«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаСвятоотцівські твориАпостольські постанови

Книга п’ята. Про мучеників

1. Якщо якийсь християнин за ім’я Христове і за любов до Бога, і віру в Нього засуджений буде нечестивими на позорище або на поживу звірам, або на рудні, то не зневажайте його, але від праці і від поту вашого пошліть йому, чим харчуватися йому і що дати воїнам в нагороду, щоб дали йому полегшення і попіклувались про нього, щоб, скільки залежить від вас, не бідував блаженний брат ваш. Бо хто засуджується за ім’я Господа Бога, той — святий мученик, брат Господа, син Вишнього, оселя Духа Святого, через Якого і кожнен з віруючих отримав світло славного святого благовіствування (2 Кор. 4: 4), тому що сподобився нетлінного вінця (1 Кор. 9: 25) і свідчення страждань Його і спілкування в крові Його, щоб бути подібним до смерті Христової в усиновлення (Флп. 3: 10; Еф. 1: 5). Тому, всі віруючі, служіть святим через єпископа свого від статків ваших і від праці вашої; а хто не має чим послужити, той нехай постить, і що залишиться від того дня, то нехай визначить святим. Хто ж живе в достатку, той ще більш нехай служить їм у відповідності з своєю силою. А якщо він такий, що, віддавши все своє надбання, звільнить їх з темниці, то буде блаженним і другому Христовим. Бо якщо довершений той, хто, пізнавши божественне, роздає статки бідним, то набагато досконаліший той, хто роздає їх за мучеників. Такий, будучи достойним Бога, виконає волю Його, забезпечуючи необхідним тих, які визнали Його перед народами і царями, і синами Ізраїлевими, і про які відкрив Господь, кажучи: «Хто визнає Мене перед людьми, того визнаю і Я перед Отцем Моїм» (Мф. 10: 32). І якщо вони такі, що і Христос свідчить за них перед Отцем, то ви не повинні соромитися приходити до них в темниці. Якщо ви вчините так, то це зарахується вам у мучеництво, тому що ті стали мучениками на ділі, а ви — інакше: готовністю до мучеництва, як спільники їхньому подвигу. Бо в одному місці Господь говорить таким ось що: «Прийдіть благословенні Отця Мого, успадкуйте царство, уготоване вам від сотворення світу. Бо голодував Я, і ви дали Мені їсти; спраглим був, і ви напоїли Мене; був подорожнім, і ви прийняли Мене; був нагим, і ви одягнули Мене; був недужим, і ви відвідали Мене; у в’язниці був, і ви прийшли до Мене. Тоді праведники скажуть Йому у відповідь: Господи! коли ми бачили Тебе голодним, і нагодували? або спраглим, і напоїли? Коли ми бачили Тебе нагим, і зодягли? або недужим, і послужили? Коли ми бачили Тебе подорожнім, і прийняли? або у в’язниці, і пришли до Тебе? І скаже Він їм у відповідь: оскільки ви зробили це одному з цих братів Моїх менших, то зробили Мені. І підуть ці в життя вічне. Тоді скаже і тим, які ліворуч: ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, уготований дияволу і ангелам його. Бо Я був голодний, і ви не дали Мені їсти; був спраглий, і ви не напоїли Мене; був подорожнім, і не прийняли Мене; був нагим, і не зодягли Мене; був недужий і в темниці, і не відвідали Мене. Тоді і вони скажуть Йому у відповідь: Господи! коли ми бачили Тебе голодним або спраглим, або подорожнім, або нагим, або недужим, або у в’язниці, і не послужили Тобі? Тоді скаже їм у відповідь: істинно кажу вам: оскільки ви не зробили цього одному з цих менших, то не зробили і Мені. І підуть ці на вічні муки» (Мф. 25: 34-46).

2. Якщо ж хто, називаючи себе братом, будучи спокушеним лукавим, зробить зло і після викриття засудиться на смерть як перелюбник або людиновбивця, то віддаляйтеся від нього, щоб бути безпечними і щоб хто з вас не був запідозрений як співучасник злодійства, і не породив хули, ніби всі християни розважаються беззаконними ділами. Тому далеко віддаляйтеся від них. А тим, які, за Христа потерпівши наругу, ув’язнюються в темницю або віддаються смерті, або узам, або витанню, допомагайте зі всяким старанням, звільняючи члени свої з рук нечестивих. Якщо ж хто, заступаючись за них, буде схоплений з ними і підданий безчестю, той блаженний, тому що став спільником мученика і наслідувачем страждань Христових. Ми, неодноразово прийнявши побиття від Каяфи і Олександра, і Анни, пішли, радіючи, що удостоїлися потерпіти це за Спасителя нашого (Діян. 4: 6; 5: 40, 41). І ви, терплячи це, радійте; тому що блаженні будете в той день.

3. І гнаних за віру, і тих, що, за заповіддю Господньою, тікають з міста в місто (Мф. 10: 23), приймайте, покровительствуйте їм і всіляко слугуйте їм, як мученикам, радіючи, що стали спільниками їхнього гоніння, і знаючи, що вони ублажені Господом. Бо Він говорить: «Блаженні ви, коли ганьбитимуть вас і гнатимуть, і всіляко неправедно лихословитимуть за Мене. Радійте і веселіться, бо велика ваша нагорода на небесах: так гонили і пророків, що були раніше за вас» (Мф. 5: 11, 12); і знову: «Якщо Мене гнали, то гнатимуть і вас» (Ін. 15: 20); і ще: «Коли гнатимуть вас в одному місті, тікайте в інше» (Мф. 10: 23), тому що «в світі матимете скорботу» (Ін. 16: 33), «бо віддаватимуть вас у сонмища, і поведуть вас до правителів і царів за Мене, для свідчення перед ними, але той, хто витерпить до кінця, спасеться» (Мф. 10: 17, 18, 22), бо гнаний за віру і той, що засвідчив про Нього і перетерпів [страждання] — воістину є чоловік Божий.

4. А хто відрікся, що він Христів, щоб не мати ненависті у людей, і полюбив душу свою більше, ніж Господа, в руці Якого дихання його (Дан. 5: 23), той жалюгідний і нещасливий як проклятий і мерзенний, що побажав бути другом у людей і Божим ворогом, отримав частку вже не зі святими, але з проклятими, замість Царства тих, що благословляються, зажадав вогню вічного, уготованого дияволу і ангелам його, який вже не має ненависті у людей, але Богом відчужений і від лиця Його відкинутий. Про це прорік Господь, кажучи: «Хто відречеться від Мене перед людьми і посоромиться імені Мого, того відречуся і Я і посоромлюся перед Отцем Моїм Небесним» (Мф. 10: 33; Лк. 9: 26). І знову говорить Він ученикам Своїм, саме нам, так: «Хто любить батька або матір більше, ніж Мене, той недостойний Мене; і хто любить сина або дочку більше, ніж Мене, той недостойний Мене. І хто не бере хреста свого і не йде за Мною, той недостойний Мене. Хто зберіг душу свою, той втратить її; а хто втратив душу свою ради Мене, той збереже її» (Мф. 10: 37-39). «Яка користь людині, якщо вона придбає весь світ, а душі своїй зашкодить? Або який викуп дасть людина за душу свою?» (Мф. 16: 26). І ще: «Не бійтеся тих, що вбивають тіло, а душу не можуть убити; а бійтеся більш Того, Хто може і душу, і тіло погубити в геєні» (Мф. 10: 28).

5. Всякий, що вивчає якесь ремесло, бачачи, що вчитель його вдосконалюється в майстерності своїй через діяльність і досвідченість, і сам прагне зробити з того, що є у нього під руками, подібне; а якщо не в змозі зробити цього, то не досконалий ще в занятті своєму. Чому ж ми, що маємо вчителем Господа нашого Ісуса Христа, не наслідуємо вчення Його? Він, із послуху Отцю і з любові до нас, людей, відмовився від достатку, розкоші, слави, багатства, гордовитості, мстивості, від матері і братів, навіть від власного життя, і потерпів не тільки гоніння і бичування, ганьбу і осміяння, але і прицвяхування до древа, щоб спасти юдеїв та еллінів, що покаялися. Якщо ж Він для нас відмовився від спокою, не посоромився хреста, не вважав смерть безславною, то чому ми не наслідуємо Його стражданням і не відмовляємося від свого власного життя за Нього, коли Він дає нам терпіння? Він зробив все те ради нас, а ми робимо те для самих себе; бо не Він має в нас потребу, але ми потребуємо Його милості. Він вимагає від нас тільки щирої і добровільної віри, як говорить Писання: «Якщо ти праведний, що даси Йому або що з руки твоєї візьме? Чоловікові, подібному до тебе, благочестя твоє, і синові людському — правда твоя» (Іов. 35: 7, 8).

6. Відмовимося ж і від батьків, і від родичів, і від друзів, і від дружини, і від дітей, і від надбань, і від всіх взагалі благ життя, коли яке з них буде перешкодою до благочестя. Достовірно, ми повинні молитися, щоб не піддатися нам спокусі. Але якщо покличуть нас до мучеництва, то ми повинні сповідувати дорогоцінне Ім’я з твердістю; і якщо за Нього відішлють нас на страту, будемо радіти як ті, що поспішають до безсмертя. Коли нас гонять, не будемо дивуватися. Не будемо любити нинішнього віку, ні похвал від людей, ні слави і честі начальників, як деякі з юдеїв, дивуючись ділам Господа, не увірували в Нього, боячись первосвящеників та інших начальників, бо возлюбили більше славу людську, ніж славу Божу (Ін. 12: 43).

А коли визнаємо ми добре сповідання, то не тільки самих себе спасаємо, але і новопросвічених укріплюємо і оголошених утверджуємо. А якщо залишимо щось зі сповідання, відрікшись від благочестя через слабкість волі і зі страху тимчасового покарання, то не тільки самих себе позбавимо вічної слави, але і для інших станемо винуватцями погибелі, і зазнаємо подвійного покарання, як ті, що своїм зреченням дали привід думати, що істина, яку ми славили колись, є заблудження. Тому не будьмо необачливими і відважними на небезпеки, бо Господь говорить: «Моліться, щоб не впасти у спокусу: дух бадьорий, плоть же немічна» (Мф. 26: 41), і коли схоплять нас, не осоромимося сповідання через боязкість. Бо хто, відрікшись від надії своєї, яка є Ісус, Син Божий, звільнився від передчасної смерті, той, якщо зранку піддасться на одрі жорстокої хвороби утроби або шлунку, або голови, або якому-небудь невиліковному стражданню, гниттю, або антоновому вогню, або розслабленню, або водянці, або кольці, і відійде з життя раптовою смертю, чи не позбувся і тутешніх благ і чи не відпав від благ вічних, і чи не піддався, навпаки, вічному покаранню, відійшовши в тьму зовнішню, де плач і скрегіт зубів? А той, що сподобився мучеництва, нехай радіє радістю у Господі, що отримав такий вінець і пішов з життя через сповідання. Хоч би він був оглашенний, нехай відійде без печалі; бо страждання за Христа буде для нього славнішим хрещенням, тому що він співпомирає Господу на ділі, а інші [які охрещуються] — образно. Нехай радіє він, що наслідує Учителя. Так і заповідано: «Довершений нехай буде всякий, як учитель його» (Лк. 6: 40). А Учитель за нас отримав побиття, зазнав хуління і ганьби довготерпеливо, був обпльований, битий по щоках, битий по вухах, після наруги прицвяхований до хреста, напоєний оцтом і жовчю, і, завершивши все написане, сказав Богу і Отцю: «У руки Твої віддаю дух Мій» (Лк. 23: 46).

Тому і бажаючий бути Його учеником нехай наслідує Його подвиги, нехай наслідує Його терпіння, знаючи, що хоч би і у вогні палили його люди, він нічого не потерпить, як ті три отроки (Дан. 3: 23, 24), або якщо і постраждає, то отримає від Господа нагороду, віруючи в одного і єдиного істинного Бога і Отця через Ісуса Христа, Великого Первосвященика, Визволителя душ і Винагороджувача за подвиги, якому слава на віки. Амінь.

7. Бо Сам Вседержитель Бог підніме нас через Господа нашого Ісуса Христа за правдивою обітницею Своєю і воскресить нас зі всіма від віку спочилими, такими ж, які ми в нинішньому вигляді, що не мають ніякої зміни або тління, оскільки встанемо нетлінними. Хоч би ми в морі померли, хоч би в землі розсіялись, хоч би були розтерзані звірами або птахами, Він воскресить нас силою Своєю, тому що весь світ утримується в руці Божій. «Волосина, — говорить Він, — з голови вашої не пропаде» (Лк. 21: 18), чому і переконує, кажучи: «Терпінням вашим спасайте душі ваші» (Лк. 21: 19). А про воскресіння мертвих і нагороду мученикам говорить Гавриїл Даниїлу: «І багато з померлих встануть із земної персті, одні на вічне життя, а інші — на вічне безчестя і осоромлення. І засяють добродумні, як сонце і як твердь, і зірки» (Дан. 12: 2, 3). Отже, всесвятий Гавриїл прорік, що святі просвітяться, як світила небесні; бо священний ангел засвідчив це про тих, які зрозуміли істину. Але воскресіння обіцяне не тільки мученикам, але і всім людям, праведним і неправедним, благочестивим і нечестивим, щоб кожен отримав за достоїнством. «Бо приведе Бог, — говорить [Писання], — все творіння на суд за всяку провину, чи благу, чи лукаву» (Еккл. 12: 14). Саме цьому воскресінню не віруючи, юдеї говорили в древності: «Висохли кості наші, убиті ми» (Єз. 37: 11). Але Бог сказав їм у відповідь: «Ось Я відкрию гроби ваші, і возведу вас із них, і дам у вас дух Мій, і оживете, і пізнаєте, що Я — Господь: сказав і зроблю» (Єз. 37: 12, 13, 14). І через Ісаю говорить Він: «Воскреснуть мертві і встануть ті, що знаходяться в гробах, і зрадіють ті, що спочивають в землі; бо роса Твоя є зцілення для них» (Іс. 26: 19). Багато й іншого сказано [в Писанні] про воскресіння і про повсякчасне перебування праведних у славі, і про покарання, падіння, відкидання, осудження, безслав’я, вічний вогонь і невмирущого черв’яка нечестивих. А що Бог міг би, якби захотів, зробити, щоб всі люди не вмирали, це Він показав тим, що не попустив зазнати смерті Єноху (Євр. 11: 5) та Іллі (4 Цар. 2: 11). А що Він захотів воскресити померлих у всі часи, це зробив Він явним як через Себе, так і через інших, воскресивши через Іллю сина вдови (3 Цар. 17: 21), а через Єлисея сина соманитянки (4 Цар. 4: 33-35). А що смерть немає відплатою покарання, в цьому ми переконані тим, що їй піддалися і святі, навіть Сам Господь святих Ісус Христос, життя віруючих і воскресіння мертвих. Для того Він немов би тим, що живуть у великому місті заподіює після подвигів смерть на малий час, щоб, воскресивши, або відкинути, або увінчати кожного. Бо Хто створив тіло Адама із землі, Той воскресить тіло першої людини та інших людей і після руйнування, тому що це, розуміємо — жити вічно, властиво розумній природі людей. Отже, Хто призводить розлучення душі від тіла, Той творить і воскресіння; Хто сказав: «Узяв Господь пороху від землі і сотворив людину, і вдихнув у її лице дихання життя, і стала людина душею живою» (Бут. 2: 7), і Хто після непослуху додав: «Ти — земля і в землю повернешся» (Бут. 3: 19), Той і згодом обіцяв нам воскресіння. «Почують, — говорить Він, — всі, що знаходяться в гробах голос Сина Божого, і, почувши, оживуть» (Ін. 5: 28, 25). Понад це, ми віруємо, що воскресіння буде і тому, що Господь воскрес. Бо Він — Той самий, Хто воскресив і Лазаря чотириденного (Ін. 11: 43, 44), і дочку Яірову (Мк. 5: 38-42), і сина вдови (Лк. 7: 12-16), і, за велінням Отця, на третій день підняв Самого Себе, запоруку нашого воскресіння, бо «Я є, — говорить Він, — воскресіння і життя» (Ін. 11: 25). Хто вивів Іону на третій день з утроби кита живим і неушкодженим (Іон. 2: 11), також трьох отроків з печі вавилонської (Дан. 3: 95) і Даниїла з уст левів (Дан. 6: 22, 23), у Того хіба не вистачає сили на те, щоб підняти і нас.

Якщо ж елліни, що не вірують нашим Писанням, знущаються з цього, то нехай переконає їх хоча б їхня пророчиця Сивіла. Вона буквально говорить їм так:

«Тоді, як прахом все ляже в землі

І Бог, залишивши світ без світла в похмурій млі,

З праху підніме і кості чоловіка,

І смертних оживить для майбутнього віку,

Тоді настане правдивий Божий суд

Де по заслугах всі достойне знайдуть:

Нечестя, порок закриються землею,

Але святість і любов піднесуться над нею,

Коли Вічний Суддя зволить дати

Благочестивим дух і життя і благодати.

Тоді пізнає вірно всякий сам себе,

І побачить же тоді преясно всяк себе».

Отже, якщо і вона сповідує воскресіння і не відкидає нового буття, і відрізняє благочестивих від нечестивих, то марно вони не вірять нам. Втім, і вони допускають окреме воскресіння, тільки розповіді своїй не вірять. Вони говорять, що є деякий, єдиний у своєму роді, птах, що є достатнім доказом воскресіння. Він, говорять вони, не має пари і єдиний в світі. Називають його феніксом і розповідають, що кожні п’ятсот років він прилітає до Єгипту на місце, зване жертовником сонця, несучи з собою безліч кориці, касії і бальзамового дерева, і, ставши на схід, як говорять вони, молиться сонцю, добровільно спалюється і перетворюється на попіл, а з попелу народжується черв’як, який дією теплоти перетвориться в маленького фенікса і, ставши птахом, відлітає до Аравії, що по той бік єгипетської країни. Якщо ж, як і вони говорять, воскресіння показується через безсловесного птаха, то чому марно не визнають вони нашого сповідання, — що Той, Хто силою Своєю привів в буття неіснуюче, може і після руйнування пробудити те, що було? Внаслідок повного переконання в цьому і терпимо ми рани і гоніння, і смерті; бо марно стали б ми переносити це, коли б не були цілком переконані в тому, проповідниками чого оголошуємо себе.

Ми віримо Мойсею, який говорить: «На початку сотворив Бог небо і землю» (Бут. 1: 1), і знаємо, що Бог не мав потреби в речовині (матерії), але що Христос одним хотінням сотворив задумане, розуміємо — небо, землю, море, світло, ніч, день, світила, зірки, птахів, риб, чотириногих, комах, рослини, трави. Так само і воскресить Він всіх хотінням Своїм, не потребуючи сприяння, оскільки однакової сили діло і світ сотворити, і мертвих воскресити. Тільки тоді сотворив Він людину, якої не було, з різнорідної речовини, давши їй душу з нічого, а зараз відновить зруйновані тіла існуючим душам; бо воскресіння є воскресіння померлих, а не неіснуючих. Отже, Хто перші тіла сотворив з нічого і з них утворив різні тіла, Той і померлих воскресить, оживотворивши. І Хто утворює людину в утробі з малого сім’я і творить для неї душу з несущого, як Сам говорить в одному місці Єремїї: «Раніше, ніж Мені сотворити тебе в утробі, Я пізнав тебе» (Єр. 1: 5), і у іншому місці: «Я — Господь, що утвердив небо і заснував землю, і дух людини творить в ній» (Зах. 12: 1), Той і воскресить всіх людей, створених Ним, як і божественне Писання свідчить, що Бог сказав Єдинородному Христу: «Сотворімо людину за образом і за подобою Нашою; і сотворив Бог людину, за образом Божим сотворив її: чоловіка і жінку створив їх» (Бут. 1: 26, 27). І пребожественний і терпеливий Іов, про якого говорить Писання: «Написано знову встати йому з тими, кого Господь воскресить» (Іов. 42: 17), говорить Богу: «Чи не ти вилив мене, як молоко, і згущував мене подібно до сиру? Шкірою і плоттю Ти одягнув мене, кістками ж і жилами Ти зшив мене. Життя і милість Ти поклав у мене, відвідини Твої зберігають мій дух. Маючи це в собі, знаю, що все можеш, і немає нічого неможливого Тобі» (Іов. 10: 10-13). І боголюб’язний Давид говорить: «Руки Твої створили мене і упорядкували мене» (Пс. 118: 73); і знову: «Ти пізнав створіння наше» (Пс. 102: 14); і ще: «Ти створив мене і поклав на мені руку Твою. Здивувався розум Твій від мене: сильний, не можу до нього» (Пс. 138: 5, 6), і потім: «Невчинене мною бачили очі Твої, і в книзі Твоєю всі напишуться» (Пс. 138: 16). Але й Ісая говорить, молячись Йому: «Ми — глина, а Ти — Творець наш» (Іс. 64: 8). Отже, якщо людина є творіння Його, створене Христом, то, безумовно, і після смерті воскрешена буде Ним, щоб або увінчатися за добрі діла, або бути покараною за гріхи: бо якщо Він судить по правді, як Законодавець, то як нечестивих карає, так і віруючих і за Нього заколених (принесених в жертву) людей святих, благодіючи, спасає, одних роблячи сяючими як зірки, а інших роблячи світлими як світила, як сказав Даниїлу Гавриїл (Дан. 12: 3). Отже, всі ми, віруючі, ученики Христові, віримо обітницям Його; бо той, Хто обіцяв, не неправдивий, блаженний же пророк Давид говорить, що «Вірний Господь у всіх словах Своїх і преподобний у всіх ділах Своїх» (Пс. 144: 13). Достовірно, Хто приготував Собі тіло від Діви, Той є Творець і інших людей, і Хто Самого Себе воскресив з мертвих, Той воскресить і всіх спочилих. Хто від одного зерна виводить із землі безліч плодів, Хто зрубане дерево пророщує в молоду гілку, Хто висохлий жезл Ааронів привів у цвіт (Числ. 17: 8), Той і нас підніме у славі. Хто розслабленого поставив на ноги здоровим і зцілив того, що мав усохлу руку, і сліпому від народження землі і плювання дав член, якого не вистачало, Той і нас підніме. Хто п’ятьма хлібами і двома рибами наситив п’ять тисяч чоловіків, так що залишилося дванадцять кошиків, і воду перетворив на вино, і вийнятий з рота риби статир послав за мене, Петра, як податок збирачам, Той і мертвих підніме. Все це свідчимо про Нього ми, а інше — пророки. Ми, які разом з Ним їли і пили, були очевидцями Його дивних діл і життя, і діяльності, і слів, і страждань, і смерті, і воскресіння Його з мертвих, і, після устання (воскресіння — Пер.) Його, спілкувалися з Ним упродовж сорока днів (Діян. 1: 3), і отримали від Нього заповідь проповідувати Євангеліє у всьому світі і навчати всі народи і хрестити у смерть Його (Мф. 28: 19, 20) владою Бога всього, Який є Його Отець, і зі свідченням Духа, Який є Утішитель, — ми повчаємо вас всьому цьому, що заповідав нам, Він на наших очах вознісся на небо до Того, Хто послав Його. Якщо ви повірите цьому, то будете блаженні, а якщо не повірите, то ми виявимося невинними у вашому невір’ї і чистими від нього.

8. А щодо мучеників говоримо вам, щоб вони були у вас у всякій честі, як і нами вшановується блаженний єпископ Яків і святий співслужитель наш Стефан. Бо вони і Богом ублажені і преподобними мужами вшановані, чисті від всякого переступу, не схильні до гріха, незмінні в добрі, безсумнівно достойні похвал. Про них і Давид сказав: «Чесна перед Господом смерть преподобних Його» (Пс. 115: 6), і Соломон: «Пам’ять праведного з похвалою» (Притч. 10: 7). Про них і пророк сказав: «Мужі праведні підносяться» (Іс. 57: 1).

9. Але це сказано про тих, які істинно за Христа прийняли мучеництво, а не про лжемучеників, про яких слово Боже говорить: «Ім’я ж нечестивих згасає» (Притч. 10: 7). Бо «Свідок (μάρτυς) вірний не говорить неправди, неправду ж розпалює свідок неправедний» (Притч. 14: 5). Бо хто під час мучеництва правдиво помер за істину, той істинний мученик, достойний віри в тому, що, подвизаючись за слово благочестя, утвердив власною кров’ю.

10. Переконуємо ж вас, браття і співраби, уникати марнослів’я, лихослів’я, жартів, пияцтва, любострастя, розбещеності, непомірних поривань і пустих розмов, тому що і в дні Господні, в дні радощів, не дозволяємо вам ні говорити, ні робити що-небудь ганебне, бо Писання говорить в одному місці: «Служіть Господу зі страхом, і радійте Йому з трепетом» (Пс. 2: 11). Тому і радості ваші повинні бути зі страхом і трепетом. Бо вірний християнин не повинен виносити з уст своїх ні співу язичницького, ні пісні блудної, тому що під час співу доведеться йому пригадати бісівські імена ідолів, і на нього, замість Духа Святого, нападе дух лукавий.

11. Заборонено також і клястися ідолами і вимовляти їхні мерзенні імена устами або поклонятися їм, або боятися їх як богів; бо вони — не боги, але або злі біси, або витвори блазнів. Бо говорить в одному місці Бог про ізраїльтян: «Залишили Мене і клялися тими, які не боги» (Єр. 5: 7); і ще: «Заберу імена ідолів з уст їхніх» (Зах. 13: 2); і в іншому місці: «Вони роздратували Мене тим, що не є богом, прогнівили Мене в ідолах своїх» (Втор. 32: 21). То ж забороняється Господом Богом і у всіх Писаннях.

12. Але не щодо ідолів тільки не дозволяють того Писання. Даючи закон і про світила, вони переконують, щоб не клялися ними і не служили їм; бо говорять: «Щоб, побачивши сонце і місяць, і зорі, спокусившись, ти не поклонився їм» (Втор. 4: 19); і в іншому місці: «Шляхами язичників не вчіться ходити, і знамень небесних не страшіться» (Єр. 10: 2). Бо зорі і світила дані людям для того, щоб світили їм, а не для того, щоб люди поклонялися їм. Ізраїльтяни через розбещене життя замість Сотворителя поклонилися творінню і, образивши Творця, а творінню подивувавшись більше за належне, іноді, як в пустелі, робили тельця (Вих. 32: 4), іноді ж кланялися Ваал-Фегору (Числ. 25: 3), іноді — Ваалу (Суд. 2: 13) і Фамузу (Єз. 8: 14), і Астарті Сидонській (3 Цар. 11: 5), і знову, — Молоху (Єр. 32: 35) і Хамосу, й іноді сонцю, як говориться у Єзекиїля, а понад те — і безсловесним тваринам, як у єгиптян, Апісу і козлу Мідійському, і богам срібним і золотим, як в Юдеї. Але Господь, загрожуючи їм за все те, сказав через пророка: «Хіба мало для дому Іуди того, щоб творити ці мерзоти, яка сотворили, тому що наповнили землю беззаконням, щоб прогнівити Мене? І ось вони простягають лозу до ніздрів своїх. І Я сотворю з люттю: не пощадить око Моє, і не помилую; і воззвуть до вух Моїх голосом великим, і не почую їх» (Єзек. 8: 17, 18).

Бачите, улюблені, що прорікає Господь проти ідолослужителів і обожнювачів сонця й місяця. Тому потрібно, щоб людина Божа як християнин не клявся ні сонцем, ні місяцем, ні зорями, ні небом або землею, або якою-небудь зі стихій, малою або великою. Якщо Учитель повелів нам не клястися істинним Богом, щоб слово наше було вірніше за клятву, ні самим небом (бо це еллінське нечестя), ні Єрусалимом або святинею Божою, або жертовником і даром, або золотом храму, або власною головою (бо це звичай розтлінних юдеїв, чому і заборонено), але повелів, щоб у віруючих було: «Так — так», і: «Ні — ні, а що понад це, — сказав Він, — те від лукавого» (Мф. 5: 34-37); то наскільки більше винні ті, які клянуться лжеіменним і уявне шанують істинним, яких за порочність віддав Бог нерозсудливості — робити неналежне!

13. Дні святкові зберігайте, браття, і насамперед день Різдва Господа, звершуючи його в двадцять п’ятий день дев’ятого місяця. Після нього нехай буде для вас вельми шанованим день Явлення, в який Господь показав нам Своє Божество, а торжествуйте його в шостий день десятого місяця. Після цих днів нехай зберігається у вас піст чотиридесятниці, що містить спомин про життя і законоположення Господнє, а звершуйте піст цей раніше посту пасхального, починаючи його з другого дня1, а закінчуючи в п’ятницю. Після цих днів, відпостивши, починайте святу седмицю Пасхи, дотримуючись посту у ній, всі зі страхом і трепетом, молячись у ці дні про тих, що гинуть.

14. Бо раду проти Господа зробили в другий після суботи день першого місяця, званого ксанфіком, а в третій день після суботи проводили раду, в четвертий же [день] визначили вознести Його на хрест. Це знав й Іуда, що давно вже розбестився, але тоді і від самого диявола уражений сріблолюбством. Він і раніше мав турботу про ящик з грошима і крав належне бідним. Але Господь через довготерпіння не відкинув його. Навпаки, навіть тоді, коли ми їли разом з Ним, Він, бажаючи і його уцнотливити і нам показати передбачення Своє, сказав: «Істинно, істинно кажу вам, що один з вас зрадить Мене». Коли кожен з нас говорив: «Чи не я?», а Господь мовчав, я ж, один з дванадцяти, возлюблений Ним більше за інших, який возлежав на грудях Його, вставши, просив Його сказати, хто має зрадити Його, благий Господь і в цьому випадку не сказав нам його імені, але вказав дві ознаки зрадника, одна такий: «Той, хто вмочає зі Мною в блюдо» (Мк. 14: 20), а інша така: «Той, кому Я, вмочивши шматок, подам» (Ін. 13: 26). Навіть коли Іуда питав: «Чи не я, равві?», Господь не сказав: «Так», але: «Ти сказав», і, побажавши устрашити його, після цього сказав: «Горе тій людині, якою Син Людський віддається; краще було б тій людині не народитися» (Мф. 26: 24; Мк. 14: 21). Вислухавши це, Іуда пішов і сказав священикам: «Що хочете ви дати мені? я вам віддам Його», а вони запропонували йому тридцять срібників, — і збулося Писання, яке говорить: «І прийняли тридцять срібників, ціну оціненого, Якого оцінили від синів Ізраїлевих: і дали їх за поле гончаря» (Мф. 27: 9, 10). У п’ятий же день, коли ми споживали у Господа пасху, а Іуда, умочивши руку в блюдо, узяв хліб і вийшов вночі, Господь сказав нам: «Настав час, коли ви розійдетеся і Мене залишите одного» (Ін. 16: 32), і коли кожен запевняв, що не залишить Його, а я, Петро, обіцяв померти з Ним, Він сказав: «Істинно кажу тобі: раніше ніж проспіває півень, ти тричі відречешся, що не знаєш Мене» (Мф. 26: 34; Лк. 22: 34). Подавши ж нам вмістообразні тайни дорогоцінного тіла і крові Своєї, коли Іуди не було з нами, Він вийшов на гору Оливну поблизу потоку Кедронського, де був сад. З Ним були і ми, і, за звичаєм, співали. Він же, відійшовши від нас недалеко, молився Отцю, кажучи: «Отче, пронеси чашу мимо Мене; втім, не Моя воля, але Твоя нехай буде» (Лк. 22: 42). Зробивши це утретє, Він, коли ми від печалі поринули в сон, підійшовши до нас, сказав: «Наблизився час і Син Людський віддається в руки грішників» (Мф. 26: 45).

І ось з’являється Іуда, а з ним натовп нечестивців, і подає їм він знак зради — підступне цілування, а вони, зрозумівши умовний знак, схопили Господа і, зв’язавши Його, привели в дім первосвященика Каяфи, куди часто збиралися не народ, але натовп, і не священне пресвітерство, але сонмище беззаконників і підступний сонм нечестивців. Заподіявши тут проти Нього багато що, вони не опустили жодного виду наруги, — обпльовували Його, насміхалися з Нього, били Його, вдаряли Йому по щоках, лихословили Його, спокушали Його, вимагали у Нього замість пророцтва вгадування, називали Його облудником, хульником, порушником Закону Мойсеєвого, руйнівником храму, нищителем жертв, ворогом римлян, противником Кесаря. Вчинивши з Ним так нахабно до глибокого ранку, ці воли і пси (Пс. 21: 13, 17) відводять Його до Анни, тестя Каяфи, і там, звершивши над Ним подібне, коли була п’ятниця, віддали Його римському ігемону Пилату, звинувачуючи Його в багатьох і тяжких злочинах, з яких жодного не могли довести. Через що ігемон з обуренням сказав: «Я жодної провини не знаходжу проти Нього». Але вони, привівши двох лжесвідків, захотіли звести наклеп Господа, а коли ці виявилися незгідними, то обернули справу в образу верховної влади, кажучи: «Цей Сам називає Себе Царем і забороняє давати податки кесареві». І стали вони і обвинувачами, і свідками, і суддями, і володарями вироку, кажучи: «Розіпни, розіпни Його», — нехай збудеться написане про Нього у пророків: «Зібралися на Мене свідки неправедні, і сказали неправду собі» (Пс. 26: 12); і знову: «Оточила Мене безліч псів, сонм лукавих обступив Мене» (Пс. 21: 17); і в іншому місці: «Стало Мені надбання Моє, як лев у дуброві, дало проти Мене голос свій» (Єр. 12: 8).

Отже, Пилат, знеславивши боягузтвом правління своє, сам викрив себе у злобі, зробивши послугу черні, а не праведникові, і Того, про Кого свідчив, як про безневинного, віддав, як винного, покаранню на хресті, хоча законами римлян не належить нікого убивати, не викривши. Кати ж, узявши Господа слави, прикували Його до древа, розіп’явши Його о шостій годині, а вирок про Нього отримавши о третій годині. Потім дали Йому пити оцет з жовчю, потім розділили одяг Його за жеребом, потім розіп’яли разом з Ним двох злочинців з одного й іншого боку, щоб збулося написане: «Дали Мені в їжу жовч, і в спрагу Мою гасили оцтом» (Пс. 68: 22); і знову: «Розділили ризи Мої собі, і про одяг Мій кидали жереб» (Пс. 21: 19); і у іншому місці: «І до беззаконників приєднаний» (Іс. 53: 12). Після того була темрява три години, від шостої години до дев’ятої, а до вечора — знову світло, як написано: «І не день, і не ніч, і перед вечором буде світло» (Зах. 14: 7). Все це бачили і розіп’яті разом з Ним злочинці, з яких один хулив, ніби Христос не може допомогти Собі через безсилля, а інший дорікав тому, що хулив в невіданні і, звернувшись до Господа, немовби просвічений Ним і знаючий, Хто саме страждає, молив Його, щоб згодом пом’янув його в Царстві. Господь же, відразу дарувавши йому прощення і забуття минулого, ввів його в рай насолоджуватися таємничими благами. Біля дев’ятої ж години Христос, викрикнувши, сказав Отцеві: «Боже Мій, Боже Мій, чому Ти Мене залишив?» і через деякий час викрикнув гучним голосом: «Отче! прости їм: бо не знають, що роблять» — і, додавши: «У руки Твої віддаю дух Мій», віддав дух.

І поховали Його до заходу сонця в новому гробі. А удосвіта першого дня після суботи, воскресши з мертвих, Він виконав те, про що до страждань передбачав нам, кажучи, що Синові Людському повинно пробути «в серці землі три дні і три ночі» (Мф. 12: 40). Після воскресіння з мертвих Він з’явився спершу Марії Магдалині і Марії Якововій, потім Клеопі на шляху, а після того нам, ученикам Своїм, що тікали зі страху від юдеїв, але таємно вивідававши про Нього. Але все це написано і в Євангелії. Він Сам заповідав нам постити в ці шість днів через нечестя і беззаконня юдеїв, повелівши скорбити за них і плакати за їхню погибель; бо і Сам проливав сльози за них, що не дізналися часу відвідання свого. В середу ж і в п’ятницю Він повелів нам постити: в середу — тому що тоді Його зрадили, а в п’ятницю — тому що тоді Він постраждав; а розрішати піст Він повелів у сьомий день, як проспіває півень, в саму ж суботу повелів Він постити не тому, що належить постити в суботу, коли закінчено творіння, але тому що потрібно постити тільки в ту суботу, в яку Соворитель був ще під землею. Бо юдеї схопили Господа у саме своє свято, щоб збулося слово, яке говорить: «Поклали знамення свої посеред свята свого, і не пізнали» (Пс. 73: 4). Отже, належить скорбити за них, тому що вони не повірили Господу, коли Він прийшов, але відкинули учення Його, самі визнавши себе недостойними спасіння.

15. Ви ж, колись не народ, а нині народ святий, звільнений від облещення ідольського, від невідання, від нечестя, колись не помилувані, а нині помилувані за послух серця вашого, — ви блаженні. Бо вам, які з язичників, колись не возлюбленим, а нині возлюбленим, народу, визначеному в надбання Боже для сповіщення чеснот Його, про яких Спаситель сказав: «Я знайдений тими, які не шукали Мене, відкрився тим, які не запитували про Мене, сказав: «Ось Я» народу, що не призивав імені Мого» (Іс. 65: 1), — вам відкриті врата життя. Бо Він знайшов вас тоді, коли ви не шукали Його, а ви, увірувавши в Нього, послухалися заклику Його, залишили багатобожне безумство і вдалися до істинної єдиноначальності Вседержителя Бога, через Ісуса Христа, ставши повнотою числа тих, що спасаються, тьмами тем і тисячами тисяч, як написано у Давида (Пс. 67: 18; 90: 7). До невірного ж Ізраїлю Бог говорить: «Я всякий день простягав руки Мої до народу непокірного і противного, що ходив шляхом не добрим, але услід гріхів своїх, до народу, що ображав Мене в лице» (Іс. 65: 2, 3).

16. Дивіться, як ізраїльський народ засмутив Господа, не повіривши Йому; чому говорить Він: «Засмутили Святого Духа, і Він перетворився на ворожнечу їм» (Іс. 63: 10). Народ цей, унаслідок його злодумності, охопила така сліпота, що, бачивши Ісуса, він не повірив, що Він є Христос Божий, народжений від Нього перше всього, Син Єдинородний, Слово Бог. Його не пізнав він через невір’я, ні з діл Його, ні з пророцтв, написаних про Нього. Бо, що Він народиться від Діви, про це народ той читав: «Ось Діва в утробі зачне і народить сина, і наречуть ім’я йому Еммануїл. Бо отрок народився нам, Син і дасться нам, влада Його на рамені Його, і називається ім’я Його: великої ради Ангел, Дивний, Радник, Бог Кріпкий, Володар, Князь миру, Отець майбутнього віку» (Іс. 7: 14; 9: 6). А що він через надмірну злобу не повірить Йому, про це говорить Господь: «Хто повірив чутому від нас, і сила Господня кому відкрилася?» (Іс. 53: 1); і ще: «Слухом почуєте, і не зрозумієте; і очима будете дивитися, і не побачите: бо огрубіло серце людей цих» (Іс. 6: 9, 10). Тому відняло у народу цього розуміння, що він, бачивши, не помітив і, чувши, не почув; а вам, які з язичників, дане Царство, тому що ви, які не знали Бога, увірувавши через проповідь, пізнали Його, а краще — пізнані Ним через Ісуса, Спасителя і Визволителя тих, що надіються на Нього. Бо, змінивши попередній спосіб життя, повний суєтної праці, і відкинувши бездушних ідолів, і зневаживши бісів, що в темряві перебувають, прибігши до істинного Світла і пізнавши через Нього одного і єдиного істинного Бога і Отця, ви стали спадкоємцями Його Царства. Тому, охрестившись у смерть Господа і в Його воскресіння, як новонароджені немовлята, ви не повинні вже робити ніякого гріха, бо ви не свої, але Того, Хто викупив вас кров’ю Своєю. Про древній Ізраїль Господь сказав через невір’я його, що «відніметься від нього царство Боже, і дане буде народу, що приносить плоди його» (Мф. 21: 43). Явно, що, давши Царство вам, які були колись далеко відчуженим від Нього, Він від вас прийме плоди добродумності. Ви — послані колись у виноградник і які не послухалися, а ізраїльтяни — які послухалися; але ви, розкаявшись у сперечанні, працюєте тепер у винограднику, а вони, з невдоволенням отримавши договори свої, не тільки залишили виноградник необробленим, але і наглядачів Господнього виноградника побили, одного каменями, а іншого мечем, того розпиляли, а іншого всередині у святилищі умертвили між храмом і жертовником, наприкінці ж і Самого Спадкоємця, вивівши за виноградник, убили: і відкинули вони Його, як камінь безкорисний, а ви прийняли Його, як камінь наріжний (Мф. 21: 28-42), тому говорить Він про вас: «Люди, яких Я не знав, служили Мені, у слух вуха послухали Мене» (Пс. 17: 44, 45).

17. Отже, ви, браття, викуплені кров’ю Христовою, повинні торжествувати дні Пасхи з точністю і зі всією ретельністю після рівнодення, щоб спомину одного страждання не звершити в році двічі, але щоб один раз Померлого споминати в році одного разу, не спостерігаючи надалі, щоб святкувати з юдеями; бо у нас немає тепер ніякого спілкування з ними, тому що вони заблуджуються і в самому обчисленні часу, вважаючи його правильним, як ті, що в усіх відношеннях заблукали і віддалилися від істини. Ви ж з точністю спостерігайте за поверненням рівнодення весняного часу, що буває в двадцять другий день дванадцятого місяця дістроса [березня], помічаючи до двадцять першого місяця, щоб чотирнадцятий день місяця не випав на іншу якусь седмицю і щоб, помилившись через невідання, не звершити нам Пасхи двічі в рік або щоб не відсвяткувати нам дня Воскресіння Господа нашого Ісуса в інший день, окрім дня Господнього [неділі].

18. У дні пасхальні постіть, починаючи з другого, до п’ятниці і суботи, шість днів, вживаючи тільки хліб, сіль і овочі, а в пиття — воду; від вина ж і м’яса утримуйтеся у ці дні, бо це дні скорботи, а не святкування. У п’ятницю ж і в суботу повністю постіть, хто тільки може, нічого не споживаючи до нічного співу півнів, а якщо хто не може пропостити два дні підряд, той нехай дотримується принаймні у суботу.

Бо Господь говорить про Себе в одному місці так: «Коли відніметься у них жених, тоді поститимуть у ті дні» (Мк. 2: 20).

19. А Він у ці дні і був віднятий у нас лжеіменними юдеями і прицвяхований до хреста, і причислений разом з беззаконниками. Тому переконуємо вас постити в ті дні до вечора, як і ми постили, коли Він узятий був від нас. У інші ж дні до п’ятниці кожен нехай їсть о дев’ятій годині або увечері, або як хто зможе. В суботу ж дотримуйтесь посту до співу півнів, а удосвіта першого дня після суботи, який є день Господній, залишайте піст; з вечора до співу півнів не спавши і зібравшись разом у церкві, перебувайте під час ночування вашого у бдінні, молитвах і проханнях до Бога, читаючи до співу півнів Закон, пророків, псалми і хрестячи оголошенних своїх, і, прочитавши Євангеліє зі страхом і трепетом і запропонувавши народу бесіду про те, що стосується спасіння, припиняйте скорботу свою і моліться Богу, щоб Ізраїль навернувся і отримав місце покаяння і прощення нечестя.

Бо іноплемінний суддя, умивши руки, сказав: «Не винен я в крові Праведника цього, дивіться ви», а Ізраїль закричав: «Кров Його на нас і на дітях наших»; і коли Пилат сказав: «Чи царя вашого розіпну?» — вони закричали: «Немає у нас царя, окрім кесаря», і знову закричали: «Розіпни, розіпни Його; бо всякий, хто робить себе царем, противник кесареві, і якщо відпустиш його, ти не друг кесареві». Тоді Пилат ігемон і Ірод цар повеліли розіп’ясти Його (Мф. 27: 24, 25; Ін. 19: 12-16). І збулося слово Боже, яке говорить: «Навіщо бунтуються народи, і племена поучаются марному? Повстають царі земні, і князі зібралися разом на Господа і на Христа Його» (Пс. 2: 1, 2), і відкинули Возлюбленного, як «мерця мерзенного» (Іс. 14: 19). Оскільки Він був розіп’ятий у п’ятницю і воскрес на світанку дня Господнього, то збулося Писання, яке говорить: «Воскресни, Боже, суди землю: бо Ти успадкував усі народи» (Пс. 81: 8); і знову: «Воскресну, говорить Господь; стану спасінням» (Пс. 11: 6); і: «Ти ж, Господи, помилуй мене і підніми мене, і воздам їм» (Пс. 40: 11). Тому і ви, оскільки воскрес Господь, приносите жертву свою, про яку Він постановив вам через нас, кажучи: «Це творіть на спомин про Мене», а наприкінці залиште піст, веселячись і святкуючи, що запорука нашого воскресіння, Ісус Христос, устав з мертвих. Що і нехай буде для вас як закон на віки, до кінця віку, доки прийде Господь, бо для юдеїв Господь ще мертвий, а для християн Він воскрес, — для тих через невір’я, а для цих — через безсумнівну впевненість, що надія на Нього є безсмертне і вічне життя.

20. А через вісім днів після того нехай буде знову у нас чесним святом цей восьмий день, в який Господь запевнив мене, Фому, що не вірив воскресінню Його, показавши мені рани від цвяхів і рану від копія в боці.

І знову, відрахувавши від першого дня Господнього сорок днів, у п’ятий день від дня Господнього [у четвер] святкуйте свято Вознесіння Господнього, в який, сповнивши все домобудівництво і установлення, вознісся Він до Бога і Отця, Який послав Його, і сів праворуч сили і очікує, поки вороги Його будуть покладені під ноги Його. Він при кончині віку прийде з силою і славою великою судити живих і мертвих і віддати кожному по ділах його. Тоді поглянуть на возлюбленого Сина Божого, Якого прокололи, і, впізнавши Його, заплачуть про себе кожне коліно окремо і дружини їх окремо (Зах. 12: 10, 12). І тепер, у десятий день місяця горпіея, юдеї, зібравшись, читають Плач Єремії, де сказано: «Дух перед лицем нашим, Помазаний (Χριστος) Господь, був узятий в ями їхні» (Плач. 4: 20), і Варуха, у якого написано: «Цей Бог наш, не порівняється інший з Ним; винайшов всякий шлях премудрості, і дав її Якову, отроку Своєму, і Ізраїлю, возлюбленому від Нього; потім на землі явився, і пожив з людьми» (Вар. 3: 36-38), а під час читання стогнуть і, як самі уявляють, оплакують спустошення, заподіяне Навуходоносором, насправді безсвідомо починають скорботу, що має їх спіткати.

А через десять днів після Вознесіння, тобто у п’ятдесятий день від першого дня Господнього, нехай буде у вас велике свято; бо цього дня о третій годині Господь Ісус послав на нас дар Святого Духа, і ми сповнилися дієвості Його і заговорили новими мовами, як Він подавав нам, і проповідували як іудеям, так і язичникам, що Він є Христос Божий, визначений від Нього Суддя живих і мертвих. Саме про Нього свідчивши, Мойсей говорив: «Прийняв Господь вогонь від Господа і вилив дощем» (Бут. 19: 24). Саме Його бачив Яків, як людину, і сказав: «Я бачив Бога лицем до лиця, і спаслася душа моя» (Бут. 32: 30). Саме Його прийнявши, як мандрівника, Авраам сповідав Суддею і Господом своїм (Бут. 18: 25, 27). Саме Його бачив Мойсей в купині. Саме про Нього сказав він у Второзаконні: «Пророка вам поставить Господь Бог від середовища братів ваших, як мене: Того слухайте у всьому, що говоритиме до вас; буде ж: всяка душа, яка не послухає Пророка того, винищиться від народу свого» (Втор. 18: 15, 19). Саме Його бачив Ісус Навин начальником воїнства Господнього озброєним, що допомагав Ізраїлю при облозі Єрихона, і Йому поклонився, впавши, як раб господареві (Нав. 5: 14). Саме Його споглядаючи Христом Божим, Самуїл назвав христами (помазаниками) священиків і царів (1 Цар. 12: 3, 5). Саме Його бачивши, Давид заспівав про Нього пісню, кажучи: «Пісня про Возлюбленого» (Пс. 44: 1), і, додаючи про лице Його, сказав: «Прив’яжи меч Твій до бедра Твого, Сильний, добротою Твоєю і красою Твоєю, і натягни лук, і встигай, і царюй ради істини і лагідності, і правди; і наставить Тебе дивно правиця Твоя. Стріли Твої витончені, Сильний: народи під Тобою впадуть в серця ворогів Царевих. Тому помазав Тебе, Боже, Бог Твій єлеєм радості більше за спільників Твоїх» (Пс. 44: 4-6, 8). Саме про Нього і Соломон говорив від імені Його: «Господь сотворив Мене початком путей Своїх у ділах Своїх; раніше віків заснував Мене, на початку, раніше, ніж сотворити землю, раніше, ніж постати горам, раніше ж всіх пагорбів народжує Мене» (Притч. 8: 22-25); і знову: «Премудрість сотворила Собі дім» (Притч. 9: 1). Саме про Нього й Ісая говорив: «Вийде жезл із кореня Ієсеєвого, і цвіт від кореня його вийде. І буде корінь Ієсеїв і той, Хто встає, панувати народами: на Того народи уповати будуть» (Іс. 11: 1, 10); а Захарія: «Ось Цар твій гряде праведний і спасаючий, Він лагідний і сідає на ослицю і осля, сина під’яремної» (Зах. 9: 9). Саме Його Даниїл називає Сином Людським, Який іде до Отця і приймає від Нього всякий суд і честь, і Каменем, який відсікся від гори без сприяння рук і переріс у велику гору, наповнив всю землю, який сокрушає багатоначальність різних народів і шанування багатьох богів, проповідує ж Єдиного Бога і обирає єдиноначальність римлян (Дан. 7: 13, 14; 2: 34, 35). Саме про Нього і Єремія говорив, пророкуючи: «Дух перед лицем нашим, Помазаний (Χριστος) Господь був узятий в ями їхні, про Якого ми говорили: у тіні Його поживемо серед народів» (Плач. 4: 20). Але і Єзекиїль та інші пророки всюди говорять, що Він є Христос, Господь, Цар, Суддя, Законодавець, Ангел Отця, Єдинородний Бог. Саме Його ми і проповідуємо вам і благовіствуємо, — Бога Слова, Який служить Богу й Отцю Своєму у творінні всього. Саме у Нього віруючи, ви будете живі, а не віруючи, будете покарані; бо «той, хто не вірує в Сина, не побачить життя, але гнів Божий перебуває на ньому» (Ін. 3: 36).

Відсвяткувавши П’ятидесятницю, святкуйте одну седмицю; а після неї одну седмицю постіть; бо справедливо, щоб ви і веселилися про дар Божий і постили після послаблення. Бо і Мойсей, і Ілля постили сорок днів, і Даниїл три седмиці днів хліба ласого не їв і м’яса, і вина не приймав у вуста свої. І блаженна Анна, просячи собі Самуїла, говорить: «Вина і сикера я не пила, а виливаю серце своє перед Господом» (1 Цар. 1: 15). І ніневитяни, постивши три дні і три ночі, уникли загрозливого гніву. Постом і Есфір, і Мардохей, і Іудиф уникли повстання нечестивих Олоферна і Амана. І Давид говорить: «Коліна мої знемогли від посту, і плоть моя змінилася через єлей» (Пс. 108: 24). І ви, коли постите, випрошуйте собі у Бога те, чого просите ви.

Після цієї седмиці посту повеліваємо вам постити кожну середу і п’ятницю, а залишок від посту свого роздавати убогим.

Кожної суботи, за винятком однієї, і кожного дня Господнього, складаючи зібрання [богослужбові], радійте; бо той, хто постить в день Господній як день воскресіння, або той, хто пребуває в печалі в п’ятидесятницю або взагалі в день свята Господнього, винний буде у гріху, тому що в ці дні належить веселитися, а не скорбити.

  1. Після суботи — за єврейським рахунком днів тижня, а за нашим — з понеділка. []

Можете використовувати такі теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Будь ласка, не коментуйте з доменів mail.ru, yandex.ua/yandex.ru тощо. Ви не будете отримувати сповіщення про відповіді на відгуки. Не користуйтеся послугами країни-окупанта.


Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору