Новосвітські «батюшки» та «матушки»
У творі видатного українського майстра слова І. Нечуя-Левицького «Старосвітські батюшки та матушки» крізь переливи тонкого гумору виразно звучать нотки гіркого болю за скривджену насильницьким зросійщенням українську землю, занепад її культури, руйнацію освіти, нівечення найкращих духовних традицій. Особливо виразно цю тему розгорнуто в повісті «Хмари». Прочитайте, хто хоче зрозуміти, що відбувалося з Україною під кормигою «старшого брата» й удосвідчитися, що не без гіркоти й сарказму було обрано в назву твору тих «батюшок» і «матушок». Ці слова є типовими для російської мови.
Українській мові не властиві суфікси -ушк, -юшк, на відміну від російської, де ці суфікси характерні: девушка, деревушка, краюшка, Олюшка. В українській мові -ушк-, -юшк- є лише в коренях слів (наприклад: подушка, юшка тощо), але в суфіксах — ніколи!
Слово «матушка» — це не термін, а бездумна калька, якою підміняють таке саме за значенням, але рідне слово «матінка». А от щодо «батюшки» — аналога цьому слову в українській мові немає. Можливо, це пов’язано зі своєрідністю саме нашого народу: вочевидь нашим побожним предкам було непритаманне пестливе звернення до священика — і це теж варто шанувати нащадкам. З пошаною слід вдуматися у такі питомі, збережені багатьма нашими класиками українські найменування священика як «панотець», «отець» (згадаймо, як описує Нечуй-Левицький вибори священика в селі на Черкащині у 20-х роках ХІХ ст.: «Волимо Харитона! Харитін нехай буде в нас за панотця!» — так називав священика народ у самому серці України). Це ніби ланцюжок відтворення священнослужителем подоби Отця Небесного: Отець — Святі Отці — чесні отці: згори донизу проливається це благодатне Отцівське благословення, із древності — у сьогодення.
На жаль, переважна більшість сучасних українських (україномовних) священиків міцно тримається запозичених «батюшок і матушок», і чи не хоче, чи не має сили позбутися цих нав’язаних нам слів… Пригадую бувальщину, як дочка питала матір: «Чому ви, мамо, говорите замість „світло“ „свєт“?» І старенька відповіла: «Світло, доню, це те, що від свічки, від сонця, а від лампочки — свєт».
Чи позбудемося ми колись отого «свєту» і тих «батюшок», чи звичка до чужого переважить пошану до свого?.. Хто інший, крім нас, захищатиме ті мовні скарби, які ціною життя зберігали наші батьки?
Ганна Куземська,
парафія Св. Архистратига Михаїла
anna@parafia.org.ua
Шановна пані Ганно! Дуже, дуже Вам вдячна за публікацію. Наскільки це актуально!!!!! У нас у храмі нашої рідної православної автокефальної церкви на превеликий жаль оці «Батюшки» та «матушки» присутні, так би мовити, легально((( А поряд з цим ще й пономарів називають «послушниками».
Почитала Вашу статтю і тепер буду намагатись ситуацію виправляти.
Ще раз — дякую,
Спаси Господи.