«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаПубліцистика

Перемагати зло треба правдою

Проповідь Святійшого Патріарха Філарета у храмі Різдва Пресвятої Богородиці Тернополя, виголошена після Божественної літургії 16 червня 2012 року.

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа! Слава Ісусу Христу! Всечесні отці, дорогі браття і сестри.

Ми сьогодні чули з Євангельського читання слова Господа нашого Ісуса Христа: «Не судіть, щоб Вас не судили. Яким судом судите — таким судом будуть судити і вас». І ще Господь сказав: «Чого ти дивишся на скалку в оці брата свого, а у своєму оці колоди не бачиш?». Цими повеліннями Господь Ісус Христос заборонив нам засуджувати людей.

Але що це означає? Чи значить це, що ми повинні бути байдужими до гріхів, до зла? У Російській Церкві була секта «толстовців», яка не противилася злу і з ним не боролась. Церква засудила таке ставлення до гріхів і до зла.

А як же апостоли діяли, знаючи повеління Ісуса Христа, Бога, не засуджувати брата свого? Як апостол Павло вчинив із кровозмісником? Засудив він його чи ні? — Засудив, бо відлучив від Церкви за його гріх.

Чи був Ісус Христос байдужим до гріхів, коли жив на землі? — Не був байдужим. Книжникам і фарисеям Він казав: «Горе вам, бо ви подібні до гробів пофарбованих, які гарні ззовні, а всередині повні мертвих кісток і всякої нечистоти». І як же нам, дорогі браття і сестри, поєднати, з одного боку, заповідь не засуджувати, а з другого боку — боротьби із гріхом? Де та межа, за яку не можна переступати? Де вона і в чому?

Коли апостол Павло засудив кровозмісника — то він зробив це не для того, щоб його принизити в Церкві перед людьми, а для того, щоб виправити його, аби він не був грішником. Це і є межа.

Якщо ми вказуємо нашим ближнім на їхні провини, для того щоб їх виправити — то так і треба чинити. А якщо ми засуджуємо тільки для того, щоб їх принизити — то ми грішимо. Гріх полягає у приниженні брата твого, засудженні його. А коли ми хочемо виправити — то в цьому не лише немає гріха, а ми повинні так робити, особливо Церква. І це означає, що кожен християнин, особливо духовенство та єпископи, не повинні бути байдужими до всілякого гріха і зла.

Ми покликані для того, щоб боротися з усяким злом. А зла в сучасному християнському світі багато, причому такого зла, якого не було в попередні тисячоліття і століття. Я маю на увазі насамперед одностатеві шлюби.

Християни дозволяють це, так звані церкви благословляють. Чи було щось подібне раніше, щоб Церква благословляла так званий шлюб чоловіка із чоловіком, а жінки із жінкою? А це ж роблять християни, так звані християни! Вони хрещені, але далекі від християнства. Хіба ми маємо право бути байдужими?

Поки до нас, до України, це не дійшло. Але вже і в Україні говорять про те, що треба приймати закони, які дозволяли б одностатеві шлюби.

Та хіба це тільки один гріх такий? Він разючий. А як ставитися до тих християн, які не вірять у тілесне Воскресіння Ісуса Христа? — Викривати треба цей гріх, цю неправду.

І якщо візьмемо наше сучасне життя в Україні — нам теж не треба бути байдужими до того, що відбувається в нашому суспільстві. Чи існує загроза нашій державності? — Існує! Від кого залежить відстояти нашу державу? Від влади тільки чи від нас? — Від нас залежить! А наступ іде, і ви бачите, як Верховна Рада приймає закон про російську мову. Ми не проти російської мови і не проти будь-якої мови, але в Україні повинна бути єдина державна мова. Це — наступ на нашу свободу, на нашу державність і духовність, на нашу культуру. То повинні ми засуджувати це чи ні? Чи будуть нам нагадувати, що Христос говорив: «Не судіть!»?

Тому ми не засуджуємо, а боремося з неправдою. А з неправдою треба боротися все життя, до смерті. Тоді Господь буде нам допомагати.

І Церкву треба захищати, бо Київський Патріархат — це Помісна Православна Церква — Українська! Завдяки Київському Патріархату існує і буде існувати Українська держава, бо ця Церква стала найбільшою в Україні за кількістю віруючих. Більша від Московського Патріархату, хоч у нього парафій удвічі більше, але кількість віруючих українців у Київському Патріархаті набагато переважає. У нас — 14,5 мільйонів, а там — 9,5. Тому той, хто виступає проти Київського Патріархату, — бореться проти Української держави. Усвідомлює це чи ні, а він бореться проти нашої незалежності, незалежності нашої держави.

Тому ми і виступаємо за утворення в Україні єдиної Православної Церкви, однієї, але якої? Москва теж бореться за «подолання розколу». Але яка відмінність між нами і ними? Між нашою єдністю і їхньою єдністю? Відмінність така: вони хочуть об’єднати все Українське Православ’я і підпорядкувати Москві. А ми хочемо об’єднати, і щоб ця Церква була Помісною Українською, а не Російською. У цьому і полягає відмінність між нашою єдністю і їхньою.

Тому, хто бореться проти нашої єдності, той зазіхає не лише на Українську Церкву, а й на незалежність Української держави. І це дійсно так, це правда. Тому Москва і обрала Церкву знаряддям боротьби проти Української держави. Але з нами Бог! Чому з нами Бог, а не з ними? — Тому, що правда на нашому боці. А Бог завжди там, де правда, а де неправда, де гріх — там Бога немає.

Ви спитаєте: а в чому ж наша правда? Вона полягає в тому, що нашу державу ми отримали від Бога. Не революцією ми завоювали державність і не зброєю — а Бог нам послав державність і незалежність, як манну з неба. У цьому є правда. А якщо Бог дарував нам державу — то в ній повинна бути і незалежна Церква, Помісна Церква, автокефальна.

Чому повинна бути в незалежній державі Помісна Церква? — Тому, що це Апостольське вчення. 34-те Апостольське правило говорить: «Кожен народ повинен мати свого першого єпископа» — чи то патріарха, чи митрополита, чи архієпископа, але свого, незалежного.

Ми отримали від Бога державу. Ми народ чи не народ? — Народ! Хоч нам і кажуть, що ми придаток до російського народу. Це — неправда! Оскільки ми народ, Апостольське правило вчить: народ повинен мати свого першого єпископа — і в цьому полягає правда.

Тому ми і кажемо, що Бог на нашому боці, на боці правди, а не на боці неправди. І це дає нам упевненість, що ми переможемо. А що означає — переможемо? — Це означає, що ми об’єднаємося в єдину Помісну Православну Церкву. І для цього нам треба працювати, і багато працювати. Але в той же час пам’ятати, що без Бога, без Його допомоги ми цього не досягнемо. Тільки з Божою поміччю ми дійдемо до мети.

А допоможе нам Бог чи ні? — Допоможе! Тому що ми стоїмо на засадах правди. Не може Бог не допомогти тим, хто виконує Його волю. Не може не допомогти! Як Господь приведе нас до єдності — ми не знаємо, але твердо віримо, що приведе.

Так само і ворогів Українська держава подолає: і зовнішніх, і внутрішніх. Бо і внутрішніх ворогів України багато. І ми їх подолаємо — тому що ми хочемо мати свою державу, мати свою Церкву, мати свою мову, мати свою культуру і мати свою історію — але історію правдиву, а не ту, яку нам нав’язують. І ми молимось і будемо молитися, щоб Господь допоміг нам у той час, який Він визначив, досягти єдиної Помісної Української Церкви, яка буде міцним фундаментом для незалежної Української держави.

Слава Ісусові Христу!
Слава Україні!
Патріарх ФІЛАРЕТ

Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору