Порівняння влади, багатства і царської величності з істинним і християнським подвижництвом чернечого життя
У слові чи роздумах під таким заголовком, що відображає його зміст, більш докладно викладено думки, що були висловлені в одному із попередніх слів (Слово друге. До невіруючого батька, розділи 6 і 7), у яких викриваються вподобання суспільства, сучасного Золотоустому Святителю.
Дивлячись, як багато хто з людей більше люблять і поважають уявні блага, ніж суттєво корисні і по-справжньому добрі, я вважаю за необхідне коротко сказати тепер про тих й інших і протиставити одне одному — блага, якими багато хто нехтує, і блага надзвичайно жадані, щоб, побачивши відмінність між тими й іншими, ми цінували одні, як спасенні і гідні прихильності, а другими навчилися нехтувати, як такими, що нічого не вартують.
Так, люди люблять багатство, владу, першість і славу, багато хто прославляє володарів народів, що їздять на блискучих колісницях і супроводжується лементом глашатаїв та великою юрбою зброєносців, і зневажають життя смиренних, котрі обрали чернече життя. Ті, коли появляються, звертають на себе погляди народу, а ці, коли появляються, не звертають на себе жодних поглядів або далеко не всіх. І останнім ніхто не побажав би уподібнитися, а тим — усі. Водночас здобути владу й отримати панування над народом важко, а для багатьох неможливо, і ті, що прагнуть цієї влади, мусять мати багато грошей. А обрати чернече життя і проводити життя в служінні Богові для всіх однаково легко і зручно. Крім того, володіння владою припиняється з цим життям, чи краще сказати, покидає пристрасних до неї ще за життя, а деяких навіть наражало на неабияку небезпеку чи ганьбу. А чернече життя і тепер збагачує праведників багатьма благами, і після завершення життя приводить світлими і радісними перед судилище Бога й Отця, тоді як більшість із тих, що мали владу, з’являться, щоб за свої дії в житті одержати тяжкі кари.
Тому, порівнявши одні блага з іншими — подвижництва та уявно корисні блага панування і слави в цьому житті — вникнімо у відмінність між тими та іншими. Бо при порівнянні вони будуть більш яскравими або, якщо бажаєте, найвище із благ, тобто царювання, порівнявши з подвижництвом, ретельно дослідивши, над ким панує цар і над ким подвижник, подивимося на плоди того й іншого надбання.
Так, цар панує над містами й областями і багатьма народами, через свої укази управляє і воєначальниками, і начальниками міст, і військом, і народами, і сенатами. А той, хто віддав себе Богові й обрав чернече життя, панує над гнівом, і заздрістю, і сріблолюбством, і похіттю, й іншими пороками, постійно пильнуючи і піклуючись про те, щоб не дати душі потрапити під владу мерзенних пристрастей і не віддати розум у рабство цієї тяжкої тиранії, а понад усе постійно берегти розум, поставивши над пристрастями страх Божий. Така влада і панування належить цареві, а така ченцю. Тому справедливіше було б назвати царем останнього, а не того, хто сяє багряницею та короною і сидить на золотому престолі.
2. Так, воістину царем є той, хто перемагає гнів, і заздрість, і похіть, усе підкоряє законам Божим, береже розум свій вільним і не дозволяє пристрасті ради задоволень взяти гору над душею. Такого мужа я бажав би бачити начальником над народами, і землею, і морем, і містами, й областями, і військами. Бо той, хто підкорив розумові душевні пристрасті, той легко, згідно із божественними законами, управляв би і людьми, і, ставлячись до міст зі всією смиренністю, був би для підлеглих замість батька. А хто явно начальствує над людьми, але підвладний гніву, і честолюбству, і задоволенням, той, по-перше, може бути смішним для підлеглих, бо хоч носить золоту корону, прикрашену дорогими каменями, однак сам не увінчаний смиренням, і хоч все тіло його сяє багряницею, однак душа залишається неприкрашеною. Далі, він не буде знати, як розпорядитися владою, оскільки, будучи нездатним керувати самим собою, як зможе підкоряти законам інших?
Якщо хочеш бачити і війну того й іншого, то побачиш одного, що бореться з демонами і вистоює, перемагає й увінчується Христом, бо він виходить на війну з Божою допомогою, захищаючись небесною зброєю, завдяки чому обов’язково отримує перемогу. А царя — воюючим із варварами. І наскільки демони страшніші за людей, настільки той, хто перемагає їх, славніший за того, хто перемагає останніх. Якщо ж хочеш знати і причину тієї й іншої війни, то й у цьому побачиш велику нерівність. Той бореться з демонами заради благочестя і служіння Богові або, щоб звільнити від омани міста і села, а цей бореться з варварами, щоб захопити території, землі, маєтки, або ж тягне його в бій користолюбство і несправедливе владолюбство. При чому, чимало царів, бажаючи більшого, втрачали й те, що мали.
Так влада і війни показують, якими відмінними між собою є цар і той, хто присвятив життя на служіння Богові. А ще краще можна побачити це, коли звернути увагу на життя та щоденні заняття того й іншого. Виявиться, що один по-справжньому спілкується з пророками, прикрашає душу мудрістю Павла і постійно переходить від Мойсея до Ісаї, від нього — до Іоана, а від того — ще до іншого. А цар постійно з воєначальниками, управителями міст і зброєносцями. А хто з якими людьми постійно спілкується, до них і уподібнюється вдачею. Тому чернець своєю вдачею уподібнюється до вдачі апостолів і пророків, а цар — до вдач воєначальників, зброєносців і щитоносців, людей, що віддаються винові, насолоджуються задоволеннями і більшу частину дня проводять у бенкеті, а через сп’яніння не знають нічого важливого й доброго. Саме тому чернече життя варто прославляти більше, ніж життя у пануванні і царюванні зі скіпетрами.
3. Якщо ми захочемо поглянути і на нічний час, то побачимо ченця, що відзначається службою Богові і молитвами, співає набагато раніш за птахів, живе з ангелами, розмовляє з Богом, насолоджується небесними благами, а того, що має владу над багатьма народами, областями та військами, що володіє неосяжними землями і морями — розпростертим на ложі і міцно сплячим. Бо чернець споживає такі страви, які не наводять на нього глибокий сон, а останнього присипляють розкіш і напої та втримують на ложі до дня.
У ченця помірні й одяг, і трапеза, і співучасниками під час трапези бувають ті, що несуть подвиг у тій же чесноті. А цареві необхідно прикрашатися каменями і золотом, має бути прекрасна трапеза, і співучасниками за нею мають бути, якщо він нерозумний, гідні його власної порочності, а якщо має розум і смирення, тоді можуть бути чесні і справедливі, однак у чесноті більшість уступає першим.
Так, хоч би цар був смиренним, він не зможе бодай трохи наблизитися до доблесті ченця. Він буває тягарем для підданих і під час походів, і коли живе в місті, і насолоджується миром, і бере участь у війнах, і вимагає податків, і збирає війська, і приводить полонених, і отримує перемоги, і зазнає поразки. Бо, зазнавши поразки, він власні нещастя покладає на підлеглих, а отримуючи перемогу, стає нестерпним, прикрашаючись трофеями, і величаючись, і надаючи воїнам дозвіл грабувати, розкрадати, кривдити подорожніх, тримати міста в облозі, розоряти дома бідняків, від тих, що приходять до нього, вимагати щодня того, чого не дозволяє будь-який закон, прикриваючись якимсь стародавнім, беззаконним і несправедливим звичаєм. При цьому багатому цар не завдає такими тяготами жодних прикрощів, а, ніби соромлячись багатих, заподіює зло убогим.
Чернець же не такий, але при першій же зустрічі приносить певну благодать багатим і вбогим — однаково як тим, так й іншим. Одягаючись упродовж року в один одяг і для питва вживаючи воду охочіше, ніж інші — вишукані вина, не випрошуючи для себе в багатих жодної милості, ані малої, ані великої, зате для убогих — багато милостей і постійних, щоби була користь для тих та інших — для тих, що дають, і для тих, що мають отримати. Таким чином він є загальним лікарем, однаково і для багатих, і для бідних: перших звільняє від гріхів добрими повчаннями, а останніх рятує від убогості.
Цар, коли навіть велить полегшити податки, приносить більше користі багатим, ніж убогим, а коли робить навпаки, більше шкодить тим, що мають мало. Бо багатому тягар податків не надто зашкодить, а дома убогих руйнує, наче потік, наповняючи селища голосінням, і збирачі податків не жаліють ні старості, ні вдовиць, ні сиріт, а постійно чинять безчинства, наче загальні вороги країни, вимагаючи від хліборобів того, чого навіть земля не виростила.
4. Тепер погляньмо й на те, що чернець і що цар дають підданим. Цей — золото, а той — благодать Духа. Цей, якщо він добрий, рятує від убогості, а той молитвами звільняє душі, опановані демонами. І якщо комусь трапиться потрапити в таке нещастя, то він проходить мимо царя, наче бездушного предмета, і поспішає до оселі ченців — ніби втікаючи від вовка, прибігає до звіролова, що має в руках меч. Бо чим для звіролова є меч, тим для ченця є молитва.
Воістину, не настільки страшним для вовків є меч, як для демонів — молитви праведників. Тому в прикрощах не тільки ми прибігаємо до святих ченців, але і самі царі за небезпечних обставин прибігають до них, як убогі під час голоду до осель багачів. Ахав, цар юдейський під час голоду і нестачі хліба хіба не покладав надію на спасіння через молитви Іллі (3 Цар. 17)? Єзекія, який мав таку ж владу і державу, коли захворів і, бачачи наближення смерті, очікував кінця, хіба не звернувся до пророка, як сильнішого від смерті і подателя життя (4 Цар. 20)? Також, коли виникла війна і Палестина опинилася перед небезпекою бути повністю розореною, то юдейські царі, розпустивши військо, і піших воїнів, і стрільців, і вершників, і воєначальників, і полководців, звернулися до молитви Єлисея, бо розуміли, що служитель Божий замінить їм численні тисячі воїнів (4 Цар. 3). Так само і цар Єзекія, коли виникла перська війна, і місто у надзвичайній небезпеці хиталося аж до самої основи, і ті, що були на стіні, з переляку тремтіли, ніби в очікуванні грому або надзвичайного землетрусу — він на противагу багатьом тисячам персів виставив молитву Ісаї і не обманувся в надії (4 Цар. 19). Бо, як тільки пророк підніс руки до неба, Бог небесними стрілами припинив перську війну, повчаючи царів вважати Його служителів особливими спасителями землі, щоб вони, приймаючи від праведників настанови у всяких добрих і людинолюбних справах, навчилися поважати ці поради і наслідувати добрі повчання.
І не тільки в цьому можна бачити відмінність між тим та іншим, але й коли трапиться тому чи іншому впасти, одному втратити чесноту, а іншому — царство, то перший легко може отямитися і незабаром, очистивши гріхи молитвою і сльозами, скорботою і піклуванням про убогих, знову досягти колишньої висоти. А повержений цар, опинившись у небезпеці, мусить мати чимало союзників, багато воїнів і вершників, коней та грошей. Останній надію на спасіння цілковито покладає на інших, а перший отримує спасіння тут же через бажання, старанність і переміну вдачі. Бо «Царство Небесне, — сказано в Писанні, — є всередині вас» (Лк. 17, 21).
Навіть смерть для царя страшна, а в подвижника — не викликає печалі. Бо той, хто нехтує багатством, задоволенням і розкішшю, заради чого багато хто живе, при необхідності легко сприймає і переселення звідси. Якщо би трапилося, що убивають того й іншого, то один сприйме небезпеку, як благочестя — через смерть отримує безсмертне і небесне життя. А цар зустріне в убивці тирана і шукача влади, представляючи після вбивства жалюгідне і жахливе видовище. А бачити ченця, якого убивають за благочестя, — приємне і спасенне видовище. Водночас один буде мати багато сподвижників його доблесті, наслідувачів й учнів, які моляться, щоб бути подібними до нього, а інший витрачає у молитвах багато слів, благаючи Бога, щоб не появився жодний, хто б зазіхав на царство. Та першого навіть убивати ніхто не наважиться, вважаючи вбити такого безчестям проти Бога, а проти останнього повстає чимало убивць, любителів тиранії. Тому цей охороняється воїнами, а той, не боячись нікого, охороняє міста молитвою. Цар постійно живе зі страхом і в очікуванні вбивства, оскільки має при собі небезпечні прибутки, а чернець — безпечне спасіння.
Отже, здається, мною достатньо сказано про справи цього життя. Якщо ж ми захочемо розглянути і майбутнє поприще, то побачимо одного в сяйві і славі, що підноситься на хмарах на зустріч Господу в повітрі, як вождя і наставника спасенного життя і всякої чесноти. А цар, якщо виявиться, що він використовував владу праведно і людинолюбно (але це дуже рідко), сподобиться меншого спасіння і прославляння, бо вони не рівні — не рівні добрий цар і чернець, який живе високим служінням Богові. Але коли він виявиться грішним і поганим, таким, що наповнив землю незлічимим злом, то хто зможе зобразити прикрощі, що його охоплять; у полум’ї вогню, в катуванні, в муках, у таких стражданнях, які неможливо виразити словом і витерпіти наділі?
Усе це уявляючи і пам’ятаючи, ми не повинні захоплюватися багатими. Бо і їхній владика, як виявляється, ніскільки не може наблизитися до чеснот ченця. Отже, коли ти побачиш багатого у красивому одязі, прикрашеного золотом, що їде на колісниці, виступає в пишних виходах, не прославляй цю людину. Бо багатство тимчасове і тільки видається прекрасним, однак зотліває разом з цим життям. А коли бачиш ченця, що йде самотнім, смиренним і лагідним, спокійним і тихим, наслідуй цього мужа, стань наслідувачем його любові до мудрості, молися, щоб стати подібним до праведника. Бо говорить Писання: «Просіть, і дасться вам» (Мф. 7, 7). Це воістину прекрасно, і спасенно, і благонадійно через людинолюбство і провидіння Христа, Якому слава і держава вовіки віків. Амінь.
