«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаПубліцистика

За що ви воюєте?

Звернення до священства Української Церкви Московського Патріархату

За правду борись аж до смерті,
тож за тебе і Господь Бог змагатиметься.

/Сир. 4:28/

Православна виставка-продаж Української Православної Церкви у Києво-Печерській Лаврі 2006 р. Іду нескінченними рядами книжкових стелажів — не бачу жодної української книжки серед тисяч, тисяч, тисяч… Де ще, в якій Церкві можлива така зневага до свого народу, до культури Батьківщини, до своєї покривдженої, беззахисної Матері?..

Не може любити Бога людина, яка не шанує своїх батьків і свою Батьківщину! Усі ми тут подорожні і справжня наша Батьківщина — Небесна, але дієва любов до земної Батьківщини — це християнський обов’язок, який досі ніхто не відміняв1! Прпмч. Афанасій Берестейський звинувачував уніатів не тільки в католицтві, але і в тому, що це не національна Церква2!

Преподобний Паїсій Святогорець у книжці «Духовне пробудження» говорить про необхідність самозреченого, жертовного служіння і гарячої любові до своєї Вітчизни як про початок духовної науки, без якої християнин не є християнином3! Чому смерть захисників Батьківщини вважають почесною? Тому що це виконання Закону Божого. Святитель Феофан Затворник прирівнює смерть борців за волю Батьківщини до мучеництва — от яке значення має захист рідної землі! Якщо ми не оберігаємо від знищення рідну мову та культуру, якщо не вболіваємо за свою державність, то ми не діти, ми порушники одної з найважливіших заповідей! Господь благословив Макавея зневажити Закон Божий — суботу — заради боротьби за визволення свого народу. «Коли ж хто про своїх і особливо про домашніх не піклується, той відрікся від віри і гірший за невірного» /Тим. 5:8/. Не було серед святих не патріотів, не було байдужих до біди й горя своєї Вітчизни.

Нашу Матір збито з ніг, розчавлено, поранено розбійниками, немає цілого місця на ній від ран — а священик і левит не лише йдуть мимо, але ще й помагають тим розбійникам душити й добивати Її, святу!

Церква, яка називає себе «Українською» приватизує українські храми, віддаючи їх з усіма національними скарбами навіки у власність Росії. Священики виголошують проповіді російською мовою, написи й оголошення — російською мовою, у церквах культивується пріоритет російської мови, російських святих, російських звичаїв, російського тлумачення нашої історії…

Де сини преподобного Антонія, котрий безстрашно викривав гріхи й помилки нечестивого князя? Як можуть називати святого Антонія отцем ті, що служать ворогам нашої держави, що беруть найактивнішу участь у безбожній ідеологічній інтервенції? Як можуть називати Святого своїм отцем ієромонахи, що ходили хресними ходами з портретами політиків-українофобів, мовби щойно канонізованими святими? Навіщо монахів — цей квіт людства — змушують ставати вбивцями свого народу (оскільки відомо: нема мови — нема народу, зникає етнос), зрадниками, «снами геєни»? Чому дозволяють розповсюджувати у храмах Божих, у найбільших святинях України антинаукові антиукраїнські листівки, у яких надруковано твердження й теорії, давно спростовані видатними мовознавцями, археологами, істориками? Чи це не ідеологічний терор?

Церква, за словами Предстоятеля УПЦ МП, понад політикою і національністю. Чому ж ієрархи «Української Церкви» так активно, навіть одержимо, не зупиняючись ні перед чим, підтримують певні, при тому відверто антиукраїнські політичні сили? Чому обирають мову, традиції, політику не свого, а чужого народу, хіба в такий спосіб здійснюється заповідь Божа про пошану до батьків? Хіба так виховують велику християнську чесноту любові до Батьківщини?

Лукавство, лицемірство, лицедійство! Це не «Українська Церква». Це антиукраїнська церква.

Можна поважати людей, котрі захищають у Росії чи Америці права пригноблених цими імперіями народів. Але як поважати людей, котрі на рідній землі захищають колонізаторів свого народу? Як можна вірити таким людям? Як можна розповсюджувати їхні лукаві міркування?

У річницю голодомору лише «канонічна» «Українська Церква» не правила панахиди — хто для неї ті 10 мільйонів мучеників української землі? Що важить навіть християнський обов’язок проти вказівки офіційної Москви? А хто служив панахиди за убієнних і закатованих у Крутах? А в Биківні?..

У церквах МП днем пам’яті офіційно визнають лише 9 травня, а дні жалоби своєї нації не визнають і захисників рідної землі не лише не шанують, але й в один голос з «Червоним Братством» зневажають, очорнюють і, перевертаючи все з ніг на голову, називають бандитами і зрадниками. Досі не виправдано відлученого від церкви царем-іродом Петром І щиро православного Івана Мазепу — всупереч усім церковним канонам! Якщо діяти за цим сценарієм відлучення, то вже давно належить анафемствувати увесь єпископат УПЦ МП, що зраджує не царя–вбивцю українського народу і бореться не за суверенітет України, як Мазепа, але зраджує свою Батьківщину, свій народ, на землі якого живе, бореться за його закріпачення, «покриваючи істину неправдою», «людей не соромиться і Бога не боїться».

Як можуть люди, сотню разів порушивши клятву Богові, судити інших за «клятвопорушення»? Порушуючи Закон Божий, канони Церкви і навіть світські закони — судити когось за «неканонічність»?

Немає жодного гріха, що в ньому звинувачують істинно українську Церкву Київського Патріархату, в якому б обвинувачі не згрішили удесятеро. Якщо ж боротися за канонічність, то давайте зважимо беззаконня обох сторін, давайте у рівній кількості надрукуємо канонічні порушення обох Церков, щоб не вводити в оману мільйони людей, котрі вважають Російську Церкву незаймано канонічною.

Господь наш — істинний наш Патріарх — навчив нас порушувати суботу заради милосердя, порушувати закон заради зцілення, але не вчив нас триматися закону заради побиття і знищення. Якщо бути принциповими і судити таким судом, яким судили відроджену Українську Церкву, то «неканонічною», «самосвятською», «безблагодатною» і «розкольницькою» Церквою була і залишається саме Російська! Але якщо в такій Церкві досі присутня благодать Божа, то чи не більше буде присутня у Церкві, яка скористалася своїм канонічним правом на автокефалію та насмілилася повстати проти олігархічної влади Московського Патріархату, захищаючи свою рідну Матір, майже задушену Росією — і скільки разів після того виявила себе як вірна дочка своєї Держави і свого Бога!

Чому політики в рясах ховають від пастви (та й від самих себе) історію утворення російської, грецької, олександрійської, болгарської, естонської та інших автокефальних церков, їхній завжди неповторний, завжди «неканонічний», тернистий шлях до самостійності? Чому випадок утворення УПЦ КП виставляють, як дещо нечуване й небачене у світі, чому всіма силами замовчують правду і всіма способами насаджують міфи?

Тому що це війна! Війна Росії з Україною — і все. Війна, яка має метою одне: задушити наше відродження (відродження держави, відродження свідомості, повноцінного національного життя). Війна, в якій Росія використовує Церкву, як свою армію. Війна, в якій Церква воює тими психологічними технологіями зомбування, якими користуються тоталітарні секти!

Яким духом промовляють поважні священики й монахи брутальні наклепи на нашу Церкву? Чи співпрацює Бог з тими, з ким співпрацює наклепник?

Істинно не бояться Бога люди, котрі називають нашу Церкву безблагодатною, бо якби боялися, то краще змовчали б, коли йдеться про Духа Святого. Якби боялися, то дослідили б чудеса, що звершують таїнства нашої Церкви, піддали б їх ретельному богословському аналізові і тоді судили б, якою силою звершені вони (та для цього треба бути не політиками, а богословами або просто побожними людьми, і боятися Бога). Послухайте ж, якщо маєте вуха, щоб чути.

  • У бідну сільську церкву (с. Кірове на Полтавщині) принесли ікону: чорну дошку, на якій не видно було ні зображення, ні напису. За якийсь час ця ікона відновилася, починаючи з напису, а тоді — цілком образ святителя Миколая. Таке саме чудо сталося в українській церкві на Русанівці, теж з іконою Святителя Миколи. Подібних чудес — багато. І в нашій церкві відновилися дві ікони, що ледь проглядали…
  • У селі нашої доброї знайомої сталася пожежа у клуні, де кілька родин зберігали сухе сіно на всю зиму. У безвиході побожна жінка кинулася в хату по найбільшу святиню — трилітрову банку з Богоявленською водою — і вилила просто у чотириметровий вогонь. Пожежа миттєво припинилася. Хіба могло статися таке чудо від звичайної води? Як після цього можна казати, що освячення води у Церкві КП не є освяченням? Хіба не буде це хулою на Духа Святого?
  • Одна парафіянка церкви КП дуже молилася за свого чоловіка-атеїста, бо він був доброю людиною. Але його не навертали ні слова, ні молитва. Нарешті він захворів, у нього виявили застарілий рак. У відчаї та відчутті наближення смерти у страшних муках чоловік став надзвичайно дратівливим, на все дивився зі злобою. Жінка ж не переставала молитися. І от одного разу прийшов до хворого старий приятель — побожна людина — і якісь такі дав йому Господь слова про душу та вічну долю, що хворий забажав сповідатися і причаститися. Після таїнства соборування, сповіді й причастя він просто перемінився, наче народився заново. Зникла дратівливість, він заспокоївся, муки терпів мовчки і на жінку дивився з невимовною вдячністю, з такою любов’ю, як не дивився ніколи, за все просив прощення. Помер він удосвіта на Великдень. Нехай скажуть ревнителі канонів, що преобразило цього чоловіка і дало йому таку праведну кончину? Чайна ложка «вина»? Блюзнірські дії перевдягненого священиком мирянина? Читання молитов, які хворий не міг навіть сприймати через біль і через віддалення від церкви?

Якби в нашій Церкві не було благодаті, то не могли б ми її пізнати. Якби таїнства нашої Церкви були недійсними (як стверджують Москвою навчені «фахівці»), то не виливалася б через них благодать, яку ми, прості й ненавчені, пізнаємо повсякчас і можемо розказати про цю неосяжну, життєдайну, всемилостиву, рятівну силу Божу, що діє в кожній істинній, боговгодній Церкві Христовій.

  • Благодать Божа — це коли дівчину з глибоким бронхітом і високою температурою привозять на Великдень до церкви (сама вона йти не може), вона співає в хорі 10 годин поспіль, а на ранок іде додому своїми ногами, без будь-яких ознак хвороби, трохи втомлена і безмежно щаслива (це чудо, щоб ніхто не засумнівався у його «випадковості», повторювалося сім років).
  • Благодать Божа — це коли після першої в житті сповіді під час виконання єпитимії людина отримує зцілення від тяжкої пристрасті, що день і ніч палила її упродовж двох років.
  • Благодать Божа — це коли худенький, хворий на серце й легені священик служить дві з половиною години в церкві при температурі –20 (звісно, без шуби, шапки й рукавиць), потім, коли і в шубах заклякли від морозу й найстійкіші, виходить у самих лише ризах на пронизливий вітер і йде кілометр у хресному ході «на Йордан», освячує воду, занурюючи руки з хрестом у крижану воду (коли парафіяни в рукавицях уже не відчувають пальців) і, вкритий з голови до ніг кригою (бо наскрізь мокрі після освячення ризи на ньому вмить стають кригою), повертається до церкви. І не падає, і не вмирає, і не лікується після того від запалення легень і обморожень.
  • Благодать Божа — це коли після регулярного причастя у дитини «зникає» тяжкий порок серця, що його лікарі не знали, як і оперувати.
  • Благодать Божа — це коли з благословення священика автобус, що їде на похорон з України в Молдову, у страшну заметіль та ожеледицю долає непрохідні для всіх інших машин урвисті гори, мов під покровом Божої руки… Коли з благословення священика усяка справа робиться наче сама собою, усі двері відчиняються, Господь в усьому допомагає.
  • Благодать Божа – це коли після чотирьох років подружнього життя люди вінчаються — і спільне життя, несподівано для них самих, преображується, оновлюється, незмірно збагачується…

Можна згадувати і згадувати… Усе це знайоме вам. І нам теж знайоме. Єзуїтським лукавством є називати нас неправославними! Якщо ми навіть у чиїхось очах розкольники, то однак славимо Бога ми правильно!

Ми не відхилилися у Богослужбі від догматів і канонів, ні в чому не відійшли від православ’я! Якби наш Патріарх анафемствував вашого (знайшлося б за що, при бажанні), небезпідставно назвавши УПЦ МП розкольниками, то й нам належало б називати вас неправославними? У ваших церквах продається мапа «Монастыри Украины», де «монастыри раскольнических сообществ» «ревнителі православ’я» мало що зобразили чорними, але у своїй ненависті позбавили навіть хреста, якому ці «сообщества» благоговійно поклоняються! Чи це не одержимість? Католицькі храми вони б так не зобразили!.. Чому греко-католицьких священиків приймали в лоно Російської Православної Церкви без перевисвяти, а православних «розкольників» перевисвячують? Чому, всупереч церковному вченню, порушення догматів вважають меншим відступництвом від Церкви, ніж порушення канонів? Тому що це — фарисейство, це суд нечестивий, це тільки політика і ніякі канони тут ні до чого. Це спекуляція найсвятішими почуттями вірних, це розпалювання війни й середньовічного фанатизму. І все це діється з благословення Предстоятеля — централізовано і повсюдно.

Ви кажете: «Чернецтво переважно пішло за московським Патріархом, а це показник!». Але скажіть, які монастирі НЕ пішли за нечестивим Феофілом Олександрійським? Хіба не весь Схід і Захід пішли за цим можновладним кривдником і обмовником, хіба не переконав цей патріарх навіть святого Єпіфанія чинити кривду і обмовляти Золотоустого? Та хіба ж це один приклад, коли правда була не на боці більшості!

«Ми маємо ЗАКОН і за законом нашим Він повинен умерти, тому що…» Це ЗАКОН не Божий, але цей «закон», який можна повернути, як дишло, у нечестивих справах фарисеї завжди виставляють як Божий. І перемагає «крик їхній і первосвящеників»… Митрополит Володимир наполегливо повторює: «Ніколи не канонізує Константинополь так званий „Київський Патріархат“». Щось почулося знайоме у цих упевнених, немилосердних, вигострено холодних нотках: точнісінько так в один голос віщували російські достойники: «Такий-то ніколи не буде президентом!». Так упевнено можуть говорити або пророки, або… Це ж як треба не вірити в силу Божу, в Його неосяжний промисел, щоб так заявляти: «ніколи»! Хоч би для годиться додали: «якщо на те свята воля Божа». Але політики вірують не в силу всемогутнього Бога, а у «всемогутню» силу імперії, її «князів», «коней і колісниць», і що ніхто (і навіть Бог) не насмілиться суперечити їх диктату.

«Навіщо говориш ти про устави Мої і завіт Мій береш у вуста свої? Ти ж зненавидів накази Мої, і слова Мої кидаєш поза себе. Коли бачиш злодія, то сходишся з ним і з перелюбником участь поділяєш. Уста твої невпинно злословлять і язик твій сплітає наклепи. Сидиш і наговорюєш на брата твого, і на сина матері твоєї зводиш наклеп. Ти це робив, а Я мовчав. Ти думав, що Я такий, як ти. Але Я виявлю тебе і поставлю перед тобою гріхи твої…» «Невже не прийдуть до розуму ті, що заїдають людей моїх, наче б їли хліб, і Господа не призивають?» «Каже він в серці своїм: «не похитнуся; з роду в рід не зазнаю лиха». Уста його повні прокльонів, підступу та лукавства, під язиком його мука та загибель»; «нехай самі вони будуть уловлені хитрощами, які самі вимишляють»…

* * *

Я не сумніваюся в тому, що й зараз у Києво-Печерській Лаврі та в інших монас­тирях є справжні подвижники і святі (як завжди, гнані та переслідувані). Схиляюся до землі перед подвигом чернецтва, духовної і тілесної цнотливості, духовного мучеництва, сповідництва — не устами, а святим життям своїм — віри Христової. Не Церкву Божу я звинувачую! Говорила я тільки про те, що вважаю несумісним з Церквою: про зло, котре ховається під прикриттям «архієрейської недоторканості», під личиною боротьби за кононічність, зло, котре руйнує душі, спокушає на лжесвідчення, викривляє науку Христову і науку Церкви. Вірю, що багатьом священикам Московського Патріархату осоружна неправда і беззаконня. Істинно, краще бути «гнаним за правду», «відлученим від синагог» — і блаженним, і Христовим, ніж «виправдовувати гріхи разом з людьми, що чинять беззаконня» /Пс. 140/.

І, нарешті, пророцтво Ісаї про нашу мученицю-Україну, яким хотілося б закінчити:

«З руки Господньої ти випила келих гніву Його, чашу-келиха одуру випила, вицідила. Зо всіх синів, що вона породила, нікого нема, хто б провадив її, зо всіх тих синів, яких виховала, нікого нема, хто б підтримав її. Ці дві речі спіткали тебе, але хто пожаліє тебе? Руїна й недоля, і голод та меч, — хто розважить тебе? Синове твої повмлівали, лежать на розі всіх вулиць, мов олень у тенетах, повні гніву Господнього… Так говорить Господь твій, Господь твій і Бог, що на прю за народ Свій стає: Ось келиха одуру Я забираю з твоєї руки, чашу-келиха гніву Мого, — більше пити його вже не будеш! І дам Я його в руку тих, що гнобили тебе, що вони до твоєї душі говорили: «Схились, і по тобі ми перейдемо»! І поклала ти спину свою, немов землю, й як вулицю для перехожих… …Мури твої побудують чужинці, а їхні царі тобі будуть служити, бо в запалі гніву Свого Я уразив тебе, а в Своїм уподобанні змилуюся над тобою! І зігнуті прийдуть до тебе сини твоїх кривдників, і кланятись будуть до стіп твоїх ніг усі ненависники… за те, що була ти покинута та осоружна… І вони збудують руїни відвічні, відбудують спустошення давні і відновлять міста поруйновані… За ваш сором подвійний і за ганьбу та смуток, ваш уділ, — тому то посядуть вони в своїм краї подвійне, радість вічна їм буде. Бо Господь Я і правосуддя люблю, і ненавиджу розбій та кривду»…

Ганна Куземська,
парафія Св. Архистратига Михаїла, 2004 р.
anna@parafia.org.ua

 

  1. «Истинная же любовь к отечеству проявляется «не словом, не языком, но делом и истиною», именно в том, что мы 1) содействуем благосостоянию своего отечества, его возвышению и славе; 2) всеми силами охраняем и защищаем славу, достоинство и неприкосновенность отечества… Для охраны чести и неприкосновенности своего отечества верноподданые сыны жертвуют всем своим достоянием, отдают за это и свою жизнь» /Краткий устав жизни православного христианина. Еп. Павел, 1915 г./. []
  2. Історик В. Рожко «Українські православні святі історичної Волині ІХ–ХХ ст», з «Діяріуша» святого Афанасія. []
  3. Том ІІ, «Відповідальність любові», розділ «Байдуже покоління». []

Можете використовувати такі теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>


Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору