи, — чим би ми виправдовувалися? Якби Бог став питати за наше недбальство і безтурботність у молитвах, — за те, що, стоячи перед Богом і молячись до Нього, не виявляємо перед Ним навіть такого благоговіння і поваги, яке виявляють раби перед господарями, воїни перед начальниками, друзі перед друзями? Коли ти розмовляєш із другом, то з увагою, а коли молишся перед Богом за гріхи, просиш прощення за безліч беззаконь і благаєш дарувати тобі помилування, то часто робиш це недбало. І коли коліна твої схилені до землі, своєму розуму ти дозволяєш блукати по площі і будинку, і вуста твої вимовляють слова без змісту і без мети. І так ми робимо не раз і не два, а багато разів. Якби тільки за це Бог захотів спитати нас, чи знайшли б ми чим вибачитися? Чи змогли б виправдатися? Не думаю.

2. А що, коли Він виведе назовні ті злі розмови, які ми щодня ведемо один про одного, і ті недоречні осудження, які виражаємо про ближніх не по якій-небудь справі, а зі схильності осуджувати і ганьбити (інших), що тоді зможемо сказати для свого виправдання? А якщо стане розбирати наші допитливі погляди і злі похоті, що виникають у нашому серці, коли від недозволеного блукання очима отримуємо негідні й нечисті помисли, — яку кару отримаємо? Знову ж таки, якщо зажадає від нас відповіді за сварки («Хто скаже, — говориться, — на брата свого «потвора», підлягає геєні вогненній» (Мф. 5, 22), чи зможемо відкрити вуста, чи бодай заїкнутися і сказати щось проти цього — мале чи велике? А марнославство, яке виявляємо і в молитві, і в пості, і при подаванні милостині, — якщо станемо розбирати, то не кажу, що Бог, але ми самі, грішники, чи зможемо поглянути на небо? А підступи, які сплітаємо один проти одного, коли в очі хвалимо брата і говоримо з ним подружньому, а позаочі ґанимо? Чи витерпимо за них заслужені кари? А що говорити про клятви, про неправду, про клятвопорушення, про несправедливий гнів, про заздрість, яку часто відчуємо до щасливих, не тільки до ворогів, але й до друзів? Також про те, що радіємо з нещастя інших і сприймаємо чуже горе, як полегшення для власного?

Що отримаємо, коли Бог зажадає від нас відповіді за ту недбалість, яку показуємо під час церковних зібрань? Ви знаєте, що нерідко, коли Сам Бог говорить до нас через пророка, ми в цей час ведемо великі і довгі розмови з ближнім про речі, які до цього не мають жодного відношення. Яку ж можемо мати надію на спасіння, якщо Він, відклавши все інше, захоче покарати нас тільки за цей гріх? Не вважай його маловажною провиною, бо коли хочеш бачити його тягар, то поглянь на цю провину стосовно людей, і тоді побачиш тягар гріха. Попробуй, коли говорить з тобою начальник, чи навіть якийсь товариш із більш почесних, — попробуй, залишивши його, розмовляти зі своїм слугою, тоді побачиш, на яку зухвалість наважуєшся, роблячи це стосовно Бога. Той, якщо буде із більш знатних, покарає тебе за образу, а Бог, хоч щодня терпить набагато більше від цих образ, і не від одного, не від двох чи трьох, а майже від усіх нас, однак терпеливо переносить, і не тільки ці, але й інші, більш тяжкі образи.

Справді, це гріхи явні і всім відомі, і майже всіма допускаються. Але є ще інші гріхи, про які знає тільки совість грішників. Якщо подумаємо і задумаємося над усіма, то хоч би ми були найбільш жорстокі і грубі люди, розглянувши безліч своїх гріхів, від страху і туги не в змозі будемо навіть згадати про образи, завдані нам іншими. Згадай про вогненну ріку, про отруйного черв’яка, про страшний Суд, на якому все буде відкрите й оголошене, подумай, що приховуване тепер, тоді буде відкрите. І ось, якщо простиш ближньому гріхи, тоді все це, що має тоді відкритися, тут загладиться, і ти відійдеш звідси, не тягнучи за собою жодного зі своїх гріхів. Отже, коли ти прощаєш, тоді більше отримуєш, ніж даєш. Багато, звичайно, вчинили ми таких гріхів, про які ніхто зі сторонніх не знає. Тому від думки, що в той день на загальному видовищі вселенної наші гріхи будуть відкриті перед усіма, ми, терплячи муки і тортури совісті, страждаємо більше, ніж від самого покарання.

Але такий сором, такі гріхи, таке покарання можна відвернути, коли прощаємо ближньому. Немає нічого, щоб рівнялося з цією чеснотою. Хочеш довідатися про силу цієї чесноти? «Хоч би стали перед лице Моє Мойсей і Самуїл, — говорить Господь, — душа Моя не прихилиться до народу цього (юдеїв)» (Єр. 15, 1). Однак кого не могли врятувати від гніву Божого Мойсей і Самуїл, тих змогла врятувати ця заповідь (про прощення образ). Ось, чому Бог тим, про кого сказав ці слова, постійно заповідав: «Зла одне проти одного не замишляйте у серці вашому» (Зах. 7, 10). І далі: «Ніхто з вас нехай не думає зла проти ближнього свого» (Зах. 8, 17). Не сказав: залиши, але й «у серці своєму» не май, і «не замишляй», — відкинувши весь гнів, вирви цю болячку. Ти думаєш, що мстиш ворогові, але найперше, приклавши до себе всередині з кожного боку гнів, наче ката, ти мучиш себе, мордуючи свою власну утробу.

Що може бути більш жалюгідне за людину, яка постійно гнівається? Як ті, що біснуються, ніколи не бувають спокійними, так злопам’ятний і ворогуючий ніколи не буде відчувати спокою. Він, пригадуючи слова і діла свого образника і дратуючись при одній згадці його імені, постійно спалахує і щодня підсилює бурю роздумів. Тільки назви ім’я ворога — його тут же охоплює лють, і всередині відчуває сильний біль. Тільки побачить його обличчя — уражається і тремтить, начебто зазнає крайнього лиха. Навіть коли побачить будь-кого із близьких до нього, чи його одяг, дім, вулицю — все його мучить. Як ми, побачивши друзів чи одяг, чи обличчя, чи взуття, чи дім, чи вулицю, тут же окриляємося, так само, що би не побачили із того, що належить нашим ворогам і недругам — чи слугу, чи друга, чи дім, чи вулицю, чи будь-що інше, — все це нас ранить, і від кожного з цих предметів зазнаємо частих і безупинних ударів.

3. Для чого ж така досада, такі муки і кари? Якби злопам’ятним навіть не загрожувала геєна, то треба було б прощати гріхи образникам бодай через ті муки, яких нам завдає ворожнеча. Але коли ще загрожують нескінченні кари, то що може бути більш безумне, як, думаючи мстити ворогові, карати самого себе і тут, і там? Справді, побачимо його щасливим — умираємо від печалі, побачимо нещасливим — боїмося, щоби не сталася якась сприятлива переміна, — а за те й інше готується нам неминуча кара. «Не радій, — сказано, — коли упаде ворог твій, і нехай не веселиться серце твоє, коли він спіткнеться» (Притч. 24, 17). Не говори мені про тягар образи — не вона є причиною твоєї гнівливості, а те, що ти не пам’ятаєш про свої власні гріхи і не маєш перед очима геєни і страху Божого. А що це справді так, я постараюся довести тобі через події у нашому місті.

Коли винні у тому злочинному зухвальстві були приведені в судилище, коли вогонь палав усередині, а кати стояли навколо і сікли по боках, то якби тоді хтось із тих, що стояли отут збоку, сказав їм: «Якщо є у вас вороги, перестаньте гніватися, і ми звільнимо вас від цих тортур», — чи не стали б вони цілувати ноги (ворогам)? Якби навіть хтось звелів їм піти слугами до них, — і від цього не відмовилися б. Якщо ж людська кара, яка має свій кінець, може приборкати гнів, то тим більше вигнала б з душі не тільки ворожнечу, але й всяку злу думку майбутня кара, якби вона постійно володіла нашою свідомістю. І скажи мені, що може бути легше, як перестати гніватися на тих, що образили? Хіба для цього потрібно пускатися в далеку дорогу? Витрачати гроші? Просити інших? Досить тільки захотіти, і справа завершена. Якої ж кари ми заслуговуємо, коли заради світських справ виявляємо і рабську послужливість, і догідливість, яка не личить нам, і витрачаємо гроші, і спілкуємося з воротарями, щоб тільки підлестити негідним людям, і все робимо і говоримо, аби сповнилися наші наміри, а заради Божих заповідей навіть не хочемо попросити брата, який образив нас, і вважаємо за сором прийти першими?

Чи того соромишся, скажи мені, що перший отримаєш користь? Соромитися треба протилежного — закостеніння в пристрасті (гніву) і вичікування, щоби прийшов примиритися той, хто образив. Ось це для тебе і сором, і ганьба, і найбільша втрата. Бо той, хто першим прийде, той все й отримає. Якщо ти перестанеш гніватися, будучи перепрошений іншим, то йому цей подвиг і зарахується, оскільки ти виконаєш заповідь (про примирення) не з покірності перед Богом, а щоб догодити тій людині. Але якщо тоді, коли ніхто не просив тебе, коли й сам образник не прийшов до тебе і не просив (прощення), ти, викинувши з пам’яті всякий сором і всяку неспішність, сам поспішиш до того, хто тебе образив, і припиниш ворожнечу, то цей подвиг буде весь твій, і всю нагороду отримаєш ти. Якщо скажу тобі: постись, ти задля свого виправдання вкажеш мені на тілесну неміч, якщо скажу: подавай убогим, — указуєш на виховання дітей і бідність; якщо скажу: ходи в церкву, — на життєві турботи; якщо скажу: слухай наставляння і розумій зміст повчання, — на свою простоту; якщо скажу: виправ іншого, говориш, що він моїх порад не послухає, бо мої слова вже не раз були зневажені. Безпідставні, звичайно, ці причини, але, принаймні, ти можеш мати бодай якусь причину. А якщо скажу: перестань гніватися, на яку з цих причин зможеш указати? Не можеш указати ані на неміч тіла, ані на бідність, ані на простоту, ані на нестачу часу, ані на будь-що інше. Так, цей гріх більше не прощається, ніж будь-який інший!

Як ти можеш простягати руки до неба? Як повернути язиком? Як просити прощення? Якщо і захоче Бог простити твої гріхи, то ти сам, не прощаючи провин подібному до тебе рабові, не дозволяєш (простити). Він незворушний, суворий і лютий, він потребує кари і помсти? Тому-то якраз і прости. Ти зазнав багато образ і прикрощів, багато безчестя і шкоди в найважливіших справах і тому хочеш бачити ворога покараним? І знову ж таки, через це тобі корисно простити. За що сам ти помстишся і відплатиш чи словами, чи ділами, чи молитвою про покарання ворога, за те Бог уже не буде мстити, бо ти вже сам покарав за себе. І не тільки не буде мстити (за тебе), але і тебе покарає, як ображений (тобою).

4. І серед людей буває, що коли ми вдаримо чужого слугу, його господар гнівається і вважає наш учинок образою для себе, бо коли трапиться, що отримаємо образу від рабів чи від вільних, ми повинні шукати суду в начальників та господарів. Якщо ж і між людьми небезпечно самим мстити за себе, то тим більше там, де судить Бог. Але ближній скривдив і засмутив тебе, і заподіяв тобі багато зла?

І тоді не мсти йому сам, щоб не образити свого Господа. Передай Богові, і Він улаштує справу набагато краще, ніж тобі хочеться. Тобі Він повелів тільки молитися за того, що образив, а як учинити з ним, це велів надати Йому. Сам ти ніколи не помстишся за себе так, як Він готовий помститися за тебе, якщо тільки це надаси Йому, — якщо не будеш молитися про покарання того, що образив, але віддаси суд на Його волю. Справді, хоч би ми і простили тих, котрі образили, хоч би примирилися з ними, хоч би молилися за них, але, якщо і вони самі не переміняться і не стануть кращими, Бог не простить їм, однак не простить, для їх же користі. Тебе він похвалить і піднесе за мудрість, а (ворога) покарає, щоб він через твою мудрість не зробився гіршим. Звідси безпідставна думка юрби. Справді, багато хто, відповідаючи на докір з нашого боку, що вони не прислухались до переконання примиритися з ворогами, часто виставляли виправдання, яке є не що інше, як прикриття їхнього озлоблення:

— Не хочу примиритися (з ворогом), щоб не зробити його гіршим і більш зухвалим, щоб після того він не почав зневажати мене ще більше.

А до цього додають ще й ось що:

— Чимало можуть подумати, начебто я зі слабості першим іду миритися і прошу ворога.

Усе це несуттєве. Недрімаюче Око бачить твій нахил, тому ти не повинен дивитися на подібних до тебе рабів, а намагатися прихилити (до себе) Суддю, Який буде тебе судити. Якщо ж побоюєшся, щоб ворог через твою лагідність не зробився гіршим, то знай, що гіршим він зробиться не тепер, а скоріше тоді, коли ти не примиришся з ним. Нехай він буде найбільш негідною людиною, але якщо не словами, не відкрито, то принаймні в тайні схвалить твою мудрість і в своїй совісті віддасть честь твоєму смиренню. Якщо ж він, не дивлячись на (твою) доброту і догідливість, залишиться в тому ж озлобленні, то буде мати найбільшого месника — Бога. А щоб ви переконалися, що й тоді, коли ми будемо молитися за ворогів і образників, Бог не простить їм, якщо вони через нашу незлопам’ятність стануть гіршими, розповім вам стародавню історію.

Колись Маріам осудила Мойсея. Що ж Бог? Наслав на неї проказу і зробив нечистою, хоч вона однак була скромною і цнотливою. Потім, коли сам ображений Мойсей просив припинити гнів, Бог не зглянувся на це, а що сказав? «Якби батько її плюнув їй у лице, то чи не повинна була б вона соромитися сім днів? Отже, нехай буде вона у проказі сім днів поза станом» (Числ. 12, 14). Зміст цих слів такий: «Якби в неї був батько і наплював їй в обличчя, то чи не перенесла б вона цього безчестя? Тебе хвалю за братську любов, лагідність і поблажливість, а коли звільнити її від кари, це знаю Я».

І ти вияви до брата цілковиту поблажливість і прости йому гріхи — не з бажання більшого покарання для нього, а з любові і добрих намірів. Будь певен, що чим більше він зневажить твою доброту, тим більшу кару накличе на себе. Що ти говориш, скажи мені: від доброти він робиться гіршим? Це — для нього осуд, а для тебе похвала. Для тебе похвала, бо ти і, бачачи, що він робиться таким, не припиняєш своєї доброти до нього, щоб догодити Богові, а йому осуд, бо він і від твоєї доброти не став кращим. А Павло говорить: «Краще нехай інші будуть засуджені заради нас, ніж ми заради інших». Не говори мені цих негідних слів:

— Щоб не подумав (ворог), що я прийшов до нього зі страху. Не став би він ще більше зневажати мене.

Ці слова більше підходять для душі дитячої, безрозсудної і такої, що женеться за людською славою. Нехай думає (ворог), що ти прийшов зі страху, — для тебе ж тоді буде велика нагорода за те, що ти, наперед знаючи це, все пережив заради страху Божого. Хто мириться задля того, щоб отримати славу від людей, той применшує плоди нагороди, а хто, добре знаючи, що чимало осудять і осміють його, однак не перестає шукати примирення, той отримає подвійний і потрійний вінець. А таким є саме той, хто робить це задля Бога. Не говори мені, що (ворог) завдав таку-то і таку образу. Хоч би він виявив на тобі всю людську злість, то й тоді Бог велів тобі все простити.

5. Ось, наперед говорю і застерігаю, і голосно волаю: нехай ніхто з тих, хто має ворога, не приступає до священної Трапези і не приймає Тіла Господнього, нехай ніхто з тих, хто приступає, не має ворога! Маєш ворога — не приступай. Хочеш приступити — примирися і тоді приступи, і доторкнися до святині. Однак, не я це говорю, а Сам Господь, розіп’ятий за нас. Він, щоб примирити тебе з Отцем, не відмовився вмерти і пролити кров, а ти, щоб примиритися з подібним до тебе рабом, не хочеш навіть слово промовити і прийти першим? Послухай, що Він говорить про таких людей. «Коли ти принесеш дар твій до жертовника і там згадаєш, що брат твій має щось проти тебе…» (Мф. 5, 23). Не сказав: «Почекай, поки він прийде до тебе», чи: «Переговори з ним через якого-небудь посередника», чи: «Попроси когось іншого», але — сам піди до нього, — «піди найперше примирися з братом твоїм» (Мф. 5, 24). Дивовижна справа! Він не вважає для Себе безчестям, коли залишають дар, а ти вважаєш приниженням першому прийти і примиритися! Як же можна це простити, скажи мені? Якщо побачиш, що в тебе відтятий який-небудь член, чи не робиш усе, щоб з’єднати його з тілом? Так само вчини з братами: коли побачиш, що вони відсічені від твоєї дружби, поспіши скоріше прийняти їх у свої обійми. Не вичікуй, щоб вони перші прийшли до тебе, а сам першим кинься отримати нагороду.

З одним тільки велено нам бути у ворожнечі — з дияволом: з ним ніколи не мирися. А до брата ніколи не тримай у серці зла, а коли й трапиться якась печаль, нехай буде вона хіба на один день і не довше. «Нехай сонце, — сказано, — не заходить у гніві вашому» (Еф. 4, 26). Якщо примиришся ще до вечора, отримаєш від Бога прощення, а коли пробудеш у ворожнечі довше, то твоя ворожість буде ознакою не збудження від дратівливості і гніву, а озлоблення, — ознакою душі розбещеної і відданої гріхові. Однак зло не тільки в тому, що ти сам себе позбавляєш прощення, а в тому, що більш складним стає і припинення ворожнечі. Минув один день, сором уже став більшим. Минув другий день — сором ще збільшується. А коли пропустиш третій і четвертий, тоді додасться і п’ятий. І так п’ять (днів) зробляться десятьма, десять — двадцятьма, двадцять — сотнею, і нарешті рана буде вже невиліковною, бо чим більше минає часу, тим більше ми віддаляємося один від одного.

Тож, людино, не залишай у собі місця для жодної із цих нерозумних пристрастей. Не соромся, не червоній і не говори про себе:

— Ми недавно так пересварилися між собою, наговорили безліч таких слів, яких не можна й вимовити, а тепер піду миритися? Хто ж не засудить моєї легковажності?

Ніхто, у кого є розум, не звинуватить тебе в легковажності, навпаки, коли ти залишишся непримиренним, якраз тоді всі будуть глузувати з тебе, якраз тоді і надаси великий простір для диявола. Адже ворожнеча стає важкою для примирення не тільки через тривалість часу, але й через діла, що трапляються за цей час. Як «любов покриває безліч гріхів» (1 Петр. 4, 8), так ворожнеча збирає і небувалі гріхи, і в ній знаходять віру всі наклепники — всі, хто радіє чужому горю і розголошує чужі вади.

Знаючи про це, попередь і втримай брата, поки він зовсім не віддалився. І хоч би для цього необхідно було в той день оббігти все місто, хоч би вийти за міські мури, хоч би пройти далеку дорогу, — залиши все, що в тебе в руках, і потурбуйся тільки про це — як примиритися з братом. Якщо ця справа навіть важка, подумай, що ти все це робиш задля Бога, й отримаєш достатнє підбадьорення, і душу ліниву, таку, що не спішить, червоніє і соромиться, розбуди, постійно наспівуючи їй такі речі:

— Чому баришся? Чому відкладаєш і затримуєшся? Йдеться в нас не про гроші і не про будь-що інше тимчасове, а про спасіння. Бог повелів робити це — і всі мають підкоритися Його заповідям. Ця справа — це деяка духовна купівля, тому не будемо байдужими, не будемо недбалими. Нехай ворог знає, яке велике старання ми виявили задля Бога. І нехай він почне знову ображати нас, бити чи щось гірше робити — благодушно перенесемо все, бо через це не настільки зробимо добра йому, скільки самим собі — ця чеснота допоможе нам у той день більше за всі.

Багато і тяжко ми згрішили, порушили закон і прогнівили Владику нашого. Але Він через Своє людинолюбство показав нам цей спосіб примирення — не відкиньмо ж цього прекрасного скарбу. Хіба Він не мав влади повеліти нам тільки примиритися, не пропонуючи за те ніякої нагороди? Адже ніхто не може суперечити Його велінням і поправляти їх. Однак Він через Своє велике людинолюбство обіцяв нам нагороду — велику і неосяжну, якої ми найбільше прагнемо, — прощення наших гріхів, і цим полегшив для нас нашу слухняність.

6. Яке ж можемо отримати прощення, коли, маючи отримати таку велику нагороду, не підкоряємося Законодавцеві, а виявляємо зневагу? А що це справді зневага, видно з такого. Якби цар видав такий указ, щоб всі ворогуючі мирилися один з одним, інакше позбудуться голови, — чи не поспішили б усі миритися з ближніми? Думаю, що так. Яке ж будемо мати вибачення, коли не відплачуємо Господу навіть такою повагою, яку виявляємо до наших ближніх? Тому й наказано нам говорити: «Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим» (Мф. 6, 12). Що може бути більш легке, більш милосердне від цього веління? Він тебе поставив суддею у прощенні твоїх гріхів: мало ти простиш — мало і тобі буде прощено, багато простиш — багато і тобі буде прощено, простиш від щирого серця — так і тобі Бог простить, простивши ворогові, зробиш його своїм другом — так Бог учинить і з тобою.

Отже, чим більше хтось згрішить проти нас, тим більше ми повинні поспішати примиритися з ним, оскільки він стає причиною прощення нам більшого числа гріхів. Хочеш знати, що не буде для нас ніякого прощення і ніхто не спасе нас, якщо ми злопам’ятні? Поясню свої слова на прикладі. Чим образив тебе ближній? Украв гроші, описав (майно), привласнив собі? Якщо цього недостатньо, додам інші, ще більші образи, які тільки тобі будуть підходити. Він задумав убити тебе, улаштував для тебе тисячі небезпек, заподіяв тобі всяке зло і взагалі не опустив нічого, що тільки властиве для людської злоби? І щоб не говорити про все порізно, припустимо, що він завдав тобі такої образи, якої ніхто ніколи нікому не завдавав. І в цьому випадку для тебе не буде прощення, якщо будеш злопам’ятний. Як це? Зараз скажу. Якби твій слуга був винен тобі сто золотих, а хто-небудь інший винен був йому кілька срібних монет. Цей боржник твого слуги прийшов би і став би тебе просити і благати про прощення, і ти, покликавши свого слугу, наказав би йому простити борг цій людині, сказавши:

— Цей борг я приймаю замість твого боргу мені.

А цей безсоромний і злий слуга став би знову душити свого боржника. Чи зміг би будь-хто вирвати його з твоїх рук? Чи не завдав би ти йому, будучи ображений ним до краю, тисячу ударів? І справедливо! Це ж і Бог зробить. Того дня Він скаже тобі:

— Злий і негідний рабе! Хіба ти зі свого простив йому? Тобі наказано було віддати з того, що ти був винен Мені: прости, сказано, і прощу тобі. Якби навіть цього Я і не сказав, то й тоді треба було б простити через слухняність перед господарем. Але ось, Я не наказував, як господар, а просив милості, як у друга, і то з Моєї власності, і обіцяв дати ще більше, однак ти не зробився кращим.

Люди в таких випадках роблять так: відпускають своїм слугам стільки, скільки їм винні інші. Наприклад, слуга винен сто золотих, а слузі хтось винен десять золотих. Якщо слуга простить цьому борг, то господар прощає йому не сто, а тільки десять, а все інше стягує. Бог же не так. Якщо ти простив своєму ближньому дещо, то Він простить тобі все. З чого це видно? Із самої молитви. «Якщо ви прощаєте, — говорить, — людям провини їхні, то простить і вам Отець ваш Небесний» (Мф. 6, 14). Але яка різниця між сотнею динарів і десятьма тисячами талантів, така ж і між тими й цими боргами. Якої ж кари ти будеш заслуговувати, коли, маючи за сто динарів отримати десять тисяч талантів, не прощаєш навіть цих декілька монет і цю молитву повертаєш проти самого себе? Адже, коли говориш: «Прости нам, як і ми прощаємо», і в той же час сам не простиш, то молиш Бога не про що інше, як про те, щоб Він позбавив тебе всякої милості і прощення.

— Але я не смію, — говориш ти, — сказати: прости мені, як я прощаю, а тільки (говорю): прости мені.

До чого ж це? Хоч ти і не скажеш, але Бог так робить, — як ти простиш, так і Він простить. І це Він показав у наступних словах: «А коли не будете прощати людям провин їхніх, то й Отець ваш не простить вам провин ваших» (Мф. 6, 15). Не думай, що отримаєш благоговіння, вимовляючи неповне прохання. Не читай молитву наполовину, а як звелів (Бог), так і молися, щоби бодай необхідність щодня вимовляти ці слова лякала і спонукала тебе прощати ближньому. Не говори мені:

— Я багато переконував, просив і благав, але (ворог) не примирився.

Не відходь, поки не примиришся. Господь не сказав: залиши дар твій і піди, попроси брата твого, але — «піди примирися». Отже, скільки б тобі не довелося просити, не відступай, поки не переконаєш. Бог щодня просить нас, і ми не слухаємо, однак Він не перестає просити, а ти не хочеш попросити подібного до тебе раба? Як же зможеш спастися? Але ти багато разів просив, і стільки ж разів був відкинутий? За те більшу отримаєш нагороду — тим більшою буде твоя нагорода. Чим більше труднощів у справі, яка робиться, чим більших трудів вартує примирення, тим більшим буде для нього осуд, а для тебе — сяючі вінці за терпіння. Будемо не тільки хвалити це, але й сповнимо ділами. І не відступимо, поки не відновимо колишньої дружби (з ворогами). Недостатньо того, щоб не засмучувати і не кривдити ворога, і не мати в серці зла на нього, а треба ще його змусити мати любов до нас.

7. Багато хто, чую, говорять:

— Я не ворогую і не печалюся, та й не маю нічого спільного з ним.

Але Бог не це повелів, щоб ти не мав нічого спільного з ним, але щоб між вами було багато чого спільного. Тому-то він і брат твій, тому-то (Господь) не сказав: прости брату твоєму, що маєш на нього, але що? «Піди найперше примирися» (Мф. 5, 24) з ним, якщо він має щось проти тебе, і не відставай, поки не приведеш до єднання. Скажи мені, щоб придбати доброго слугу, ти і золото витрачаєш, і перемовляєш з багатьма купцями, часто відправляєшся і в далеку дорогу, а щоб ворога зробити другом, задля цього нічого не робиш і навіть не поворухнешся? Як же зможеш ублагати Бога, так зневажаючи Його закони? Придбання слуги принесе для нас невелику користь, а прихилити ворога до дружби, — і Бога зробить до нас милостивим і прихильним, і легко звільнить нас від гріхів, і принесе нам похвалу від людей і неабияку безпеку в житті. Бо нема нічого більш небезпечного, як мати бодай одного ворога. Коли він усім говорить про нас безліч негідних речей, то і наша честь страждає, і серце наше неспокійне, і совість обурюється, і ми терпимо безупинну бурю роздумів.

Знаючи це, врятуймо себе від покарання і мук, звеличмо майбутнє свято виконанням усього сказаного, і чого ми заради нього бажаємо від царя, тим даймо скористатися й іншим. Багато хто, чую, говорять, що цар, звичайно, з поваги до святої Пасхи помилує місто і простить усі гріхи. Хіба не дивно, що коли нам потрібно отримати прощення від інших, ми посилаємося на свято і на його важливість, а коли нам велять примирятися з іншими, ми його не поважаємо і маємо за ніщо? Справді, ніхто так не принижує це священне торжество, як той, хто зустрічає його зі злопам’ятством. Але, коли сказати поправді, то така людина не може і святкувати це свято, хоч би пробув без їжі десять днів підряд, бо не може бути ані посту, ні свята там, де ворожнеча і ненависть. Ти не насмілюєшся невмитими руками доторкнутися до священної Жертви, хоч би для того була неабияка потреба, то не приступай і з невмитою душею — це більш злочинно і несе за собою більшу кару. Ніщо так не наповнює душу нечистотою, як гнів, який постійно в ній перебуває. Де злість і гнів, туди не прилітає Дух лагідності. А людина, позбавлена Святого Духа, яку може мати надію на спасіння? Як піде прямим шляхом?

Отже, улюблений, бажанням мстити ворогові не наражай себе на загибель і не позбавляй себе Божого заступництва. Якби ця справа і була важкою, то тягаря кари за невиконання було б достатньо, щоб розбудити навіть найбільш сонливу і байдужу людину і змусили її звершити будь-які труди. Однак слово показало, що ця справа досить легка, аби тільки ми захотіли. Тому не будемо байдужими щодо свого життя, а постараємося зробити все, щоби приступити до священної Трапези, не маючи ворогів. Жодна, жодна із Божих заповідей не буде важкою, якщо ми будемо уважними, — це видно на прикладі тих, котрі вже виправилися. Скільки було таких, що захоплювалися звичкою до клятв і вважали її невиправною? Однак, з милості Божої, коли доклали трохи старання, тоді більшу частину цієї вади змили з себе. Тому прошу відкинути й інше і стати вчителями для інших. А тим, котрі ще не виправилися, але вказують нам на довгий час, упродовж якого вони раніше клялися, і говорять, що за короткий час неможливо вирвати те, що вкоренилося за багато років, скажу ось що: де необхідно виконати будь-яке Боже веління, там потрібний не час, не безліч днів, не тривалість років, а тільки страх (Божий) і душа, наповнена побожністю. Тоді ми, безсумнівно, встигнемо і за короткий час!

8. Щоб ви не подумали, начебто я говорю це просто так, візьміть людину, яку вважаєте пристрасною до клятв, яка більше вимовляє клятв, ніж слів, віддайте її мені тільки на десять днів, і якщо я впродовж цих декількох днів цілковито не позбавлю її цієї звички, присудіть мене до крайньої кари. А що в цих словах немає хвастощів, це побачите на прикладі колишніх подій.

Хто був більш нерозумний і безрозсудний за ниневитян? Однак ці чужоземці і нерозумні, які ніколи не слухали жодного мудрого, ніколи не отримували таких заповідей (християнських), почувши слова пророка: «Ще сорок днів, і Ниневія буде зруйнована» (Іон. 3, 4), за три дні повністю відкинули злі звички: розпусний став цнотливим, зухвалий — лагідним, грабіжник і злодій — порядним і милостивим, безтурботний — працьовитим. Не одну, не дві, не три і не чотири пристрасті вони вилікували, а виправили всі свої пороки. Звідки ж, скажеш, це видно? Зі слів пророка: той, який осудив їх і сказав: «Злодіяння його дійшли до» неба (Іон. 1, 2), він же засвідчив про них і протилежне, сказавши: «І побачив Бог діла їхні, що вони навернулися від злого путі свого» (Іон. 3, 10). Не сказав: від блуду чи перелюбу, чи злодійства, а «від злого путі свого». Як же вони навернулися? Так, як знає Бог, а не так, як судить людина.

І нам не соромно, ми не червоніємо, що чужоземці тільки за три дні відкинули всі пороки, а ми впродовж стількох днів, будучи ознайомленими і навченими, не можемо здолати бодай однієї злої звички? Вони вже дійшли були до крайнього безчестя (бо коли чуєш, що «злодіяння його дійшли до Мене», то в цьому вбачай надмірність їхнього безчестя). Але, не дивлячись на це, зуміли за три дні цілковито навернутися до чеснот. Де страх Божий, там не потрібно багато днів і тривалого часу. Так само — де безстрашність, там немає користі від (безлічі) днів. Хто заржавілі посудини буде мити тільки водою, той хоч і багато витратить часу, однак не виведе всієї цієї нечистоти, а хто кине їх у горно, той за короткий термін зробить їх чистішими від нових. Так і душа, котра покрита іржею гріха, не отримає ніякої користі, якщо буде очищати себе і щодня каятися просто й абияк. Але коли кине себе в горно страху Божого, тоді за короткий час змиє з себе всю нечистоту.

Отже, не будемо відкладати до завтра, тому що не знаємо, що «народить той день» (Притч. 27, 1). Не будемо говорити: здолаємо цю звичку потрохи, бо цьому «потрохи» ніколи не буде кінця. Замість цього будемо говорити ось що: не відійдемо, поки сьогодні ж не виправимося від клятв, хоч би на нас налягали тисячі справ, хоч би довелося вмерти, хоч би — зазнати покарання, хоч би — втратити все. Своєю байдужістю не дамо дияволу влади і приводу до зволікання. Коли Бог побачить, що в тобі запалилася душа і пробудилася ревність, тоді Сам допоможе тобі виправитися. Так, прошу і благаю, постараймося, щоб ми не почули, що «ниневитяни постануть на суд з родом цим і осудять його» (Лк. 11, 32). Бо вони, почувши (умовляння) тільки раз, виправилися, а ми не навернулися, слухаючи багато разів. Вони виявили всякі чесноти, а ми — жодної. Вони, почувши про руйнування міста, злякалися, а ми, слухаючи навіть про геєну, не лякаємося. Вони — не маючи пророцтв, а ми — користуючись безупинним повчанням і великою благодаттю.

Говорю це тепер, засуджуючи вас не за ваші власні гріхи, а за чужі. Ви, як мені відомо і як я раніше говорив, виконали вже цей закон про клятви. Але цього недостатньо для нашого спасіння, якщо ми при цьому не навчимо і не виправимо й інших. Бо і той, котрий приніс талант, хоч повернув вручені гроші в цілості, однак отримав кару, бо не примножив те, що йому було дано (Мф. 25, 30). Отже, не будемо дивитися тільки на те, чи ми самі звільнилися від гріха, — не зупинимось, поки не звільнимо й інших. І кожний, чи маєш слуг, чи учнів, зібравши біля себе з десяток друзів, приведи їх до Бога. Але в тебе немає ні учнів, ані слуг? То є друзі — виправ їх. І не говори мені:

— Від частого вживання клятв ми відійшли, хіба що зрідка звертаємося до них.

Відкинь і це — «зрідка». Якщо загубиш один золотий, чи не обійдеш усіх з розпитуваннями і пошуками, тільки б знайти його? Так учини і з клятвами. Якщо побачиш, що вирвалася в тебе одна клятва, плач, ридай, начебто все майно твоє пропало. Знову говорю те, що й раніше: закрийся вдома, займися і потрудися з дружиною, з дітьми і домашніми. Насамперед скажи сам собі: не візьмуся ні за особисті, ані за суспільні справи, поки не виправлю свою душу. Якщо ви навчите своїх дітей, а вони навчать дітей своїх, і так виконання заповіді дійде до кінця віку і до пришестя Христового, тоді всю нагороду за це отримає той, хто посадив корінь. Якщо син твій навчиться говорити: «Повір», — то не піде вже в театр, не ввійде до корчми, не займеться грою в кості. Це слово, лежачи в устах подібно до вузди, змусить його навіть мимоволі червоніти і соромитися. Якщо ж він інколи і покажеться там, то воно заставить його негайно вибігти звідти. Але такі-то сміються (над тобою)? Поплач над їхнім розбещенням. Багато хто сміялися і над Ноєм, коли він будував ковчег, а коли прийшов потоп, тоді він посміявся над ними, хоч вірніше, праведник не посміявся над ними, а плакав і тужив. Отже, коли побачиш що сміються, то подумай, що ті, котрі тепер сміються, колись будуть дуже гірко плакати і скреготати зубами. І згадають про цей сміх того дня, коли будуть ридати і скреготати. Тоді і ти згадаєш про цей сміх. Скільки сміявся багач над Лазарем? А потім, побачивши його на лоні Авраама, оплакував уже самого себе.

9. Роздумуючи над цим, заставляй усіх сповняти цю заповідь невідкладно. І не говори мені, що (будеш робити це) потрохи, не відкладай до завтра — цьому завтра ніколи нема кінця. Уже минуло сорок днів, коли ж пройде свята Пасха, тоді вже нікому не прощу і використаю не умовляння, а заборону і відлучення, яким не можна зневажати. Посилання на звичку — не сильне виправдання! Чому злодій не посилається на звичку і не звільняється від покарання? Так само й убивця, і перелюбник?

Отже, наперед говорю і повідомляю всім, що коли я, зустрівшись з вами наодинці і вивідавши (а це неодмінно зроблю), побачу, що деякі не виправилися в цьому, — таких покараю, накажу не допускати до святих Таїн. Не для того, щоб вони залишалися без них, а щоб виправилися і потім приступили, і з чистою совістю спожили священної Трапези. Адже саме це й означає бути причасником, щоби нам за молитвами предстоятелів і всіх святих, виправивши ці та всі інші недоліки, отримати Царство Небесне через благодать і людинолюбство Господа нашого Ісуса Христа, з Яким Отцеві і Святому Духові слава, честь і поклоніння нині і повсякчас, і повіки-віків. Амінь.

Опубліковано: 08.07.2016.